Маркетинг на підприємствах з іноземними інвестиціями

Вступ

У період інвестиційної кризи, коли постає потреба в перегляді підходів до реформування економіки та інституційних структур, що її обслуговують, одним із найперспективніших напрямів трансформацій в Україні є підприємництво із залученням іноземного капіталу. Створення та розвиток підприємств з іноземними інвестиціями дає змогу державі вийти із самоізоляції, інтегруватися у світові господарські системи та міжнародний поділ праці. Такі підприємства є найбільш прогресивною та конкурентоспроможною формою господарювання, інструментом розбудови ринкових відносин в економіці країни. За сприятливих умов та розширення діяльності вони здатні позитивно впливати на економічний розвиток, стримувати спад виробництва та сприяти зростанню національної економіки. Підприємництво з іноземним капіталом перешкоджає монополізації, сприяє формуванню прогресивної структури виробництва, реалізації потенціалу ринкових відносин та розвитку конкуренції між суб’єктами господарювання.

Для багатьох українських підприємницьких структур створення спільного підприємства часто є чи не єдиним шансом вийти на зовнішній ринок і закріпитися на ньому. Співпраця з іноземним інвестором відкриває для вітчизняних виробників нові джерела зовнішнього фінансування, можливості запозичення сучасних технологій, здобуття професійних навичок та управлінського досвіду, розвитку експортного потенціалу та виходу на світову арену. Основною метою дослідження є обґрунтування механізму функціонування підприємств з іноземними інвестиціями та розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення процесу їх організації та діяльності в умовах ринкової трансформації економіки.

1. Підприємства з іноземними інвестиціями

Активна інвестиційна діяльність є ключовою ознакою динамічного розвитку підприємництва та позитивно впливає на зростання його соціально-економічної ефективності. Правова система України сьогодні включає низку законів та нормативних актів, покликаних регулювати комплекс питань інвестиційної діяльності фірм. Серед них варто виділити закони “Про інвестиційну діяльність”, “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні”, “Про цінні папери і фондову біржу”, а також Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування”.

Чинне законодавство визначає статус фірм-інвесторів, які приймають рішення про вкладення власних чи позичкових майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Усі фірми, незалежно від форми власності та господарювання, мають права на отримання прибутку.

З метою стимулювання спільного інвестування закон України “Про інвестиційну діяльність” передбачає дозвіл на здійснення інвестиційної діяльності у формі спільного інвестування коштів і цінностей громадянами та юридичними особами України й іноземних держав.

Відповідно до законодавства, усі міжнародні розрахунки, пов'язані з експортом та імпортом товарів, резиденти України здійснюють лише через уповноважені банки, тобто ті, що мають ліцензію НБУ на валютні операції [3, с. 15-20].

За характером участі в інвестуванні інвестиції поділяються на прямі та непрямі. Прямі інвестиції — це вкладення капіталу в певні об'єкти інвестором самостійно, без допомоги фінансових посередників. Непрямі — це інвестування через придбання цінних паперів та інших видів, що потребують посередників.

За формою власності інвестиційних ресурсів розрізняють приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції. Приватні інвестиції — це вкладення коштів громадянами та фірмами недержавних форм власності. Іноземні інвестиції — це всі види цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності.

Іноземні інвестиції можуть надходити у таких формах:

• іноземна валюта, визнана конвертованою НБУ;
• валюта України при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в інші об'єкти відповідно до законодавства;
• рухоме та нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права;
• акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні права;
• права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами країн-інвесторів та експертною оцінкою в Україні;
• права на здійснення господарської діяльності, включаючи право на використання надр і природних ресурсів.

Не всі з перелічених форм інвестицій мають широке застосування. Практика показує, що найбільш прийнятними та поширеними в сучасних умовах є вільно конвертована валюта та рухоме й нерухоме майно.

