Вступ.

1. Ринок як форма організації суспільного виробництва.

2. Інфраструктура ринкового господарства.

3. Механізм функціонування ринкової економіки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Основне завдання цієї роботи полягає у висвітленні питання про те, як співвідносяться ринок як самодостатній регулятор та вплив державних інституцій на економічні процеси. Це одна з найбільш непростих дилем, яку кожна держава розв'язує власним шляхом. Більше того, економічні моделі різних країн відрізняються саме залежно від того, яку частку контролю бере на себе уряд, а яку залишає ринку. Для України, що перебуває на етапі переходу від командно-адміністративної системи до цивілізованої ринкової економіки, це питання набуває особливої гостроти.

Сучасна розвинена ринкова економіка являє собою вдале поєднання принципів товарного виробництва, таких як конкуренція, баланс попиту та пропозиції, вільне ціноутворення, з виваженою політикою державного регулювання. Державне втручання покликане доповнювати ринкові механізми, формуючи разом з ними цілісну систему макроекономічного управління народним господарством.

Розвинена ринкова економіка не передбачає абсолютної свободи чи "вільної гри" економічних сил, які нібито керуються "невидимою рукою" конкуренції. Необмежена економічна свобода була характерна лише для ранніх етапів товарного виробництва, коли на ринку діяло багато дрібних і середніх підприємств, що конкурували між собою. Тоді ринкові сили стихійно, через коливання цін, визначали ефективні пропорції виробництва, а головними регуляторами виступали вільний ринок і конкуренція. Держава ж лише створювала загальні умови для діяльності приватного капіталу. Згодом, у міру розвитку відносин власності та ускладнення організації виробництва, сфера державного впливу на економічні та соціальні процеси значно розширилася. Головним завданням централізованого регулювання стало подолання суперечностей між планомірністю на рівні окремих монополій та товарними відносинами, що залишалися основною формою економічних зв'язків.

Сучасні умови характеризуються тісним переплетенням ринкових та державних методів регулювання. Кожен з цих методів має власну сферу застосування та відповідає інтересам різних суб'єктів господарювання. Однак їх об'єднує спільна мета — узгодження часткових планомірностей, властивих окремим господарським одиницям.

Багаторічний досвід державного втручання в економіку дозволив виробити дієві методи та інструменти, завдяки яким економічна система стала високоефективною. Державне регулювання дає змогу нейтралізувати руйнівні процеси та небажані відхилення, що періодично порушують хід економічного циклу.

1. Ринок як форма організації суспільного виробництва

Внаслідок суспільного поділу праці, утвердження приватної власності та економічного відокремлення виробників, суспільне виробництво набуває товарної форми. На певному етапі, зокрема за капіталізму, ця форма стає панівною, а товарно-грошові відносини пронизують практично всі сфери суспільства. Економіку, де такі відносини домінують, прийнято називати ринковою. Ключовим елементом цієї системи є ринок.

Ринок — явище складне та багатогранне. Ринкові відносини в різних країнах суттєво відрізняються за рівнем розвитку, історичними та соціальними особливостями. Для американця, європейця чи японця "ринок" виглядає по-різному, що цілком природно, адже американська модель тяжіє до класичного підприємництва, французька — до державного "дирижизму", німецька — до "соціального ринкового господарства", а японська — до "корпоративного патерналізму".

Відповідно, Україна має формувати ринок, який би відповідав її національним особливостям, а не копіював американську чи корейську модель.

Водночас усі ці ринки мають спільні риси, що дозволяють оцінити ступінь розвитку ринкових відносин. Тому насамперед варто з'ясувати родові ознаки ринку, щоб простежити, як вони проявлятимуться в українській економіці. Що ж таке ринок? У побутовому розумінні — це базар. Часто ринок визначають як поєднання попиту та пропозиції або як місце купівлі-продажу. Такі визначення відображають лише зовнішні ознаки, не розкриваючи глибинної суті ринку як економічного феномена. Насправді поняття "ринок" значно ширше, і дати йому однозначне визначення досить складно. Проте можна виокремити три найпоширеніші в літературі підходи, які, на мою думку, найкраще відображають його багатогранну суть [8, c. 138-139].

