Менеджер та його працездатність

1. Специфіка інтелектуальної діяльності та працездатності керівника.
2. Санітарно-гігієнічні аспекти розумової діяльності.
3. Дослідження та оцінювання реального режиму роботи й відпочинку (на прикладі керівника підприємства).
Висновки та рекомендації.
Перелік джерел.

1. Специфіка інтелектуальної діяльності та працездатності керівника

Керівники, як представники розумової сфери, не лише проводять на роботі близько 11 годин щодня, але й не здатні припинити обробку інформації навіть уночі. Інтелектуальна діяльність вирізняється напруженням уваги, яке в середньому у 5–10 разів перевищує показники фізичної праці, а також значним навантаженням на пам'ять, сприйняття, супроводжується гіподинамією, вимушеною позою та частими стресовими ситуаціями [7, с. 303]. Це призводить до виникнення у керівників специфічного стану — втоми, яка може перерости у перевтому, що нерідко порушує нормальне фізіологічне функціонування організму. У результаті менеджер часто не може або навіть не бажає виконувати певну роботу через перенавантаження. Валерій Іванович Терещенко зазначає: "Немає жодного героїзму в тому, щоб залишатися на роботі до півночі, — можна приходити й у вихідні, але половину часу витрачати на порожні розмови, перекури, нескінченні наради, забуваючи навіть про обід. Це все — марнування часу. Важливо не скільки часу ви працюєте, а наскільки інтенсивно. У цьому плані нам варто повчитися в американців — вони вміють працювати інтенсивно. А в нас, особливо серед старших керівників, досі вважається героїзмом не повернутися вчасно додому, пожертвувати обідом і відпочинком. Це хибні, екстенсивні методи. Вони завдають лише шкоди — і виробництву, і людям, і суспільству загалом. Головне завдання — покращувати якість праці" [2, с 14—15].

Екстенсивні підходи спричиняють незадоволення роботою та знижують ефективність інтелектуальної діяльності. Через це менеджер раптом помічає, що втрачає бажання виконувати ту чи іншу справу або взагалі йти на роботу; усе видається складним, масштабним або нецікавим, ніби відбувається спад його розумової активності. Причини такого незадоволення та способи їх подолання описані Джоном Адаїром у книзі "Гуру менеджменту" [1, с 392—404]:

• страх, що робота займе надто багато часу (її можна розбити на частини та виконувати поступово у зручний час);
• страх можливого провалу (варто скласти перелік усіх можливих варіантів вирішення проблеми; часто причиною невдачі є не сама проблема, а наше її сприйняття);
• страх власної некомпетентності (потрібно розділити проблему на складові та з'ясувати, що відомо про кожну; часто виявляється, що проблема не така вже й складна, просто є бажання уникнути її вирішення);
• відчуття, що робота нудна (можна розділити її на частини, знайти помічників і делегувати їм окремі завдання);
• думка, що результати будуть марними (необхідно поставити чіткі завдання, визначити терміни та очікувані результати, оцінити їх значення для себе та організації зараз і в майбутньому);
• асоціація роботи з неприємними спогадами (варто розбити її на окремі етапи — виконання кожного з них може допомогти позбутися негативу);
• нерозуміння, як підійти до вирішення проблеми (слід порадитися з тими, хто виконував подібні завдання, або вивчити відповідну літературу);
• брак необхідної інформації (потрібно скласти перелік потрібних даних і знайти їх у друкованих джерелах або в Інтернеті);
• відчуття безглуздості роботи (варто обговорити це з колегами, клієнтами, підлеглими — можливо, з'явиться новий погляд на проблему);
• відчуття перевантаженості іншими справами (проте виконання цієї роботи принесе задоволення, оскільки допоможе подолати власний опір і сприятиме самовдосконаленню).

