Лізинг як інструмент відтворення фондів

Вступ.

1. Економічна природа, роль та характерні риси лізингу у процесі відновлення основних засобів підприємств

2. Різновиди лізингових операцій та їх класифікація

3. Взаємозв’язок результативності лізингових послуг та структури їх учасників

4. Сучасний стан та орієнтири розвитку лізингового ринку в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Інтенсивний розвиток економічних відносин у будь-якій державі неможливий без активної підприємницької діяльності та підтримки малого й середнього бізнесу в усіх секторах господарства. Сьогодні для підприємств різних форм власності особливо гостро постає питання пошуку ефективних механізмів фінансування капітальних вкладень. Дефіцит фінансових ресурсів зумовлений макроекономічною нестабільністю, інфляційними процесами, обмеженістю довгострокового кредитування, а також високими відсотковими ставками та банківськими комісіями. Водночас вибір способу залучення позикового капіталу має ґрунтуватися на забезпеченні максимальної віддачі від його використання.

Зокрема, в Україні за результатами опитування промислових підприємств у 2003 році, 39% респондентів відзначили потребу у розширенні використання фінансових послуг. Головними перешкодами для зовнішнього фінансування стали високі відсоткові ставки та вимоги щодо застави. Лише 17% опитаних підприємств скористалися банківськими кредитами, тоді як майже половина компаній, що потребували додаткових інвестицій, взагалі не зверталися до фінансових установ. У 2002 році частка кредитів, наданих на строк понад три роки, становила менше 5% від загальної кількості. При цьому кожне четверте підприємство, яке подавало заявку на фінансування, отримало відмову [2, c.49].

Така ситуація зумовлює необхідність впровадження дієвих інструментів фінансування та оновлення матеріально-технічної бази. Саме лізинг виступає тим механізмом стимулювання інвестицій, який дозволяє залучати додаткові ресурси у розвиток національної економіки.

Лізинг відіграє важливу роль у розвитку країн з ринковою економікою, оскільки є гнучкою формою фінансування, що доповнює традиційне банківське кредитування та розширює доступ до капіталу. Крім того, він виступає середньостроковим фінансовим інструментом для придбання виробничого обладнання, техніки, транспортних засобів та інших активів.

1. Економічна природа, роль та характерні риси лізингу у процесі відновлення основних засобів підприємств

Нині лізинг набуває все більшої популярності у світі. Для багатьох суб’єктів господарювання лізингові операції стають пріоритетним способом переоснащення матеріально-технічної бази.

Через особливості економічних систем різних країн та специфіку цього виду фінансових послуг, на сьогодні не існує єдиного загальновизнаного визначення лізингу. Це пояснюється відмінностями у законодавстві, податковій системі, а також підходах до звітності та обліку.

В Україні лізингові операції прямо чи опосередковано регулюються понад 180 законодавчими та нормативними актами [14, c.110], однак ключовим серед них є Закон "Про лізинг" від 16 грудня 1997 року.

Відповідно до цього закону, лізинг — це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених коштів, яка полягає у передачі лізингодавцем лізингоодержувачу у виключне користування на визначений строк майна, що є власністю лізингодавця або придбавається ним за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем, за умови сплати періодичних лізингових платежів.

Об’єктом лізингу може виступати будь-яке рухоме та нерухоме майно, що відноситься до основних фондів, зокрема машини, обладнання, транспортні засоби, комп’ютерна та інша техніка, телекомунікаційні системи тощо, якщо щодо нього не встановлено обмежень на передачу в лізинг. Винятком є земельні ділянки та інші природні об’єкти (мисливські угіддя, водойми тощо).

Як ефективне соціально-економічне явище, лізинг виконує важливі функції у формуванні багатоукладної економіки та активізації виробничої діяльності. Виробнича функція лізингу полягає в оперативному та гнучкому вирішенні лізингоодержувачем виробничих завдань через тимчасове використання, а не придбання машин та обладнання у власність. Фінансова функція проявляється у звільненні товаровиробника від необхідності одноразової сплати повної вартості засобів виробництва. Збутова функція передбачає розширення кола споживачів та освоєння нових ринків.

