Зміст

Вступ

1. Економічна система та її структура. Типи економічних систем

1.1. Поняття та сутність економічних систем

1.2. Типи і моделі економічних систем

1.3. Розвиток економічних систем у сучасних умовах

2. Нова економічна система України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Економічна система являє собою сукупність взаємопов'язаних і певним чином упорядкованих елементів економіки, що формують економічну структуру суспільства.

Без системного характеру економіки не могли б постійно відтворюватися економічні відносини та інститути, не існувало б економічних закономірностей, неможливим було б теоретичне осмислення економічних явищ і процесів, а також скоординована та ефективна економічна політика.

Коректне та науково обґрунтоване виявлення закономірностей функціонування економічної системи завжди мало визначальне значення. У складних умовах нашої держави проблема розкриття сутності економічного розвитку набуває додаткової актуальності, оскільки вже тривалий час не вдається вийти на шлях сталого економічного зростання. Навпаки, потенціал кризових явищ зростає. До того ж зміна політичного курсу країни також змушує критично оцінити попередню модель економічного розвитку.

Актуальність: головною проблемою сучасного періоду формування наукових економічних систем у вітчизняній економічній науці можна вважати проблему поєднання універсальних підходів, вироблених світовою економічною думкою, з необхідністю відображення складної картини сучасної економічної дійсності.

Моєю метою було ознайомитися з літературою на тему: "Економічна система. Її структура, типи та моделі".

Переді мною стояло завдання зробити висновки щодо економічного розвитку нашої країни та деяких інших держав, а також ознайомитися зі структурою економічної системи.

1. Економічна система та її структура. Типи економічних систем

1.1. Поняття та сутність економічних систем

Економічна система — це сукупність взаємопов'язаних і певним чином упорядкованих елементів економіки.

Поза системним характером економіки не могли б відтворюватися економічні відносини та інститути, не існувало б економічних закономірностей, не склалося б теоретичного осмислення економічних явищ і процесів, не могло б бути скоординованої та ефективної економічної політики. Реальна практика постійно підтверджує системний характер економіки. Об'єктивно існуючі економічні системи знаходять своє наукове відображення в теоретичних (наукових) економічних системах. Перший розгорнутий аналіз економіки як системи був здійснений основоположником класичної школи політекономії А. Смітом у його головній науковій праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" (у прийнятому скороченні — "Багатство народів"), опублікованій у 1776 р. Серед наступних наукових економічних систем насамперед слід виокремити системи, створені Д. Рікардо (1817 р.), Ф. Лістом (1841 р.), Дж. С. Міллем (1848 р.), К. Марксом (1867 р.), К. Менгером (1871 р.), А. Маршаллом (1890 р.), Дж. Кейнсом (1936 р.), П. Самуельсоном (1951 р.). З економістів минулого, які наголошували на системному уявленні про економіку, варто відзначити І. Т. Посошкова, А. І. Бутовського, М. Г. Чернишевського, М. І. Туган-Барановського, А. І. Чупрова, П. Б. Струве, В. І. Леніна, М. Д. Кондратьєва. У радянський період вітчизняної економічної науки найпомітнішими були теоретичні системи, відображені в підручниках з політичної економії за редакцією К. В. Островитянова, А. М. Румянцева, Н. А. Цаголова, Н. П. Федоренка, В. А. Медведєва, Л. І. Абалкіна та ін.

Як свідчить історія економічної науки, класифікація економічних систем може здійснюватися на основі різних критеріїв (ознак).

В основі цієї множинності лежить об'єктивне різноманіття властивостей економічних систем.

У укрупненому вигляді критерії економічних систем можна поділити на три групи:

• структуроутворюючі критерії;
• соціально-економічні (змістовні) критерії;
• об'ємні та динамічні критерії.

Вживання поняття системи має тривалу історію, що сягає античної епохи. У перекладі з грецької "система" означає певне ціле, що складається з частин, пов'язаних між собою та утворюючих цілісність.

Для характеристики будь-якої системи зазвичай виокремлюють її елементи, сутність, структуру.

Основними елементами економічної системи є соціально-економічні відносини, що базуються на сформованих у кожній економічній системі формах власності на економічні ресурси та результати господарської діяльності; організаційні форми господарської діяльності; господарський механізм.

