Ліцензування господарської діяльності: призначення, зміст та правове регулюванння

Вступ

Для втілення економічної політики держава використовує широкий арсенал інструментів та механізмів впливу на господарську діяльність. Одним із ключових важелів такого регулювання, згідно з ч. 2 ст. 12 Господарського кодексу України, є ліцензування. Цей інструмент покликаний забезпечувати баланс між приватними інтересами суб'єктів господарювання та публічними інтересами суспільства загалом. Попри свою важливість, теоретичне осмислення ліцензування як регуляторного засобу залишається недостатньо розробленим, що ускладнює його ефективне практичне застосування для досягнення поставлених цілей.

Метою даної роботи є аналіз сутності, характерних рис та функцій ліцензування, що дозволить розкрити зміст цього поняття та окреслити шляхи його реалізації на практиці, спираючись на теоретичні напрацювання.

Питання поняття, ознак та функцій ліцензування рідко ставали предметом окремого наукового дослідження. Фрагментарно ця проблематика висвітлювалася в роботах таких вчених, як О. Агапов, Ж. Іонова, О. Олійник, В. Кудашкін, В. Лаптєв, Ю. Тихомиров, А. Цихоцька.

Термін «ліцензія» вживається у кількох значеннях:

• як дозвіл, що надається уповноваженим органом на провадження конкретного виду діяльності, відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»;
• як дозвіл на експорт товарів, згідно із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;
• як дозвіл на використання запатентованого об'єкта промислової власності у підприємницькій діяльності, що регулюється Законом України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі».

Поняття, ознаки та функції ліцензування певних видів господарської діяльності в Україні

Для провадження окремих видів діяльності суб'єкту господарювання необхідно отримати спеціальний дозвіл (ліцензію), який видається центральними або місцевими органами виконавчої влади. Перелік таких видів діяльності визначається Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а також може встановлюватися іншими законами.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського кодексу України, ліцензування є інструментом державного регулювання господарської сфери, що забезпечує проведення єдиної державної політики та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та споживачів. У ст. 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (далі — Закон) ліцензування трактується як комплекс дій, що включає видачу, переоформлення та анулювання ліцензій, видачу дублікатів, ведення ліцензійних справ та реєстрів, контроль за дотриманням ліцензійних умов, а також видання розпоряджень про усунення порушень. В обох нормативних актах ліцензія визначається як офіційний документ, що підтверджує право суб'єкта господарювання на ведення вказаного виду діяльності протягом певного строку за умови виконання ліцензійних вимог.

Ліцензування виступає одним із видів зовнішньої постійної легалізації діяльності суб'єкта господарювання. Воно тісно пов'язане з державною реєстрацією, яка є його передумовою. В установчих документах обов'язково має бути зазначений вид діяльності, що підлягає ліцензуванню. З моменту реєстрації суб'єкт набуває спеціальної правосуб'єктності, тобто здатності мати та здійснювати права й обов'язки відповідно до задекларованої мети. Реалізація цієї правосуб'єктності відбувається через правовий режим, невід'ємною умовою якого є отримання ліцензії та дотримання ліцензійних умов. Таким чином, ліцензування є юридичним фактом, що дозволяє реалізувати спеціальну правосуб'єктність, а його зміст полягає у виконанні обов'язку отримати ліцензію, для чого необхідно відповідати встановленим вимогам.

У науковій літературі існують різні погляди на ліцензування. Одні дослідники розглядають його як форму державно-правового регулювання господарської діяльності та забезпечення життєво важливих інтересів [1], інші — як різновид державного контролю [2].

Основне призначення ліцензування полягає у встановленні особливого державного контролю за тими видами підприємництва, які через свою специфіку пов'язані з реалізацією найважливіших публічних інтересів [3]. Воно розглядається як господарсько-правовий регулятор підприємницьких відносин, метою якого є досягнення оптимального балансу між приватними інтересами бізнесу та публічними інтересами суспільства [4].

Ю. Тихомиров характеризує ліцензування як особливу процедуру офіційного підтвердження права суб'єкта господарювання на ведення певного виду діяльності з дотриманням встановлених правил, нормативів і стандартів. Це, з одного боку, стимулює ініціативу в корисних видах діяльності, а з іншого — відображає зацікавленість держави та суспільства в офіційному визнанні таких видів робіт і послуг [5].

