Культура людства в первісну добу

1. Загальна характеристика та періодизація культури людства у первісну добу

2. Поняття археологічної культури, визначні археологічні культури доби Палеоліту і Неоліту.

3. Трипільська культура на теренах України.

Список використаної літератури.

1. Загальна характеристика та періодизація культури людства у первісну добу

Первісна доба є найтривалішим етапом в історії людства, що охоплює час від появи людини (близько мільйона років тому) до формування перших держав. У різних народів цей період мав різну тривалість, а деякі спільноти й досі перебувають на стадії первісного розвитку. Через це в науці прийнято розмежовувати власне первісну культуру, яка існувала до зародження перших цивілізацій (кінець IV – початок III тисячоліття до н. е.), та традиційну первісну культуру.

Упродовж первісної епохи відбувався ряд ключових процесів:

• антропогенез — біологічний розвиток людини, що завершився близько 40 тисяч років тому появою виду «людина розумна» (Homo sapiens) та основних рас;
• розвиток мислення та мовлення;
• заселення людством усіх континентів;
• перехід від привласнюючого господарства (мисливство, збиральництво) до відтворюючого (землеробство та скотарство);
• соціогенез — виникнення суспільних форм організації, спочатку родової, згодом родоплемінної;
• формування перших релігійних уявлень, світогляду та міфологічних систем.

Серед цих фундаментальних процесів, що стали основою всієї подальшої історії, важливе місце посідає становлення культури як окремої сфери суспільного життя. Для ранніх етапів розвитку різних народів характерна спільність закономірностей та єдність проявів культурного становлення.

Відмінною рисою первісної культури виступає синкретизм, тобто нероздільність, коли свідомість, господарська діяльність, суспільний устрій та мистецтво не були відокремлені одне від одного. Кожен вид діяльності включав елементи інших. Наприклад, полювання поєднувало технологічні навички виготовлення зброї, практичні знання про поведінку тварин, соціальну організацію (індивідуальну чи колективну), а також релігійні обряди — магічні дії для забезпечення успіху, що супроводжувалися елементами художньої творчості: піснями, танцями, малюнками. Саме через такий синкретизм вивчення первісної культури потребує комплексного розгляду матеріальної та духовної сфер, усвідомлюючи умовність їх поділу.

Історію первісного суспільства традиційно поділяють на палеоліт, мезоліт та неоліт (від 2 млн років тому до межі III тисячоліття до н. е.), епоху бронзи (II тисячоліття до н. е.) та ранній залізний вік (I тисячоліття до н. е.). Спираючись на цю періодизацію, розглянемо еволюцію матеріальної культури та мистецтва первісних людей.

2. Поняття археологічної культури, визначні археологічні культури доби Палеоліту і Неоліту

Палеоліт. Близько 600 000 років тому значну частину території України вкривали льодовики. Перше зледеніння не сягало українських земель, проте друге своєю південною межею проходило неподалік Полісся та Чернігівщини. Третє зледеніння охопило вже більшу частину України, сягнувши передгір'їв Карпат. Два потужні льодовикові язики спускалися до Дніпра в районі Кременчука та до Дону, гирла Хопра й Медведиці. Льодова маса просувалася на південь зі швидкістю від 3 до 5 км на рік залежно від рельєфу.

Льодовик виривав з-під землі величезні камені, відривав їх від гірських масивів і ніс із собою, відшліфовуючи дорогою. Такі валуни позначали край льодовика. У Києві, зокрема, лежить великий валун із Фінляндії, менші камені трапляються на полях Катеринославщини. У селі Сухі Горби на Лубенщині збереглися брили червоного граніту.

Коли льодовики відступали, на звільненій землі поступово зароджувалося життя: з'являлися флора та фауна, які суттєво відрізнялися від сучасних. Територію України вкривали ліси з кедрів, ялин, смерек і сосен. Основними представниками тваринного світу були сибірський носоріг, печерний ведмідь, печерний лев, мамонт, бізон, слон-тригонтерій, гігантський олень. Саме в цей час на українських землях з'явилася людина, про що свідчать рештки самої людини та примітивні кам'яні знаряддя.

