Методи дослідження самооцінки і рівня домагань

Вступ

Процес формування навчальної мотивації та самооцінки особистісних рис є взаємопов'язаним і взаємозумовленим. Рівень розвитку самооцінки безпосередньо впливає на становлення мотиваційної сфери, а особливості мотивації, своєю чергою, визначають динаміку самооцінки.

Формування мотивації є складним процесом, що потребує вміння об'єктивно оцінювати значущість цілей та зіставляти її з очікуваною цінністю їх досягнення. Ключову роль у цьому відіграє сформована самооцінка, яка допомагає визначити ймовірність успіху. Саме завдяки розвиненій самооцінці особистість здатна правильно співвідносити об'єктивні та суб'єктивні цінності цілей.

Окремої уваги заслуговує питання використання самооцінки для порівняння власних минулих і поточних результатів, а також для виявлення потенційних можливостей.

На основі такого аналізу формуються дедалі складніші та реально досяжні цілі. Здатність адекватно оцінювати методи та результати власної пізнавальної діяльності є необхідною умовою, що активізується на всіх етапах функціонування мотиваційної сфери — від початкових мотивів до оцінки кінцевого результату поведінки. Сформована самооцінка здатна виступати мотивом, спрямовуючи діяльність особистості.

Метою даної роботи є вивчення взаємозв'язку між рівнем домагань та успішністю професійної кар'єри.

Об'єктом дослідження виступає мотиваційна сфера особистості.

1. Формування самооцінки та методи її дослідження

Самооцінка особистості класифікується як адекватна, завищена або занижена.

Адекватна самооцінка відповідає двом рівням психодіагностичної шкали: «середній» та «вище за середнє».

Особи з адекватною самооцінкою реалістично оцінюють власні можливості та здібності, виявляють критичність до себе, ставлять досяжні цілі та здатні прогнозувати реакцію оточення на результати своєї діяльності. Їхня поведінка зазвичай неконфліктна, а в конфліктних ситуаціях вони діють конструктивно та майже не піддаються внутрішньоособистісним конфліктам.

При високій самооцінці («високий рівень», «вище за середнє») людина адекватно цінує себе, відчуває самоповагу та задоволеність собою, має розвинене почуття власної гідності.

Середній рівень самооцінки характеризується повагою до себе з усвідомленням власних недоліків та прагненням до самовдосконалення й саморозвитку.

Завищена самооцінка відповідає рівню «неадекватно високий». Вона формує в людини викривлене уявлення про себе, створюючи ідеалізований образ. Така особа переоцінює власні сили, орієнтується на успіх та ігнорує невдачі, сприймаючи їх як наслідок чужих помилок чи несприятливих обставин. Критику вважає причіпками. Це конфліктна особистість, яка схильна перебільшувати значущість конфлікту та діяти активно, розраховуючи на перемогу.

Занижена самооцінка охоплює три рівні шкали: «неадекватно низький», «низький» та «нижче середнього».

Люди з заниженою самооцінкою часто мають комплекс неповноцінності, відрізняються невпевненістю, боязкістю та пасивністю. Вони надмірно вимогливі до себе та ще більш вимогливі до інших, схильні бачити лише недоліки — власні та чужі.

Такі особи конфліктні, а причини конфліктів часто криються в їхній нетерпимості до оточуючих.

Методологічною основою дослідження є метод самооцінювання. Самооцінка — це оцінка особистістю власних можливостей, якостей та місця серед інших людей. Вона є важливим регулятором поведінки, визначає характер стосунків з оточенням, ставлення до успіхів і невдач, впливає на ефективність діяльності та подальший розвиток особистості.

Самооцінка є складовою «Я-концепції» — уявлення людини про себе, на основі якого вона будує взаємини з іншими та сприймає себе. «Я-концепція» поділяється на:

1. Реальну (який я є насправді).
2. Ідеальну (яким я маю бути).
3. Динамічну (яким я прагну стати).
4. Фантастичну (яким я хотів би стати за можливості).

Завданням дослідження не було визначення конкретного типу уявлень про себе. Воно зосереджувалося на вивченні самоставлення як базової характеристики особистості, що має суттєве значення в навчальній діяльності, з урахуванням таких компонентів, як самоповага, аутосимпатія, самозневажання, самоінтерес та саморозуміння.

