Менеджмент соціальної роботи та культура управління

Вступ

Розділ 1. Соціальний менеджмент

1.1 Поняття соціального менеджменту

1.2 Робота соціального працівника

1.3 Функції соціальної роботи

Розділ 2. Менеджмент в соціальній роботі

2.1 Завдання менеджменту в соціальній роботі

2.2 Кадровий менеджмент в соціальній роботі

2.3 Культура управління в соціальній роботі

Розділ 3. Управління кадрами в соціальній роботі

3.1 Напрями соціального менеджменту

3.2 Види соціальної роботи

3.3 Соціальні послуги

Розділ 4. Інновації в соціальній роботі

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Перехід України до ринкової економіки спричинив низку глибоких кризових явищ: різке падіння промислового виробництва, прискорене зубожіння населення, зростання безробіття та злочинності, спад народжуваності. Суспільство опинилося перед необхідністю виживання, збереження соціуму, культурних і духовних цінностей, а також забезпечення соціального захисту населення в умовах складної соціально-економічної ситуації.

Саме тому в 90-х роках виникла нагальна потреба у створенні в країні системи соціальної роботи, головною метою якої стало регулювання правових та економічних відносин між індивідом і суспільством, надання кожній людині допомоги у вирішенні її проблем та забезпечення ефективного соціального захисту для всіх членів суспільства.

Професійна соціальна робота виступає одним із ключових способів реагування суспільства на нову соціальну ситуацію, її проблеми та можливості. Водночас вона є одним із найважливіших і найскладніших інструментів соціального контролю.

На сьогодні в Україні відчувається катастрофічна нестача висококваліфікованих фахівців із соціальної роботи, здатних професійно здійснювати діагностику та прогнозування соціальних процесів, надавати профілактичну, соціально-терапевтичну, психологічну, педагогічну та правову допомогу різним категоріям населення. Це значною мірою пояснюється тим, що професійна підготовка таких спеціалістів розпочалася в країні лише в середині 90-х років і супроводжується значними труднощами, зумовленими насамперед відсутністю практичного досвіду в цій галузі та браком ґрунтовних науково-теоретичних розробок з актуальних питань соціальної роботи й підготовки кадрів для соціальної сфери.

РОЗДІЛ 1

Соціальна робота сьогодні відіграє надзвичайно важливу роль. Соціальний менеджмент найбільше відповідає запитам сучасного суспільства, тому вивчення його функцій і технологій є вкрай актуальним і перспективним завданням. Хоча родоначальниками соціальної роботи прийнято вважати західні країни, певною мірою можна говорити й про вплив колишніх країн соціалістичного табору на організацію соціальної політики та соціальної роботи зокрема. Так, ще до появи системи соціальної роботи на Заході, в СРСР уже існувала й достатньо ефективно діяла система соціального забезпечення громадян. Конституція гарантувала право на працю, відпочинок, освіту, пенсійне забезпечення, безробіття було відсутнє, а зарплата забезпечувала прожитковий мінімум. Досить ефективно працювала система допомоги малозабезпеченим, інвалідам, сім’ям із дітьми. Проте соціальна сфера перебувала під жорстким ідеологічним контролем, а функції соціальної допомоги, реабілітації та адаптації виконували працівники державних та ідеологічних структур (соцзабези, відділи у міськвиконкомах, партійних органах). Соціальна робота зазвичай виконувалася професіоналами, однак до неї залучалися й добровольці, які виконували громадські доручення, обов’язкові для кожної «радянської людини».

Головною проблемою формування соціальної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства є переоцінка матеріального чинника. Попри складне економічне становище, сподіватися на вирішення соціальних проблем лише шляхом матеріальних дотацій також нераціонально.

Окрім матеріально-фінансового забезпечення, соціальна робота вимагає індивідуального підходу до клієнта, а це потребує відповідної соціально-професійної та психолого-педагогічної підготовки соціального працівника.

Ці функції підготовки соціального працівника взяла на себе соціальна педагогіка.

Характер діяльності вимагає від соціальних працівників знань широкого кола питань: організація системи соціального забезпечення, відповідне законодавство, конкретні методи, форми та прийоми індивідуальної роботи з людьми.

