Методи та основні види зовнішньоторговельних операцій, ефективність їх використання в зовнішньоторговельних зв’язках України

Вступ.

1. Міжнародна торгівля як один з головних різновидів зовнішньоекономічних операцій.

2. Систематизація методів міжнародної торгівлі.

3. Систематизація форм міжнародної торгівлі та зовнішньоторговельних операцій.

4. Фінансові аспекти зовнішньоекономічних операцій.

5. Підприємства, які співпрацюють з європейськими компаніями.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Класифікацій видів зовнішньоекономічної діяльності існує чимало, адже залежно від ситуації можуть застосовуватися різні критерії. Наприклад, зовнішню торгівлю можна аналізувати за напрямком (експорт чи імпорт), за предметом (товари або послуги), за регіональною ознакою (прикордонна торгівля) чи за способом розрахунків (бартер).

До основних різновидів ЗЕД зазвичай відносять:

- міжнародну торгівлю;

- міжнародний лізинг;

- використання активів, що перебувають за кордоном;

- контрактні форми ЗЕД;

- міжнародні інвестиції.

Здійснюючи міжнародний бізнес, компанії змушені обирати одну з багатьох форм господарських операцій. Перед ухваленням рішення варто ретельно проаналізувати власні цілі, наявні ресурси та умови, в яких доведеться працювати.

Питання вдосконалення зовнішньоекономічного механізму інтеграції України у світогосподарські процеси, а також реальні й потенційні можливості торговельно-економічної співпраці з провідними державами та участі в інтеграційних об’єднаннях досліджували такі українські науковці, як Беседін В.Ф., Будкін В.С., Бураковський І.В., Гальчинський А.С., Дудченко М.А., Кістерський Л.Л., Кредісов А.І., Макогон Ю.В., Поручник А.М., Пузанов І.І., Сіденко В.Р., Соколенко С.І., Філіпенко А.С., Шнирков О.І. та інші. Однак їхні праці здебільшого зосереджені на окремих аспектах економічної діяльності або ж обмежуються аналізом політичних чинників взаємодії з регіоном. До того ж на державному рівні так і не було впроваджено виваженої стратегії розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України з цим регіоном, що знижує їхню ефективність і спричиняє поступову втрату потенційних ринків збуту вітчизняної продукції.

Метою цієї роботи є формування науково обґрунтованих стратегічних засад розбудови зовнішньоторговельних зв’язків України з провідними країнами світу.

Об’єктом дослідження виступають зовнішньоторговельні зв’язки України.

Предметом дослідження є механізм регулювання зовнішньої торгівлі України з провідними країнами світу.

1. Міжнародна торгівля як один з головних різновидів зовнішньоекономічних операцій

Серед усіх форм зовнішньоекономічної діяльності історично першою та домінуючою є міжнародна торгівля, тобто обмін продуктами та послугами, що є результатами національної праці. Залежно від предмета та характеру здійснення зовнішньоторговельних операцій виокремлюють різні форми торгівлі.

1. Торгівля готовою продукцією, яка призначена для кінцевого споживання. Вона може здійснюватися за світовими або договірними цінами, безпосередньо виробником або через посередників. Допускається доопрацювання товару перед продажем з урахуванням потреб імпортера, а також післяпродажне обслуговування. Розрахунки можуть проводитися у валюті експортера, імпортера або третьої країни.

2. Торгівля продукцією в розібраному вигляді. Імпорт таких товарів зазвичай оподатковується за зниженими митними ставками, що дає змогу обходити високі мита на готову продукцію. Така форма торгівлі є виправданою, коли монтаж за кордоном дозволяє отримати більший прибуток завдяки дешевій робочій силі, пільговому оподаткуванню чи нижчій орендній платі. Варто також враховувати, що деякі товари (реактори, портові крани тощо) взагалі неможливо експортувати в зібраному вигляді.

3. Зустрічні поставки — це експортно-імпортні операції, за яких експортер зобов’язується придбати в імпортера товари на частину або повну вартість своєї продукції. Основні різновиди:

- бартерні операції — безвалютний, збалансований обмін товарами, що ґрунтується на вартісній оцінці за договірними або світовими цінами; зазвичай виникають через брак конвертованої валюти у партнерів;

- викуп застарілої продукції під час продажу новіших моделей, коли залишкова вартість старих виробів зараховується в ціну нових;

- операції з давальницькою сировиною, що передбачають переробку іноземної сировини чи відходів з подальшим розрахунком продуктами переробки; вони доцільні, коли є значні запаси сировини, але бракує потужностей для її переробки.

