Методи діагностування ринкової влади

Вступ

Ринкова влада є досить поширеним явищем у сучасній економіці. У багатьох галузях функціонує лише обмежена кількість компаній, тому кожен виробник володіє відносною монопольною владою. Водночас значна частина фірм, які виступають покупцями сировини, трудових ресурсів або товарів виробничого призначення, мають відносну монопсонічну владу на ринках цих факторів виробництва. Головне завдання керівників таких підприємств полягає в тому, щоб найефективніше використати наявну ринкову владу. Їм необхідно визначитися з ціновою політикою, обсягом використання виробничих факторів та кількістю випущеної продукції як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі для максимізації прибутку.

Актуальність теми зумовлена тим, що управління фірмою з ринковою владою є значно складнішим завданням, ніж керівництво підприємством на конкурентному ринку. Компанія, яка реалізує товар в умовах досконалої конкуренції, не має можливості впливати на ринкову ціну. У такому випадку менеджменту достатньо зосередитися лише на витратній стороні діяльності, обираючи обсяг виробництва, за якого ціна дорівнює граничним витратам. Натомість керівникам фірми з монопольною владою доводиться додатково враховувати характеристики попиту.

Метою даної роботи є аналіз та з'ясування на основі доступної літератури характерних рис та особливостей ринкової влади, а також моделей її діагностування. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити низку завдань:

• проаналізувати причини виникнення ринкової влади;
• з'ясувати основні форми та методи ринкової влади;
• розглянути економічну базу ринкової влади;
• визначити причини активізації монополістичної діяльності;
• систематизувати та узагальнити інформацію, зробивши необхідні висновки щодо цієї проблеми.

Ринкова влада проявляється у двох формах: монополія та монопсонія. Обидва ці поняття є протилежними досконалій конкуренції. Основна проблема фірм-монополістів і монопсоністів — якомога ефективніше використання своєї ринкової влади, тобто визначення оптимальних обсягів випуску, якості продукції та ціни з урахуванням характеристик ринкового попиту та витрат виробництва.

Наукова значимість проблеми та її недостатнє вивчення визначають актуальність теми дослідження.

1. Поняття ринкової влади та аналіз її проявів

Існує поширена думка, що монопольні ціни є найвищими. Зазвичай вони дійсно перевищують конкурентні. Однак монополіст прагне до максимізації не прибутку на одиницю продукції, а загальної маси прибутку. Зростання цін не може бути безмежним, оскільки воно обмежується ціновою еластичністю попиту на продукцію конкретного підприємства.

Під ринковою владою зазвичай розуміють здатність окремого продавця або групи продавців підтримувати невиправдано високий рівень цін протягом тривалого періоду. Суб'єкт, який володіє такою владою, стає активним учасником процесу ціноутворення.

Аналіз ринкової влади зазвичай проводиться в такій послідовності:

1. Визначення значимих товарів або послуг.
2. Визначення границь ринку.
3. Оцінка ринкової концентрації.

Для аналізу ринкової влади необхідно розглянути два різні типи поставок: між афілійованими суб'єктами ринку та ті, що здійснюються на конкурентній основі. Далі слід визначити географічну область дії ринку. Границі ринку визначаються здатністю постачальника надавати товар чи послугу покупцеві.

Основною процедурою є аналіз ринкової концентрації за методом Herfіndahl-Hіrschman з розрахунком індексу HHІ:

де N — число ринкових учасників, qі — ринкова частка кожного учасника (у відсотках), і — порядковий номер учасника.

Отже, HHІ для конкурентного ринку, де багато суб'єктів з часткою поставки менш ніж 5%, буде невеликим, на відміну від монополії, де цей індекс дорівнює 100², тобто 10000. Відповідно до стандартів DOJ/FTC, прийнятих у США, HHІ менше 1000 відповідає неконцентрованому ринку, сприятливому для розвитку конкуренції. Значення HHІ в діапазоні між 1000 і 1800 вважаються помірно концентрованими, а показники, що перевищують 1800, розглядаються як високо концентровані та створюють умови для виникнення або розширення ринкової влади [6, 129-130].

На досконалому конкурентному ринку діє достатня кількість продавців і покупців товару, тому жоден з них окремо не може вплинути на ціну. Вона визначається ринковими правилами попиту та пропозиції. Фірми сприймають ринкову ціну як задану, вирішуючи, скільки виробляти й продавати, а споживачі приймають її як дану, вирішуючи, скільки придбати.