Менеджер, який прагне ефективної роботи, має усвідомлювати, що цього можна досягти лише за умови впорядкованості життя, раціонального розпорядку дня, ритму праці та відпочинку, правильної організації робочого місця та турботи про свій енергетичний баланс. Енергія — це здатність тіла або окремих його систем до роботи. Вона проявляється в активних діях, енергійних зусиллях, життєвій силі. Інтелектуальна діяльність, на відміну від фізичної, потребує менших енергетичних витрат, але це не означає, що вона легка. Основний робочий орган тут — мозок, значно активізуються функції центральної нервової системи, формуються нові комплекси умовних рефлексів. Багато молодих менеджерів не стали топ-керівниками саме через невміння правильно розподіляти свою енергію. А той, хто навчився дотримуватися режиму праці та відпочинку, може плідно працювати й отримувати задоволення від життя навіть у 80 років [1, с 330]. Тому для менеджера вкрай важливо вміти організовувати свій робочий день, встановлювати оптимальний режим праці та відпочинку.

Розпорядок робочого дня менеджера визначає чергування періодів роботи та відпочинку протягом дня. Його мета — забезпечити відновлення здатності до праці [2, с 16-18]. Працездатність — це функціональні можливості організму, необхідні для виконання конкретної роботи. Її рівень залежить від стану здоров'я, умов праці, віку, навичок, мотивації, індивідуальних особливостей тощо. Підвищенню працездатності сприяють заходи з удосконалення трудових процесів з урахуванням психофізіологічних вимог. Науково обґрунтований режим праці та відпочинку забезпечує стійку працездатність, високу продуктивність, збереження здоров'я та правильне використання фізичних і розумових здібностей.

Показником ефективного режиму є крива працездатності. Якщо вона відповідає нормам, режим праці менеджера можна вважати правильним [2, с 40]. У більшості людей спостерігаються два піки підвищеної денної працездатності: з 9 до 13 години та з 16 до 18 години. Саме на цей час варто планувати найскладніші та творчі завдання. На діяльність людини, зокрема менеджера, впливають біоритми: фізичний (сила, воля), емоційний (настрій, творчість), інтелектуальний (розумові здібності, самовладання) — тривалістю 23, 28 і 33 дні відповідно. Роботу, що потребує значних розумових зусиль, доцільно планувати на піки цих циклів (особливо якщо вони збігаються). Окремої уваги заслуговують дні зміни фаз біоритмів — так звані "критичні дні", коли можливі спонтанні порушення фізичних функцій, зниження працездатності та контролю над волею й розумом. Такі зміни тривають близько 24 годин, і фахівці радять бути особливо обережними в цей період. Працездатність змінюється не лише протягом дня, а й тижня. У понеділок (після відпочинку), особливо в першій половині дня, вона дещо нижча за середні показники, у вівторок підвищується, досягає максимуму в середу та четвер, а в п'ятницю знову знижується через тижневе перевантаження. Тому найвідповідальніші завдання менеджеру варто планувати на період найвищої працездатності — середу та четвер [1, с 272—273]. Працездатність менеджера залежить від багатьох чинників: складності та інтенсивності праці, здоров'я, умов роботи, соціально-економічної ситуації в організації, рівня корпоративної культури, сприятливого режиму праці та організації перерв. Дослідження показують, що людина розумової праці ефективно працює, коли перерви на відпочинок протягом дня становлять 1,5–2 години. Під час відпочинку фізіологічні функції мають відновлюватися та наближатися до робочого стану. Перерви слід розподіляти так, щоб вони забезпечували швидке відновлення сил і тривалу високу працездатність. Однак перерви можуть бути як продуктивними, так і ні. Наприклад, незапланована зустріч із потенційним партнером може принести користь, а розгляд конфліктної ситуації — забрати час і нерви. Підтримання працездатності на оптимальному рівні — постійне завдання менеджера.

Важливим елементом, що пов'язує людину з результатом роботи, є її робоче місце. У сучасних умовах важливо усвідомити значення робочого місця, його змісту, структури та впливу на ефективність управлінської діяльності. Тобто до робочого місця слід підходити як до діяльності, спрямованої на досягнення результату. Робоче місце — це структура, де поєднуються формальні елементи організації та особисті якості працівника, утворюючи систему "людина — робота" [9, с 86]. Робоче місце менеджера — це зона його праці, визначена на основі трудових та інших норм і облаштована необхідними засобами для трудової діяльності [8, с 16].

