Корпорація як форма організації сучасної фірми

Вступ

Упродовж останнього часу інтерес до питань, пов’язаних із корпоративним управлінням, помітно зріс як серед науковців, так і в суспільстві загалом. Однак, перш ніж переходити до розв’язання цих питань, важливо чітко окреслити сутність таких понять, як «корпоративне управління» та «корпорація», а також визначити чинники, що впливають на формування моделі корпоративної поведінки підприємства. Варто зазначити, що ці терміни є досить місткими й використовуються в різних контекстах.

Слово «корпорація» має латинське походження (corporation) і буквально означає «об’єднання», «союз», «суспільство». У юридичній площині корпорація — це спільнота людей, що об’єдналася задля досягнення конкретної мети та має статус юридичної особи. В економічній науці існує значно більше тлумачень цього поняття, що потребує їхнього ретельного критичного осмислення.

Попри те, що юридичний статус фігурує в усіх визначеннях корпорації, деякі економісти обмежуються лише правовим аспектом. Наприклад, автори «Короткої економічної енциклопедії» зазначають, що корпорація — це юридична особа, відокремлена від індивідів, які є її власниками. Американські дослідники З. Боді та К. Мертон трактують корпорацію як фірму, що виступає самостійною юридичною особою та діє незалежно від своїх власників. Такі підходи, на нашу думку, є дещо однобічними, оскільки відображають лише юридичні ознаки, притаманні й іншим формам підприємництва, зокрема товариствам з обмеженою відповідальністю.

Вважаємо, що корпорацію варто розглядати передусім як економічну категорію, а отже, її визначення має розкривати економічну сутність, тоді як юридичний аспект може лише доповнювати це розуміння.

Відповідно до принципу суперечності, сутність будь-якої економічної категорії слід аналізувати через призму матеріально-речового змісту та суспільної форми.

Розгляд матеріально-речового змісту передбачає вивчення процесу праці, техніко-економічних відносин між людьми та об’єктів власності. Залежно від досліджуваної категорії на перший план виходять різні аспекти цього змісту.

Аналіз суспільної форми, своєю чергою, передбачає з’ясування економічних відносин власності щодо привласнення об’єктів. Економічна власність є сукупністю виробничих відносин, а її теоретичним вираженням слугує система економічних законів і категорій.

З історичної точки зору, що також є елементом діалектики, виникнення перших корпорацій було зумовлене потребами розвитку продуктивних сил та економічної власності. Концентрація та спеціалізація виробництва розширювали економічні зв’язки між підприємствами. Збільшення обсягів продукції вимагало нових каналів збуту та додаткових капіталів. Посилення конкуренції змушувало підприємства шукати швидкі й дешеві способи залучення коштів. Саме тому об’єднання капіталів набуло форми корпорації, де кожен учасник отримував право на частину прибутку пропорційно до вкладу.

Акумуляція коштів сприяла модернізації виробництва, оскільки підприємці прагнули дедалі більших прибутків, що стимулювало вдосконалення техніки й технологій. Випуск і продаж акцій на певному етапі давали подвійну вигоду: залучали тимчасово вільні кошти населення та збільшували доходи, що підвищувало попит і стримувало спад виробництва.

Поглиблення суспільного поділу праці, зростання масштабів підприємств та ускладнення управління призвели до появи окремого прошарку — професійних менеджерів. Однак ключові рішення в корпорації ухвалюють власники, тоді як менеджери вирішують решту важливих операційних питань.

Отже, з огляду на принцип суперечності, системно-структурний підхід та інші методи дослідження, корпорацію можна визначити як вищу форму концентрації виробництва, що досягається через об’єднання індивідуальних капіталів в один асоційований капітал, поділений на акції та відокремлений від власників-акціонерів. Управління таким капіталом здійснюють наймані професійні менеджери. Корпорація забезпечує ефективний розвиток продуктивних сил і сприяє швидкій адаптації до структурних змін в економіці.

Розглянемо поняття «корпорація» детальніше.

Розділ I. Корпорації на сучасному етапі

1.1. Трактування корпорацій в економічній науці

Світова практика засвідчує, що в економічно розвинутих країнах корпорації становлять основу національних економік. Вони сприяють концентрації капіталу та його інвестуванню в напрямки, що забезпечують конкурентоспроможність на світових і національних ринках; пом’якшують суперечності між працею та капіталом; долають внутрішній конфлікт людини-власника і людини-працівника; формують корпоративну культуру.

В економічній літературі налічується чимало визначень корпорацій. Так, американські економісти Джеймс А.Ф. Стонер та Едвін Г. Долан розглядають корпорацію як фірму, що існує як незалежна юридична одиниця, власність якої поділена на акції (паї). Власників такої фірми називають акціонерами або паєвласниками. Головною ознакою корпорації вони вважають обмежену відповідальність за борги та судові позови сумою коштів, сплачених за акції. Інші американські дослідники Ейсан Нікхбахт і Анжеліко Гропеллі визначають корпорацію як форму організації бізнесу, за якої товариство є юридичною особою, а власники мають обмежену відповідальність.