Чиста монополія є рідкісним явищем, однак на багатьох ринках між собою конкурують лише кілька фірм. Взаємодія компаній на таких ринках може бути складною та пов'язаною з різними аспектами конкурентної стратегії. Проте фірми здатні впливати на ціну та отримувати прибуток за рахунок встановлення граничних витрат. Такі компанії володіють монопольною владою. Розглянемо фактори, що визначають монопольну владу, критерії її виміру та вплив на ціноутворення.

Як єдиний виробник товару монополіст перебуває в унікальному становищі. Якщо він вирішує підвищити ціну продукту, йому не доводиться турбуватися про конкурентів, які, призначаючи нижчу ціну, могли б захопити більшу частину ринку. Монополіст утримує ринок у своїй владі та повністю контролює обсяг випуску продукції, призначеної для продажу.

Однак це не означає, що монополіст може призначити будь-яку як завгодно високу ціну, принаймні якщо його метою є максимізація прибутку. Прикладом може слугувати компанія "Макмиллан Паблишинг", яка володіє копірайтом на цю книгу і, отже, є її монопольним видавцем. Чому ж вона не продає книгу по 350 доларів за екземпляр? Тому що більшість читачів відмовиться її купувати, і прибуток видавця різко знизиться.

Щоб максимізувати прибуток, монополіст повинен спочатку визначити як характеристики ринкового попиту, так і свої витрати. Оцінка попиту та витрат є вирішальною в процесі прийняття фірмою економічного рішення. Маючи такі відомості, монополіст має прийняти рішення про обсяги виробництва й продажу. Ціна за одиницю продукції, яку отримує монополіст, встановлюється залежно від кривої ринкового попиту [4, c. 101-103].

Монополія — це наявність на ринку лише одного продавця та багатьох покупців, а монопсонія — наявність лише одного покупця при багатьох продавцях. Обидві ринкові структури виражають крайню форму недосконалої конкуренції та є полярною протилежністю досконало конкурентному ринку.

До характерних рис монополії відносять:

• єдиного продавця на ринку — якщо продукцію виробляє лише одна фірма, вона уособлює цілу галузь;
• виробництво специфічного однорідного продукту, який не має близьких і досконалих замінників;
• ринкову владу (ситуація "price maker") — спроможність продавця як єдиного виробника товару, а за умов монопсонії — покупця як єдиного споживача впливати на ціну товару;
• заблокований вступ в галузь.

Чому деякі фірми мають велику монопольну владу, а інші — незначну або зовсім ніякої? Монопольна влада полягає в здатності встановлювати ціну вище граничних витрат, причому величина, на яку ціна перевищує граничні витрати, обернено пропорційна еластичності попиту для фірми. Конкурентна стратегія фірми є вирішальним чинником монопольної влади. Припустимо, що на ринку діють чотири фірми. Як вони можуть конкурувати між собою? Вони можуть, наприклад, конкурувати дуже агресивно, збиваючи ціни один одного, щоб захопити більшу частину ринку. Це, імовірно, знизить ціни майже до конкурентного рівня. Кожна фірма побоїться підняти свою ціну, побоюючись втратити свою частку в загальному обсязі реалізації, і, таким чином, вона буде мати мінімальну монопольну владу або не мати її зовсім.

Однак фірми можуть і не конкурувати між собою, а навіть вступати в змову (у порушення антитрестовського законодавства). У крайньому випадку вони можуть утворити картель і домовитися про обмеження обсягу виробництва та підвищення цін. Найімовірніше, що, піднімаючи ціни спільно, а не поодинці, фірми отримають більший прибуток, і тому картель може мати значну монопольну владу.

Таким чином, фірми можуть взаємодіяти різними способами. Важливо підкреслити, що за інших рівних обставин монопольна влада менша, коли фірми агресивно конкурують, і більша, коли вони співпрацюють.

Слід пам'ятати, що монопольна влада фірми часто змінюється з часом, як і умови її діяльності (ринковий попит і витрати). Це призводить до змін у поведінці самої фірми та її конкурентів. Монопольну владу, отже, потрібно розглядати в динаміці. Наприклад, крива ринкового попиту може бути нееластичною на короткочасному відрізку (така ситуація склалася з нафтою, коли ОПЕК мав величезну монопольну владу в короткостроковий період, але значно меншу на довгостроковому етапі). Більше того, реальна або потенційна монопольна влада в короткостроковому періоді підсилює конкуренцію в галузі на довгостроковому етапі. Великий короткостроковий прибуток може спокусити нові фірми вступити в справу, скорочуючи тим самим монопольну владу на довгостроковому етапі.