Сфера діяльності соціального працівника є дуже широкою і не завжди може бути чітко окреслена, тому підготовка майбутніх фахівців цієї галузі обов’язково передбачає, окрім академічного компонента (володіння науковими знаннями), практику під керівництвом досвідченого наставника. Важливе значення надається також формуванню особистих психологічних якостей і рис соціального педагога та працівника, які відповідають вимогам професії, а також умінню контактувати, вести переговори, захищати інтереси клієнтів, співпрацювати з представниками суміжних професій, бути формальним і неформальним лідером тощо.

Сьогодні державну соціальну політику в Україні в різних сферах реалізують відповідні міністерства та відомства. У своїй діяльності вони керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України.

Маючи достатню інформацію про різні міністерства, відомства та установи, які можуть допомогти людям, соціальні працівники повинні використати ці ресурси на користь клієнта. Результатом їхніх дій має бути насамперед професійне вміння застосовувати різні технології, серед яких: соціальна діагностика, профілактика, адаптація, реабілітація, корекція, терапія, соціальна експертиза, прогнозування, соціальне посередництво, консультування, соціальне забезпечення, страхування, опіка й піклування тощо.

Головним же у цьому має бути вміння соціального працівника викликати в людині інтерес до повноцінного життя, підтримати її власні сили та бажання творити своє життя самостійно. Саме в цьому проявляється найвища гуманістична цінність соціально-педагогічної роботи зокрема та соціальної політики загалом.

Термін «соціальна робота» тісно пов’язаний із функціонуванням ринкової економіки, оскільки досягнення її ефективності супроводжується соціальним розшаруванням. Соціальна робота – це різновид діяльності, що має на меті сприяння людям і соціальним групам у подоланні особистісних і соціальних труднощів за допомогою підтримки, захисту, корекції та реабілітації. У практичному розумінні соціальна робота є видом професійної діяльності, спрямованої на надання допомоги людям, які її потребують і не здатні без сторонньої допомоги розв’язати свої життєві проблеми.

Якщо не створена мережа соціальної підтримки, загострюються проблеми в соціальній сфері та виникає соціальна напруженість. У країнах із розвинутою ринковою економікою протягом десятиліть створювалися й успішно діють інститути соціальної підтримки людей. У нашій країні найактуальнішою проблемою в галузі соціальної роботи є визнання її як найважливішої діяльності, що підтверджує ступінь соціальної захищеності особистості, дотримання основних прав людини та рівень гуманізації суспільства.

Водночас соціальна робота спрямована не лише на реалізацію заходів соціальної підтримки незахищених соціальних груп, а й на соціальний захист усього населення. У кінцевому підсумку вона спрямована на забезпечення мінімально достатніх умов життя та задоволення потреб життєзабезпечення й діяльності людини.

Соціальна робота, як і будь-яка інша діяльність, має свою структуру, кожен елемент якої органічно пов’язаний і взаємодіє з іншими, виконуючи особливі функції. До структури соціальної роботи входять суб’єкт, зміст, управління, об’єкт, а також засоби, функції та цілі, які пов’язують їх в єдине ціле.

Враховуючи зміст соціальної роботи, її можна конкретизувати за двома напрямками:

1. Облік та ефективна реалізація основних напрямків (видів) соціальної роботи: соціальної діагностики; соціальної профілактики; соціального нагляду; соціальної корекції; соціальної терапії; соціальної адаптації; соціальної реабілітації; соціального забезпечення; соціального страхування; соціальної опіки; соціальної допомоги; соціальної консультації; соціальної експертизи; соціального піклування; соціальних нововведень; соціального посередництва.

2. Спрямованість на основні соціальні об’єкти, що потребують соціального захисту, допомоги та підтримки, зокрема: інваліди, безробітні, учасники війни, одинокі люди похилого віку, одинокі сім’ї, що складаються з пенсіонерів (за віком, інвалідністю тощо), вдови та матері військовослужбовців, які загинули на війні, особи, які підлягали політичним репресіям і були реабілітовані, біженці, вимушені переселенці, особи, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, особи, що повернулися з місць позбавлення волі, особи без постійного місця проживання; сім’ї з алкоголіками та наркоманами; сім’ї, що мають дітей-інвалідів; сім’ї, що виховують дітей-сиріт, які залишилися без опіки; сім’ї з низьким рівнем доходів; багатодітні сім’ї; сім’ї неповнолітніх батьків; молоді сім’ї (в т. ч. студентські); матері, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною; вагітні жінки; матері з грудними дітьми; самостійно проживаючі випускники будинків-інтернатів (які досягли матеріальної незалежності та соціальної зрілості); сироти або діти без опіки батьків; діти та підлітки без нагляду; діти та підлітки з девіантною поведінкою; діти, які піддаються насильству або опинилися в умовах, що загрожують здоров’ю та розвитку; сім’ї, що розводяться; сім’ї з неблагополучним психологічним мікрокліматом, конфліктними відносинами; неосвічені сім’ї; особи з психічними відхиленнями, що піддаються психологічним стресам, схильні до суїцидальних вчинків.