Старшокласники оцінювали себе за такими параметрами: інтелект, шкільні знання, зовнішня привабливість, емоційність, соціальний статус, поведінкові прояви, задоволеність життям та відчуття щастя.

Найпозитивнішу динаміку виявлено в оцінці власного інтелекту, шкільних академічних знань та привабливості. Найменш позитивно учні оцінюють рівень щастя та задоволеність життям. Оцінки власної поведінки та соціального статусу майже однакові, що свідчить про їхню взаємозумовленість.

Вивчення самооцінки проводилося за наступними параметрами:

• Інтелект
• Шкільні академічні знання
• Привабливість
• Соціальний статус
• Щастя і задоволення життям
• Нормативна поведінка

Аналіз результатів демонструє пріоритети учнівської молоді:

• інтелектуальний розвиток;
• академічні знання;
• зовнішня привабливість.

Низький рейтинг інших параметрів може вказувати на проблеми в міжособистісних стосунках, взаємодії з дорослими, можливі труднощі психоемоційного розвитку, соціалізації та майбутньої самореалізації.

Емоційність учні оцінювали за такими критеріями:

• постійне хвилювання через неуспіхи — 7% опитаних (1 бал);
• дуже часта емоційна реакція — 5% учнів (2 бали);
• часте хвилювання через неуспіх — 6% учнів (3 бали);
• періодична емоційна неврівноваженість — 5% опитаних (4 бали);
• переважання емоційного хвилювання — 6% учнів (5 балів);
• рівномірне поєднання емоційної реакції та спокою — 8% учнів (6 балів);
• переважання емоційної стабільності — 10% учнів (7 балів);
• емоційна стабільність з окремими випадками нестабільності — 10% учнів (8 балів);
• майже завжди емоційно стабільні — 16% учнів (9 балів);
• іноді присутня емоційна реактивність — 15% учнів (10 балів);
• поодинокі випадки емоційної реакції — 7% учнів (11 балів);
• абсолютна відсутність хвилювань — 5% опитаних (12 балів).

Параметр емоційності має найбільший розкид балів. Значна частка дітей (29%) оцінили власну емоційну нестабільність на 1-5 балів, що свідчить про високу тривожність та підтверджує емоційно-ціннісну спрямованість діяльності в підлітковому віці.

Цікавим є зіставлення самооцінки параметрів із рівнем задоволення від них.

Сучасна молодь загалом задоволена власною «Я-концепцією». Зокрема, задоволення інтелектом:

• 40% опитаних задоволені власним інтелектом на 76%-100%;
• 35,6% — на 51%-75%;
• 22,7% — на 26%-50%;
• 1,7% — на 0%-25%.

Задоволення академічними знаннями розподілилося так:

• 41,6% опитаних — 51%-75%;
• 34% — 76%-100%;
• 21,2% — 26%-50%;
• 3,2% — 0%-25%.

Найбільше задоволення викликає зовнішня привабливість:

• 42% опитаних — 76%-100%;
• 42,8% — 51%-75%;
• 12,3% — 26%-50%;
• 2,9% — 0%-25%.

Більшість учнів задоволені власною емоційною чуттєвістю та реакцією на неуспіхи: 70% опитаних задоволені на 51%-100%. Водночас 18,7% респондентів задоволені лише на 26%-50%, а 11,3% — на 0%-25%.

Помітна частка учнів задоволена власною поведінкою лише на 0%-25% (10,7% опитаних), ще 25,7% — на 26%-50%. Більшість респондентів (63,6%) задоволені своєю поведінкою на 51%-100%.

Дещо нижчий рівень задоволення спостерігається щодо соціального статусу. Лише 65,6% респондентів задоволені ним на 51%-100%. При цьому 23,1% учнів задоволені на 26%-50%, а 11,3% — на 0%-25%.

Власне життя задовольняє 40% учнів на рівні 76%-100% та 23,7% — на 51%-75%. Викликає занепокоєння той факт, що 20% учнів задоволені життям лише на 26%-50%, а 16,3% старшокласників майже не відчувають щастя, їхня задоволеність життєдіяльністю перебуває в межах 0%-25%.