Цей період отримав назву «кам'яної доби». Найдавніший її етап називається «давньокам'яною добою», або палеолітом (від грецьких слів «палеос» — давній та «літос» — камінь). Тривалий час у науці панувала думка, що людина в Україні з'явилася значно пізніше, ніж у Західній Європі, і що палеоліту на цих територіях не було. Тому перша знахідка палеолітичних знарядь разом із кістками мамонтів, зроблена в 1871 р. Ф. І. Камінським біля села Гонців на Полтавщині, викликала значний резонанс у наукових колах. Згодом на території України було виявлено багато подібних знахідок. Пам'ятки палеоліту зазвичай знаходять у так званих «стоянках» — місцях тривалого перебування людини, та в «майстернях» — місцях, де був придатний для обробки камінь, з якого людина виготовляла знаряддя, залишаючи відходи. Палеоліт поділяється на кілька періодів, названих за місцевостями, де їх уперше виявлено.

Найдавніша палеолітична доба — Шельська — характеризується масивними мигдалевидними кам'яними ручними рубилами. Вона датується приблизно 200 000 років до Р. Х., коли в Європі, між двома зледеніннями, було тепло. Деякі археологи, зокрема І. Г. Шовкопляс та Я. Пастернак, відносять до Шельської доби знахідки біля с. Лука-Врублевська в Подністров'ї. Інші дослідники, як-от В. Щербаківський та А. Л. Монгайт, ставляться до цього скептично, вважаючи речі Луки-Врублевської пізнішими. Аналогічні артефакти знайдено на півдні Англії, у верхів'ях Рони, Рейну та Дунаю. Більше матеріалів (і достовірнішого характеру) про населення України стосується наступної доби — Ашельської. Вона збігається з наступом льодовика на Україну. Клімат змінюється, теплолюбні тварини зникають, людина шукає прихистку в печерах і гротах. Вона полює на звірів, м'ясо яких споживає, а зі шкур виготовляє одяг.

До цієї доби на території України належать стоянки на Дніпрі, в урочищах Круглик і Ненаситець, у с. Буремка, на Сулі. Наступна доба — Мустьєрська, що датується близько 100 000 років до Р. Х., припадає на найбільше зледеніння в Україні. Серед тварин живуть мамути, шерстисті носороги, зубри, дикі коні, північні олені, ведмеді, гієни тощо. До цього періоду належить уже багато пам'яток перебування людини в Україні.

В. М. Щербаківський вважав, що людина з'явилася в Україні лише за Мустьєрської доби. Територія розселення людини була досить широкою: від півдня Пінських боліт і басейну Десни до Сіверського Дінця. Пам'ятки перебування людини знайдено в Чернігівщині (біля Деркуля), на Дніпрі (Кодак, Запоріжжя), на Волині (Житомир), у Галичині (с. Касперівка) тощо. Удосконалюється техніка обробки каменю: ручні рубила замінюють вістря та скребла. Також використовуються кістки тварин як голки та вила.

До цієї доби належить найбільше відкриття в історії людства — вміння добувати вогонь. Людина використовувала його для обігріву та освітлення житла, для приготування їжі. Глиняного посуду ще не існувало, тому для варіння використовували черепи тварин. У цей період з'являються житла в землянках. Так, у Києві на Кирилівській вулиці археолог В. В. Хвойка виявив селище із землянками та рештками 70 мамутів. Решток людини цієї доби в Україні не знайдено, але в Криму, в печері Кіїк-Коба, серед крем'яних знарядь мустьєрського типу та кісток тварин знайдено рештки руки та кістки дитини. За типом ця людина належить до «неандертальського», названого так за річкою Неандер у Німеччині, де вперше знайдено її череп. Неандертальська людина була низькорослою, присадкуватою, з низькодолим черепом і великими надбрівними дугами. Можливо, вона ще не володіла розчленованою мовою. Проте ця людина вже відчувала існування вищої сили, що керує життям, і намагалася привернути до себе її увагу та прихильність. Так виникли складні магічні обряди.