Специфіка лізингу полягає в тому, що його варто розглядати не як традиційну довгострокову оренду, а як особливу форму перспективного фінансування. Порівняно з орендою, лізинг вирізняється вищим рівнем організації бізнесу. Для розмежування понять "лізинг" та "оренда" доцільно розглянути порівняльну таблицю лізингових та орендних відносин (табл. 1).

Серед зовнішніх факторів впливу насамперед варто виокремити рівень розвитку банківської системи, оскільки саме з діяльністю цих фінансових установ та їх ресурсним потенціалом у розвинених країнах пов’язують розвиток лізингу. Своєю чергою, можливість рефінансування підприємства залежить від методу нарахування амортизації. Грошово-кредитна політика визначає рівень відсоткових ставок.

Щодо внутрішніх чинників, то важливе значення має термін лізингової угоди, який безпосередньо впливає на вартість операції: чим довший строк, тим вища ціна. Можливість погашення боргу залежить від графіка лізингових платежів, а його розмір — від способу погашення; якщо угодою передбачено першочергове погашення основного боргу, а не відсотків, вартість операції знижується. Також важливу роль відіграють ринкова ціна об’єкта лізингу, яка є базою для розрахунку основної частини вартості послуги, та розмір комісійної винагороди лізингодавцю.

Сьогодні лізинг є простою та ефективною фінансовою схемою, що поєднує інтереси власників фінансового капіталу та виробників. За допомогою лізингових операцій реалізується близько 15% інвестицій у світі та приблизно 35% інвестицій у країнах з розвиненою економікою [9, c.107].

Зростання популярності лізингу пояснюється тим, що він створює вигоди для всіх учасників угод. Можна навести перелік переваг для лізингоодержувача:

• можливість швидко оновлювати основні виробничі фонди (особливо їх активну частину) без значних одноразових витрат і на цій основі підвищувати конкурентоспроможність продукції;
• здійснення лізингових платежів з прибутку, отриманого від експлуатації обладнання;
• можливість розробити зручний та гнучкий графік внесення лізингових платежів;
• уникнення втрат, пов’язаних з володінням морально застарілим обладнанням;
• відсутність проблем із кредитними гарантіями чи заставою, які виникають при звичайному кредитуванні;
• можливість апробації принципово нового дорогого обладнання для зменшення ризику придбання техніки, що не відповідає умовам експлуатації;
• відсутність амортизаційних відрахувань, оскільки орендоване майно не відображається в балансі;
• можливість відносити орендні платежі до поточних витрат та включати їх у собівартість продукції.

Особливу вигоду від лізингу отримують підприємства, які через сезонний характер робіт або разові замовлення не потребують постійного використання обладнання.

Підприємства-виробники матеріальних цінностей (постачальники) отримують негайну оплату своєї продукції, збільшують обсяги продажів та розширюють потенційне коло користувачів.

Інтереси лізингової фірми полягають в отриманні відсотків за надане в кредит обладнання у складі лізингових платежів, плати за ризик морального старіння техніки, а також можливості здавати те чи інше обладнання в оренду кілька разів.

Зазначені причини зумовлюють широке поширення цієї форми договірних відносин, які для одних є засобом фінансування капіталовкладень, для других — каналом збуту продукції, для третіх — кредитною операцією.

Отже, з удосконаленням економічних систем та фінансових операцій у світі лізинг розглядається як новий вид фінансування та особливий вид інвестиційної діяльності. У різних формах він виступає альтернативою банківського кредитування. Використання цієї послуги дозволяє значно зменшити стартовий капітал для започаткування та розвитку бізнесу. Таким чином, розширення лізингових операцій стає рушієм розвитку малих та середніх підприємств.

2. Різновиди лізингових операцій та їх класифікація

Лізинг як багатогранне економічне явище реалізується у різних видах, які з розвитком ринкового господарства стають дедалі різноманітнішими.

