Механізми протиправного ведення діяльності фінансовими посередниками на ринку приватизаційних паперів України

Слабка врегульованість ринку цінних паперів, зумовлена численними прогалинами, суперечностями та вадами чинного законодавства, а також неефективний державний контроль за приватизаційними процесами сформували сприятливе середовище для протиправних дій на ринку приватизаційних паперів України. Заходи, спрямовані на запобігання та викриття злочинів, що вчинялися фінансовими посередниками (інвестиційними фондами, компаніями, довірчими товариствами), не змогли суттєво вплинути на криміногенну ситуацію в цьому секторі фінансового ринку. Значною мірою це пояснюється тим, що працівники органів внутрішніх справ (ОВС) досі не мають повного уявлення про основні механізми та способи, які використовували посередники для незаконного збагачення через схеми залучення й акумулювання приватизаційних паперів. Саме за ці папери згодом скуповувалися пакети акцій приватизованих підприємств для замовників, зокрема іноземних, з метою отримання від них грошових коштів.

Тому вкрай важливо описати найпоширеніші способи вчинення злочинів фінансовими посередниками на ринку приватизаційних паперів, адже працівники ОВС мають розуміти технологію скоєння таких злочинів.
Додатковим чинником, що зумовлює потребу в такому аналізі, є криза на ринку цінних паперів, яка бере початок із серпня 1998 року, а також завершення сертифікатної приватизації (1 травня 1999 року). Це спонукає фінансових посередників припиняти свою діяльність, особливо з огляду на те, що більшість із них створювалися саме для участі в приватизаційних процесах в Україні.

Наближається час розрахунків із учасниками (довірителями) цих суб'єктів ринку. Уже зараз, аналізуючи вартість і структуру портфелів цінних паперів, акумульованих фінансовими посередниками, а також інформацію про "зникнення" деяких із них із ринку, можна зробити висновок, що результати спільного інвестування та довірчого управління приватизаційними паперами громадян (45% населення України), які вклали їх у ці структури, навряд чи будуть позитивними.

Розглянемо коротко діяльність тих фінансових посередників, які брали активну участь у приватизації, виконуючи роль інститутів ринку приватизаційних паперів на підставі ліцензій (дозволів), отриманих від Фонду державного майна України (далі — ФДМУ). До таких учасників ринку належали інститути спільного інвестування (інвестиційні фонди (далі — ІФ) та інвестиційні компанії (далі — ІК)), довірчі товариства (далі — ДТ), банки та торговці цінними паперами. Оскільки діяльність останніх двох категорій не мала значного впливу на функціонування ринку приватизаційних паперів (ІФ та ІК акумулювали 42,60% приватизаційних майнових сертифікатів (далі — ПМС) від загальної кількості виданих, ДТ — 17,03%, комерційні банки — 2,32%, торговці цінними паперами — 0,37% [3]), ми зосередимося лише на способах протиправної діяльності інститутів спільного інвестування та ДТ.

За даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі — ДКЦПФР), на сьогодні на ринку функціонують 266 інститутів спільного інвестування (155 ІФ та 111 ІК). Переважна більшість із них — це закриті ІФ та взаємні фонди інвестиційних компаній (далі — ВФ ІК), які відповідно до п. 3 Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19.02.94 р. № 55/94, створюються на визначений термін і здійснюють розрахунки за своїми інвестиційними сертифікатами після завершення своєї діяльності. Наразі діє лише один відкритий ВФ ІК. Відкриті фонди, як відомо, створюються на невизначений строк, однак вони зобов'язані викуповувати свої інвестиційні сертифікати в строки, визначені інвестиційною декларацією.

У період 1994–1998 років інститути спільного інвестування виступали головним механізмом забезпечення сертифікатної приватизації. Акумулюючи ПМС переважно дрібних інвесторів та інвестуючи ці папери (здебільшого через центри сертифікатних аукціонів (ЦСА)) в акції вітчизняних емітентів, вони сформували пакети акцій приватизованих підприємств розміром від 5% до 25% (див. Річний звіт ДКЦПФР за 1998 р.). За даними ФДМУ, ІФ та ІК вклали в об'єкти приватизації близько 19,2 млн ПМС, що становить 41,98% від загальної кількості виданих ПМС [3]. Однак, як зазначають фахівці ДКЦПФР, у 1999 році через функціонування на неліквідному ринку цінних паперів значна кількість закритих ІФ та ВФ ІК прагнутиме скоротити термін своєї діяльності, визначений в інвестиційних деклараціях. Крім того, у 1999 році завершують діяльність 30 ІФ та 18 ВФ ІК, у 2000 році — 46 ІФ та 45 ВФ ІК, а у 2001 році — 9 ІФ та 11 ВФ ІК.