До цієї доби відносяться й початки вірувань у міфічних предків — «тотемів». Такими предками могли бути тварини, рослини, камені тощо. Пережитки цих тотемічних уявлень збереглися до наших часів у мистецтві, байках, казках, піснях. У цей період уперше зафіксовано ритуальні поховання померлих, здебільшого в самих селищах. Біля покійників клали їжу та різні знаряддя. Пізній палеоліт також поділяється на три доби: Оріньякську, Солютрейську та Мадленську. За час пізнього палеоліту населення зайняло вже широкі простори Європи: Францію, Іспанію, Баварію, Бельгію, Саксонію, Чехію, Білорусь, Україну, Крим, Кавказ. На півночі — фінські землі: верхів'я Волги, Перміцину до Уралу.

У той же час «намічається різниця культур південної та північної Європи: на півночі не було культур Солютрейської та Мадленської, які дали такі цікаві пам'ятки на півдні. На базі Оріньякської культури — першої форми пізнього палеоліту — розвивалася т. зв. Свідерська культура (названа від села Свідра Велька біля Варшави), яку можна вважати основою балто-нордійської культури. В Україні дуже багато знахідок пізнього палеоліту (епохи: Оріньякська, Солютрейська, Мадленська). Крім гротів та печер, людина мешкає в житлах типу куреня. Стіни їхні обставлено кістками мамутів — іклами та лопатками — і вкрито шкурами тварин. Найвидатніші зі знахідок: Деркул у басейні Сіверського Дінця, Пушкарі на Новгород-Сіверщині, Чулатів на Десні, Колесникове на Сівер. Дінці, Старий Кодак біля Катеринослава, Гонці на Удаю, Мізин на Новгород-Сіверщині, Кирилівська в Києві, Довгиничі біля Овруча, Фастів, Дубова Балка тощо.

Починаючи з Мустьєрської доби, у пам'ятках палеоліту знаходять багато вказівок на існування віри людини у вищу силу. З цим пов'язані переважно пам'ятки мистецтва, яких було дуже багато. Так, були фігурки жінок (Гонці), тварин, пташок, малюнки та різьблення на стінах (напр., с. Озаринці на Поділлі, Кам'яна могила біля Мелітополя, різьба на мамутових іклах Кирилівської стоянки в Києві, пташки та орнаменти браслетів, меандром у Мізині на Новгород-Сіверщині тощо).

Загалом Мізинська стоянка, досліджена Ф. К. Вовком, Л. Х. Чикаленком та іншими видатними археологами, дає дуже багато матеріалу. Серед величезної кількості виробів з каменю та кістки особливу увагу привертають фігурки пташок, вкриті геометричним орнаментом, браслети з ікол мамонта та інші різьблені речі. На них — найстаріший в історії мистецтва орнамент меандра, але поставлений похило, навкоси. До Мадленської культури належить чимало мистецьких виробів, наприклад, у Костенках знайдено 43 статуетки. Від цієї доби залишилися поховання й рештки людини. Це вже не неандертальська примітивна людина, а людина кроманьйонського типу, яка мало відрізняється від сучасного європейця. Вона трималася прямо, вертикально, руки її рухалися вільно. Вона володіла мовою. Підбиваючи підсумки, треба сказати, що за доби палеоліту населення України мало багато спільного з населенням Західної Європи — південної Франції, Піренеїв, Швейцарії, Баварії: і антропологічним типом, і технікою знарядь, і побутом, і мистецтвом, і релігійними поглядами. З другого боку, можна спостерігати чимало рис, які з палеоліту збереглися в мистецтві України (порівняти орнаменти Мізина з українськими вишивками тощо). «Культурна єдність з 100 тисяч років до Р. Х. — найкращий доказ Європейського походження культури і фізичного типу українського народу», — пише проф. П. Курінний. З другого боку, важливе те, що з палеоліту оформлюються дві групи європейських культур: одна охоплювала північну Німеччину, Польщу, північні землі Східної Європи, друга розгорталася на південних землях Європи від Піренеїв, південної Франції, Швейцарії, Чехії, Білорусі, України. Так з палеоліту зароджується розподіл культур північно-нордійської та південної — кельтсько-дунайсько-української.

