Міжнародні фінанси

1. Система міжнародних фінансів.
2. Предмет та функції міжнародних фінансів.
3. Класифікація фінансових операцій.
4. Міжнародна фінансова політика.
5. Суб’єкти і об’єкти фінансових відносин.
6. Система міжнародних фінансів.
7. Еволюція світової валютної системи.
8. Світовий фінансовий ринок та його структура.
9. Валютні ринки та валютні операції.
10. Міжнародний кредитний ринок.
11. Ринок міжнародних інвестицій.
12. Світовий фондовий ринок.
13. Діяльність фондових бірж на фондовому ринку.
14. Міжнародна банківська справа.
15. Фінанси транснаціональних корпорацій.
16. Міжнародні розрахунки та платіжний баланс.
17. Заборгованість в системі міжнародних фінансів.
Список використаної літератури.

1. Система міжнародних фінансів

Формування сучасної міжнародної фінансової системи зумовлене дією багатьох об'єктивних економічних чинників, серед яких ключову роль відіграє інтернаціоналізація господарського життя. Інтенсивне зростання економічних взаємозв'язків між державами та національними компаніями, а також посилення впливу транснаціональних корпорацій зумовили потребу у відповідній трансформації банківської сфери.

МВФ, виконуючи роль провідного міжнародного фінансового інституту, постійно здійснює моніторинг та нагляд за станом світової економіки. Фонд акумулює великий обсяг даних як щодо глобальної економіки загалом, так і в розрізі окремих держав. У щомісячному статистичному збірнику, який публікує МВФ, містяться показники економічного зростання, динаміки цін, стану грошового обігу, обсягів експорту та імпорту, платіжних балансів, офіційних золотих запасів, валютних резервів, зарубіжних інвестицій, валютних курсів тощо. Країни-члени Фонду зобов'язані безперешкодно надавати всю необхідну інформацію.

Наступною за важливістю в структурі міжнародних фінансів є група Світового банку, що об'єднує чотири міжнародні фінансові установи: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародну асоціацію розвитку, Міжнародну фінансову корпорацію та Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій.

Центральне місце в цій групі займає МБРР, заснований у 1945 році разом із МВФ, а свою діяльність розпочав у 1946 році. Членами банку можуть стати виключно країни, які входять до МВФ. Головна мета банку — сприяти економічному розвитку країн-членів через надання довгострокових кредитів та гарантування приватних інвестицій. Спочатку діяльність банку була зосереджена на відновленні країн, постраждалих від Другої світової війни, а сьогодні пріоритетним напрямом є підтримка країн, що розвиваються [5, c. 12].

2. Предмет та функції міжнародних фінансів

Міжнародні фінанси — це поняття, яке описує сукупність міжнародних фінансових ресурсів у процесі їхнього руху. Зростання обсягів світової торгівлі, поглиблення спеціалізації виробництва, розширення міжнародних потоків капіталу, переміщення товарів, послуг та людей сприяли розвитку міжнародних фінансів, формуванню світових фінансових ринків, появі міжнародних фінансових корпорацій, ускладненню міждержавних фінансових відносин та інших аспектів міжнародної фінансової діяльності.

Фінанси є складним і багатогранним суспільним явищем, яке характеризується різноманітними сутнісними ознаками та формами прояву.

Предметом фінансів виступає діяльність суб'єктів, пов'язана з мобілізацією, розподілом і використанням фінансових ресурсів для досягнення певних цілей. Кожен із цих напрямів передбачає здійснення конкретних операцій та застосування відповідних інструментів. Вивчення організаційних засад проведення таких операцій та використання можливих важелів у процесі як господарської, так і негосподарської діяльності суб'єктів і становить предмет фінансової науки.

