Марк Порцій Катон, як політичний діяч і підприємець

Вступ.

Розділ І. Огляд джерельної бази та наукової літератури.

Розділ ІІ. Політична кар'єра Марка Порція Катона.

Розділ ІІІ. Роль Катона в історії Риму його доби.

Висновки.

Перелік використаних джерел.

Вступ

Актуальність теми. Марк Порцій Катон Старший (234–149 рр. до н. е.) — державний діяч і літератор Риму, походив із стану вершників. Він став першим римським істориком, який писав латиною. Йому належать «Начала» (праця з історії Риму від заснування міста до Другої Пунічної війни), близько 180 промов (тексти втрачено), а також трактат «Про землеробство» — цінне джерело з аграрної історії Риму ІІ ст. до н. е. Нащадки знають Катона як Цензорія — за його діяльність на посаді цензора, а також за аскетичний спосіб життя та сувору мораль. Він брав безпосередню участь у війні проти Ганнібала та карфагенського впливу. Його політична програма ґрунтувалася на ідеї відродження простоти римського суспільства минулих часів, що зумовило його недовіру до філософських мудрувань і неприйняття грецької освіченості (зокрема, він домігся висилки з Риму грецьких філософів на чолі з Карнеадом). Водночас Катона вважають засновником латинської прози; найвідоміший його твір «Походження» описує історію Риму від найдавніших часів до сучасної йому доби (збереглися лише фрагменти). Повністю до нашого часу дійшов тільки трактат «Про сільське господарство». Вивчення політичних та економічних ідей Катона є актуальним, оскільки його господарський досвід може бути корисним і в сучасних умовах.

Мета роботи — проаналізувати політичні та економічні погляди Марка Катона Старшого.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

- дати характеристику джерелам та літературі про Катона;

- розглянути політичну діяльність Катона;

- визначити внесок Катона в історію стародавнього Риму.

Предмет дослідження — життєвий шлях і політична діяльність Катона.

Об'єкт дослідження — політична та підприємницька діяльність Катона.

Хронологічні межі роботи охоплюють період життя Катона — 234–149 рр. до н. е.

Структура роботи. Робота містить вступ, у якому обґрунтовано актуальність, визначено мету, завдання, предмет, об'єкт і хронологічні межі; основну частину з трьох розділів; висновки, де узагальнено викладений матеріал, та список використаної літератури — 10 джерел.

Розділ І. Характеристика джерел та літератури

Найповніше біографію Катона подає Плутарх. Він спирався на працю Непота, книги Полібія, твори самого Катона (зокрема й «Землеробство»), а також на різноманітну біографічну традицію. Якщо відкинути моралізаторські відступи Плутарха, перед нами постає досить чітка картина життя Катона та його господарства. Додатковим джерелом є праці Тита Лівія, які детально висвітлюють політичну діяльність Катона. Інші життєписи Катона є пізнішими компіляціями і не містять суттєво нової інформації.

Твори Плутарха не є цілком оригінальними, однак вони свідчать про його величезну начитаність. Перелік його праць налічує 207 назв; збереглося понад 150 (деякі з них вважаються несправжніми). Їх поділяють на дві групи: 1) популярно-філософські (так звані «моральні») трактати на різні теми — релігійні, філософські, природничі, антикварні, але найчастіше етичні (наприклад, про цікавість, лестощі, користолюбство, балакучість, чесноту і порок, подружні настанови тощо) і 2) біографії. Цей поділ походить від видання Плутарха, підготовленого візантійським ченцем Максимом Планудом (XIII ст.), і є доволі умовним.

У творах першої групи зазвичай використовується форма діалогу, послання або діатриби — цікавої розповіді на філософські теми, де широко залучаються виписки та перекази філософської продукції минулих століть. Літературні питання цікавили Плутарха переважно у зв'язку з моральними та педагогічними проблемами.

Біографії — це головна праця Плутарха «Порівняльні життєписи» грецьких і римських державних діячів. Історичні події для Плутарха є лише матеріалом для відтворення образів великих людей минулого як взірців для наслідування; дрібні особисті риси привертають особливу увагу мораліста-характеролога, який не цурається й анекдотів. У критичному ставленні до джерел і розумінні причин історичних подій Плутарх поступався навіть античній науці. Для сучасного історика його «життєписи» цінні насамперед як багаті збірки матеріалів з історіографічної літератури, що не дійшла до нас.

