Лісова та деревообробна промисловість України

Вступ.

1. Роль, сутність і місце лісової індустрії в економіці держави.

2. Чинники та умови формування лісового господарства України.

3. Галузево-територіальна організація лісопромислового комплексу.

4. Сучасні виклики та напрями розвитку лісової галузі.

Висновки та рекомендації.

Список використаних джерел.

Вступ

Лісові масиви України є надбанням народу та перебувають під його захистом. Саме тому кожен мешканець держави має право знати не лише про поточний стан лісів, а й про особливості політики, що проводиться щодо них, з усіма її перевагами та недоліками.

За своїм розташуванням та цільовим призначенням ліси країни виконують здебільшого екологічну роль (водоохоронну, захисну, санітарно-гігієнічну, оздоровчу), а їхнє промислове значення є доволі обмеженим.

Формування лісової промисловості України відбувалося під впливом багатьох чинників. Через обмеженість лісових ресурсів деревообробна підгалузь, яка займає чільне місце у структурі лісової, деревообробної та целюлозно-паперової індустрії, має відповідні масштаби та внутрішню організацію.

Актуальність теми. Запаси деревини в країні постійно зменшуються, тому для підтримання поточного рівня виробництва доводиться щороку імпортувати деревину та вироби з неї. Розширити ресурсну базу можна шляхом комплексного використання всієї біомаси дерева, залучення вторинних матеріалів та замінників, що дозволить вивільнити цільну деревину. Отже, тема «Лісова та деревообробна промисловість України» є надзвичайно актуальною для сучасного етапу економічного розвитку.

Мета роботи: дослідити процеси становлення та еволюції лісової й деревообробної промисловості України.

Об’єктом дослідження виступають лісові ресурси країни та способи їх використання, а предметом — сучасний стан лісової та деревообробної галузей.

1. Сутність, значення і місце лісової промисловості в господарстві держави

Ліси та лісова галузь України мають низку характерних рис порівняно з іншими європейськими державами:

• невисокий середній показник лісистості території;
• наявність лісів у різних природних зонах (Полісся, Лісостеп, Степ, Українські Карпати, гірський Крим), які суттєво відрізняються за умовами зростання, підходами до ведення господарства та використання лісових багатств;
• переважання екологічної функції лісів, значна частка яких (до 50%) має обмежений режим використання;
• великий відсоток заповідних територій (13,7%), який постійно зростає;
• історично склалася ситуація, коли ліси закріплені за багатьма постійними користувачами — понад п'ятдесятьма міністерствами та відомствами;
• значні площі лісів розташовані в зоні радіоактивного забруднення;
• половина лісових масивів є штучними насадженнями, що потребують особливого догляду.

Загальна площа лісового фонду сягає 10,8 млн га, з яких лісовою рослинністю вкрито 9,5 млн га, що становить 15,7% території України. За останні п'ятдесят років лісистість зросла майже в 1,5 раза, а запаси деревини — у 2,5 раза, досягнувши 1,8 млрд м³. Середній щорічний приріст у лісах Держкомлісгоспу становить 4,0 м³ на гектар, коливаючись від 5,0 м³ у Карпатах до 2,5 м³ у Степовій зоні. (Додатки 1, 2)

Розподіл лісів по території України вкрай нерівномірний. Основні масиви зосереджені в Поліссі та Українських Карпатах. Показники лісистості в різних природних зонах суттєво відрізняються і не досягають оптимального рівня, за якого ліси найкраще впливають на клімат, ґрунти, водні ресурси, пом'якшують ерозійні процеси та забезпечують більші обсяги заготівлі деревини. (Додаток 3)

Лісопромисловий комплекс України являє собою сукупність підприємств, що займаються вирощуванням та переробкою лісової сировини до кінцевої продукції. До його структури входять: лісове господарство, лісозаготівельна промисловість, галузі механічної та хіміко-механічної переробки (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво будівельних деталей та будинків, деревностружкових і деревноволокнистих плит, меблів), хімічної переробки (лісохімічна, целюлозно-паперова), а також гідролізна та дубильно-екстракційна промисловість, обслуговуючі виробництва (виготовлення та ремонт обладнання), заводи з випуску предметів праці, підприємства матеріально-технічного забезпечення та заклади невиробничої сфери (підготовка кадрів, наукові дослідження). [4,211]

Лісова промисловість — одна з найдавніших галузей, яка займається заготівлею, механічною обробкою та хімічною переробкою деревини, випускаючи конструкційні матеріали: круглий ліс, дерев'яні вироби, меблі, целюлозу, папір, картон тощо.

Хоча впровадження пластмас та інших синтетичних матеріалів знижує використання деревини, попит на неї зростає, і вона стає дедалі дефіцитнішим ресурсом.

Лісові ресурси України досить обмежені й забезпечують внутрішні потреби лише на 20-25%. До них належать не лише деревні, а й технічні, харчові, кормові ресурси, а також корисні властивості лісу — водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі. Ліси виконують переважно ґрунтозахисну та водоохоронну функції, слугуючи «легенями» великих міст. Лісистість території становить лише 14%, а розміщення лісів дуже нерівномірне. Обсяги заготівель у Поліссі та Карпатах не покривають потреб країни, які частково задовольняються поставками з Росії та Білорусії. Значних збитків галузі завдала аварія на Чорнобильській АЕС, яка вивела з господарського обігу велику частину лісових ресурсів.