Автори економічного словника Енциклопедії Кирила і Мефодія трактують корпорацію як поширену в розвинутих країнах форму організації підприємницької діяльності, що передбачає дольову участь у власності, юридичний статус і зосередження управлінських функцій у руках професійних менеджерів, які працюють за наймом. Інша група вчених акцентує на об’єднанні фізичних чи юридичних осіб. Колектив авторів «Довідника економіста-міжнародника» визначає корпорацію як добровільну організацію осіб, пов’язаних законними зобов’язаннями з метою створення господарського підприємства. Автори «Енциклопедії бізнесмена, економіста, менеджера» розглядають корпорацію як об’єднання юридичних та фізичних осіб навколо спільних професійних або економічних інтересів, зазвичай на акційних засадах зі спільним керівництвом.

Хоча наведені визначення переважно відображають юридичний бік категорії, у них уже простежуються окремі економічні ознаки, зокрема характеристика власності корпорації. Обмежена відповідальність не є винятковою ознакою корпорацій, тому вона не може бути визначальною для цієї категорії. Водночас такі характеристики, як «власність, поділена на акції (паї)» чи створення «на акційних засадах», є початковим етапом пізнання економічної сутності корпорації. Це пов’язано з тим, що у власності також виокремлюють економічний та юридичний аспекти. Ознаки, що вказують на «дольову участь у власності» чи «власність, розподілену на частини», також не є унікальними для корпорацій, оскільки дольова участь притаманна, наприклад, товариствам з обмеженою відповідальністю.

І. Ансофф досить чітко виокремлює характерні риси корпорацій: це поширена в країнах з ринковою економікою форма організації підприємницької діяльності, що передбачає дольову власність, юридичний статус і зосередження управлінських функцій у руках верхнього ешелону професійних управляючих, які працюють за наймом.

1.2. Переваги, недоліки, види корпорацій та рухи фондів

Згідно з Британською енциклопедією, термін «корпорація» може застосовуватися й до інших юридичних осіб, зокрема урядових установ у Великобританії, навчальних закладів, трудових союзів та благодійних організацій.

До переваг корпорацій зарубіжні економісти відносять:

1. Власники капіталу, інвестуючи кошти в підприємство, безпосередньо не беруть участі в його діяльності. Вони несуть обмежену відповідальність за борги фірми, що стимулює інвестування в ризиковані, але потенційно прибуткові або суспільно необхідні справи.
2. Власники корпорацій можуть легко позбутися своєї частки капіталу, продавши відповідні цінні папери (акції). У вітчизняній літературі такі підприємства називають акціонерними товариствами. Перепродаж часток капіталу не впливає на існування фірми.
3. Можливості розширення капіталу корпорації практично необмежені. Фінансування є простішим і дешевшим порівняно з одноосібними володіннями та партнерствами, оскільки власники мають обмежену відповідальність, а кредиторам закон гарантує повернення боргів компанії.

Недоліками корпорації вважають:

1. Складний і тривалий порядок створення, хоча на практиці це не є серйозною перешкодою.
2. Подвійний характер оподаткування. По-перше, прибуток фірми як юридичної особи обкладається податком на прибуток корпорацій; по-друге, з доходів власників капіталу (дивідендів) стягується податок на доходи фізичних осіб. Тому податкова політика багатьох країн спрямована на пом’якшення оподаткування прибутку корпорацій та дивідендів.

Заснування корпорацій починається з рішення групи осіб-засновників (фундаторів) організувати підприємство з обмеженою відповідальністю. Фундатори зазвичай купують певну частину його капіталу.

Корпорація створюється відповідно до законів держави або місцевої влади, де передбачається її реєстрація. Наприклад, у США діють закони штатів, кожен з яких має свої особливості, але спільними є дві умови: адміністрація отримує комісійні за послуги з реєстрації, а корпорації зобов’язані щорічно подавати звіт про свою діяльність. У 1948 році держава зобов’язала кожну корпорацію вести книги обліку для отримання достовірної інформації про стан справ та здійснення контролю. Існує ще багато формальностей щодо створення корпорацій.

Існує два види корпорацій: відкриті та закриті.

Відкриті корпорації — це ті, чиї цінні папери купуються та продаються без попередньої згоди керівництва. Кількість власників таких підприємств практично необмежена, але має бути мінімум 7. У закритих корпораціях усі або більша частина цінних паперів належать кільком особам, і лише незначний їх відсоток може бути проданий за згодою керівництва.

Типовим прикладом закритих корпорацій є невеликі сімейні підприємства. Існують і великі фірми цього типу, наприклад, автомобільна компанія Форда, яка була зареєстрована як закрита корпорація та належала Генрі Форду і його родині.

