Макроекономічні пропозиції та їх види

Вступ

Макроекономіка є розділом економічної науки, що досліджує функціонування господарського комплексу загалом, акцентуючи увагу на створенні передумов для стабільного економічного зростання, повного залучення ресурсів та утримання інфляції на мінімальному рівні.

Ключова економічна суперечність, що постає перед суспільством, полягає у протистоянні безмежних потреб людей та обмеженості ресурсів, доступних для їх задоволення. Ефективність господарювання визначається здатністю суспільства використовувати наявні ресурси з максимальною віддачею. Для оцінки зростання ефективності застосовується крива виробничих можливостей.

Виділяють сім основних проблем, які досліджує макроекономіка: 1. ВВП. 2. Циклічність економіки. 3. Зайнятість населення (безробіття). 4. Інфляційні процеси. 5. Державна макроекономічна політика. 6. Економічне зростання. 7. Особливості відкритої економіки: торговельний та платіжний баланси, валютний курс.

На відміну від мікроекономіки, макроекономічний аналіз оперує агрегованими показниками. Агреговані параметри являють собою об'єднання специфічних економічних одиниць у єдине ціле (наприклад, ВВП на макрорівні проти випуску окремої фірми на мікрорівні, або загальний рівень цін проти ціни на конкретний товар).

1. Сукупна пропозиція в макроекономіці. Графічне відображення та зміщення кривої

Сукупна пропозиція (Aggregate supply — AS) — це обсяг товарів та послуг, який національна економіка здатна виробити та запропонувати на ринку залежно від поточного рівня цін.

Графічно сукупна пропозиція відображається кривою, де кожна точка демонструє співвідношення між реальним обсягом національного виробництва та рівнем цін.

Форма кривої сукупної пропозиції є предметом активної наукової дискусії. Представники кейнсіанської школи стверджують, що економіка часто функціонує нижче рівня повної зайнятості, а ціни є жорсткими, тому крива AS має горизонтальний вигляд.

Неокласики, натомість, наполягають на гнучкості цін та заробітної плати, що забезпечує постійне прагнення економіки до повної зайнятості, відповідно крива сукупної пропозиції є вертикальною.

Сукупна пропозиція — це шкала, що графічно показує обсяг реального національного продукту, який буде вироблено при кожному можливому рівні цін (за інших незмінних умов). (Рис. 1) Реакція національної економіки на зміни сукупного попиту може виявлятися як у зміні обсягу реального продукту, так і в коливанні рівня цін. Характер цього зв'язку визначається тривалістю періоду, протягом якого взаємодіють сукупний попит та пропозиція.

У макроекономіці триває полеміка щодо конфігурації кривої сукупної пропозиції (AS). Сучасна більшість економістів схиляється до думки, що форма кривої залежить від аналізованого часового горизонту — короткострокового чи довгострокового. У короткостроковому періоді взаємодія попиту та пропозиції визначає обсяг національного продукту, рівень зайнятості, завантаженість потужностей та інфляційні тенденції. Для цього періоду характерна висхідна крива AS.

У довгостроковій перспективі обсяг виробництва в країні залежить від наявного капіталу, трудових ресурсів та виробничої функції. Іншими словами, кількість економічних ресурсів і рівень технологій визначають обсяг національного продукту, який не залежить від рівня цін. Тому довгострокова крива сукупної пропозиції має вертикальну форму (рис. 2).

Розмежування між короткостроковою та довгостроковою сукупною пропозицією має фундаментальне значення для макроекономічного аналізу. [14, c. 365-366].

Вертикальна довгострокова крива AS ілюструє принцип класичної дихотомії, згідно з яким реальні показники не залежать від номінальних. Обсяг виробництва (реальна змінна) не залежить від рівня цін (номінальна змінна). Виникає питання: чому крива пропозиції окремих товарів є висхідною, якщо довгострокова крива AS вертикальна? Відповідь полягає в тому, що пропозиція конкретного товару залежить від його відносної ціни. Зростання відносної ціни стимулює виробників збільшувати випуск, перерозподіляючи ресурси. Проте загальний обсяг виробництва в економіці обмежений наявними ресурсами та технологіями. Якщо ціни на всі товари зростають одночасно, фірми не можуть збільшити сукупний випуск.

