Методи економічних досліджень

1. Об'єкти наукового дослідження

У процесі наукового пізнання важливо розмежовувати такі категорії, як «об'єкт» та «предмет» дослідження. Під об'єктом зазвичай розуміють ту сферу, на яку спрямована пізнавальна активність науковця. Це певний процес чи явище, що формує проблемну ситуацію та обирається для вивчення.

Один і той самий об'єкт здатен виступати предметом вивчення для різних наук або навіть наукових напрямів. У категоріальній структурі наукового процесу об'єкт і предмет співвідносяться як загальне та часткове. Об'єктом наукового пізнання виступає матеріальний світ навколо нас, а також форми його відображення у свідомості людини, які існують незалежно від нашого сприйняття та відбираються відповідно до цілей дослідження.

За рівнем складності об'єкти поділяють на прості та складні. Ця відмінність визначається кількістю складових елементів та характером зв'язків між ними. Наприклад, у педагогіці простим об'єктом можна вважати рівень забезпечення навчального процесу інформаційними ресурсами, тоді як складним — загальну ефективність освітнього процесу. У першому випадку аналізується забезпеченість студентів літературою згідно з навчальним планом, у другому — досліджується вплив багатьох чинників (якість викладання, методики навчання, рівень підготовки студентів тощо) на кінцевий результат [7, c. 62-63].

Коректний вибір об'єкта вивчення відповідно до мети дослідження забезпечує обґрунтованість отриманих результатів. Завдання дослідника полягає у виявленні чинників, що впливають на об'єкт, та зосередженні уваги на найважливіших із них. Критеріями такого відбору слугують мета роботи та обсяг накопичених фактів у цій галузі. Відбір суттєвих факторів має велике практичне значення, оскільки безпосередньо впливає на достовірність висновків. Якщо якийсь важливий фактор залишиться поза увагою, результати можуть бути хибними або неповними. Виявлення значущих чинників полегшується, коли дослідження спирається на розвинену теорію. Якщо ж теорія не дає відповідей, використовують гіпотези та наукові ідеї, сформовані під час попереднього аналізу об'єкта.

Отже, чим повніше враховано вплив середовища на об'єкт дослідження, тим точнішими будуть результати. Середовище — це сукупність зовнішніх чинників, що впливають на об'єкт. Після вибору об'єкта, визначення предмета та факторів впливу встановлюють параметри дослідження, тобто глибину вивчення відповідно до поставленої мети [13, c. 56-57].

2. Резерви підвищення ефективності науково-дослідних робіт

Для фундаментальних досліджень ключовими характеристиками є теоретична актуальність, новизна, концептуальність, доказовість, перспективність та можливість практичного застосування. Що стосується прикладних досліджень, то тут на перший план виходять практична значущість, можливість впровадження та ефективність результатів. Для наукових розробок особливо цінними є новизна, актуальність та ефективність.

Економічна ефективність вимірюється вартісними показниками економії живої та уречевленої праці у виробництві та сфері послуг, отриманої від впровадження результатів НДД, порівняно з витратами на проведення досліджень. Науково-технічна ефективність відображає приріст нових знань, необхідних для подальшого розвитку науки і техніки. Соціальна ефективність проявляється у підвищенні рівня життя, розвитку охорони здоров'я, освіти, культури, покращенні екологічної ситуації. Усі ці види ефективності тісно пов'язані між собою та взаємно впливають один на одного.

Специфіка вищої школи, багатогранність її діяльності висувають особливі вимоги до оцінки ефективності як загальної діяльності, так і наукових досліджень. Завдання ускладнюється тим, що потрібно визначити не лише ефективність самих НДД, але й їхній вплив на навчальний процес, якість підготовки фахівців, зростання педагогічної майстерності викладачів.

Оцінюючи ефективність наукової роботи, необхідно враховувати весь комплекс заходів: проведення досліджень, підготовку наукових кадрів (докторів і кандидатів наук), винахідницьку та патентно-ліцензійну діяльність, публікації, а також наукову роботу студентів. Важливу роль відіграє науковий потенціал вузу, який залежить не тільки від структури кадрів, інформаційного та матеріально-технічного забезпечення, але й від оптимальної організації наукової системи та взаємодії всіх її елементів [5, c. 49-50].

Проблема оцінки ефективності має два аспекти, оскільки вищий навчальний заклад виступає як навчально-науковий центр. Відповідно, розрізняють два види ефективності: економічну — від впровадження результатів досліджень у практику (наприклад, у туристичну галузь), та когнітивну — яка, хоч і є супутньою, має першочергове значення для підвищення якості підготовки фахівців. Когнітивна ефективність досягається через написання підручників, наукових статей, впровадження нових курсів, проведення конференцій та залучення студентів до дослідницької роботи.