Робоче місце керівника вищого рівня зазвичай розташоване в окремому кабінеті та складається з трьох функціональних зон: робочої, зони для нарад і зони відпочинку. Менеджер середньої ланки також може мати окремий кабінет, а керівник низової ланки, як правило, працює в одному приміщенні з підлеглими. В Японії, наприклад, менеджер сидить разом із підлеглими, щоб пришвидшити обмін інформацією та зменшити документообіг.

Під час організації та вдосконалення робочого місця враховуються антропометричні дані, рекомендації фізіології, психології, гігієни, ергономіки, інженерної психології та технічної естетики. Сьогодні робоче місце управлінця оснащується сучасним обладнанням, організаційною та обчислювальною технікою для ефективнішого виконання обов'язків.

Для менеджера робоче місце — це насамперед його робочий стіл і простір навколо нього. Сидячи за столом, людина може охопити простір, обмежений відстанню витягнутих рук: приблизно 65–70 см завдовжки та 150–160 см завширшки. Робочу зону можна розширити, використовуючи стілець, що обертається. Усе необхідне для постійної роботи має знаходитися в межах цього простору. Організований менеджер триматиме стіл у порядку, не захаращуючи його зайвими паперами та предметами, що забезпечить зручність роботи.

Організувати робоче місце — означає раціонально розмістити обладнання на обмеженій площі, створити комфорт для виконавця, захистити його від шкідливих впливів і забезпечити безперебійне обслуговування для успішного виконання завдань. Поняття "організація робочого місця" включає три елементи: планування, оснащення та організацію обслуговування.

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення всіх елементів оснащення, створення безпечних і зручних умов праці. При цьому обов'язково враховуються зручність розташування меблів, освітлення, колір стін. Погане освітлення призводить до перевтоми зору та погіршення якості праці. Щоб цього уникнути, світло має падати зліва (збоку або ззаду) [9, c. 101-104].

2. Санітарно-гігієнічні аспекти розумової діяльності

Інтелектуальна праця зазвичай супроводжується сповільненням пульсу, підвищенням артеріального тиску, пришвидшенням дихання, збільшенням кровонаповнення судин мозку та зменшенням кровонаповнення судин кінцівок і черевної порожнини. Тривала розумова робота призводить до зниження умовних судинних рефлексів, виникнення парадоксальних реакцій, змін функцій дихальної системи та біоритмів мозку. При надмірному інтелектуальному навантаженні порушується рівновага між процесами збудження та гальмування. Встановлено, що легка м'язова робота стимулює розумову діяльність. Тривале підвищення тонусу судин мозку внаслідок напруженої розумової праці може спричинити спазм судин, ускладнення мозкового кровообігу та розвиток патологічних станів. Для профілактики втоми та підвищення працездатності важливе значення мають фізичні вправи та тренування. Вони розвивають процеси внутрішнього гальмування, що обмежують надмірне поширення збудження. Під час тренувань при розумовій роботі вдосконалюються акти вищої нервової діяльності, мислення, пам'ять, увага, спритність. Суттєву роль у боротьбі зі втомою відіграє раціональна організація трудового процесу, що передбачає максимальне скорочення статичного компонента, сприятливий темп і ритм роботи, а також обов'язкові перерви.

Для людей розумової праці характерний найвищий ступінь напруження уваги — у середньому у 5–10 разів вищий, ніж при фізичній праці. Завершення робочого дня не припиняє процесу розумової діяльності. Розвивається особливий стан — втома, яка з часом може перейти в перевтому. Це призводить до порушення нормального фізіологічного функціонування організму. При розумовій праці спостерігаються зсуви у вегетативних функціях: підвищення кров'яного тиску, зміни ЕКГ, збільшення легеневої вентиляції та споживання кисню, підвищення температури тіла. Після закінчення розумової роботи втома зберігається довше, ніж після фізичної.