Встановлення зв'язків між складовими системи елементами означає визначення її структури. Для системи характерна наявність функцій, які не в змозі виконати жоден з елементів окремо, а лише об'єкт у цілому.

Важливою властивістю економічної системи є наявність структури.

Усі системи обслуговують одна одну, об'єднані єдиною структурою суспільної організації та управління, пов'язані між собою через продуктообмін, перебувають у постійній взаємодії.

За визначенням Герасимова, економічна система — це сукупність засобів, умов, процесів і результатів матеріального виробництва, а також різноманітних відносин між людьми з приводу виробництва, обміну, розподілу, споживання життєвих благ.

У сучасних курсах з економічної теорії найкраще вивчена ринкова економіка, яка характеризується як система, що ґрунтується на приватній власності, свободі вибору та конкуренції, спирається на особисті інтереси та обмежує роль уряду. Командна економіка описується як система, в якій домінують суспільна (державна) власність на засоби виробництва, колективне прийняття економічних рішень, централізоване керівництво економікою через державне планування. Під змішаною економікою розуміють тип суспільства, що синтезує елементи перших двох систем. Він характерний для більшості сучасних держав.

Сукупність усіх економічних процесів, що відбуваються в суспільстві на основі діючих у ньому майнових відносин та організаційних форм, становить економічну систему цього суспільства. Зрозумівши суть системи, можна осягнути багато закономірностей господарського життя суспільства.

Основними елементами економічної системи є соціально-економічні відносини, що базуються на сформованих у кожній економічній системі формах власності на економічні ресурси та результати господарської діяльності; організаційні форми господарської діяльності; господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макроекономічному рівні; конкретні економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами.

У другій половині минулого століття, коли широко розгорнулася науково-технічна революція і стала особливо швидко розвиватися виробнича та соціальна інфраструктура, держава почала значно активніше впливати на розвиток національної економіки. У зв'язку з цим змінилися господарський механізм, організаційні форми господарської діяльності та економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами.

1.2. Типи і моделі економічних систем

Існує кілька типів економічних систем. У літературі найчастіше зустрічаються:

• ринкова,
• змішана,
• адміністративно-командна
• традиційна.

Їх ми й розглянемо нижче.

Ринкова економіка вільної конкуренції (чистий капіталізм).

Відмінними рисами цієї економічної системи були: приватна власність на інвестиційні ресурси, ринковий механізм регулювання макроекономічної діяльності, заснований на вільній конкуренції, наявність безлічі самостійно діючих покупців і продавців кожного продукту та товару.

Однією з головних передумов чистого капіталізму виступає особиста свобода всіх учасників економічної діяльності — не лише капіталіста-підприємця, а й найманого працівника.

Вирішальною умовою економічного прогресу стала свобода підприємницької діяльності тих, хто мав капітал. Було досягнуто нового рівня розвитку "людського фактора", головної продуктивної сили суспільства. Найманий працівник і капіталіст-підприємець виступали як юридично рівноправні агенти ринкових відносин. Поняття "вільний найманий працівник" передбачає право вільного вибору покупця робочої сили, місця її продажу, тобто свободу пересування в межах ринку праці. Подібно до будь-якого товаровласника, який реалізував свій товар і отримав за нього гроші, найманий працівник мав свободу вибору предметів і способів задоволення потреб. Зворотною стороною свободи вибору стала особиста відповідальність за підтримання робочої сили в нормальному стані, за правильність прийнятого рішення та за дотримання умов трудової угоди.

Яким є механізм вирішення фундаментальних завдань економічного розвитку в розглядуваній економічній системі? Вони вирішуються опосередковано, через ринок і ціни. Коливання цін, їх вищий чи нижчий рівень слугують індикатором суспільних потреб. Орієнтуючись на кон'юнктуру ринку, рівень і динаміку цін, товаровиробник самостійно вирішує проблему розподілу всіх видів ресурсів, виробляючи ті товари, які користуються попитом на ринку.