У Великобританії в назві фірми, зареєстрованої як відкрите акціонерне товариство, мають бути присутні слова «Публік Лімітед Компані» або абревіатура «PLC». У назві закритих компаній з обмеженою відповідальністю останнім словом завжди має бути «Лімітед».

Будь-яке акціонерне товариство формує свої грошові фонди за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Співвідношення між ними визначається економічними та фінансовими завданнями конкретної корпорації в конкретний момент.

Внутрішні фонди формуються за рахунок грошових потоків від поточної підприємницької діяльності та продажу частини активів. Грошові кошти, отримані в результаті підприємницької діяльності, називаються грошовими потоками. Цей термін відображає динамізм підприємницької діяльності, оскільки надходження мають постійний, безперервний характер.

Грошовий потік обчислюється як різниця між усіма надходженнями та видатками компанії, тобто валовий прибуток плюс амортизаційні відрахування. Внутрішні фонди можуть поповнюватися за рахунок продажу активів, але такі надходження мають випадковий характер.

Зовнішні фонди корпорація залучає шляхом: 1) боргу (випуску облігацій, отримання позичок у кредитних установах); 2) збільшення оплаченого капіталу, тобто капіталу власників. Фонди, що перебувають у розпорядженні корпорації, витрачаються на:

1. виплату дивідендів по акціях;
2. інвестиції в основний капітал;
3. інвестиції в оборотний капітал;
4. погашення боргів або викуп акцій.

Слід розуміти, що здатність компанії формувати фонди за поточними операціями відділена в часі від інвестування фондів. Тому інвесторам потрібна інформація не лише про рух прибутку, а й про всі фонди всередині фірми. Ці потоки фондів дають важливу інформацію про фінансовий стан корпорації.

1.3. Корпорації на порозі ХХI століття

Перші зразки акціонерних компаній (тоді їх називали корпораціями) з’явилися ще в середньовіччі. Ними були міста з правами самоврядування, університети та монашеські ордени. Їх особливістю було те, що, маючи активи, вони існували незалежно від своїх членів. У XV столітті у Великій Британії, відомій системою прецедентного права, англійський суд сформулював унікальну рису цієї організаційної форми: законним став принцип обмеженої відповідальності, а в 1886 році ця норма була юридично закріплена у США.

Корпорації сучасного типу з’явилися у 1850 році в залізничній індустрії, а в 1880 році — у галузях, що виробляють споживчі товари. Сьогодні вони представлені не лише комерційними підприємствами, а й освітянськими, науковими, рекреаційними, благодійними та навіть релігійними організаціями. Великі й малі міста створюють подібні структури. У країнах із розвинутою ринковою економікою деякі види діяльності центральних урядів також реалізуються через цю організаційно-правову форму, прикладом чого є Федеральна корпорація страхування депозитів у США.

Дослідження спеціалістів показують, що оберт великих підприємств зростає, зростає і їх кількість. Однак через випереджаючий ріст підприємств малого бізнесу їх питома вага в загальній кількості підприємств не збільшується. У загальноприйнятому розумінні, коли йдеться про корпорації, маються на увазі саме великі підприємства — національні та транснаціональні корпорації (ТНК), роль яких у світовому господарстві зростає. За останні 10 років частка внутрішньокорпораційних поставок в обсязі експорту закордонних філій ТНК США зросла майже вдвічі і склала 60%. Транснаціональним компаніям належать 80% інтелектуального капіталу, близько 50% обсягів виробництва і світової торгівлі.

Згідно з офіційними даними, на частку 100 найбільших корпорацій США припадає до 60% ВНП країни, 45% зайнятих, 60% інвестицій. Кожна з корпорацій включає підприємства 25 галузей, 35 корпорацій працюють у 32 галузях, 10 — у 50.

В економічно розвинутих країнах налічується, як правило, кілька сотень великих корпорацій і кілька тисяч малих та середніх за обертом фірм, також побудованих за корпоративною ознакою. Саме господарство можна уявити як каркас, складений із 100–200 великих корпорацій з вертикально інтегрованими за кінцевою продукцією відділами або дивізіями. Ніші, вільні від інтересів великих корпорацій, займають середні та малі підприємства (корпорації) або формально самостійні організації. Вони співпрацюють з великим бізнесом і водночас конкурують з його підрозділами. Головна сфера конкуренції великих корпорацій — світовий ринок, передусім сектори нових технологічних принципів і нових технологій, де існує не лише конкуренція, а й контроль за обмеженням розповсюдження нових технологічних принципів і технологій.

Сучасним великим корпораціям характерні:

• диверсифікація. Обсяг власних робіт за функціональним комплексом досягає 80–90%. Широкий асортимент повнофункціональної кінцевої продукції;
• наявність п’яти або більше високих технологій;
• малий обсяг міжкорпоративних зв’язків, що складає 10–15% виробленого продукту в натуральному виразі.