У будь-якому разі необхідна вартісна оцінка продукції, що передається. Це важливо для митного обліку та визначення страхових виплат у разі втрати товару. Штрафні санкції застосовуються через зменшення або збільшення обсягів поставок.

4. Постачання комплектного устаткування. Це поставка технологічних комплексів із повним набором послуг: проектування, спорудження, налагодження та підготовка до експлуатації в місцевих умовах. Поширеною є практика здачі об’єктів «під ключ», що передбачає оплату після прийняття об’єкта замовником. Такі угоди також включають постачання матеріалів та інструментів, навчання місцевих кадрів, допомогу в організації та управлінні виробництвом, а також забезпечення експлуатації протягом гарантійного терміну.

5. Торгівля ліцензіями. Йдеться про надання на певних умовах прав на використання винаходів, «ноу-хау» тощо протягом обумовленого терміну за відповідну винагороду. Якщо технічні рішення не захищені патентом, ліцензія називається безпатентною. Найпоширенішими є ліцензійні угоди, що передбачають комплексний міжнародний технологічний обмін із наданням «ноу-хау» та інших послуг. У ліцензійній угоді чітко визначаються вид ліцензії (патентна чи безпатентна), обсяг прав (повна, проста чи виняткова), форма розрахунків («роялті» або паушальні платежі), сфера застосування технології та термін дії договору. Важливо пам’ятати, що сторона, яка приймає технологію, зобов’язана інформувати ліцензіара про всі зміни в технології протягом дії угоди.

6. Подорожі, туризм і транспорт. Доходи від транспортування вантажів і туризму можуть бути суттєвим джерелом прибутку для авіакомпаній, морських перевізників, агентств із бронювання та готелів.

Наприклад, економіка Греції та Норвегії значною мірою залежить від надходжень за перевезення іноземних вантажів на їхніх суднах. На Багамських островах доходи від іноземного туризму перевищують надходження від товарного експорту. Україна поки що помітно відстає за цим показником, однак у деяких регіонах уже спостерігаються позитивні тенденції. Варто підкреслити, що це одна з найдинамічніших форм ЗЕД.

Міжнародний туризм. Інвестиції в готелі, транспортну інфраструктуру та об’єкти дозвілля, зроблені одноразово, за наявності належних умов швидко окуповуються та приносять стабільний високий прибуток. Це стосується як прийому іноземних туристів, так і відправлення власних громадян за кордон. Міжнародний туризм сприяє значному зростанню зайнятості не лише в суміжних сферах, а й у транспорті, виробництві туристичного спорядження, сувенірів тощо.

Для більшості країн експорт та імпорт товарів є головним джерелом міжнародних доходів і витрат. Серед компаній, що займаються міжнародним бізнесом, переважають ті, які зосереджені саме на імпортно-експортних операціях.

Імпорт та/або експорт продукції часто стає першою зовнішньоекономічною операцією фірми. Це пояснюється тим, що на початковому етапі виходу на міжнародний ринок такі операції потребують мінімальних зобов’язань і несуть найменший ризик для ресурсів компанії. Наприклад, фірми можуть нарощувати експорт, завантажуючи надлишкові виробничі потужності, що мінімізує потребу в додаткових інвестиціях. Крім того, можна скористатися послугами торгових посередників, які за комісійну винагороду виконуватимуть експортно-імпортні функції, що усуває необхідність наймати досвідчений персонал для зовнішньоторговельної діяльності.

Навіть коли фірми переходять до інших форм міжнародного бізнесу, вони зазвичай не припиняють експортно-імпортних операцій. Ці операції можуть продовжуватися на інших ринках або доповнювати нові напрямки діяльності.

2. Систематизація методів міжнародної торгівлі

Світова практика показує, що виробничі компанії, прагнучи реалізувати продукцію на міжнародному ринку, можуть обирати різні методи організації зовнішньоторговельної діяльності. Цей вибір залежить від багатьох факторів: масштабів виробництва та характеру продукції, особливостей регіональних ринків, ступеня участі підприємства в міжнародному поділі праці, а також традиційних для певної товарної групи методів реалізації. Отже, метод міжнародної торгівлі — це організаційна форма та порядок здійснення зовнішньоторговельної операції.

Усі методи організації зовнішньоторговельної діяльності можна поділити на дві великі групи.