Фінанси відіграють ключову роль в економічному та соціальному розвитку. Вони забезпечують залучення суб'єктами діяльності економічних ресурсів, розподіл ВВП і національного багатства, обіг економічних ресурсів, застосування економічних важелів управління та контролю. Завдяки фінансам організовується ефективне використання залучених ресурсів, формування резервів, використання майбутніх доходів для забезпечення поточної діяльності тощо.

Більшість вітчизняних науковців виділяють дві основні функції фінансів:

1) розподільчу;
2) контрольну.

Розподільча функція є основною для фінансів і виявляється в процесі розподілу валового національного продукту через формування фондів грошових коштів та їх використання за цільовим призначенням.

Контрольна функція фінансів випливає з їхньої розподільчої природи та здатності кількісно відображати економічні процеси, що виникають під час розподілу й перерозподілу валового національного продукту [3, c. 22-23].

3. Класифікація фінансових операцій

Міжнародні фінанси відображають діяльність міжнародних організацій та фінансових інститутів. Вони є своєрідною інтернаціональною надбудовою, що характеризує концентрацію фінансових ресурсів у певних узагальнених чи цільових фондах. Діяльність таких організацій та інститутів, як і окремої держави, пов'язана з виконанням функцій, визначених їхніми статутами.

Міжнародні фінанси також відображають розвиток постійно змінюваної міжнародної валютної системи, стан і динаміку платіжних балансів окремих країн, функціонування міжнародних фінансових ринків, діяльність міжнародних фінансових корпорацій, міжнародну банківську та інвестиційну діяльність. Основними учасниками світової фінансової системи виступають банки, багатонаціональні корпорації, портфельні інвестори та міжнародні офіційні позичальники. Світові фінансові операції перетворилися на динамічну силу, яка суттєво впливає на фінансові системи окремих держав, а у взаємодії зі світовим економічним середовищем — на потужний інструмент інтеграції економічних і фінансових ринків країн та регіонів.

Сфера міжнародних фінансів охоплює обмінні та перерозподільні відносини на світовому рівні й включає три напрями:

• міжнародні розрахунки;
• фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних організацій;
• міжнародні фінансові інститути [2, c. 26].

4. Міжнародна фінансова політика

Фінансова політика — це сукупність заходів держави щодо організації та використання фінансів для забезпечення її економічного й соціального розвитку. Вона проявляється у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів та їх використанні на різні потреби держави, розвиток економіки та соціальний захист населення, а також у фінансовому законодавстві та практичних діях різних державних структур у галузі фінансів.

Головною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення та територіями. На цій основі мають забезпечуватися стале зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерційних підприємств. Важливе значення також має створення надійних соціальних гарантій для населення.

Фінансова політика держави формується під впливом багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників.

До зовнішніх чинників належить залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими країнами щодо поставок сировини, матеріалів та інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції зі світовими економічними системами тощо.

Внутрішні чинники, які суттєво впливають на фінансову політику, включають форму власності на основні засоби виробництва, структуру економіки, соціальний склад населення, рівень його добробуту та інтелектуальний рівень, стан розвитку економіки й організацію грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші чинники, зумовлені економічними умовами, що склалися на певному етапі господарського розвитку. Тому фінансова політика є динамічним процесом, який змінюється та коригується з урахуванням практичної необхідності [1, c. 27].

5. Суб'єкти і об'єкти фінансових відносин

У сфері міжнародних фінансів, окрім національних суб'єктів — держави, підприємств, громадян, виокремлюються наднаціональні суб'єкти — міжнародні організації та міжнародні фінансові інституції. На основі такого умовного поділу деякі вітчизняні дослідники дають досить звужене трактування міжнародних фінансів, вважаючи, що вони відображають лише діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів.

Насправді ж міжнародні фінанси сьогодні є досить розгалуженою структурою з численними державними, приватними та власне міжнародними елементами, через які здійснюються координація та регулювання міжнародних фінансових зв'язків.

Суб'єктами міжнародних фінансів виступають приватні юридичні особи, які беруть участь у кредитно-фінансових операціях: наданні банками кредитних ресурсів, отриманні кредитів, операціях на міжнародних валютних ринках та ринках цінних паперів тощо.