Підсумовуючи розглянуте в цьому розділі, можна стверджувати, що корпорація забезпечує ефективне зростання рівня продуктивних сил і сприяє швидкій адаптації до змін в економіці.

Розділ II

2.1. Американські транснаціональні корпорації в світовій економіці

Своєрідність сучасного моменту розвитку світової економіки полягає в тому, що вона поступово набуває властивостей глобальної, хоча поки що й обмеженої за масштабами, саморегуляції. Найважливішим компонентом і водночас основним економічним механізмом процесів глобалізації є транснаціоналізація, що виступає одним із головних регулюючих контурів, які забезпечують узгоджене функціонування світової економіки в глобальному масштабі. Саме через транснаціональні корпорації (ТНК) і пов’язані з ними транснаціональні банки (ТНБ) сьогодні протікають основні фінансові та товарні потоки. Про це й поговоримо далі.

2.2. Нові організаційні форми діяльності американських ТНК

Арсенал форм і методів, які використовують корпорації США за кордоном, досить різноманітний. Традиційною формою є створення закордонних філій. За останні 20 років їх кількість збільшилась у 2,3 раза і у 1997 році перевищила 22 тисячі.

У 70-ті роки американські корпорації почали засновувати за кордоном, головним чином у розвинутих країнах, спільні підприємства з участю місцевого капіталу.

В останні роки у зв’язку з розширенням сфери поширення «Інтернету» виникають нові форми міжнародного співробітництва ТНК, такі як система закупок товарів і послуг в режимі «on-line», що базується на використанні глобальної комп’ютерної мережі. Їх застосовують багато ТНК, зокрема й конкуруючі — «Дженерал моторз», «Форд», «Даймлер-Крайслер». Оскільки американські ТНК можуть здійснювати контроль і управляти місцевими фірмами за кордоном за допомогою неакціонерних форм організації капіталу (міжнародна субконтрактація, коли ТНК укладають субконтракти з іноземними компаніями на виконання особливих робіт і поставку окремих товарів), виникає тісне переплетення діяльності всіх учасників економічних процесів, що ще більше розширює масштаби закордонного виробництва США.

Варто відзначити, що розвиток глобального виробництва зусиллями американських ТНК супроводжується помітними змінами в методах створення закордонних корпоративних філій. Якщо в 80-ті роки перевага надавалась утворенню нових філій, то в другій половині 90-х років позначилась тенденція підвищення ролі міжнародних злиттів і поглинань іноземних компаній. Іншими словами, активізувався процес надконцентрації і без того дуже міцних корпорацій. У 1996 році із заново створених 406 закордонних філій корпорацій США 191 виникла за допомогою злиття і поглинання компаній, головним чином західноєвропейських.

Справжній бум трансграничних злиттів і поглинань спостерігався в 1998 році: вартісний обсяг таких операцій, здійснених американськими ТНК, склав 137,4 млрд дол. У 1999 році ця цифра зменшилась до 112,4 млрд дол., а число трансграничних придбань американських ТНК склало 1808. Протягом останніх трьох років міжнародні злиття і поглинання були основним фактором росту обсягів прямих іноземних інвестицій США[1].

Незважаючи на те, що в лідери цього процесу, який розгорнувся наприкінці 90-х років, вирвався Євросоюз, США залишаються найбільшим учасником подібних операцій, особливо мегаугод (обсягом понад 1 млрд дол.). За розрахунками ЮНКТАД, у 1999 році більша кількість трансграничних угод була здійснена іноземними компаніями, які входять у список 100 найбільших ТНК, а в першій десятці знаходились п’ять американських — «Дженерал електрик», «Дженерал моторз», «Форд», «Екссон» та «Ай-Бі-Ем»[2].

У 1999–2000 роках найбільшими виявилися такі угоди з придбання американськими компаніями європейських фірм: компанія «НТЛ» придбала англійську фірму «Кейбл та Вайрес комьюнікейшн» за 11 млрд дол.; «Форд» — англійську фірму «Ленд Ровер» за 2,7 млрд дол.; компанія «Сірко сістемс» — італійську фірму «Піреллі фібероптик оперейшн» за 2,15 млрд дол.; та інші.

До числа головних причин трансграничних злиттів і поглинань відносяться глобалізація світових ринків, дерегулювання і зростання міжнародної конкуренції, а також необхідність збільшення прибутку в інтересах акціонерів.

2.3. ТНК сьогодні

ТНК сьогодні — це приблизно 60 тис. основних (материнських) компаній та понад 500 тисяч їх закордонних філій і афільованих (залежних) компаній по всьому світу[3]. ТНК мають дедалі більший вплив на систему міжнародних економічних відносин і світову економіку в цілому. Саме на ці компанії припадає до половини світового промислового виробництва, понад 60% зовнішньої торгівлі, а також приблизно 4/5 патентів і ліцензій на нову техніку, передові технології та ноу-хау.