РОЗДІЛ 2

Менеджмент в організації соціальної роботи – це вид управлінської діяльності, що являє собою сукупність організаційних та соціально-психологічних засобів (форм і методів), покликаних ефективно управляти персоналом організації соціальної роботи. Метою такої діяльності є здійснення соціального обслуговування, надання соціальних послуг і соціальної допомоги громадянам, а також проведення соціальної профілактики та соціальної реабілітації задля реалізації та захисту економічних, соціальних, екологічних прав, духовних і культурних запитів людини. Цей вид діяльності спрямований на управління кадрами організації соціальної роботи.

Визначимо поняття: кадри соціальної роботи – це основний (штатний) склад працівників організації соціальної роботи. Це люди, які працюють у системі соціального захисту, виконують посадові завдання та наділені певними обов’язками, правами й відповідальністю. У системі соціальної роботи розрізняють «соціальних працівників» і «фахівців із соціальної роботи».

Соціальний працівник – особа, яка закінчила середній спеціальний навчальний заклад за профілем соціальної роботи.

Фахівець із соціальної роботи – особа, яка закінчила вищий навчальний заклад за профілем соціальної роботи.

Для кадрів соціальної роботи найважливішими «необхідними якостями» є здоров’я (фізичне та психічне), компетентність і професіоналізм.

Вимога здоров’я зумовлена тим, що соціальна робота була й залишається однією з найважчих у фізичному та психологічному розумінні. Тут стикаються з найсумнішими сторонами людського життя – старістю, інвалідністю, самотністю, сирітством, неміччю, беззахисністю, хворобами, жорстокістю тощо.

Компетентність як друга «необхідна властивість» являє собою:

1) відповідність рівня та змісту знань, умінь конкретного працівника рівню і змісту виконуваних ним посадових завдань та обов’язків;

2) наявність у працівника прав і обов’язків для виконання покладених на нього завдань;

3) уміння працівника практично діяти, виконувати конкретну справу та забезпечувати в роботі необхідні результати.

Компетентність забезпечується базовою освітою, самоосвітою в ході практичної діяльності, запозиченням досвіду в колег, різними формами короткострокового навчання – курси, семінари, разові програми тощо. Одним із вирішальних чинників у підвищенні компетентності є індивідуальна пізнавальна мотивація – завтра знати й уміти краще, ніж сьогодні.

Професіоналізм – це постійно підтримувані на високому рівні знання та вміння, що забезпечують високу якість праці та її результатів.

Сутність кадрового менеджменту в організації соціальної роботи полягає в сукупності організаційних, соціально-психологічних і психологічних засобів (форм та методів), що дозволяють вирішувати різноманітні проблеми діяльності персоналу. Головним завданням є забезпечення виконання цих форм та методів.

У кожній системі використовуються як організаційні, так і соціально-психологічні та психологічні засоби. Наприклад, для системи оцінки персоналу при прийомі на роботу використовуються такі форми й методи оцінки, як співбесіда, бесіда, спостереження, кількісні та графологічні методи, метод графічного профілю, тестування тощо.

Коли людину прийнято на роботу, вона опиняється в певних умовах праці: фізичних, організаційних, соціальних, соціально-психологічних, які впливають на неї стимулююче чи антистимулююче.

Виконання роботи пов’язане з використанням системи оцінки її результатів – індивідуальних, групових, колективних.

Система оцінки має виступати основою оплати праці, включаючи доплати, надбавки, компенсації. В оплаті праці слід враховувати не лише результати та якість роботи, а й економічні умови – прожитковий мінімум, рівень споживчого кошика, інфляцію.