Звернемося до монопсонії. На відміну від ціни на ринку вільної конкуренції, ціна, яку платить монопсоніст, є функцією його попиту. Проблема монопсоніста полягає у виборі кількості, що максимізує чистий прибуток від покупки, — цінність товару мінус сплачена за нього ціна.

Чиста монопсонія — також рідкісне явище. Але на багатьох ринках діють лише кілька покупців, які можуть придбати товар за меншу ціну, ніж вони заплатили б в умовах вільної конкуренції. Такі покупці володіють монопсонічною владою. Зазвичай це відбувається на ринках факторів виробництва. Наприклад, три великі автомобілебудівні компанії в США володіють монопсонічною владою на ринках шин, акумуляторів та інших автомобільних деталей.

Влада монополії та монопсонії — це дві форми ринкової влади. Ринкова влада означає здатність продавця або покупця впливати на ціну товару. Оскільки покупці або продавці завжди мають деяку ринкову владу (фактично на більшості світових ринків), необхідно розуміти механізм дії ринкових сил та їхній вплив на фірми й споживачів [2, c. 89-90].

2. Монопольна влада як форма ринкової влади та її наслідки

Монопольна влада полягає в здатності встановлювати ціну вище граничних витрат, і величина, на яку ціна перевищує граничні витрати, обернено пропорційна еластичності попиту для фірми. Це рівняння показує, що чим менш еластичний попит для фірми, тим більшою монопольною владою вона володіє. Кінцевою причиною монопольної влади є, отже, еластичність попиту для фірми. Питання полягає в тому, чому деякі фірми (наприклад, ряд універсамів) стикаються з більш еластичною кривою попиту, тоді як інші (наприклад, виробник одягу з фірмовим дизайном) — з менш еластичною кривою попиту.

Три фактори визначають еластичність попиту для фірми. Перший полягає в еластичності ринкового попиту. Власний попит фірми буде принаймні настільки ж еластичним, як і ринковий попит, тому еластичність ринкового попиту обмежує потенціал монопольної влади. Другий фактор — кількість фірм на ринку. Якщо на ньому багато фірм, малоймовірно, що одна з них зможе істотно вплинути на ціну. Третій фактор полягає у взаємодії між фірмами. Навіть якщо на ринку є лише дві або три фірми, жодна з них не зможе значно збільшити ціну, якщо суперництво між ними має агресивний характер, коли кожна фірма намагається захопити левову частку ринку. Розглянемо кожний із цих трьох факторів, що визначають монопольну владу.

Еластичність ринкового попиту. Якщо є лише одна-єдина фірма (чистий монополіст), її крива попиту збігається з кривою ринкового попиту. Тоді ступінь монопольної влади фірми повністю залежить від еластичності ринкового попиту. Однак частіше буває, що кілька фірм конкурують між собою. Тоді еластичність ринкового попиту встановлює нижню межу для еластичності попиту кожної фірми.

Попит на нафту досить нееластичний, принаймні в короткостроковий період, тому ОПЕК зміг підняти ціни на нафту значно вище граничних витрат на її видобуток у 70-ті роки — на початку 80-х років. Попит на такі товари, як кава, какао, мідь і олово, значно еластичніший, і саме тому спроби виробників картелізувати ці ринки та підняти ціни майже ні до чого не привели. У кожному випадку еластичність ринкового попиту обмежує потенційну монопольну владу окремих виробників.

Число фірм на ринку. Другим визначальним фактором кривої попиту для фірми та, отже, її монопольної влади є кількість фірм, що діють на ринку. За інших рівних обставин монопольна влада кожної фірми знижується в міру зростання числа фірм на ринку. Чим більше фірм конкурують між собою, тим складніше кожній з них підняти ціни та уникнути втрат від зменшення обсягу реалізації.

Звичайно, має значення не просто загальне число фірм, а кількість так званих "основних гравців" (тобто фірм, що мають істотну частку на ринку). Наприклад, якщо на дві великі фірми припадає 90% обсягу реалізації на ринку, а на 20 фірм, що залишилися, — 10%, то дві великі фірми мають більшу монопольну владу. Ситуація, коли лише кілька фірм захоплюють більшу частину ринку, називається концентрацією ринку.