Серед міжгалузевих комплексів лісовиробничий комплекс (ЛВК) займає 2,8% за обсягом виробництва, 4,6% за чисельністю працівників та близько 2% за вартістю основних фондів. Комплекс пов'язаний поставками готової продукції та лісоматеріалів із понад 100 галузями.

Лісопромисловий комплекс включає такі підкомплекси: лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий та лісохімічний.

Провідну роль у структурі комплексу відіграє деревообробна галузь, на яку припадає 70% товарної продукції. Через обмеженість лісових ресурсів лісозаготівельна галузь розвинена слабко, виробляючи майже 10% товарної продукції. Целюлозно-паперова промисловість дає 18% товарної продукції комплексу, а частка зайнятих у ній становить 9,6%. Лісохімічна промисловість займає незначне місце — лише 2,4% товарної продукції.

Значення лісопромислового комплексу для економіки України визначається тим, що практично немає сфери господарства, де деревина та продукція її переробки не відігравали б важливої ролі. Основний продукт лісу — деревина — використовується для виробництва засобів виробництва (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, метиловий спирт) та предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота). Продукція комплексу застосовується в машинобудуванні, легкій промисловості, на транспорті, у зв'язку та будівництві. Водночас комплекс отримує від інших галузей лаки, фарби, соду, відбілюючі хімікати, автомобілі, трактори, верстати. Ліси є важливим акумулятором живої речовини, утримують у біосфері хімічні елементи та воду, взаємодіють із тропосферою, визначаючи кисневий та вуглецевий баланс. Крім того, ліси дають продовольчі ресурси (дикі плоди, ягоди, гриби, березовий сік), кормові та лікарські рослини, мають санітарне, рекреаційне та екологічне значення, створюють умови для бджільництва та мисливства. [6,185]

На основі переробки лісу, рослинних ресурсів та вторинної сировини створена целюлозно-паперова промисловість. Головні її центри — Жидачів, Рахів, Херсон, Ізмаїл, Обухів, Корюківка, Малин, Понінка, а також Великий Бичків, Перечин, Свалява, Коростень. Галузь виробляє понад 150 видів продукції, але задовольняє потреби держави в папері лише на 50%. Окремі види паперу (газетний, офсетний, пергамент), попит на які зростає у світі, в Україні не виробляються або виробляються недостатньо. Також випускаються будівельні матеріали, деревостружкові плити та фанера з лісової сировини та відходів.

Важливим резервом отримання деревини є розведення лісів. За дефіциту деревини проблематичною стає орієнтація на вилучення з експлуатації захисних лісів. Розглядаються варіанти насадження лісу на невикористовуваних (еродованих) або низькопродуктивних землях, з яких можна залучити близько 4 млн га. Створення захисних смуг та насаджень за промислово-експлуатаційним типом дозволило б щороку отримувати до 2,5 млн кубометрів деревини.

Ще одним резервом є лісосічні відходи (пеньки, кора, гілки), які майже не використовуються. Ці втрати становлять 1/3 біомаси вирубуваного деревостану, хоча з них можна виготовляти паливні брикети, добрива та хімічні препарати.

Деревину можна замінити у тарному, целюлозно-паперовому виробництві, будівництві та паливному балансі вторинними матеріалами (макулатура, терміття, лушпиння, лоза). Перспективним є використання місцевої недеревної сировини: соломи, збіжжя, комишу, відходів цукрової промисловості.

Україна має значні перспективи використання каолінів — цінної сировини для паперової галузі, яка використовується для наповнення паперу та покращення його білизни й естетичних властивостей. В Україні відкрито 28 родовищ каолінів у Вінницькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Донецькій областях. [4,213-214]

2. Передумови розвитку лісового господарства України

Основою лісопромислового комплексу України є лісові ресурси — ліси певної території, що використовуються або можуть бути використані для задоволення потреб суспільства. До них належать деревні, технічні, харчові, лікарські ресурси, а також корисні властивості лісу — водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі.

Загальна площа лісового фонду України становить 10,8 млн га, з яких вкрито лісом 9,4 млн га.

Лісистість території республіки — 15,6%. Запаси деревини — 1,74 млрд куб. м. Основна частина лісів перебуває у віданні державних органів лісового господарства, решта передана у безстрокове користування сільськогосподарським підприємствам або закріплена за іншими міністерствами та відомствами.

Лісовий фонд характеризується переважанням листяних і хвойних порід та нерівномірним розподілом ресурсів. Найбільша концентрація лісів в Українських Карпатах (40,5% площі регіону), Кримських горах (32%) та на Поліссі (25,1%); у лісостеповій зоні — 13,2%, у степовій — 3,8%. Найбільш лісистими є Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська та Чернівецька області.

За народногосподарським значенням, розташуванням і функціями всі ліси України поділяються на дві групи. Перша група — водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси, а також ліси спеціального призначення (заповідники, національні парки). Вони становлять 51% загальної площі лісового фонду. Деревину в цих лісах використовують переважно під час лісогосподарських заходів — рубок догляду, санітарних та лісовідновних рубок.

Друга група — ліси захисного та обмеженого експлуатаційного значення, які є основним джерелом заготівлі деревини в Україні. [6,245-246]

Лісові ресурси забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) постачають переважно північні та східні райони Росії. Лісозаготівельна промисловість орієнтується на райони зосередження ресурсів. Основний споживач ділової деревини — лісопильна промисловість, яка є базою для подальшої обробки сировини. З нею тісно пов'язані стандартне домобудування, виробництво меблів, фанери, деревностружкових плит.