Перша група (прямий метод) охоплює форми, які реалізуються самими компаніями. Такі підприємства зазвичай мають достатньо фінансових ресурсів для створення власного зовнішньоторговельного апарату зі спеціалізованими службами, що виконують організаційні, кредитно-розрахункові, транспортні, рекламні, аналітичні та інші функції. Вони продають продукцію на зарубіжних ринках через власні філії та дочірні компанії, які діють як оптові чи роздрібні підприємства. Серед переваг прямої торгівлі варто відзначити:

– економію фінансових ресурсів завдяки відсутності комісійних виплат посередникам; зниження ризиків, пов’язаних із недобросовісністю чи некомпетентністю посередницьких організацій;

– можливість безпосереднього контакту зі споживачами та отримання інформації про стан і тенденції ринку через організацію маркетингової діяльності за кордоном.

Водночас прямий метод вимагає високої комерційної кваліфікації персоналу та наявності торговельного досвіду. Інакше фінансові витрати можуть не скоротитися, а навпаки, зрости. До того ж міжнародна торгівля ризикованіша за внутрішню через відмінності в економічних, правових і соціальних умовах різних країн, їхні традиції та значні відстані між партнерами. Тому часто доцільніше залучати посередників.

Друга група методів (непряма торгівля) включає:

– торгівлю через посередників (торговельні компанії та інші посередницькі фірми);

– торгівлю через організовані товарні ринки: міжнародні товарні біржі, тендери (торги), аукціони та виставки (ярмарки).

Торгівлю через посередників зазвичай використовують малі та середні підприємства, які створюють у своїй структурі так званий вмонтований експортний відділ. Такий відділ складається з двох-трьох співробітників, що готують зовнішньоторговельні контракти, митну, кредитну та іншу документацію, а самі угоди купівлі-продажу здійснюються через торговельних посередників.

Розподіл товарів і послуг при експорті та імпорті може відбуватися безпосередньо між виробником і споживачем (пряма торгівля) або через одне чи кілька зовнішньоторговельних підприємств, що виступають посередниками (непряма торгівля). Ключовим критерієм є те, що при прямому експорті/імпорті національний торговельний посередник не бере участі в операції купівлі-продажу.

При прямому експорті вітчизняний виробник постачає продукцію безпосередньо іноземному посереднику, а при імпорті — отримує товари прямо від іноземного постачальника.

Непрямим вважається експорт, коли виробник користується послугами лише національного посередника або національного та зарубіжних посередників разом. Аналогічно, якщо імпортер при ввезенні товару використовує послуги національного посередника або національного та зарубіжного, такий імпорт називають непрямим.

Якщо ж поставка товару відбувається не безпосередньо між експортером та імпортером, а через транзитного торговця в третій країні, така торгівля називається транзитною.

Сьогодні в міжнародному бізнесі, особливо серед розвинутих країн, переважають різні форми прямого експорту — як у сфері засобів виробництва, так і в торгівлі споживчими товарами. При цьому в реалізації машин та обладнання спостерігається тенденція до значного розширення прямого експорту. Це зумовлено тим, що безпосередній контакт зі споживачем має значні переваги та стимулює підвищення якості й модернізацію виробів. Витрати на реалізацію та отримання прибутку є вирішальними при виборі прямої торгівлі. Часто сам покупець прагне до прямого експорту, щоб заощадити кошти. З іншого боку, прямий експорт потребує належного інформаційного забезпечення, знання зовнішнього ринку, створення власного експортного відділу та інфраструктури для технічного обслуговування товарів. Крім того, пряме експортування подовжує платіжний термін порівняно з продажем на внутрішньому ринку, що заморожує капітал і збільшує кредитний ризик.

Стала тенденція до прямих операцій спостерігається і в імпорті. Прямий імпорт має беззаперечні переваги при ввезенні сировини та напівфабрикатів завдяки можливості розподілу великих обсягів товарів через безпосередній контакт із постачальником. Він також дає економію на платежах посередникам усередині країни. Однак, як і при прямому експорті, зростають ризики та потреба в капіталі.

При непрямому експорті національний виробник продає товар національному зовнішньому торговцю. Таким чином, експортна діяльність виробника обмежується підготовкою товару до експорту, а подальший розподіл витрат і ризику, особливо в транспортуванні та пошуку замовника, беруть на себе посередники. Відповідно, прибутки виробника зменшуються порівняно з прямим експортом. Непрямий експорт особливо вигідний для малих і середніх підприємств, які через обмежені фінансові ресурси не можуть створити власну збутову мережу за кордоном і постачають на зовнішні ринки незначні партії товарів.