Підприємці прагнуть отримувати дедалі більший дохід (прибуток), гранично економно використовувати природні, трудові та інвестиційні ресурси і максимально широко реалізовувати такий ресурс, як свої творчі та організаційні (так звані підприємницькі) здібності в обраній ними сфері діяльності, що слугує потужним стимулом розвитку та вдосконалення виробництва, розкриває творчі можливості приватної власності.

Сучасна ринкова економіка (сучасний капіталізм).

Порівняно з усіма попередніми ринкова система виявилася найбільш гнучкою: вона здатна перебудовуватися, пристосовуватися до внутрішніх і зовнішніх умов.

У другій половині минулого століття, коли широко розгорнулася науково-технічна революція і стала особливо швидко розвиватися виробнича та соціальна інфраструктура, держава почала значно активніше впливати на розвиток національної економіки. У зв'язку з цим змінилися господарський механізм, організаційні форми господарської діяльності, економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами.

У розвиненій ринковій економіці істотних змін зазнає господарський механізм. Планові методи господарювання отримують подальший розвиток у межах окремих фірм у вигляді маркетингової системи управління. Водночас на макрорівні розвиток планових методів пов'язаний із державним регулюванням економіки.

Планомірність виступає як засіб активного пристосування до вимог ринку. У результаті й ключові завдання економічного розвитку отримують нове вирішення. Так, питання про обсяг і структуру продукції, що виробляється, вирішується на основі маркетингових досліджень у межах фірм, а також аналізу пріоритетних напрямів НТП, прогнозів розвитку суспільних потреб на макрорівні. Прогноз ринку дає змогу завчасно скорочувати випуск застарілих товарів і переходити до якісно нових моделей і видів продукції. Маркетингова система управління виробництвом створює можливість ще до початку виробництва приводити індивідуальні витрати компаній, що випускають основну масу товарів цього виду, у відповідність із суспільно необхідними витратами.

Державні галузеві та загальнонаціональні програми (плани) також справляють істотний вплив на обсяг і структуру вироблених товарів і послуг, забезпечуючи їх більшу відповідність мінливим суспільним потребам.

Завдання використання ресурсів вирішується в межах великих компаній на основі стратегічного планування з урахуванням найбільш перспективних галузей. Водночас перерозподіл ресурсів на розвиток новітніх галузей відбувається за рахунок бюджетних асигнувань, державних загальнонаціональних і міждержавних програм, проведення НДДКР у пріоритетних напрямах НТР. Наприклад, нині реалізуються загальноєвропейські програми "Еврика", "Еспріт" та ін.

Нарешті, завдання розподілу створеного валового національного продукту вирішується не лише на основі традиційно сформованих форм, а й доповнюється виділенням дедалі більших ресурсів як великими компаніями, так і державою для вкладення в розвиток "людського фактора": фінансування системи освіти, зокрема перепідготовки працівників різної кваліфікації, вдосконалення медичного обслуговування населення, соціальні потреби.

На соціальне забезпечення, реалізацію численних програм "боротьби з бідністю" нині спрямовується не менше 30-40% усіх державних бюджетних асигнувань у розвинених країнах з ринковою економікою.

Водночас великі фірми дбають про своїх співробітників, прагнучи активізувати роботу персоналу, підвищити продуктивність праці, скоротити втрати робочого часу і тим самим зміцнити конкурентоспроможність фірми.

Адміністративно-командна система.

Ця система панувала раніше в СРСР, країнах Східної Європи та низці азійських держав.

Характерними рисами АКС є суспільна (а в реальності — державна) власність практично на всі економічні ресурси, монополізація та бюрократизація економіки у специфічних формах, централізоване економічне планування як основа господарського механізму.

Господарський механізм АКС має низку особливостей. Він передбачає, по-перше, безпосереднє управління всіма підприємствами з єдиного центру — вищих ешелонів державної влади, що зводить нанівець самостійність господарюючих суб'єктів. По-друге, держава повністю контролює виробництво та розподіл продукції, внаслідок чого виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими господарствами. По-третє, державний апарат керує господарською діяльністю за допомогою переважно адміністративно-розпорядчих методів, що підриває матеріальну зацікавленість у результатах праці.