У кадровому менеджменті важливою є також система посадового просування, включаючи перехід із рангу фахівця в ранг керівника та ротацію (періодичне переміщення кадрів із посади на посаду). На сьогодні важливо мати сучасний, конкурентоспроможний «кадровий капітал», що досягається за допомогою певної системи підвищення кваліфікації персоналу.

І, нарешті, з урахуванням внутрішніх і зовнішніх умов у процесі управління кадрами доводиться вирішувати завдання, пов’язані з переведенням працівників, їхнім переходом, звільненням, скороченням.

Отже, менеджмент в організації соціальної роботи покликаний здійснювати управління кадрами соціальної роботи за допомогою організаційних, соціально-психологічних і психологічних засобів (форм та методів). У цьому полягає його сутність. Головним завданням менеджменту в організації соціальної роботи є забезпечення здійснення цих форм та методів. Організаційні засоби включають управління кадрами в циклі: прийом на роботу – робота – зміни в роботі. Соціально-психологічні засоби проявляються в повсякденних відносинах керівника з підлеглими.

РОЗДІЛ 3

До принципів управління кадрами як системи в організації соціальної роботи можна віднести:

1) принцип обумовленості функцій управління кадрами цілям організації соціальної роботи – функції кадрового менеджменту формуються та змінюються не самовільно, а згідно з потребами й цілями соціальної діяльності організації;

2) принцип потенційних імітацій – тимчасове «виключення» окремих працівників не повинно зупиняти існування будь-яких функцій управління;

3) принцип прогресивності – відповідність системи управління кадрами провідним закордонним і вітчизняним аналогам;

4) принцип перспективності – при формуванні системи кадрового менеджменту потрібно враховувати перспективи розвитку організації чи, як мінімум, перспективи вдосконалення соціальних послуг, що надаються в організації;

5) принцип комплексності – необхідно враховувати всі фактори, що впливають на систему управління;

6) принцип оперативності – своєчасне прийняття рішень щодо вдосконалення системи кадрового управління;

7) принцип оптимальності – багатоваріантна розробка пропозицій щодо формування системи менеджменту та вибір найбільш раціонального варіанта згідно з конкретними умовами виробництва соціальних послуг;

8) принцип мотивації праці вимагає врахування різноманітності мотивів, які приводять людей до праці у сфері соціальної роботи. Адже лише тоді, коли заохочення (стимулювання) буде зорієнтоване на особистісно значущі для кожного працівника внутрішні потреби (заради задоволення яких він працює), управління підлеглими буде підтримуватись, а організація досягне бажаних результатів.

Застосування вищезазначених принципів відбувається за допомогою залучення різноманітних методів.

Основними методами управління кадрами є: економічні, організаційно-розпорядчі та соціально-психологічні.

Соціально-психологічні методи управління кадрами є конкретними прийомами та способами впливу на процес формування й розвитку трудового колективу та окремих працівників, у зв’язку з чим вони поділяються на соціальні та психологічні. Перші покликані впливати на весь колектив (соціальне планування, створення оптимального психологічного клімату, вивчення громадської думки тощо), а другі – на окремих працівників (методи психологічного відбору, вивчення та оцінки кадрів).

Отже, важливими для здійснення кадрового менеджменту в організації соціальної роботи є розуміння принципів формування системи кадрового управління та реалізації цих принципів за допомогою різних методів. Організація досягне бажаного результату лише тоді, коли персонал буде якісно та високопродуктивно виконувати свою роботу, а це можливо лише за умови використання вищезгаданих принципів і методів.

Залежно від виду соціальної роботи відрізняються й напрямки соціального менеджменту.

Розглянемо деякі з них.

Соціально-медичні послуги населенню.

Основна мета соціального захисту – збереження здоров’я та життя клієнтів, тому це медичне завдання. Будь-які послуги соціального захисту так чи інакше захищають здоров’я та життя обездолених осіб, а саме: забезпечення ночівлею безпритульних, запобігання наркоманії, алкоголізму та інших шкідливих звичок, доставка дров, ліків, пенсій, прояв простої участі та інтересу до долі підопічних людей. Це прямо чи опосередковано стосується здоров’я та життя людей. Відомо, що спосіб життя (передусім побут та його умови) формує 50% здоров’я людини, а на долю інших факторів, зокрема генетичної спадковості, екології тощо, припадає лише 5-15%.

