Логіка і культура мислення

Вступ

Логіка належить до найдавніших наук. Її розвиток триває вже близько 2,5 тисяч років, і в цьому процесі виокремлюють два головні періоди: традиційний (від IV століття до н. е. до другої половини ХІХ ст.) та сучасний (від другої половини ХІХ ст. до сьогодення).

На першому етапі логічні знання накопичувалися досить повільно. Саме в античні часи логіка вперше оформилася як самостійна наука.

Засновником цієї науки вважають давньогрецького мислителя та енциклопедиста Арістотеля (Стагиріта). Він надзвичайно цінував логіку, вважаючи її особливою дисципліною, що дає кожному, хто її опанував, універсальний метод для дослідження будь-якої проблеми. На його думку, саме логіка дозволяє чітко визначити, що таке доведення, а також виокремити його основні різновиди та рівні.

Наступний значний період у розвитку традиційної логіки припадає на християнське середньовіччя, а саме на час із середини ХІІ до середини ХІV століття.

У середні віки логіка посіла чільне місце серед основних дисциплін тогочасної освіти. Вона була складовою тривіуму — циклу з трьох наук, до якого також входили граматика та риторика. Вивчення цих трьох предметів було обов'язковим у навчальних закладах того часу. Варто зазначити, що логіка також була обов'язковим предметом у Києво-Могилянській академії.

Багато видатних мислителів середньовіччя високо оцінювали значення логіки. Наприклад, візантійський філософ, письменник і державний діяч Михайло Псьолл (1018–1090) писав: «Логіка — це мистецтво мистецтв та наука наук, яка вказує шлях до початку усіх методів». Цю думку про методологічну важливість логіки поділяла більшість філософів-схоластів.

Сучасний етап розвитку логіки розпочався наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Проте засновником сучасної логіки по праву вважають Готфріда Лейбниця, чиї ідеї значно випередили свій час.

1. Розвиток логіки та культури мислення

Сучасна логіка, започаткована Г. Лейбницем, суттєво відрізняється від традиційної, основи якої заклав Арістотель. На цьому етапі коло інтересів логіків значно розширилося. Вони почали аналізувати такі типи міркувань, які раніше вважалися такими, що не підлягають логічному аналізу. Окрім теоретичних (наукових) міркувань, спрямованих на обґрунтування знання, предметом дослідження стають практичні міркування, що пояснюють дії людини. Виникають нові галузі логічного знання, тісно пов'язані з різними науками та типами міркувань у них, зокрема з математикою, правом, лінгвістикою, філософією, психологією, економікою, інформатикою тощо.

Спочатку сучасна логіка була зосереджена виключно на аналізі математичних міркувань. За її допомогою вчені прагнули розв'язати проблему основ математики після виявлення парадоксів у теорії множин. Цей період у розвитку логіки часто називають «класичним».

Біля витоків класичної логіки стояли такі дослідники, як Джордж Буль (1815–1864), Огастес (Августус) де Морган (1806–1871), Чарлз Пірс (1839–1914), Готлоб Фреге (1848–1925), Давід Гільберт (1862–1943) та інші. У їхніх роботах поступово втілювалася ідея застосування математичних методів у логіці. Результатом цієї діяльності стало створення таких розділів сучасної логіки, як логіка висловлювань.

Логічна грамотність є невід'ємною рисою освіченої людини. Юрист у своїй практиці постійно використовує такі логічні категорії, як поняття, судження, умовивід, дедукція, індукція, аналогія, версія, доказ і заперечення. Знання цих категорій значно підвищує культуру мислення та професійний рівень дослідження правових явищ. Культура мислення є необхідною умовою культури дослідження, пізнання та обґрунтування отриманих висновків. Логіка, підвищуючи культуру мислення, безпосередньо впливає на процес пізнання судової істини, на розслідування та розгляд судових справ.

Ефективність мислення визначається здатністю людини вирішувати завдання, що постають перед нею. Ця здатність залежить, з одного боку, від природної інтелектуальної обдарованості, а з іншого — від виховання, навчання, самоосвіти, життєвого досвіду та залучення до культури.

Саме з культури людина черпає знання для вирішення різних завдань, уявлення про цінності та ідеали, що визначають її ставлення до цих завдань, а також навички, прийоми та правила мислення.

Саме мислення належить до понять, які важко визначити однозначно. Якщо сказати, що мислення — це узагальнене відображення дійсності людським мозком, то це виявить його гносеологічний (теоретико-пізнавальний) аспект. Фізіолог, ймовірно, надав би перевагу іншому формулюванню: мислення — це ідеальне виявлення вищої нервової діяльності мозку. Психіатри ж стверджують, що мислення — це інтелект у дії. Але тоді доводиться з'ясовувати, що таке інтелект. Існує ризик потрапити в коло взаємодоповнюваних визначень: мислення — це продукт мозку, а мозок — матеріальний носій мислення [5, c. 84-86].