Розміщення галузей механічної обробки деревини має враховувати високі витрати сировини та великі виробничі відходи. Для 1 м³ клеєної деревини потрібно 2,3 м³ деревини, для 1 т деревної маси — близько 3 м³. Відходи на стадії лісозаготівель сягають 20%, у лісопильній промисловості — 40%. У меблевому виробництві використовується лише половина витраченої деревини. Це зумовлює необхідність наближення виробництва до джерел сировини та комплексної переробки деревини для зменшення відходів.

Лісопильне виробництво — важливий процес первинної механічної обробки ділової деревини. Його розміщення залежить від розташування районів лісозаготівель відносно споживача, наявності транспортних шляхів. Лісопиляння є трудомістким процесом, потребує підготовки пиломатеріалів (сортування, сушка, ув'язування), спеціального обладнання та складських приміщень. Транспортування потребує спеціальних видів транспорту (лісовози, залізниці) та розвинутих шляхів сполучення.

На розміщення підприємств впливає не лише кількість, а й якість (породний склад) сировини. Наприклад, для фанери використовується переважно береза.

Целюлозно-паперова промисловість характеризується високою матеріаломісткістю (близько 5 м³ деревини на 1 т целюлози) та водомісткістю (350 м³ на 1 т продукції), тому тяжіє до сировинних баз. Розширення територіальних меж виробництва відбувається завдяки освоєнню нових видів сировини та рослинних відходів сільського господарства. [4,212]

При розробці напрямів розвитку лісогосподарського комплексу необхідно враховувати реальний стан фінансування галузі, хід реалізації проекту паювання сільськогосподарських земель, успішність ринкових реформ та можливості інвестування.

Посилення природоохоронних функцій лісу потребує заходів з інтенсифікації відтворення лісосировинних ресурсів, перебудови галузевої політики з пріоритетним розвитком деревообробного виробництва та впровадження нових технологій вирощування лісів.

Лісова галузь України має зберегти пріоритети: збереження та розширене відтворення лісів, раціональне невиснажливе лісокористування, збереження наукової школи лісництва, розвиток новітніх технологій лісозаготівель та лісопереробки, розширення заповідних і рекреаційних територій.

Для досягнення цих пріоритетів необхідно шукати нові методи вирощування лісів для захисту від повеней, переорієнтувати інвестування на новітні технології, удосконалювати способи рубок (комбіновані, лінійно-вибіркові, смугами, коридорні) та переглядати перелік заповідних територій.

Підвищення ефективності збереження лісового фонду передбачає заходи з відновлення лісу, збільшення площ лісових культур, поліпшення якості та структури лісів, боротьбу зі шкідниками та пожежами. Ці роботи має фінансувати держава як основний власник лісового фонду.

Для стійкого ефекту від нових способів лісовідтворення реструктуризація галузі має здійснюватися за двома напрямами — екстенсивним (розширення земель під лісами) та інтенсивним (раціональніше використання наявних ресурсів). [13,14-15]

Розширення земель під лісами потребує додаткового фінансування та організаційно-технічних заходів: включення невикористовуваних сільськогосподарських земель, еродованих пасовищ, ярів, пісків, балок, крутосхилів, проведення картування та ґрунтово-типологічного обстеження. Особливо актуальним це є в гірських регіонах, де вирощування цінних порід дерев допомагає укріплювати ґрунти, попереджати зсуви та захищати від повеней.

Середній показник лісистості в Україні — 15,6%, тоді як оптимальний рівень для екологічного ефекту та забезпечення лісовими ресурсами має становити 21-22%. Підвищення раціональності використання деревинних ресурсів передбачає збільшення продуктивності лісів, використання всієї біомаси дерева та відходів. Необхідно розвивати технології переробки макулатури, соломи, костри, відходів деревини, сушіння деревини та виготовлення напівфабрикатів зі зрощеної та склеєної деревини.

Раціональне лісокористування вимагає виведення з експлуатації лісів, що захищають території від ерозії. Недотримання цієї вимоги може призвести до катастрофічних руйнувань. Виведення захисних лісів має здійснюватися лише в ерозійно небезпечних ділянках, а там, де загрози немає, ліси слід вилучати зі складу захисних. Це дозволить ефективніше використовувати захисні ліси без збільшення їхньої площі. Відповідне законодавство має бути переглянуте. [14,69]

Необхідно докорінно переглянути механізми планування, фінансування, ціноутворення та оподаткування галузі. Потрібен розвиток альтернативних форм власності та стимулювання лісогосподарського комплексу. Збільшення експорту лісопродукції дасть можливість переоснащення виробництва та впровадження передових технологій. З 1994 по 1999 р. обсяг експорту лісопродукції зріс у 10 разів.

Кошти від експорту мають спрямовуватися на кредитування розробки високоефективних технологій переробки деревини та надання кредитів підприємствам галузі.

При стратегічному плануванні слід чітко визначати джерела фінансування лісовідновлення та лісокористування. Ринкова система розширює джерела фінансування за рахунок користувачів ресурсами, фінансово-комерційної діяльності підприємств та ринкових відносин між власниками лісів, лісокористувачами та комерційними структурами. Нові форми господарювання диктують нові форми дивідендної та кредитної політики держави.