Щодо статистики діяльності ДТ на ринку приватизаційних паперів, то у зв'язку із завершенням сертифікатної приватизації свою роботу на цьому ринку припиняють 70 ДТ. Їхня функція зводиться лише до якнайшвидших розрахунків із довірителями, без розгляду питань подальшого управління їхнім майном. За весь період функціонування ці інститути довірчого управління вклали в процесі приватизації приблизно 7,8 млн ПМС, що становить 17,02% від загальної кількості виданих ПМС.

Розглянемо типові протизаконні схеми, які використовували деякі фінансові посередники для залучення ПМС. Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону України від 6.03.92 р. № 2173-ХІІ "Про приватизаційні папери", приватизаційні папери не підлягають вільному обігу, а їх продаж або відчуження іншим способом є недійсним. Тому частина посередницьких структур розробила та впровадила на практиці схеми легалізації операцій купівлі-продажу ПМС у населення, зберігаючи зовнішню законність акумульованих паперів. Ці схеми виникли через те, що громадяни України не бажали передавати свої ПМС фінансовим посередникам на основі договору міни інвестиційних сертифікатів (що давало підстави обміняти ПМС на інвестиційний сертифікат ІФ або ВФ ІК) або на основі договору довірчого управління приватизаційними паперами з ДТ. Навчені гірким досвідом трастів, які працювали за "пірамідальними" схемами, громадяни прагнули швидше отримати гроші за свої ПМС, ніж очікувати на низькі дивіденди (якщо вони взагалі будуть) від вкладення паперів на пільгових умовах у підприємство, де працює громадянин, або подавати заяву безпосередньо до ЦСА на придбання акцій приватизованих підприємств (з невідомою номінальною вартістю, кількістю та об'єктом).

Коли в регіонах України почав діяти розвинений "чорний" ринок приватизаційних паперів, де фізичні особи — регіональні представники та агенти без спеціальних дозволів на здійснення діяльності з приватизаційними паперами — почали скуповувати ПМС, громадяни України посіли своє місце в ланцюгу схем легалізації незаконно придбаних паперів. Ця легалізація, тобто надання документам, оформлюваним при купівлі ПМС, зовнішнього вигляду законності, отримала серед "легалізаторів" "чорного" ринку назву "відбілювання" або "пофарбування".

Схема легалізації використання та вкладання в об'єкти приватизації через систему ЦСА незаконно придбаних у громадян ПМС мала протиправний характер, оскільки посередницькі структури залучали ПМС через незаконні схеми купівлі-продажу, а також здійснювали переведення безготівкових коштів у готівку через фіктивні структури для придбання пакетів ПМС у регіональних оптових та столичних великих посередників, які скуповували ці папери в населення.

Основні типові етапи схеми легалізації ("відбілювання") ПМС передбачали:

1. Отримання фінансовими посередниками грошових коштів від замовників акцій вітчизняних приватизованих підприємств (фізичних або юридичних осіб України, нерезидентів):