Закон “Про режим іноземного інвестування” визнає іноземними інвесторами:

• юридичних осіб, створених за законодавством, відмінним від законодавства України;
• фізичних осіб, які не мають постійного місця проживання на території України;
• іноземні держави, міжнародні державні та недержавні організації;
• інших іноземних суб'єктів господарської діяльності, визнаних чинним законодавством України.

Інвестори мають право володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктами і результатами інвестування, включаючи реінвестиції та торгові операції на території України.

Поряд із правами, законодавство передбачає й обов'язки фірм-інвесторів. Зокрема, інвестор повинен: подавати до фінансових органів декларацію про обсяги та джерела інвестицій; отримати дозвіл державних органів на капітальне будівництво; мати висновки обов'язкової експертизи інвестиційних проектів щодо дотримання технологічних, санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних і архітектурних вимог; придбати ліцензію на виконання спеціальних видів робіт.

Крім того, суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані: дотримуватися державних норм і стандартів; своєчасно подавати бухгалтерську та статистичну звітність; не допускати недобросовісної конкуренції; виконувати вимоги антимонопольного регулювання [6, с. 95-96].

Підвищення ролі портфельних інвестицій у повоєнні роки пов'язане з можливістю проведення спекулятивних операцій, збільшенню масштабів яких сприяли: інтернаціоналізація діяльності фондових бірж, зняття обмежень на допуск іноземних компаній на багатьох великих фондових біржах, розширення міжнародних операцій банків із цінними паперами пенсійних фондів та інших ощадних закладів.

Визначення кола осіб, які визнаються іноземними інвесторами, має суттєве практичне значення. По-перше, від цього залежить отримання відповідних прав та пільг, що надаються внутрішнім законодавством та міжнародними договорами. По-друге, статус іноземного інвестора має значення при реєстрації та допуску до господарської діяльності. По-третє, якщо особа визнана інвестором у певній державі, на неї можуть поширюватися гарантії та умови, передбачені міжнародними договорами, а також дипломатичний захист з боку країни інвестора.

Перелік інвесторів згідно із законами різних держав в основному збігається, хоча існують певні розбіжності.

Здійснення інвестицій пов'язане з певним ризиком для іноземного інвестора. Можливість таких ризиків, які часто називають «некомерційними», збільшується при політичній та економічній нестабільності в приймаючій країні, при виникненні воєнних конфліктів, введенні надзвичайного стану тощо. Усе це загострює питання про гарантії та робить необхідним встановлення певних гарантій як у внутрішньому законодавстві, так і в міжнародних договорах [2, с. 126-129].

2. Особливості проведення маркетингу на підприємствах з іноземним інвестуванням

Іноземне інвестування зазвичай передбачає володіння активами іноземного підприємства (усіма або частиною). У результаті інвестування іноземна особа може одержати контроль над підприємством.

Питання про власність і контроль часто досить складні, особливо коли інвестиції переміщуються через кордон. Наприклад, центральний офіс підприємства, зареєстрованого в одній країні, може міститися в іншій, а його акціонери (засновники) бути громадянами третьої країни. Визначити місце реєстрації підприємства зазвичай неважко. Набагато складніше іноді встановити осіб, які володіють підприємством або контролюють його діяльність. Коли інвестор є власником усіх активів підприємства з іноземними інвестиціями, зазвичай не виникає питання про те, хто є власником і хто здійснює контроль. Але в міру того, як відсоток акцій, що перебуває в руках іноземних інвесторів, зменшується, складнішим стає питання про контроль.

Якщо у власності інвестора перебуває більше 50 % акцій, які дають право голосу, це означає, що підприємство є дочірнім стосовно інвестора і перебуває під його контролем. Якщо ж у руках інвестора знаходиться половина акцій, важко з упевненістю сказати, хто контролює підприємство. Інвестор із п'ятдесятьма відсотками акцій зазвичай не може контролювати підприємство, але він може здійснювати контроль над ним. Усе залежить від того, наскільки інші акціонери підпадають під вплив цього інвестора. Коли у власності інвестора перебуває менше ніж 50 % акцій (у багатьох країнах іноземні інвестори не можуть мати у власності більш як 49 % акцій підприємства), одержати контроль над підприємством можна в результаті продуманої політики у відносинах з іншими акціонерами.

