Макроекономічні проблеми щодо формування валютного курсу

Вступ.

1. Сутність валютного курсу.

2. Вплив макроекономічних чинників на валютний курс.

3. Валютний курс як індикатор конкурентоспроможності держави.

Висновки.

Перелік використаних джерел.

Вступ

Сьогодення позначене значною невизначеністю як у соціально-політичній, так і в економічній площині, що посилюється через зміни в системі суспільних відносин та трансформацію національного господарства. Валютний курс посідає одне з центральних місць у процесі переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки, виступаючи інструментом підтримання макроекономічної стабільності та одним із визначальних чинників конкурентоспроможності вітчизняних виробників на зовнішніх ринках.

Теоретичні напрацювання з питань формування валютного курсу є методологічною основою для розв'язання проблем української економіки у зовнішньоекономічній діяльності. Такі макроекономічні явища, як дефіцит торговельного балансу, зовнішня заборгованість, зростання безробіття, пришвидшення внутрішньої інфляції, є вагомими дестабілізуючими чинниками, що впливають як на динаміку курсу національної грошової одиниці, так і на взаємодію України зі світовим господарством. Тому нагальним завданням сучасного етапу розвитку національної економіки є розробка методології курсоутворення, яка б спиралася на аналіз саме макроекономічних показників, оскільки вони найповніше відображають внутрішні процеси в країні.

Питання поведінки валютного курсу під впливом різноманітних зовнішніх шоків для оцінки ефективності фіксованого та плаваючого режимів досліджував ще у 1953 р. М. Фрідман. Роль курсоутворюючих факторів у перехідних економіках вивчали Я. Френзель, С. Едвардс та М. Едвардс, П. Кругман, Е. Штайн, Л. Бачетт. Вплив макроекономічних показників на динаміку валютного курсу аналізували В. Ліховідов, Д. Купер, Д. Камін.

1. Сутність валютного курсу

У широкому розумінні валюта — це національна грошова одиниця певної держави. Однак у сфері грошового обігу валютою прийнято вважати грошову одиницю, що виконує функції міжнародного платіжного та резервного засобу. У цій якості можуть використовуватися як окремі національні валюти, так і колективні гроші, наприклад, екю або євро.

Національна валюта більшості країн, особливо тих, чия грошова одиниця не є конвертованою в міжнародних розрахунках, потребує власного курсу, тобто співвідношення, за яким вона обмінюється на інші валюти.

Таким чином, валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни або в міжнародній розрахунковій одиниці. Варто зазначити, що на практиці використовуються різні визначення курсу: офіційний, ринковий, аукціонний, курс клірингових валют тощо.

Валютний курс забезпечує взаємозв'язок національної валюти з іншими валютами та дозволяє порівнювати основні макроекономічні показники різних країн (продуктивність праці, темпи економічного зростання тощо). Він визначається купівельною спроможністю конкретної валюти.

Потреба у валютному курсі зумовлена тим, що національні гроші за межами внутрішнього ринку не можуть бути законним платіжним засобом. Для здійснення зовнішньоекономічних операцій їх необхідно обміняти на валюту іншої країни або на міжнародні розрахункові одиниці (ЕКЮ, СДР та інші). Точне визначення валютного курсу є критично важливим для забезпечення еквівалентності та взаємної вигоди у відносинах між економічними суб'єктами різних держав. Через механізм курсу національної валюти центральний банк впливає на платіжний баланс країни та використовує його як інструмент монетарної політики.

Валютний курс — це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої.

Валютний курс:

• відображає взаємодію національної та світової економік;

• використовується при купівлі та продажу валюти у зв'язку з експортом та імпортом товарів і послуг, надходженням капіталів, кредитів, прибутків тощо [3, c.152].

Як і будь-яка ціна, валютний курс відхиляється від своєї вартісної основи — паритету купівельної спроможності — під впливом попиту та пропозиції на валюту. Співвідношення попиту та пропозиції залежить від багатьох чинників, що пов'язують валютний курс з іншими економічними категоріями: вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом.