Під контролем транснаціональних корпорацій знаходиться 90% світового ринку пшениці, кави, кукурудзи, лісоматеріалів, тютюну, джуту та залізної руди, 85% ринку міді та бокситів, 80% — чаю та олова, 75% — бананів, натурального каучуку та сирої нафти.

Безумовно, провідну роль у сучасному економічному світі, який багато в чому вже став «світом ТНК», відіграють транснаціональні корпорації США. Половина американського експорту здійснюється американськими та іноземними ТНК. Більша частина платежів, пов’язаних з трансфертом нових технологій, здійснюється всередині транснаціональних корпорацій. У США їх частка в трансфертах технологій складає 80%.

Перефразувавши відомий вислів Бісмарка, можна сказати, що зараз ТНК стоять на чолі світової економіки, а американські панують у світі транснаціональних корпорацій. Саме вони визначають сьогодні хід та основні тенденції світових процесів транснаціоналізації.

2.4. Місце американських ТНК в світовій економіці та в «світі ТНК»

Як відомо, основною критеріальною властивістю ТНК є наявність прямих інвестицій. Загальний обсяг нагромаджених американськими ТНК прямих іноземних інвестицій перевищує 4 трлн дол., а обсяг їх продаж складає 25% світових, причому 1/3 продукції ТНК США випускається афілійованими закордонними структурами. Обсяг продаж закордонних структур ТНК уже перевищує весь світовий експорт. Причому продажі закордонних структур зростають на 20–30% швидше, ніж прямий експорт ТНК.

Приблизно половина всіх прямих закордонних інвестицій здійснюється за допомогою злиттів і поглинань, переважно серед фірм у розвинутих країнах. Цікаво, що США всі останні роки виявляються на першому місці за розмірами залучених прямих іноземних інвестицій (ПІІ). В американських ТНК із кожних п’яти доларів, отриманих від продажу товарів і послуг за кордоном, чотири долари — це або продажі їх закордонних філій, або експорт, направлений у ці філії.

Загалом існує чітка тенденція: чим більш розвинута країна, тим більше вона не лише вкладає ПІІ, а й залучає їх. Ця тенденція виявляється в такому показнику, як співвідношення всього обсягу експортованих даною країною прямих іноземних інвестицій та імпортованих. У США, Великобританії, Італії, Данії цей коефіцієнт близький до одиниці, у ФРН, Франції — приблизно на рівні 1,5, в Іспанії — лише 0,36. На загальному фоні виділяється рекордсмен за вивозом капіталу — Японія, у якої співвідношення дорівнює 16!

Щоб оцінити роль американських транснаціональних корпорацій і порівняти їх з корпораціями інших країн, можна звернутися до списку 100 найбільших ТНК, наведеного у World Investment Report 1999, ЮНКТАД.

Аналіз даних ЮНКТАД дозволяє констатувати, що американські корпорації відіграють провідну роль у світі. Так, на першому місці за обсягом закордонних активів іде американська корпорація «Дженерал електрик», закордонні активи якої склали 97,4 млрд дол. У першій десятці списку ТНК представлені п’ять американських, тобто половина з десяти найбільших ТНК світу мають свої штаб-квартири в Сполучених Штатах. Це такі фірми, як уже згадувана «Дженерал електрик», а також «Форд мотор компані», «Дженерал моторз», «Ексон корпорейшн» та «Ай-Бі-Ем». Сукупні закордонні активи цих п’яти корпорацій складають 264,4 млрд дол., обсяг їх закордонних продаж — 277,2 млрд дол., а закордонні філії п’яти провідних американських ТНК забезпечують роботою понад 400 тис. осіб.

Загалом зі ста найбільших ТНК світу 27 базуються в США. На частку цих 27 компаній припадає 32,4% сукупних закордонних активів, 26% закордонних продаж та 25,6% зайнятих ста найбільших ТНК.

США є світовим лідером як за числом ТНК у списку 100 найбільших, так і за основними показниками їх діяльності. Для порівняння: на частку найближчого конкурента американських ТНК — японських компаній — у списку припадає лише 17 місць, при цьому сукупні закордонні активи найбільших японських ТНК складають 15,7%, обсяг закордонних продаж — 22,8%, а число зайнятих у закордонних філіях — 10,7% відповідних показників ста найбільших транснаціональних корпорацій.