При непрямому експорті виробник може повністю зосередитися на виробництві, не обтяжуючи себе фінансовими проблемами оптової торгівлі та складування, які беруть на себе спеціалізовані зовнішньоторговельні фірми. За умови правильного вибору посередника підвищується ймовірність створення позитивного іміджу товару та фірми завдяки репутації та ринковим позиціям посередника.

Зовнішньоторговельні підприємства зазвичай спеціалізуються на певних товарних групах і регіональних ринках, маючи власні збутові мережі. Однак варто враховувати, що таке підприємство може недостатньо опікуватися проблемами конкретного непрямого експортера, особливо довгостроковими. Відсутність безпосереднього контакту зі споживачами може приховати реальний механізм збуту, а невірна оцінка розвитку ринку може призвести до виробництва продукції, що не користується попитом.

Незважаючи на переваги прямого імпорту, значення непрямого імпорту не варто недооцінювати. Без імпорту через зовнішньоторговельні фірми не обійтися, якщо попит на товар незначний або існує лише певний час. Крім того, при значних обсягах імпорту з багатьох країн отримання товарів може потребувати менших витрат, ніж утримання складів. Перевагою непрямого імпорту є також можливість перевірки товару на складі імпортера та підготовки його до споживання (змішування, сортування, нарізка тощо).

За формою торгівлі організовані ринки поділяються на оптові (великі партії товарів), роздрібні (реалізація одиничних товарів, деякі види аукціонів) та біржові. За походженням вони можуть бути самоорганізованими (створеними за ініціативою учасників) або централізованими (створеними державою). За рівнем організованості розрізняють малоорганізовані ринки (правила регулюють не всі стадії торгівлі), добре організовані (правила регулюють основні елементи) та високоорганізовані (правила регламентують усі сторони процесу купівлі-продажу). Роль організованих ринків полягає в тому, що вони визначають увесь ринковий процес у сучасних умовах.

3. Систематизація форм міжнародної торгівлі та зовнішньоторговельних операцій

Купівля-продаж товарів і послуг на світовому ринку має свої особливості залежно від механізму регулювання торгівлі між країнами, специфіки взаємодії продавців (експортерів) і покупців (імпортерів) та характеристик конкретного товарного ринку, що визначають механізми торгівлі, форми угод і торговельні традиції. Наприклад, торгівля сировинними товарами може здійснюватися за режимом найбільшого сприяння та на компенсаційній основі, за преференційним торговельним режимом на основі виробничої кооперації або за звичайним режимом на традиційних умовах.

Форми міжнародної торгівлі доцільно класифікувати за такими критеріями:

– регулювання торговельно-економічних відносин між країнами (групами країн);

– специфіка торговельно-економічної взаємодії суб’єктів торгівлі — експортерів та імпортерів;

– особливості предмета торгівлі.

Систематизація форм міжнародної торгівлі за критерієм специфіки регулювання ґрунтується на наявності міждержавних і багатосторонніх угод, що визначають тип торговельного режиму країни з кожним партнером. За цим критерієм виокремлюють звичайну торгівлю, торгівлю за режимом найбільшого сприяння, преференційну, прикордонну та дискримінаційну торгівлю.

З точки зору глибини відносин, економічної взаємозалежності та прав і обов’язків сторін виокремлюють традиційну, компенсаційну (зустрічну) торгівлю та торгівлю за кооперацією. Таким чином, критерієм виокремлення цих форм є специфіка взаємодії суб’єктів торгівлі:

– сировинними товарами;

– промисловими товарами, машинами та обладнанням;

– продукцією інтелектуальної праці;

– послугами.

Форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання відображають державно-політичний підхід уряду країни до торговельно-економічних відносин, а форми за специфікою взаємодії партнерів — операційний аспект міжнародної торгівлі.

4. Фінансові аспекти зовнішньоекономічних операцій

Одним із найважливіших напрямів діяльності фінансових служб є підвищення ефективності фінансових відносин підприємства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій. Зовнішньоекономічна діяльність — це діяльність господарюючих суб’єктів України та іноземних суб’єктів господарювання, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами [1, 382]. Отже, зовнішньоекономічні відносини охоплюють усі операції, пов’язані з оборотом товарів, робіт, послуг і капіталів. Ця діяльність може бути фінансовою, інвестиційною чи операційною. У цій статті увага зосереджена на фінансовому забезпеченні зовнішньоекономічних відносин у рамках операційної діяльності підприємств, пов’язаної насамперед із зовнішньою торгівлею (експорт, імпорт).