Підприємства з іноземними інвестиціями здатні виконувати різноманітні функції та проявляти себе в різних економічних сферах: як форма міжнародного співробітництва; як спосіб виходу на зовнішній ринок; як різновид прямого іноземного інвестування; як форма інтернаціоналізації капіталу; як одна з нових форм господарювання. Підприємництво із залученням іноземного капіталу має особливе значення для формування нової структури економіки України завдяки потенційним можливостям позитивно впливати на процеси ринкової орієнтації та сприяти інтеграції у світову систему господарювання.

Регулювання організації діяльності підприємств з іноземними інвестиціями в Україні потребує вдосконалення в напрямках стабілізації правових перетворень у сфері зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності, створення пільгових умов господарювання, врегулювання страхування ризиків у період інвестиційної діяльності, вступу України до системи ГАТТ/СОТ.

Аналіз зазначених тенденцій та умов функціонування підприємств з іноземним капіталом в Україні дозволяє констатувати нереалізованість потенціалу міжнародної кооперації вітчизняної економіки у виробничій сфері. Це гальмує темпи інтеграції вітчизняних виробників у міжнародний поділ праці та обмежує їхню присутність на товарних ринках країн - торговельних партнерів.

Нарощування товарного імпорту та експорту підприємствами з іноземним капіталом забезпечується здебільшого шляхом використання вітчизняних сировини, трудових ресурсів та виробничих потужностей для обслуговування проміжних ланцюгів виробництва високотехнологічної продукції. Цьому сприяють відсутність реальних кроків щодо розробки сучасних технологічних циклів виробництва готової продукції, повільність структурних змін в економіці, низькі внутрішнє інвестування та капіталізація підприємств промисловості. При цьому активно експлуатуються сформовані з участю іноземного капіталу мережі оптового та роздрібного збуту, високий рівень прибутковості яких стимулює нарощування імпорту готової продукції.

Крім того, іноземні інвестори активно використовують недосконалість правової бази та слабкість фінансових можливостей вітчизняних виробників для їх залучення у міжнародну кооперацію на непаритетних умовах. Пасивна позиція держави часто веде до неповного виконання приватизаційних зобов'язань; ігнорування національних інтересів у соціальній, екологічній та інших сферах [8, с. 171-173].

Водночас, збереження недосконалості внутрішнього конкурентного середовища та організаційна, технологічна і фінансова слабкість більшості національних виробників формують вагомі виклики забезпеченню сталої та збалансованої зовнішньоторговельної діяльності в Україні з боку іноземних інвесторів. Серед таких викликів:

• нарощування підприємствами з іноземними інвестиціями імпортної товарної експансії, в тому числі - технічно застарілого обладнання та технологій, що загрожує консервацією технологічного відставання вітчизняних виробників, гальмує розробку власних технологій та обладнання;
• обмеження виходу та закріплення вітчизняних експортерів на зовнішніх товарних ринках, пов'язані з конкурентним протистоянням компаній, що створюють філіали та дочірні підприємства на території України, поширенням їхніх збутових та сервісних мереж;
• монополізація потужними інвесторами окремих галузей економіки, особливо базових та високоліквідних (енергетика, зв'язок, інформаційні технології тощо), що знижує спроможність держави впливати на умови формування попиту і пропозиції на внутрішньому ринку;
• поширення спекулятивних мотивів вкладання та виведення іноземного капіталу з ринку, в тому числі - вкладеного в контрольні пакети акцій українських підприємств, що підвищуватиме ризики внутрішньої фінансової та валютної стабільності.