Лісовий фонд України закріплений за рядом міністерств та відомств. Найбільші користувачі — Держкомлісгосп (72,1%) та Міністерство аграрної політики (24,1%), решта належить Міноборони, Мінекології та іншим. Розпорошеність фонду призводить до порушень ведення лісового господарства.

В Україні функціонує мережа природних національних парків та заповідних територій, господарювання на яких обмежене. Це зменшує кількість використовуваних земель. Необхідно переглянути традицію введення заповідних територій на користь державних заповідників, національних парків, заказників, еталонних урочищ, пам'яток природи. Переведення окремих заповідних зон до об'єктів з менш жорсткими вимогами дозволить розв'язати питання фінансування, проводити наукові дослідження та розширити обсяги робіт без шкоди для природи.

Чинний Лісовий кодекс передбачає, що всі ліси перебувають у державній власності. Це пояснюється тривалістю вирощування лісів, перевагою природоохоронного значення, необхідністю збереження лісових багатств для майбутніх поколінь, недостатньою правовою та економічною культурою лісокористування.

Досвід розвинених країн свідчить, що абсолютна монополія держави у лісовій галузі неефективна. Ліс — це не лише деревинні ресурси, а й побічна продукція та тваринний світ.

Введення платного лісокористування сприятиме створенню конкурентного середовища, ощадливому догляду за лісом, а за умов державного контролю — збереженню лісового ареалу та примноженню його багатств. [13,16]

В умовах ринку питання розвитку рекреаційних та курортно-оздоровчих об'єктів набуває стратегічного значення. Україна відстає від розвинених країн у забезпеченні населення рекреаційними ресурсами. Необхідні заходи з відтворення приміських та курортних лісів, національних парків, зон відпочинку. Власниками курортно-оздоровчих об'єктів можуть бути державні підприємства, колективи та приватні особи. Різноманіття форм власності та розвиток міжнародного туризму допомогли б залучити інвестиції для розвитку лісового господарства.

Найбільш прийнятна форма роздержавлення — створення акціонерних товариств, малих, приватних та спільних підприємств, які можуть працювати в курортно-рекреаційній індустрії, мисливстві, рибальстві, вирощуванні лікарської сировини, грибів, ягід та лісопереробці.

Для ефективного розвитку галузі важливо перейти від декларацій до всебічної підтримки підприємництва.

Пріоритетними напрямами розвитку лісового господарства на найближчий період мають стати:

• розширене відтворення лісів та раціональне лісокористування;

• технологічне переоснащення деревообробного виробництва з метою випуску якіснішої продукції та переробки низькосортної і вторинної сировини;

• зменшення експорту круглого лісу та збільшення виробництва кінцевої продукції;

• впровадження різноманітних форм власності, стимулювання підприємництва, розвиток лізингу;

• впровадження плати за користування лісовими ресурсами;

• збільшення площ заповідних територій та розширення рекреаційного використання лісів.

Основними завданнями галузі є збільшення посадки лісів на непридатних для сільського господарства землях, забезпечення умов для розширеного лісовідтворення та ефективного використання ресурсів. Це потребує нових принципів лісовирощування, прогресивних технологій у деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості, реконструкції підприємств та створення умов для підприємництва. [14,70]

3. Теріторіально-галузева структура лісопромислового комплексу

Основу лісопромислового комплексу становить лісове господарство, яке вивчає, веде облік і зберігає ліси, посилює їхні корисні властивості, забезпечує розширене відтворення та підвищення продуктивності, сприяє раціональному використанню лісового фонду. Основи ведення господарства визначені законодавчими актами (лісове законодавство, Лісовий кодекс). Для лісового господарства характерні захисний та захисно-промисловий напрями. Заготівлю деревини проводять у межах розрахункової лісосіки, а рубки догляду — з метою поліпшення породного складу та якості лісів. Лісове господарство розвинуте в Українських Карпатах, на Поліссі, у Кримських горах, лісостеповій та частково степовій зонах. Основні підприємства — лісгоспзаги та лісокомбінати.

Лісова промисловість — сукупність галузей, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини та її комплексну механічну, хіміко-механічну та хімічну переробку. У галузевій структурі виділяють лісозаготівельну, деревообробну та лісохімічну промисловість.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину, здійснює первинну обробку. Її продукція — ділова деревина (для лісопиляння, фанерного, тарного, целюлозного виробництва, будівництва, гірничодобувної промисловості), дрова (паливо) та сировина для лісохімії.

Основні лісозаготівельні райони — Українські Карпати (Івано-Франківська та Закарпатська області) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області). Обсяг лісозаготівель у 1997 р. становив 10,5 млн м³, зокрема 9,2 млн м³ ділової деревини.

У лісозаготівельній промисловості переважають комплексні підприємства — лісгоспзаги (у Карпатах — лісокомбінати, які здійснюють і фабрично-заводську переробку деревини). Частину деревини заготовляють у лісовому господарстві (рубки догляду та санітарні). Переважає деревина хвойних порід (смерека, сосна). [4,213]

Деревообробна промисловість переробляє деревину та виготовляє широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів. Вона об'єднує різні за матеріаломісткістю виробництва. Одні (фанерна, меблева) відзначаються високою питомою вагою витрат сировини та великими відходами, інші — використанням відходів (стружка, опилки) для виробництва цінної продукції (плити). Деякі галузі (меблева, паркетна) використовують цінну деревину дуба, бука, горіха.