Повне одержавлення господарства викликає небачену за своїми масштабами монополізацію виробництва та збуту продукції. Гігантські монополії, що утвердилися в усіх галузях народного господарства та підтримуються міністерствами й відомствами, за відсутності конкуренції не дбають про впровадження новинок техніки та технології. Для породжуваної монополією дефіцитної економіки характерна відсутність нормальних матеріальних і людських резервів на випадок порушення збалансованості господарства.

У країнах з АКС вирішення загальноекономічних завдань мало свої специфічні особливості. Відповідно до панівних ідеологічних настанов, завдання визначення обсягу та структури продукції вважалося надто серйозним і відповідальним, щоб передати його вирішення самим безпосереднім виробникам — промисловим підприємствам, радгоспам і колгоспам.

Централізований розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів здійснювався без участі безпосередніх виробників і споживачів, відповідно до заздалегідь обраних як "суспільні" цілей і критеріїв, на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів відповідно до панівних ідеологічних настанов спрямовувалася на розвиток військово-промислового комплексу.

Розподіл створеної продукції між учасниками виробництва жорстко регламентувався центральними органами за допомогою повсюдно застосовуваної тарифної системи, а також централізовано затверджуваних нормативів відрахувань у фонд заробітної плати. Це вело до переважання зрівняльного підходу до оплати праці.

Відмінною особливістю розподілу продукції в АКС було привілейоване становище партійно-державної еліти.

Змішана економіка.

У разі складних поєднань різних елементів системи, а також з'єднання різних типів економіки можна говорити про змішані економічні системи (змішану економіку). Їх відмінна особливість — гетерогенність (різнорідність) елементів, що входять до них.

У сучасних умовах змішана економіка постає в таких укрупнених формах:

• змішана економіка країн, що розвиваються (особливо слаборозвинених), у яких "змішання" викликане низьким рівнем розвитку та наявністю відсталих економічних форм;
• змішана економіка розвинених країн (розвинена змішана економіка).

Ідеї змішаної економіки, що з'явилися на рубежі двох останніх століть і отримали потім широке поширення, відображали реальні зміни в соціально-економічному житті.

Сам термін "змішана економіка" не має однозначного тлумачення; трактування змішаної економіки в сучасних умовах не суперечать одне одному: вони лише відображають наявність кількох ліній формоутворення сучасного типу розвиненої економіки та їх єдність. Змішана економіка являє собою одночасне поєднання параметрів, а саме: поєднання приватного та державного секторів економіки, ринку та державного регулювання, капіталістичних тенденцій і соціалізації життя, економічних і неекономічних начал.

Параметри змішаної економіки мають відносну самостійність. Однак можливе превалювання того чи іншого параметра або однієї з груп параметрів в умовах різних країн.

Змішаність економіки характеризує не лише наявність різноманітних структурних елементів у її складі, а й утворення конкретних форм їх поєднання в реальній економіці. Прикладом цього можуть слугувати приватно-державні акціонерні підприємства, контрактні угоди державних органів із приватними фірмами, соціальне партнерство тощо.

Сьогодні змішана економіка є цілісною системою, що виступає адекватною формою сучасного розвиненого суспільства. Елементи, що її утворюють, спираються на такий рівень продуктивних сил і на такі тенденції соціально-економічного розвитку, які об'єктивно вимагають доповнення ринку державним регулюванням, приватно-господарської ініціативи — соціальними гарантіями, а також включення в економічну структуру суспільства постіндустріальних начал. Змішана економіка не є конгломератом, хоча й поступається "чистим" системам у ступені однорідності складових її елементів.

Традиційна система.

В економічно слаборозвинених країнах існує традиційна економічна система. Цей тип економічної системи базується на відсталій технології, широкому поширенні ручної праці, багатоукладності економіки.

Багатоукладність економіки означає існування за даної економічної системи різних форм господарювання. У низці країн зберігаються натурально-общинні форми, засновані на общинному колективному веденні господарства та натуральних формах розподілу створеного продукту. Величезне значення має дрібнотоварне виробництво. Воно засноване на приватній власності на виробничі ресурси та особистій праці їх власника. У країнах із традиційною системою дрібне товарне виробництво представлене численними селянськими та ремісничими господарствами, які домінують в економіці.