О. Олійник визначає ліцензування як правовий режим початку та здійснення окремих, визначених законодавством, видів підприємницької діяльності. Цей режим передбачає: державне підтвердження та встановлення меж права на ведення діяльності; державний контроль за її здійсненням; можливість припинення діяльності з особливих підстав органами держави [6]. До цього визначення можна висловити певні зауваження, однак принципово важливим є те, що воно включає контроль за діяльністю та можливість її припинення у разі невідповідності ліцензійним умовам. Саме ці характеристики пов'язують державне визнання зі змістом і призначенням ліцензування.

А. Цихоцька вбачає реальний зміст ліцензування в організаційно-коригуючому впливі держави на об'єкт управління, розглядаючи його як одну з функцій державного управління та один із найбільш загальних способів впливу на суб'єктів господарювання [7].

Узагальнюючи наведені підходи, можна зробити висновок, що ліцензування — це сукупність встановлених державою заходів, пов'язаних із видачею, переоформленням та анулюванням ліцензій, а також із наглядом з боку відповідних органів за дотриманням суб'єктами господарювання ліцензійних умов. Воно застосовується державними органами у визначеному законодавством порядку для узгодження публічних та приватних інтересів.

Державна політика у сфері ліцензування базується на принципах, закріплених у ст. 3 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»:

• забезпечення рівності прав та інтересів усіх суб'єктів господарювання незалежно від їх форми;
• захист прав, інтересів, життя та здоров'я громадян, охорона навколишнього природного середовища від шкідливого впливу, забезпечення безпеки держави;
• встановлення на законодавчому рівні єдиного порядку ліцензування окремих видів господарської діяльності;
• встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Закон також наголошує, що ліцензування не може використовуватися для обмеження конкуренції. Крім того, ст. 3 встановлює, що ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який надає право на зайняття видом діяльності, що підлягає обмеженню згідно із законодавством.

Аналіз законодавства про ліцензування свідчить, що воно здійснюється виключно за ініціативою суб'єкта господарювання. Ніхто не може бути примушений до цього, однак для зайняття видами діяльності, що підлягають обмеженню, наявність ліцензії є обов'язковою.

Важливо підкреслити, що правоздатність суб'єктів господарювання, які здійснюють ліцензовану діяльність, нерозривно пов'язана з наявністю ліцензії. Лише за її наявності вони мають право займатися відповідною діяльністю. Таким чином, відсутність ліцензії створює певні обмеження в реалізації правосуб'єктності, хоча прямо це не закріплено ні в Цивільному, ні в Господарському кодексах України, однак випливає з аналізу їх норм.

На основі аналізу поняття та сутності ліцензування можна виділити його ключові ознаки.

Публічний (державний) характер ліцензування. Ліцензування спрямоване на забезпечення суспільного інтересу, оскільки передбачає узгодження інтересів суб'єктів господарювання та суспільства. Його метою є встановлення особливого державного контролю за видами діяльності, що мають специфіку, пов'язану з реалізацією найважливіших публічних інтересів. Держава, виступаючи представником суспільства, через ліцензування забезпечує умови його життєдіяльності.

Ліцензування здійснюють органи державної виконавчої влади — органи ліцензування, перелік яких залежить від виду господарської діяльності та затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 р. № 1698.

Процесуальний характер ліцензування. Ліцензування є регламентованою законодавством процедурою, що складається з кількох етапів:

• порушення ліцензійного процесу — суб'єкт господарювання, який має намір провадити ліцензований вид діяльності, подає до органу ліцензування заяву встановленого зразка з необхідними документами. Документи приймаються за описом, і на їх основі формується ліцензійна справа. Надходження документів фіксується у спеціальному журналі, який ведеться окремо для кожного виду діяльності (ст. 19 Закону);
• розгляд заяви — представник ліцензійного органу перевіряє відповідність поданих документів вимогам закону. Заява може бути залишена без розгляду, якщо вона подана неуповноваженою особою або документи оформлені з порушеннями. За результатами розгляду приймається рішення про видачу ліцензії або про відмову. Якщо законом передбачено конкурс, ліцензія видається за його результатами (ст. 12). Підставами для відмови є: недостовірність даних у документах; невідповідність заявника ліцензійним умовам (ст. 11);
• внесення інформації до ліцензійного реєстру. Орган ліцензування формує та веде ліцензійний реєстр для кожного виду діяльності. Спеціально уповноважений орган веде Єдиний ліцензійний реєстр, який містить дані всіх ліцензійних реєстрів. Ця інформація є відкритою;
• видача ліцензії. Орган ліцензування веде журнал обліку виданих ліцензій. Рішення про видачу або відмову приймається не пізніше ніж за десять робочих днів з дати надходження заяви, якщо інше не встановлено законом. Повідомлення про рішення надається заявнику письмово протягом трьох робочих днів (ст. 14). Постановою Кабінету Міністрів від 20.11.2000 р. № 1719 запроваджено ліцензію єдиного зразка. Порядок заповнення бланка регулюється Інструкцією, затвердженою наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 04.12.2000 р. № 67. Термін дії ліцензії встановлюється згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2000 р. № 1755.