Особливістю галузі є споживання великої кількості хімічної продукції (карбамідні смоли, лаки, фарби, пластмаси, хімічні волокна). Проектування та виробництво меблів потребує високої естетичної культури. Це типова «міська» галузь. Основна продукція — пиломатеріали, деревні плити, заготовки для вагоно-, авто-, суднобудування, тара, меблі. Сировинна база складається з місцевої деревини та привізної з Росії. Особливу цінність становить місцева деревина (хвойні та твердолистяні породи), яка використовується в меблевій промисловості, виготовленні музичних інструментів та спортивного інвентарю. Привізна деревина задовольняє потреби у масовій продукції.

Обробка деревини як галузь почала розвиватися в Україні у другій половині XVIII ст., коли виникли перші лісопильні заводи. У 1913 р. діяло 274 лісопильно-деревообробних підприємства, переважно приватні майстерні з ручною працею. Традиційно підприємства розміщені в місцях зосередження ресурсів — на Поліссі, у Передкарпатті та Закарпатті.

Лісопильне виробництво представлене центрами: Берегомет (Чернівецька область), Чернівці, Надвірна, Вигода, Рожнятів (Івано-Франківська область), Рахів, Тересва (Закарпатська область), Сколе, Стрий, Турка (Львівська область), Ковель, Камінь-Каширський (Волинська область), Костопіль, Сарни (Рівненська область), Овруч, Коростень, Малин (Житомирська область). У 1996 р. виробництво пиломатеріалів становило 2,3 млн м³ (у 1985 р. — 7,6 млн м³).

Основною галуззю деревообробної промисловості є меблева. Висока концентрація виробництва склалася у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях, які виготовляють понад 25% меблів. В інших регіонах осередками є обласні центри. Найбільші підприємства — Свалявський, Хустський (Закарпатська область), Болехівський і Брошнівський (Івано-Франківська область), Тереснянський (Закарпатська область), Чернівецький, Броварський (Київська область) деревообробні комбінати; дніпропетровські «Дніпромеблі», львівські «Карпати», Івано-Франківська, Чернівецька, Запорізька меблеві фабрики; Мукачівський, Берегівський, Прикарпатський, Снятинський, Вінницький, Дніпропетровський, Кіровоградський, Дрогобицький, Сумський меблеві комбінати.

Серед спеціалізованих підприємств виділяються Івано-Франківська, Житомирська, Київська імені В. Н. Боженка меблеві фабрики, а також Дрогобицький, Львівський, Молочанський меблеві комбінати.

З відходів лісової та деревообробної промисловості виробляють деревностружкові та деревоволокнисті плити (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич, Малин, Чернігів, Ковель, Сарни та ін.).

Целюлозно-паперова промисловість об'єднує підприємства, які з рослинної сировини виробляють папір, картон, вироби з них, штучне волокно, фібру, деревну масу та целюлозу. Основна сировина — деревина хвойних порід та відходи її обробітку, меншою мірою — солома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, макулатура та ганчір'я. Продукцію використовують майже в усіх галузях господарства та в побуті. [5,251]

Паперове виробництво в Україні виникло в XVII ст. Більшість підприємств споруджено у XVIII—XIX ст. У 1913 р. працювало 43 підприємства, найбільші з яких були у Понінці, Славуті, Малині, Рогані. Нині галузь представлена 25 великими підприємствами: Малинська і Дніпропетровська паперові фабрики, Понінківський паперовий комбінат, Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Корюківська фабрика технічного паперу. В Україні виготовляють понад 50 видів паперу та близько 20 видів картону. У 1997 р. вироблено 103 тис. т паперу (у 1985 р. — 299 тис. т) і 188 тис. т картону (у 1985 р. — 105 тис. т).

Лісохімічна промисловість включає пірогенетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, смоло-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогте-курильне виробництва. Сировина — дрова листяних порід, з яких піролізом одержують деревне вугілля, оцтові порошок та кислоту, метиловий спирт, формалін, розчинники, флотаційні масла, карбамідні смоли. Соснова живиця та пневий осмол використовуються для каніфолі, скипидару та ефірної олії; дубова кора — для дубильно-екстрактного виробництва. Продукцію застосовують у хімічній, металургійній та харчовій промисловості. Лісохімічні промисли відомі з XII ст. (смолокуріння та вуглевипалювання на Поліссі), пізніше розвивалося виробництво поташу. Заводська лісохімія виникла у другій половині XIX — на початку XX ст. У 1923—1924 рр. організовано промислове підсочування сосни, а у 1934 р. введено в дію Київський хімічний комбінат. Основні центри: Київ, Коростень (Житомирська область), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Івано-Франківська область). У гірських, поліських та лісостепових районах розвивається переробка хвої на вітамінне борошно, ефірну олію, хлорофіло-каротинову пасту, а також переробка соснових пнів на каніфоль і терпентину.