По-перше, ринок розуміється як місце, де відбувається купівля-продаж результатів людської діяльності, тобто як сфера бізнесу. Йдеться не лише про товари, а й про інтелектуальну, фінансово-кредитну діяльність, інформацію. Тому "товарний ринок" — це лише частина загального поняття "ринок". По-друге, ринок — це сукупність економічних відносин між людьми у сфері обміну, через які реалізуються результати діяльності. У цьому аспекті ринок виступає як економічна категорія. По-третє, ринок — це місце, де суспільство остаточно визнає працю, втілену в результаті діяльності.

Таке широке трактування дозволяє визначити місце ринку в процесі відтворення. Ринок опосередковує виробництво та споживання, перебуваючи під їхнім впливом і водночас впливаючи на них. На ринок потрапляють лише ті результати діяльності, які задовольняють потреби покупців. Саме тут виявляються реальні потреби суспільства, визначається, що і в якій кількості виробляти. Нарешті, на ринку формується вартість товарів та послуг. Однак, трактуючи ринок широко, не варто ототожнювати його з ринковою економікою. Ринок — лише елемент цієї системи, яка також включає виробництво, розподіл і споживання.

В економічній та публіцистичній літературі поруч зі словом "ринок" часто вживаються означення "дикий", "тіньовий", "стихійний". Які ж ознаки притаманні сучасному ринку?

По-перше, сучасний ринок — це ринок покупців. Такий стан, коли пропозиція перевищує попит при фіксованій ціні, визначає пріоритет покупців над продавцями. Це своєрідний "диктат споживачів", на відміну від "диктату продавців", характерного для нашої економіки. У такій ситуації підприємець може збільшити доходи лише, запропонувавши якісну продукцію за прийнятною ціною. Ринок покупців стимулює розвиток ділових, а не спекулятивних відносин, змушуючи підприємців шукати прибуток насамперед у виробництві, а не в перепродажу.

Другою обов'язковою ознакою є конкурентний характер ринку. Це означає, що кожен суб'єкт господарювання виступає як конкурент по відношенню до інших. Можливість конкуренції закладена в економічній самостійності учасників, основою якої є право розпоряджатися об'єктами ринкових відносин. Раніше це право базувалося на приватній власності, тепер — на різних її формах. Неминучість конкуренції породжується пріоритетом покупців: прагнучи задовольнити їхні запити, підприємці змушені суперничати за їхню увагу. Зовсім інша картина на ринку продавців, характерному для дефіцитної економіки, де конкурують уже покупці. Конкуренція охоплює також відносини між підприємцями та споживачами — за ціни та якість. Результат цього суперництва залежить від загального стану економіки та рівня розвитку ринкових відносин.

Третя ознака сучасного ринку — стабілізація відносин на основі інтеграції. Сучасний ринок — це арена суперництва, де кожному суб'єкту має бути гарантований його суверенітет та збереження конкурентної спроможності. Це можливо лише за умови протидії монополізації та широкої інтеграції конкуруючих суб'єктів. Іншими словами, ринок ефективно функціонує лише тоді, коли учасники, зберігаючи суперництво, водночас зацікавлені в протидії монополізації. Це складні процеси, і, як свідчить історичний досвід, тенденція до монополізації часто перемагає. Тому функцію координації в цьому напрямку має брати на себе держава, проводячи антимонопольну політику [4, c. 61-62].

Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб'єкти, а на ринок надходять різноманітні товари та послуги, формується складна ринкова структура, що включає різні види ринків. Їх можна класифікувати за різними ознаками.

За об'єктами обміну розрізняють: ринок засобів виробництва, товарів народного споживання, послуг, позичкових капіталів, цінних паперів, валюти, інформації, науково-технічних розробок, робочої сили, житла. У межах цієї структури можна говорити про продовольчий ринок, ринок зерна, нафти, золота тощо. Тобто ринкова економіка складається з безлічі окремих ринків, і кожен товар чи послуга має свій ринок.