Хоча Плутарх не був оригінальним автором, він збирав і опрацьовував написане до нього іншими письменниками та мислителями. У його обробці ціла традиція набула нового вигляду, і саме він упродовж багатьох століть визначав європейську думку і літературу. Різноманітності інтересів Плутарха відповідала значна кількість його творів, з яких збереглося менше половини[5, c. 29-30].

Найбільшим успіхом як за життя автора, так і в наступні століття користувалися його «Паралельні життєписи». Біографічна форма викладу історичних подій не була винаходом Плутарха. Задовго до нього александрійські вчені складали життєписи відомих поетів, філософів та інших знаменитих людей. Але Плутарх був, можливо, першим, для кого біографії стали основною формою викладу історії: він писав біографії політичних діячів і полководців, вплітаючи події історії країни в канву їхнього життя.

Книги Плутарха невипадково названі паралельними або порівняльними життєписами, оскільки з п'ятдесяти написаних ним біографій сорок п'ять об'єднані в пари. (Одна група біографій розповідає одразу про чотирьох героїв — братів Гракхів і двох спартанських царів-реформаторів Агіса і Клеомена.) Грецький герой завжди поєднаний у пару з римським. Наприкінці кожної пари біографій Плутарх подає зіставлення, у якому визначає риси схожості та відмінності між грецьким і римським героями. Проте ці зіставлення часто штучні й не можуть переконати читача в близькості характерів або обставин життя обох.

Кожна біографія Плутарха є завершеним художнім твором, у якому життя людини простежується від народження до смерті. Усі епізоди ретельно відібрані та підпорядковані єдиній ідеї. Чудовий талант підказав письменнику єдино правильний для такого роду творів прийом — використання драматичної форми, розробленої великими грецькими трагіками. У житті кожної видатної людини буває «зав'язка», коли визначається її подальша доля, і «апогей» — зоряна година, коли вона отримує можливість виконати своє історичне призначення. Природною розв'язкою драми людського життя є смерть, обставинам якої Плутарх приділяє чимало місця. Завершеність форми призводить до того, що історичні події ніби сконцентровані навколо життя героя; Плутарх тримає читача в постійній напрузі, в очікуванні того, як ці події вплинуть на життя героя, чи зуміє він оволодіти ними або стане жертвою історичних катаклізмів. У різні часи людям ставали особливо близькими то одні, то інші з описаних Плутархом періодів. У XIX ст. найцікавішим здавався період розквіту афінської демократії, блискуча епоха Перікла, волелюбні промови Демосфена. У наш час особливий інтерес викликає настрій римських громадян, які перестали захоплюватися політикою і прагнули лише до спокійного життя та добробуту. Така зміна в настрої суспільства, падіння інтересу до політики та відсутність прагнення до участі в захисті батьківщини й управлінні державою привели до заміни римської республіки імператорським ладом[4, c. 32-33].

Катон Старший народився в Тускулі, в Альбанських горах на південний схід від Рима, де його родина володіла маєтком. Як військовий трибун він брав участь у Другій Пунічній війні, зокрема в битві під Метавром (207 р. до н. е.). У 204 р. до н. е. Катон став квестором, тобто фінансовим чиновником, і в цій якості супроводжував видатного полководця Публія Корнелія Сципіона Африканського під час вторгнення римлян в Африку. Педантичність Катона у грошових питаннях дратувала Сципіона. Із цієї поїздки Катон привіз у Рим Еннія, якому судилося стати великим поетом.

За підтримки Луція Валерія Флакка, представника давньої римської знаті, який володів маєтком неподалік від маєтку Катона, Катон перебрався до Рима, де поставив свої ораторські здібності на службу своєму заступникові й водночас почав збирати власних прихильників, щоб розпочати сходження традиційними для римської знаті щаблями влади. У 199 р. до н. е. його обрали еділом, у 198 р. до н. е., будучи претором, він керував Сардинією, де боровся з лихварством. У 195 р. до н. е. Катон став консулом (найбільший успіх для homo novus, букв. «нова людина», тобто «вискочка») і в цій посаді вирушив до Іспанії, де йому довелося придушувати повстання, із чим він блискуче впорався. Як проконсул Катон залишився в Іспанії ще на рік і організував тут нову провінцію Ближня Іспанія. Після повернення його визнали гідним тріумфу, після чого він успішно воював у 191–189 рр. до н. е. в Греції проти сирійського царя Антіоха ІІІ, перебуваючи під командуванням Манія Ацилія Глабріона.