Люди, які займаються інтелектуальною діяльністю, навіть у стані перевтоми можуть тривалий час виконувати свої обов'язки без значного зниження рівня працездатності та продуктивності.

Здебільшого люди розумової праці не можуть вимкнути механізм переробки інформації на ніч; вони працюють не лише 8–12 годин на добу, а майже постійно, з короткими переключеннями. Це підтверджує так звану інформативну теорію, згідно з якою людина під час сну переробляє інформацію, отриману в період активної бадьорості.

Фізична та розумова діяльність потребують різного напруження певних функціональних систем організму. Тому навантаження необхідно класифікувати за важкістю та напруженістю. Важкість праці — це напруження функціональних систем, зумовлене фізичним навантаженням. Напруженість, своєю чергою, характеризує рівень напруження центральної нервової системи [2, c. 247-249].

3. Дослідження та оцінювання реального режиму роботи й відпочинку (на прикладі керівника підприємства)

У сучасних умовах характер організації праці менеджера визначається не лише його статусом, кваліфікацією та діловими якостями, але й рівнем прогресивності використовуваної техніки та технології. Раціоналізація робочого місця менеджера має на меті механізацію та автоматизацію праці, підвищення її культури.

Загальна тривалість робочого часу керівника компанії «Олд-Макс» визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, а з іншого — фізичними та психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Для працівників здебільшого встановлюється п'ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями. Тривалість щоденної роботи (зміни) за п'ятиденного тижня визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням із профспілковим комітетом, з дотриманням установленої законодавством тривалості робочого тижня.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби, що враховується передусім у змінному та добовому режимах.

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи визначають порядок чергування змін.

Досліджуючи трудові процеси, важливо визначити фактичні затрати часу на виконання окремих елементів операції, а також структуру затрат часу протягом робочої зміни або її частини.

Визначення фактичних затрат часу на виконання елементів операцій необхідне для розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо.

Під час визначення нормативів часу керівника компанії «Олд-Макс» на обслуговування робочого місця та підготовчо-завершального часу, а також для оцінки ефективності використання робочого часу використовуються дані про структуру затрат робочого часу.

Найпоширенішими методами дослідження трудових процесів на підприємствах є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. Фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів [7, c. 263-264].

Усі методи дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

• підготовка до спостереження;
• проведення спостереження;
• оброблення даних;
• аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо вдосконалення організації праці.

Раціональне використання робочого часу керівника компанії «Олд-Макс» починається зі встановлення найдоцільніших режимів праці й відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими.

Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість змін, час їх початку та закінчення, тривалість і час початку та закінчення перерв у роботі.

Добовий режим праці й відпочинку включає кількість змін (циклів) за добу.

Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів за тиждень, роботу у вихідні чи святкові дні, порядок чергування змін.

Місячний режим праці й відпочинку визначає кількість робочих і неробочих днів у місяці, кількість працівників, які отримують відпустки, тривалість основних і додаткових відпусток.

Режими праці й відпочинку регулюються Кодексом законів про працю України.

Загальними вимогами до режимів роботи керівника компанії «Олд-Макс» є:

• дотримання встановленої законом загальної тривалості робочого часу;
• забезпечення рівномірного чергування часу роботи та перерв між змінами, для чого розраховується тривалість циклу обороту змін — періоду, за який усі працівники відпрацюють у всіх змінах, передбачених графіком;
• забезпечення повного використання обладнання та робочого часу для підвищення продуктивності праці;
• обмеження кількості змінних графіків на підприємстві, оскільки це ускладнює процес управління.

Режим праці й відпочинку — це встановлюваний для кожного виду робіт порядок чергування періодів роботи та відпочинку і їх тривалість. Раціональний режим — таке співвідношення та зміст періодів роботи й відпочинку, при яких висока продуктивність праці поєднується з високою та стійкою працездатністю людини без ознак надмірної втоми протягом тривалого часу. Таке чергування періодів праці й відпочинку дотримується в різні відрізки часу: протягом робочої зміни, доби, тижня, року відповідно до режиму роботи підприємства.

