Маркетинговий підхід в охороні здоров’я

1. Маркетинговий підхід в охороні здоров’я.

2. Наскільки поширені в Україні хронічні неінфекційні хвороби (серцево-судинні захворювання, злоякісні новоутворення, психічні та ендокринні розлади, алергічні прояви).

3. Фінансове забезпечення Міжгалузевої комплексної програми „Здоров’я нації” на 2002 – 2011 роки.

4. Охарактеризуйте згідно з Комплексною програмою піклування про здоров’я працюючого населення.

Список використаних джерел.

1. Маркетинговий підхід в охороні здоров’я

Охорона здоров’я як соціально-економічна інституція є особливою системою, що покликана задовольняти специфічні людські потреби, які прийнято називати медичними.

У контексті ринкових відносин сфера медичних послуг набуває маркетингового забарвлення. Одним із нагальних завдань сьогодення є пристосування маркетингових методів організації та управління до потреб галузі охорони здоров’я.

У загальному вигляді організація маркетингу, зокрема медичного, полягає у виявленні та формуванні певної структурної схеми взаємозв’язків між елементами, що відображають ринкові відносини лікаря та пацієнта, а також у можливостях управління цією схемою. Побудова маркетингової моделі не є самоціллю, а слугує створенню інструментарію для реалізації маркетингових функцій.

Дослідження, які розкривають структуру маркетингу, тобто конкретне поєднання його складових задля досягнення цілей щодо задоволення цільового ринку, наближають до формування парадигми стратегічного менеджменту.

Виокремлення та аналіз структурних і функціональних зв’язків елементів запропонованої моделі маркетингу медичних послуг дає змогу наблизитися до розв’язання проблеми створення єдиної концепції, яка оптимально узгоджує інтереси пацієнта та лікаря й водночас збалансовано враховує можливу діяльність конкурентів.

Для кращого розуміння суті викладеного матеріалу методологічно доцільно навести перелік елементів маркетингової системи, умовно поділених на дві групи.

До першої групи належать елементи, що описують суб’єкти маркетингової системи (споживач і виробник) та її об’єкти (фактор зовнішнього середовища, образ товару, стандарт, економічна група, споживча група, професійна група, платоспроможність, заробітна плата, вартість товару, випадок обслуговування, розцінка праці, одиниця товару, одиниця праці, ефективність).

Ці елементи умовно позначимо як категорії.

Друга група охоплює елементи, що відображають певні стани та дії суб’єктів у межах ринкових відносин. Серед них: нестаток, потреба, пропозиція, добробут, угода, кваліфікація, попит, діяльність, задоволення.

Елементи другої групи умовно назвемо предикатами.

У ході дослідження було висунуто обґрунтоване припущення, що елементи маркетингової системи (категорії та предикати) можуть бути або не пов’язані між собою, або перебувати в певній визначеній чи невизначеній залежності, тобто відповідним чином структурно й функціонально поєднуватися. Структуру такої моделі, що відображає сутність зв’язків між елементами маркетингу, було умовно названо архітектонічними ґратами (архітектонікою) моделі системи маркетингу. Спочатку визначено, що кількість видів і форм архітектонічних ґрат практично необмежена. Завдання полягало в тому, щоб серед інших можливих структурних моделей маркетингової системи віднайти таку, у якій розкривається діалектика взаємозв’язків елементів, найбільш підпорядкована певній логіці, а умовна структура здатна адекватно відобразити об’єктивні закономірності, що визначають сутність маркетингу. Розв’язання цього завдання здійснювалося на прикладі приватної маркетингової системи — маркетингу медичних послуг.

Було встановлено співвідношення категорій медичної діяльності з елементами та характеристиками концептуальної моделі маркетингової системи послуг, описаної в одній із попередніх робіт. У цьому повідомленні обмежимося лише їх переліком.

До суб’єктів маркетингової системи медичних послуг віднесено пацієнта (клієнта) та лікаря.

Об’єктами маркетингової системи медичних послуг виступають: медико-соціальна проблема, медична послуга, медичний стандарт, медико-економічна група, медико-діагностична група, медико-професійна група, платоспроможність пацієнта, заробітна плата лікаря, вартість медичної процедури, випадок медичного обслуговування (амбулаторно-поліклінічний або госпітальний), розцінка лікарської праці, медична процедура, одиниця лікарської праці, ефективність надання медичної допомоги.