У наступні роки Катон часто ініціював судові переслідування за різні провини (у греків і римлян, які не знали інституту державних обвинувачів, це вважалося обов'язком кожного громадянина). Так, один полководець вимагав тріумф за бої, яких, на думку Катона, зовсім не було, інший, будучи проконсулом, виявив безглузду жорстокість до жителів провінції. Катон також був головним критиком Сципіона Африканського та його брата Луція щодо того, як вони розпорядилися військовим видобутком.

У 184 р. до н. е. Катона обрали цензором разом зі своїм політичним патроном Валерієм Флакком. Конкуренція того разу була надзвичайно гострою, оскільки на посаду претендувало чимало відомих кандидатів, і деякі з них зовсім не бажали поступатися «вискочці», предки якого ніколи не обіймали в Римі високих посад. Катон (про його колегу ніхто не згадує) виявив себе в цій посаді так, що заслужив прізвисько Цензор. Він піддав список сенаторів нещадному перегляду, виключивши з нього сімох негідних. Так само суворо переглянув він і стан вершників. Було видано закон, що обмежував витрати на розкіш (римляни, як і греки, вірили в дієвість подібних постанов). Крім того, цензори здійснили будівництво низки громадських споруд і проклали нові дороги, у яких відчувалася гостра необхідність. Зокрема, величезна на ті часи сума в 1000 талантів була витрачена на міську каналізацію[6].

Найбільше Катон відомий роллю, яку він відіграв у долі Карфагена. Побувавши там як посол у 153 р. до н. е., Катон був вражений зростаючим багатством міста та потенційною загрозою, яку міг знову становити цей давній ворог Рима. Припущення, нібито Катон та інші землевласники бажали знищення Карфагена заради монополії в торгівлі вином і олією, не надто переконливе. Можливо, Катон побоювався, що Карфаген потрапить у руки енергійного царя Нумидії Масинісси, який у такому разі сам став би суперником Рима. Як би там не було, відтоді Катон завершував кожен свій виступ у сенаті словами: «Що ж до решти, я вважаю, що Карфаген має бути зруйнований» («Ceterum censeo Carthaginem esse delendam»). Вважається, що саме з його ініціативи римляни розпочали Третю Пунічну війну (149–146 рр. до н. е.), яка завершилася руйнуванням Карфагена.

Біографія Катона — це типова біографія римського аристократа його епохи. Катон перебрався до Рима, бо тут перед ним відкривалося ширше поле діяльності, однак його твір «Початки» (не зберігся) було присвячено скоріше історії Італії, ніж Рима. Немає жодної необхідності протиставляти Катона Сципіону Африканському, як це роблять деякі автори, які зображують Катона реакціонером і шанувальником старовини, що очолив рух, ворожий Сципіону, прогресивному прихильнику грецької культури. Насправді Катон і сам дивився в майбутнє, він проникливо засвоїв усе краще в грецькій цивілізації, хоч йому й була неприємна тогочасна грецька політика. Після тридцяти років (а зовсім не в старості, як повідомляють деякі джерела) Катон вивчив грецьку мову. Трактат «Про землеробство» (зберігся), підручник із прибуткового ведення господарства, складений за грецькими зразками, і навіть нечисленні збережені фрагменти промов Катона (Цицерон мав понад 150 його промов) свідчать, що він дещо почерпнув із грецької риторики. Нова будівля суду, базиліка, яку звів Катон, будучи цензором, також виявляє грецький вплив[9, c. 89].

Розділ ІІ. Політична діяльність М.П.Катона

Початок політичної кар'єри Катона припадає на роки Другої Пунічної війни. Гостра політична та соціальна боротьба, що розгорнулася в Римі з другої половини ІІ ст. до н. е., сприяла розвитку низки прозових жанрів: публіцистики, памфлетів, промов, мемуарів, історичних коментарів. Це трактати державного діяча і письменника Марка Порція Катона Старшого (234–149 рр. до н. е.), у яких він закликав римлян до мужності, наслідування доблесті предків, а також давав корисні поради щодо ведення господарства.