Іноді говорять (і в цьому є частка правди), що найбільший страх американського бізнесмена — страх перед конкуренцією. Можна впевнено припускати, що коли на ринку діє всього кілька фірм, їхні керівники воліли б, щоб у галузь не проникнули нові фірми. Зростання числа фірм може лише скоротити монопольну владу основних фірм у галузі. Важливим аспектом конкурентної стратегії є створення перешкод проникненню в галузь нових фірм — умова, що стримує вступ нових конкурентів.

Іноді для вступу в справу існують природні перешкоди. Наприклад, одна фірма може мати патент на технологію, необхідну для виробництва певного продукту. Це унеможливлює вступ на ринок інших фірм, щонайменше доти, поки не мине термін дії патенту. Інші законодавчо встановлені права діють у тому ж напрямку: наприклад, копірайт (авторське право) може обмежити продаж книги, музичного твору, програмного забезпечення для ЕОМ у рамках діяльності окремої компанії, а необхідність володіння урядовою ліцензією обмежує доступ нових фірм на ринок телефонного обслуговування, телевізійних передач або внутрішніх вантажних перевезень. Нарешті, ефект масштабу може обмежити число фірм, що виступають на одному ринку. У ряді випадків позитивний ефект масштабу може призвести до такої ситуації, коли наявність на ринку лише однієї фірми буде найбільш ефективним рішенням проблеми. Така ситуація називається природною монополією [4, c. 121-123].

Взаємодія між фірмами. Конкурентна стратегія фірми є вирішальним чинником монопольної влади. Припустимо, що на ринку діють чотири фірми. Як вони можуть конкурувати між собою? Вони можуть, наприклад, конкурувати дуже агресивно, збиваючи ціни один одного, щоб захопити більшу частину ринку. Це, імовірно, знизить ціни майже до конкурентного рівня. Кожна фірма побоїться підняти свою ціну, побоюючись втратити свою частку в загальному обсязі реалізації, і, таким чином, вона буде мати мінімальну монопольну владу або не мати її зовсім.

Однак фірми можуть і не конкурувати між собою, а навіть вступати в змову (у порушення антитрестовського законодавства). У крайньому випадку вони можуть утворити картель і домовитися про обмеження обсягу виробництва та підвищення цін. Найімовірніше, що, піднімаючи ціни спільно, а не поодинці, фірми отримають більший прибуток, і тому картель може мати значну монопольну владу.

Таким чином, фірми можуть взаємодіяти різними способами. Важливо підкреслити, що за інших рівних обставин монопольна влада менша, коли фірми агресивно конкурують, і більша, коли вони співпрацюють.

Слід пам'ятати, що монопольна влада фірми часто змінюється з часом, як і умови її діяльності (ринковий попит і витрати). Це призводить до змін у поведінці самої фірми та її конкурентів. Монопольну владу, отже, потрібно розглядати в динаміці. Наприклад, крива ринкового попиту може бути нееластичною на короткочасному відрізку (така ситуація склалася з нафтою, коли ОПЕК мав величезну монопольну владу в короткостроковий період, але значно меншу на довгостроковому етапі). Більше того, реальна або потенційна монопольна влада в короткостроковому періоді підсилює конкуренцію в галузі на довгостроковому етапі. Великий короткостроковий прибуток може спокусити нові фірми вступити в справу, скорочуючи тим самим монопольну владу на довгостроковому етапі [2, c. 152-156].

При монополії ціна вища, і споживачі купують менше продукції. Через вищу ціну ті споживачі, які купують товар, втрачають частину надлишку, показану прямокутником А. Ті споживачі, які не можуть купити товар за ціною Рт, але купили б його за ціною P₀, також втрачають надлишок у розмірі площі трикутника В. Отже, сукупна втрата споживчого надлишку становить А + В. Виробник, однак, отримує прибуток, позначений прямокутником А, продаючи товар за вищою ціною, але втрачає частину надлишку, позначену трикутником С, що являє собою додатковий прибуток, який виробники отримують від продажу (Qc - Qm) за ціною P₁. Загальний прибуток виробника, отже, складе А - С. Віднімаючи втрату споживчого надлишку з прибутку виробника, ми отримаємо чисті збитки, рівні В + С. Це повні чисті збитки від монопольної влади. Навіть якщо прибутки монополіста будуть обкладені податком і перерозподілені на користь споживачів продукту, ефективність не буде досягнута, оскільки обсяг виробництва буде нижчим, ніж в умовах вільної конкуренції. Загальні чисті збитки — це суспільні витрати такої неефективності.