На сучасному рівні знань про процеси мислення були сформульовані інформаційні визначення. Так, англійський кібернетик У. Росе Ешбі розглядає мислення як процес обробки інформації за певною програмою, що передбачає відбір інформації на рівні, вищому за випадковий.

Звісно, не можна повністю ототожнювати людське мислення з процесом обробки інформації, оскільки воно має і біологічний, і соціальний аспекти. Однак пізнавальний аспект мислення полягає в активному отриманні інформації із зовнішнього світу та її опрацюванні. Коли кажуть, що мислення — це обробка інформації, то не стільки дають визначення, скільки вказують на одну з його особливостей.

У кожній культурі мислення пристосовується до вирішення завдань, що стоять перед нею. Тому якісно різні культурні світи характеризуються і якісно різними культурами мислення. Процес мислення ніколи не починається «на порожньому місці». Дитина, засвоюючи образ мислення дорослих, починає використовувати його для визначення власних завдань. Таким чином, осмислення будь-якого завдання будується за відповідними канонами, які в узагальненому вигляді утворюють сценарій процесу мислення. Відповідно до цього сценарію людина намічає питання для обдумування, висуває передбачення, підбирає аргументи, визначає їх істинність тощо.

Під час реалізації задуму сценарій може змінюватися, у ньому можуть бути «білі плями», для виявлення яких потрібні оригінальні та незвичні «стрибки» думки. Але навіть вони (за винятком окремого творчого натхнення чи інстинкту) не надто відхиляються за межі загальноприйнятого в даній культурі образу мислення [8, c. 112-114].

2. Сучасний розвиток культури мислення в логіці

Кожна галузь діяльності має власні сценарії мислення, специфічні правила, прийоми та способи вирішення розумових завдань. Думка художника формується інакше, ніж думка вченого, гуманітарне мислення відрізняється від природничо-наукового чи технічного, методи медичного діагнозу одні, а методи аудиту в економіці зовсім інші. Існують субкультурні відмінності в мисленні людей, що належать до різних соціальних, вікових та професійних груп. Наприклад, кажуть, що «жіноча логіка», на відміну від «чоловічої», менш чутлива до протиріч і більш пластична, гнучка та варіативна. Вважається, що жінки у своїх судженнях частіше спираються на інтуїцію та емоційну оцінку конкретної ситуації, аніж на загальні принципи та абстрактно-логічний аналіз причинних зв'язків. Дрібниці для них мають більше значення, ніж для чоловіків, і можуть стати підставою для значних висновків, тоді як чоловіки часто не звертають на такі дрібниці уваги.

Так чи інакше, сценарії мислительних процесів можуть видозмінюватися залежно від різних факторів. Проте існують і загальні вимоги, що відповідають «нормальному мисленню». Їх не завжди ретельно дотримуються, і можливі різні відхилення, але організація мислительних процесів має певною мірою підпорядковуватися цим нормам.

Розглянемо деякі з найбільш характерних вимог до сучасної культури мислення людини.

Рефлексивність. Це організація мислительного процесу, що включає не лише роздуми над вирішуваним завданням, але й роздуми про те, як протікають ці роздуми.

Термін «рефлексія» походить з латинської мови і означає «загинати, обертати». Це унікальна здатність людської свідомості у процесі сприйняття дійсності сприймати і саму себе. Внаслідок цього свідомість постає одночасно і як самосвідомість, думка про щось — як думка про думку, знання про щось — як знання про саме знання.

Аргументованість. Потрібно чітко розрізняти тезу та її аргументацію. Думки, які не обґрунтовані, повинні вважатися не більш ніж гіпотезами. Ця норма передбачає критичність і самокритичність.

Критичність означає необхідність самостійної оцінки вірності будь-якої іншої думки — чи то «загальної», чи думки «авторитету».

Самокритичність полягає у вмінні об'єктивно оцінювати аргументацію власних думок і висновків. Емоції, бажання, «інтуїтивне відчуття» можуть відігравати значну роль у мисленні, виступаючи стимулами цілеспрямованого пошуку на користь тієї чи іншої думки. У пошуках істини нічого не потрібно приймати на віру. Віра — не аргумент. Віра є лише суб'єктивною психологічною установкою, яка без пояснюючих її аргументів не забезпечує достовірність знань.