Міжнародні фінансові відносини характеризують грошові потоки між суб'єктами різних країн: між підприємствами, між урядами, між підприємствами та громадянами й урядами. Взаємовідносини між підприємствами відображають товарообмін. Якщо на внутрішньому ринку в центрі цих взаємовідносин перебуває визначення ціни товарів і послуг, то на зовнішньому до цього додається встановлення валютного курсу. Взаємовідносини між урядами різних країн, між урядами та фізичними й юридичними особами інших країн виникають у сфері державного кредиту. За змістом ці відносини входять до системи державного кредиту, а за напрямком руху коштів — до міжнародних фінансових відносин [1, c. 14].

6. Система міжнародних фінансів

В умовах плаваючих, а не фіксованих валютних курсів роль Фонду полягає в узгодженні валютної політики країн-членів. Відповідно до статуту МВФ, кожна країна повинна співпрацювати з Фондом та іншими державами для забезпечення та підтримки стабільних валютних курсів. Її економічна та фінансова політика має бути спрямована на забезпечення економічного зростання за розумної стабільності цін. Неприпустимими є валютні маніпуляції з метою отримання переваг у міжнародній торгівлі. МВФ також установлює певні валютні обмеження. Зокрема, країни-члени Фонду не можуть без його згоди вводити обмеження на платежі та перекази з поточних міжнародних операцій, використовувати дискримінаційні валютні засоби чи застосовувати систему кількох видів валютних курсів.

МВФ, будучи провідним міжнародним фінансовим інститутом, здійснює постійний нагляд і моніторинг світової економіки. Він формує значний масив інформації як загалом по світовій економіці, так і в розрізі окремих країн. Щомісячний збірник фінансової статистики, який видає МВФ, містить дані про динаміку економічного зростання та цін, грошовий обіг, експорт та імпорт, стан платіжного балансу, обсяг офіційного золотого запасу, рівень валютних резервів, розміри зарубіжних інвестицій, динаміку валютних курсів тощо. Країни-члени Фонду зобов'язані безперешкодно надавати всю необхідну інформацію.

Другою за значенням у системі міжнародних фінансів є група Світового банку, яка включає чотири міжнародні фінансові інститути: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародну асоціацію розвитку, Міжнародну фінансову корпорацію та Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій.

Ядром групи виступає МБРР, заснований разом із МВФ у 1945 році, який розпочав функціонувати у 1946 році. Учасниками банку можуть бути лише країни-члени МВФ. Основна мета діяльності банку — сприяння економічному розвитку країн-членів МБРР через надання довгострокових кредитів та гарантування приватних інвестицій. Спочатку ця діяльність була орієнтована на країни, що постраждали внаслідок Другої світової війни. Нині головним напрямом є підтримка країн, що розвиваються [5, c. 16].

7. Еволюція світової валютної системи

Світова валютна система у своєму розвитку пройшла кілька етапів, які визначалися рівнем розвитку світового ринку, міжнародних зв'язків та типами національних грошових систем.

Першою світовою валютною системою в історії стала система, заснована на золотому стандарті. Вона сформувалася стихійно наприкінці XIX — на початку XX століття як сукупність національних валютних систем. Платіжний оборот обслуговувався переважно золотом. Основу валютних курсів у цей період становив валютний золотий паритет. Обмін національної валюти на іноземну не обмежувався, існував вільний вивіз та ввіз золота з країни в країну, що сприяло стабільності валютних курсів. Після Першої світової війни на зміну золотомонетному стандарту прийшов механізм золотодевізного стандарту, що було юридично оформлено рішенням Генуезької конференції (1922 р.). Це була друга світова валютна система.