Катон розвивав свої теорії в загальному контексті дискусій про змінну природу римського суспільства, що точилися в колі римської еліти в ІІ столітті до н. е.

У зв'язку з економічною політикою Катона варто докладно зупинитися на заходах, проведених Катоном разом із Валерієм Флакком під час їхньої цензури в 184 р. до н. е., а також їхніми послідовниками. Ці дані можуть повною мірою показати розвиток римської економіки й сільського господарства часів Катона. Із самого початку свого цензорства Катон, борючись зі свавіллям вищих посадових осіб у провінціях, що зростало (Plut., Cato Maі., 17-18; Lіv., XXXІ,40-44), проводить перевірку сенатського та вершницького стану. Багато представників римського нобілітету, захоплюючи землі на ager publіcus і наживаючи багатства в провінціях, прагнули до безконтрольної влади в сенаті. У зв'язку із цим було вжито таких заходів. Він обмежував розкіш (Plut., Cato Maі., 18; Lіv., XXXІ,44), причому ту, що надходила в Рим з інших країн, куди витікало римське золото. Він боровся з незаконною окупацією ager publіcus, руйнуючи будівлі, що виходили за межі приватних земель. Цікавий й інший захід Катона, спрямований проти наживи на відкупах — він підняв до межі ціну відкупів державних податків. Ці заходи були вжиті не лише для боротьби з нобілітетом, а й для розвитку середніх маєтків (від 80 до 200 югерів). Це підтверджується й тим, що Катон у своє цензорство скорочує плату за підряди (Plut., Cato Maі., 18-19), що відповідно мало знизити вартість будівництва вілли та сезонних робіт у маєтку. Із цього приводу слід зауважити, що сам Катон у своєму «Землеробстві» часто згадує здачу в підряд частини сільськогосподарських і будівельних робіт (Cato, De agrі cultura, 2,6;14-15;16;144-145). Тому саме таким господарям було вигідно скорочення плати за підряди. У цьому ж ключі можна сприймати закон, внесений у цензорство Катона Орхієм, що обмежував число бенкетів і гостей, а також Фаннієв закон 161 р. до н. е., що обмежив витрати на бенкети від 10 до 100 асів (Gell., ІІ.24.1). Автори законів про розкіш могли, крім інших міркувань, сприяти забезпеченню збуту дешевших місцевих продуктів. Таким чином, цензорство Катона й наступні законодавчі акти мали послужити розвитку місцевого італійського землеробства, яке було зруйноване за роки війни з Ганнібалом, причому найбільше постраждали дрібні та середні землевласники. Пізніше Катон зближується з частиною римського нобілітету, яка так само прагнула зберегти вільне італійське селянство як опору римської держави й армії, а також, зберігаючи середнє помісне господарство, протидіяти росту великих земельних володінь. Так Катон пов'язує сімейними узами себе з домом Сципіона Еміліана та іншими знатними родами (Plut., Cato Maі.,21; Cіc., De senectute, І,3). Пізніше саме із цього прореформаторського середовища вийшли брати Гракхи. Не випадковим є й прагнення Катона до руйнування Карфагена (війна з яким почалася незадовго до смерті Катона Старшого в 149 р. до н. е.). Не потрібно говорити про те, що Катон народився, виріс і сам брав участь у протистоянні Рима й Карфагена. Але Карфаген і після поразки залишався одним із головних політичних і торговельних суперників Рима. Катон після свого перебування в Карфагені у промові перед сенатом акцентує увагу саме на аграрних досягненнях Карфагена (Plut., Cato Maі., 27). Саме тому Катон у своєму трактаті активно пропагує культивацію культур, що збагатили карфагенських хліборобів, тобто культури оливок і особливо винограду (Cato, de agrі cultura,1,7;10;11). Вони, як видно, і раніше оброблялися не лише в південній, а й в іншій Італії. Але Катон у своєму трактаті пропонує нові, передові способи культивації цих культур[8, c. 157].

Таким чином, можна відзначити, що протягом усієї своєї державної діяльності Катон дотримувався певної політичної лінії, яка полягала в боротьбі з необмеженою владою нобілітету, розвитку власне римської культури, підтримці середньопомісного та селянського виробника в Італії, причому, на думку Б.С. Ляпустина, створення селянського господарства не було самоціллю, а становило важливу умову зміцнення самої римської громади.