Фінансова діяльність підприємств, що працюють в умовах вільного ринку та займаються зовнішньою торгівлею, має свою специфіку та набула нових характерних рис.

Підприємства у сфері ЗЕД повинні організовувати фінансову роботу відповідно до сучасних вимог, що базуються на загальноприйнятих правилах світової торгівлі. Ці вимоги передбачають чітке розуміння та ефективне застосування механізму розрахунків і фінансування експортно-імпортних операцій. Обґрунтування ефективності зовнішньоторговельних операцій має відображатися у відповідних статтях угод і в кінцевому підсумку призводити до зростання чистого прибутку підприємства. Вирішення таких завдань можливе за умови висококваліфікованої роботи фінансових служб, які здатні грамотно побудувати фінансові розрахунки, обґрунтувати їх ефективність і забезпечити своєчасне фінансування.

В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова робота посідає особливе місце. Від неї залежить своєчасність, повнота та ефективність фінансового забезпечення господарської діяльності, виконання зобов’язань перед державою та іншими суб’єктами. Фінансова робота здійснюється за такими напрямами:

• фінансове прогнозування та планування;
• аналіз і контроль господарської діяльності;
• оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

Під час поточної фінансово-економічної роботи на підприємстві, що займається ЗЕД, фінансист виконує специфічні завдання:

1) фінансове забезпечення імпортно-експортних операцій, що полягає у здійсненні операцій з купівлі та продажу валюти на валютних аукціонах, біржах та міжбанківському валютному ринку;

2) оптимізація фінансових відносин із посередниками (брокерами, агентами, консигнаторами), страховиками та транспортно-експедиційними організаціями, що пов’язано з вибором тих, чиї послуги обійдуться найдешевше;

3) визначення умов товарообмінних операцій та іншої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі. Такими умовами є базові валюта і курс обміну, страхування, постачання;

4) податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

5) розробка бюджету та плану руху грошових коштів з урахуванням особливостей українського законодавства щодо регулювання операцій з відстроченням поставки, бартерних операцій, розподілу валютної виручки;

6) обґрунтований вибір найприйнятнішої форми розрахунків та їх організація;

7) обґрунтований вибір способів фінансування (кредитування) зовнішньоекономічних операцій;

8) управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Особлива увага фінансових служб має концентруватися на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків. Ці ризики класифікують так:

• валютний — ризик зміни курсів валют, у яких здійснюються розрахунки;
• платіжний — пов’язаний із можливістю нездійснення або несвоєчасного платежу партнером;
• транспортний і складський — виникають при втраті чи ушкодженні товару під час транспортування та зберігання;
• політичний — включає заборону конвертації та переказу валюти, мораторій на виконання боргових зобов’язань, ризик ембарго, антидемпінгових розслідувань тощо.

У розпорядженні фінансистів є широкий арсенал інструментів для нейтралізації цих ризиків. До основних належать страхування через страхові компанії, хеджування валютних ризиків, валютні кредити, валютно-цінові застереження.

Основною групою ризиків при здійсненні ЗЕД є платіжні ризики, пов’язані з виникненням безнадійної чи простроченої дебіторської заборгованості як в експортера, так і в імпортера, а також ризик сплати пені за порушення строків розрахунків. Рівень платіжного ризику залежить від обґрунтованості використання спеціальних форм розрахунків та можливості скористатися сучасними способами фінансування. У практиці використовуються такі основні способи розрахунків: передоплата (авансовий платіж), документарний акредитив, документарне інкасо, платіж по відкритому рахунку.

Розрахунки з використанням акредитиву чи інкасо вважаються документарними (забезпеченими), решта — бездокументарними (незабезпеченими). В останньому випадку для платежу не потрібно пред’являти особливі документи.

При виборі форм розрахунків виникає конфлікт інтересів між імпортером та експортером, оскільки одна й та сама форма може бути вигіднішою для однієї зі сторін. Для балансу інтересів банки пропонують набір платіжних інструментів. Для експортера, зважаючи на вигідність, рекомендуються:

1) авансовий платіж;

2) безвідзивний документарний акредитив;

3) документарне інкасо (з гарантією).

Для імпортера, зважаючи на вигідність, рекомендуються:

1) платіж після отримання товарів (робіт, послуг);

2) документарне інкасо;

3) документарний акредитив.