Під час світової економічної кризи 1929-1933 рр. із крахом золотодевізного стандарту єдина світова валютна система припинила існування. У 1933 р. після скасування золотого стандарту в США було створено доларовий блок, до якого увійшли США, Канада та країни Латинської Америки. Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а згодом Італія та Польща у 1933 р. створили золотий блок. Ці країни зберегли золотий стандарт у роки кризи, і його було скасовано лише у 1936 р.

Передумови Бреттон-вудської системи сформувалися в 30-х роках унаслідок розпаду механізму міжнародних розрахунків, заснованого на золотодевізному стандарті. Основою Бреттон-вудської системи став золотовалютний стандарт, який згодом трансформувався у золотодоларовий стандарт. Для протидії гегемонії долара у світовій валютній системі в березні 1979 р. було створено міжнародну (регіональну) валютну систему — Європейську валютну систему (ЄВС) — форму міждержавного регулювання валютних відносин країн західноєвропейського інтеграційного комплексу. Вона має риси регіональної валютної системи та є одним із полюсів поліцентричної валютної системи [1, c. 157].

8. Світовий фінансовий ринок та його структура

Світовий фінансовий ринок — це система відносин попиту та пропозиції на фінансовий капітал, що функціонує в міжнародній сфері як покупні й платіжні засоби, кредити, інвестиційні ресурси.

Основна функція світових фінансових ринків — забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучити достатню кількість грошових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.

Операції на міжнародному фінансовому ринку поділяються на дві великі групи — кредитні та інвестиційні. Відповідно, весь фінансовий ринок складається з двох частин:

- кредитний ринок, де грошові ресурси рухаються на принципах поверненості, терміновості, платності та гарантованості;

- ринок цінних паперів, на якому відбувається купівля та продаж фінансових зобов'язань, що забезпечує процес інвестування.

Критерієм їхнього виділення виступає тип фінансових зобов'язань чи інструментів, що використовуються. Якщо вільна купівля-продаж неможлива, то йдеться про кредитний ринок. Там, де зобов'язання чи інструменти купуються та продаються, покупці й продавці виступають учасниками ринку цінних паперів [6, c. 243].

9. Валютні ринки та валютні операції

Валютні ринки:

- як економічна категорія — це система стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах;

- як інституціональний механізм — це сукупність установ та організацій (ТНБ, валютні біржі, брокерські фірми), що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів.

Існує чотири групи суб'єктів валютного ринку:

I. Державні установи, серед яких основне місце займають:

- центральні банки — управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок за вкладеннями в національній валюті;

- казначейства окремих країн.

II. Юридичні та фізичні особи, зайняті в різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності:

- компанії, що беруть участь у міжнародній торгівлі; вони мають попит на іноземну валюту та пропонують її; операції здійснюють через банки;

- компанії, які здійснюють закордонні вкладення активів (Investment Funds, Money Market Funds, International Corporations), тобто інвестиційні фонди, великі міжнародні корпорації;

- приватні особи — неторгові операції: туризм, переказ заробітної плати, пенсій, гонорарів, продаж готівкової валюти.

III. Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків.

IV. Валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж.

Основними видами операцій, які виконують суб'єкти цього ринку, є традиційні операції — спот, форвард та ф'ючерсні операції, а також нетрадиційні валютні операції — свопи, опціони та процентні інструменти. Головною особливістю міжнародних валютних ринків останні три роки є тенденція до скорочення обсягів валютних операцій на всіх сегментах, що зумовлено введенням євро, консолідацією в банківській та промислових галузях, зростанням частки електронного банкінгу та підвищенням неприйняття ризиків операторами ринку після фінансової кризи 1998 року [3, c. 162-163].

10. Міжнародний кредитний ринок

Міжнародний ринок позичкових капіталів — це система відносин з акумуляції та перерозподілу позичкового капіталу між країнами. Він є сукупністю кредитно-фінансових установ і фондових бірж, які надають позички та кредити іноземним позичальникам. Міжнародний ринок позичкових капіталів виділився з національних ринків, однак останніми роками межа між ними стирається внаслідок лібералізації (дерегуляції) національних ринків у розвинених країнах і деяких країнах, що розвиваються, що полегшує діяльність іноземних юридичних осіб на національних ринках.