1. У безготівкових коштах у повному обсязі. При цьому фінансові посередники переводили безготівкові кошти в готівку через фіктивні структури під фіктивні угоди на суму, необхідну для придбання пакетів ПМС у оптових великих посередників, які залучали приватизаційні папери в громадян на "чорному" ринку "ваучерів". Важливо зазначити, що переведення безготівкових коштів у готівку могли здійснювати й юридичні особи — торговці цінними паперами, а також групи фізичних осіб — "вільні художники" ("легалізатори"), які "відбілювали" незаконно придбані ПМС, оформлюючи відповідні документи (реєстри, договори міни інвестиційних сертифікатів, договори довірчого управління приватизаційними паперами, касові документи на нібито отримання коштів громадянином-власником ПМС за "продані" інвестиційні сертифікати фінансовому посереднику (ІФ або ВФ ІК) або за акції, "продані" довірчими товариствами чи банками від імені громадян-довірителів). Ці "легалізатори" оформлювали документи на основі даних, отриманих від фінансових посередників (ІФ, ІК, ДТ, банків, торговців цінними паперами), щодо номерів ПМС та інвестиційних сертифікатів, прізвища, імені та по батькові власника ПМС, серії та номера паспорта, поштового індексу та місця проживання тощо, що містилися в даних кожного ПМС.
У випадку проведення "відбілювання" ПМС разом із переведенням безготівкових коштів у готівку "легалізатори" отримували від фінансових посередників безготівкові кошти в обсязі сумарної вартості ПМС, придбаних на "чорному" ринку "ваучерів", а також вартості "послуг" із переведення коштів у готівку та здійснення "відбілювання". При цьому "легалізатори" не лише оформлювали необхідні документи для надання законності операціям купівлі-продажу ПМС, а й скуповували пакети ПМС у великих оптових посередників із подальшою передачею їх фінансовим посередникам.

2. У безготівкових коштах у повному обсязі, але за різними угодами та на два рахунки. На перший рахунок надходили кошти в обсязі вартості необхідної кількості ПМС за номіналом. На другий — решта коштів, що використовувалася в процесі легалізації ПМС та для оплати "послуг" фінансового посередника. Другий розрахунковий рахунок, як правило, належав товариству з обмеженою відповідальністю, створеному засновниками фінансового посередника, яке "займалося" переведенням безготівкових коштів у готівку під фіктивні угоди.

3. На рахунок фінансовому посереднику частково в готівці (включаючи іноземну валюту) в обсязі вартості придбання ПМС на "чорному" ринку (за номіналом), а також комісійної винагороди за "послуги", та частково в безготівкових коштах (для матеріального забезпечення процесу "легалізації" ПМС і переведення безготівкових коштів у готівку).

4. У готівці в повному обсязі від замовників — фізичних осіб. Частково ці кошти не оприбутковувалися в касі фінансового посередника, за винятком суми, необхідної для придбання ПМС за номіналом у оптових посередників на "чорному" ринку та для виплати комісійних, яка вказувалася в договорі між сторонами. Крім того, в Україну ввозилася іноземна валюта (готівка) від нерезидентів — фінансових спекулянтів для здійснення спекуляцій із ПМС та скуповування акцій на користь іноземних стратегічних інвесторів, з оформленням права власності на акції вітчизняних приватизованих підприємств на спільні підприємства. Іноді ввезення іноземної валюти здійснювалося й нерезидентами-засновниками фінансових посередників.

2. Купівля фінансовими посередниками за готівку пакетів ПМС у регіональних оптових і столичних великих посередників, які, своєю чергою, скуповували приватизаційні папери в дрібних посередників, а ті — в агентів — фізичних осіб, що купували ПМС у громадян України під магазинами, на ринках, вокзалах, на дому, а також у деяких працівників ощадбанку, які купували ПМС безпосередньо при їх видачі або виписували приватизаційні майнові сертифікати на осіб, що померли, не з'явилися за їх отриманням або переїхали в інші регіони.

3. Оформлення необхідних документів для надання процесу купівлі-продажу ПМС вигляду законності ("легалізація" або "відбілювання" фінансовими посередниками незаконно придбаних у населення ПМС):

інститутами спільного інвестування (ІФ та ВФ ІК):

1. Оформлення договорів міни інвестиційних сертифікатів, що зобов'язували сторони (громадянина та ІФ (ВФ ІК)) здійснити міну інвестиційного сертифіката фонду на ПМС, що належав громадянину, а також громадянина — сплатити реєстраційний збір до каси фонду, а ІФ (ВФ ІК) — здійснити реєстрацію громадянина після надходження платежу, із зазначенням юридичних адрес і реквізитів сторін (інформація про громадянина отримувалася з реквізитів ПМС) та підробленням особистого підпису громадянина.