Якщо домовленості щодо авансових розрахунків досягти не вдалося, максимальне забезпечення платежів для експортера досягається при відкритті покупцем безвідзивного документарного акредитива. У зовнішньоекономічному контракті мають бути відображені такі позиції:

1. Вказівка на те, що платежі за товари мають здійснюватися з безвідзивного документарного акредитива, відкритого за дорученням покупця на користь продавця банком-кореспондентом уповноваженого банку та авізованого останнім.

2. Вказівка, що акредитив відкривається відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів у редакції 1993 р.

3. Строки відкриття акредитива після дати повідомлення продавцем про готовність товару до відвантаження.

4. Порядок відмови у відвантаженні товару у разі затримки відкриття акредитива з вини покупця або його банку.

5. Перелік документів, за якими здійснюватимуться платежі за акредитивом: комерційний рахунок; комплект чистих бортових коносаментів або дублікат міжнародної авіаційної, автомобільної, залізничної накладної чи поштової квитанції із зазначенням одержувача, позначкою про сплату фрахту та відправлення вантажу; страховий поліс чи сертифікат.

6. Строки подання відповідних документів продавцем до уповноваженого банку.

7. Вказівка на те, яка сторона сплачує витрати, пов’язані з відкриттям, авізуванням, підтвердженням, подовженням терміну, зміною умов та виконанням акредитива.

З погляду імпортера акредитив є вимушеною формою розрахунків через такі чинники:

• при акредитивній формі виникають додаткові банківські витрати на відкриття рахунку для депонування коштів та отримання авізо;
• акредитив не дає стовідсоткової гарантії, що поставка буде здійснена повністю відповідно до договору;
• імпортер змушений відволікати кошти з обороту на період резервування та втрачає певну суму доходу.

Під час укладання договору в інтересах покупця не слід допускати включення умови про підтвердження закордонним банком акредитива, що відкривається українським банком. Також рекомендується вимагати сплати продавцем усіх банківських витрат, включаючи витрати на території імпортера.

Якщо на ринку є продавець, який погоджується на поставку з відстроченням платежу чи на основі документарного інкасо, то за інших рівних умов перевага віддається саме йому порівняно з тим, хто вимагає відкриття акредитиву.

За документарного інкасо банк бере на себе зобов’язання отримати належну експортеру суму проти передачі документів згідно з узгодженим переліком. На відміну від акредитива, продавець відвантажує товар без попереднього резервування коштів покупцем. Продавець направляє документи разом з інкасовим дорученням своєму банку, який передає їх інкасуючому (уповноваженому) банку.

Якщо сторони домовилися про розрахунки з використанням документарного інкасо, у контракті слід відобразити такі позиції:

1. Перелік документів, проти яких здійснюватимуться платежі: комерційні рахунки; комплект чистих бортових коносаментів або дублікат міжнародної авіаційної, автомобільної, залізничної накладної чи поштової квитанції із зазначенням одержувача, позначкою про сплату фрахту та відправлення вантажу; страховий поліс чи сертифікат.

2. Вказівка на те, що розрахунки за інкасо здійснюються відповідно до Уніфікованих правил з інкасо в редакції 1978 р., опублікованих Міжнародною торговельною палатою.

3. Сума платежу має бути переказана покупцем у повній відповідності з платіжними інструкціями, викладеними в інкасовому дорученні.

4. Вказівка на те, яка сторона сплачуватиме банківські витрати, пов’язані з виставленням та сплатою інкасо.

5. Санкції у разі затримки платежу за інкасо з боку покупця.

Покупець не може отримати документи на товар, не сплативши суму, зазначену в інкасовому дорученні, чи не акцептувавши вексель. Якщо імпортер не має валютних коштів, документи можуть вручатися проти депонування відповідної суми в національній валюті. При розрахунках у формі документарного інкасо за товари, що постачаються на умовах короткотермінового комерційного кредиту, забезпеченням платежу можуть бути банківські платіжні гарантії.

Для імпортера розрахунки з використанням документарного інкасо є прийнятнішими, ніж акредитивна форма. Імпортер повинен добиватися здійснення розрахунків у формі інкасо з платежем у конкретний термін після отримання документів або вручення документів проти акцептування векселя. В останньому випадку імпортер отримує товар до здійснення платежу, а необхідні ресурси може отримати, реалізувавши імпортований товар. Однак в експортера виникає додатковий ризик неплатежу, для зменшення якого він може вимагати авалювання векселя інкасуючим або іншим першокласним банком. Це підвищує гарантію платежів і дає можливість скористатися форфейтингом. Крім того, вартість розрахунків за допомогою інкасо є меншою, ніж при відкритті акредитиву.