Встановлення суспільно необхідної тривалості робочого часу та розподіл його на календарні періоди на підприємстві досягаються при розробці правил, у яких передбачається порядок чергування та тривалість періоду роботи й відпочинку. Цей порядок прийнято називати режимом праці й відпочинку.

Змінний режим праці й відпочинку — порядок чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни. Основою для розробки будь-якого змінного режиму є динаміка працездатності. При розробці змінного режиму роботи з урахуванням умов виробництва та особливостей конкретного виду робіт визначається загальна величина часу на відпочинок, розподіл цього часу протягом зміни (перерви в роботі та їх тривалість), характер відпочинку [6, c. 154-155].

Необхідно розрізняти загальний час на відпочинок та особисті потреби (обумовлений відповідними нормативами) і час на регламентовані перерви. Тривалість відпочинку протягом зміни (регламентовані перерви) залежить в основному від важкості праці та умов її здійснення. Відповідно до рекомендацій НДІ праці при визначенні тривалості відпочинку протягом робочого часу необхідно враховувати десять виробничих факторів, що викликають втому:

• фізичні зусилля;
• нервова напруга;
• темп роботи;
• робоче положення;
• монотонність роботи;
• мікроклімат;
• забруднення повітря;
• виробничий шум;
• вібрація;
• освітлення.

Залежно від сили впливу кожного з цих факторів на організм людини встановлюється час на відпочинок.

Змінний режим праці й відпочинку керівника компанії «Олд-Макс» повинен містити перерву на обід і короткочасні перерви на відпочинок. Відпочинок має бути регламентованим, оскільки він ефективніший, ніж нерегулярні перерви за бажанням працівника.

Обідня перерва пов'язана з природною необхідністю організму у відпочинку після кількох годин роботи та потребою в прийманні їжі. Вона запобігає або зменшує зниження працездатності, що спостерігається в середині робочого дня через втому, накопичену за першу половину зміни. Ефективність перерви залежить від правильного вибору часу, тривалості, змісту та організації.

При встановленні обідньої перерви рекомендується керуватися такими вимогами: надавати обідню перерву в середині робочої зміни або з відхиленням до однієї години; встановлювати тривалість обідньої перерви 40–60 хвилин, щоб працівник використовував не більше 20 хвилин для приймання їжі, а решту часу — на відпочинок. Вона складається, з одного боку, з часу, необхідного для відновлення фізіологічних функцій до певного рівня, що забезпечує зняття втоми, а з іншого — з часу, необхідного для нормального приймання їжі. Якщо обідня перерва встановлюється незабаром після початку робочого дня (під час фази впрацьовування або у фазі високої стійкої працездатності), вона не приносить користі та навіть шкідлива, оскільки перешкоджає нормальному формуванню робочої установки організму. При безперервних технологічних процесах (хімічні, металургійні, хлібопекарські та інші підприємства), на підземних роботах у вугільній промисловості під час обідньої перерви потрібно передбачати підміну.

Короткочасні перерви на відпочинок призначені для зменшення втоми, що розвивається в процесі праці. На відміну від обідньої перерви та перерв на особисті потреби, вони є частиною робочого часу та призначаються одночасно для колективу всього цеху або ділянки. При їх розробці попередньо необхідно в кожному випадку вирішувати такі питання: загальний час на регламентовані перерви; тривалість однієї перерви; час призначення перерв; зміст відпочинку (активний, пасивний, змішаний).

Кількість і тривалість короткочасних перерв визначаються виходячи з характеру трудового процесу, ступеня інтенсивності та важкості праці. Орієнтиром для встановлення початку перерв на відпочинок служать моменти зниження працездатності. Щоб попередити її спад, перерви на відпочинок призначаються до настання втоми організму.