Як і національні, міжнародний ринок позичкових капіталів поділяється на грошовий (короткостроковий) ринок і ринок капіталів (середньо- та довгостроковий).

Основою міжнародного ринку позичкових капіталів є євроринок, на якому операції здійснюються в євровалютах — валютах, у яких банки виконують операції за межами країн-емітентів цих валют. Наприклад, долари на рахунках неамериканських банків (не лише європейських) називаються євродоларами. Головним стимулом для розвитку євроринку є відсутність державного контролю за його діяльністю, оскільки на операції з євровалютами не поширюються правила та обмеження національних ринків, що робить їх вигіднішими порівняно з кредитуванням у національних валютах.

Євроринок включає кілька сотень банків, розташованих у міжнародних фінансових центрах, і поділяється на євровалютний ринок, який існує переважно у формі купівлі-продажу короткострокових міжбанківських євровалютних депозитних сертифікатів, ринок банківських єврокредитів, ринок єврооблігацій та ринки інших цінних паперів у євровалютах [3, c. 429].

11. Ринок міжнародних інвестицій

Міжнародні інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку.

Розрізняють дві основні форми іноземних інвестицій:

- прямі іноземні інвестиції;

- портфельні іноземні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) — це капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над об'єктом розміщення капіталу та відповідний дохід. За міжнародними нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю, становить 25%, за американськими — 10%, за австралійськими та канадськими — 50%. Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу.

Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше половини акцій, називають компаніями переважного володіння; якщо 50% належить іноземному інвестору та 50% — місцевому, такі компанії називають компаніями однакового володіння; якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій — це змішане підприємство з участю іноземного капіталу.

ПІІ за міжнародною класифікацією поділяються на:

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Портфельні інвестиції — це вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвестору відповідний дохід, але не дають права контролю над підприємством. Такими цінними паперами можуть бути акціонерні або боргові цінні папери (прості векселі, боргові зобов'язання, інструменти грошового ринку та інші) [2, c. 225].

12. Світовий фондовий ринок

Нині світовий фондовий ринок розвивається в трьох основних напрямах:

• відбувається подальша автоматизація фондових операцій — окремі комп'ютерні системи поєднуються у всесвітню мережу електронної комунікації;
• триває робота над створенням нових видів і модифікацій цінних паперів (насамперед безпаперових), зокрема гібридних і паперів другого та наступних порядків;
• збільшується інтернаціоналізація фондової діяльності відповідно до загального процесу економічної інтеграції країн.

Ринок цінних паперів як економічна категорія виражає економічні відносини, що виникають під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, який знайшов своє вираження у формі цінних паперів [1, c. 106].

13. Діяльність фондових бірж на фондовому ринку

Фондова біржа — це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона виконує такі основні функції:

• відкриває доступ підприємствам до позичкового банківського капіталу;

• є важливим координатором розміщення державних цінних паперів;

• забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу;

• виступає своєрідним економічним барометром ділової активності.

Основними операціями, які здійснює фондова біржа, є:

• перевірка якості та надійності цінних паперів;

• обмін цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встановлення початкової котирувальної ціни;

• встановлення на основі аукціонної торгівлі єдиного курсу на однакові цінні папери одного емітента;

• оформлення угод щодо купівлі-продажу цінних паперів;

• виконання централізованих взаєморозрахунків у межах біржового ринку цінних паперів;

• забезпечення централізованого інформування (гласності біржових операцій) і курсового контролю;

• правове оформлення угод.

Як особливий інститут вторинного ринку цінних паперів, фондові біржі сприяють нагромадженню капіталу, його розподілу та перерозподілу, а також контролю за інвестиціями та інфляцією. У світі налічується близько 200 фондових бірж, об'єднаних у міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона й Токіо, на які припадає до 60% загальносвітового обсягу торгівлі акціями [1, c. 115].