До характеристик (станів) суб’єктів маркетингової системи медичних послуг належать: хвороба (стан) пацієнта, потреба в медичній допомозі, лікарські медичні рекомендації (пропозиції), добробут пацієнта, мета медичного обслуговування, лікарська кваліфікація, попит на медичну процедуру, лікарська медична допомога, результат медичної допомоги.

Діалектика універсальності взаємозв’язків усіх елементів маркетингової системи була встановлена під час дослідження випадку поліклінічного обслуговування (СПО) як однієї з умовно визначених форм надання медичної допомоги.

Виявилося, що у випадку поліклінічного обслуговування прихована певна подвійність: з одного боку, його сутність співвіднесена з пацієнтом, з іншого — з лікарем. Тобто в СПО врівноважуються відповідний попит пацієнта та лікарська діяльність із задоволення цього попиту. Дослідження показали, що ці три конкретні елементи маркетингової системи медичних послуг (лікар, пацієнт і випадок обслуговування) пов’язані між собою й утворюють певну структуру, у якій в одному з елементів розв’язуються внутрішні суперечності двох інших. Це приватне дослідження наштовхнуло на думку, що й інші елементи маркетингової системи мають бути пов’язані подібним чином.

Подальші дослідження підтвердили це припущення та привели до висновку, що елементи маркетингової системи, віднесені до суб’єктів та об’єктів, утворюють елементарні структурні об’єднання саме з трьох визначених елементів, що характеризуються універсальною функціонально-логічною залежністю.

Категорія “потреба в медичній допомозі” описується медико-діагностичною та медико-економічною групами, які співвідносяться між собою через конкретну медичну послугу та конкретного пацієнта як суб’єкта маркетингової системи.

Формування в сучасній вітчизняній системі охорони здоров’я маркетингових відносин із пріоритетом економічних критеріїв в оцінці медичної праці змушує теоретиків і практиків охорони здоров’я певною мірою по-новому поглянути на проблему здоров’я, його визначення, параметричну складову та оцінку.

У повсякденному розумінні кожен знає, що означає почуватися здоровим. Ми говоримо: “На цій роботі я втратив здоров’я”, “Лікар мені повернув здоров’я”, “Здоров’я не можна купити ні за які гроші”, “Він здоровіший за інших” тощо. Кожен із нас часто неусвідомлено оперує суб’єктивною шкалою, за якою оцінюється фізіологічний і психічний стан організму. На перший погляд, це свідчить про об’єктивну сутність здоров’я, а отже, й про об’єктивні критерії його вимірювання.

Однак, розглядаючи категорію “здоров’я” з погляду пошуку наукового визначення, дослідники стикаються з певними труднощами, які досі не дозволяють представити медичній громадськості загальноприйнятого однозначного визначення та методу вимірювання здоров’я.

У 60–70-х роках XX століття проблему визначення “здоров’я” як категорії розглядали переважно з позицій гносеології; соціал-гігієністи обґрунтовували функціональний підхід до його визначення, акцентували увагу на медико-фізіологічній сутності здоров’я та пошуку якісних критеріїв відмінності його від патологічного стану організму (хвороби). В останнє десятиліття на перший план вийшли питання, що розглядають проблему вивчення категорії “здоров’я” у зв’язку з посиленням економічної сутності охорони здоров’я.

Сучасне розуміння здоров’я виходить за межі морально-етичних міркувань і значною мірою є економічною категорією. Стверджувати подібне ще не означає довести правомочність економічної сутності здоров’я чи розкрити його маркетингову глибину. На сучасному етапі пізнання сутності здоров’я необхідно визначити місце та роль цього стану (будь то в індивідуума чи населення загалом) у рамках виробництва та споживання медичних послуг.

Можливе розв’язання окресленої проблеми вбачається в наступному методологічному підході.

Як відомо, будь-який ринок характеризується певними сегментами, тобто сукупністю відносно однорідних нестатків, потреб і попиту. Виходячи з цього, правомірно говорити й про сегментування ринку медичних послуг, зокрема з виділенням на цьому ринку маркетингового сегмента здоров’я.