Виділяють кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники впливу на валютний курс. Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями ділової активності, політичною та військово-політичною ситуацією, чутками (іноді ажіотажними), припущеннями та прогнозами [7, c.45].

Окрім кон'юнктурних чинників, вплив яких важко передбачити, на попит та пропозицію валюти, а отже, на динаміку її курсу, впливають відносно довгострокові тенденції, що визначають позицію національної грошової одиниці у валютній ієрархії. Серед них можна виділити:

1. Зростання національного доходу. Цей чинник стимулює підвищений попит на іноземні товари, що може збільшувати відплив іноземної валюти через товарний імпорт.

2. Темпи інфляції. Співвідношення валют за їх купівельною спроможністю (паритет купівельної спроможності) є своєрідною віссю валютного курсу, тому темпи інфляції безпосередньо впливають на нього. Чим вищі темпи інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не діють інші фактори. Ця тенденція зазвичай простежується в середньо- та довгостроковій перспективі. Вирівнювання валютного курсу відповідно до паритету купівельної спроможності відбувається в середньому протягом двох років.

3. Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, оскільки зростає попит на неї з боку зовнішніх боржників. Пасивний платіжний баланс, навпаки, породжує тенденцію до зниження курсу, оскільки боржники продають національну валюту для погашення зовнішніх зобов'язань. У сучасних умовах зростає вплив міжнародного руху капіталів на платіжний баланс і валютний курс, адже конкурентом валютного ринку виступає ринок цінних паперів — акцій, облігацій, векселів, короткострокових депозитів.

У країнах, що розвиваються, ринок цінних паперів може стримувати зростання курсу іноземної валюти, відволікаючи вільні грошові кошти від обміну на вільно конвертовану валюту.

4. Різниця процентних ставок у різних країнах. Вплив цього фактора зумовлений двома обставинами. По-перше, зміна процентних ставок впливає на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. Підвищення ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а зниження — заохочує відплив капіталів, зокрема національних, за кордон. По-друге, процентні ставки впливають на операції валютних ринків та ринків позичкових капіталів.

5. Діяльність валютних ринків та спекулятивні операції. Якщо курс певної валюти має тенденцію до зниження, фірми та банки завчасно продають її на більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці та політиці, на коливання курсових співвідношень, розширюючи можливості для валютної спекуляції та стихійного руху "гарячих" грошей.

6. Ступінь використання певної валюти на євроринку та в міжнародних розрахунках. Наприклад, той факт, що 60-70% операцій євробанків виконується в доларах, визначає масштаби попиту та пропозиції на цю валюту. На курс валюти впливає також ступінь її використання в міжнародних розрахунках.

7. Ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках. Вона визначається станом економіки та політичною ситуацією в країні, а також вищезазначеними чинниками. Дилери враховують не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції, а й перспективи їх динаміки.

8. Валютна політика. Співвідношення ринкового та державного регулювання валютного курсу впливає на його динаміку. Формування курсу на валютних ринках через механізм попиту та пропозиції зазвичай супроводжується різкими коливаннями. На ринку складається реальний валютний курс — показник стану економіки, грошового обігу, фінансів, кредиту та ступеня довіри до валюти. Державне регулювання спрямоване на підвищення або зниження курсу відповідно до завдань валютно-економічної політики.

9. Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютному ринку. Фондовий ринок може залучати іноземну валюту безпосередньо, а також "відтягувати" кошти в національній валюті, які могли б бути використані на валютному ринку для купівлі іноземної валюти.

Коливання валютного курсу впливають на співвідношення експортних та імпортних цін, конкурентоспроможність фірм, прибуток підприємств. Різкі коливання посилюють нестабільність міжнародних економічних, зокрема валютно-кредитних та фінансових, відносин, спричиняючи негативні соціально-економічні наслідки, втрати одних та виграші інших країн [1, c.72-73].