2. Оформлення "легалізаторами" реєстрів по обміну інвестиційних сертифікатів ІФ або ВФ ІК на ПМС громадян із зазначенням даних, що містяться в реквізитах ПМС: прізвище, ім'я та по батькові власника ПМС, серія та номер документа, що його посвідчує (паспортні дані), поштовий індекс та місце проживання, серія та номер ПМС, номер ощадбанку, де був виданий цей приватизаційний папір. Ці дії також передбачали підроблення особистого підпису громадянина, що нібито обміняв свій ПМС на інвестиційний сертифікат (або сертифікати).

3. Оформлення договорів на продаж громадянином отриманого в результаті обміну на свій ПМС інвестиційного сертифіката ІФ (ВФ ІК) фінансовому посереднику та оформлення відповідних касових документів на нібито отримання грошових коштів громадянином за "проданий" інвестиційний сертифікат із підробленням особистого підпису продавця.

довірчими товариствами та банками:

4. Оформлення договорів довірчого управління приватизаційними паперами між ДТ або банком (довіреною особою) і громадянином (довірителем) щодо передачі довірителем довіреній особі ПМС і доручення останньому від імені довірителя здійснювати представницьку діяльність щодо зберігання, обслуговування та розпорядження ПМС виключно в його інтересах, із зазначенням прізвища, імені та по батькові громадянина, його адреси та підробленням особистого підпису.

5. Оформлення договорів на продаж акцій, придбаних у результаті представницької діяльності ДТ або банку з ПМС довірителя, від імені громадянина довірчими товариствами та банками реальним замовникам (фізичним і юридичним особам України та нерезидентам) та оформлення відповідних касових документів на нібито отримання довірителем грошових коштів за "продані" акції з підробленням особистого підпису громадянина. Природно, необхідно мати певну художню майстерність, щоб підроблений підпис громадянина-власника ПМС у всіх зазначених документах був ідентичним.

4. Перерахування отриманих у результаті вкладення незаконно акумульованих ПМС в об'єкти приватизації через систему ЦСА акцій фінансовими посередниками відповідним замовникам. Такі фінансові групи, описані вище, найбільш ефективно "обслуговували" приватизаційний процес порівняно з окремо діючими фінансовими посередниками, і саме вони незаконно залучили найбільшу масу ПМС у своє розпорядження та отримали найбільшу суму грошових коштів від замовників (покупців) акцій вітчизняних приватизованих підприємств.

Проте, на наш погляд, уваги заслуговують не лише протиправні прояви, що мали місце при залученні, акумулюванні та використанні ПМС фінансовими посередниками протягом сертифікатної приватизації до 1 травня 1999 року, а й можливі правопорушення, що можуть скоюватися (або вже скоюються) на основі необґрунтованих нерозрахунків із учасниками (довірителями) цих учасників ринку цінних паперів. Звичайно, більшість інститутів спільного інвестування та ДТ не мають можливості розрахуватися зі своїми учасниками та довірителями, оскільки за акціями, акумульованими в портфелях цінних паперів фінансових посередників, не сплачуються дивіденди приватизованими підприємствами через їх скрутний фінансовий стан, а також оскільки на неліквідному вітчизняному ринку цінних паперів реалізація активів інститутами спільного інвестування може призвести до значного зменшення вартості чистих активів у розрахунку на один інвестиційний сертифікат відносно номінальної вартості та взагалі до нерозрахунків із учасниками ІФ та ВФ ІК.
Однак на даний момент існують завуальовані шляхи протиправного ведення діяльності деякими фінансовими посередниками, які з першого погляду виявити дуже непросто. На основі письмових відповідей на звернення громадян (учасників, довірителів) інститутів спільного інвестування та ДТ щодо несплати дивідендів за акціями (ці відповіді надходять до відділу захисту прав інвесторів, що входить до складу Управління розслідування правопорушень на ринку цінних паперів та правозастосування ДКЦПФР), ми спробували розглянути деякі з можливих протиправних шляхів нерозрахунків із учасниками (довірителями):

1. Відображення в балансі інститутами спільного інвестування прибутку, який має йти на виплату дивідендів учасникам, як нерозподіленого прибутку минулих періодів, що нібито призведе до збільшення курсової вартості інвестиційних сертифікатів. У результаті ІФ або ВФ ІК протягом кількох років "накопичує" значну грошову суму як "нерозподілений прибуток минулих періодів", призначену для виплати дивідендів, а потім "зникає" ("самоліквідується") разом із цими грошима, не надаючи відомостей про своє місцезнаходження відповідним державним органам, зокрема ДКЦПФР. Так, уже зараз один із діючих на ринку ІФ у 1998 році відобразив такий нерозподілений прибуток у сумі 526,7 тис. грн у балансі як нерозподілений прибуток минулих періодів. Тому працівникам ОВС необхідно звернути увагу на можливе зосередження таких коштів протягом наступних років у балансах деяких фінансових посередників.