Соціально-медична робота є одним із важливих напрямків діяльності соціальних закладів і займає значне місце в практиці охорони здоров’я. Соціально-медичного захисту потребують багато верств населення, зокрема одинокі літні люди, які потребують не лише медичної допомоги, а й заходів соціально-медичної реабілітації; сім’ї, що мають інвалідів та тяжко хворих осіб, а також багатодітні, малозабезпечені та неповні сім’ї. Забезпечення інвалідів медикаментами за пільговими цінами, оформлення документів для обстеження хворого також входить до обов’язків соціальних працівників.

Соціальний захист сім’ї.

Визначне значення в забезпеченні життєдіяльності сімей має державна економічна та соціальна політика, від якої залежить зайнятість населення та забезпеченість сім’ї. На сьогодні склалися чотири основні форми державної допомоги сім’ям, що мають дітей, а саме:

а) грошові виплати сім’ї на дітей у зв’язку з народженням, утриманням та вихованням дітей;

б) трудові, податкові, житлові, кредитні, медичні та інші пільги сім’ям із дітьми;

в) безплатні видачі сім’ям та дітям (дитяче харчування, ліки, одяг та взуття, харчування вагітним жінкам тощо);

г) соціальне обслуговування сімей (надання конкретної психологічної, юридичної, педагогічної допомоги, консультування, соціальні послуги).

Тяжкими демографічними та соціальними наслідками загрожують збільшення кількості неповних сімей, розширення масштабів злочинності, алкоголізму, наркоманії, проституції. Велике значення в соціальному захисті сім’ї має вдосконалення відповідної нормативно-правової бази та формування соціальних служб сім’ї на місцевому рівні.

Соціальний захист інвалідів.

Соціальні послуги надаються всім громадянам похилого віку та інвалідам незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового стану, місця проживання, ставлення до релігії чи переконань.

Соціальне забезпечення здійснюється згідно з рішенням органів соціального захисту населення в підвідомчих їм закладах або за договорами, укладеними органами соціального захисту із закладами соціального обслуговування інших форм власності.

Соціальні послуги надаються винятково за згодою людей, що їх потребують. Законодавством України передбачаються різні форми соціального обслуговування, зокрема: соціальне обслуговування вдома (включаючи соціально-медичне обслуговування); напівстаціонарне або стаціонарне соціальне обслуговування в інтернатах, пансіонатах та інших закладах соціального обслуговування; термінове соціальне обслуговування (зазвичай у невідкладних ситуаціях – організація харчування, забезпечення одягом, взуттям, ночівлею); соціально-консультативна допомога.

Соціальне обслуговування людей похилого віку.

Система соціального обслуговування в Україні є важливим елементом соціального захисту певних груп населення, передусім самотніх людей похилого віку та інвалідів. Протягом останнього десятиліття в системі соціального обслуговування відбулися значні зміни. Окрім традиційних будинків-інтернатів, тобто стаціонарних закладів, почали з’являтися так звані територіальні центри – напівстаціонарні та нестаціонарні заклади. Збільшилася й кількість клієнтів соціальних служб. Це пов’язано як із демографічними змінами в суспільстві, погіршенням стану здоров’я та фінансового стану літніх людей, так і з переглядом критеріїв надання різних видів допомоги.

Територіальні центри приймають на обслуговування пенсіонерів, інвалідів І та ІІ групи незалежно від віку, самотніх непрацездатних громадян та інших соціально незахищених громадян, які потребують соціально-побутової та медико-соціальної допомоги, на підставі картки медичного огляду, акта обстеження матеріально-побутових умов проживання та особистої заяви. До числа самотніх непрацездатних громадян при цьому зараховують громадян, які не мають родичів, зобов’язаних за законом їх утримувати. У деяких центрах почали обслуговувати багатодітні сім’ї та дітей-інвалідів.

У державній системі соціального обслуговування працюють майже 37 тис. соціальних працівників, які переважно не мають соціальної освіти, але вже впроваджуються короткотермінові навчальні програми для підвищення кваліфікації цих працівників.

Соціальна робота з безпритульними.