14. Міжнародна банківська справа

Формування сучасної міжнародної фінансової системи зумовлене багатьма об'єктивними економічними чинниками, найважливішим з яких є інтернаціоналізація господарського життя. Інтенсивна активізація економічних зв'язків між країнами та національними компаніями, а також зміцнення транснаціональних корпорацій поставили на порядок денний необхідність відповідної перебудови банківських послуг.

Сьогодні найбільші банки мають розгалужену мережу закордонних філій та відділень, через які вони контролюють фінансові операції на міжнародному рівні. Це — транснаціональні банки (ТНБ), основною клієнтурою яких є промислові транснаціональні корпорації (ТНК). Останні часто самі беруть активну участь у міжнародних фінансових операціях. Важливе місце серед учасників міжнародних фінансових операцій займають країни, які виступають як у ролі кредиторів, так і позичальників. Ця діяльність здійснюється як через національні, так і транснаціональні банки.

Крім того, існує ціла система міжнаціональних банківських інституцій, серед яких — група Світового банку (СБ), що спеціалізується на наданні кредитів окремим країнам для економічного розвитку. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) здійснює кредитну підтримку країн Східної Європи. Банк міжнародних розрахунків (БМР) у Базелі відіграє значну роль у вирішенні проблеми взаємної заборгованості між країнами [2, c. 23-24].

15. Фінанси транснаціональних корпорацій

Транснаціональні корпорації — це корпорації, в яких головна компанія належить капіталу однієї країни, а філії розташовані в багатьох країнах.

Багатонаціональні корпорації — це корпорації, головна компанія яких належить капіталу двох і більше країн, а філії також знаходяться в різних країнах.

Цей поділ є дещо умовним, оскільки в сучасних умовах більше значення має не те, капіталу скількох країн належить головна компанія, а глобальний характер її діяльності, інвестування та отримання прибутку.

Кількість ТНК сягає 40 тис., а філій за межами країн базування — 206 тис. Річний обсяг продажів закордонних філій ТНК зріс до 14 трлн дол. наприкінці 90-х років ХХ століття (для порівняння: у 1980 р. він становив лише 3 трлн дол.). Транснаціональні корпорації контролюють 50-60% світової торгівлі, 80% патентів на нову техніку та технології, 70% валютних і ліквідних ресурсів на ринку розвинених країн. На внутрішньофірмові операції ТНК припадає близько 1/3 усієї світової торгівлі. На їхніх підприємствах зайнято близько 50 млн осіб, або кожен десятий зайнятий у розвинених країнах та країнах, що розвиваються.

На приблизно 100 найбільших ТНК припадає третина всіх прямих іноземних інвестицій та 80% обміну науково-технічною продукцією. Серед них: 26% працюють у галузі електронної промисловості, 24% — у гірничо- та нафтодобувній, 19% — в автомобільній, 15% — у хімічній і фармацевтичній, 9% — у харчовій, 4% — у торгівлі, 4% — у металургійній [6, c. 243].

16. Міжнародні розрахунки та платіжний баланс

Міжнародні розрахунки — це система регулювання платежів за грошовими вимогами, які виникають між державами, організаціями та громадянами різних країн. Міжнародні валютні розрахунки здійснюються в основному через банки.

Форми міжнародних розрахунків:

100% аванс (авансові платежі, передоплата) — дуже рідкісне явище в нормальних міжнародних відносинах.

Акредитивні розрахунки — це доручення банку (клієнтом якого є імпортер) одному або декільком банкам здійснити платежі фізичній або юридичній особі в межах визначеної суми на умовах, указаних в акредитиві.

