Малий бізнес в Україні, стан та проблеми розвитку

Вступ

Актуальність теми зумовлена тим, що в Україні останнім часом сектор малого бізнесу демонструє активне зростання, а його частка в народногосподарському комплексі неухильно підвищується.

Саме у сфері малого та середнього підприємництва зосереджений основний потенціал для створення нових робочих місць і боротьби з безробіттям. Зокрема, за інформацією Державної служби зайнятості України, у Харківській області малий бізнес забезпечує роботою кожного четвертого з усіх зайнятих, а в Харкові — майже кожного третього. Саме тому питання розвитку цього сектору набувають особливої актуальності.

Однією з ключових перешкод для розвитку малого бізнесу, як відомо, є дефіцит фінансових ресурсів. Проблематиці розвитку малого підприємництва присвячено численні праці як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників, серед яких П. Берне, В.А. Рубе, В.Е. Савченко, М.Д. Білик, В.І. Шпак, В.Н. Парсяк, С.К. Реверчук, О.С. Філімоненков та інші.

Наукові пропозиції здебільшого стосуються оптимізації фінансових ресурсів підприємств або можливостей залучення інвестицій. Багато дослідників розглядають мікрокредитування як один із способів вирішення проблеми, проте не аналізують труднощі, пов'язані з його практичним застосуванням.

Мета роботи полягає у визначенні ролі та місця малого і середнього бізнесу в перехідній економіці України.

Завдання дослідження:

• охарактеризувати особливості функціонування малого бізнесу в умовах сучасної макроекономічної політики України;
• проаналізувати ефективність державної політики підтримки малого бізнесу;
• запропонувати конкретні рекомендації для підвищення її результативності.

Предметом дослідження виступає мале підприємництво в Україні, об'єктом — його стан, державна підтримка та напрями вдосконалення.

1. Значення малих підприємств в економіці України

Підприємницькі відносини найповніше втілюються саме в малому бізнесі, де незалежність власника поєднується з персоніфікованим управлінням. З огляду на особливості трансформаційних економік, малий та середній бізнес (МСБ) виконує низку специфічних соціально-економічних функцій:

1. Сприяння демонополізації, приватизації та роздержавленню, стимулювання конкуренції, формування суб'єктів ринкового господарства, орієнтованих на попит.

2. Залучення до економічного обороту ресурсів (матеріальних, природних, фінансових, людських, інформаційних), які не використовуються великими компаніями.

3. Поліпшення ринкової ситуації через забезпечення еластичності структури ринків, регулювання попиту, пропозиції та цін, часткову компенсацію втрат пропозиції під час реструктуризації великих підприємств, індивідуалізацію пропозиції та задоволення місцевих потреб.

4. Звільнення великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної продукції, що підвищує ефективність їхньої діяльності. Кооперація з малими підприємствами дозволяє великим компаніям підвищити гнучкість виробництва та зменшити комерційні ризики.

5. Створення додаткових робочих місць, подолання прихованого безробіття, працевлаштування працівників, вивільнених під час реструктуризації великих підприємств.

6. Стимулювання ділової активності населення та формування середнього класу — соціальної бази реформ, що забезпечує стабільність суспільства.

7. Протидія люмпенізації та утриманській психології, сприяння розвитку людського капіталу.

8. Зниження соціальної напруженості через послаблення майнової диференціації та підвищення доходів населення.

9. Підвищення гнучкості національної економіки та ринкової пропозиції відповідно до умов відкритої економіки.

10. Сприяння демократизації суспільства та раціоналізації системи економічного управління [4, c.8].