Загалом спостерігається позитивна тенденція до самосприйняття, однак наявність респондентів із низькою оцінкою власних параметрів та низьким рівнем задоволеності ними вказує на можливі прояви девіантної поведінки, тривожності, агресивності та соціальної дезадаптації.

Самоставлення особистості. «Я-концепція», попри відносну стабільність, перебуває в постійній динаміці та розвитку. Вона формується з численних емоційних переживань і почуттів особистості щодо самої себе. З розвитком емоційного досвіду в суб'єкта складається узагальнене емоційно-ціннісне ставлення до себе. Незалежно від того, чи ґрунтується самооцінка на власних міркуваннях, чи на інтерпретації ставлення інших, уявлення про себе завжди суб'єктивне.

У межах дослідження важливим був самоаналіз якостей, який кожен учень здійснював під час опитування. Таким чином, діагностична методика одночасно виконувала функцію психокорекції самосвідомості. Із 39 запропонованих типових позитивних якостей учні визначали цінні та необхідні. Запропоновано рейтинговий перелік, що відображає співвідношення цінного та необхідного в кожній якості. Чим вищий відсоток отримала риса, тим більш необхідною вона вважається.

Аналіз показує, що учні розуміють різницю між цінним і необхідним. Вражає, що самостійність, яку визначено найбільш необхідною, є найменш цінною для учнів. І навпаки, відвертість, визнана найбільш цінною, вважається найменш необхідною для майбутнього дорослого життя.

До найменш цінних якостей віднесено працелюбність, наполегливість, цілеспрямованість. Серед найменш необхідних учні вказали відвертість і довіру до людей.

Отримані результати зумовлюють необхідність переосмислення змісту навчально-виховної роботи та її переорієнтації на сучасні активні психологічні методи, використання тренінгових технологій та психологічних прийомів як на уроках, так і в позаурочний час.

2. Дослідження рівня домагань

Мета дослідження: визначення рівня домагань особистості за допомогою моторної проби Шварцландера.

Матеріали та обладнання: бланк із чотирма прямокутними секціями, що складаються з маленьких квадратів зі стороною 1,25 см, ручка, секундомір.

Процедура дослідження

Дослідження проводиться в парі «експериментатор — досліджуваний». Завдання подається як тест на моторну координацію. Справжня мета дослідження не розкривається до його завершення.

Експериментатор розміщує досліджуваного за добре освітленим столом, надає бланк із чотирма прямокутними секціями, ручку та проводить чотири проби, даючи інструкції та фіксуючи час виконання секундоміром.

У кожній пробі необхідно проставити хрестики в максимальній кількості квадратів однієї з секцій за визначений час.

Перед кожною пробою досліджуваного просять спрогнозувати кількість квадратів, яку він зможе заповнити за 10 секунд. Відповідь записується у верхній великій клітинці відповідної секції. Після проби, що починається та завершується за сигналом експериментатора, досліджуваний підраховує фактичну кількість хрестиків і записує її в нижньому великому квадраті. Важливо, щоб обидва показники фіксував сам досліджуваний.

Інструкція: «Вам необхідно за 10 секунд проставити якомога більше хрестиків у квадрати даної прямокутної секції. Перед початком роботи визначте, скільки квадратів ви зможете заповнити, та запишіть це число у верхньому великому квадраті. Розставляйте хрестики за сигналом. Усе зрозуміло? Якщо так, то «Почали!»

Друга проба проводиться за тією ж схемою. Перед її початком дається інструкція: «Підрахуйте кількість заповнених квадратів і запишіть результат у нижньому прямокутнику першої секції. Після цього подумайте та визначте, скільки хрестиків ви зможете розставити в наступній таблиці. Запишіть це число у верхньому великому квадраті другої секції».

У третій пробі час виконання скорочується до 8 секунд. Після її завершення аналогічно проводиться четверта проба.

Дата, прізвище, ім'я та по батькові досліджуваного й експериментатора заповнюються на зворотному боці бланка після завершення всіх проб. Там також розміщується самозвіт досліджуваного, у якому фіксуються самопочуття та оцінка дослідження. Для цього ставляться запитання: «Чи сподобалось вам дослідження?», «Чи хотіли б ви взяти участь у схожому дослідженні ще раз?», «Чим ви керувались, визначаючи свої можливості в розстановці хрестиків?»