Конкурентами ТНК із США також є ТНК країн Європейського Союзу. Загальна їх кількість із семи країн ЄС, представлених у списку, склала 45. За останні два роки число корпорацій із країн ЄС у списку ста найбільших ТНК збільшилось на чотири, тоді як кількість американських та японських транснаціональних корпорацій зменшилась на одну кожна. Однак вважати ці факти тенденцією збільшення ролі та посилення впливу європейських ТНК поки що рано. Річ у тім, що, незважаючи на зріст числа європейських ТНК у списку, їх сукупні активи відносно сукупних активів ста найбільших ТНК трохи зменшились — з 41 до 40,9%, а сукупні продажі та число зайнятих зросли незначно — з 40,1 до 41,8% та з 51,2 до 51,4% відповідно. Агреговані показники для ТНК із ЄС перевищують відповідні показники для американських ТНК, однак жодна окремо взята країна ЄС навіть не наближається до США за розглянутими показниками. Так, найбільша кількість європейських ТНК базується у Франції, причому їх число дорівнює 13, їх закордонні активи складають 9,8%, обсяг закордонних продаж — 8,3%, а число зайнятих у їх закордонних філіях — 10,1% від показників ста провідних ТНК. Великобританія, яка розділяє з Німеччиною друге місце в Європі за числом ТНК, представлених у списку ста провідних, перевищує Францію за розглянутими показниками. На 11 англійських компаній припадає 11,2% закордонних активів ста найбільших ТНК, 12,1% закордонних продаж та 13,8% зайнятих у закордонних філіях. Для 11 німецьких ТНК відповідні показники складають 12,7, 13,8 та 15% відповідно.

Американські корпорації безумовно домінують у рейтингу ста провідних ТНК. Обсяг їх сукупних закордонних активів більш ніж удвічі перевищує аналогічний показник найближчих конкурентів — японських ТНК, та більш ніж у 2,5 раза — показник німецьких компаній.

Сукупний обсяг продаж 27 американських ТНК (сума закордонних та внутрішніх продаж) склав 1257,6 млрд дол., тоді як обсяг сукупних продаж усіх ста найбільших ТНК склав 3983,9 млрд дол. Таким чином, на частку 27 найбільших американських ТНК припадає 31,6% сукупних продаж ста ТНК, а їх частка у світовому валовому продукті складає близько 3,5%. Для п’яти найбільших американських ТНК аналогічний показник складає приблизно 1,1%.

Розділ III. Корпорації в Україні та їх розвиток

У цьому розділі розглядається розвиток українських корпорацій на сучасному етапі, аналізується динаміка кількості корпорацій, досліджуються проблеми формування корпоративних відносин в умовах України та багато іншого.

Ця таблиця наведена за даними Фонду державного майна України, які характеризують ті товариства, що були створені в процесі приватизації державних підприємств (у 1992 році був прийнятий Закон України «Про приватизацію державного майна»).

Аналізуючи цю таблицю, можна визначити, що загальна кількість корпорацій на початок 2002 року становила 34426, з них корпорацій відкритого типу — 35,4%, закритого типу — 64,6%. Згаданий процес відбувався протягом кількох етапів: 1992–1993 роки — початок процесу приватизації, виникнення та початкове становлення корпорацій на сучасному етапі; 1994–1999 роки — максимальне зростання кількості корпорацій; 2000–2002 роки — реорганізація збанкрутілих підприємств, економічний розвиток тих, що залишилися.

Сучасна корпоратизація в Україні передбачає формування та функціонування «комерційних» корпорацій відкритого та закритого типів; корпорацій відкритого типу в процесі акціонування державних підприємств і товариств з обмеженою відповідальністю.

Загальна кількість простих корпорацій за 1998–2001 роки в середньому зменшувалася на 16% за рік. Станом на 1 січня 2002 року корпорацій відкритого типу налічувалося 12171, що на 1292, або 12%, більше, ніж у 1998 році, та на 82 більше, ніж на 1 січня 2001-го.

Дані Держкомстату України, наведені у таблиці 2, свідчать, що нині відбувається процес не тільки створення корпорацій, а й ліквідації. Так, за 2002 рік було створено 7,4% всіх об’єктів Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), а ліквідовано 1,6%.

Аналізуючи динаміку розміру державної частки майна (акцій) корпорацій України за 1998–2001 роки (таблиця 3), можна зробити наступний висновок. На 1 січня 2002 року вартість частки майна, що належить державі, становила 10746,9 млн грн, що в 3,4 раза більше рівня 1998 року, в 1,9 — 1999 року та в 1,8 раза вище рівня 2000-го. Значні її обсяги були в корпораціях Дніпропетровської, Донецької, Івано-Франківської, Київської областей (відповідно 1389,7 млн, 906,4 млн, 837 млн та 4803,3 млн грн).

Аналіз динаміки корпорацій за відсотком приватизованого майна по Україні (таблиця 4) свідчить, що в 2001 році більше половини корпорацій (54,7%) мали значну частку приватизованого майна (від 70 до 99,9%), а 309 корпорацій уже закінчили розміщення державної частки майна. На той же період найбільше корпорацій, у яких майно повністю приватизовано, діяло у Вінницькій (88), Черкаській (18) та Закарпатській (17) областях. Тенденція кількості корпорацій взагалі та за їх видами пов’язана з недостатньо розвинутими ринковими відносинами та непропорційним переливом капіталу між галузями економіки, що зумовлено відсутністю системи налагодженого механізму кругообігу в економіці.