Загальноприйнятим є поділ за масштабами поширення відносин на внутрішній та міжнародний лізинг. Суб’єктами внутрішнього лізингу є вітчизняні підприємства чи їх інтеграційні об’єднання. Міжнародний лізинг реалізується суб’єктами, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або коли лізингове майно чи платежі перетинають державні кордони. Це дозволяє вітчизняним підприємствам оновлювати технічну базу за рахунок конкурентоспроможного зарубіжного обладнання.

Залежно від характеру лізингових операцій суб’єкти можуть здійснювати такі їх види — зворотні (компенсаційні), пайові (роздільні) та сервісні.

Зворотний лізинг характеризується тим, що підприємство продає лізинговій фірмі частину свого власного майна, одночасно підписуючи з нею договір про його оренду. Таким чином, підприємство, не використовуючи кредит, отримує додаткові кошти від реалізації майна, експлуатація якого не припиняється. Пайовий лізинг передбачає оренду за участю кількох суб’єктів лізингу із залученням одного чи кількох кредиторів. Сервісний лізинг зазвичай застосовується при придбанні на лізингових засадах складної техніки або такої, що швидко зазнає техніко-економічного старіння.

Найдоцільнішим є поділ лізингу за видами з урахуванням строку використання об’єкта. За цією ознакою виділяють оперативний та фінансовий лізинг.

Визначення оперативного лізингу в українському законодавстві є досить недосконалим, оскільки зосереджується головним чином на тому, що строк договору є коротшим, ніж строк фінансового лізингу. Загалом оперативним прийнято називати лізинг із неповною окупністю орендованих основних фондів. Цей вид послуги дуже близький до оренди, оскільки лізингодавець може надавати майно у тимчасове користування кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного зносу та техніко-економічного старіння.

Останнім часом найбільшого поширення набув фінансовий лізинг, тобто лізинг з повною окупністю орендованих матеріальних елементів основних фондів. Закон України "Про фінансовий лізинг" від 18 листопада 2003 р. регулює правові та економічні відносини цього виду лізингу. Фінансовий лізинг визначається виходячи з критеріїв, які відрізняють його від оперативного, і вважається таким, якщо договір лізингу задовольняє одну з наведених умов:

1. строк лізингу перевищує період, протягом якого нараховується амортизація в обсязі принаймні 75% від первісної вартості, крім того, лізингоодержувач зобов’язується придбати лізинговий актив за визначеною у договорі ціною на момент закінчення строку дії договору;
2. загальна сума лізингових платежів дорівнює первісній вартості лізингового активу або перевищує її;
3. лізингодавець нарахував амортизацію на об’єкт лізингу в обсязі принаймні 50% до моменту його передачі лізингоодержувачу, та лізингові платежі в договорі становлять принаймні 90% "звичайної ціни" на момент початку дії договору;
4. об’єкт лізингу був вироблений згідно з вимогами лізингоодержувача та не може бути використаний іншими установами через свої унікальні характеристики (процедурні та якісні риси) [12, c.8].

Це фактично довгострокова оренда з наступним переходом права власності до лізингоотримувача після закінчення строку дії договору.

Вигідність фінансового лізингу полягає у його специфіці, оскільки орендар фактично володіє активами, бере на себе всі ризики та отримує зиск. Можна стверджувати, що лише фінансовий лізинг повною мірою забезпечує відтворення основних фондів для підприємства, оскільки передбачає перехід права власності або викуп майна за залишковою вартістю після закінчення договору.

3. Взаємозв’язок результативності лізингових послуг та структури їх учасників

Широке поширення лізингового бізнесу на ринку повністю залежить від рівня ефективності лізингових операцій. Їх результативність визначається впливом великої кількості об’єктивних та суб’єктивних чинників — від можливості вибору способів фінансування та складу учасників угоди до черговості погашення окремих елементів лізингових платежів.

Узагальнюючим показником ефекту, який об’єднує економічні інтереси всіх сторін угоди, є лізинговий платіж. Його розмір безпосередньо залежить від кількох факторів, але одним із основних є схема здійснення лізингової операції, яка визначає фінансовий взаємозв’язок та склад усіх учасників.