Обробка результатів

Мета обробки — обчислити середню величину цільового відхилення, на основі якої визначається рівень домагань. Цільове відхилення (ЦВ) — це різниця між запланованою кількістю хрестиків і фактично розставленою. Показники фіксуються в графах «РП» (верхній великий квадрат) та «РД» (нижній великий квадрат).

де РП2, РП3, РП4 — рівні домагань у 2-й, 3-й та 4-й пробах; РД1, РД2, РД3 — рівні досягнень у 1-й, 2-й та 3-й пробах відповідно.

Рівень домагань є важливим структуроутворюючим компонентом особистості. Це відносно стабільна індивідуальна якість, що характеризує: по-перше, рівень складності обраних завдань; по-друге, вибір мети наступної дії залежно від переживання успіху чи неуспіху попередніх; по-третє, бажаний рівень самооцінки.

У методиці рівень домагань визначається через цільове відхилення — різницю між запланованим і фактично виконаним. Дослідження дозволяє виявити рівень та адекватність (реалістичність) домагань. Рівень домагань пов'язаний із процесом цілеутворення та відображає локалізацію мети в діапазоні труднощів. Адекватність домагань свідчить про відповідність поставленої мети можливостям людини.

Високий реалістичний рівень домагань поєднується з упевненістю у цінності власних дій, прагненням до самоствердження, відповідальністю, здатністю коригувати невдачі власними зусиллями та наявністю стійких життєвих планів.

Високий нереалістичний рівень домагань зазвичай супроводжується фрустрованістю, підвищеною вимогливістю до оточуючих та екстрапунітивністю. Такі особи часто іпохондричні та мають труднощі в реалізації життєвих планів.

Помірний рівень домагань характерний для впевнених у собі, товариських людей, які не потребують постійного самоствердження, орієнтовані на успіх, здатні розраховувати власні зусилля та зіставляти їх із цінністю досягнутого.

Низький рівень домагань часто зумовлений установкою на невдачу. Особи з нереалістично низьким рівнем домагань зазвичай мають нечіткі плани на майбутнє, орієнтовані на підлеглість і часто виявляють безпорадність. Однією з їхніх проблем може бути планування найближчих дій та їх зіставлення з перспективою.

Висновки

Оскільки самооцінка та мотивація формуються в процесі діяльності та взаємодії з іншими людьми під впливом багатьох чинників, можна виокремити специфічні особливості обох явищ у різні вікові періоди. Імовірно, ступінь взаємозв'язку мотивації та самооцінки відрізняється на різних етапах формування особистості, зокрема щодо мотивації навчальної діяльності та критичності у ставленні до навчання.

Неадекватний рівень домагань може спричинити дезадаптивну поведінку, зниження ефективності діяльності та труднощі в міжособистісних стосунках. Занижений рівень домагань, що формується через дефіцит соціально значущого успіху, здатен призвести до зниження мотивації, невпевненості та страху перед труднощами.

Корекція рівня домагань має бути спрямована на узгодження уявлень про бажаний результат із реальними можливостями та здібностями людини. Закріплення цієї узгодженості в успішній діяльності сприяє підвищенню адекватності рівня домагань.

Список використаної літератури

1. Баранник В.П. Психологічні особливості самооцінки особистості з девіантною поведінкою // Соціальна психологія. - 2005. - № 5. - C. 76-82.

2. Бороздина Л.В. Самооценка в возрасте пожилых // Вестник Московского университета. - 1998. - № 4: Сер. 14. Психология. - C. 29-40; Вестник Московского университета. - 1999. - № 1: Сер.14 Психологія. - C. 20-30

3. Карпухин О.И. Самооценка молодежи как индикатор ее социокультурной идентификации // Социологические исследования. - 1998. - № 12. - C. 89-94

4. Лісова С. Вплив самооцінки учнів на успішність навчального процесу // Рідна школа. - 2000. - № 12. - C. 36-38

5. Максименко Л.М. Формування мотивів та самооцінки в учнів // Психологічна газета. - 2005. № 7. - C. 12-15