Саме це розкриває науковий потенціал навчального закладу, що формується в результаті його різнобічної діяльності. Звісно, кількісно оцінити вплив науки на навчальний процес практично неможливо, але ігнорувати цей позитивний ефект не можна. Практика показує, що розширення наукової роботи у ВНЗ сприяє тому, що молоді спеціалісти з новими знаннями у сфері управління та технологій швидше вирішують економічні та соціальні завдання. Студент, який пройшов хорошу школу науково-дослідної роботи, зможе ефективно розвивати дослідження та впроваджувати їх у професійну діяльність.

Специфіка наукових досліджень у ВНЗ проявляється не лише у потребі спеціальних кадрів, обладнання та фінансування, але й у тому, як використовуються кінцеві результати. Тому ефективність наукової діяльності вузу слід розглядати, виходячи з головного завдання — підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Це і є основною особливістю оцінки ефективності, яка за своїм змістом відрізняється від аналогічного поняття для науково-дослідних інститутів.

Визначення економічної ефективності НДД у виробничих умовах є одним із найважливіших і найскладніших завдань. Воно передбачає аналіз ефективності впровадження нових технологій, удосконалення управління тощо. При цьому витрати на дослідження та впровадження співставляються з отриманим економічним ефектом. Для довгострокових комплексних програм витрати визначаються на основі інтегрального показника за весь період здійснення програми та подальшого використання результатів [8, c. 72-74].

Отже, економічна ефективність досліджень залежно від галузі визначається на етапі техніко-економічного обґрунтування теми, уточнюється за кінцевими результатами та співставляється з практичним впровадженням. Таким чином, у будь-якій науково-дослідній роботі поряд із вибором теми та проведенням дослідження важливими етапами є впровадження результатів та оцінка їх ефективності (схема 1).

3. Доказ — це:

a) логічна операція, під час якої істинність певного твердження встановлюється через інші твердження.

b) розділ наукової праці, що містить додаткові матеріали, не критичні для розуміння основної проблеми, але корисні з практичного погляду та такі, що розкривають методику дослідження.

c) вихідний принцип, позиція та спрямованість дослідження.

d) тип джерел інформації про практичну економічну діяльність та її результати.

4. Оформлення формул у науковій статті

Далі зазначається, що проектна економічна вигода обчислюється як мінімальна гарантована дохідність, тобто ототожнюється з граничною економічною вигодою. Однак інше визначення (для видобувних запасів корисних копалин) спростовує це твердження, оскільки проектна економічна вигода (ефективність) може перевищувати граничний показник. Крім того, з'ясовується, що запаси корисних копалин — це не просто обсяги, оцінені державною експертизою, а певне співвідношення коефіцієнтів. Зокрема, для видобувних запасів:

К_пев (або К_фев) > К_гев, (1)

а для дотаційних запасів:

К_пев (або К_фев) = К_гев (2)

(за умови надання податкових пільг).

При оформленні формул необхідно дотримуватися певних технічних та орфографічних правил. Найбільші, довгі та громіздкі формули, що містять знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується й усіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул можна подати в одному рядку. Невеликі та нескладні формули без самостійного значення вписують у текст.

Кожну формулу записують з нового рядка, симетрично до тексту, залишаючи один вільний рядок між формулою та текстом. Умовні позначення (символи) у формулі мають відповідати ГОСТ 1494-77. Їх пояснення наводять у тексті або одразу під формулою. Після формули ставлять кому, а пояснення до кожного символу записують з нового рядка в порядку їх появи у формулі, розділяючи крапкою з комою. Перший рядок пояснення починається з абзацу зі слова «де» без будь-якого знака після нього. Усі формули нумерують у межах розділу арабськими цифрами. Номер вказують у круглих дужках з правого боку, на рівні закінчення формули. Номер складається з номера розділу та порядкового номера формули, розділених крапкою. Допускається наскрізна нумерація в межах усього документа.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів подають безпосередньо під формулою, кожне з нового рядка. Перший рядок пояснення починається зі слова «де» без двокрапки. Рівняння та формули виділяють із тексту вільними рядками, залишаючи не менше одного вільного рядка зверху та знизу. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його переносять після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (-), множення (×), ділення (:).