Довгострокова крива сукупної пропозиції відображає обсяг виробництва, відомий як природний рівень. Цей рівень досягається за умови повної зайнятості. Фактори, що впливають на природний рівень, спричиняють зміщення кривої довгострокової AS вправо або вліво. Їх можна поділити на дві категорії.

По-перше, це економічні процеси чи політичні заходи, що змінюють обсяг виробництва при незмінній природній нормі безробіття. По-друге, це процеси чи заходи, що впливають на саму природну норму безробіття.

Природний рівень виробництва у довгостроковому періоді визначається кількістю економічних ресурсів та ефективністю їх використання. Збільшення пропозиції ресурсів та зростання сукупної продуктивності факторів завдяки науково-технічному прогресу підвищують природний рівень. Скорочення ресурсної бази, навпаки, його знижує. [8, c. 129-131]

У національній економіці постійно відбуваються зміни в кількості та якості ресурсів. Наприклад, земельні ресурси можуть збільшуватися завдяки меліорації чи зрошенню, що розширює виробничі можливості та зміщує криву довгострокової AS вправо. Водночас інтенсивне землеробство може призводити до втрати родючості ґрунтів, зменшуючи ресурсну базу.

Збільшення обсягу капіталу в економіці розширює національний продукт та сукупну пропозицію в довгостроковому періоді. Політика, спрямована на стимулювання заощаджень та інвестицій, підвищує капіталоозброєність і зміщує криву довгострокової AS вправо.

Значний вплив на природний рівень виробництва має такий ресурс, як праця. Зростання чисельності трудових ресурсів збільшує обсяг національного продукту. Втрати населення під час Другої світової війни суттєво скоротили трудові ресурси в Україні, що стримувало економічне зростання. Сучасні від'ємні темпи приросту населення та еміграція створюють загрозу подальшого зменшення пропозиції праці та довгострокової сукупної пропозиції.

У другій половині XX ст. головним чинником зростання природного обсягу виробництва стало підвищення ефективності (продуктивності праці, зниження енерго- та матеріаломісткості). Це означає зміщення кривої довгострокової AS вправо.

Заходи державної політики, що впливають на природну норму безробіття, також позначаються на природному обсязі виробництва. Наприклад, підвищення мінімальної заробітної плати може збільшити природний рівень безробіття, що призведе до зменшення обсягу виробництва та зміщення кривої довгострокової AS вліво. [15, c. 261-263]

Як зазначалося, короткострокова крива сукупної пропозиції має висхідний вигляд (рис. 3). Додатний нахил пояснюється зміною витрат на одиницю продукції при зростанні реального обсягу виробництва. Витрати на одиницю продукції — це відношення загальних витрат на фактори виробництва до обсягу випуску, тобто середні витрати.

Економісти, які вважають ділові цикли регулярними, виділяють у короткостроковій кривій AS три відрізки: кейнсіанський, проміжний та класичний.

Кейнсіанський відрізок відповідає стану спаду, коли значна частина потужностей та робочої сили не задіяна. Фактичний обсяг виробництва тут нижчий за природний. Залучення вільних ресурсів не створює тиску на ціни. Оскільки безробітні не вимагають підвищення зарплати, а ресурси доступні за стабільними цінами, витрати на одиницю продукції не зростають. Тому збільшення виробництва на цьому відрізку не супроводжується помітним зростанням цін.

Проміжний (висхідний) відрізок характеризується тим, що розширення виробництва супроводжується зростанням цін. Повна зайнятість не досягається одночасно в усіх секторах. Деякі галузі можуть відчувати нестачу кваліфікованих кадрів чи сировини. Фірми змушені використовувати старіше обладнання та менш кваліфікованих працівників, що збільшує витрати на одиницю продукції. Для збереження прибутковості вони підвищують ціни.