При зниженні курсу національної валюти, якщо не діють інші чинники, експортери отримують експортну премію при обміні вирученої іноземної валюти, яка подорожчала, на національну, яка подешевшала, або мають можливість продавати товари за цінами, нижчими від середньосвітових. Одночасно зниження курсу призводить до подорожчання імпорту, що стимулює зростання цін у країні, скорочення ввезення товарів та споживання або розвиток національного виробництва замість імпортного. Зниження валютного курсу скорочує реальну заборгованість у національній валюті, але збільшує тягар зовнішніх боргів, виражених в іноземній валюті. Вивезення прибутків, процентів, дивідендів, які отримують іноземні інвестори, стає невигідним. Ці прибутки реінвестуються або використовуються для закупівлі товарів за внутрішніми цінами з подальшим їх експортом.

Отже, невеликі коливання валютного курсу часто мимовільно збільшуються внаслідок руху "гарячих грошей", що переміщаються з однієї країни в іншу при будь-якій чутці про можливі проблеми, зміні політичних факторів чи коливанні курсу. Коли подібна "втеча капіталу" набуває великих масштабів і спрямовується в одному напрямку, це може призвести до різких рухів валютних курсів і навіть до фінансової кризи [2, c. 56-57].

2. Вплив макроекономічних чинників на валютний курс

На формування валютного курсу впливають три групи факторів:

• Фундаментальні фактори;

• Технічні фактори;

• Короткострокові несподівані фактори.

Фундаментальні фактори є ключовими макроекономічними показниками стану національної економіки, що впливають на учасників валютного ринку та рівень валютного курсу.

На світових валютних ринках, де 80% операцій проводиться з доларом США, найбільший вплив мають дані по економіці США, що призводить до підвищення або зниження курсу долара відносно інших валют. Виділяють такі основні фундаментальні фактори:

• валютний курс за паритетом купівельної спроможності;

• валовий національний продукт;

• рівень реальних процентних ставок;

• рівень безробіття;

• інфляція;

• індекс промислового виробництва.

У сучасних умовах валютний курс формується, як і будь-яка ринкова ціна, під впливом попиту та пропозиції. Зрівноважування останніх на валютному ринку призводить до встановлення рівноважного рівня ринкового курсу валюти. Це так звана "фундаментальна рівновага". Розмір попиту на іноземну валюту визначається потребами країни в імпорті товарів і послуг, витратами туристів, що виїжджають за кордон, попитом на іноземні фінансові активи та попитом на іноземну валюту у зв'язку з намірами резидентів здійснювати інвестиційні проекти за рубежем.

Розмір пропозиції іноземної валюти визначається попитом резидентів іноземних держав на валюту даної країни, попитом іноземних туристів на послуги в цій державі, попитом іноземних інвесторів на активи, виражені в національній валюті, та попитом на національну валюту у зв'язку з намірами нерезидентів здійснювати інвестиційні проекти в даній державі [3, c.125].

Таким чином, існує низка факторів, що призводять до зміни фундаментальної рівноваги обмінного курсу валют. Умовно їх можна поділити на структурні фактори, що відображають стан економіки країни, та кон'юнктурні фактори, що постійно змінюються під впливом тенденцій світового ринку.

До структурних факторів належать:

• показники економічного зростання (валовий національний продукт, обсяги промислового виробництва тощо);

• стан платіжного балансу, ступінь залежності від зовнішніх джерел сировини;

• зростання грошової маси на внутрішньому ринку;

• рівень інфляції та інфляційні очікування;

• платоспроможність країни та довіра до національної валюти на світовому ринку.

Поряд із структурними факторами на попит та пропозицію валюти діють кон'юнктурні фактори:

• спекулятивні операції на валютних ринках;

• ступінь розвитку інших секторів світового фінансового ринку, наприклад, ринку цінних паперів, що конкурує з валютним ринком.