Обов’язковим учасником лізингової операції є лізингодавець, у якості якого можуть виступати або підприємства-виробники об’єкта лізингу, або підприємства-виробники продукції, або самостійні лізингові фірми, для яких відповідна діяльність є статутною. Лізингові фірми створюються за активної фінансової участі комерційних банків. Крім того, комерційні банки можуть самостійно бути лізингодавцями, оскільки лізинг має багато спільного з банківськими операціями.

Іншим обов’язковим учасником угоди є лізингоодержувач, тобто підприємство будь-якої організаційно-правової форми власності, що потребує конкретного обладнання та має фінансові проблеми, які перешкоджають придбанню необхідного майна на власні чи позикові кошти.

На рис. 1 наведено схему розробленого механізму здійснення лізингової угоди на прикладі майже традиційної ситуації, коли лізингодавцем майна виступає лізингова компанія або банк.

Відповідно до механізму угоди, лізингова компанія за домовленістю з одержувачем лізингу купує обладнання у підприємства, котре виготовляє об’єкт оренди. Розрахунок за наданий об’єкт відбувається одразу після надходження обладнання в розпорядження орендаря. Можливим є й варіант із виплатою попереднього порівняно незначного авансу з остаточним розрахунком після приймання обладнання. Якщо лізингодавцем виступає самостійна лізингова фірма, то вона використовує для оплати обладнання кошти, отримані в кредит у комерційному банку (зазвичай на пільгових умовах), якщо ж у цій іпостасі виступає банк, то він оплачує обладнання за рахунок власних ресурсів.

Таким чином, за всіх можливих схем постійними і незмінними учасниками угоди є лізингоотримувач та лізингодавець, у ролі якого на альтернативних засадах можуть виступати комерційний банк — коли маємо банківський лізинг, лізингова компанія — в разі наявності необхідного обладнання у власності компанії; обидва разом — якщо лізингова компанія купує необхідне обладнання за рахунок банківського кредиту; або підприємство-виробник обладнання. Інші учасники приєднуються до лізингової операції залежно від виду лізингу та умов домовленості між лізингоотримувачем та лізингодавцем. При цьому вони мають можливість укладати угоду як із лізингодавцем, так і безпосередньо з лізингоотримувачем.

Механізм здійснення лізингу прямо пов’язаний з витратами лізингоотримувача: чим більше посередників, тим вищою є вартість лізингу, яка полягає в лізинговому платежі, тим вищі витрати лізингоотримувача.

При застосуванні лізингового фінансування за допомогою банківської установи у лізингоотримувача є можливість зекономити на гарантіях на інвестиції, оскільки лізинг та кредит банком розглядаються як супутні поняття, які відрізняються лише формою та ціною.

Найвитратнішою для лізингоотримувача є угода, що передбачає наявність усіх можливих посередників, кожен з яких отримує частку доходу.

4. Сучасний стан та орієнтири розвитку лізингового ринку в Україні

Попри активний розвиток фінансової системи, ринок лізингових послуг в Україні перебуває на стадії становлення. Активізація лізингових операцій істотно впливає на розширення реального сектору економіки. На сьогодні лізинг як спосіб реалізації продукції та здійснення інвестицій набув значного поширення в усьому світі. У країнах із розвиненою ринковою економікою лізингові операції для багатьох суб’єктів господарювання переважали при технічному переозброєнні матеріально-технічної бази виробництва. Так, у загальній сумі капітальних вкладень в обладнання на лізинг припадає: в Австралії — 33%; у США — 25–30%; у Франції — 13–17% [8, c.66]. Найбільшу питому вагу в загальнонаціональних інвестиціях становлять лізингові операції в таких країнах, як Ірландія (46%) і Англія (35,8%) [9, c.109].

Щодо вітчизняних реалій, то переваги лізингу використовуються не повністю. Дослідження ринку лізингових послуг в Україні варто розпочати зі становлення діяльності АКБ "Україна" та створення в 1996 році Фінансово-лізингового дому [9, c.111].