На нашу думку, Катон зовсім не був «консерватором у всьому, який уживався з прихильністю до нових форм господарства». За повідомленням Плутарха, Катон виріс саме в батьківських маєтках, а не в селянському будинку (Plut., Cato Maі., 1). А якщо ще пам'ятати, що предки Катона були представниками вершницького стану, а сам Катон позичав гроші на заморську торгівлю, улаштовував валяльні майстерні, то ми цілком можемо зрозуміти його прихильність передовим формам господарства, якщо звичайно вони не почали складатися ще в середині ІІІ ст.

Так само ми схильні не погодитися із твердженням М.Е. Сергієнко про те, що в розумінні Катона «гарна людина й господар» означав жорстокого користолюбця. На нашу думку, поради в трактаті Катона характеризують його як доброго й дбайливого господаря. Господар у трактаті Катона намагається подбати в міру своїх можливостей про прибутковість маєтку, не забуваючи й про становище своїх рабів. Причому ми знаємо в цей же час приклади найжорстокішого поводження з рабами, наприклад на Сицилії, і на тлі цих повідомлень порада Катона про продаж старого раба (Cat., 2) уже не виглядає такою жорстокою. Причому такий раб в описаному Катоном маєтку міг, можливо, створювати значні витрати, які не могли окупитися, а це могло вдарити по доходах господаря. На нашу думку, ідеал господаря в Катона — це людина, яка добре знає ведення господарства й влаштувала свою садибу так, щоб вона приносила високий дохід[2, c. 62-63].

У внутрішній політиці в Катона було два напрями: політико-адміністративний, культурний та економічний. Перший містив у собі боротьбу зі зловживаннями магістратів, особливо в нещодавно створених провінціях, що призводило до повстань і невдоволень провінціалів. Катон, усвідомлюючи перевагу еллінської культури й мистецтва над римсько-латинським, намагався створити оригінальні наукові й художні твори латинською мовою, захищав талановитого латинського поета Еннія (Corn. Nep., Cat. Maі., 1). У зв'язку з економічною політикою Катона необхідно докладно зупинитися на заходах, проведених Катоном разом із Валерієм Флакком під час їхньої цензури в 184 р. до н. е., та їхніми послідовниками. Із самого початку свого цензорства Катон проводить перевірку сенатського та вершницького стану, борючись зі свавіллям вищих посадових осіб у провінціях, що зростало (Plut., Cato Maі., 17-18; Lіv., XXXІ,40-44). Багато представників римського нобілітету, захоплюючи землі на ager publіcus і наживаючи багатства в провінціях, прагнули до безконтрольної влади в сенаті. У зв'язку із цим він уживав і таких заходів. Він обмежував споживання предметів розкоші (Plut., Cato Maі., 18; Lіv., XXXІ,44), причому тих, що надходили в Рим з інших країн, куди витікало римське золото. Він боровся з незаконною окупацією ager publіcus, руйнуючи будівлі, що виходили за межі приватних земель. Цікавий й інший захід Катона, спрямований проти наживи на відкупах — він підняв до межі ціну відкупів державних податків. Ці заходи були вжиті не лише для боротьби з нобілітетом, а й для розвитку середніх маєтків. Це підтверджується й тим, що Катон у своє цензорство скорочує плату за підряди (Plut., Cato Maі., 18-19), що відповідно мало знизити вартість будівництва вілли та сезонних робіт у маєтку. Із цього приводу слід зауважити, що сам Катон у своєму «Землеробстві» часто згадує здачу в підряд частини сільськогосподарських і будівельних робіт (Cato, De agrі cultura, 2,6;14-15;16;144-145). Тому саме таким господарям було вигідно скорочення плати за підряди. У цьому ж ключі можна сприймати закон, внесений у цензорство Катона Орхієм, що обмежував число бенкетів і гостей, а також Фаннієв закон 161 р. до н. е., що обмежив витрати на бенкети від 10 до 100 асів (Gell., ІІ.24.1). Автори законів про розкіш могли, крім інших міркувань, сприяти забезпеченню збуту дешевших місцевих продуктів. Таким чином, цензорство Катона й наступні законодавчі акти мали послужити розвитку місцевого італійського землеробства, яке було зруйноване за роки війни з Ганнібалом. Причому найбільше постраждали дрібні та середні землевласники. Політика Катона була відверто протекціоністською та спрямованою на експорт італійських товарів у Галлію, Іллірик, дунайські та прирейнські регіони[7].

