Мікроекономічні концепції

1. Предмет мікроекономіки

Мікроекономіка досліджує, як діють окремі економічні агенти в умовах різних ринкових структур.

Первинним елементом господарської системи, що самостійно виконує певні економічні функції, є індивідуальний економічний суб’єкт. Таких суб’єктів у ринковій економіці дуже багато: до них належать покупці та продавці, споживачі та виробники, наймані працівники, підприємці, інвестори тощо.

У центрі уваги мікроекономічного аналізу перебувають споживач і фірма. Споживач — це фізична особа, представник домогосподарства, який на ринку готової продукції виступає головним покупцем споживчих товарів, що їх пропонують фірми, а на ринку ресурсів — продавцем факторів виробництва, якими володіє. Фірма, своєю чергою, є виробником і продавцем товарів, а також споживачем і покупцем ресурсів та інвестором.

Об’єктом мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб’єктів, тобто процес розроблення, ухвалення та реалізації рішень щодо вибору й використання обмежених ресурсів задля отримання максимальної вигоди [5, c. 12].

2. Крива попиту

Попит — це сукупність співвідношень між цінами та відповідними кількостями товару. Графічно взаємозв’язок ціни і кількості відображається кривою попиту (рис. 1).

Обсяг попиту — це конкретна кількість товару, яку покупці бажають і можуть придбати за кожного рівня ціни. Його визначають за графіком як параметр точки на кривій попиту: наприклад, за ціни 4 гривні за кг обсяг попиту на яблука становить 20 кг на день.

Закон попиту стверджує, що між ціною та обсягом попиту існує обернена залежність: зі зростанням ціни обсяг попиту скорочується, а зі зниженням — зростає.

Математичним виразом закону попиту є функція попиту:

Q_D=f(P),

де Q_D — обсяг попиту на товар, D — попит, P — ціна товару.

Лінійна функція попиту має вигляд: Q_D=a–b·P.

Ціна є основною детермінантою попиту. Її зміна призводить до зміни обсягу попиту, що графічно відповідає руху між точками вздовж кривої попиту (рис. 2).

Нецінові детермінанти попиту спричиняють зміни самого попиту, що графічно відображається зміщенням усієї кривої: праворуч-вгору, якщо попит зростає, і ліворуч-вниз, якщо попит скорочується (рис. 3). Нецінові детермінанти є основними мотивами споживчого попиту. До них належать: смаки та уподобання споживачів; доходи споживачів; ціни сполучених товарів; кількість споживачів на ринку; очікування споживачів щодо майбутніх цін [8, c. 56-58].

Смаки та уподобання споживачів формуються під впливом звичаїв, реклами, моди, освіти і можуть змінювати попит в обох напрямках за незмінної ціни та інших рівних умов.

Доходи споживачів впливають на попит неоднозначно. Залежно від динаміки попиту при зміні доходів розрізняють:

нормальні товари — це товари, попит на які зростає зі зростанням доходів споживачів, а крива попиту зміщується праворуч. Більшість товарів є нормальними;

нижчі товари — це товари, попит на які скорочується зі зростанням доходу, а крива попиту зміщується ліворуч. Прикладами таких товарів є немодне вбрання, висококалорійні продукти з низьким вмістом вітамінів, а також товари низької якості.

Ціни сполучених товарів впливають на попит залежно від виду цих товарів. Розрізняють два види сполучених товарів:

товари-субститути (взаємозамінні) — це пари товарів, для яких зростання ціни одного викликає зростання попиту на інший, і навпаки. Наприклад, м’ясо і риба: якщо ціна м’яса зростає, попит на рибу збільшується незалежно від її ціни, що графічно відповідає зміщенню кривої попиту на рибу праворуч;

товари-комплементи (взаємодоповнюючі) — це пари товарів, для яких зростання ціни одного призводить до зменшення попиту на інший, і навпаки. Такі товари споживаються разом, наприклад, бензин і шини або інші запчастини до автомобіля. Якщо ціна бензину зростає, попит на шини скорочується, оскільки власники автомобілів менше їздитимуть. Графічно це відображається зміщенням кривої попиту на шини ліворуч.

Кількість споживачів на ринку: зі збільшенням числа покупців попит зростає, і крива попиту зміщується праворуч; зі зменшенням — ліворуч за інших рівних умов.

Очікування споживачів. Очікування зміни цін є фактором попиту, що особливо актуальний в умовах інфляції. Якщо споживачі очікують підвищення цін у майбутньому, попит у поточному періоді зростає за інших рівних умов, і крива попиту зміщується праворуч. І навпаки — якщо очікується зниження цін. Аналогічною є реакція споживачів на очікування зміни доходів.

З урахуванням нецінових детермінант функція попиту має вигляд:

Q_D= f(P, N_D),

де N_D — нецінові детермінанти попиту [6, c. 119-121].