Можуть виникнути й додаткові суспільні витрати монопольної влади, які перевищують повні чисті збитки в трикутниках В і С. Фірма може затратити величезні засоби, непродуктивні з суспільних позицій, щоб отримати, утримати й використати монопольну владу. Це може бути пов'язано з витратами на рекламу, створенням свого "лобі" та юридичними спробами уникнути урядового контролю над цінами й антитрестовського законодавства. Це може виражатися також у створенні невикористовуваних додаткових виробничих потужностей для того, щоб переконати потенційних конкурентів залишити спроби проникнення на монопольний ринок. Економічний стимул цих витрат безпосередньо пов'язаний із прибутком фірми в результаті отримання монопольної влади (тобто прямокутник А мінус трикутник С). Отже, чим більша частина надлишку переходить від споживачів до монополіста (прямокутник А), тим більші суспільні витрати монополії [7, c. 191-193].

Висновки

Ринкова влада в загальному вигляді полягає в здатності продавців або покупців впливати на ціну товару.

Ринкова влада існує у двох формах. Коли продавці призначають ціну, що вища за граничні витрати, ми говоримо, що вони мають монопольну владу, і визначаємо її величиною, на яку ціна перевищує граничні витрати. Коли покупці можуть отримати ціну, нижчу за їхню граничну оцінку товару, ми говоримо, що вони володіють монопсонічною владою, а її розмір визначаємо величиною, на яку гранична оцінка перевищує ціну.

Частково монопольна влада визначається кількістю фірм, що конкурують на ринку. Якщо на ньому є лише одна фірма (чиста монополія), монопольна влада повністю залежить від еластичності ринкового попиту. Чим менша еластичність попиту, тим більшою монопольною владою володіє фірма. Коли на ринку діють кілька фірм, монопольна влада залежить також від того, як взаємодіють фірми. Чим більш агресивно вони конкурують, тим меншою монопольною владою володіє кожна з них.

Частково влада монопсонії визначається кількістю покупців на ринку. Якщо там лише один покупець (чиста монопсонія), монопсонічна влада залежить від еластичності ринкової пропозиції. Чим менш еластична пропозиція, тим більшою монопсонічною владою володіє покупець. Коли є кілька покупців, монопсонічна влада залежить також від того, наскільки агресивно конкурують покупці за пропозицію.

Ринкова влада може накладати витрати на суспільство. Як влада монополії, так і влада монопсонії можуть бути причиною того, що виробництво перебуває нижче конкурентного рівня, і тому споживчий надлишок і надлишок виробника можуть мати повні чисті збитки.

Іноді ефект масштабу робить бажаною чисту монополію. Але для того щоб максимізувати соціальний добробут, уряду потрібно встановлювати й регулювати ціни. У цілому ми покладаємося на антитрестовське законодавство, щоб перешкодити фірмам отримати надлишкову ринкову владу.

Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів / Наталія Андреюк. — К.: Кондор, 2004. — 174 с.

2. Базілінська О. Мікроекономіка : Навчальний посібник / Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 349 с.

3. Вініченко І. І. Мікроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів / І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 265 с.

4. Горобчук Т. Мікроекономіка : Навчальний посібник / Тетяна Горобчук; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 271 с.

5. Задоя А. Мікроекономіка : Курс лекцій та вправи: Навч. посібн. / Анатолій Задоя. — К.: Знання, 2001. — 211 с.

6. Кілієвич О. Мікроекономіка для аналізу державної політики : Підручник / Олександр Кілієвич, Олександр Мертенс. — К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2005. — 655 с.

7. Косік А. Мікроекономіка : Навчальний посібник / Алла Косік, Галина Гронтковська; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 415 с.

8. Лісовий А. Мікроекономіка : Курс лекцій: Навч. посібн. / Андрій Лісовий. — К.: ЦУЛ, 2003. — 191 с.

9. Мікроекономіка і макроекономіка : Підручник для студ. екон. спец.: У 2 ч., Ч. 1, Ч. 2 / Авт. Світлана Будаговська, Олександр Кілієвич, Інна Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. — 2-е вид. — К.: Основи, 2001. — 517 с.