Мезоліт. Палеоліт відділяє від неоліту — новокам'яної доби — мезолітична доба. Вона припадає на перші тисячоліття після останнього зледеніння. Населення цієї доби жило переважно полюванням з лука на дрібних тварин та птахів і рибальством.

Відповідно до цього змінився характер кам'яних знарядь: їх робили дуже дрібними — «мікролітами» — для насаджування на стріли, для вставляння у списи та гарпуни. Найбільш характерною для України є Свідерська культура. М. Рудинський вважає, що аналогічна культура мікролітів знайдена ним у багатьох місцях України: біля с. Смячки, коло Охтирки, по течії Тетерева, на Новгород-Сіверщині, в Миргородському повіті на Полтавщині (біля с. Яреськи та Шишаки), на Прип'яті. Л. Савицький знайшов мікроліти на Волині. Великий інтерес мають знайдені в 1936 р. та 1938 р. петрогліфи в Мелітопольському районі, біля с. Терпіння — коло Азовського моря. Там на скелях знайдено кілька вирізаних рисунків тварин — биків, коней, хижаків, мамута — та рисунків лінійно-геометричного характеру. Біля с. Терпіння багато мікролітів. Усе разом дає можливість, писав В. Щербаківський, казати про «безперервність життя мезолітиків від палеоліту до неоліту». З другого боку, ця знахідка свідчить про зв'язок зі Свідерською культурою. В. Щербаківський робить висновок, що життя не припинялося на Україні від палеоліту до неоліту.

Неоліт. Життя первісної людини змінювалося дуже повільно. Минали тисячоліття, а людство жило так само, як і раніше. Будь-яка невелика зміна в техніці кам'яних знарядь вважається археологами за дату та ознаку еволюції культури. Близько 13 000 років тому на Україні можна відзначити ряд нових винаходів та досягнень, які в цілому настільки важливі, що дають можливість вважати цей час новою добою, неолітом, себто новокам'яною добою («неос» — новий, «літос» — камінь). Не тільки техніка кам'яних знарядь дає підстави відокремити нову добу від попередньої. Зміни полягали в зовнішніх умовах життя. Змінився клімат, льодовики відступили на північ, підсоння на Україні стало м'якшим, теплішим. Північна флора наблизилася до сучасної. Змінилася й фауна. Мамутів, тригонтеріїв, печерних левів, бізонів замінили ведмеді, вовки, лисиці, олені, тури, дикі коні, дикі кабани, кози, зайці, ховрахи. У зв'язку зі зміною зовнішніх умов змінився побут людини. Вона не мала потреби, як раніше, ховатися в печерах. З'являються наземні будівлі — халупи. Здебільшого вони не стояли окремо, а з них складалися села.

Про великі села свідчать рештки будівель та цвинтарі. Головними ознаками в галузі виробництва з каменю були: пиляння, шліфування та свердління. Ці винаходи дали можливість людині значно збільшити асортимент знарядь. З'являються різного типу сокири, мотики, оскарди, молоти, тесла, долота, ножі, наконечники списів. Велике значення мало винайдення лука зі стрілами. Його широко вживали — знаходять безліч стрілок різних форм. Полювання на диких тварин було довгий час головним заняттям людини і джерелом її існування. За допомогою лука зі стрілами, різного роду пасток, сильців людина полювала на оленів, диких коней, вовків, зайців. У повноводних річках було багато риби, і рибальство було дуже поширене. Вживали для рибальства сітки, неводи, кидали гарпуни, ловили вудками, вживали замість гачків маленькі кам'яні платівки.