Спираючись на подібний підхід, раціонально співвіднести, з одного боку, певний сегмент ринку зі специфічними функціями лікарської (медичної) праці, а з іншого — охарактеризувати ці функції не лише з погляду гуманітарної місії охорони здоров’я (лікування), а й надати видам і певному набору медичних послуг економічні характеристики, що відповідають конкретному сегменту ринку. Таке сегментування ринку здоров’я видається обґрунтованим саме з погляду економічної доцільності, визначеної уніфікації та, зокрема, перспективного розрахунку рентабельності лікарської медичної діяльності.

У доступній літературі не знайдено наукових розробок прийнятної класифікації сегментів ринку медичних послуг.

Відомо, що для споживчого ринку товарів групи клієнтів можуть формуватися за такими критеріями: географічним, демографічним, психографічним, поведінковим та іншими.

Щоб бути корисним з економічної точки зору, сегмент ринку повинен мати п’ять характеристик:

1. Можливість його вимірювання, тобто можливість отримання інформації з основних параметрів споживача.
2. Сегмент має бути достатньо широким і/або умовно рентабельним, щоб для нього варто було розробляти специфічний план маркетингу.
3. Можливість доступу, тобто лікувально-профілактичний заклад повинен мати можливість ефективно здійснювати свої зусилля в межах обраного сегмента.
4. Сегмент має бути дійсно специфічним, тобто відрізнятися від інших з погляду встановлених змінних.
5. Повинна бути можливість виконання лікувально-профілактичним закладом свого умовно вигідного плану.

Специфічною особливістю маркетингового сегмента здоров’я на рівні системи охорони здоров’я є сутність і характеристика медичних послуг, спрямованих на збереження та підтримку стану відносно здорового організму (імунопрофілактика, диспансеризація тощо, тобто профілактика захворювань у широкому розумінні).

Крім того, необхідно враховувати, що повне задоволення нестатків споживачів у маркетинговому сегменті здоров’я значною мірою пов’язане не з лікарською медичною діяльністю, а визначається іншими індивідуальними, природними та соціально-економічними факторами.

Слід зауважити, що розширення маркетингового сектора здоров’я в кінцевому підсумку скорочує потреби та попит на медичні послуги, пов’язані з хворобами, тобто звужує пропозиції з продажу певних специфічних видів медичних послуг в інших секторах ринку здоров’я.

З огляду на все це, у межах ринкового різноманіття продажу та купівлі медичних послуг медична допомога, спрямована на підтримку здоров’я, на задоволення потреб щодо підвищення “якості життя” в сучасному цивілізованому суспільстві може й повинна характеризуватися високим економічним ступенем рентабельності. У сучасних умовах у структуру тарифу таких медичних послуг фактично можуть і повинні бути закладені економічні витрати медичного виробництва, можливі в інших сегментах ринку здоров’я, наприклад у “маркетинговому сегменті життя” та “маркетинговому сегменті хвороб”.

Розв’язання окреслених проблем і суперечностей на ринку медичних послуг — нагальна потреба сучасного етапу розвитку систем охорони здоров’я.

Як показують дослідження, дедалі більше колишніх, переважно описових, статистичних та інших методів вивчення й оцінки здоров’я населення наповнюються сучасним змістом, при якому використовується досить високий ступінь формалізації досліджуваного явища, а елементи таких систем відносно просто описуються параметрами, порівнянними з економічними оцінками. Виникає нагальна потреба пошуку своєрідних одиниць, за допомогою яких можна було б “виміряти” здоров’я.

На нашу думку, такі напрями в охороні здоров’я, як “якість життя” та “концепція людського капіталу”, об’єктивно підтверджують потребу в певною мірою формалізованих методах оцінки здоров’я. Водночас ці концепції лише наближають нас до отримання бажаного інструментарію, за допомогою якого можна було б із високим ступенем формалізації вимірювати, описувати, давати об’єктивну оцінку та прогнозувати з високою часткою ймовірності здоров’я як індивідуума, так і населення загалом.

2. Наскільки поширені в Україні хронічні неінфекційні хвороби (серцево-судинні захворювання, злоякісні новоутворення, психічні та ендокринні розлади, алергічні прояви)

Аналіз стану здоров’я населення України та діяльності закладів охорони здоров’я свідчить про незадовільну медико-демографічну ситуацію, низьку народжуваність, зростання смертності, від’ємний природний приріст населення, скорочення середньої очікуваної тривалості життя, а також зростання поширеності хвороб.