Після досягнення ВВП повної зайнятості подальше зростання цін може тимчасово збільшувати реальний обсяг продукту, який може перевищити природний рівень. Однак економіка досягає абсолютної межі потужностей. Спроби окремих фірм збільшити виробництво за рахунок переманювання ресурсів призводять лише до зростання цін на ресурси та витрат, але не до збільшення загального випуску. Короткострокова крива AS стає дедалі крутішою, наближаючись до вертикального (класичного) відрізка.

Аналіз форми кривої показує, що реальний обсяг національного продукту зростає в міру проходження економікою кейнсіанського та проміжного відрізків. [9, c. 171-173]

2. Теоретичні підходи до пояснення короткострокової кривої сукупної пропозиції

Економісти, які вважають економічні коливання нерегулярними, зображують короткострокову криву AS як лінію з додатним нахилом без виділення відрізків. Вони розробили чотири теорії, що пояснюють цей нахил. Кожна з них базується на припущенні, що певна ринкова вада спричиняє відмінності в поведінці сукупної пропозиції в короткостроковому та довгостроковому періодах. Спільним для всіх теорій є твердження, що обсяг виробництва відхиляється від природного рівня, коли фактичний рівень цін не збігається з очікуваним. Якщо фактичні ціни вищі за очікувані, випуск перевищує природний рівень, і навпаки. Розглянемо суть цих теорій.

1. Перша теорія пояснює висхідну криву AS негнучкістю номінальної заробітної плати. У багатьох галузях зарплата фіксується довгостроковими (часто трирічними) колективними угодами і не може швидко реагувати на зміни умов. Її розмір також залежить від соціальних норм та уявлень про справедливість. Отже, у короткостроковому періоді зарплата є жорсткою. Зростання рівня цін знижує реальну зарплату, здешевлюючи працю. Це стимулює фірми наймати більше працівників і збільшувати випуск. Така пряма залежність між цінами та обсягом виробництва зумовлює висхідний нахил кривої AS.

Більш формальне пояснення: фірми та працівники встановлюють номінальну зарплату, виходячи з цільової реальної зарплати та очікуваного рівня цін. Якщо фактичний рівень цін нижчий за очікуваний, реальна зарплата перевищує цільову. Оскільки зарплата є значною часткою витрат, вищі реальні витрати змушують фірми скорочувати найм та виробництво. Нижчий рівень цін знижує прибутковість, що також зменшує пропозицію. Це підтверджує додатний нахил короткострокової кривої AS.

2. Інша теорія пояснює нахил кривої AS помилковими уявленнями працівників щодо заробітної плати. Ця концепція, як і попередня, фокусується на ринку праці, але припускає, що зарплата може вільно змінюватися. Згідно з нею, працівники тимчасово плутають номінальну та реальну зарплату, що призводить до відхилення обсягу виробництва від природного рівня.

Прихильники цієї теорії вважають, що пропозиція праці залежить від очікуваної реальної зарплати. Працівники знають свою номінальну зарплату, але не знають майбутнього рівня цін. Якщо рівень цін зростає, реакція економіки залежить від того, чи правильно працівники передбачили цю зміну. За правильного прогнозу попит та пропозиція праці не змінюються. [10, c. 148-151]

Якщо ж зростання цін було непередбаченим, реальна зарплата знижується. Фірми, володіючи точнішою інформацією, наймають більше працівників і збільшують випуск. Працівники ж помилково вважають, що їхня реальна зарплата зросла, і пропонують більше праці. Це призводить до збільшення національного продукту.

Отже, згідно з цією теорією, відхилення цін від очікуваного рівня змушує працівників змінювати пропозицію праці, що впливає на обсяг виробництва. Тому короткострокова крива AS має додатний нахил.

3. Третя теорія пояснює висхідну криву AS недосконалою інформацією. Вона виходить з того, що кожен виробник випускає одне благо, але споживає багато. Через величезну кількість товарів виробники не можуть відстежувати всі ціни одночасно. Вони уважно стежать за цінами на свою продукцію, але менш пильно — на споживані блага. Внаслідок цього вони можуть плутати зміни загального рівня цін зі змінами відносних цін. Ці помилки впливають на їхні рішення щодо обсягу пропозиції та ведуть до прямої залежності між рівнем цін і обсягом виробництва в короткостроковому періоді.