2. Нерідко для роботи з ПМС створювалися фінансові групи, про що вже йшлося вище, що включали ДТ та ІК (ІФ), іноді навіть з однойменними назвами. Такі ДТ та ІК (ІФ) часто були засновані в одному й тому ж році.
У таких випадках ці фінансові групи працювали за наступною схемою:

o ДТ на основі угоди на здійснення представницької діяльності з приватизаційними паперами працювало виключно з акціями приватизованих підприємств та іншими цінними паперами, придбаними за ПМС довірителів — громадян-власників ПМС. Дивіденди на акції довірителям при цьому не нараховувалися та не сплачувалися.

o ДТ після накопичення певного обсягу ліквідних акцій здійснювало обмін акцій довірителів на інвестиційні сертифікати порідненої структури ІК або ІФ (навіть з аналогічною назвою).

o Коли договір довірчого управління приватизаційними паперами закінчувався, ДТ "радило" довірителям-власникам інвестиційних сертифікатів зі своїми вимогами звертатися до інституту спільного інвестування (ІК або ІФ), який скоріше за все "зникав" у невідомому напрямку. Важливо зазначити, що при припиненні договору довірчого управління приватизаційними паперами довіритель повинен отримати своє майно (цінні папери) у вигляді письмового підтвердження права власності на цінні папери у відповідного незалежного реєстратора на підставі звернення (направлення до незалежного реєстратора), що видається довірчим товариством. Фінансові групи (ДТ разом із ІК або ІФ) були створені на практиці такими фінансовими посередниками: ДТ "Разноекспорт-Траст", ІК "Разноекспорт" (що працюють з одного й того ж року — 1994 р.); ДТ "Станк-Інвест" і ЗАТ ІФ "Станк-інвест" (закритий інвестиційний фонд).

3. Деякі фінансові посередники обліковували "дрібні" акції за довірителями без повідомлення про це останніх. Але згідно зі ст. 5 Закону України від 18 червня 1991 р. № 1201-ХІІ "Про цінні папери і фондову біржу" акція є неподільною. У разі коли одна й та ж акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника. Проте, на жаль, Державною програмою приватизації на 1999 рік (розділ 6) передбачається дроблення акцій за підсумками сертифікатного аукціону. Однак незрозуміло, яким чином нараховувати та сплачувати дивіденди за "дрібними" акціями, якщо інша частина акції належить теж декільком особам, що проживають у різних регіонах, а нараховані дивіденди за однією акцією складають 1 копійку.

4. Деякі фінансові посередники "виправдовують" невиплату дивідендів учасникам (довірителям):

o відсутністю ідентифікаційного коду останніх. Проте громадяни-учасники спільного інвестування (довірителі) не мають поняття, що ідентифікаційний код необхідно надавати фінансовим посередникам, оскільки про це їх взагалі не повідомляли;

o виключно акумулюванням ПМС і придбанням акцій протягом двох-трьох років свого існування, що не давало можливості розраховуватися щодо дивідендів із учасниками (довірителями);

o готуванням документів для реорганізації інституту спільного інвестування.

5. Деякі фінансові посередники обліковують дрібну кількість інвестиційних сертифікатів за учасниками.

6. Деякі філії ДТ "самоліквідовувалися" ("зникали" в невідомому напрямку), привласнюючи грошові кошти довірителів, без надання належних відомостей ДКЦПФР про своє нове місце розташування або про ліквідацію. Наприклад, колишній директор ДТ "АПК-Інвест" Мартиченко О.К. у зговорі з директором Житомирської філії Гриневичем В.В. незаконно самоліквідували Житомирську філію без передавання відповідних документів (у тому числі бухгалтерської документації) головному підприємству.