Теоретичне обґрунтування ринкового валютного курсу дає сучасна економічна наука. Існує кілька теорій визначення так званого реального валютного курсу, однак усі вони базуються на фундаментальній концепції, згідно з якою всі ціни, включаючи ціну валюти, визначаються співвідношенням попиту та пропозиції. Тому теорії визначення валютного курсу розрізняються лише за способом визначення попиту та пропозиції на іноземну валюту. На базі класичної моделі Манделла-Флемінга (кейнсіанський підхід) виводиться загальновідома модель платіжного балансу — один із найпоширеніших підходів до визначення валютного курсу. Суть його полягає в тому, що при чистому коливанні валютний курс врівноважуватимуть потоки попиту та пропозиції на іноземну валюту, тобто сальдо платіжного балансу має дорівнювати нулю. При чистому плаванні будь-який надлишок поточного рахунка (потік пропозиції іноземної валюти) має бути точно компенсований дефіцитом капітального рахунка [9, c.314]. Таким чином, у кейнсіанській теорії моделювання валютного курсу буде різним залежно від того, якими змінними визначаються поточний і капітальний рахунки. Розвиток кейнсіанського визначення валютного курсу відбувається внаслідок збільшення кількості змінних і вихідних передумов, що впливають на платіжний баланс. При визначенні валютного курсу в рамках кейнсіанської моделі відкритої економіки особливе значення має рівняння валютного ринку, засноване на рівновазі платіжного балансу.

У базовій моделі Манделла-Флемінга рівняння платіжного балансу має вигляд:

ТБ + РК = 0,

де ТБ — торговий баланс; РК — рахунок руху капіталу.

Слід зазначити, що в моделі Манделла-Флемінга торговий баланс вважається рівним балансу поточного рахунка, тому ці два терміни можуть використовуватися як взаємозамінні.

Модель Манделла-Флемінга функціонує за таких припущень кейнсіанської теорії рівноваги на товарному та грошовому ринках:

• короткострокова орієнтація моделі — заробітна плата та ціни фіксовані;

• сукупний попит абсолютно еластичний, тобто визначає реальний рівень випуску;

• попит на гроші є позитивною функцією від національного доходу та негативною функцією від процентної ставки;

• передбачається абсолютна мобільність капіталу.

Можна зробити висновок, що наслідком збільшення національного випуску є знецінення національної валюти, а при підвищенні вітчизняних процентних ставок спостерігається подорожчання валюти.

Ця інтерпретація кейнсіанської теорії валютного курсу є досить спрощеною та далекою від реальної дійсності, але вона полегшує розуміння сутності первісної кейнсіанської теорії. Подальший її розвиток відбувається в міру виявлення недоліків, тобто неадекватної поведінки валютного курсу при зміні тієї чи іншої змінної, що пояснює платіжний баланс [7, c. 57-58].

Монетаристський підхід до теорії валютного курсу передбачає, що чистий попит на валюту дорівнюватиме нулю за умови "вільного плавання" валютного курсу, що забезпечить автоматичне урівноваження попиту та пропозиції. Якщо розглядати чисто технічні аспекти проблеми, то реальним валютним курсом слід визнати таке його значення, яке дозволяє (за інших рівних умов, таких як митні тарифи, податки, процентні ставки за кредитами тощо) досягти внутрішньої та зовнішньої рівноваги. Під внутрішньою рівновагою розуміється відсутність дефіциту товарів на внутрішньому ринку (при нормальному рівні безробіття). Під зовнішньою рівновагою розуміють ситуацію, при якій будь-який дисбаланс за поточними операціями фінансується за рахунок автоматичного руху капіталів.

Ринкова економіка — внутрішньо стійка система, а всі негативні моменти в економіці розглядаються як результат некомпетентного державного втручання. Ці положення є обґрунтованим варіантом класичної теорії. Найбільшого розвитку монетаризм набув під час економічних перетворень Р. Рейгана та М. Тетчер у середині та наприкінці 70-х років ХХ ст. Зараз монетарна політика розглядається як найбільш прийнятний спосіб державного регулювання для цивілізованої країни. Таким чином, монетаризм спробував поєднати визнання оптимізуючої функції вільного ринку та необхідність державного регулювання економіки [7, c.29].

У контексті аналізу впливу макроекономічних факторів на поведінку валютного курсу розглянемо ситуацію, що склалася на валютному ринку України в 2005 р. Нас цікавить різка ревальвація гривні стосовно долара США. Дослідимо, чи можна було спрогнозувати цю ревальвацію засобами макроекономічного аналізу.