Інкасо — це банківська операція, коли банк за дорученням свого клієнта та на основі розрахункових документів отримує грошові суми від покупця з подальшим зарахуванням цих сум на рахунок свого клієнта. Для експортера інкасо є вигідною формою розрахунків, оскільки такі операції певною мірою гарантують оплату до моменту отримання імпортером товару.

Розрахунки при відкритому рахунку — це форма розрахунків, при якій відсутні надійні гарантії для експортера, який направляє на адресу покупця товар і товарні документи, а імпортер протягом обумовленого терміну повинен переказати на рахунок експортера гроші. Відкритий рахунок використовують при розрахунках між: фірмами, пов'язаними традиційними торговими відносинами; транснаціональними корпораціями та їхніми закордонними філіями при експортному постачанні.

Розрахунки з використанням векселів і чеків — застосовуються розрахунки чеками та переказними векселями.

Баланси міжнародних розрахунків — це співвідношення грошових зобов'язань, надходжень і платежів між країнами за певний проміжок часу. До балансів міжнародних розрахунків відносять:

Платіжний баланс, який включає три основні розділи:

торговельний баланс — це різниця вартості експорту та імпорту, або так званий чистий експорт;

баланс послуг та некомерційних платежів ("невидимі операції") — включає платежі та надходження від транспорту, страхування, зв'язку, туризму, споживчі перекази грошових коштів (зарплата, спадщина, пенсії);

баланс руху капіталів та кредитів — показує надходження закордонних інвестицій та позик, а також надання кредитів та здійснення капіталовкладень в інших країнах [1, c. 251].

17. Заборгованість в системі міжнародних фінансів

Однією з головних тенденцій розвитку сучасних світогосподарських зв'язків є значне поширення міжнародних розрахунків у кредит.

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни перед іноземними кредиторами, що підлягають погашенню в обумовлені строки. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла в проблему кризи заборгованості.

Криза заборгованості на поверхні виступає як породження руху позичкового капіталу, кредитних коштів, що видавалися промислово розвиненими країнами молодим державам. Насправді її причини значно глибші. Вони охоплюють весь комплекс відносин господарського спілкування між партнерами з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому за своєю політико-економічною природою криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинених країн із молодими державами, а як найузагальненіший вияв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. Якщо це так, то вихід із неї в межах існуючої системи нерівноправних відносин неможливий. Отже, для ліквідації кризи необхідна докорінна зміна цих відносин, перебудова їх на справедливих демократичних засадах, встановлення нового міжнародного економічного порядку.

Країни, що розвиваються, економічно неспроможні сплатити величезні борги та відсотки за них. Вони опинилися у своєрідній пастці. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, може спричинити ланцюгову реакцію банкрутств, розвал усієї існуючої міжнародної фінансово-кредитної системи, а тому змушує уряди та керівників міжнародних фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розвиваються. Остаточно подолати кризу заборгованості неможливо без прийняття глобальних і водночас кардинальних політичних рішень, які враховували б інтереси молодих держав і не підривали функціонування всесвітнього господарства та всієї системи світогосподарських зв'язків [3, c. 267].

Список використаної літератури

1. Боринець С. Міжнародні фінанси: Підручник для вузів / Станіслав Боринець. — К.: Знання-Прес, 2002. — 311 с.

2. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник / Олег Мозговий, Тетяна Оболенська, Тетяна Мусієць, Юрій Руденко та ін. — К.: КНЕУ, 2005. — 502 с.

3. Міжнародні фінанси: Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів / О. І. Рогач, Н. Д. Амалян, С. Я. Боринець, А. Бузлє та ін.; За ред. О. І. Рогача. — К.: Либідь, 2003. — 777 с.

4. Романенко О. Фінанси: Підручник / Олена Романенко; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.

5. Софіщенко І. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник / Ірина Софіщенко; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2005. — 198 с.

6. Фінанси: Навчальний посібник / Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання, 2006. — 415 с.

7. Фінанси: Навчальний посібник / Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Благун та ін. — К.: Знання, 2006. — 247 с.