Зростання рівня відкритості та інтегрованості економіки України у світову господарську систему підвищуватиме як переваги, так і ризики, пов'язані з конкурентними діями підприємств з ПІІ. Тому стратегія України у цій сфері має будуватися на основі сприяння поширенню позитивного впливу підприємств з ПІІ на якість зовнішньої торгівлі та нівелювання існуючих та ймовірних негативних ефектів.

За таких умов пріоритетними завданнями державної політики щодо підприємств з іноземним капіталом мають стати:

• перехід від торговельно-посередницького співробітництва у формуванні структури зовнішньоторговельного обороту України до розвитку виробничої кооперації на інноваційній основі. Це дозволить запобігти випереджаючому зростанню імпорту готової продукції внаслідок інвестування у розміщення на території України збутових мереж зарубіжних корпорацій. Головний акцент має бути зроблений на стимулюванні створення нових технологічно та екологічно перспективних виробництв;
• ефективна протидія недобросовісній поведінці підприємств з ПІІ та потенційних інвесторів, зокрема - спекулятивному характеру інвестиційної діяльності, зволіканням з технологічною модернізацією виробництва на придбаних підприємствах, спробам недобросовісної конкуренції з іншими українськими компаніями на внутрішньому чи зовнішніх ринках, лобіюванню преференційних умов, які погіршують конкурентні можливості вітчизняних виробників тощо;
• регламентація критичного рівня проникнення іноземного капіталу у стратегічні сектори економіки, обмеження впливу іноземних інвесторів у цих секторах та закріплення за національним капіталом базового рівня у формуванні зовнішньоторговельних потоків. Це, зокрема, стосується нафтового, газового та енергетичного комплексу в т.ч. атомної енергетики, ОПК, фармацевтичної промисловості, транспорту і зв'язку, сільського господарства та харчової промисловості [3, с. 239-242].

Потребує розробки та впровадження державної концепції залучення іноземного капіталу в Україну, де мають бути визначені механізми регулювання діяльності підприємств з ПІІ. Ключовими заходами, що потребують реалізації вже у найближчій перспективі, мають стати:

• перегляд чинної законодавчої бази, що регламентує умови функціонування на внутрішньому ринку України національних підприємств та підприємств з іноземним капіталом з метою встановлення їм рівних конкурентних умов, реалізація виваженої державної політики надання преференцій при здійсненні зовнішньої торгівлі. Критеріями для надання преференцій підприємствам з ПІІ мають бути: обсяги інвестування та реінвестування у виробництва, які не мають аналогів в Україні; частка продукції, що реалізується на зовнішніх ринках; рівень доданої вартості у ціні продукції, що експортується; наукомісткість експортованої продукції тощо;
• впровадження сучасних форм міжнародного консорціумного фінансування стратегічних інвестиційних проектів, насамперед - у сферах високих технологій та розвитку енергетичної, інформаційної, транспортної інфраструктури. Цьому сприятиме розвиток фондового ринку, кредитних, інвестиційних фондів та інших фінансових інститутів;
• узгодження та координація інституційних інструментів реалізації державної політики, спрямованої на розвиток потенціалу функціонування іноземного капіталу на внутрішньому ринку. Важливо забезпечити належний інформаційний та правовий супровід підприємств з ПІІ на теренах України, та всебічно, із залученням потенціалу громадських об'єднань підприємців, сприяти налагодженню кооперації між підприємствами з ПІІ та іншими українськими компаніями;
• поширення інформації щодо існуючого в Україні та її регіонах науково-технологічного і кадрового потенціалу, державна підтримка програм обміну з іншими країнами науково-технічними досягненнями на комерційних засадах з метою залучення в Україну виробництв інноваційної продукції вищих технологічних укладів;
• удосконалення державних механізмів регулювання ціноутворення у зовнішньоекономічній сфері та на внутрішньому ринку. Особлива увага має приділятися контролю над трансфертним ціноутворенням у транснаціональних корпораціях, контролю правильності визначення митної вартості експортно-імпортних потоків, обмеженням можливостей фіктивного експорту та імпорту з метою мінімізації податкових зобов'язань перед українським бюджетом [4, с. 183-185].