Незважаючи на невелику економічну "вагу" окремих підприємств, МСБ у перехідних економіках розвивається досить швидко. Це зумовлено його конкурентними перевагами в інституційній структурі економіки:

• мобільність, швидке реагування на зміни ринкової кон'юнктури, оперативне освоєння нової продукції;
• дрібносерійне виробництво, ефективність за рахунок вузької спеціалізації, технологічна гнучкість;
• низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати;
• здатність до мобілізації доступних ресурсів, включаючи використання досягнень науково-технічного прогресу;
• раціональна організація, що забезпечує зближення менеджменту, маркетингу та виробництва;
• оптимальні можливості для реалізації підприємницьких здібностей [7, c. 13].

Водночас ці переваги мають зворотний бік — системні загрози, що зумовлюють нестійкість розвитку малого підприємництва:

• обмеженість фінансових ресурсів, труднощі з придбанням виробничих площ та обладнання;
• відсутність фінансових резервів, загроза швидкого банкрутства;
• вузьке коло постачальників, що створює залежність бізнесу;
• нерозвиненість інфраструктури збуту та післязбутового обслуговування;
• локальність ресурсів і ринків збуту, що обмежує зростання;
• низька конкурентоспроможність продукції, де важлива економія на масштабах;
• висока вразливість до економічних (інфляція, податковий тиск) та позаекономічних (тиск влади, криміналітету) чинників;
• нестабільність доходів підприємств та працівників;
• значна роль особистісного чинника, що сприяє "тінізації" та криміналізації;
• недостатня методологічна забезпеченість (бухгалтерія, менеджмент, маркетинг), брак навичок та підприємливості [10, c. 57-59].

Крім об'єктивних чинників, у перехідних економіках важливу роль відіграють інституційні — громадська думка щодо підприємництва, ставлення держави до цього сектору.

Отже, МСБ, будучи невід'ємною складовою ринкової економіки, у трансформаційний період набуває функцій структуроутворюючого елемента. При цьому особливо яскраво проявляється суперечність між високою соціально-економічною значущістю малого підприємництва та слабкою життєздатністю окремих його суб'єктів.

За офіційною статистикою, в Україні налічується 250 тисяч малих підприємств, на яких працює майже 2 мільйони осіб. Однак лише три чверті з них реально виробляють продукцію. Як зазначав Президент України, такі параметри "ще не відповідають можливостям і потребам української економіки": станом на 1 жовтня 2005 р. на 10 тисяч жителів припадало лише 48 малих підприємств. Обсяги також скромні: МСБ забезпечує лише 9% ВВП. Уряд заявив про намір збільшити цю частку до 20% протягом кількох років, створити 100 тисяч нових підприємств і 1 мільйон робочих місць. Для розвитку малого бізнесу підприємцю необхідні: чіткі правила гри; можливість реалізувати ідеї за підтримки уряду та консалтингових структур; доступ до фінансових ресурсів під невеликі відсотки; нормальна податкова система, яка залишає достатній прибуток для розвитку [15, c. 36-38].

2. Негативні тенденції розвитку малого підприємництва в Україні та шляхи їх вирішення

Сьогодні у малому бізнесі України зайнято понад 5 мільйонів людей, які виробляють близько 12% ВВП. Головним гаслом підприємців досі залишається: "не заважайте нам працювати", адже виживати доводиться у вкрай складних умовах.

Основними проблемами підприємці називають недосконалу законодавчу базу, хабарництво та систему оподаткування.

Для встановлення законодавчих засад контролю за діяльністю суб'єктів господарювання Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розробив проект Закону "Про основні засади здійснення контролю за діяльністю суб'єктів господарювання в Україні". Проект визначає єдиний порядок проведення перевірок, обстежень та надання приписів, що має допомогти уникнути порушень законодавства та налагодити паритетні стосунки між контролюючими органами та бізнесом. За висновками фахівців, прийняття документа сприятиме зменшенню зловживань та підвищенню захищеності прав суб'єктів господарювання.