Єдність ліцензування. Процес ліцензування є єдиним на всій території держави та регламентується законодавчими актами. Місцеві органи влади та самоврядування не мають права змінювати цей порядок.

Обов'язковість ліцензування. Здійснення видів діяльності, що підлягають обмеженню, без ліцензії заборонено. За таке порушення до суб'єктів господарювання застосовуються санкції, передбачені Господарським кодексом України та іншими законодавчими актами.

Слід зазначити, що суспільно важлива господарська діяльність потребує не лише чіткої правової регламентації, а й охорони для забезпечення умов її здійснення та розвитку. Саме тому ліцензування набуло поширення як засіб державного управління, що проявляється у різних формах: нормативне регулювання, управління процесом ліцензування, контроль за дотриманням ліцензійних умов.

Аналіз чинного законодавства дозволяє виокремити функції ліцензування:

• дозвільну — держава в особі уповноваженого органу надає дозвіл на заняття конкретним видом діяльності, підтверджуючи, що суб'єкт господарювання відповідає всім організаційним та економічним вимогам, має необхідну матеріальну базу, відповідає технічним і технологічним стандартам, має належний кваліфікаційний рівень персоналу;
• облікову — шляхом ведення ліцензійних реєстрів забезпечується єдиний облік усіх суб'єктів, які отримали дозвіл. Порядок формування та ведення реєстрів затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 р. № 1658;
• інформаційну — орган ліцензування формує та зберігає ліцензійну справу щодо кожного заявника, в якій містяться всі документи та рішення. Інформація з реєстрів є відкритою і може надаватися державним органам та заінтересованим особам;
• контролюючу — спеціально уповноважений орган проводить планові та позапланові перевірки суб'єктів господарювання, що здійснюють ліцензовану діяльність, контролюючи дотримання законодавства та ліцензійних умов;
• статистичну — дані ліцензійних реєстрів дозволяють відстежувати динаміку господарської діяльності, досліджувати ринок, здійснювати прогнозування розвитку підприємництва у ліцензованих сферах;
• охоронну — ліцензування є засобом захисту прав та інтересів суб'єктів господарювання та інших учасників суспільних відносин від наслідків потенційно небезпечної діяльності.

Таким чином, ліцензування дозволяє державі забезпечувати одночасне дотримання публічних і приватних інтересів, не вводячи державну монополію та не обмежуючи свободу діяльності суб'єктів господарювання. Тому розуміння суті законодавчого визначення ліцензування має важливе теоретичне та практичне значення.

У ст. 1 Закону визначено терміни, зокрема «ліцензування», та пояснюється його механізм. На нашу думку, доцільно було б замінити термін «ліцензування» на «процедура ліцензування» у відповідному контексті.

2. Ліцензування як засіб державного регулювання господарської діяльності

Умови провадження господарської діяльності в державі визначаються встановленими та закріпленими в нормативно-правових актах процедурами, такими як реєстрація, ліцензування, патентування, сертифікація. Актуальним є питання співвідношення та застосування кожного з цих засобів. Важливо на теоретичному рівні визначити необхідність, достатність і межі застосування кожного з них, а також з'ясувати, чи дійсно кожен виконує свою унікальну роль, не дублюючи інші.

Основною метою цього дослідження є порівняльна характеристика зазначених засобів державного регулювання.

