Кримінальний процес

1. Випадки, коли участь захисника у кримінальному провадженні є обов'язковою

Захисник може бути залучений до процесу на будь-якій його стадії. Однак існують ситуації, коли його присутність є обов'язковою незалежно від бажання особи. У таких випадках, а також коли надійшло відповідне клопотання від затриманого, арештованого чи обвинуваченого, захисник повинен бути допущений до справи вже з моменту пред'явлення обвинувачення. Якщо особу затримано за підозрою у злочині або обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, захисник залучається з моменту оголошення протоколу затримання чи постанови про обрання запобіжного заходу, але не пізніше ніж через 24 години після фактичного затримання.

До участі у справі як захисники допускаються правники (особи з юридичною освітою), які мають право надавати правову допомогу особисто або за дорученням, а також особи зі свідоцтвом на право зайняття адвокатською діяльністю в Україні. Починаючи з етапу ознайомлення обвинуваченого з матеріалами досудового слідства та під час судового розгляду, захисниками можуть виступати близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого чи виправданого, а також їхні опікуни або піклувальники.

Повноваження захисника підтверджуються наступними документами:

• для адвоката — ордером відповідного адвокатського об'єднання;
• для адвоката, що не входить до об'єднання, а також для інших фахівців у галузі права — угодою або дорученням юридичної особи;
• для близьких родичів, опікунів чи піклувальників — заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого або виправданого про допуск їх до участі у справі.

У ситуаціях, коли згідно зі ст. 45 КПК України участь захисника є обов'язковою, близькі родичі, опікуни або піклувальники можуть брати участь у справі лише разом із професійним захисником — адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права.

Рішення про допуск захисника оформлюється постановою особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора чи судді, або ухвалою суду.

Відповідно до ст. 45 КПК України, обов'язкова участь захисника на етапах дізнання, досудового слідства та розгляду справи в суді першої інстанції передбачена у таких випадках:

1. у справах неповнолітніх (осіб до 18 років), які підозрюються або обвинувачуються у злочині, — з моменту визнання підозрюваним чи пред'явлення обвинувачення;
2. у справах осіб з фізичними або психічними вадами (німі, глухі, сліпі тощо), які не можуть самостійно захищати свої права, — з моменту затримання, пред'явлення обвинувачення або встановлення цих вад;
3. у справах осіб, які не володіють мовою судочинства, — з моменту затримання чи пред'явлення обвинувачення;
4. коли санкція статті передбачає довічне ув'язнення — з моменту затримання чи пред'явлення обвинувачення;
5. при провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру — з моменту встановлення факту психічного захворювання;
6. при провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру — з моменту першого допиту неповнолітнього або поміщення його до приймальника-розподільника.

У суді апеляційної інстанції участь захисника є обов'язковою, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.

Згідно зі ст. 47 КПК України, захисника запрошує сам обвинувачений чи підозрюваний, його законні представники, родичі або інші особи за дорученням. Якщо обраний захисник не може з'явитися протягом 72 годин, слідчий або особа, що проводить дізнання, можуть запропонувати обвинуваченому іншого захисника або забезпечити його захисником самостійно.

Обвинувачений має право на конфіденційне побачення із захисником до першого допиту, а після нього — без обмеження кількості та тривалості зустрічей. Заміна захисника можлива лише за клопотанням або згодою обвинуваченого.

На практиці виникають складнощі з реалізацією цих норм. Зокрема, ч. 5 ст. 47 КПК України передбачає, що при неможливості явки обраного захисника протягом 72 годин слідчий або суд можуть запропонувати іншого захисника або призначити його своїм рішенням. Однак слідчий обмежений процесуальними строками: згідно зі ст. 133 КПК України обвинувачення має бути пред'явлене протягом 48 годин, а ст. 140 КПК вимагає обов'язкової присутності захисника при цьому. Вирішенням може бути суворе дотримання строків та залучення захисника, який виконуватиме обов'язки до прибуття обраного захисника.