Передумовами ревальвації стали інфляційні очікування, частково спричинені великими валютними доходами українського експорту та загальною світовою тенденцією до ослаблення долара, до якого тривалий час була прив'язана гривня. Використовуючи підходи фундаментального аналізу, можна було спрогнозувати укріплення гривні. Існувало кілька причин щодо можливої її ревальвації. Перша причина — об'єктивна недооцінка валюти. Виходячи з паритетів купівельної спроможності, гривня на сьогодні є недооціненою щодо світових валют, передусім долара. За даними британського тижневика The Economist, згідно з розрахованим ним Біг Мак індексом, який базується на теорії паритету купівельної спроможності, курс гривні до долара США станом на липень 2005 р. мав би становити приблизно 2,37 грн за 1 долар США. Така значна недооцінка вітчизняної валюти сформувалася через те, що економіка України орієнтована на експорт. За даними Держкомстату України, лише у 2004 р. Україна експортувала продукції на $3,67 млрд більше, ніж імпортувала.

Друга причина для подальшого зростання гривні — зростання цін на пальне. Імпортерам найбільш вигідна сильна валюта країни імпорту (купують відносно дешевше, продають відносно дорожче). Згідно з інформацією Держкомстату України, у 2004 році 35,49% імпорту припадало на енергоносії (передусім на нафту та газ).

Третя причина ревальвації гривні — менеджмент державного боргу. Уряд задекларував наміри зменшення державного боргу, а чим дешевшим буде долар США, тим реально менше заплатить держава за своїми боргами закордонним кредиторам.

Четверта причина щодо зміцнення гривні — боротьба з інфляцією. За даними Міністерства фінансів України, в українську економіку щодня надходить до 300 млн дол. США. Доволі велику частину цієї суми викуповує Нацбанк, проте великий щоденний обсяг вкидання гривні може спровокувати інфляцію. Отже, із підвищенням валютного курсу гривні менше вітчизняної валюти буде вкидатися в економіку, що зменшить ризики інфляції [1, c. 95-96].

3. Валютний курс як індикатор конкурентоспроможності держави

В умовах швидкої інтернаціоналізації та глобалізації економічних процесів валютний фактор стає одним із головних елементів світової економіки. Його роль давно вийшла за межі обслуговування зовнішньоторговельних операцій, а процеси, що відбуваються у валютній сфері, лише в малій частині залежать від стану міждержавного обміну, формуючись під дією великої кількості економічних і політичних факторів — як міжнародного, так і суто внутрішнього характеру.

Для відкритої економіки важливим макроекономічним показником є реальний ефективний валютний курс (РЕВК). Він містить інформацію не лише про номінальний валютний курс, а й про динаміку цін провідних торгових партнерів країни. Саме тому зміна РЕВК часто використовується як показник зміни зовнішньоекономічної конкурентоспроможності країни.

Незважаючи на досить розвинуту методологічну базу для розрахунку реального ефективного валютного курсу, в Україні бракує практичних досліджень щодо використання методологічного апарату. Проблеми, як правило, пов'язані з тим, що обмежена кількість даних стає серйозною перешкодою для практичного застосування теоретичних методів [3, с. 69-71].

Номінальний валютний курс двох країн є відносною ціною їхніх валют. Оскільки Україна торгує та конкурує на міжнародних ринках з багатьма іноземними країнами, номінальний валютний курс має бути, як правило, багатостороннім, тобто ефективним, показником. Для розрахунку ефективного валютного курсу (ЕВК) необхідно визначити коло країн та встановити їхню відносну важливість.

Аналогічний підхід можна використати при розрахунку реального ефективного валютного курсу (РЕВК) для отримання загального показника співвідношення цін на товари та послуги в країні та у її торгових партнерів. У такому разі, окрім визначення кола країн та їхніх ваг, слід також вирішити, які індекси цін використовувати.