Істотне зростання захворюваності населення України зумовлене низкою соціально-економічних чинників, з одного боку, та зростанням у складі населення осіб похилого віку — з іншого. Кількість уперше зареєстрованих хвороб (у розрахунку на 100 000 населення) збільшилася: системи кровообігу — у 2,1 раза, новоутворень — на 29%, органів травлення — на 26%, інфекційних і паразитарних — на 13%, у тому числі активного туберкульозу органів дихання — удвічі. Майже троє з кожних чотирьох осіб, яким уперше в житті встановлено діагноз активного туберкульозу, — чоловіки, 80% — особи працездатного віку. Дається взнаки Чорнобильська катастрофа. Тільки за 1996–2001 рр. кількість осіб, чия інвалідність пов’язана з її наслідками, зросла більш ніж у 1,6 раза і становить майже 100 тис. осіб.

У 1991–2000 роках чисельність населення скоротилася на 2,5 мільйона внаслідок перевищення смертності над народжуваністю. За останнє десятиліття народжуваність населення зменшилася на 35 відсотків, смертність збільшилася на 18,6 відсотка. Основними причинами смертності є хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, травми та отруєння. Показники смертності від хвороб системи кровообігу в Україні найвищі серед європейських країн.

Протягом останнього десятиліття середня очікувана тривалість життя в чоловіків скоротилася на 2,4, у жінок — на 0,9 року. Різниця в тривалості життя в Україні та країнах Західної Європи становить для чоловічого населення 12,8, жіночого — 7,8 року.

У структурі захворюваності переважають хронічні неінфекційні хвороби (серцево-судинні захворювання, злоякісні новоутворення, психічні та ендокринні розлади, алергічні прояви), які характеризуються негативною динамікою.

Поширеність серцево-судинної патології збільшилася за останнє десятиліття в 1,9 раза, онкологічної патології — на 18, бронхіальної астми — на 35,2, цукрового діабету — на 10,1 відсотка. Сьогодні в Україні кожен п’ятий житель хворіє на артеріальну гіпертензію. Зростають захворюваність і смертність від раку у зв’язку з несприятливою екологічною ситуацією та значним постарінням населення.

На перше місце в структурі причин загальної смертності населення розвинутих країн виходять серцево-судинні хвороби. У нашій країні серцево-судинні хвороби становлять приблизно 55% у структурі причин загальної смертності. На другому місці — злоякісні новоутворення — 17% серед усіх випадків смертей. На третьому місці — нещасні випадки, отруєння і травми — 12,5%.

Практично для всіх розвинутих країн в останні роки характерне збільшення смертності від серцево-судинних захворювань, так само як і для нашої країни. Але в розвинутих країнах, на відміну від нашої, ріст смертності від серцево-судинних захворювань відбувається на тлі зниження показника загальної смертності. У нашій країні ріст смертності від серцево-судинних хвороб відбувається на тлі росту загальної смертності.

За останні 20 років смертність від серцево-судинних захворювань збільшилася більш ніж у 2 рази. Більш ніж у половини померлих причиною смерті була ішемічна хвороба серця.

Багато авторів говорять про епідемію серцево-судинних захворювань у наш час. У розвинутих країнах кожен другий умирає від хвороб серця і судин. У США щорічно через гіпертонічну хворобу втрачається 52 млн робочих днів. Економічний збиток від цього захворювання становить 20 мільйонів доларів.

20 років тому серцево-судинні захворювання в структурі причин загальної захворюваності займали приблизно 6–8 місце. Зараз вони вийшли на 2 місце і становлять близько 20% випадків звернень за медичною допомогою.

Серцево-судинні захворювання займають перше місце серед причин інвалідності в нашій країні. Близько 4% хворих отримують 1 групу інвалідності, близько 60% — 2 групу інвалідності. Серед причин інвалідності переважають ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба та судинні ураження мозку.

Відбувається скорочення середньої тривалості життя через смертність від хвороб системи кровообігу. Ці захворювання скорочують середню тривалість життя в чоловіків на 8–6 років і на 10 років у жінок.