Сьогодні найактивнішими операторами на ринку лізингу автотранспорту можна назвати такі компанії, як: "Перша лізингова / Hertz", "AvisRentaCar", "Оптима лізинг". Лідером серед лізингодавців з обладнання та устаткування виступає "Українська лізингова компанія", створена як дочірня компанія від "Укрсиббанку". Також до найбільших українських лізингових компаній належить "Українська фінансова лізингова компанія", "Укрдержлізинг", "Укрексимлізинг". НАК "Украгролізинг" вирізняється з-поміж лізингових компаній спеціалізацією щодо здачі в оренду сільгосптехніки. Більшість компаній об’єднані у Всеукраїнську асоціацію лізингу "Укрлізинг" [9, c.111].

Станом на 1 липня 2005 року в Комісії було зареєстровано 74 лізингові компанії. Однак, за оцінкою МФК (Міжнародної Фінансової Корпорації), тільки близько 40 з цих компаній дійсно проваджують лізингові операції [7].

Для технічного переоснащення сільськогосподарських підприємств Постановою Кабінету Міністрів України №1031 від 18.09.1997 року створено Державний лізинговий фонд [8, c.75], метою якого є поліпшення матеріально-технічного та сервісного забезпечення сільського господарства. Постановою передбачено, що кошти державного лізингового фонду мають використовуватися на придбання вітчизняної сільськогосподарської техніки.

В Україні спостерігається активізація лізингових операцій та збільшення кількості дрібних лізингових компаній (див. таблицю 3).

На кінець 2004 р. загальний ринковий лізинговий портфель склав приблизно 1215,5 млн. грн. Таким чином, загальна вартість лізингових активів в Україні збільшилася майже на 65% у порівнянні з 2003 роком. За той самий період загальна вартість договорів лізингу збільшилася на 120%, а загальний портфель договорів лізингу збільшився на 135% [7].

Незважаючи на збільшення деяких показників, український ринок лізингу перебуває на початковій стадії розвитку. Для порівняння, у Великобританії 2002 р. обсяг лізингових операцій складав 35479 млн. євро, Данії — 2835, Чехії — 3441, Румунії — 625 [9, c.106].

Українські лізингові компанії зазначають, що ключовою умовою розвитку їх бізнесу є доступ до фінансових ресурсів. Вони вважають фінансування своїх операцій найголовнішою проблемою, що впливає на їх бізнес. Брак фінансових ресурсів є результатом макроекономічної нестабільності, високого рівня інфляції, недостатності довгострокових кредитів, а також високих процентних ставок та комісії банку.

Джерелами фінансування лізингових операцій у 2004 р. були банківські кредити (80,7%), власні кошти (16,3%), позичкові кошти юридичних осіб (3,0%) [10, c.3].

Незважаючи на високу питому вагу в джерелах фінансування, банки залишаються відносно непопулярними для українських підприємств у цілях кредитування. Середня комерційна ставка за кредитом в 2001 р. складала 32%, в 2002 р. знизилася до 22% і в 2004—2005 рр. вона продовжувала залишатися на рівні 20—22%. Для порівняння, в Німеччині вона складає 7% [2, c.52].

За даними МФК в 2003 р. у кожного третього підприємства була потреба у новому обладнанні. Однак лише 4% підприємств намагалися використати лізинг для оновлення основних засобів. Але тільки кожне третє підприємство з чотирьох отримали лізингові кредити [1, c.172].

Головними операторами на ринку лізингових послуг в 2003 р. в Україні були вітчизняні компанії: банки (до них зверталися за лізинговими послугами 46% підприємств) та лізингові компанії (40%). До іноземних лізингодавців зверталися 16% підприємств від загальної кількості тих, хто планував отримати обладнання в лізинг [2, c.53]. У табл. 4 проілюстровано індекс задоволення лізингових заявок різними лізингодавцями.