З територіальної точки зору ринок може бути внутрішнім і зовнішнім.

Внутрішній ринок, своєю чергою, поділяється на національний, регіональний та локальний. Національний — це весь внутрішній ринок країни в межах її кордонів. Регіональний — ринок окремого територіального утворення (області, району). Локальний — ринок певної місцевості, що включає сукупність населених пунктів. Регіональні та локальні ринки, на відміну від національних, не мають чітких кордонів.

Кожен вид ринку має свої особливості, але всі вони тісно пов'язані та взаємодіють: порушення в одному з них викликає перебої в роботі інших і системи загалом.

Функціонуючий ринок — це сукупність різноманітних процесів та взаємовідносин, які мають власні назви. Без їх розуміння важко орієнтуватися в складних переплетеннях ринкової економіки [10, c. 58-59].

Ринкові відносини — це економічні відносини між продавцями та покупцями, що складаються у сфері обміну. Вони охоплюють усю систему відносин, пов'язаних з реалізацією товарів, їх рухом від виробництва до споживання, включаючи поставки, реалізацію кінцевому споживачу та порядок розрахунків.

Ринкові процеси — це економічні процеси, що відбуваються на ринку та характеризують його стан і динаміку. Наприклад, процеси формування платоспроможного попиту, його співвідношення з пропозицією, насичення ринку товарами, усунення дефіциту. Або процеси проходження товарів від виробників до споживачів, прискорення чи уповільнення товарообігу.

Ринки бувають збалансовані та незбалансовані. Збалансований — це ринок, на якому підтримується повна відповідність між попитом і пропозицією (за обсягом, структурою, асортиментом і якістю). В умовах збалансованого ринку забезпечується повна реалізація товарів з найменшими затратами та найповніше задоволення попиту. Незбалансований ринок — це ринок, де такої відповідності немає. Незбалансованість може виявлятися як у перевищенні пропозиції над попитом (що ускладнює реалізацію), так і в перевищенні попиту над пропозицією (що створює напругу та ускладнює задоволення попиту).

У ринкові відносини вступає безліч суб'єктів — виробників, споживачів, посередників. Тому на ринку складається певна кон'юнктура. Кон'юнктура ринку — це сукупність економічних умов, що складаються на ринку в кожний конкретний момент і від яких залежить процес реалізації. Вона визначається такими показниками, як співвідношення попиту і пропозиції, рівень цін, місткість ринку, платоспроможність споживачів, стан товарних запасів тощо.

Основним ринковим індикатором як для продавця, так і для покупця є ціна.

Чим вищі ціни при незмінних доходах, тим менше споживач може придбати товарів, і навпаки. Для підприємця зростання цін — свідчення зростання попиту, а отже, й прибутку. Перспектива отримати більше прибутку стимулює розвиток виробництва. Що ж таке ціна? Ціна — це грошовий вираз вартості. Її рівень залежить від багатьох факторів [2, c. 161-162].

2. Інфраструктура ринкового господарства

Функціонування ринку передбачає постійний рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Для цього потрібні певні організації, які, діючи в рамках закону, обслуговують ринкові відносини. Сучасному ринковому господарству необхідна відповідна інфраструктура.

Слово "інфраструктура" означає основу, фундамент, внутрішню будову системи. Стосовно ринку — це сукупність організаційно-правових форм, за допомогою яких здійснюється функціонування та поєднання в єдине ціле ринкових відносин. Ринок складається не лише з тих, хто веде підприємницький, споживчий, трудовий чи державний бізнес. Взаємовідносини між ними опосередковуються великою кількістю організаційних форм, які допомагають суб'єктам ринку реалізувати свої ділові інтереси.