Виробники ухвалюють рішення на основі відносних цін. Висока відносна ціна стимулює збільшення виробництва, низька — його скорочення. Наприклад, фермери, що вирощують цукрові буряки, не знають наперед відносної ціни своєї продукції. Якщо вони помітили зниження ціни на буряки до того, як усвідомили загальне зниження цін, вони можуть вирішити, що виробництво стало невигідним, і скоротити посіви.

Інший випадок: відбулося несподіване зростання загального рівня цін. Спостерігаючи підвищення цін на буряки, фермери не впевнені, чи зросли ціни на інші товари. Вони можуть інтерпретувати це як зростання відносної ціни буряків і збільшити виробництво. Так само діють усі виробники, помилково вважаючи, що відносні ціни їхніх товарів зросли. Це призводить до збільшення загального обсягу виробництва. Звідси випливає додатний нахил короткострокової кривої AS.

4. Четверта теорія пояснює висхідну криву AS негнучкістю цін. Згідно з нею, фірми не одразу змінюють ціни у відповідь на зміну попиту. Ціни можуть визначатися довгостроковими угодами, або фірми уникають їх зміни, щоб не відштовхнути покупців. Крім того, зміна цін пов'язана з так званими «витратами меню» — витратами на друк каталогів тощо. Тому в короткостроковому періоді ціни можуть бути жорсткими.

Припустімо, що фірми встановили ціни, виходячи з поточних умов. Потім відбулося несподіване скорочення пропозиції грошей, що в довгостроковому періоді знизить рівень цін. Одні фірми одразу знизять ціни, інші — відкладуть це рішення через «витрати меню». Обсяг продажів останніх скоротиться через високі ціни, що змусить їх зменшити виробництво та зайнятість. Отже, негнучкість частини цін створює пряму залежність між рівнем цін та обсягом виробництва в короткостроковому періоді. [14, c.366-370]

Таким чином, існує чотири теорії, що пояснюють висхідну траєкторію короткострокової кривої AS. Усі вони виходять з того, що обсяг виробництва відхиляється від природного рівня, коли фактичний рівень цін відхиляється від очікуваного. Однак додатний нахил не є постійним, оскільки економічні агенти коригують свої уявлення, ціни стають гнучкими, а інформація — повною. Тому довгострокова крива AS є вертикальною.

3. Фактори, що впливають на сукупну пропозицію в короткостроковому періоді

Короткострокова крива сукупної пропозиції показує обсяг пропозиції товарів і послуг за кожного рівня цін. На неї впливають різноманітні чинники, які поділяються на цінові та нецінові.

Цінові чинники визначають нахил короткострокової кривої AS. Це змінні, які зі зростанням обсягу виробництва сприяють або протидіють збільшенню витрат на одиницю продукції та рівня цін. Якщо витрати та ціни зростають швидко, крива AS стає крутою. Крутіша крива означає, що збільшення сукупного попиту переважно трансформується у зростання цін, слабо впливаючи на обсяг виробництва.

У країнах з низькою інфляцією короткострокова крива AS є відносно пологою. Коливання попиту тут сильніше впливають на обсяг виробництва і слабше — на ціни. У країнах з високою інфляцією та нестабільним попитом крива AS є крутішою, і зміни попиту менше впливають на випуск (Рис. 4).

Основними ціновими чинниками є: по-перше, змінні, що діють, коли економіка перевищує природний рівень виробництва (використання резервного обладнання, залучення менш кваліфікованої робочої сили, виникнення вузьких місць у виробництві).

По-друге, структурні та природні умови (нерівномірне досягнення повної зайнятості, використання дорогих природних ресурсів, робота менш ефективних підприємств).

По-третє, зовнішньоекономічні чинники (мита та квоти на ресурси, продаж на віддалених чи захищених ринках).

По-четверте, інституційні чинники (екологічні нормативи, прогресивні тарифи на енергоносії, ставки непрямих податків).

Зі зростанням обсягу виробництва дія цих чинників призводить до збільшення витрат на одиницю продукції.

Нецінові чинники впливають на витрати на одиницю продукції незалежно від зміни обсягу виробництва. Вони зміщують криву короткострокової AS вправо або вліво. Нецінові чинники поділяються на реальні та номінальні.