Логічна культура. Логічна культура — це логічна грамотність. З часів Арістотеля, який винайшов логіку, встановлені нею правила дедуктивних та індуктивних умовиводів стали вважатися обов'язковими нормами мислення. Подібно до того, як грамотна людина вміє писати без орфографічних помилок, логічна грамота — це вміння мислити без логічних помилок, відповідно до законів логіки, послідовно та без протиріч [3, c. 53-55].

Професіоналізм. Одночасно із загальними законами логічного мислення існує багато спеціальних методів, за допомогою яких вирішуються завдання у різних галузях знання (наприклад, метод Фур'є в математиці, методи математичного моделювання в техніці, статистичні методи в психології тощо). Сьогодні навряд чи знайдеться сфера інтелектуальної праці, у якій не було б подібних спеціальних засобів мислення. Час дилетантів минув, усюди потрібні спеціалісти, що мають відповідний рівень професійної культури та володіють засобами і способами професійного мислення.

Стратегічне управління. Вміння користуватися загальнологічними та спеціальними професійними методами дозволяє успішно справлятися зі стандартними завданнями, шлях до вирішення яких відомий із самого початку. Але якщо йдеться про складні, нові, нестандартні проблеми, відносно яких заздалегідь невідомо, у якому напрямку шукати вирішення, то одного цього вміння може бути недостатньо. Виникає питання: як віднайти шлях, що веде до мети, як вибрати з великої кількості наявних засобів і методів ті, що потрібні для руху по цьому шляху та можуть бути найбільш ефективними?

При недостатній культурі мислення людина може діяти «за інтуїцією», за принципом «проб і помилок», безсистемно, навмання. Але в наш час існують різноманітні форми стратегічного управління мисленням, що дають можливість найбільш раціонально організувати весь мислительний процес. Вони поділяються на два основні типи.

Перший — це алгоритмічні та напівалгоритмічні методики, за допомогою яких вирішуються стандартні завдання. Для цих методик характерно те, що вони повністю або майже повністю визначають ланцюг операцій, із яких складається вирішення завдання, і з великим рівнем надійності гарантують отримання вірного рішення. Другий тип стратегії мислення — це евристичні стратегії (евристика). Вони використовуються головним чином при вирішенні нестандартних завдань. На відміну від алгоритмічних стратегій, вони не дають однозначних рішень щодо конкретних мислительних операцій і не гарантують успіх. У них містяться лише деякі прийоми, які розширюють поле пошуку рішень і здатні наштовхнути думку на вірний шлях. Такі евристичні стратегії підвищують вірогідність успішного вирішення завдання та значно ефективніші, ніж «інтуїція» чи метод «проб і помилок».

«Стратегічність» — ознака сучасної культури мислення. Сьогодні важко досягти успіху в будь-якій сфері інтелектуальної діяльності без регуляції та організації мислительних процесів за допомогою алгоритмічних і евристичних стратегій. Кожен, хто займається розумовою працею, свідомо чи несвідомо їх використовує. Широкого поширення в техніці набули спеціально розроблені евристичні стратегії винахідництва. Відомі такі евристики, як метод аналогій, методика «гірлянд асоціацій», евристичні прийоми Пойа, синектика, методика «шести шляп мислення», «мозкова атака», теорія рішення винахідницьких завдань Альтшуллєра та інші [7, c. 129-131].

Вказані риси сучасної культури мислення — це принципи побудови сценаріїв мислительної діяльності в умовах сучасного цивілізованого суспільства.

Людське мислення підпорядковується логічним законам і протікає в логічних формах незалежно від науки логіки. Люди мислять логічно, навіть не знаючи, що їхнє мислення підпорядковується логічним закономірностям. Але звідси не випливає, що вивчати логіку юристам чи іншим людям не потрібно. Знання законів і форм мислення, їх свідоме використання в процесі пізнання підвищує професійну культуру мислення юриста, виробляє навик мислити більш грамотно, розвиває критичне відношення до своїх і чужих думок. Тому погляд, ніби вивчення логіки не має практичного значення, є хибним. Спробуємо розглянути в даній роботі значення логіки для професійної діяльності.

Мислити логічно — це значить мислити точно та послідовно, не допускаючи протиріч у своїх міркуваннях, вміти викривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової та практичної діяльності, в тому числі й у роботі юриста, яка потребує точності мислення та обґрунтованості висновків.

Міркування, в яких відсутні строга логіка, непослідовність і протиріччя, ускладнюють справу та можуть стати причиною судової помилки.

Мислення підпорядковується логічним законам.

Основними законами формальної логіки є: закон тотожності, закон достатньої підстави, закон суперечності, закон виключеного третього.