Такими формами інфраструктури в сучасній ринковій економіці є:

• підприємства роздрібної та оптової торгівлі;
• кредитна система та комерційні банки;
• емісійна система та емісійні банки;
• організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах;
• аукціони, ярмарки та інші форми організованого позабіржового посередництва;
• система регулювання зайнятості населення та центри (державні й недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці);
• інформаційні технології та засоби ділової комунікації;
• податкова система та податкові інспекції;
• система страхування комерційного, господарського ризику та страхові (державні й недержавні) компанії;
• спеціальні рекламні агентства, інформаційні агентства та засоби масової інформації;
• торгові палати, інші громадські та добровільні державно-громадські об'єднання ділових кіл;
• митна система;
• професійні спілки працюючих за наймом;
• комерційно-виставочні комплекси;
• система вищої та середньої економічної освіти;
• консультативні (консалтингові) компанії;
• аудиторські компанії;
• громадські та державно-громадські фонди, призначені для стимулювання ділової активності;
• спеціальні зони вільного підприємництва тощо [9, c. 147-149].

Інфраструктура виступає як механізм функціонування підприємництва.

Вона заповнює економічний простір від виробництва до споживання. Отримуючи вироблену продукцію, вона організовує укладання контрактів на постачання, просуває товарні потоки по галузях і регіонах, регулює збут та обслуговування економічної системи. Тому ефективність функціонування ринкової економіки насамперед залежить від комплексності та ефективності її інфраструктури. Елементи інфраструктури не можуть бути нав'язані зовні чи сконструйовані в міністерських кабінетах. Вони породжуються потребами ринку та діловими відносинами.

Сучасна інфраструктура ринкової економіки сформувалася в результаті тривалої еволюції товарного виробництва. Разом з цим формувалися й її функції:

• організаційне оформлення ринкових відносин;
• полегшення учасникам ринкових відносин реалізації своїх інтересів;
• спеціалізація різних суб'єктів економіки, підвищення оперативності та ефективності їхньої роботи на основі диференціації ринкових ніш;
• полегшення форм юридичного та економічного контролю, державного та громадського регулювання ринкових відносин.

Виходячи з цього, можна говорити про два види ринкової інфраструктури: спеціалізовану, яка обслуговує окремі ринки, та загальну, яка обслуговує всю економічну систему, займаючи весь економічний простір від виробника до споживача.

Основними елементами спеціалізованої інфраструктури, що сприяє організаційному оформленню ринкових відносин, є біржі, системи оптової та роздрібної торгівлі, ярмарки, аукціони, торговельні доми тощо.

Загальна інфраструктура обслуговує ринкову економіку в цілому. З певною мірою умовності сюди можна віднести грошову, фінансову, кредитну та податкову системи [6, c. 191-193].

3. Механізм функціонування ринкової економіки

Ринкова економіка — це специфічна соціально-економічна система. Як будь-яка система, вона має власний механізм функціонування, дія якого найповніше проявляється в центральній ланці — на ринку. Що це за механізм і як він діє? Відповідь на ці питання отримаємо, розглянувши його складові елементи. Їх чотири: попит, пропозиція, ціна та конкуренція.

Попит — це форма вираження потреби. На ринку ми маємо справу не з попитом взагалі, а з платоспроможним попитом, тобто забезпеченим грошима. Попит включає два елементи:

а) потреби, тобто бажання придбати той чи інший товар або послугу;

б) грошові засоби, які суспільство має для придбання цих товарів чи послуг. Попит, як правило, виражається в грошовій формі.

Пропозиція — це сукупність товарів і послуг, які є або можуть бути доставлені на ринок у кожний даний момент. Вона включає два моменти:

а) готовність виробників до продажу того чи іншого виду товару або послуги;

б) умови, на яких виробник згоден продати їх.

Ціна — це грошовий вираз вартості. На ринку розрізняють три види цін: ціну попиту, ціну пропозиції та ціну рівноваги. Ціна попиту — це гранично максимальна ціна, яку покупці ще згодні платити за товар. Ціна пропозиції — це гранично мінімальна ціна, яку продавці ще згодні взяти за свій товар. Ціна рівноваги — це ціна, яка встановлюється при врівноваженості попиту та пропозиції.