Близько 6-7 тисяч років тому людина почала виробляти посуд з глини. Спочатку посуд робили з грубими стінками. Згодом посуду надають гарних форм, прикрашають орнаментами. На вологих ще стінках посуду паличками, кістками, навіть пальцями виводять різні орнаменти: смужки, ялинки, хрести. Гончарство внесло велике полегшення в побут людини. Вона могла варити їжу, зберігати воду. За неолітичної доби людина опанувала ткацтво. З'являються перші примітивні верстати, виробляють тканину з вовни, з волокнистих рослин, спочатку типу рогож, а потім дедалі більше вдосконалені. Відбитки тканини зберігаються на глиняному посуді — як орнамент.

Велике значення для людини мало приручення тварин. Першою свійською твариною був собака. Пізніше було приручено корову, свиню, овечку. Скотарство стало значною галуззю господарства. Наприкінці неоліту людина почала обробляти землю: копати мотиками з каменю, великими патиками, сіяти, жати кам'яними серпами. Зерно мололи кам'яними зернотерками. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Уся хліборобська праця лежала на жінках. За неолітичної доби відомо чимало будівель на плотах, на озерах та річках, а також на палях, які вбивали в дно річок та озер. На них будували мости з халупами. Такі будівлі відомі на Поліссі, на Волині, на Поділлі. За часів неоліту почали споруджувати човни.

З великого стовбура дерева випалювали середину, вигладжували її сокирами з каменю, залишаючи одну-дві перегородки. Такого човна знайдено біля с. Сабатинівки, на р. Возі. Цими човнами можна було випливати на середину великих річок та озер для рибальства, а також робити більші рейси річками, які набули значення водяних шляхів, що сполучали різні племена. З цього часу в житті людини починається нова ера: вона виходить за межі території, де мешкає. Поволі зникають межі між окремими племенами, починаються зв'язки між віддаленими країнами. Зароджується обмін, починаються впливи різних культур. В Україні знаходять вироби з кам'яних порід, яких нема в тій місцевості. Так — смугастий камінь з Волині, обсидіан з Вірменії або Карпат на Наддніпрянській Україні. За цей час можна спостерігати на Україні культурні впливи різних країн. Вони виявляються у формах знарядь, у типах їх.

За часів неоліту можна констатувати, що Україна мала більше зв'язків з культурними країнами Сходу (Месопотамією, Кавказом, Малою Азією), ніж з ближчими сусідами на півночі. Так, Східна Європа вже тоді поділялася на дві частини: південну — майбутню Україну та північну — майбутню Московію, які перебували під різними впливами і утворювали окремі культури. Шириться мистецтво, але в ньому зникають реалістичні відображення тварин, мабуть, у зв'язку з тим, що полювання на диких тварин перестало відігравати таку велику роль, як то було за часів палеоліту. Можна докладніше уявити собі релігію людини. Поширюється культ жінки, жіночого божества. У похованнях видно вже певний ритуал. Покійника часто скорчують, навіть зв'язують. Його посипають червоною вохрою, що символізувало трупоспалення. З покійником ховають зброю, прикраси, їжу в горщиках — усе, що йому потрібно на тому світі. Людина неоліту вірила в те, що життя людини не припиняється зі смертю на землі. Люди неоліту жили родовими групами, об'єднаними особою жінки-матері, бо діти, через відсутність постійних шлюбів, не знали батьків, і споріднення велося за розрахунком зв'язків з матір'ю. Так утворився лад, в якому жінці належало першенство в житті групи: матріархат. Матріархат відбився на релігійних уявленнях, на культі богині-матері. Загалом за неоліту зайшло так багато змін у побуті людини та в її фізичній будові, що антропологи припускають появу нової раси в Європі і, зокрема, в Україні. Раса, яка змінила неандертальську, — кроманьйонська.

У 8-6 тисячоліттях до Р. Х. стає помітною балто-білорусько-українська єдність на тлі дальшого розвитку Європи. Виявилася вона в культурі неоліту ямково-гребінчастого стилю. Назва цієї культури походить від характерного для неї посуду, орнаментованого відтисками гребінців або патичків, обмотаних шнурками. Носії цієї культури жили великими селищами на узгір'ях, біля води. В Україні відомо багато поселень із цього часу (біля Погорілого на Чернігівщині, Міньєвки на Ізюмщині, Зоранки на Волині, Кам'яні могили на Маріупольщині тощо).