Таким чином, встановити час введення перерв на відпочинок на тій чи іншій виробничій ділянці без спеціального обстеження неможливо. Але є одне загальне положення, яке треба враховувати при призначенні перерв: чим важча та напруженіша робота, тим раніше стосовно початку стадії втоми, що розвивається, слід вводити регламентовані перерви. У другій половині робочого дня через глибшу втому кількість перерв на відпочинок повинна бути більшою, ніж у першій половині зміни. Фізіологами встановлено, що для більшості видів робіт оптимальна тривалість перерви — 5–10 хвилин. Саме така перерва дозволяє відновити фізіологічні функції, знизити втому та зберегти робочу установку. На роботах, що вимагають великої напруги та уваги, рекомендуються частіші, але короткі перерви (5–10 хв.); на важких роботах із великими фізичними зусиллями — рідші, але триваліші перерви (до 10 хв.); на особливо важких роботах необхідно поєднувати роботу протягом 15–20 хвилин із відпочинком тієї ж тривалості.

Короткочасність перерв дозволяє не лише затримати розвиток втоми, але й зберегти робочу установку. При глибокому стомленні необхідно йти як по лінії збільшення кількості перерв, так і по лінії збільшення їх тривалості. Але перерви тривалістю понад 20 хвилин порушують стан впрацьовування, що вже встановився.

Відпочинок може бути активним і пасивним. Пасивний відпочинок (у положенні сидячи, лежачи) необхідний при важкій фізичній роботі, пов'язаній із постійними переходами, або такій, що виконується стоячи, особливо при несприятливих умовах зовнішнього середовища. Активний відпочинок рекомендується на роботах, що протікають у сприятливих умовах праці. Найефективнішою формою активного відпочинку є виробнича гімнастика, тобто виконання спеціального комплексу гімнастичних вправ. Активний відпочинок прискорює відновлення сил, оскільки при зміні діяльності енергія, витрачена працюючим органом, відновлюється швидше.

У кожному конкретному випадку підбирають відповідний типовий режим або за величиною втоми, що визначається на підставі даних фізіологічних досліджень, або за кількісною оцінкою умов праці, отриманою розрахунковим способом на основі оцінки окремих факторів умов праці [3, c. 162-164].

Висновки та рекомендації

Оснащення робочого місця в сучасних умовах передбачає використання різних технічних засобів, необхідних для виконання менеджером своїх обов'язків. У процесі роботи менеджер використовує: комп'ютер, телефон, факс, модем, техніку для розмноження документів. Але потрібно дотримуватися здорового глузду в оснащенні робочого місця технікою: у кабінеті менеджера вона потрібна лише тоді, коли використовується ним постійно.

Організація обслуговування робочого місця — це забезпечення безперебійної роботи організаційної та комп'ютерної техніки, якою оснащено робоче місце менеджера. Практика свідчить, що 55–65 % внутрішньозмінних витрат робочого часу відбувається саме через недоліки в організації обслуговування робочих місць, через відключення світла, виведення з ладу технічних апаратів.

Робоче місце менеджера має відповідати економічним, технічним, санітарно-гігієнічним нормам, спрямованим на встановлення безпечних для життя та здоров'я умов праці. Будь-яка невідповідність робить розумову працю складною, продуктивність праці низькою, а менеджер швидко втомлюється та не відчуває задоволення від роботи.

Список використаної літератури

1. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / Ніна Єсінова. — К.: Кондор, 2004. — 429 с.

2. Виноградський М. Організація праці менеджера: Навчальний посібник / Микола Виноградський, Алла Виноградська, Олена Шканова; Київ. економ. ін-т менеджм. — К.: Кондор, 2002. — 516 с.

3. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник / Олена Грішнова. — К.: Знання, 2004. — 535 с.

4. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін.; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 255 с.

5. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / А. В. Мерзляк, Є. П. Михайлов, М. Х. Корецький та ін.; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 235 с.

6. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник / Галина Завіновська; М-во освіти України. КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 298 с.

7. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Алла Калина; МАУП. — Київ, 2004. — 268 с.

8. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / М. Б. Махсма. — К.: Атіка, 2005. — 303 с.

9. Чайка Г. Організація праці менеджера: навчальний посібник / Галина Чайка. — К.: Знання, 2007. — 420 с.