Конкуренція — це процес суперництва між суб'єктами ринкових відносин за найвигідніші умови виробництва, реалізації та купівлі товарів і послуг.

Взаємодія цих елементів і являє собою ринковий механізм. Процес його функціонування визначає ступінь ефективності ринкової економіки. Чим визначається чіткість взаємодії ринкового механізму? Адже в ньому немає спеціального органу, який би вказував, що виробляти, де купувати ресурси, де працювати. Ринковий механізм сам забезпечує свою стабільність. Він має власний внутрішній порядок, а взаємодія його елементів підпорядкована вимогам певних законів: законів грошового обігу, вартості, попиту та пропозиції. Реалізується це через завдання, які ставить перед собою кожен учасник ринкових відносин: прагнення максимуму прибутків і раціоналізація вибору. Отже, ринкова система за своєю природою є саморегульованою. Така система отримала назву "вільного ринку".

Ідея "вільного ринку" належить класику політичної економії А. Сміту, який у своїй праці "Дослідження про природу й причини багатства народів" стверджував, що "вільна гра ринкових сил" створює гармонійний устрій, у якому індивідуум, прагнучи задовольнити свої егоїстичні інтереси, завдяки "невидимій руці" ринку, навіть не бажаючи того, сприяє інтересам суспільства ефективніше, ніж якби він свідомо цього прагнув. Проте егоїзм, який спонукає індивідуума до дії, — лише частина ринкового механізму. Щось має стримувати економічного суб'єкта, який прагне безмежно задовольнити жадобу до прибутку. Таким регулятором є конкуренція, яка зводить егоїстичні інтереси суб'єктів до певної гармонії, до ринкової рівноваги. Звідси зрозуміло, чому в класичній ліберальній економічній теорії держава відіграє лише підпорядковану роль. Її функції обмежувалися забезпеченням правопорядку, національної оборони, будівництвом і підтриманням суспільно корисних споруд, наприклад, транспортних магістралей. Втручання держави в економіку стосувалося лише гарантування для всіх суб'єктів господарської діяльності основних економічних свобод: свободи займатися будь-якою господарською діяльністю, свободи конкуренції та торгівлі [7, c. 155-157].

Зроблений А. Смітом аналіз ринкового господарства дозволяє пояснити феномен взаємодії особистої вигоди та її регулятора — конкуренції, а також те, як формуються ціни й чому вони не повинні повністю збігатися з витратами виробництва. Його теорія розкрила, яким чином суспільство спонукає виробників пропонувати саме ті товари, які необхідні споживачам. Стало відомо, чому високі ціни в умовах вільної конкуренції є саморегулюючим фактором: вони приносять зростання обсягів виробництва. Нарешті, А. Сміт показав, як у сфері виробництва може бути досягнута відносна рівність доходів. Тобто він описав господарський механізм вільного ринку як саморегулюючої системи.

Тут слід звернути увагу на дуже важливий момент. А. Сміт, на відміну від деяких сучасних його "послідовників", не розглядає ринкову економіку як сферу, де кожен суб'єкт робить, що заманеться. Основною властивістю ринку, за А. Смітом, є те, що він виступає своїм власним охоронцем. Маємо справу з парадоксом: ринок, з одного боку, є кульмінацією економічної свободи, а з іншого — високою інстанцією, анонімний тиск якої не звільняє жодного суб'єкта, навіть якщо він звертається по допомогу.

Отже, уважне вивчення спадщини А. Сміта з проблем функціонування ринкового механізму навіть в умовах вільної конкуренції приводить до протилежного висновку, ніж той, який нав'язується новітніми поборниками ринкової економіки. А саме: економічна свобода — це ілюзія, принаймні значно більшою мірою, ніж здається на початку. При цьому цілком зрозуміло, що в умовах ринку можна робити все, що завгодно, але якщо хтось діє всупереч ринковим тенденціям, то ціною індивідуальної свободи стає економічний крах. Функціонування ринкової економіки — це не випадкові, хаотичні діяння господарюючих суб'єктів. Усі ці діяння підпорядковані вимогам певних економічних законів, які лежать в основі дії ринку [1, c. 221-227].