Одиницю виміру, за необхідності, заключають у квадратні дужки: I = [A]. (5.2). Числову підстановку та розрахунок виконують з нового рядка без нумерації, а одиницю виміру заключають у круглі дужки. Наприклад: I = 2,2 (А). Розмірність одного й того ж параметра в межах документа має бути однаковою. Якщо формула велика, її можна переносити, повторюючи математичний знак на початку наступного рядка. При цьому знак множення «·» замінюють на «×». Формула є членом речення, тому до неї застосовують правила граматики. Якщо формула завершує речення, після неї ставлять крапку. Формули, що йдуть одна за одною без тексту, розділяють комою. Посилання на формули в тексті дають у круглих дужках: «... у формулі (5.2)»; «... у формулах (5.7, ..., 5.10)».

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання в тексті. Інші нумерувати не рекомендується. Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапки від формули до її номера [8, c. 102-103].

Загалом оформлення формул значно більше, ніж оформлення таблиць, пов'язане з дотриманням суворих граматичних правил формульної мови. Найважливіше завдання при побудові формули — зробити її композицію максимально простою та структурно ясною:

• за можливості зменшити об'єм (або збільшити, якщо формула зайво довга);
• домогтися врівноваженості, щоб «масивні» компоненти не придушували дрібні та не створювали візуального дисбалансу;
• забезпечити компактність угруповання та візуальну зв'язаність логічно пов'язаних знаків усередині структурного компонента;
• логічно розташувати формули, що займають окремі рядки, у системі формул;
• візуально підкреслити основну значеннєву горизонталь, зробивши її композиційною домінантою;
• виключити можливість породження помилкових змістів при переносі формул, намагаючись взагалі уникати таких переносів.

Для кращого візуального вичленовування формул на фоні суцільного тексту та інших формул зі складним силуетом рекомендується використовувати горизонтальні лінійки.

Список використаної літератури

1. Артюх С. Основи наукових досліджень: [підручник] / Українська інженерно-педагогічна академія. — Х. : УІПА, 2006. — 277 с.

2. Афанасьєв А. Основи наукових досліджень: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 96 с.

3. Білоусова Т. Основи наукових досліджень: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Кам'янець-Подільський держ. ун-т. — Кам'янець-Подільський, 2004. — 120 с.

4. Габович А. Основи наукових досліджень: Підруч. для студ. вищ. навч. закл., які навч. за напрямом "Інформаційна безпека" / Державний ун-т інформаційно-комунікаційних технологій / Володимир Олексійович Хорошко (ред.). — К. : ДУІКТ, 2006. — 174 с.

5. Грищенко І. Основи наукових досліджень: Навч. посібник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : Вид-во КНТЕУ, 2001. — 185 с.

6. Ковальчук В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник / Володимир Ковальчук, Лев Моїсєєв; Під наук. ред. В. О. Дроздова; М-во науки і освіти України, Акад. пед. наук України, Південний наук. центр АПН України. — 3-є вид. перероб. і доп. — Київ: ВД "Професіонал", 2005. — 238 с.

7. Крушельницька О. Методологія та організація наукових досліджень: Навчальний посібник / Ольга Крушельницька. — К.: Кондор, 2003. — 189 с.

8. Малюга Н. Наукові дослідження в бухгалтерському обліку: Навчальний посібник / Наталія Малюга; Ред. Ф. Ф. Бутинець; М-во освіти і науки України, ЖДТУ. — Житомир: ПП "Рута", 2003. — 475 с.

9. Микитюк О. Наукові дослідження: Навчально-методичний посібник / Олександр Микитюк, Володимир Соловйов, Світлана Васильєва; За загальною ред. І. Ф. Прокопенка. — Харків: Скорпіон, 2003. — 77 с.

10. П'ятницька-Позднякова І. Основи наукових досліджень у вищій школі: Навчальний посібник / Ірина П'ятницька-Позднякова; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 115 с.

11. Пілюшенко В. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення: Навчальний посібник / Віталій Пілюшенко, Ірина Шкрабак, Едвін Славенко. — К.: Лібра, 2004. — 342 с.

12. Романчиков В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник / Володимир Романчиков; Українська академія бізнесу та підприємництва. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 254 с.

13. Філіпенко А. Основи наукових досліджень: Конспект лекцій / Антон Філіпенко. — К.: Академвидав, 2004, 2005. — 207 с.

14. Федунець А. Методологія виконання наукового дослідження, написання, оформлення, захисту дисертації: Навчально-практичне вид. / Анатолій Федунець. — Кіровоград: Реклама, 2001. — 297 с.

15. Цехмістрова Г. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Галина Цехмістрова; М-во освіти і науки України, КУТЕП. — К.: Слово, 2003. — 235 с.

16. Шломчак Г. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник / Георгій Шломчак; Мін-во освіти і науки України, Нац. металургійна академія України. — Дніпропетровськ: Пороги, 2005. — 161 с.