Гідролізна промисловість об'єднує підприємства, які методом гідролізу деревини та нехарчової рослинної сировини виробляють етиловий спирт, кормові дріжджі, глюкозу, ксиліт, органічні кислоти, лігнін. Сировина — тирса та інші відходи деревообробної промисловості, подрібнена деревина, бавовняна та соняшникова лузга, кукурудзяні качани, солома, лляна костриця. Галузь кооперується з олійно-жировою, консервною та іншими виробництвами. До підприємств належать Верхньодніпровський гідролізно-фурфуроловий завод, цех з виробництва гідролізних кормових дріжджів на Бєлгород-Дністровській картонній фабриці, Запорізький гідролізно-дріжджовий завод, Вознесенський (Миколаївська область), Вінницький, Слов'янський (Донецька область) та Васильківський (Київська область) дріжджові заводи. [6, 252]

4. Проблеми та перспективи розвитку лісової промисловості

Прогноз розвитку лісопромислового комплексу за матеріалами Ради з вивчення продуктивних сил України НАН України ґрунтується на таких передумовах:

• виконання завдань Державної програми розвитку лісогосподарського і лісопромислового комплексів до 2015 року з урахуванням корегування;
• використання існуючого промислового потенціалу — виробничих потужностей, сировини, трудових ресурсів;
• реструктуризація виробництва, нарощування випуску продукції, що користується попитом;
• завоювання ринку шляхом виробництва конкурентоспроможної та імпортозамінної продукції;
• нарощування експортного потенціалу галузі.

Пріоритетним напрямом є зростання виробництва деревних плит, целюлозно-паперової та іншої продукції, що користується попитом на внутрішньому та зовнішньому ринках. У ці галузі спрямовуватимуться капітальні вкладення.

Основою технічної політики буде реконструкція, модернізація, розширення перспективних та будівництво нових підприємств відповідно до вимог структурної перебудови; застосування нових технологій для ефективного використання сировини, економії енергоресурсів, скорочення трудових витрат та підвищення якості продукції.

Забезпечення сировиною здійснюватиметься за рахунок повнішого та раціональнішого використання власних ресурсів. Основні напрями вирішення сировинної проблеми:

• поліпшення структури споживання деревини та лісоматеріалів;
• залучення до переробки всієї маси економічно доступних ресурсів низькоякісної, дрібнотоварної сировини та деревних відходів;
• удосконалення діючих та впровадження нових ресурсозберігаючих і маловідходних технологій;
• розширення сфери застосування ефективних замінників лісоматеріалів;
• збільшення лісозаготівель за рахунок інтенсифікації лісокористування та створення високопродуктивних плантаційних насаджень.

У целюлозно-паперовій промисловості сировинні потреби забезпечуватимуться також за рахунок збільшення заготівлі макулатури та використання недеревних ресурсів, зокрема соломи та відходів сільськогосподарських культур.

Досягнення мети можна забезпечити шляхом вирішення таких завдань:

• дослідити світовий досвід та виконати порівняльний аналіз становища у лісових галузях України та країн світу;
• оцінити стан, динаміку тенденцій та перспективи розвитку комплексу;
• визначити пріоритети з урахуванням загальних тенденцій промислового виробництва після кризи;
• обґрунтувати економічне, правове та технологічне забезпечення структурних перетворень з елементами державного регулювання;
• запропонувати концептуальні основи формування ефективної структури економіки комплексу.

Дослідження та розробка пропозицій щодо структурної перебудови мають велике значення, оскільки проблема задоволення попиту на деревину та продукцію з неї за умов нестачі власної сировини є однією з найважливіших після проблем енергозабезпечення. [13,18-19]

Аналіз стану економіки лісового комплексу доцільно дослідити за двома складовими — сировинною базою та промисловим виробництвом. Це необхідно у зв'язку з традиційними особливостями організації виробництва в минулому, коли були гарантовані поставки лісоматеріалів з Росії, а власним лісам відводилася природозахисна роль. Промислова переробка та структура випуску продукції не були орієнтовані на конкурентні умови ринку.

З економічної та соціальної точок зору ліс та його ресурси є продуктом і предметом праці, а з економічної — засобом виробництва компонентів середовища. Ліс є товаром, має вартість, належить до відновлюваних природних ресурсів, тому повинен використовуватися згідно з принципами безперервності та невиснажливості.

При аналізі сировинної бази слід врахувати, що в Україні 51% лісів законодавчо віднесено до захисних, де користування деревиною обмежене або заборонене (в інших країнах площа захисних лісів не перевищує 14%). Продуктивність деревостанів на 30—50% нижча, ніж у нормальних; використання щорічного приросту деревини становить лише 0,64 м³/га (у Чехії — 4, Угорщині — 4,5, Австрії — 4,3, Німеччині — 4, Польщі — 3,1), тобто приріст з одиниці площі використовується на 16%, а в сусідніх країнах — на 75—100%; понад 1/4 площі лісів передано у довгострокове користування агропромисловому комплексу, де продуктивність деревостанів у 2 рази нижча.

В Україні не розвинуті плантаційне лісовирощування та цільове користування лісом для плитного та целюлозно-паперового виробництв.

Обсяги лісового господарства та лісозаготівель мають тенденцію до зниження, що пояснюється стабілізацією обсягів садіння лісу та інших робіт. Цей стан можна трактувати як стратегічну помилку. Незадовільним показником є також незначні обсяги виробництва засобів виробництва для лісових галузей, що призвело до низького технологічного рівня робіт та зниження якості продукції.