2000–2002 роки характеризуються тим, що корпорації мають тенденцію до вдосконалення існуючої організації системи управління виробництвом, персоналом, маркетингом, дивідендною політикою та іншими сферами.

3.2. Особливості формування корпоративних відносин в Україні

Переваги корпорації визначили провідну роль цієї організації бізнесу в сучасній економіці, особливо в питаннях залучення грошового капіталу. Слід також відмітити їх унікальний спосіб фінансування: через ринок цінних паперів корпорації можуть об’єднувати в загальний фонд фінансові ресурси великої кількості осіб.

Корпорації, засновані на принципах партнерства, практикують різні форми участі працівників в управлінні та прибутках. Стає дедалі зрозумілішим, що без співробітництва, кооперації, партнерських відносин з персоналом менеджери та власники не в змозі управляти виробничим процесом і досягати підвищення продуктивності організації. Тому оптимальною формою організації на мікрорівні вважається акціонерна компанія, у якій значна частина акцій належить працівникам, а персонал бере участь в управлінні. Розвиток партнерських відносин на виробництві вважається закономірним, об’єктивно зумовленим процесом, що застосовується практично всіма фірмами розвинутих країн.

За величиною впливу на корпоративні відносини важливими є інвестиційні фонди. Різні держави мають різні фонди. В одних випадках це приватні компанії (Чехія, Росія), тісно пов’язані з банком, в інших — це обмежена кількість державних інвестиційних фондів. У деяких країнах інвесторів більше (Польща, Росія), ніж в інших країнах.

Стратегія приватизації визначає структуру власності в кожній державі. У результаті приватизації виникла така структура: і співробітники, і працівники стали прямими акціонерами, які володіють голосуючими і неголосуючими акціями, тоді як населення в цілому стало непрямим акціонером через інвестиційні фонди, довірчі товариства.

Окрім позитивних результатів масової приватизації (створення нових ринкових сегментів, фондового ринку, ринку корпоративних цінних паперів, інфраструктури його обслуговування), перед органами державного управління виникли серйозні проблеми з питань ефективного управління корпоративними правами держави, що веде до необхідності швидкої реорганізації галузевих міністерств, так і створення умов росту інвестиційної діяльності в Україні.

Ключовими учасниками корпоративних відносин в Україні є (таблиця 5):

Корпоративний сектор економіки України на сьогодні нормативно недостатньо забезпечений і вимагає зміцнення нормативної бази та створення нових законів, пов’язаних із корпоративною діяльністю підприємств та самої держави.

Період приватизації в Україні триває вже десять років, але сам процес приватизації здійснюється на засадах старих законів: «Про господарські товариства», «Про цінні папери та фондові біржі», «Про приватизацію державного майна», «Про фонд державного майна».

Повноваження з управління державними корпоративними правами передавались від Фонду державного майна до агентства з управління корпоративними правами і навпаки. Результатом такого розподілу контролюючої та управлінської влади державних органів із приватизації та управління було розуміння необхідності вирішення комплексної та взаємопов’язаної проблеми приватизації та управління одним органом — Фондом державного майна.

За даними Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, в Україні на сьогодні діють 37840 суб’єктів підприємницької діяльності з акціонерною формою власності. З них 13820 — акціонерні товариства закритого типу, решта — відкритого.

З метою прискорення економічних реформ, розвитку корпоративного сектора економіки, залучення та раціонального розміщення інвестицій, вдосконалення обігу цінних паперів та захисту прав інвесторів на фондовому ринку Президентом України видано Указ «Про основні напрямки розвитку фондового ринку в Україні в 2000 р.»

Створюючи правове поле для визначення прав і відповідальності різних сторін та регулюючи їх взаємовідносини, корпоративне управління дозволяє кожній зі сторін планувати й здійснювати свою стратегію, а також оцінювати поведінку інших сторін. Знання корпоративного законодавства корисне тим, що воно визначає права й обов’язки сторін і тим самим забезпечує основу їх співробітництва; дозволяє зацікавленим сторонам виявити недоліки цього законодавства і вдосконалити його.

Основні проблеми корпоративного управління в Україні:

1. Недостатнє врегулювання законодавством процедур як між різними групами акціонерів, так і взаємодії між акціонерами та іншими учасниками корпоративних відносин.
2. Відсутність достатніх правових засад для ефективного управління пакетами акцій, а саме державними корпоративними правами.
3. Недостатня захищеність акціонерів і практична відсутність реальних можливостей оперативного впливу з боку акціонерів на керівництво акціонерного товариства.
4. Можливість порушення окремими учасниками корпоративного управління прав акціонерів.
5. Недостатня регламентованість законодавством змісту й процедур зміни внутрішніх документів товариства.
6. Неможливість акціонерів, які залишилися в меншості, відстоювати свою позицію і наполягати на компромісному рішенні.
7. Можливість для керівництва товариства встановлювати пріоритетність придбання акцій допоміжної емісії на свій розсуд, незважаючи на вимоги законодавства.
8. Відсутність у законодавстві норм щодо відповідальності учасників корпоративного управління за порушення принципів корпоративного права.
9. Відсутність практичного механізму розкриття інформації про діяльність товариства, що призводить до порушення керівництвом товариства цієї норми.