Водночас в Україні повноваження контролю фінансової та господарської діяльності мають близько 30 органів державної влади. Внутрішня неузгодженість цієї системи, часта зміна орієнтирів створюють необґрунтовані ризики та бар'єри для підприємницької діяльності. Нестабільність законодавства, бюрократизм, невизначеність прав і обов'язків держави та бізнесу, суперечливість нормативних актів різних відомств обумовлюють неефективність регуляторного середовища [14, c. 2-4].

Фінансове забезпечення державної політики підтримки малого підприємництва здійснюють: на загальнодержавному рівні — Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному — регіональні фонди, на місцевому — місцеві фонди.

Найвпливовішим засобом державної підтримки є пільги в оподаткуванні. З 1 січня 1999 року Указом Президента "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" запроваджено єдиний податок, який замінив 16 видів податків і зборів. Сьогодні існують чотири режими спрощеного оподаткування: єдиний податок (6% виручки для платників ПДВ, 10% — для інших), спеціальний торговий патент (у деяких регіонах), фіксований податок (20-200 грн. на місяць для фізосіб-підприємців), фіксований сільськогосподарський податок (0,1-0,5%).

У 1999 році на сплату єдиного податку перейшли 94,7 тис. суб'єктів (14,5% від загальної кількості МП); станом на 1 липня 2000 року — 180,9 тис. (55,5 тис. юросіб, 125,4 тис. фізосіб); на середину 2001 року — 297,6 тис. платників (77,6 тис. юросіб, 225,8 тис. фізосіб).

Спрощена система виявилася ефективною не лише як стимул для малого бізнесу, а й як фіскальний інструмент. Місцеві бюджети отримали майже подвійне збільшення надходжень від спеціального торгового патенту.

Прибічники системи відзначають зростання доходів як підприємців, так і держбюджету. Противники вказують на колосальні обсяги коштів, які легально виходять з-під оподаткування через платників фіксованого податку [3, c. 17-18].

Фахівці зазначають, що спрощена система не враховує: якщо об'єкт оподаткування — виручка, то збільшення витрат виробництва збільшує виручку та суму податку, зменшуючи прибуток. Спрощений порядок сприяє розвитку сфери послуг, громадського харчування та торгівлі, але малі промислові підприємства потерпають від недосконалості механізму. Їхня ліквідність нижча, а дефіцит ліквідних ресурсів значною мірою визначає вагу податкового тиску. Де-факто система надає пріоритет дрібним торговельним підприємствам.

Очевидно, що за час дії спрощеної системи темпи зростання кількості МП знизилися, натомість швидко зростає кількість підприємців-фізосіб із символічним рівнем оподаткування (табл. 1). Найбільший ефект введення системи був у перший рік, коли відбувся вихід "з тіні" підприємців, які сплатили символічний податок як плату за спокій. Це позитивний ефект, але йдеться про "висвітлення" раніше тіньової діяльності, а не про збільшення чисельності та оборотів підприємств. Подальше зростання надходжень від фіксованого податку має бути скромнішим.

Поряд із податковою політикою важлива фінансово-кредитна підтримка. За 2002-2004 рр. Український фонд підтримки підприємництва надав МП допомогу на 44,5 млн грн та профінансував регіональні фонди на 10,4 млн грн. Згідно з Розпорядженням Кабміну від 26.10.2005 р., у 2006 році передбачено виділити 25 млн грн. Фінансова підтримка є збитковою: за той самий період МП перерахували до бюджету лише 24,1 млн грн [13, c. 13-17].

Незважаючи на декларований пріоритет фінансово-кредитної підтримки, потреба МП у дешевих кредитах залишається незадоволеною. Відкрито кілька ліній мікрокредитування (зокрема з ЄБРР), але отримання кредитів часто перетворюється на тривалу процедуру через бюрократичні перепони, відсутність кредитної історії та застави, невміння розробити бізнес-план. Кредитно-гарантійна установа, створена Указом Президента від 20 вересня 1999 року, практично не запрацювала. Фінансування заходів підтримки часто затримується через проблеми наповнення бюджету.