У Західній Європі їм відповідали селища типу «коккенмеддінгів»: так називаються купи харчових покидьків, переважно з кісток спожитих риб, мушлів тощо. Кераміка ямково-гребінчастого стилю стала основою слов'янського стилю кераміки. Балто-білорусько-українська єдність не була тривкою. Вона розпалася на три комплекси. Але на Україні від цієї групи почалася Трипільська культура, найцікавіша в її історії.

3. Трипільська культура на теренах України

Перші знахідки цієї культури було зроблено відомим київським археологом В. Хвойкою на початку XX ст. в селі Трипіллі, недалеко від Києва.

Назва «Трипільська культура» залишилася до наших часів за цією культурою, незважаючи на те, що межі її поширення, за сучасними дослідженнями, сягають від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова.

На всій території України, починаючи від VI тисячоліття до 1 тисячоліття перед Р. Х., утворилася культура, яка на всьому своєму протязі мала цілком виразні риси.

Людність мешкала великими селами на берегах річок. У цих селах були хати прямокутної форми. Чотирисхилий дах спирався на стовпи. Стіни дерев'яні, обмащені з обох боків глиною. Підлогу робили з дерев'яних плах, складених помостом, обмазаних глиною, іноді обпаленою.

На території України Трипільська культура була поширена в Лісостепу — від Верхнього Дністра на Заході до Середнього Дніпра на Сході. Час її існування: друга половина шостого — перша чверть третього тисячоліття до Христа. На землях України нині відомо близько 2000 трипільських пам'яток: поселень, могильників, курганів. Понад сто років досліджують цю давню цивілізацію археологи, здобувши під час розкопок важливий матеріал для відтворення давньої історії, відкривши тисячі шедеврів давнього мистецтва.

Розселення людності Трипільської культури на теренах Лісостепу сприяло зростанню її чисельності та добробуту. Не всі відомі нам трипільські поселення існували одночасно, адже їхні мешканці періодично переносили свої поселення на нове місце. Тому ідея циклічності, повторюваності набула особливого змісту і значення у світогляді давніх землеробів краю. На полях вони вирощували плівчасті пшениці, ячмінь, горох, бобові. Посіви, на думку палеоботаніків, були чистими, а поля використовували тривалий час. Врожай збирали серпами з кремінними вкладеннями.

Трипільська культура відрізняється подальшою спеціалізацією ремесел. Виготовляються більш досконалі знаряддя з кременю: сокири, серпи, ножі, а також з кістки та рогу: мотики, наральники, шила, голки. Значні досягнення мали місце в гончарній справі. Розповсюджується гончарний круг. З'являються спеціальні печі для випалювання посуду. Розвинутою галуззю стає прядіння та ткацтво, основною сировиною для яких була овеча шерсть та продукти переробки льону.

Менш розвинутим був обробіток міді. Тогочасні ремісники, освоївши холодне та гаряче кування і зварювання міді, навчилися виготовляти з неї сокири, кинджали, браслети, шила.

Поряд з іншими галузями активно розвивалася будівельна справа. Будувалися звичайні родові поселення і великі протоміста з квартальною забудовою та населенням понад 25 тис. чоловік. Основною спорудою було житло, що нагадує українську хату XIX століття. Його основу становив дерев'яний, плетений лозою і обмазаний глиною каркас. Двосхилий дах покривався снопами з соломи або очерету. Підлога була глиняною. Кожна кімната мала піч. Карнизи вікон та дверей, внутрішні і зовнішні стіни розписувалися різнобарвними фарбами.

Трипільське суспільство послідовно пройшло стадії матріархату та патріархату. Основною господарською ланкою була сім'я. Об'єднання сімей складало рід. Роди гуртувалися в племена, а останні — в союзи племен. Соціальні та господарські структури Трипілля мали певний позитивний вплив на сусідні племена, що населяли територію України. Та під натиском народів північноєвропейського походження і степу: прагерманців, прабалтів і праслов'ян, що прийшли на цю землю, вони поступово зникають. У сучасній науковій літературі підкреслюється, що трипільці не є прямими предками українського народу. Та цілком імовірно, що певна частина цього населення ввійшла до складу прадавньої спільноти, яка при всіх численних вторгненнях залишалася ядром місцевого етносу аж до праслов'янської доби.