Висновки

Іноземні інвестиції підлягають державній реєстрації, порядок і умови якої визначені постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій”. Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями протягом трьох робочих днів після фактичного їх внесення у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання прав та гарантій, передбачених Законом України “Про режим іноземного інвестування”.

• Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації.
• Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції.
• Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків.
• У разі припинення інвестиційної діяльності іноземному інвестору гарантується повернення його інвестицій.
• Держава гарантує безперешкодний і негайний переказ за кордон всіх отриманих прибутків.
• Іноземним інвесторам в Україні надаються рівні умови діяльності з вітчизняними інвесторами.
• Іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції в Україну у вигляді будь-яких цінностей.
• Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України. При цьому іноземні інвестиції можуть здійснюватися як у формі національної чи іноземної конвертованої НБУ валюти, так і у формі рухомого чи нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав, грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань; будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо; прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів; інших цінностей відповідно до законодавства України. Значною пільгою для іноземних інвестицій є те, що майно, яке ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом. Проте, не все так однозначно та позитивно, як хотілося б. Іноземне інвестування серед низки переваг має і певні недоліки, головним серед яких, мабуть, є часткова або повна втрата контролю над підприємством з боку українського учасника. З цієї причини вбачається прийнятним інвестиційне співробітництво на підставі договору про спільну діяльність, який не передбачає створення юридичної особи. Інакше кажучи, якщо існує загроза отримання іноземним інвестором монопольного становища в тій чи іншій галузі економіки, то безпечніше обмежитися укладенням договору про спільну діяльність без створення юридичної особи з метою об'єднання капіталів для реалізації конкретних проектів. Проте, якщо проблема монополізації більшою мірою стосується суб'єктів великого бізнесу, то “вливання іноземного капіталу” в малі та середні підприємства може, навпаки, підтримати й окремий бізнес, і економіку загалом. В Україні боротьба за іноземні інвестиції вже неодноразово ставала підставою для «відкриття» бізнесу, легалізації заробітних плат та реформування підприємств відповідно до стандартів інвесторів.

Список використаної літератури

1. Буряк П. Маркетинг: Навчальний посібник/ Петро Буряк, Борис Карпінський, Яніна Карпова,; М-во освіти і науки України, Львівська держ. фінансова акад.. - К.: ВД "Професіонал, 2005. - 318 с.

2. Гірченко Т. Маркетинг: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Тетяна Гірченко, Олена Дубовик,; Мін-во освіти і науки України, Національний банк України, Львівський банківський ін-т. - К.: ІНКОС: Центр навчальної літератури, 2007. - 254 с.

3. Земляков І. Основи маркетингу: Навчальний посібник/ Ігор Земляков, Ігор Рижий, Василь Савич,; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 352 с.

4. Крамаренко В. І. Маркетинг: Навчальний посібник/ В. І. Крамаренко, Б. І. Холод та ін.. - К.: ЦУЛ, 2003. - 257 с.

5. Маркетинг у прикладах і завданнях: Навч. посібник / За ред. С. М. Ілляшенка. - Суми: Університетська книга, 2006. - 399 с.

6. Маслова Т. Маркетинг. /Татьяна Маслова, Светлана Божук, Ла-риса Ковалик,; Ред. В. Усманов. - СПб.: Питер; М.; Харьков; Минск, 2001. - 128 с.

7. Старостіна А. Маркетинг: Навчальний посібник/ Алла Старостіна, Дмитро Черваньов, Олександр Зозульов,. - К.: Знання-Прес, 2002. - 192 с.

8. Щербань В. Маркетинг: Навчальний посібник/ Володимир Щербань,; М-во освіти і науки України, Черкаська академія менеджменту. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 202 с.