Незважаючи на зменшення протягом останнього десятиліття кількості травм і отруєнь, рівень їх залишається високим. Важливою проблемою є зростання захворюваності на соціально небезпечні хвороби, зокрема туберкульоз, ВІЛ/СНІД, хвороби, що передаються статевим шляхом. Захворюваність на туберкульоз збільшилася за 10 років у 1,9 раза, поширеність — на 34,3 відсотка. Значно поширені наркологічні розлади.

Високі рівні захворюваності зумовлюють збільшення кількості інвалідів, яка становить сьогодні 2,5 млн осіб.

Рівень санітарної культури населення країни залишається невисоким, значна його частина має шкідливі для здоров’я звички. Поширеність тютюнопаління в Україні, особливо серед працездатного населення, є однією з найвищих у Європі. За поширеністю тютюнопаління серед чоловіків Україна входить до першої десятки європейських країн. У максимально дітородному віці (20–39 років) курить кожна третя-четверта жінка (за 20 останніх років цей показник зріс у 4 рази).

Надзвичайно низьким є показник чисельності населення, яке регулярно займається фізичною культурою, — у середньому 6–8 відсотків. Залишається вкрай бідною інфраструктура та індустрія здоров’я.

Напружена екологічна та санітарно-епідемічна ситуація, що склалася в Україні останніми роками, пов’язана із забрудненням довкілля, зокрема джерел водопостачання, неочищеними стічними побутовими та промисловими водами, відходами, незадовільним санітарно-комунальним станом населених пунктів, об’єктів харчування, торгівлі. Загальна маса нагромаджених на території України токсичних відходів перевищує 4 млрд тонн.

3. Фінансове забезпечення Міжгалузевої комплексної програми „Здоров’я нації” на 2002–2011 роки

У 1996–2000 роках фактичний обсяг видатків на охорону здоров’я збільшився з 3,2 до 4,3 млрд гривень, тобто в 1,3 раза. Програмно-цільовий принцип фінансування охорони здоров’я дав змогу спрямувати кошти на виконання найбільш пріоритетних державних, галузевих програм та комплексних заходів програмного характеру.

Майже всі державні програми, пов’язані з охороною здоров’я, у 2000 році було профінансовано в повному обсязі, що забезпечило зменшення малюкової та материнської смертності, захворюваності на керовані інфекції. Проте витрати на охорону здоров’я поки що не відповідають реальним потребам. Не розв’язано проблему гарантування державою безоплатного обсягу надання медичної допомоги державними та комунальними закладами охорони здоров’я. У структурі витрат 2000 року 86,7 відсотка становлять кошти бюджету і лише 13,3 — позабюджетні надходження. Заходи щодо формування багатоканального фінансування здійснюються повільними темпами. За витратами на охорону здоров’я в розрахунку на одного жителя Україна займає ІІІ місце у світі серед 191 країни.

Дефіцит коштів не змогли компенсувати організаційно-управлінські системозберігаючі та системозамінні технології, які впроваджено в галузі (скорочення стаціонарних ліжок, розширення мережі стаціонарозамінних форм медичної допомоги, перегляд штатних нормативів медичного персоналу в закладах охорони здоров’я, пріоритетний розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини).

Забезпечення реалізації заходів, передбачених Програмою, яку покладено на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, здійснюватиметься в межах асигнувань, які щороку передбачатимуться їм у державному бюджеті за відповідними бюджетними напрямами.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації забезпечуватимуть здійснення заходів щодо виконання Програми за рахунок місцевих бюджетів.

4. Охарактеризуйте згідно з Комплексною програмою піклування про здоров’я працюючого населення

Ключовими проблемами охорони здоров’я населення є:

1. незадовільний стан здоров’я населення;
2. недостатнє медикаментозне та матеріально-технічне забезпечення закладів охорони здоров’я;
3. нераціональна організація системи надання медичної допомоги, диспропорція її первинного, вторинного і третинного рівнів;
4. брак сучасних медичних технологій, недостатнє володіння ними;
5. низький рівень інформованості про сучасні медичні технології, засоби збереження здоров’я та активного дозвілля;
6. неефективність державної політики щодо формування здорового способу життя;
7. недостатність фінансових і насамперед бюджетних ресурсів для забезпечення ефективної діяльності системи охорони здоров’я;
8. практична відсутність ринку медичних послуг;
9. недосконалість нормативно-правових актів, які впливають на створення умов для поліпшення стану здоров’я населення та підвищення ефективності використання в системі охорони здоров’я людських, матеріально-технічних та фінансових ресурсів в умовах ринкової економіки.