За розглянутим періодом енеоліту йшла бронзова доба, що тривала з II до I тисячоліття до н. е. Це тисячоліття, коли людина широко освоїла виробництво бронзи та почала виготовляти з неї господарські знаряддя і зброю. Сплав міді з оловом мав нижчу температуру плавки, більшу порівняно з міддю твердість і міг виготовлятися і в примітивних плавильних печах, і в звичайних вогнищах.

На території України в розглянутий період існували три основні культурно-етнічні регіони, що відрізнялися особливостями господарства, віруваннями та походженням. Полісся та Північно-Східна частина вітчизняної території була заселена місцевими мезолітичними племенами та представниками південної групи праугро-фінського населення. Степ належав напівкочовим та кочовим народам — індоіранського етносу (скіфи, сармати, арійці, іранські племена). На Волині, Поділлі, Наддністрянщині і Придніпров'ї жили індоєвропейці — землероби, пращури праслов'ян. На початку II-го тисячоліття до н. е. вони відокремилися від інших індоєвропейських племен.

Основою їх існування було землеробство і скотарство, а головними знаряддями — рало, мотика, кам'яний серп та ін. Праслов'яни використовували тяглову силу тварин. Сіяли пшеницю, просо, ячмінь. Розводили рогату худобу, свиней, кіз, коней. Худоба давала не тільки споживчі продукти, а й сировину для подальшого використання: шкіри, вовну, хутро, а також кістки та роги для виготовлення мотик. Розвинутим було прядіння і ткацтво.

Ремесло мало общинний характер і відрізнялося спеціалізацією. Кам'яні знаряддя, ножі, наконечники стріл виготовлялися спеціальними майстрами — професіоналами. Широкого розповсюдження набуло ручне гончарне виробництво. Посуд випалювався в основному у відкритих вогнищах, зрідка — в спеціальних печах. Житло праслов'ян багато в чому нагадує трипільське: дерев'яний каркас, двосхилий дах, підлога з глини, піч. З розвитком матеріальної культури поступово розвиваються релігійні культи: культ предків, вогню, домашніх тварин. Суттєві зміни в житті праслов'ян мали місце в період ранньозалізної доби (рубіж II і I тисячоліть до н. е.). Починається добування залізної руди, плавка та виготовлення з криці різного роду знарядь та зброї. Предмети із заліза з'являються на праслов'янських територіях у XI-IX ст. до н. е. Поступово вони витісняють бронзу. Під впливом цього процесу відбуваються суттєві якісні зміни в землеробстві. З'являються і розповсюджуються рало з залізним наральником, залізна сокира, серп.

Одна з таємниць Трипільської культури — знайдені археологами рештки тисяч спалених будівель. Серед руїн — десятки, а іноді й сотні посудин, статуетки людей та тварин, інструменти, кістки тварин, а деколи і людей. На початку вивчення цієї культури В. Хвойка розглядав ці рештки як «будинки мертвих». Інші археологи доводили, що це звичайні житла. Сучасні дослідження свідчать, що є сенс поєднати ці висновки. Справді, тривалий час ці споруди служили людям як будинки, комори, храми. Та надходив певний час, і всі ці споруди ставали житлами мертвих — пристанищами для душ предків, яким належали багаті пожертви — весь цей чудовий посуд, реманент, м'ясо жертовних тварин. Такий будинок, усе селище належало спалити і спокійно переселитися на інше місце, до нових полів та угідь, лишивши старі ниви предкам. І так тривало понад дві тисячі років — доки існувала Трипільська цивілізація на землях від Карпат до Дніпра. Освячений тисячолітньою традицією, землеробський цикл трипільців полягав у будівництві кожні 60—80 років нових поселень.