Інша проблема полягає в тому, що держава покладає на адвокатуру завдання забезпечення права на захист, проте адвокатура є самоврядною громадською організацією, не підпорядкованою державним органам. Немає гарантій, що адвокат з'явиться, якщо обвинувачений не має коштів на оплату послуг. Слідчий опиняється перед складним завданням: забезпечити участь захисника за призначенням, коли обвинувачений не бажає його мати, а адвокати не зацікавлені у захисті малозабезпечених осіб, і вплинути на самоврядні адвокатські об'єднання практично неможливо.

Обвинувачений (підсудний) може відмовитися від захисника в будь-який момент. Така відмова можлива лише з ініціативи самого обвинуваченого і не може перешкоджати участі прокурора, громадського обвинувача чи захисників інших осіб. При відмові складається протокол (слідчим або особою, що проводить дізнання), ухвала (судом) або постанова (суддею).

Слідчий може звільнити обвинуваченого від оплати послуг захисника, якщо той брав участь за призначенням і обвинувачений є малозабезпеченим.

Участь захисника в судовому розгляді обов'язкова також у справах, де інтереси осіб суперечать один одному і хоча б одна з них має захисника. Це випливає зі ст. 261 КПК України про рівність прав учасників судового розгляду.

Порушення права на захист може мати серйозні наслідки — від повернення справи на додаткове розслідування до притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Отже, обов'язкова участь захисника передбачена:

1. у справах неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених — з моменту затримання, визнання підозрюваним чи пред'явлення обвинувачення;
2. у справах осіб з фізичними або психічними вадами — з моменту затримання, визнання підозрюваним, пред'явлення обвинувачення або встановлення вад;
3. у справах осіб, які не володіють мовою судочинства — з моменту затримання, визнання підозрюваним чи пред'явлення обвинувачення;
4. коли санкція статті передбачає довічне позбавлення волі — з моменту затримання, визнання підозрюваним чи пред'явлення обвинувачення;
5. при провадженні про застосування примусових заходів медичного характеру — з моменту встановлення психічної хвороби;
6. при провадженні про застосування примусових заходів виховного характеру — з моменту першого допиту неповнолітнього або поміщення до приймальника-розподільника;
7. при заочному розслідуванні та судовому розгляді — з моменту винесення відповідної постанови.

У судах апеляційної та касаційної інстанцій участь захисника обов'язкова у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, якщо в апеляції чи касаційній скарзі порушується питання про погіршення становища засудженого, виправданого, особи, щодо якої вирішувалося питання про примусові заходи, або стосовно якої закрито провадження, а також в інших випадках, передбачених Кодексом.

2. Сутність та значення стадії судового розгляду

Цивільне судочинство — це встановлений нормами цивільного процесуального права порядок провадження у цивільних справах, що визначається системою взаємопов'язаних процесуальних прав та обов'язків і процесуальних дій, які реалізуються судом та учасниками процесу.

Головним завданням цивільного судочинства є захист прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ відповідно до чинного законодавства (ст. 2 ЦПК).

Законодавство передбачає єдиний порядок розгляду цивільних справ, які поділяються на три види:

• позовне провадження — для спорів, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних правовідносин (п. 1 ст. 24 ЦПК);
• провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин (конституційних, адміністративних, фінансових) — зокрема, щодо скарг на виборчі комісії, дії органів влади, накладення адміністративних стягнень, рішень державних виконавців, а також заяв прокурора про визнання незаконними правових актів та стягнення недоїмок (ст. 236 ЦПК);
• окреме провадження — для справ про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною, визнання безвісно відсутнім, встановлення фактів, що мають юридичне значення, оскарження нотаріальних дій, усиновлення тощо (ст. 254 ЦПК).

Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін із протилежними інтересами та спірністю їх правовідносин. Справи з адміністративних правовідносин стосуються спорів щодо законності рішень і дій суб'єктів владних повноважень. Справи окремого провадження спрямовані на встановлення певних юридичних фактів або статусу громадян.

Справи з адміністративних правовідносин та окремого провадження розглядаються за загальними правилами цивільного судочинства, за винятками, встановленими законодавством.