Україна має важливі торговельні стосунки з багатьма країнами світу. Відповідно, динаміка ефективного валютного курсу гривні має вимірюватися з урахуванням стану багатьох валют і спроможностей торгових партнерів світу. Водночас ми маємо обмежену можливість вчасно або регулярно отримувати дані про індекси цін для деяких із цих країн. Незважаючи на те, що дані про валютні курси більшості країн з'являються наступного дня, для окремих із них Національний банк України безпосередньо не встановлює прямих квотувань курсів, а послуговується крос-курсами. З метою збільшення ефективності процесу збирання та обробки даних розглянемо дві групи торгових партнерів України: вузьку групу з 10 країн та широку групу з 36 країн.

За критерій відбору країн до цих двох груп було взято їхню частку у зовнішньоторговому товарообігу України. Вузька група охоплює країни, з якими Україна має міцні торговельні зв'язки (64,7% товарообігу в 2003-2005 рр.), щодо яких з офіційних джерел можна щомісячно отримувати інформацію принаймні про два індекси цін та стосовно яких наявна щоденна інформація про валютні курси.

На широку групу країн у 2003-2005 рр. припадало 85,9% зовнішньоторгового товарообігу України.

Що ж стосується двосторонньої торгівлі товарами, то Росія, якій належить 40% у двосторонньому торговому товарообігу, поки що залишається головним партнером України. Німеччина посідає друге місце (6,2%). Наступні місця займають Білорусь (3,7%), Італія (3,3%), Сполучені Штати (3,2%), Польща (3,2%) і Туреччина (2,7%). У регіональному співвідношенні частка країн колишнього Радянського Союзу, за винятком Росії, становить 6,1%, країн Європи (включаючи Німеччину) — 31,3%, Азії — 3%, Америки — 3,6%. Частка промислових країн складає 20,7% зовнішньоторгового товарообігу України [5, с. 52-53].

На жаль, у зв'язку з обмеженою кількістю даних, ми змушені виключити Білорусь із вузької групи країн, а Китай — із широкої групи, незважаючи на значні обсяги торгівлі України з цими країнами. Справа в тому, що протягом усього періоду по Білорусі немає надійної інформації щодо індексу цін виробників та валютного курсу, а для Китаю на базі наявних даних ми не можемо розрахувати індекс цін. За наявною у нас інформацією, в Китаї дані щодо зміни цін у порівнянні з попереднім місяцем не публікуються.

Іншим важливим питанням є вибір внутрішніх та зовнішніх індексів цін. У літературі пропонується використання різних індексів цін, наприклад, експортних та імпортних цін, споживчих цін, оптових цін, дефляторів ВВП та витрат на робочу силу на одиницю продукції. РЕВК, що ґрунтується на експортних цінах, може слугувати корисним показником зовнішньої конкурентоспроможності країни. Його недоліком є існування потенційної проблеми зміщення вибірки: індекси експортних цін включають тільки товари, торгівля якими здійснюється за діючим валютним курсом, і не включають товари, торгівля якими могла б потенційно здійснюватися за сприятливішим валютним курсом. Таким чином, індекси експортних цін самі є функцією валютного курсу. На інших індексах цін також позначається зміщення вибірки, що зменшується при включенні до індексів неходових товарів. Крім того, експортна ціна, розрахована на базі РЕВК, скоріш за все занижуватиме показник зміни конкурентоспроможності. Така ситуація можлива при орієнтації експортерів на ціни ринку, на який вони постачають свою продукцію. Таким чином, покупці не відчувають впливу короткострокових коливань номінального валютного курсу на ціни, оскільки при цьому продавці, прагнучи втриматися на ринку, змінюють норму свого прибутку (це визначається у вітчизняній валюті).