У зовнішній політиці Катон мав свою певну програму, яку він сформулював у своїх промовах. Основними пунктами цієї програми були підтримка правових норм щодо союзників, заміна клієнтели на провінційне управління та знищення Карфагенської держави.

Таким чином, можна бачити, що біографія Катона Старшого не виявляє нам якихось істотних протиріч. Катон був яскравим представником «нових людей» у політиці Римської республіки першої половини ІІ ст. до н. е. Він дотримується певних ідей, властивих спочатку тій групі, у яку він увійшов на початку своєї політичної кар'єри, а потім очолив[1, c. 243].

Розділ ІІІ. Внесок М.П.Катона в історію тогочасного Риму

В епоху грецького впливу на літературу, філософію, релігію, науку та мистецтво старомодні римляни, прихильники mos maiorim (традицій предків), відчували незадоволення та страх. Вони шукали якоїсь опори і зрештою знайшли її в особі Катона, який виявився щирим захисником старих традицій. Катон, пройшовши всі етапи cursus honorum, отримав спочатку посаду трибуна, а потім цензора; він був прекрасним воєначальником і безстрашним воїном, прославився своїм ораторським мистецтвом. «Він був добрим мужем, хорошим батьком сімейства і чудовим господарем», — каже Плутарх у біографії Катона. Але як би не цінував Катон державну діяльність, усе ж виконання обов'язку громадянина, як він його розумів, тобто бути чудовим господарем та главою сім'ї, ставив понад усе. Він казав, що надає перевагу ролі прекрасного чоловіка, аніж знаменитого сенатора. Спосіб життя Катона був дуже простий. Жодних витрат на розкіш. Він не купував дорогих рабів. У будинку не було килимів та інших предметів розкоші. Свої суворі принципи Катон упроваджував і в політиці. Будучи цензором, він ужив серйозних заходів проти розкоші та розбещеності суспільства. Так, він вигнав одного із сенаторів лише за те, що той поцілував на людях свою дружину. Великими податками на предмети розкоші Катон намагався повернути римлян до старої простоти. Отже, усім своїм життєвим укладом, усіма своїми принципами Катон наслідує істини стоїцизму.

Аграрна тематика виявилася тоді такою актуальною, що на ній зосередили увагу більшість інтелектуалів, серед яких був Марк Порцій Катон (234–149 рр. до н. е.). Він написав твір «Про землеробство», у якому всіляко підносив сільське господарство. Покликаючись на звичай предків у ставленні до різних занять, Катон писав, що «якщо хотіли уславити добру людину, то її хвалили як доброго землероба і доброго господаря... Землероби стають найвідважнішими людьми і найдіяльнішими воїнами; дохід землероба найчистіший, найнадійніший і найменше викликає заздрощів; люди, зайняті цією справою... шляхетні».

Землеробські заняття, на думку Катона, стоять вище від будь-яких інших, не кажучи вже про лихварство, яке ганебніше від злодійства. Тому Катон давав пораду, як краще вести сільське господарство. «Якщо ти мене запитаєш, який маєток поставити на перше місце, я, — відповідав Катон, — скажу так: сто югерів землі, яка зайнята всіма культурами і знаходиться у найкращому місці... З ранньої юності господареві треба дбати про те, щоб обробити маєток».

Агрономічні поради Катона чергувалися з економічними. Він казав, що «потрібно перевірити кількість грошей і хліба, те, що підготовлено для годівлі худоби; кількість вина, олії, що продано, що виручено, що залишилось, що можна продати... Господар повинен розпорядитись роботами... Він повинен здійснити продаж: продати олію, якщо добра ціна, вино, продати надлишки зерна, старих волів, хирляву худобу, хирлявих овець (вовну, шкіри, старий віз, старі залізні знаряддя), пристаркуватого раба, хворого раба і взагалі продати все, що непотрібне. Господар повинен прагнути продавати, а не купувати».

Отже, Катон акцентував на тому, як можна здобути найбільше доходу від ведення сільського господарства. У «Землеробстві» Катона всі питання домогосподарства опрацьовані докладніше, ніж Ксенофонтом в «Економікосі». Катон, порівняно з грецькими мислителями, міг скористатися більшим досвідом організації сільського господарства у землевласників-латифундистів[2, c. 25-27].