Погіршення стану здоров’я зумовлене насамперед комплексом не медичних, а соціально-економічних та екологічних чинників, недосконалим способом життя населення. Тому поліпшення здоров’я неможливе без істотних соціально-економічних змін.

Державна політика у сфері охорони здоров’я повинна спрямовуватися на зміцнення здоров’я всіх верств населення, збільшення тривалості активного життя, поліпшення демографічної ситуації, підвищення якості та ефективності медико-санітарної допомоги, удосконалення фінансування та управління галуззю, а також забезпечення соціального захисту працівників охорони здоров’я.

Оскільки здоров’я населення є результатом діяльності не тільки галузі охорони здоров’я, а інтегральним показником успішності функціонування держави та всіх її інституцій, в основу розроблення Програми покладено міжгалузевий комплексний підхід.

Метою Програми є поліпшення демографічної ситуації, збереження і зміцнення здоров’я населення, підвищення якості та ефективності медико-санітарної допомоги, забезпечення соціальної справедливості та прав громадян на охорону здоров’я.

Основні завдання Програми:

• поліпшення стану здоров’я всіх верств населення, зниження рівнів захворюваності, інвалідності, смертності, подовження активного довголіття і тривалості життя;
• проведення активної демографічної політики, охорона материнства і дитинства;
• удосконалення нормативно-правової бази охорони здоров’я відповідно до світових стандартів; запровадження правових, економічних, управлінських механізмів, забезпечення конституційних прав громадян на охорону здоров’я;
• розроблення і реалізація міжгалузевих стратегій, спрямованих на пропаганду, формування і заохочення здорового способу життя;
• оздоровлення довкілля, забезпечення ефективного попередження та здійснення контролю за шкідливими для здоров’я чинниками в об’єктах довкілля;
• запровадження ефективної системи багатоканального фінансування, збільшення бюджетних асигнувань на охорону здоров’я;
• сприяння діяльності закладів охорони здоров’я всіх форм власності;
• оптимізація організації медико-санітарної допомоги населенню, забезпечення її високої якості та ефективності, пріоритетний розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини;
• поліпшення медичної допомоги вразливим верствам населення та жителям села;
• забезпечення населення ефективними, безпечними і якісними лікарськими засобами та виробами медичного призначення;
• підвищення ефективності використання наявних кадрових, фінансових та матеріальних ресурсів охорони здоров’я;
• створення сучасної системи інформаційного забезпечення у сфері охорони здоров’я;
• удосконалення інноваційної політики, планування наукових досліджень з пріоритетних напрямів охорони здоров’я;
• розширення міжнародного співробітництва та партнерства, забезпечення інтеграції вітчизняної системи охорони здоров’я в міжнародну систему;
• посилення правових вимог до лікарської етики і деонтології.

Список використаних джерел

1. Гриценко В. Здоров’я людини як багатоаспектна проблема // Вісник національної академії наук України. — 2006. — № 6. — С. 51–56.

2. Державна програма “Репродуктивне здоров’я нації” на період до 2015 року // Офіційний вісник України. — 2007. — № 1. — С. 129–156.

3. Здоров’я населення України та діяльність лікувально-профілактичних закладів системи охорони здоров’я. — К.: Центр мед. статистики МОЗ України, 2001. — 383 с.

4. Кризина Н. Основи державної політики України в галузі охорони здоров’я // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2006. — № 1. — С. 313–319.

5. Національна програма “Репродуктивне здоров’я 2001–2005”: Схвалено Указом Президента України від 26 березня 2001 року № 203 // Президентський вісник. — 2001. — № 13. — С. 24–36.

6. Соціальна політика, соціальна робота й охорона здоров’я: як Україні досягти європейського рівня якості послуг?: Збірка тез конференції. — К.: Сфера, 2007. — 250 с.

7. Ярош Н. Теоретико-методологічні підходи до розробки державних соціальних стандартів профілактики захворювань // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2005. — № 1. — С. 448–453.