Обґрунтування вибору форм розрахунків супроводжується обов’язковим переглядом можливих способів фінансування. Особливої актуальності це набуває при наданні комерційного кредиту покупцеві, тобто при розрахунках з відстрочкою платежу. Альтернативними способами фінансування є форфейтинг та зовнішній (експортний) факторинг, які мають багато спільного. Вони зазвичай здійснюються за участю банківської установи і розглядаються як форми трансформації комерційного кредиту в банківський. Однак є відмінності: форфейтинг здійснюється у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, акцептованих імпортером.

Розглянуті способи фінансування для експортера мають такі переваги:

• зменшення рівня кредитного ризику;
• мінімізація валютних ризиків;
• мінімізація ризику змін процентних ставок;
• поліпшення ліквідності (платоспроможності);
• можливість отримання короткострокового кредиту (за умов використання факторингу з правом регресу).

Недоліками форфейтингу та зовнішнього факторингу є:

• вища вартість послуги порівняно зі звичайним короткостроковим кредитом;
• величина дисконтної ставки за форфейтингом залежить від кредитоспроможності боржника, наявності забезпечення, строків погашення, попиту та пропозиції на ринку, середніх ставок на кредитному ринку;
• плата за факторингове обслуговування може бути різною залежно від виду факторингу, фінансового стану експортера, масштабів і структури виробництва, надійності боржників, середнього терміну обороту коштів.

Для визначення доцільності проведення операцій форфейтингу або факторингу слід порівняти їх вартість із вартістю альтернативних інструментів фінансування, використовуючи метод ефективної ставки процента.

За грамотної організації фінансової роботи фінансисти завчасно прогнозують можливість розрахунків за допомогою форфейтингу або факторингу, оцінюють вартість послуг і включають відповідні затрати в ціну експортних товарів.

5. Підприємства, які співпрацюють з європейськими компаніями

Меблева торгівля між Німеччиною та Україною динамічно розвивається. Обсяг німецького меблевого експорту до України за останні 10 років зріс на 70% і за підсумками 2005 року становив 12,2 млн євро. Велику частку в структурі експорту займають деталі для меблів (27%), цей показник збільшився за 10 років у 2,3 раза, що свідчить про розширення взаємовигідного співробітництва. Частка м’яких меблів та стільців (20%) порівняно з іншими ринками невелика, натомість високим попитом в Україні користуються німецькі кухонні (18%), корпусні (18%) та офісні меблі (17%). Обсяг німецького імпорту меблів з України за 10 років збільшився у 2,4 раза і за підсумками 2005 року склав 11,7 млн євро. Більше половини імпорту припадає на м’які меблі та стільці (58%), чверть — на корпусні меблі, 16% — на деталі для меблів.

Асоціація меблевої промисловості Німеччини (VDM) представляє всю німецьку меблеву промисловість. VDM — це головне об’єднання, членами якого є регіональні та галузеві асоціації. VDM також є найбільшою галузевою асоціацією в Асоціації деревообробної промисловості Німеччини (HDH). Річний оборот галузей, представлених у VDM, перевищує 17 млрд євро.

Компанія «Каркас» є ексклюзивним представником в Україні європейського лідера у виробництві швидкомонтованих будівель з металевих конструкцій — фірми «ASTRON» (Люксембург).

Компанія «Каркас» пропонує:

- будівлі від кращого європейського виробника — компанії «Астрон»;

- проектування, постачання та монтаж будівель, координацію і підтримку протягом реалізації проекту, сервісне та гарантійне обслуговування;

- стислі строки будівництва, що сприяють швидкому введенню в експлуатацію та поверненню інвестицій;

- гарантії дотримання ціни контракту, будівельних норм і законодавства;

- контроль якості всіх етапів реалізації проекту;

- спеціально навчений та сертифікований компанією «Астрон» персонал;

- можливість надання послуг по всій території України;

- консультації з оформлення інвестицій;

- професійну логістику;

- гнучку цінову політику.