Усі думки щодо напрямів внутрішньої та зовнішньої політики Римської республіки були сформульовані й розвинені Катоном у його промовах, трактатах і «Началах», куди, до речі, сам Катон помістив усі свої промови. Можна припустити, що «Начала» Катона створювалися як своєрідний програмний документ, що викладав програму дій самого Катона.

Думки Катона Старшого й основи його політики були підтримані наступними поколіннями римських політиків. Пізніше Катон зближується з частиною римського нобілітету, яка так само прагнула зберегти вільне італійське селянство як опору римської держави й армії, а також, зберігаючи середнє помісне господарство, протидіяти росту великих земельних володінь. Так Катон пов'язує сімейними узами себе з домом Сципіона Еміліана та іншими знатними родами (Plut., Cato Maі.,21; Cіc., De senectute, І,3). Саме із цього прореформаторського середовища вийшли брати Гракхи. Послідовником політичної ідеології Катона Старшого був і Цицерон, який дотримувався Катонових заповідей і навіть намагався ідеалізувати образ суворого Цензора. Багато ідей Катона знайшли своє втілення й в імператорську епоху[7].

Висновки

Катон Старший (Катон Марк Порцій) народився в м. Тускулі. Надзвичайно освічена людина, державний діяч, історик і письменник Стародавнього Риму. У 195 р. до н. е. — консул, пізніше (з 184 р. до н. е.) — цензор. Захисник привілеїв аристократії, він вимагав знищення Карфагена — торговельного конкурента Риму. Обґрунтування староримських форм рабовласництва, методи ведення великого хліборобського господарства детально викладені Катоном Старшим, який сам був великим землевласником, у трактаті «Про сільське господарство» (рос. перекл. — «Земледелие». — М.; Л., 1950). Трактат Катона відобразив період підйому римського рабовласницького виробництва. Його ідеалом було в основному натуральне господарство, яке забезпечувало передусім свої потреби. Однак не виключалася й торгівля, яка дозволяла реалізувати частину надлишкової продукції та придбати те, що не могло вироблятися власними силами. Велике місце в праці Катона займають поради щодо утримання рабів, використання їхньої праці, методів експлуатації. Автор відносив рабів до знарядь праці, радив утримувати їх у суворості, залежно від старанності, раціонально експлуатувати їхню працю. Катон вважав доцільним купувати рабів у юному віці, виховувати їх у покорі, у дусі, який необхідний господарю. Передбачаючи можливі незадоволення та виступи рабів, Катон радив підтримувати в їхньому середовищі ворожість, провокувати конфлікти, незгоди між ними, вчасно звільнятися від старих і слабких. Раби каралися за найменшу провину. Харчі, одяг, житло мали відповідати їхньому становищу знаряддя, яке розмовляє. Усі ці поради Катона націлені на забезпечення раціонального ведення великого рабовласницького господарства.

Список використаної літератури

1. Балух В. Історія Стародавнього Риму / Василь Балух, Віктор Коцур. — Чернівці: Книги-ХХІ, 2005. — 676 с.

2. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / О. М. Джужа, В. С. Калиновський, Т. А. Третьякова та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. — 2-ге вид., переробл. і доп. — К.: Атіка, 2005. — 255 с.

3. Крижанівський О. Історія Стародавнього Сходу: підручник для студ. вузів / Олег Крижанівський. — 2-е вид., стереотип. — К.: Либідь, 2002. — 589 с.

4. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Трактаты и диалоги / С.М. Макаренков (ред.). — М.: Рипол Классик, 1998. — 670 с.

5. Плутарх. Марк Катон. — В кн.: Плутарх. Сравнительные жизнеописания, т. 1. М., 1964.

6. Семенов В.В. Марк Порций Катон. Политика и идеология в Римской республике в первой половине II в. до н.э. // http://www.centant.pu.ru/sno/publ/index.htm

7. Семенов В.В. Политическая биография Катона Старшего // http://www.centant.pu.ru/sno/publ/index.htm

8. Сергеенко М.Е. Из заметок о Катоне // ВДИ, 1976, № 3. С. 157.

9. Сергеенко М.Е. Катон и его земледелие // Марк Порций Катон. Земледелие. М., 1950, с. 89.

10. Сергеенко М.Е. Очерки по сельскому хозяйству древней Италии. М.-Л., 1958, сс. 122-123.