Найбільше незадоволення лізингоодержувачі отримали в іноземних лізингових компаніях, які пропонували більш сприятливі фінансові умови, але це негативний фон, пов’язаний із жорсткими умовами і пропозицією тільки імпортного обладнання, тобто іноземні лізингові компанії пріоритетно використовують тільки збутову функцію лізингу, що не відповідає основним інтересам українських споживачів, у яких є попит саме на інвестиційну функцію лізингу відповідно до Цивільного кодексу України.

З прийняттям нового Закону України «Про фінансовий лізинг» можливості розвитку лізингу значно розширилися. Між тим, під час проведення аналізу було встановлено гальмуючі тенденції, що пов’язані з існуючими податковими обмеженнями, які необхідно зняти. У табл. 5 подано інформацію про кількісний склад укладених і діючих договорів із фінансового лізингу.

Як видно з табл. 4, середня вартість одного договору знижується, незважаючи на загальне зростання кількісного складу договорів. Також зменшується договірний портфель окремих лізингових компаній.

Зміни Державного бюджету 2005 р., який обмежив віднесення витрат за страхування предмету лізингу 5% рівнем [7], не відповідає вимогам до цієї операції, оскільки страхування обладнання є істотною умовою лізингового договору, отже, на нього не можуть встановлюватися обмеження. Таке державне регулювання значно підвищить ризик лізингодавця або погіршить фінансові умови для лізингоодержувача.

Наявність негативних норм регулювання послуги фінансового лізингу призводить до зниження відносних показників. Додатковими причинами такого зниження підприємства вважають недостатню пропозицію лізингових послуг, жорсткі умови, обмежений вибір обладнання.

Проведений аналіз сьогоднішнього стану ринку лізингових послуг в Україні свідчить про лише часткову реалізацію цієї форми інвестування та наявність чинників, які перешкоджають її розвитку.

Запровадження з 01.01.2004 року Закону України "Про фінансовий лізинг" визначило лише правові рамки для операцій з фінансового лізингу. Угоди з оперативного лізингу нині трактуються як оренда, що не відповідає природі лізингу та призводить до певних ускладнень у податковому обліку. Законодавча невизначеність операцій з оперативного лізингу дає можливість деяким держслужбовцям прирівнювати такі операції до операцій з фінансового лізингу, що негативно відбиватиметься на загальному фінансовому стані лізингових компаній. Це можна пояснити відмінністю обліку операцій при фінансовому та оперативному лізингу — різні періоди віднесення платежів за договорами на валові доходи та різні підходи до оподаткування ПДВ.

До цього часу зберігаються відмінності щодо визначення лізингу в законах "Про лізинг" і "Про оподаткування прибутку підприємств", не відпрацьований механізм вилучення техніки у безспірному порядку за несплату двох чергових лізингових платежів.

До економічних переваг лізингу належить те, що у всіх країнах можливе застосування прискореної амортизації на об’єкт лізингу, а також нормативне регулювання захисту права власності лізингодавця на об’єкт лізингу.

Враховуючи, що 2004 р. Росія відзначала 10-річчя Указу Президента Росії, що стимулював розвиток лізингу, встановлено, що тільки за останні 5 років Росія на світовому ринку лізингу перемістилася більше, ніж на 10 позицій, а на європейському наближається до першої десятки. За підсумками фінансово-господарської діяльності майже три десятки лізингових компаній Росії могли б бути представлені в ТОР-рейтингу-200 асоціації європейських лізингових компаній Leaseurope [2, c.55]. Це свідчить про динамічний розвиток російського лізингового ринку і його вплив на інвестиційну діяльність підприємств.

Проте, на відміну від російського законодавства, а також молдавського, деяких країн СНД, що знаходяться в Середній Азії, в Україні відсутні податкові пільги відносно лізингу [2, c.55].

Звільнені від сплати ПДВ лише операції з передачі й повернення об’єкта оперативного лізингу, а також лізингові платежі згідно з договором фінансового лізингу. Однак надто жорстка система оподаткування платежів оперативного лізингу, а передача майна у фінансовий лізинг для цілей оподаткування тепер прирівнюється до його продажу в момент передачі.