Безпритульність – явище, притаманне людству протягом усього його існування. Але найбільше вона поширюється в періоди соціальних потрясінь та стихійних лих: війн, голоду, повеней, землетрусів тощо. Сьогодні вона присутня як у розвинутих, так і в слаборозвинутих країнах.

Основними характерними причинами, що ускладнюють проблему безпритульності для багатьох країн на сьогодні, є: недостатня кількість місць проживання, дороге житло; безробіття, що зумовлює відсутність засобів для оплати житла; низький дохід багатьох людей; соціальне здоров’я суспільства (кількість душевнохворих, наркоманів, алкоголіків, нездорові відносини в сім’ї); погані можливості реалізації соціальних програм, спрямованих на надання матеріальної та іншої допомоги малозабезпеченим сім’ям, групам ризику тощо.

Люди, що залишилися без даху над головою, за певних обставин чи особистих нахилів і пристрастей являють собою реальну та потенційну загрозу суспільству й оточуючим. Нерідко й саме суспільство підштовхує їх до цього. Неможливість отримати квартиру чи влаштуватися на роботу підштовхує частину таких людей до злочинів. Особлива проблема – стан безпритульних дітей. Сьогодні основними формами роботи з цією категорією є створення різних центрів реабілітації, притулків, місць для ночівлі.

Соціальна робота з молоддю.

Загальна криза українського суспільства, безумовно, торкнулася й молоді. Щоб допомогти молодим людям вижити у складних соціально-економічних умовах, уряд України з моменту проголошення незалежності проводить певні заходи, затверджує програми, створює відповідні структури для підтримки та допомоги молоді. З метою втілення в життя державної політики щодо молоді та дітей було створено Міністерство у справах сім’ї та молоді, перетворене 2000 року на Державний комітет із такою ж назвою. Теоретичне забезпечення цієї політики розробляє Український науково-дослідний інститут проблем молоді. Створено соціальні служби для молоді на обласному, міському та районному рівнях.

Юридично систему соціальних служб для молоді було закріплено в «Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» та Законі України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні». Затверджено й відповідне Типове положення. Метою цієї системи є створення умов для позитивної соціалізації молоді. Зміст її роботи, за визначенням Українського державного центру соціальних служб для молоді, полягає в:

• наданні соціальної, психологічної, правової, освітньої та будь-якої іншої підтримки молоді;
• допомозі в реалізації права молоді на повноцінне життя;
• прищепленні навичок соціально схвальної поведінки;
• навчанні адаптуватися правовими засобами до сучасного світу.

Пріоритетними напрямками діяльності соціальної служби молоді є:

• соціальна підтримка молодої сім’ї;
• соціальна робота з молоддю жіночої статі;
• соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків;
• профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі;
• сприяння працевлаштуванню та вторинній зайнятості молоді;
• соціальна підтримка дітей та молоді з особливими потребами;
• соціальна робота з допризовною та призовною молоддю, військовослужбовцями та членами їхніх сімей, службовцями за призовом, молоддю, яка звільняється з лав Збройних Сил України;
• служба «Телефон довіри».

Проте економічне становище країни ще не дає можливості відповідним чином фінансувати виконання поставлених перед центрами соціальної служби молоді завдань та реалізувати їхнє гасло «Діяти до кожної молодої людини», тому постає проблема розвитку громадських молодіжних об’єднань. Таких, які за відповідної законодавчої підтримки молодіжних ініціатив могли б самостійно створювати матеріально-технічну базу для своєї діяльності, зокрема для реалізації соціальних програм.

Соціальна робота з людьми девіантної поведінки.

Основні види девіантної поведінки – це злочинність і кримінально безкарні випадки аморальної поведінки, які також становлять суспільну небезпеку. Зв’язок злочинності та аморальної поведінки полягає в тому, що скоєнню злочину передує, як правило, певний різновид девіантної поведінки у формі пияцтва, наркоманії тощо. Девіантна поведінка поділяється на дві групи.

1. Поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров’я, тобто наявність в людини явної або прихованої психопатології. До цієї групи можна віднести людей, яких умовно відносять до третьої зони характерів, тобто астеніків, шизоїдів, епілептоїдів та інших психічно ненормальних людей або людей із психічними відхиленнями, але в допустимих межах.