Найбільші з трипільських міст існували у V тисячолітті до Христа. Їхні розміри вражають: сотні гектарів площі, тисячі жител, чисельність мешканців — до 10—15 тисяч чоловік. Потужні укріплення, які зводилися по колу в кілька рядів і складалися із сотень щільно прибудованих одна до одної дво- і навіть триповерхових споруд, надійно захищали своїх господарів. Населення міст займалося переважно сільським господарством, проте були там і ремісники — гончарі, ковалі, ткачі.

Збереглися зроблені трипільськими майстрами глиняні моделі жител та храмів. Серед них є двоповерхові. Існування у трипільців кількаповерхових споруд засвідчується також розкопками залишків міських кварталів. Міжповерхові перекриття робилися з дерева та обмащувалися глиною, як і стіни. Другий поверх звичайно був житловим, а перший — господарчим. Підлогу і стіни фарбували в червоний і білий кольори, вкривали геометричним орнаментом, який мав оберігати мешканців від ворожих сил. Житлові кімнати опалювали відкритими вогнищами та печами, по-чорному. Уздовж однієї зі стін робили довгу глиняну лаву — на неї ставили посуд. Поруч часто робили глиняні ночви, в які вмонтовували камені для розтирання зерна на борошно.

Навпроти єдиного округлого вікна, яке звичайно робили в протилежній до входу стіні, зводили глиняний жертовник — у плані округлий або хрестоподібний. Вівтар фарбували в червоний колір та прикрашали ритим спіральним орнаментом. Загальна площа трипільських жител становила від 60—100 до 200—300 кв. м. Крім жител, відомі також, повторимо, храми та інші громадські споруди.

Коли шукають корені народів, які жили на землях України, так чи інакше звертаються до Трипільської цивілізації. Трипілля — це перший хліб, перший метал, початок планетарного землеробського світогляду на теренах, які нині називаються Україною. Творці Трипілля стояли біля витоків цивілізації Європи і зробили дуже вагомий внесок у формування сучасної культури України.

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Культурологія : Навчальний посібник/ Семен Абрамович, Марія Тілло, Марія Чікарькова,; Київський нац. торговельно-екон. ун-т, Чернівецький торговельно-екон. ін-т. -К.: Кондор, 2005. -347 с.

2. Багновская Н. Культурология : Учеб. пособие/ Нела Багновская,; М-во образования РФ, Российская экономическая академия им. Г. В. Плеханова . -М.: Издательско-торговая корпорация "Дашков и К", 2005. -297 с.

3. Бокань В. Культурологія : Навч. посіб. для студ. вуз./ Володимир Бокань,; Межрегион. акад. управл. персоналом. -К.: МАУП, 2000. -134 с.

4. Гаврюшенко О. Історія культури : Навчальний посібник/ Олександр Гаврюшенко, Василь Шейко, Любов Тишевська,; Наук. ред. Василь Шейко,. -К.: Кондор, 2004. -763 с.

5. Кормич Л. Культурологія : (Історія і теорія світової культури ХХ століття): Навчальний посібник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України, Одес. нац. юридична академія . -2-е вид.. -Харків: Одіссей, 2003. -303 с.

6. Культурологія: Навчальний посібник/ І. І. Тюрменко, С. Б. Буравченкова, П. А. Рудик; За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т харчових технологій. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -367 с.

7. Культурология: История мировой культуры/ Под ред. А.Н.Марковой. -2-е изд., переработ. и доп.. -М.: Культура и спорт: ЮНИТИ, 2000. -575 с.

8. Подольська Є. Культурологія : Навчальний посібник/ Єлизавета Подольська, Володимир Лихвар, Карина Іванова,; М-во освіти і науки України, Нац. фармацевтичний ун-т. -Вид. 2-е, перероб. та доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -390 с.

9. Поліщук Є. Історія культури : Короткий довідник/ Євген Поліщук,. -К.: Укр. Центр духовної культури, 2000. -181 с.

10. Шевнюк О. Культурологія : Навчальний посібник/ Олена Шевнюк,. -К.: Знання-Прес, 2004. -353 с.