Аналізуючи ринок лізингових послуг в Україні, бачимо, що значною є проблема недостатності мобілізації грошового капіталу, який міг би стати джерелом закупівлі обладнання з метою подальшої передачі його лізингоотримувачу. Високу вартість лізингу спричиняють високі ставки на кредити комерційних банків. За розрахунками фахівців, щоб лізингова операція давала хоча б мінімальний прибуток, кредитна ставка не повинна перевищувати 22% [3, c.36]. Тому нині найреальнішими суб’єктами господарювання, які можуть надавати лізингові послуги, зважаючи на необхідний накопичений капітал, можуть виступати лише банківські установи.

Підвищує вартість лізингових послуг і нотаріальна реєстрація договорів. З одного боку, вона захищає права лізингодавців, а з іншого, спричиняє фінансове навантаження — вартість нотаріальної послуги (державне мито) сьогодні становить 5% від суми операцій за договором [9, c.113].

Гальмують розвиток лізингу на вітчизняному ринку і низький попит на товари вітчизняного виробництва та низька платоспроможність багатьох категорій споживачів.

Таким чином, передумовою активного розвитку лізингових операцій в Україні є перш за все реформування податкового законодавства в частині стимулювання лізингових операцій — запровадження пришвидшеної норми амортизації для об’єктів лізингу, надання інвестиційних пільг при оподаткуванні прибутку підприємств, застосування спрощеної процедури повернення майна.

У даний час для підвищення стійкості лізингових операцій також необхідно розглянути можливість використання інтегрованих фінансових послуг, наприклад, технологій лізингу і факторингу, лізингу і трасту тощо.

Аналітики Світового банку вважають, що досвід Естонії, яка обрала шлях активних реформ у банківській системі, характерний для України [2, c.57]. Крім того, фінансування під відступлення грошової вимоги (факторинг) фахівці з лізингу Міжнародної фінансової корпорації розглядають як джерело залучення альтернативних засобів для фінансування лізингових операцій [2, c.56].

Для банківської системи України з урахуванням реформ на ринку фінансових послуг краще створювати дочірні лізингові компанії. Тим більше, що дозвіл на здійснення лізингу банки отримали ще в 1990 році з набранням чинності Законом України "Про банки і банківську діяльність". У новому Законі України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року також йдеться про додаткову можливість займатися лізингом [11, c.99].

Згідно з цим законом комерційний банк може бути як лізингоотримувачем, так і лізингодавцем, здійснюючи проекти з модернізації. Створення власних лізингових компаній надасть такі можливості, як швидке ухвалення рішень, гнучкий підхід до забезпечення, створення регіональної мережі, робота з різним складом основних фондів, можливість оптимізації фінансових потоків, розвиток малого і середнього бізнесу.

Комплекс заходів, який доцільно провести для активізації розвитку лізингу в Україні, можна доповнити також наступними пропозиціями:

• зниження вартості кредитних ресурсів до рівня, який би не перевищував 20% річних, для забезпечення ефективності лізингових операцій;
• зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу з метою послаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди;
• надання податкових пільг щодо операцій з міжнародного лізингу для ввезення на територію України високотехнологічного устаткування;
• створення лізингових центрів, які б спеціалізувалися на обслуговуванні малих підприємств;
• організацію при обласних лізингових центрах відділів з формування бази даних про попит та пропозицію на обладнання й устаткування;
• розроблення державної програми підтримки лізингу, яка б передбачала залучення банківського сектору до розвитку лізингових послуг.

Отже, особливо важливою є саме державна підтримка лізингу в Україні. За її посередництвом лізинг можна розглядати як одну з найперспективніших форм інвестування, що поліпшує фінансовий стан безпосередніх товаровиробників та підвищує конкурентоспроможність вітчизняного малого й середнього бізнесу.