РЕВК, що ґрунтується на агрегованих дефляторах цін, таких як індекс споживчих цін (ІСЦ), є більш об'ємним. Оскільки індекс РЕВК, розрахований на основі ІСЦ, відображає відносні ціни на ходові та неходові товари як у межах країни, так і за кордоном, зміна цього індексу відображатиме зміну конкурентоспроможності ходових товарів на ринку та, відповідно, стимули до перерозподілу ресурсів між секторами виробництва ходових та неходових товарів. Цей індекс, однак, відображає також непрямі податки та, що є більш важливим, — ціну на імпортні товари. Іншими індексами (крім індексу споживчих цін), що використовуються при розрахунку РЕВК, можуть бути, наприклад, дефлятори ВВП, дефлятори доданої вартості та оптові ціни. На жаль, дані про останні два показники часто надходять із значним запізненням та, крім цього, останній показник не піддається коректному порівнянню в міжнародному масштабі [4, c. 76-78].

Індекси РЕВК іноді виражаються у відносних показниках витрат на робочу силу на одиницю виробленої продукції (як правило, у сфері промислового виробництва). Завдяки такому підходу уможливлюється порівняння відносної прибутковості "непов'язаних з працею" факторів у виробництві промислових товарів усередині країни та за кордоном. Неявним припущенням у цьому випадку є те, що реальний валютний курс урівноважує окупність цих факторів у міжнародному масштабі. Визначений у такий спосіб індекс РЕВК відображає стимули до перерозподілу непов'язаних з працею факторів як на міжнародному, так і на національному рівні. Перевага розрахунку індексу РЕВК на засадах фактора витрат на робочу силу на одиницю виробленої продукції полягає в тому, що він не бере до уваги тимчасові коливання норм прибутку, а отже, ефективніше відображає конкурентоспроможність порівняно з РЕВК, розрахованим на основі ІСЦ, дефляторів ВВП, а також експортних, імпортних та оптових цін [6, c. 57-58].

Висновки

Отже, валютний курс — це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Розрізняють кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс.

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини — не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним.

У сучасних умовах валютний курс формується, як і будь-яка ринкова ціна, під впливом попиту та пропозиції. Зрівноважування останніх на валютному ринку призводить до встановлення рівноважного рівня ринкового курсу валюти.

Сучасні типи режимів валютних курсів у світовій валютній системі включають фіксований та плаваючий режими. При фіксованому режимі (fixed rate) валютний курс фіксується до однієї валюти або "кошика" валют. Плаваючі курси (floating rate) змінюються залежно від попиту та пропозиції на валютному ринку.

При режимі змінного валютного курсу валютна ставка складається на рівні, обумовленому винятково попитом та пропозицією на валютному ринку. При такому режимі Центральний банк країни не проводить жодних спеціальних операцій ні на валютному ринку, ні на грошовому ринку, щоб змінити ціну ринкової рівноваги. У цьому випадку, якщо, приміром, при незмінній пропозиції зненацька підвищиться попит на іноземну валюту, то визначиться новий рівноважний валютний курс на більш високому рівні (національна грошова одиниця знеціниться).

Для відкритої економіки важливим макроекономічним показником є реальний ефективний валютний курс (РЕВК). Він містить інформацію не лише про номінальний валютний курс, а й про динаміку цін провідних торгових партнерів країни. Саме тому зміна РЕВК часто використовується як показник зміни зовнішньоекономічної конкурентоспроможності країни.

Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів / Олена Базілінська; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 442 с.

2. Базилевич В. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. Навчальний посібник / Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. — К.: Знання, 2006. — 263 с.

3. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 89 с.

4. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб. / Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна. — Харків: Факт, 2003. — 199 с.

5. Макроекономіка: Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної підготовки / М-во освіти і науки України, ДЛАУ; Укл. В. Ю. Еш. — Кіровоград, 2004. — 39 с.

6. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України / Г. Н. Манків; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін. — К.: Основи, 2000. — 588 с.

7. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів / В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. — 2-е вид., доп. — К.: Професіонал, 2004. — 394 с.

8. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів / Степан Панчишин. — 2-е вид., стереотип. — К.: Либідь, 2002. — 614 с.

9. Савченко А. Макроекономіка: Підручник / Анатолій Савченко; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 441 с.

10. Харкянен Л. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів / Людмила Харкянен. — К.: Каравела, 2006. — 174 с.