У сучасній юридичній літературі бракує праць, які б містили порівняльний аналіз таких прямих методів державного регулювання, як ліцензування, патентування та сертифікація. Окремі аспекти цього аналізу висвітлені в роботі А. Ластовецького, який розглядає дозвільно-реєстраційний механізм, торкаючись і цих засобів. Питання відмежування ліцензування від суміжних понять, що містяться в законодавстві про підприємницьку діяльність, становлять як науковий, так і практичний інтерес. До таких понять належать патентування, сертифікація та патентне ліцензування. Відповідно до ч. 2 ст. 12 Господарського кодексу України, всі ці засоби належать до основних.

Патентування, як і ліцензування, є своєрідним обмеженням для суб'єктів господарювання. Переліки видів діяльності, що підлягають патентуванню та ліцензуванню, встановлюються виключно на законодавчому рівні. Не допускається їх визначення в інших нормативно-правових актах або рішеннях органів влади.

Види діяльності, що підлягають патентуванню, а також порядок, умови та суб'єкти патентування визначаються лише Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 р. Натомість, види діяльності, що підлягають ліцензуванню, визначаються не лише Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р., а й спеціальними законами, що регулюють відносини у сфері банківської діяльності, надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, використання каналів мовлення, електроенергетики, використання ядерної енергії, освіти, інтелектуальної власності, виробництва та торгівлі спиртом, алкогольними напоями та тютюновими виробами. Крім законів, для кожного виду діяльності видаються Ліцензійні умови, що встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги (ст. 2 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»).

Патентування та ліцензування мають схожу правову природу.

Сертифікація продукції — це діяльність з підтвердження відповідності продукції, робіт, послуг та інших об'єктів встановленим вимогам (державним стандартам, будівельним нормам, санітарним правилам, нормам безпеки тощо). Вона здійснюється уповноваженими сертифікаційними органами з видачею сертифіката. Метою є запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я, майна громадян та навколишнього середовища.

Якщо сертифікована продукція перестає відповідати обов'язковим вимогам, дію сертифіката може бути призупинено або скасовано, що тягне заборону на продаж такої продукції та обов'язок підприємства припинити її випуск. Ліцензія, у свою чергу, анулюється з інших підстав, передбачених законодавством, що також призводить до припинення ліцензованого виду діяльності.

Таким чином, якщо предметом ліцензування є сама діяльність, то предметом сертифікації — конкретні результати цієї діяльності, якість товарів і послуг. Наявність ліцензії є обов'язковою умовою для заняття певним видом діяльності взагалі, а наявність сертифіката — умовою виробництва та реалізації конкретної продукції. Якщо ліцензування спрямоване на запобігання появі на ринку сумнівних суб'єктів, то сертифікація — сумнівних товарів (послуг).

Механізм контролю за дотриманням публічних інтересів включає ліцензування, патентування та сертифікацію, кожен з яких має своє призначення, сферу та порядок застосування. Однак часто відбувається дублювання цих засобів, що свідчить про необхідність подальшого вдосконалення законодавства. Узгодженість та взаємодія цих прямих методів регулювання сприяє вдосконаленню процесу легітимації господарської діяльності.

3. Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню

Відповідно до Закону, ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:

1. пошук (розвідка) корисних копалин;
2. виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду;
3. виробництво вибухових матеріалів промислового призначення (за переліком, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці та державного гірничого нагляду);
4. виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України);
5. видобування уранових руд;
6. видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;
7. виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;
8. виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;
9. виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами;
10. виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;
11. виробництво пестицидів та агрохімікатів, оптова, роздрібна торгівля пестицидами та агрохімікатами;
12. виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж;
13. розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку, іншими засобами негласного отримання інформації;
14. розроблення, виробництво, використання, експлуатація, сертифікаційні випробування, тематичні дослідження, експертиза, ввезення, вивезення криптосистем і засобів криптографічного захисту інформації, надання послуг в галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису), торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації;
15. розроблення, виробництво, впровадження, сертифікаційні випробування, ввезення, вивезення голографічних захисних елементів;
16. розроблення, виробництво, впровадження, обслуговування, дослідження ефективності систем і засобів технічного захисту інформації, надання послуг в галузі технічного захисту інформації;
17. виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності;
18. транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;
19. постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом;
20. зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, установлюваний ліцензійними умовами;
21. централізоване водопостачання та водовідведення;
22. розроблення, випробування, виробництво, експлуатація ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових частин, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем;
23. розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуск, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
24. культивування, використання рослин, що містять наркотичні засоби для промислових цілей;
25. проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт;
26. медична практика;
27. переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів;
28. ветеринарна практика;
29. організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей, організація діяльності з проведення азартних ігор;
30. будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж);
31. надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом;
32. надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом;
33. надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі);
34. надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі;
35. надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом;
36. заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів;
37. збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;
38. збирання, заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (за переліками, які визначаються Кабінетом Міністрів України);
39. операції у сфері поводження з небезпечними відходами;
40. проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінка протипожежного стану об'єктів;
41. проведення випробувань на пожежну небезпеку речовин, матеріалів, будівельних конструкцій, виробів і обладнання, а також пожежної техніки, пожежно-технічного озброєння, продукції протипожежного призначення на відповідність встановленим вимогам;
42. надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян;
43. виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт;
44. виконання авіаційно-хімічних робіт;
45. пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів;
46. туроператорська та турагентська діяльність;
47. фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність:
    • організація та проведення спортивних занять професіоналів та любителів спорту;
    • діяльність з підготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту, визнаних в Україні;
48. діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);
49. посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;
50. професійна діяльність на ринку цінних паперів;
51. проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт та земельних торгів;
52. проектування, будівництво нових і реконструкція існуючих меліоративних систем та окремих об'єктів інженерної інфраструктури;
53. діяльність, пов'язана з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарських водойм, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств;
54. посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника;
55. виробництво дисків для лазерних систем зчитування;
56. експорт, імпорт обладнання та дисків для лазерних систем зчитування;
57. виготовлення парфумерно-косметичної продукції з використанням спирту етилового;
58. оптова торгівля насінням;
59. виробництво, зберігання і реалізація племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин;
60. проведення знезараження підкарантинних матеріалів та об'єктів, які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони.

Висновок

Визначення ліцензування як засобу державного регулювання відсутнє як у Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», так і в Господарському кодексі. На нашу думку, таке визначення має бути сформульоване. Це можна зробити, змінивши ч. 8 ст. 1 Закону таким чином:

«Ліцензування — це діяльність уповноважених державою органів, спрямована на надання в установленому порядку суб'єктам господарювання дозволу на здійснення за певних умов, передбачених законодавчими актами, видів господарської діяльності, на захист прав і законних інтересів громадян, організацій та навколишнього природного середовища, а також забезпечення безпеки держави.

Змістом цієї діяльності є дії щодо видачі, переоформлення та анулювання ліцензій, видачі дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контролю за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видачі розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування».

Господарський кодекс України, на нашу думку, слід доповнити ст. 58¹ і сформулювати її так:

«Суб'єкт господарювання може здійснювати діяльність, яка підлягає ліцензуванню, з моменту одержання ліцензії або в строк, що зазначений в ній, і зобов'язаний припинити її після закінчення цього строку дії».

Це означає, що після державної реєстрації господарюючий суб'єкт, який має намір здійснювати ліцензований вид діяльності, повинен отримати ліцензію. Права, пов'язані з такою діяльністю, виникають з моменту реєстрації, але можуть бути реалізовані лише з моменту отримання ліцензії.

Господарські договори, укладені суб'єктами господарювання, які не мають ліцензії на здійснення відповідної діяльності, мають вважатися недійсними з наслідками, передбаченими ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України. Крім того, на нашу думку, у цьому випадку до суб'єктів господарювання можуть застосовуватися санкції, передбачені ст. 240 Господарського кодексу України.

Список використаних джерел

1. Основы предпринимательства / Под ред. А. С. Пелиха. — М., 1996. — С. 192.

2. Предпринимательское право / Под ред. Н. И. Клейн. — М., 1993. — С. 208.

3. Попова Ж. А. Правовые проблемы легитимации предпринимательства // Государство и право. — 1997. — № 5. — С. 46.

4. Коммерческое право. — СПб., 1998. — С. 67.

5. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса. — М., 1998. — С. 422.

6. Олейник О. М. Правовые основы лицензирования хозяйственной деятельности // Закон. — 1994. — № 6. — С. 17.

7. Государственное управление: проблемы теории, истории, практики, преподавания. — Ростов н/Д., 1993. — С. 162-163.