Висновки

Лізинг на сьогодні є ефективною формою залучення інвестицій та відтворення основних фондів для підприємств. Даний вид послуг, на відміну від банківського фінансового забезпечення, спрямований на розв’язання проблем нестачі капіталу та проблем його ліквідності. У світі ця форма інвестування основного капіталу посідає друге місце після банківського кредиту [11, c.91].

Привабливість лізингу пояснюється тим, що виробники мають можливість розширити ринки збуту й отримати прибуток, а споживачі — зберегти власні кошти і користуватися, а в майбутньому придбати за залишковою вартістю нову, високопродуктивну й дорогу техніку.

Підприємства можуть залучати додатковий капітал на умовах оперативного або фінансового лізингу. Фінансовий — дає змогу створити ефективні фінансові схеми. Найбільшою його перевагою перед іншими формами залучення позичкових коштів є можливість уникнення лізингоотримувачами великих фінансових навантажень на економіку у перші роки дії лізингової угоди.

Узагальнюючим показником ефективності лізингу, який об’єднує економічні інтереси всіх сторін угоди, є лізинговий платіж. Його розмір головним чином залежить від схеми здійснення лізингової операції, яка визначає склад учасників угоди. Вона прямо пов’язана з витратами лізингоотримувача: чим більше посередників, тим вищою є вартість лізингу.

Аналізуючи вітчизняний ринок лізингу, треба відзначити його активізацію, але обсяги здійснення лізингових операцій залишаються у декілька разів нижчими за аналогічні показники західних країн. Для успішного розвитку лізингу в Україні доцільно провести комплекс заходів з реформування податкового законодавства, встановлення норм пришвидшеної амортизації, урізноманітнення джерел фінансування лізингових операцій тощо.

Отже, ринок лізингових послуг потребує особливої уваги, оскільки це не лише засіб стимулювання реалізації нової техніки, пришвидшення оновлення матеріально-технічної бази, а й інтенсифікація розвитку національної економіки в цілому, підвищення її якісного рівня.

Перелік використаної літератури

1. Бізнес-середовище в Україні. — К.: Міжнародна фінансова корпорація, 2004.
2. Внукова І.М., Бадзим О.С., Череватенко В.А. Оцінка можливостей розвитку фінансового лізингу в Україні // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — №9. — С.49.
3. Дорофеєва О.В. Диверсифікація ризиків фінансування лізингової діяльності // Актуальні проблеми економіки. — 2003. — №5. — С.34.
4. Дорофеєва О.В. Оптимізація джерел фінансування лізингових проектів // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — №8. — С.34.
5. Кабанихіна К.В. Фінансовий лізинг пасажирських літаків // Фінанси України. — 2002. — №5. — С.67.
6. Ковальчук К.Ф., Вишнякова І.В., Колесова І.В. Показники ефективності лізингової угоди // Фінанси України. — 2004. — №6. — С.141.
7. Меренгс Е. Лізинг в Україні / www.dfp.gov.ua.
8. Олійник О.В. Фінансовий лізинг в АПК: проблеми та шляхи вирішення // Фінанси України. — 2004. — №9. — С.66.
9. Онищук Я.В. Розвиток лізингу в Україні // Фінанси України. — 2005. — №7. — С.106.
10. Отченаш К.Г., Драган Т.М. Ринок фінансового лізингу у цифрах // Лізинг в Україні: Інформаційно-аналітичний бюлетень. — 2005. — №2. — С.1.
11. Поплавська Ж.В., Поплавський В.Г. Фінансовий лізинг у агросфері // Фінанси України. — 2005. — №8. — С.91.
12. Про фінансовий лізинг. Закон України // Урядовий кур’єр. — 2004. — 16 січня.
13. Сівашенко Т.В. Методичні підходи до використання лізингу як інструменту відтворення основних фондів авіакомпаній // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — №5. — С.39.
14. Ткаченко С.Є. Інвестування підприємств залізничного транспорту на основі лізингу // Фінанси України. — 2002. — №3. — С.108.
15. Усик Ю.М. Особливості алгоритму лізингового фінансування в науково-технологічній сфері // Актуальні проблеми економіки. — 2004. — №9. — С.157.