3. Еластичність пропозиції

Еластичність пропонування показує, наскільки чутливо реагують продавці (виробники) на зміну ціни продукції.

Цінова еластичність пропонування — це процентна зміна обсягу пропонування, що викликана однопроцентною зміною ціни товару.

Оскільки продавці можуть переключатися з виробництва одного товару на інший, для пропонування також використовується показник перехресної еластичності, значення якого є від’ємним.

Головним фактором еластичності пропонування є час [2, c. 187-188].

4. Функція корисності

У задачах прийняття рішень в умовах невизначеності та ризику принцип оптимальності часто будується у вигляді функції корисності. Оскільки за наявності ризику результати рішень залежать від випадкових величин, для порівняння їх ефективності необхідно вміти порівнювати функції розподілу ефективності. У цьому контексті важливе значення мають результати про властивості функцій корисності.

Корисність визначає ступінь задоволення, яке суб’єкт отримує від споживання товару чи виконання певної дії.

Найбільш загальний підхід до оцінки міри ризику полягає у введенні функції корисності. Концепція функції корисності є одним із ключових елементів будь-якої сучасної економічної теорії. Вона дає змогу зіставити споживчі елементи різних товарів.

Корисність містить важливу психологічну складову, адже люди отримують корисність від речей, які приносять їм задоволення. В економічному аналізі корисність часто використовують для опису пріоритетів при ранжуванні наборів споживчих товарів та послуг.

За допомогою різних функцій корисності можна описати будь-які варіанти оцінки випадкової економічної ситуації у вигляді сподіваного значення такої функції.

Функція корисності — це співвідношення між обсягами споживаних товарів та послуг і рівнем корисності (задоволеності від споживання), якого досягає споживач.

Функція корисності може бути представлена як:

U = f (Qx, Qy),

де U — корисність, Qx — кількість товару х, що споживається за певний період, Qy — кількість товару у, що споживається за певний період.

Спрощена функція корисності зосереджує увагу на основних чинниках, що впливають на вибір споживача, який здійснюється в межах споживання лише двох товарів у різних кількісних комбінаціях.

Функція корисності зіставляє кожному наборові споживчих товарів певне число таким чином, що якщо набір А пріоритетніший, ніж набір В (А > В), то число, яке відповідає набору А, буде більшим, ніж те, що відповідає набору В.

Гранична корисність вимірює додаткове задоволення, яке особа отримує від споживання додаткової кількості товару.

Наприклад, гранична корисність при зростанні споживання від 1 до 5 одиниць шоколаду може дорівнювати 10, від 6 до 10 одиниць — 5, а від 11 до 15 одиниць — 3. Ці цифри узгоджуються з принципом спадної граничної корисності. У міру зростання споживання товару кожна додаткова одиниця дає все менший приріст корисності [4, c. 210-211].

5. Ізокванти

Ізокванта — це крива, яка відображає різні варіанти комбінацій ресурсів, що можуть бути використані для виробництва заданого обсягу продукції. Ізокванти подібні до кривих байдужості. Як криві байдужості відображають альтернативні варіанти споживчого вибору, що забезпечують певний рівень корисності, так ізокванти відображають альтернативні варіанти комбінацій затрат ресурсів для виробництва певного обсягу продукції.

Ізокванта показує, що співвідношення факторів, які відповідають координатам точок М та N, забезпечать обсяг виробництва 200 шт. Однак при комбінації М1 обсяг виробництва перевищить заданий. Через цю точку, як і через будь-яку іншу, можна провести свою ізокванту. Так ми отримаємо карту ізоквант (рис. 4).

Ізокванти ранжирують рівні виробництва подібно до кривих байдужості, які ранжирують рівні задоволення. Рівень виробництва зростає з кожною наступною, розташованою вище від попередньої, ізоквантою. Так, ізокванта відповідає всім комбінаціям праці і капіталу, які дозволяють виробляти 55 одиниць продукції, ізокванта — 75 одиниць продукції і т.д.

Карта ізоквант — це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції за будь-якого набору факторів виробництва. Як і криві байдужості, ізокванти на одній карті ніколи не перетинаються. Кожна ізокванта, розміщена далі від початку координат, відповідає більшому обсягу продукції. Ізокванти мають вигляд увігнутих кривих. Це означає, що скорочення затрат капіталу потребує збільшення затрат праці для збереження незмінного обсягу виробництва [9, c. 106-107].

6. Досконала конкуренція

Досконала конкуренція (також: досконалий ринок) — це ідеалізований стан ринку, за якого окремі покупці і продавці не можуть впливати на ціну.

Ознаки досконалої конкуренції:

· безліч продавців і покупців;

· однорідність і подільність товарів, що продаються;

· відсутність бар'єрів для входу або виходу з ринку;

· висока мобільність чинників виробництва;

· рівний і повний доступ всіх учасників до інформації (ціни товарів);

· раціональність учасників;

· відсутність трансакційних витрат або податків.