Жорсткий стандарт корпоративного управління може допомагати знизити рівень пропозиції незаконних платежів. Він застосовується компаніями в роботі правління, формуванні правил поведінки в межах компанії, розробці стратегії бізнесу та загалом в управлінні корпорацією.

Висновок

У курсовій роботі розглянуто багато теоретичних і прикладних аспектів у промисловості різних країн. Ми розглянули переваги, недоліки, види корпорацій та оцінили корпоративне управління на порозі ХХІ століття.

Корпорація — це форма організації підприємницької діяльності, що передбачає дольову власність, юридичний статус і зосередження функцій управління в руках верхнього ешелону професійних управляючих, які працюють за наймом.

Вивчаючи цей матеріал, звернуто увагу на те, що вже багато втрачено через помилки в поспішному акціонуванні, наслідками якого стали невиплати заробітної плати працівникам, незаконне збагачення менеджерів, криза неплатежів, низьке стягнення податків, криміналізація економіки. Вивчення практики показує, що досягнення ефекту від створення корпорацій можливе. І перше рішення, яке повинні прийняти власники корпорацій, якщо вони хочуть досягти успіху, — це організаційне рішення щодо формування команди професійних управляючих, зацікавлених у проведенні реструктуризації, корисної для акціонерів.

На корпоративне управління покладається відповідальність щодо організації та вдосконалення системи оцінки, уникнення й мінімізації можливих для корпорації ризиків. На підприємстві має бути запроваджена система процедур, які дають змогу, по-перше, оцінити можливість виникнення втрат прибутку, майна, грошей тощо у зв’язку з випадковими змінами умов економічної діяльності або іншими несприятливими обставинами; по-друге, уникнути або мінімізувати ці ризики.

Вивчаючи матеріал про корпоративне управління в постсоціалістичних країнах, хотілося б додати, що воно (корпоративне управління) повинно охоплювати значно ширше коло питань, ніж у країнах із розвинутою ринковою економікою. Належне корпоративне управління передбачає існування сильного дієвого органу корпоративного управління в особі ради акціонерів. На неї покладається відповідальність за контроль і прийняття рішень із багатьох питань.

А ось в американських корпорацій інше становище. Вони постійно активізують свою закордонну діяльність. Розширення масштабів капіталовкладень, галузева та географічна диверсифікація інвестицій за кордоном, гнучке пристосування механізму міжнародної інвестиційної експансії до динамічно змінюваних реалій, використання нових її методів та засобів — усе це перетворює американські компанії на глобальних господарюючих суб’єктів, які розглядають увесь світ як сферу прикладання свого капіталу. Та варто повторити до закінчення, даний сюжет заслуговує постійної та найприскіпливішої уваги дослідників, покликаних виробляти рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності постсоціалістичних транснаціональних корпорацій, їх гідного виходу у «дальні закордонні» ареали.

Список використаної літератури:

1. Фінанси зарубіжних країн: Навчальний посібник / В.М. Суторміна, В.М. Федосов, Н.С. Фязанова за ред. В. Федосова. — К.: Либідь, 1993 — 154 с., 52 с.
2. Булеев И.П. Корпорации: теория и отечественная практика. // Менеджер. — 2002. — №3. — с.129–133.
3. Зименков Р. Зарубежная деятельность американских транснациональных корпораций: стратегия, направления, формы. // Российский экономический журнал. — 2001. — №11/12. — с.36–48.
4. Камілова Е.Р. Розвиток акціонерних товариств в Україні. // Економіка АПК. — 2003. — №3. — с.62–64.
5. Колтик Т. Корпорації як економічна категорія // Науковий записник Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: економіка. — 2001. — №7. — с.28–31.
6. Лимонова Л.О. Роль зворотніх зв’язків у системі корпоративного управління // Фінанси України. — 2002. — №11. — с.126–130.
7. Мелкумов Я. Основа построения корпораций // Журнал для акционеров. — 2000. — №12. — с.33–35.
8. Мовсесян А.Г. Американские транснациональные корпорации в мировой экономике // США — Канада: экономика, политика, культура. — 2000. — №12. — с.103–111.
9. Рєзанова Н.С. Корпоративне управління на порозі ХХІ століття // Фінанси України. — 2002. — №1. — с.13–19.
10. Сірош М.В. Національна модель корпоративного управління // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. — 2003. — №6. — с.32–36.
11. Федулова Л.І. Особливості формування корпоративних відносин в Україні // Экономические инновации: сборник научных работ. — №10. — 2001. — с.98–104.