2. Поведінка, що відхиляється від морально-етичних норм людського співжиття, яка проявляється в різних формах соціальної патології – пияцтві, наркоманії, проституції тощо. Подібний вид девіантної поведінки виражається у формі проступків або злочинів. Якщо ці проступки незначні, то особи, що їх учинили, караються згідно з нормами трудового або адміністративного права. Правоохоронні органи застосовують до людей із девіантною поведінкою заходи примусового характеру (адміністративний арешт, штраф тощо), а соціальні та медичні служби проводять із ними комплекс заходів із соціальної та психологічної адаптації.

Соціальний захист малозабезпечених верств населення.

Перехід від жорсткого планового способу господарювання до ринкових відносин, від тоталітаризму до демократії супроводжується серйозними соціальними негараздами, зокрема різким загостренням соціальної диференціації населення.

Якщо раніше регулювання рівня життя населення проводилося централізовано, то тепер цю проблему вирішують новими методами. Головними з них є індексація та компенсація.

Виплати з індексації здійснюються за рахунок державного та міського бюджетів, за рахунок коштів громадських організацій і коштів підприємств та організацій, що працюють у приватному секторі (що має бути передбачено при підписанні колективних договорів).

Іншим методом регулювання рівня життя людей є компенсація. Вона означає відшкодування витрат унаслідок наступаючого або очікуваного підвищення цін, міжнародних конфліктів, катастроф. На відміну від індексації, компенсація не передбачає постійної, систематичної підтримки людей. Виконавчі органи надають такого роду соціальну допомогу, виходячи з наявності фінансових засобів.

Проте, оскільки держава не в змозі організувати підтримку всім потребуючим групам населення, розвиток вітчизняної благодійності в соціальній підтримці малозабезпечених має важливе значення. Різноманітні благодійні організації, фонди, підприємства, установи виділяють немалі кошти на організацію безоплатного харчування малозабезпечених, забезпечення їх одягом, взуттям та іншим.

Зазвичай соціальну роботу розглядають як діяльність, спрямовану на надання допомоги та підтримки соціально слабким верствам населення. Однак соціальну роботу можна (і треба) розглядати як діяльність із запобігання негативним наслідкам у поведінці та життєдіяльності окремих особистостей, груп, прошарків, тобто профілактична робота має зайняти в соціальній роботі загалом важливіше місце, ніж зараз. На це має бути спрямована соціальна політика. Потрібно не лише лікувати «соціальні хвороби», а й запобігати їм. Краще і для суспільства загалом, і для людей не надавати допомогу, наприклад, безробітним, а робити все можливе для запобігання безробіттю: навчання людей, розвиток промисловості, створення нових робочих місць, перекваліфікація тих чи інших цехів, підприємств тощо. Саме в цьому можна бачити зміст соціальної політики. Саме в цьому проявляється турбота про людей, про задоволення їхніх потреб та інтересів. Таким чином, соціальна робота має носити випереджувальний, запобіжний характер.

РОЗДІЛ 4

28 лютого в м. Харкові відбулося відкриття та презентація інноваційної моделі соціальних послуг раннього втручання для дітей із порушеннями розвитку. Ця подія стала можливою завдяки УФСІ за підтримки Міністерства праці та соціальної політики. В урочистому заході взяли участь Міністр праці та соціальної політики Михайло Папієв, харківський міський голова Михайло Добкін, заступник харківського міського голови Ігор Шурма, виконавчий директор Віктор Мірошниченко, представники компанії «Філіп Морріс Україна» та інші спонсори й партнери. Модель послуг раннього втручання запропонували до розробки фахівці харківського благодійного фонду «Інститут раннього втручання».

Мета моделі – створити нову систему послуг, територіально наближених до родин, задля часткової або повної інтеграції дитини в суспільне життя. Нова модель соціальних послуг дасть змогу дітям із порушеннями розвитку чи з інвалідністю залишитися в сім’ї, а не потрапити до інтернатних закладів.

У новому Центрі раннього втручання для кожної дитини створюються індивідуальні програми розвитку та супроводу, відповідно до яких проводяться індивідуальні та групові заняття з дітьми й надаються консультації батькам. Адже саме батьки, які виховують дитину з порушеннями розвитку, потребують сучасної достовірної інформації про проблеми, потреби та можливості дитини, про доступність ресурсів соціальної, психологічної, педагогічної допомоги. Багато сімей потребують соціальної та правової підтримки. У рамках проекту «Центр раннього втручання» створено комплекс послуг, спрямований на надання всебічної підтримки таких родин та розвиток потенціалу дітей. Наразі центр обслуговує близько 100 родин.