7. Оскільки угоди, укладені з довірителями, що знаходилися в цій філії, повернені не повністю, і внаслідок того, що не були повернуті довірителям належні їм акції, здійснити розрахунки з такими довірителями по закінченню дії договорів довірчого управління приватизаційними паперами взагалі неможливо.
За цим фактом порушено декілька кримінальних справ.

8. Деякі інститути спільного інвестування безпідставно "лякають" своїх учасників тим, що їх скарги на рішення загальних зборів акціонерного товариства, у формі якого створюється ІК (ІФ), будуть нібито вирішуватися в судовому порядку, а це, своєю чергою, призведе до "відшкодування витрат товариства за рахунок відповідача-учасника, що буде дорожче, ніж вартість сертифіката акцій, що йому належить".

9. Іноді фінансові посередники (ІФ, ІК, ДТ) називають залучені кошти громадян договором позики, пенсійними внесками чи спільною діяльністю, а не угодами довірчого управління або спільного інвестування.

10. Деякі інститути спільного інвестування (наприклад, ВФ ІК "Тект") здійснювали обмін інвестиційних сертифікатів на компенсаційні сертифікати, які не є приватизаційними паперами, оскільки випускаються на пред'явника і підлягають вільному обігу на ринку шляхом купівлі-продажу.

11. Незаконні переміщення приватизаційних паперів між фінансовими посередниками для придбання контрольних пакетів акцій відповідним замовникам.

Крім того, розглянемо конкретні шляхи, які існують на даний момент, на думку співробітників ДКЦПФР, що займаються контролем та регулюванням діяльності інститутів спільного інвестування, щодо можливостей нерозрахунків закритих ІФ або закритих ВФ ІК з учасниками після закінчення строку діяльності фонду, котрі вже реалізуються на практиці:

1. Закритий ІФ (закрите акціонерне товариство) або закритий ВФ ІК (філія інвестиційної компанії, створеної у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю) припиняє свою діяльність частіше шляхом ліквідації як господарське товариство за ст. 19 Закону України від 19.09.91 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства" (наприклад, закритий ІФ або закритий ВФ ІК ліквідується за рішенням вищого органу товариства або на підставі закінчення строку, на який воно створювалося);

2. Зникають (звільнюються) всі співробітники та засновники ІФ або ВФ ІК, інвестиційної компанії, хоча формально інститут спільного інвестування існує "на папері";

3. ІФ або ВФ ІК продають свої чисті активи (цінні папери, в які розміщено кошти засновників та учасників фонду) за безцінь (що відображається в договорі купівлі-продажу), а самі "в тіні" (у заздалегідь умовленому місці) отримують грошові кошти, що відповідають дійсній (реальній, поточній, ринковій) вартості цих цінних паперів;

4. Формально ІФ або ВФ ІК обмінюють свої чисті активи (ліквідні цінні папери) на неліквідні ("сміттєві") цінні папери, що відображається відповідним чином у договорі міни, а насправді за цей "обмін" на стороні отримують грошові кошти, які дорівнюють різниці вартості обмінюваних цінних паперів;

5. При припиненні своєї діяльності закритий ІФ або закритий ВФ ІК розраховується лише з частиною своїх учасників.

Таким чином, уже нині можна констатувати той факт, що в наступному тисячолітті не уникнути "нової хвилі" невиконання зобов'язань деякими фінансовими посередниками, які працювали в процесі приватизації з ПМС громадян України. Тому необхідно своєчасно виробити дієві заходи щодо зменшення негативного впливу цих протиправних проявів на процеси розвитку ринку цінних паперів України.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Горицкая Н. Криминализация процесса приватизации по-украински.//Предпринимательство, хозяйство и право. — 1999. — № 4. — С. 3–8.

2. Горицкая Н. Мифы и реальность "ваучерной" приватизации.//Бизнес. — 1999. — № 25. — 21 июня. — С. 114–116.

3. Кучеренко О.В. Підсумки діяльності фінансових посередників у сертифікатній приватизації (аналітичний огляд).//Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. — 1999. — № 6. — червень. — С. 55–57.

4. Річний звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 1998 рік.