До основних пріоритетів розвитку галузей належать:

— підвищення рівня використання продуктивності лісових земель;

— досягнення оптимальної структури виробництва деревних ресурсів;

— розвиток вітчизняного машинобудування для лісових галузей;

— підвищення продуктивності функціонуючих деревостанів;

— реконструкція діючих та будівництво нових підприємств за рахунок усіх можливих джерел фінансування;

— підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

Реалізація завдань структурної перебудови можлива за умови формування моделі господарювання, яка відображала б такі напрями:

— орієнтацію галузевої структури на розвиток прогресивних видів продукції;

— відтворення лісових ресурсів на багатоцільовій, розширеній основі;

— переорієнтацію капітальних вкладень на впровадження госпрозрахунку та формування власних ресурсів;

— розширення лісосировинної бази шляхом інтенсифікації виробництва;

— докорінну зміну структури споживання сировини та випуску продукції.

Основні завдання програми: закріплення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності продукції.

Реалізація пріоритетів можлива при орієнтації на такі принципи:

— підвищення рівня задоволення попиту на деревину за рахунок власного виробництва;

— розвиток виробництва прогресивних видів продукції (замінників цільової деревини);

— розширене відтворення лісосировинних ресурсів;

— інтенсифікацію користування лісосировинними ресурсами;

— повну та ефективну переробку сировини;

— пом'якшення негативних зрушень у виробництві та споживанні;

— докорінне реформування господарського механізму лісового комплексу;

— посилення регулюючої ролі держави у реалізації структурних змін.

Для економічної оцінки рівня та якості структурних перетворень пропонується використати, крім загальноприйнятих критеріїв (ефективності та оптимальності), ряд специфічних:

— оптимальність лісистості території;

— оптимальність забезпечення регенерації лісом компонентів навколишнього середовища;

— рівень задоволення попиту на лісоматеріали за рахунок власного виробництва;

— частка обсягу деревини (у готовій продукції) в загальному обсязі її переробки;

— випуск прогресивних видів продукції із 1 м³ заготовленої деревини;

— структура споживання сировини;

— структура випуску продукції.

Реалізацію пріоритетів можна забезпечити за рахунок таких факторів: користування деревними ресурсами має переорієнтуватися на інтенсивну основу; промислова переробка має здійснюватися на принципах повноти та ефективності. У прогнозному періоді очікується закріпити тенденції стабілізації економіки, що дозволить перейти до нарощування обсягів виробництва. [14,70-71]

Наведені економічні терміни спираються на світовий досвід, власну економічну специфіку, історичні, національні та культурні традиції, кон'юнктуру ринку, існуючу структуру виробництва та потенційні можливості. Науково обґрунтовані концептуальні основи трансформування лісового комплексу повинні охоплювати основні цілі структурної політики держави, етапи та пріоритети перебудови з урахуванням достатності джерел фінансування з боку держави та окремих суб'єктів.

Очікувані показники економічного зростання базуються на аналізі виробничо-ресурсного потенціалу, оцінці можливостей реалізації заходів структурної перебудови та впровадження сучасних технологій, динаміці розвитку конкурентоспроможних виробництв. Досягнення прогнозних обсягів стане можливим за умови вирішення проблем фінансової стабілізації, відновлення інвестиційного процесу та реформування економічного механізму. Прогнозні очікування пов'язуються з реалізацією державної Програми розвитку лісогосподарського і лісопромислового комплексів до 2015 р., яка передбачає структурні зміни у споживанні сировини та випуску продукції за рахунок пріоритетного розвитку целюлозно-паперового та плитного виробництв.

Важливим заходом є розширення сітки спільних підприємств з випуску товарів народного споживання, головний напрям яких — поглиблена переробка деревини з орієнтацією на створення конкурентоспроможних видів продукції.

Введення в дію потужностей з виробництва деревних плит середньої щільності (типу МДФ) у Макіївці Донецької області дозволить збільшити випуск меблів на якісно новому рівні за європейськими стандартами та виготовлення будівельних матеріалів, які матимуть попит на внутрішньому та зовнішньому ринках.

У целюлозно-паперовій промисловості досягнення прогнозних показників орієнтоване на розширення ринку збуту на основі оновлення асортименту за прогресивними технологіями (окремі види продукції вже відповідають міжнародному рівню — електроізоляційний картон, фільтрувальні папір і картон, синтетичний і конденсаторний папір). Частка експортних поставок целюлозно-паперової продукції до країн далекого зарубіжжя збільшилася. [13,19]

Висновки та пропозиції

У 90-х роках XX ст. лісова промисловість зазнала значного спаду виробництва, проте нині інтенсивно нарощує його обсяги.

Сьогодні в Україні є лісосировинна база для розвитку деревообробної промисловості. До 2015 р. необхідно заліснити близько 3 млн га сільськогосподарських земель для окультурення ландшафтів, попередження зміни клімату та поліпшення екологічної ситуації, що сприятиме збільшенню лісосировинної бази.

Для нарощування обсягів випуску продукції та поглиблення переробки деревини за допомогою сучасних технологій потрібні значні капітальні вкладення, зокрема іноземні інвестиції, створення спільних підприємств та інші форми співпраці.

Характерна властивість лісових ресурсів — здатність до відновлення, тому за умов ефективного ведення господарства та раціонального використання вони практично невичерпні.

Крім господарського, ліси мають величезне екологічне значення. Деревина на пні — особливий товар, який, окрім ринкової вартості, має значно вищу цінність — екологічну. Ліси виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні функції. Шкода від надмірних рубок може призвести до негативних наслідків, непорівнянних із вигодами від продажу деревини, та навіть до екологічної катастрофи.