Такий ринок завжди приходить до рівноваги. Для однакових продуктів на ринку встановлюється єдина ціна, оскільки жоден покупець або продавець через свій незначний розмір не може її диктувати. Оскільки між продавцями існує конкуренція, кожен із них намагається максимально знизити свою ціну і, сам того не прагнучи, опиняється на рівні нульового прибутку. Навіть якщо продавець захоче довгостроково "прив’язати" покупців до себе, пропонуючи товари за цінами нижчими від ринкових, він просто збанкрутує. Вважається, що серед усіх галузей економіки фондові ринки найбільше відповідають ідеалу досконалої конкуренції.

На ринок покладено виконання таких функцій:

Координаційна функція: ринки координують попит та пропозицію, уможливлюючи їх зустріч за рахунок відповідної інфраструктури, наприклад, біржі.

Алокаційна функція: ринки сприяють економному урівноваженню пропозиції та попиту, а ціновий механізм — найкращому використанню ресурсів.

Селекційна функція: ринки дозволяють торгувати лише тим продавцям та покупцям, які виконують певні вимоги, наприклад, щодо мінімального рейтингу, ліцензії тощо [3, c. 76-77].

Вільна (досконала) конкуренція — це конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. Тобто це економічне суперництво між великою кількістю дрібних та середніх підприємств, які виробляють однорідну продукцію, мають рівний доступ до інформації, абсолютну мобільність матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. Жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Більш повною мірою ознакам досконалої конкуренції відповідають деякі ринки сільськогосподарської продукції (пшениці, кукурудзи), а також деякі фінансові ринки. З точки зору суспільства досконала конкуренція є стандартом, за яким оцінюється ефективність реальної економіки. Вона включає всі форми дискримінації споживачів, розподіляє ресурси відповідно до їх смаків найефективніше. Дана структура дозволяє побудувати точну модель поведінки фірм на шляху до максимілізації прибутку. В умовах чистої конкуренції в довгостроковому періоді ціна встановлюється на рівні мінімуму середніх витрат виробництва. Тобто фірми використовують найефективніші технології і визначають найнижчу з можливих цін.

За капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.), так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої.

Внутрігалузева конкуренція — це боротьба між виробниками однієї галузі (сфери) виробництва. Вона сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню НТП, підвищенню ефективності виробництва, стимулює концентрацію капіталу та централізацію виробництва. В сучасних умовах переросла в конкуренцію на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів продукції (наприклад, на ринку міні-комп’ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо).

Міжгалузева конкуренція — це боротьба між виробниками різних галузей економіки. В епоху вільної конкуренції міжгалузева конкуренція відігравала значну роль у переливі капіталу між галузями під впливом галузевої норми прибутку. В сучасних умовах переважна частина міжгалузевого руху капіталу здійснюється в межах багатогалузевих компаній (концернів і конгломератів). Різниця в галузевих нормах прибутку має значення лише для дрібних новоутворених капіталів. Їх вступ у високоприбуткову галузь при цьому стримується вимогами до мінімального розміру капіталу, який може забезпечити необхідний прибуток [7, c. 253-255].

Суть конкуренції проявляється і в тому, що вона, з одного боку, створює такі умови, за яких покупець на ринку має безліч можливостей для придбання товарів, а продавець — для їх реалізації. З іншого боку, в обміні беруть участь дві сторони, кожна з яких ставить свій інтерес вище інтересу партнера. В результаті і продавець, і покупець при укладенні угоди повинні йти на взаємний компроміс при визначенні ціни, інакше угода не відбудеться, а кожен з них понесе збитки. Конкуренція також є важливим інструментом регулювання пропорцій суспільного виробництва в умовах ринку.

В силу своєї суперечливої природи конкуренція несе в собі одночасно як позитивні, так і негативні наслідки і дії. З одного боку, вона виступає як зовнішня примусова сила, що спонукає її учасників у процесі дбання про свої власні мікрогосподарчі інтереси сприяти суспільному прогресу. Див. схему 1.

Названі типи конкурентної поведінки в різноманітних формах застосовуються залежно від обраних методів конкурентного суперництва [1, c. 112-114].

Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. - К.: Кондор, 2004. – 174 с.

2. Базілінська О. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. - 2-ге вид., перероб. і доп.. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 349 с.

3. Ватаманюк Остап З. Мікроекономіка: Навч. посіб.. — Л. : Інтелект-Захід, 2004. — 176с

4. Вініченко І. І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 265 с.

5. Гончарова Н.М. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 304 с.

6. Горобчук Т. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 271 с.

7. Кириленко В. Мікроекономіка: Навчальний посібник для економ. спец. студ. вузів/ Володимир Кириленко,. - К.: Таксон, 2003. - 334 с.

8. Косік А. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Алла Косік, Галина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 415 с.

9. Лісовицький В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ Володимир Лісовицький,. - 3-є вид., доп. та переробл.. - К.: Кондор, 2007. - 163 с.