Важливим інструментом підтримки на місцевому рівні є регіональні програми, які передбачають законодавче забезпечення, фінансову підтримку, створення інфраструктури, кадрове та ресурсне забезпечення. Програми затверджуються на сесіях відповідних Рад. Фінансування здійснюється за рахунок регіональних і місцевих бюджетів, фондів підтримки підприємництва, центрів зайнятості, банківських кредитів, коштів від приватизації, іноземних інвестицій, міжнародних фондів, коштів громадських об'єднань підприємців та власних коштів виконавців проектів.

За інформацією Держпідприємництва, у 2006 році фінансово-кредитна підтримка надавалась у 9 регіонах (Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Полтавська, Тернопільська, Черкаська області), ще 6 регіонів повідомили про кредитування. Найбільші суми кредитів отримали суб'єкти Криму, Полтавської, Черкаської, Кіровоградської та Тернопільської областей. 10 регіонів повідомили про підтримку фермерських господарств.

Підтримка здійснюється також через міжнародні організації: Німецько-Український фонд, ЄБРР, проект BIZPRO, Програму ООН "Підтримка малого та середнього підприємництва в Україні", проект TACIS, Проект Міністерства міжнародного розвитку Великобританії та Польсько-Американсько-Українську ініціативу. Однак, на думку аналітиків, органи місцевої влади недостатньо використовують регіональні програми для залучення інвестицій [17, c. 83-86].

У 1991-1999 рр. МСБ перебував у кризовому стані через гіперінфляцію, бартеризацію, зменшення внутрішнього ринку. Чисельність зайнятих у 1999 році була меншою, ніж у 1991, хоча кількість МП подвоїлася.

Зростання зайнятості на МП почалося з 2000 року, але темпи відстають від темпів зростання кількості підприємств, що свідчить про "мікронізацію" та зменшення ролі МСБ як фактора зайнятості. Спостерігається уповільнення темпів зростання кількості МП (табл. 1). Враховуючи, що кількість МП на душу населення в Україні щонайменше втричі відстає від країн Центральної і Східної Європи та вдесятеро — від розвинених країн, таке уповільнення не можна вважати насиченням ринкових ніш. Це тривожна ознака відсутності поширення ефекту економічного пожвавлення. На цьому тлі спостерігається різке зростання кількості підприємців-фізосіб, зокрема тенденція перереєстрації МП у приватне підприємництво з правом найму. Такий вид підприємництва не можна вважати формою розвитку повноцінних МП.

За 2006 рік малі підприємства виробили продукції та надали послуг на 42064,4 млн грн, що становило понад 7% від загальнодержавного обсягу.

Ринкові трансформації сприяли змінам у формах власності. З 1992 по 2000 рік частка державних МП скоротилася з 14 до 1,5%. Частка колективної власності зросла з 50 до 62,8%, приватної — залишилася на рівні 32%.

Після 2001 року структура за формами власності практично законсервувалася (табл. 2). Повільне зростання частки приватної форми (менше третини МП) викликає занепокоєння, адже саме вона вважається найоптимальнішою. Серед малих промислових підприємств частка приватної власності у 2004 році становила лише 20%. За юридичною формою промислові МП колективної власності у 2000 році поділялися: кооперативи — 2,3%, акціонерні товариства — 8,6%, колективні підприємства — 11,3%, ТОВ — 65,0%.

Показовим є аналіз регіональної та галузевої структури МП [8, c. 112-115].

Аналіз розподілу МП по регіонах свідчить, що диспропорції територіального розподілу зберігаються (Додаток 2).

Кількість МП залежить від економічного потенціалу регіону. Якщо раніше головним критерієм був промисловий потенціал, то тепер — величина та концентрація банківського і фінансового капіталів. Саме це стало причиною виходу Києва на перше місце за розвитком малого бізнесу у 1999 році. До цього лідирувала Донецька область [9, c. 162].