Цивільне судочинство складається з окремих стадій, що характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. У теорії процесу виділяють п'ять, сім або вісім стадій. Перша — порушення цивільної справи в суді (ст. 5 ЦПК), друга — підготовка справи до розгляду (ст. 143-148 ЦПК), третя — судовий розгляд (ст. 159-197, 202-212 ЦПК), четверта — апеляційне оскарження (ст. 290-318 ЦПК), п'ята — касаційне оскарження (ст. 319-347 ЦПК), шоста — перегляд рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 347 ЦПК), сьома — звернення рішення до виконання (ст. 348-355 ЦПК).

Перші три стадії охоплюють провадження в суді першої інстанції, а кожна наступна — окреме провадження у вищестоящому суді або виконавче провадження. При такому поділі стадії відриваються від процесуальних правовідносин, а підстави поділу позбавлені єдиного змісту. Тому перші три стадії іноді об'єднують в одну — провадження в суді першої інстанції, а третю поділяють на дві: судовий розгляд і постановлення рішення. Однак такий поділ залишає поза увагою діяльність суду з виправлення описок, винесення додаткових рішень, роз'яснення рішень (ст. 213-215 ЦПК).

Цивільне судочинство — це процесуальна форма здійснення правосуддя у цивільних справах, захисту порушених або оспорюваних прав та інтересів. У цій діяльності можна виділити три основні частини: розгляд і вирішення справи по суті, перевірка законності та обґрунтованості рішення, звернення рішення до виконання. У першій стадії виражений зміст правосуддя. Завдання захисту прав будуть реалізовані, коли суд постановить законне і обґрунтоване рішення. Друга стадія забезпечує досягнення цих результатів через апеляційне, касаційне провадження та перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами. Третя стадія гарантує реальне виконання рішень.

Кожна стадія має три фази розвитку: 1) порушення провадження; 2) підготовка до розгляду, перевірки чи виконання; 3) вирішення по суті — розгляд справи, перевірка рішення або звернення до примусового виконання.

3. Ситуативне завдання

Суддя В., керуючись ст. 165 КПК України, на підставі подання прокурора виніс постанову про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту обвинуваченому Лукашову. Згодом цей самий суддя розглянув у судовому засіданні кримінальну справу за обвинуваченням Лукашова у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та виніс вирок.

Необхідно оцінити дії судді та визначити, чи були допущені порушення закону.

Відповідно до ст. 165 КПК України, запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовується лише за вмотивованою постановою судді або ухвалою суду. Суддя В. виніс постанову на підставі подання прокурора.

Якщо подання стосується особи, яка перебуває на волі, суддя має право своєю постановою дозволити затримання підозрюваного чи обвинуваченого та доставку його до суду під вартою. Таке затримання не може тривати більше 72 годин, а якщо особа перебуває за межами населеного пункту, де діє суд, — не більше 48 годин з моменту доставки. Заміна запобіжного заходу або його скасування здійснюється органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом із дотриманням зазначених вимог.

Якщо Лукашов утримувався під вартою довше вказаних строків, необхідне було продовження строку тримання під вартою. Звільнення з-під варти у справах, що перебувають у судовому провадженні, здійснюється лише за рішенням судді або суду.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження), карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

Таким чином, суддя В. розглянув справу Лукашова та виніс вирок відповідно до ст. 121 КК України.

Список використаної літератури

1. Коваленко Є. Кримінальний процес України : Підручник / Євген Коваленко, Василь Маляренко ; М-во освіти і науки України. — К. : Юрінком Інтер, 2006. — 703 с.
2. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 478 с.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України: З постатейними матеріалами: Станом на 1 січня 2007 р. / Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка ; уклад. М.М. Михеєнко, В.П. Шибіко. — К. : Юрінком Інтер, 2007. — 836 с.
4. Михеєнко М. Кримінальний процес України : Підручник для юрид. вузів і фак. / М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. — К. : Либідь, 2000. — 426 с.
5. Тертишник В. Кримінально-процесуальне право України : Підручник / В.М. Тертишник. — 4-е вид., доп. і переробл. — К. : А.С.К., 2003. — 1119 с.
6. Удалова Л. Кримінальний процес України. Особлива частина : Підручник / Лариса Удалова ; Мін-во внутрішніх справ України, Нац. акад. внутрішніх справ України, Кафедра теорії кримінального процесу та судоустрою. — К. : Кондор, 2005. — 279 с.