Реальні змінні впливають на сукупну пропозицію як у короткостроковому, так і в довгостроковому періодах. До них належать:

по-перше, обсяг ресурсів (природні, трудові, капітал, технології) та ефективність їх використання (продуктивність праці, енерго- та матеріаломісткість). Збільшення ресурсів та ефективності зміщує криву AS вправо;

по-друге, інтеграція у світову економіку (участь у міжнародному поділі праці, рівень протекціонізму). Відкритість економіки забезпечує ефективніше використання ресурсів, зміщуючи криву AS вправо. Протекціонізм, навпаки, зміщує її вліво;

по-третє, додаткові витрати на підприємницьку діяльність (бюрократичні перешкоди, правова нестабільність) зменшують її масштаби, зміщуючи криві AS вліво.

Номінальні змінні впливають лише на короткострокову криву AS, не змінюючи природний рівень виробництва. Основними номінальними чинниками є, по-перше, рівень цін на ресурси (зарплата, процентні ставки, рента). Зростання цін на ресурси зміщує криву вліво, зниження — вправо.

По-друге, на короткострокову криву AS впливають інституційні чинники, що формують макроекономічне середовище. Підвищення непрямих податків чи плати за ресурси зміщує криву вліво. Сприятливе середовище стимулює інвестиції та економічне зростання.

По-третє, на сукупну пропозицію впливає структура ринків. Монополізація внутрішнього ринку зменшує обсяг національного продукту, зміщуючи криву AS вліво. [3, c. 137-139]

Нарешті, важливою номінальною змінною є очікуваний рівень цін. Якщо агенти очікують вищих цін, вони вимагатимуть вищої зарплати, що зменшить прибутковість та обсяг виробництва. Тому крива AS зміщуватиметься вліво. За нижчих очікувань — вправо.

Номінальні змінні не впливають на природний обсяг виробництва за умов досконалої конкуренції та абсолютно гнучких цін. Однак їх негнучкість у довгостроковому періоді може впливати на природний рівень. Наприклад, перехід до плаваючих валютних курсів у 70-х роках зробив ціни на імпортні ресурси залежними від курсу. Зростання курсу національної валюти здешевлює імпортні ресурси, знижує витрати та зміщує довгострокову криву AS вправо. Знецінення валюти має протилежні наслідки.

На ціни ресурсів та природний обсяг виробництва може впливати монопольна влада постачальників на світових ринках. Така монополія дозволяє встановлювати вищі ціни, ніж за конкуренції.

Прикладом є монополія країн ОПЕК на ринку нафти. Чотириразове підвищення цін у 1973 р. (перший нафтошок) та повторне підвищення у 1979 р. (другий нафтошок) значно збільшили витрати та уповільнили економічне зростання в багатьох країнах. До середини 80-х років вплив ОПЕК ослаб, ціни впали, що прискорило зростання в країнах-імпортерах. У 1999 р. ОПЕК знову скоротила видобуток, що спричинило зростання цін до 30-35 дол. за барель у 2000 р. порівняно з 12 дол. у лютому 1999 р. Це могло уповільнити зростання, але у 2001 р. ціни знизилися. [1, c. 12-15]

Висновки

Загальна ринкова рівновага досягається через подолання незбалансованості окремих, але взаємопов'язаних ринків. Вона ніколи не буває повною та ідеальною. Це лише позитивна динаміка від гіршого до кращого співвідношення сукупної пропозиції та попиту. Індикаторами такої тенденції є зростання ВВП, НД та інших показників. Існує зворотний зв'язок між загальною та частковою рівновагою. Стійка позитивна динаміка загальної рівноваги полегшує подолання дисбалансів на окремих ринках. В умовах кризи та тривалого порушення рівноваги між попитом і пропозицією нерівновага на окремих ринках посилюється, набуваючи хронічної форми. Така ситуація була характерна для економіки України в останні 7-8 років.

Поняття рівноваги та збалансованості застосовуються й у ширшому контексті — до всієї соціально-економічної системи країни.