Використання в розумних пропорціях екологічних та господарських цінностей лісів, забезпечення лісовідтворення, збільшення площі лісів, недопущення зниження запасів деревини — такими мають бути принципи лісогосподарської політики в Україні.

Ліси України зріджені, низькоповнотні. Недостатній догляд у молодих лісах та надмірні вирубування у пристигаючих та стиглих лісостанах призводять до зниження продуктивності та біологічної стійкості лісів.

Порівняння реальних та нормальних лісів показало, що типовий стан українських лісів характеризується таким:

— густина насаджень та об'єм деревини в молодих лісах перевищують характеристики нормального лісу;

— для насаджень середнього віку характеристики близькі до нормальних;

— починаючи з пристигаючих насаджень, спостерігається різке зниження запасів у реальних лісостанах;

— стиглі лісостани надмірно зріджені внаслідок рубок, пов'язаних із «доглядом» за лісом, і наближаються до деградованих.

Отже, у молодих лісах, які потребують найбільшого догляду (освітлення та прочищення), рубки догляду здійснюються недостатньо, чим закладаються проблеми на майбутнє.

З огляду на виснаженість лісів та низький внесок лісового господарства в економіку, можна було б запропонувати значно обмежити вирубку. Проте така пропозиція мала б сенс, якби весь ліс був природним. Насправді ж половина його є штучним, посадженим.

Є два шляхи вирішення проблеми.

Перший — удосконалення існуючої системи за прикладом Росії, яка відокремила лісове господарство від лісової промисловості. Це дозволило розмежувати функції оцінки деревини на пні (продавець) та здійснення рубок головного користування (покупець).

Другий шлях — побудова нової системи лісових відносин за досвідом Польщі, де лісове господарство ведеться комплексно, включаючи лісогосподарську та лісопромислову діяльність на основі принципів невичерпності ресурсів, самоокупності галузі та платності користування землями лісового фонду.

Зараховувати надходження збору за спеціальне використання лісових ресурсів на рахунок спеціального фонду державного бюджету (Лісовий фонд) та фінансувати заходи з ведення лісового господарства й утримання Держкомлісгоспу в основному в межах зібраних коштів.

Забезпечити жорсткий контроль з боку Лісової охорони та органів Мінекоресурсів за здійсненням екологічно безпечного лісокористування.

Державне підприємство «Ліси України» має функціонувати на принципах самоокупності. Замість плати за спеціальне використання лісових ресурсів має бути запроваджене стягування лісового податку. Доходи Лісового фонду мають бути замінені відрахуваннями від доходів організацій, що входять до складу ДП «Ліси України», і спрямовуватися на покриття нестачі фінансових ресурсів держлісгоспам із несприятливими умовами лісовирощування. З державного бюджету кошти можуть виділятися виключно на часткову підтримку ведення лісового господарства південних областей та заліснення територій, несприятливих для сільського господарства.

Здійснення реформи у цьому напрямі усуне підґрунтя для зловживань з оцінкою деревини на пні та перекручуванням звітності щодо рубок догляду і санітарних рубок, які втратять економічну привабливість. Це дозволить побудувати лісові відносини на раціональній, ефективній основі. У лісі буде справжній господар, діяльність якого спрямовуватиметься на ефективне господарювання, підвищення продуктивності насаджень та покращення екологічних властивостей лісу.

Література

1. Бобко А. Проблеми лісового господарства України // Економіка України. - 2003. - № 8. - C. 22-30
2. Дяченко Я. Державне регулювання лісового господарства в економічній системі відтворення природних ресурсів // Економіка України. - 1997. - № 9. - C. 68-73
3. Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України : Національна макроекономіка: Посібник/ Богдан Федорович Заблоцький,; Б.Ф. Заболоцький,. -К.: Академвидав, 2004. -367 с.
4. Курочкін, Г. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Навч. посібник/ Г. Ф. Курочкін,; НАУ. -К.: Національна академія управління, 2004. -272 с.
5. Медведєв Ю. Проблеми розвитку лісопромислового комплексу: пріоритети, структура, ефективність // Фінанси України. - 2005. - № 1. - C. 13-19
6. Міжнародна конференція з проблем сталого лісового господарства // Економіка України. - 2005. - № 2. - C. 93-96
7. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Навчальний посібник/ Мар’ян Долішній, Юрій Стадницький, Анатолій Загородній, Олег Товкан,; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". -Львів: Інтелект-Захід, 2003. -255 с.
8. Розміщення продуктивних сил України : Навчально-методичний посібник для самостійн. вивч. дисципліни/ Автори: Сергій Дорогунцов, Юхим Пітюренко, Ярослав Олійник та ін.; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2003. -363 с.
9. Розміщення продуктивних сил України : Підручник для студ. вищ. навч. закладів/ Михайло Пушкар, Михайло Ковтонюк, Микола Петрига та ін.; Ред. Євген Качан,. -К.: Юридична книга, 2002. -550 с.
10. Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика : Навч. посібник/ Дмитро Стеченко,. -К.: Вікар, 2005. -378 с.
11. Фурдичко О.І. Основні напрями розвитку лісогосподарського комплексу України // Вісник аграрної науки. - 2004. - № 10. - C. 68-71
12. Чернюк Л. Розміщення продуктивних сил України : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Людмила Чернюк, Дмитро Клиновий,. -К.: ЦУЛ, 2005. -440 с.