3. Малий бізнес в Україні: проблеми та перспективи розвитку

Світовий досвід показує, що ефективність економіки залежить від оптимального поєднання малого, середнього та великого бізнесу.

Останнім часом у світі спостерігається тенденція лідерства малих та середніх підприємств, розвиток яких є важливим фактором вирішення соціально-економічних проблем.

У провідних країнах МСБ домінує за чисельністю та обсягами виробництва.

Малі та середні підприємства є найдинамічнішими, їх розвиток залежить від якості бізнес-середовища. Взаємозв'язок держави і бізнесу має взаємовигідний довгостроковий характер. Роль держави — забезпечення конкурентоспроможності економіки, прозора податкова та регуляторна політика, рівні умови для різних форм бізнесу, підтримка підприємництва та приватної ініціативи.

Малий бізнес у розвинутих країнах виконує важливі функції: залучає ресурси, звільняє великі компанії від нерентабельної діяльності, регулює попит і пропозицію, створює робочі місця, долає приховане безробіття, пом'якшує соціальну напругу. Українській економіці доцільно наближатися до таких тенденцій, спрямовуючи зусилля на розвиток малого підприємництва як бази конкурентного ринкового механізму. Малі підприємства забезпечують розвиток економічної системи, наближають її до споживачів, створюють конкурентне середовище, залучають приватний капітал та інвестиції, удосконалюють технології. Вони надають громадянам робочі місця, створюють джерела доходів, забезпечують виробництво товарів і послуг за доступними цінами, збільшують дохідну частину бюджетів. Перевага МП — мобільність, швидке реагування на вимоги ринку, оперативне освоєння нової продукції, нарощування обсягів випуску. Вони забезпечують ефективність капіталовкладень і мають найнижчі інвестиційні потреби [6, c. 22-25].

Крім позитивних чинників, є й негативні: недостатність фінансових ресурсів, труднощі з обладнанням та виробничими площами, вузьке коло постачальників, нерозвинений ринок збуту, незахищеність працівників. Ці чинники притаманні не лише Україні. Підтримуючи малий бізнес, держава підтримує вітчизняних товаровиробників. Без ефективного малого підприємництва неможливе створення конкурентоспроможної економіки. Сектор малого бізнесу в Україні має широку мережу підприємств, працює на внутрішньому ринку та пов'язаний з масовим споживачем.

Питання підтримки малих підприємств складніше, ніж здається. Спрощена система оподаткування є однією з основних тем дискусій на різних рівнях влади, конференціях, семінарах.

З одного боку, ніхто не сумнівається в необхідності підтримки, з іншого — виникає питання: якою мірою та в якій формі ця підтримка має здійснюватися?

Держава багато зробила для підтримки малого підприємництва. Першим кроком став Указ № 727/98, який запровадив спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Для скасування перепон у підприємницькій діяльності Президент видав Указ № 89/2000, який визначив обов'язкове узгодження проектів регуляторних актів з Державним комітетом з питань регуляторної політики та підприємництва.

Ці укази стали кроком у розвитку малого бізнесу, створивши сприятливі умови. Спрощена система шляхом заміни податків єдиним податком і спрощення бухгалтерського обліку суттєво зменшила податкове навантаження, сприяла реєстрації суб'єктів господарювання, вивела з тіні значні доходи та допомогла вирішити питання зайнятості [19, c. 24-27].

Велике значення має Закон № 2181-ІІІ, який встановив чіткі правила визначення й узгодження податкових зобов'язань.

Завдяки нормативно-правовим умовам малий бізнес поступово посідає своє місце в ринковій економіці. Більшість підприємців уже не сумніваються в перевагах спрощеної системи. Але дієвість державної політики ще недостатньо ефективна, малі підприємства не посіли належного місця в структурі економіки та стикаються з проблемами. Вирішення цих питань залишається стратегічно важливим напрямом діяльності всіх гілок влади.