Соціально-економічна рівновага — це стан країни, за якого економічний розвиток підпорядкований досягненню стратегічних соціальних цілей: високого рівня добробуту з розумною диференціацією доходів, збереження та покращення екології, доступності культури, освіти, медицини. Для досягнення цих цілей економічна система потребує власної рівноваги та внутрішньої стабільності.

Це стосується розвіданих запасів корисних копалин, чисельності економічно активного населення, інноваційного потенціалу, накопиченого національного багатства, стану основних фондів та інфраструктури.

1. Макроекономіка як складова економічної теорії є наукою про поведінку економіки як єдиного цілого. Вона визначає агреговані показники: обсяг виробництва, безробіття, інфляцію.

2. Особливе місце в макроекономічному аналізі займає визначення основних цілей нації та інструментів їх реалізації. До цілей належать обсяг виробництва, зайнятість, стабільність цін та платіжний баланс. До інструментів — фіскальна, грошова політика, політика регулювання доходів та зовнішньоекономічна політика.

3. Крива сукупної пропозиції показує рівень реального обсягу виробництва, який буде вироблено за різних можливих рівнів цін.

4. Форма кривої сукупної пропозиції відображає зміни витрат на одиницю продукції при зростанні або зменшенні реального обсягу виробництва. На горизонтальному відрізку існує значне безробіття та невикористані потужності, тому виробництво можна збільшувати без зростання витрат і цін. На вертикальному відрізку обсяг виробництва максимальний, тому збільшення попиту призводить лише до зростання цін. На проміжному відрізку, коли фірми використовують старіше обладнання та менш кваліфікованих працівників, витрати зростають.

Список використаної літератури

1. Бандур С. Економічні регулятори попиту і пропозиції робочої сили: методологія оцінки і напрями дії // Україна: аспекти праці. - 1997. - № 1. - C. 12-15.
2. Білозір Л.В. Попит та пропозиції на ринку інноваційної продукції // Економіка АПК. - 2005. - № 9. - С.125-129. -Бібліогр. в прим.
3. Бункина М. К., Семенов В. А. Макроэкономика (основы экономической политики). — М.: АТ «ДИС», 1996. — 320 с.
4. Бурда М., Виплош Ч. Макроекономіка: Європ. контекст/ Пер. з англ. — К.: Основи, 1998, —682 с.
5. Гайгер, Линвуд Т. Макроэкономическая теория и переходная экономика: Пер. с анг. — М.: ИНФРА-М, 1996. — 560 с.
6. Гальперин В. М., Гребенников П. И., Леусскип А. И., Тарасевич Л. С. Макроэкономика: Учебник / Общая редакция Л.С. Тарасевича. Изд. 2-е, перераб и доп. — СПб.: Изд-во СПбГУЕФ, 1997. — 719 с.
7. Долан Э. Док., ЛиндсейД. Макроэкономика / Пер. с англ. — СПб.: Литера плюс, 1994. — 405 с.
8. Менкью Н. Г. Макроэкономика. Пер. с англ. — М.: Изд-во МГУ, 1994. —736 с.
9. Микро-, макроэкономика. Практикум / Под общ. ред. Ю. А. Огибина. — СПб: Литера плюс, Санкт-Петербург оркестр, 1994. —432 с.
10. Перехідна економіка: Підручник/ В. М. Геєць, Є. Г. Панченко, Е. М. Лібановатаін.;3аред. В. М. Гейця. — К.: Вища шк., 2003. — 591 с.
11. Радіонова І. Ф. Макроекономіка і економічна політика. Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. — К.: Таксон, 1996.— 256с.
12. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О,, Тітьонко О. М. Макроекономіка: Підручник. — К.: Либідь, 1999. — 288 с.
13. Самуелсон Н. А., Нордгауз В. Д. Макроекономіка: Пер. з.англ. — К.: Основи, 1995.
14. Шморгун Л.Г. Еластичнічсть попиту і пропозиції на основні види сільськогосподарської продукції на сучасному аграрному ринку України // Вісник аграрної науки. - 2001. - № 8. - C. 70-73
15. Экономика: Учебник / Под. ред. доц. А. С. Булатова.— М.: Издательство БЕК, 1995. —632с.