Ринок виконує ряд функцій. Їх можна звести у дві групи:

а) організаційні:

1. встановлення зв'язків між виробниками та споживачами продукції, не опосередкованих іншими системами розподілу;
2. забезпечення вільного вибору партнерів по господарських зв'язках;
3. забезпечення конкуренції між суб'єктами ринку.

б) економічні:

1. механізм ринку робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит;
2. ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг;
3. сприяє вирішенню центральних проблем економіки, таких як підвищення рівня життя, зміна структури економіки, підвищення ефективності суспільного виробництва тощо;
4. механізм ринку в цілому звільняє економіку від дефіциту товарів і послуг.

На практиці ринкова економіка переважно бездефіцитна. В умовах ринкового господарства тривалий, стійкий розрив між потребами та споживанням (дефіцит) неможливий хоча б тому, що суперечить економічним інтересам усіх учасників конкурентного процесу. Саме тому країни з міцними ринковими традиціями, перед якими стоїть чимало невирішених соціально-економічних проблем, позбавлені принаймні однієї — товарного голоду. Навіть кризи, які там періодично відбуваються, — це кризи перевиробництва.

Усе це дає підстави стверджувати, що ринок з його механізмом функціонування економіки відноситься до розряду загальнолюдських цінностей, є досягненням усієї світової цивілізації й залишиться таким у досяжному майбутньому [3, c. 51].

Висновки

Отже, механізм регулювання ринкової економіки — це спосіб її організації та забезпечення ефективного функціонування відповідно до вимог економічних законів, через який реалізуються економічні інтереси суб'єктів ринку.

Нарешті, можна визначитися і щодо ринкової системи. Ринкова система — це сукупність усіх перерахованих елементів у їх взаємодії, взаємозв'язку та взаємозалежності.

Отже, сучасний механізм регулювання ринкової економіки — досить складне організаційно-економічно-правове утворення. По-перше, він включає сукупність організаційних структур, систему форм, методів та інструментів регулювання ринку і в цій якості виступає як спосіб організації ринкової економіки. По-друге, це система функціонування виробничих відносин, де вони проявляються в конкретних господарських формах. У цій якості він виступає як механізм реалізації власності на засоби виробництва та узгодження економічних інтересів суб'єктів ринкових відносин. По-третє, механізм регулювання ринку включає певні правові норми, які регламентують діяльність суб'єктів ринку. І в цій якості він виступає як спосіб реалізації регулюючої ролі держави. Таким чином, механізм регулювання ринкової економіки охоплює як сферу функціонування продуктивних сил і виробничих відносин, так і сферу надбудови. Тому його зміст може бути зрозумілим лише при розгляді цих основних аспектів у їх взаємодії та взаємозв'язку.

Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 442 с.

2. Базилевич В. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. Навчальний посібник./ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. - К.: Знання, 2006. - 263 с.

3. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. - 89 с.

4. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна. - Харків: Факт, 2003. - 199 с.

5. Макроекономіка: Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної підготовки/ М-во освіти і науки України, ДЛАУ; Укл. В. Ю. Еш. - Кіровоград, 2004. - 39 с.

6. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України/ Г.Н. Манків; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін. - К.: Основи, 2000. - 588 с.

7. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. - 2-е вид., доп. - К.: Професіонал, 2004. – 394 с.

8. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин. - 2-е вид., стереотип. - К.: Либідь, 2002. - 614 с.

9. Савченко А. Макроекономіка: Підручник/ Анатолій Савченко; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005. - 441 с.

10. Харкянен Л. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Людмила Харкянен. - К.: Каравела, 2006. - 174 с.