Після набрання чинності Указом № 727/98 спостерігається тенденція до збільшення кількості суб'єктів, які переходять на сплату єдиного податку.

Станом на 1 січня 2004 р. 133,1 тис. суб'єктів — юридичних осіб отримали свідоцтва про право сплати єдиного податку. Станом на 1 січня 2003 р. таких було 115,6 тис., тобто зростання становило 17,5 тис. платників, або у 1,2 раза. У 1999 р. таких платників було лише 28,6 тис.

Щороку зростає кількість фізичних осіб, які переходять на спрощену систему. Станом на 1 січня 2004 р. платниками єдиного податку зареєстровано 539,8 тис. таких суб'єктів, що на 112,9 тис. більше, ніж на 1 січня 2003 р. У 2003 р. фізичні особи — платники єдиного податку становили 58,2% від загальної кількості зареєстрованих фізосіб-підприємців. У 1999 р. за спрощеною системою працювали лише 66,1 тис. фізосіб.

У різних регіонах спостерігається різна тенденція переходу. У 12 областях 35-40% від загальної кількості підприємців-платників становлять фізособи — платники єдиного податку, в деяких — 50%.

Важливо звертати увагу не лише на кількісні, а й на якісні показники. Завдяки спрощеній системі збільшилися надходження податків до бюджету.

Надходження єдиного податку від фізосіб збільшилися з 58,3 млн грн у 1999 р. до 901,4 млн грн у 2003 р., від юросіб — з 57,2 млн грн до 1100 млн грн. Аналогічні тенденції спостерігаються і в поточному році [18, c. 33-35].

Позитивним фактором є перехід збиткових підприємств на сплату єдиного податку: такі підприємства, які при загальній системі не сплачували податок на прибуток, тепер в обов'язковому порядку сплачують єдиний податок.

Підтримуючи мале підприємництво, держава стимулює його розвиток та сприяє забезпеченню зайнятості населення.

Поліпшення умов для підприємницької діяльності, дозвіл фізособам вести трудові книжки найманих працівників дали змогу платникам єдиного податку створити додаткові робочі місця.

Лише протягом 2003 р. підприємці — платники єдиного податку працевлаштували 507 тис. громадян, із заробітної плати яких сплачено майже 100 млн грн прибуткового податку.

Проблема розвитку малого бізнесу полягає у його структурі: зосередженість на посередницьких операціях, роздробленість, відсутність співпраці з великими підприємствами. Спрощена система охоплює понад 50 видів економічної діяльності, але найпривабливішими є ті, що дають значні доходи. Мале підприємництво розвивається переважно у сферах торгівлі, транспортного обслуговування, медичних та побутових послуг, громадського харчування, юридичної практики. Кількість підприємців за цими видами постійно збільшується. Окремі норми законодавства негативно позначаються на надходженнях до бюджету. Норми надають право фізособам-підприємцям отримувати доходи до 500 тис. грн, сплачуючи єдиний податок від 20 до 200 грн на місяць. Це використовується для зменшення сплати інших податків, оскільки "перевищення межі доходу зобов'язує лише перейти на загальну систему, не сплачуючи податки, які мали б бути сплачені" [11, c. 119-120].

Більшість платників єдиного податку — юросіб сплачують податок за ставкою 10% та звільняються від ПДВ. Відповідно до ст. 2 Закону № 168/97-ВР межа для реєстрації платником ПДВ — 3600 неоподатковуваних мінімумів (61,2 тис. грн). Суб'єкти, які дотримуються Указу № 727/98, навіть при досягненні межі можуть не реєструватися платниками ПДВ, обравши ставку 10%.

Окремі платники обирають ставку 6%, що передбачає реєстрацію платником ПДВ. Це дає право на податковий кредит і розширює стосунки з платниками ПДВ. У суб'єктів малого бізнесу високий показник порушень податкового законодавства: несплата єдиного податку за найманих працівників, перевищення граничних обсягів реалізації. Станом на 1 липня 2004 р. податковий борг суб'єктів малого бізнесу з єдиного податку становив 21,1 млн грн.