Компанія MIOL є комплексним постачальником широкої номенклатури інструменту на український ринок торгових марок ТМ «MIOL», ТМ «FALC», ТМ TOYA, ТМ TOPEX:

- пневматичний інструмент;

- домкрати та автоаксесуари;

- електроінструмент;

- різальний інструмент (свердла, зубила тощо);

- вимірювальний інструмент (рулетки тощо);

- витратні матеріали (заклепки тощо);

- плиткорізи;

- слюсарний та монтажний інструмент;

- засоби особистого захисту (рукавички тощо).

Протягом 40 років компанія R&M AG (Швейцарія) спеціалізується на розробці технологій передачі мови та даних по мідних і волоконно-оптичних кабелях зв’язку. Як виробник окремих компонентів, R&M забезпечує комплексні рішення для будівництва сучасної кабельної інфраструктури підприємств будь-якого рівня — від телекомунікаційної розетки до розподільної шафи. Спектр обладнання включає кросове обладнання для мідних та ВО кабелів, муфти, бокси внутрішнього та зовнішнього виконання, а також усі необхідні компоненти для будівництва кабельних систем, що відповідають вимогам стандартів Класів D+, E та F (кат. 5е, 6 та 7).

Висновки

В умовах трансформації економіки серед багатьох проблем економічного розвитку України вагоме місце посідає питання зовнішньоторговельних зв’язків та їх впливу на економічне зростання. Трансформація як процес масштабних перетворень вимагає активної ролі держави, що на практиці набуває форми стратегії. Обираючи ту чи іншу зовнішньоторговельну стратегію, країна фактично визначає свій шлях поєднання перетворень із забезпеченням економічного зростання.

Проведений аналіз існуючих теорій формування зовнішньоторговельних стратегій (порівняльних переваг на основі факторів виробництва, ефекту масштабу, технологічного відриву, життєвого циклу продукту) показав, що кожна з них пояснює лише одну складову успіху на світовому ринку, тому окремо вони не можуть слугувати визначенню стратегії країни. В умовах швидкого розвитку науково-технічного прогресу (НТП) та глобалізації економічних зв’язків погляди на рушійні сили та чинники формування торговельної орієнтації зазнали змін.

Дослідження розвитку міжнародної торгівлі в умовах глобалізації показало, що він пов’язаний із такими чинниками:

– НТП, оскільки сприяє поширенню його результатів між країнами. Частка високотехнологічної продукції в зовнішній торгівлі 40 провідних країн у 90-х роках становила 42,4%, причому експорт цієї продукції збільшився за останні двадцять років майже на 50%;

– діяльністю транснаціональних корпорацій (ТНК). ТНК з їхньою зростаючою мережею закордонних філій (середня кількість філій на одну корпорацію зросла в 90-ті роки з 4 до 7) є найважливішим генератором міжнародної торгівлі;

– прямими іноземними інвестиціями;

– належністю країни до певного регіонального економічного угруповання. На початку 90-х років на частку внутрішньорегіональної торгівлі в трьох головних регіонах припадало приблизно половина світового експорту.

Однією з найскладніших проблем стратегії зовнішніх економічних відносин України є визначення раціонального співвідношення різних векторів у рамках курсу на входження країни в систему світогосподарських зв’язків. Нині інтеграція України у світове господарство здійснюється різними, але взаємозалежними шляхами: з Європейським Союзом (ЄС) — як стратегічна мета, з СНД — виходячи з економічної доцільності.

Список використаної літератури

1. Дідківський М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник / Микола Дідківський. — К.: Знання, 2006. — 462 с.

2. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник / Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк. — К.: Кондор, 2007. — 166 с.

3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів / Інна Багрова, Наталя Редіна, Валерій Власюк, Оксана Гетьман; За ред. Інни Багрової; М-во освіти і науки України, М-во фінансів України, Дніпропетровський держ. фінансово-економічний ін-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 579 с.

4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник / Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченко та ін.; Мін-во освіти і науки України, Одеський державний економічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 791 с.

5. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник / Олександр Кириченко. — 3-тє вид. перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2002. — 382 с.

6. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник / Юрій Макогон, В’ячеслав Рижиков, Сергій Касьянюк; Ред. Ю. В. Макогон; М-о освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 423 с.

7. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность: Учебно-практическое пособие / Е. Прокушев. — М.: ИВЦ «Маркетинг», 1998. — 207 с.

8. Рум’янцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник / А. П. Рум’янцев, Н. С. Рум’янцева; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 375 с.

9. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник для студ. вуз. / Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим; Під заг. ред. А.І. Кредісова. — К.: ВІРА-Р, 1998. — 447 с.