Формально-логічні закони — це закони правильної побудови та зв'язку думок. Закони логіки виражають такі суттєві, загальні, неодмінні властивості мислення, як визначеність, несуперечність, послідовність та обґрунтованість.

Необхідно розрізняти істинність думки та логічну правильність міркування. Думка істинна, якщо відповідає дійсності, і навпаки. Логічна правильність міркування — це умова істинності думок. Це міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок. Закон мислення, чи логічний закон, — це необхідний, суттєвий зв'язок думок у процесі міркування. Слід розрізняти формально-логічні та діалектичні закони (усне пояснення).

Люди мислять логічно, навіть не знаючи, що їхнє мислення підпорядковується логічним закономірностям. Але звідси не випливає, що вивчати логіку юристам чи іншим людям не потрібно. Знання законів і форм мислення, їх свідоме використання в процесі пізнання підвищує професійну культуру мислення юриста, виробляє навик мислити більш грамотно, розвиває критичне відношення до своїх і чужих думок. Тому погляд, ніби вивчення логіки не має практичного значення, є хибним.

Мислити логічно — це значить мислити точно та послідовно, не допускаючи протиріч у своїх міркуваннях, вміти викривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової та практичної діяльності, в тому числі й у роботі юриста, яка потребує точності мислення та обґрунтованості висновків.

Міркування, в яких відсутні строга логіка, непослідовність і протиріччя, ускладнюють справу та можуть стати причиною судової помилки.

Логічна грамотність — необхідна риса освіченості [4, c. 147-149].

Висновки

Культура мислення є необхідною умовою культури дослідження, пізнання та обґрунтування отриманих висновків і висунутих положень.

Логіка, підвищуючи культуру мислення, безпосередньо впливає на процес пізнання судової істини, на розслідування та розгляд судових справ.

Знання логіки допомагає юристу підготувати логічно вибудовану, добре аргументовану промову, викрити протиріччя в показах потерпілого, свідків, звинуваченого, спростувати необґрунтовані доведення опонентів, побудувати судову версію, намітити логічно витриманий план огляду місця події; без суперечностей, послідовно та обґрунтовано скласти офіційний документ тощо. Усе це має важливе значення в роботі юриста, спрямованій на закріплення законності та порядку.

Крім того, знання логіки підвищує культуру мислення, виробляє навики мислити більш «грамотно», розвиває критичне мислення до своїх і чужих думок. І тим більше вона потрібна, чим професійнішим має бути юрист. Складання законів, правових актів та інших документів, які мають особливе значення, неможливе без застосування логіки.

Культура мислення — необхідна умова культури дослідження, пізнання, культури обґрунтування здобутих висновків, висунутих положень.

Логіка, підвищуючи культуру мислення, безпосередньо впливає на процес пізнання судової істини, на розслідування та розгляд судових справ.

Закони логіки, будучи специфічними законами мислення, тісно пов'язані із законами об'єктивного світу та погоджуються з ними. «Закони мислення і закони природи необхідно погоджувати між собою, якщо тільки вони належно пізнані» (Маркс К., Енгельс Ф. Твори).

Список використаної літератури

1. Івін О. Логіка: Експериментальний навч. посібник для факультат. курсів за вибором учнів ст. кл. загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій / Олександр Івін; Міжнародний фонд «Відродження»; Програма «Трансформація гуманітарної освіти в Україні». — К.: АртЕк, 1996. — 231 с.

2. Арутюнов В. Логіка: Навчальний посібник / Вячеслав Арутюнов, Дмитро Кірик, Володимир Мішин; М-во освіти України. Київ. нац. економічний ун-т. — К.: КНЕУ, 1997. — 186 с.

3. Дуцяк І. Логіка: Навч. посібник для студ. вузів / Ігор Зенонович Дуцяк. — Львів: Просвіта, 1996. — 127 с.

4. Жеребкін В. Логіка: Підручник / Василь Жеребкін. — 7-е вид., стереотипне. — К.: Знання, 2004. — 255 с.

5. Конверський А. Логіка: Підручник для студ. вузів / Анатолій Євгенович Конверський. — К.: Укр. Центр духовної культури, 1999. — 394 с.

6. Решетов О. Логіка: Навч.-метод. посіб. для студ. вищ. навчальних закладів / Олександр Решетов. — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2002. — 52 с.

7. Тофтул М. Логіка: Посібник / Михайло Тофтул. — К.: Академія, 2003. — 367 с.

8. Хоменко І. Логіка: Підручник для студ. вищих навч. закладів / Ірина Хоменко; М-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 335 с.