Враховуючи значення малого бізнесу, необхідно забезпечити стабільні нормативно-правові умови для його функціонування та впорядкувати механізми оподаткування, обліку і звітності.

Оскільки спрощена система є основним стимулом розвитку малого підприємництва, її необхідно розвивати та вдосконалювати.

Чинна система оподаткування є складною та заплутаною, оскільки передбачає шість різних не гармонізованих режимів: податок на прибуток та прибутковий податок, торговий патент, фіксований податок, єдиний податок, податок на промисел та ринковий збір.

З одного боку, ніхто не заперечує необхідність підтримки, але, з іншого, основними правилами ефективного оподаткування є відмова від пільг та забезпечення рівних умов для всіх платників [2, c. 18-19].

Враховуючи досвід країн, які застосовували спрощені системи, можна дійти висновку: спрощена система має бути одного виду, у формі єдиного податку, переваги якого доведено на практиці.

Чимало проблем виникає через недосконалість законодавства: згідно з Конституцією України на сьогодні не можна внести зміни до Указу № 727/98.

Необхідність вдосконалення законодавства викликана прийняттям Закону № 1058-IV, який передбачає, що суб'єкти малого підприємництва сплачують на загальних підставах внески на пенсійне та соціальне страхування. Це фактично призводить до подвійного оподаткування.

Оскільки внесення змін до Указу неможливе, Пенсійний фонд розробив проект Закону "Про встановлення ставок єдиного податку і порядок перерозподілу сум єдиного і фіксованого податків", який передбачає зниження ставок для юросіб з 6% та 10% до 3% та 5% та зарахування сум лише до державного та місцевого бюджетів.

Враховуючи, що більше половини єдиного податку зараховувалося до фондів соціального страхування, прийняття законопроекту не призведе до втрат бюджету.

Законопроект, підготовлений Пенсійним фондом і підтриманий ДПА України, розглядає Верховна Рада. Його прийняття дасть змогу гармонізувати систему соціального страхування, забезпечити її розвиток на засадах соціальної справедливості, розширити можливості для підвищення добробуту людей похилого віку та створити умови для економічного зростання.

Фахівці міністерств та громадських організацій підготували проект Закону "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва". Положення передбачають приведення законодавства у відповідність з Законом № 1058-IV, запобігання подвійному оподаткуванню, зниження ставок для юросіб (з 10% до 5% без ПДВ, з 6% до 3% з ПДВ), затвердження нових критеріїв визначення суб'єктів малого бізнесу та порядку перерозподілу коштів. Законопроект розглядає Кабінет Міністрів.

Крім того, у Верховній Раді перебувають ще п'ять законопроектів з питань оподаткування малого бізнесу.

Комплексне врегулювання проблем можливе лише у разі прийняття цілісного законодавчого акта або Податкового кодексу України.

Редакція проекту Податкового кодексу, ухваленого у другому читанні, містить главу 98 "Спеціальна система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва", положення якої враховують недоліки чинної системи.

З часу ухвалення проекту минуло більше двох років, але робота з його доопрацювання практично не провадиться, і навряд чи його ухвалять у 2004 р. [1, c. 41-44].

Сьогодні життєво важливим є вирішення проблем розвитку малого бізнесу та налагодження його співпраці з великими підприємствами.

Розбудова економіки України та її інтеграція до європейської економіки обов'язково повинні відбуватися з використанням малого підприємництва як потужного важеля.

Враховуючи досвід інших країн та законодавство ЄС, держава повинна визначити роль і місце малого підприємництва в суспільстві. Визначальними пріоритетами державної політики мають стати підтримка розвитку суб'єктів малого бізнесу та дієвий захист їх інтересів.