Завдяки УФСІ в Центрі сформовано дизайн послуг; навчено персонал методам і формам соціальної роботи з цільовою групою; створено матеріально-технічну та методичну базу інноваційних соціальних послуг; придбано розвивальні іграшки, спортивне та різноманітне реабілітаційне обладнання (спеціальні крісла, коляски, пристрої для стояння та пересування). Загальна вартість цього мікропроекту – 756 800 грн.: внесок УФСІ складає 80% – 605 440 грн., місцевий внесок 20% – 151 360 грн. (у тому числі компанія «Філіп Морріс Україна» – 145 000 грн., Харківська міська рада – 4 000 грн., 2 000 грн. – інші спонсори).

На основі створеної моделі соціальних послуг розроблено проект нових стандартів послуг раннього втручання та комп’ютерну систему управління випадком. Досвід створення та надання послуг раннього втручання в м. Харкові можна буде поширити на інші регіони, а стандарти застосовувати в державних та недержавних організаціях.

Довідково: на території Харківської області УФСІ впроваджує 14 мікропроектів з інноваційних соціальних послуг і 16 мікропроектів із покращення якості соціальних і комунальних послуг (у Краснокутському та Валківському районах).

ВИСНОВКИ

Сьогодні, коли різко змінилася соціальна ситуація в країні, процеси загострення соціальних відносин вимагають осмислення, аналізу та узагальнення. Необхідно виробити науково обґрунтовану концепцію соціальної роботи з населенням, розробити соціальні технології, зрозумілі та переконливі прийоми організації й проведення соціальної роботи.

Соціальна робота – універсальний соціальний інститут: її носії надають допомогу всім індивідам незалежно від соціального статусу, національності, релігії, раси, статі, віку чи інших обставин. Єдиним критерієм у цьому питанні є потреба в допомозі та неможливість самотужки впоратися з життєвими негараздами.

Особлива увага має приділятися ефективній організації соціальної роботи, що є основою менеджменту (управління) соціальної роботи.

Державні соціальні служби мають різні напрямки діяльності та концентрують свою увагу на таких категоріях, як сім’я, престарілі, одинокі пенсіонери, інваліди та діти. Центри проводять соціальну роботу на засадах гуманізму, гармонійного поєднання потреб особистості та інтересів суспільства, взаємодопомоги, диференціації та індивідуалізації, партнерства з усіма соціальними інституціями.

На сьогодні механізм менеджменту соціальної роботи діє за такими напрямками: соціально-медичні послуги населенню, соціальний захист сім’ї, соціальний захист інвалідів, соціальне обслуговування людей похилого віку, соціальна робота з безпритульними, соціальна робота з молоддю, соціальна робота з людьми девіантної поведінки, соціальний захист малозабезпечених верств населення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бирюкова М. В. Социальные технологии и проектирование. – Харьков: 2001.

2. Гавриленко І. М. Соціологія організацій: Навч. посіб. – К.: АПСВ, 2005.

3. Давиденко В. К. Соціальний захист в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. – 2003. – №3.

4. Крысько В. Г. Социальная психология. – СПб.: Питер, 2006. – 432 с.

5. Менеджмент социальной работы: Учеб. пособие для студентов вузов / Под ред. Е. И. Комарова, А. И. Войтенко. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – 288 с.

6. Салон Р. Будущее менеджмента. – СПб.: Питер, 2004. – 298 с.

7. Слепинков И. М., Аверин Ю. П. Основы теории социального управления: Учеб. пособие для вузов. – М.: Высш. шк., 2005.

8. Подсоленко О. А. Менеджмент: теорія та практика. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 370 с.

9. Тетерский С. В. Введение в социальную работу: Учебное пособие. – М.: Академический Проект, 2000. – 496 с.

10. Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. А. Й. Капської. – К.: 2000. – 372 с.

11. Щекин Г. В. Социальная теория и кадровая политика: Моногр. – К.: МАУП, 2000. – 576 с.