І тоді можна констатувати, що малий бізнес в Україні успішно переростає в середній та великий, доходи бюджету зростають, а українці стають заможнішими [16, c. 98].

Висновки

Реалізація державної політики підтримки розвитку малого і середнього бізнесу в Україні має розглядатися як комплекс взаємоузгоджених заходів у правовій, адміністративній, регуляторній, макроекономічній та інституційній сферах. Спроби реалізувати це завдання частковими заходами ведуть до деформування структури МСБ та приречені на невдачу.

Серед основних чинників, що перешкоджають розгортанню малого та середнього підприємництва:

• надмірний податковий тиск;
• слабка стартова матеріально-технічна база;
• низька продуктивність праці;
• відсутність досвіду і знань у тих, хто розпочинає бізнес;
• нерозвиненість інфраструктури підтримки;
• недостатня поінформованість про потенційних партнерів і конкурентів.

За своєю природою МСБ орієнтований на оптимізацію використання доступних ресурсів. Саме структурою ресурсів визначаються галузева структура та особливості функціонування. Налагодження дієздатної мережі підприємств в економіці, яка потерпає від дефіциту фінансових, споживчих, інформаційних та інших ресурсів, неможливе. "Економіка зростання" має спиратися на активне залучення МСБ до подолання ресурсних дефіцитів та формування політики його розвитку в рамках загальної стратегії економічного зростання і структурних перетворень.

Список використаних джерел

1. Іваницький Д. Фінансова безпека і малий бізнес //Фінанси України. - 2003. - № 8. - С.41-44

2. Іващенко О. Великі проблеми малого бізнесу //Міліція України. - 1998. - № 2. - C. 18-19

3. Базилюк А. Фінансові важелі розвитку малого бізнесу в Україні //Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 8. - C. 17-22

4. Бандурка О. Великий і малий бізнес: проблеми розвитку //Голос України. - 1999. - 15 червня. - C. 8

5. Бутко М. Організаційні заходи сприяння малому бізнесу //Економіка України. - 1997. - № 7. - C. 20-25

6. Волик В. Становлення малого та середнього бізнесу в Україні і його наслідки //Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 8. - C. 22-25

7. Галь В. Розвиток малого та середнього бізнесу в Україні //Вісник Національного банку України. - 2003. - № 1. - C. 13-15

8. Герасимчук З. Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні //Фінанси України. - 1998. - № 9. - C. 110-115

9. Дуб Л. Питання розвитку малого бізнесу в Україні //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2000. - № 2. - C. 162-168.

10. Клочко Ю. Проблеми малого бізнесу в Україні //Економіка України. - 1998. - № 1. - C. 57-64

11. Кубай Н. Державна фінансова підтримка малого бізнесу в Україні //Фінанси України. - 1998. - № 5. - C. 116-120

12. Лавриненко Р. Фінансування малого та середнього бізнесу в Україні //Фінанси України. - 1998. - № 2. - C. 76-81

13. Ляпін Д. Розвиток малого підприємництва як вимога нової якості системи державного управління //Пріоритети. - 2005. - № 5. - C. 13-17

14. Малий бізнес : стан і тенденції //Підприємництво в Україні : події, проблеми, перспективи. - 2001. - № 6-7. - C. 2-4

15. Насікан Н. Розвиток малого бізнесу в Україні //Географія та основи економіки в школі. - 2000. - № 2. - C. 36-39

16. Неделько І. Г. Фінансування розвитку сектору малого бізнесу //Фінанси України. - 2007. - № 1. - С.93-98.

17. Парсяк В. Проблеми малого бізнесу //Економіка України. - 2000. - № 4. - C. 83-85

18. Фліссак Н. Малий бізнес в Україні: проблеми та перспективи розвитку //Вісник податкової служби України. - 2004. - № 44. - C. 30-35

19. Цвєткова В. Перспективи розвитку малого бізнесу в Україні //Вісник податкової служби України. - 2005. - № 45. - C. 24-29