В умовах відносно слабо розвиненого національного підприємництва величезну роль в економіці розглядуваних країн часто відіграє іноземний капітал. У житті суспільства переважають освячені віками традиції та звичаї, релігійні й культурні цінності, кастовий і становий поділ, що стримують соціально-економічний прогрес. Вирішення ключових економічних завдань має специфічні особливості в межах різних укладів. Для традиційної системи характерна така особливість — активна роль держави. Перерозподіляючи через бюджет значну частину національного доходу, держава спрямовує кошти на розвиток інфраструктури та надання соціальної підтримки найбіднішим верствам населення.

1.3. Розвиток економічних систем у сучасних умовах

У той час як Україна та інші держави колишнього соціалістичного блоку прагнуть до створення ринкової економіки, у самих ринкових країнах ведуться жваві дебати про те, які форми ринку слід визнати ефективнішими. Чи не піти США слідами Японії, надавши уряду помітнішу роль в управлінні економікою? А можливо, Японії самій перейняти деякі риси американської економіки з її свободою підприємництва та сильнішим впливом ринків? Подібні дебати відбувалися й в Україні, де висуваються пропозиції прийняти японську, шведську чи американську моделі як приклад для наслідування.

Однак у подібній дискусії слід враховувати щонайменше три важливі аспекти. По-перше, характер економічної системи визначатиметься не лише тими законами та правилами, які обере для себе Україна, а й особливостями української історії, культури, ресурсів і політики. По-друге, для України, що стоїть лише на порозі ринку, поки не має великого значення, якої моделі дотримуватися: шведської чи американської, бо в будь-якому разі треба починати з одних і тих самих правових та економічних реформ: стабілізації, лібералізації тощо.

По-третє, нині країни ринкової економіки розвиваються досить швидкими темпами. Важко, наприклад, слідувати шведській моделі, коли сам шведський уряд оголошує, що ця модель себе вичерпала. Якщо Україна чи якась інша країна спробують наслідувати чужий приклад — це нагадуватиме стрільбу по мішені, що швидко біжить.

Прикладом розвитку змішаної економіки може слугувати "Шведська економічна модель". У 60-х роках образ успішної та безтурботної Швеції особливо контрастував зі зростанням соціальних і політичних конфліктів в інших країнах. Усі почали відзначати успішне поєднання швидкого економічного зростання з масштабною політикою реформ на тлі соціальної безконфліктності суспільства. Тоді-то й виникло поняття шведська модель "держави добробуту". Шведи демонстрували перевагу своєї соціально-політичної системи, яка десятиліттями слугувала прикладом оптимальної змішаної економіки — процвітаючої системи, в якій держава дбає про рівень життя кожного мешканця. Ринкові відносини поєднувалися із сильним державним регулюванням, приватна власність у сфері виробництва переважала, а споживання усуспільнювалося. Протягом тривалого часу основними зусиллями моделі були повна зайнятість і вирівнювання доходів. Їх домінування пояснюється унікальною силою шведського робітничого руху. Понад півстоліття (за винятком 1976-1982 років) — рекордний термін — при владі перебуває Соціал-демократична робітнича партія, яка орієнтувалася на побудову системи соціального добробуту. Ідея створення так званого "дому для народу" — державної системи, яка давала економічні гарантії всім громадянам, отримала одностайну підтримку. Самі основи "шведської моделі" були сформульовані на початку 50-х років у профспілковому русі.

Шведи виходять із того, що централізована ринкова система виробництва ефективна, держава не втручається у виробничу діяльність фірми, а активна політика на ринку праці має звести до мінімуму соціальні витрати ринкової економіки. Сенс полягає в максимальному зростанні виробництва приватного сектора та якомога більшому перерозподілі державою частини прибутку через податкову систему та державний сектор для підвищення загального рівня життя, і при цьому без впливу на основи виробництва.

Соціал-демократам удалося вивести економіку з депресії, використовуючи методи "нового курсу" Рузвельта та зберігаючи при цьому прихильність кейнсіанським методам.

Але це призвело до величезної ролі держави в розподілі та споживанні національного доходу через податки та державні витрати, що досягли рекордних рівнів.

"Загальна зрівнялівка" як основний соціалістичний принцип розподілу доходів не викликала жодних проблем аж до нафтової кризи 1973-1974 років. Потім послідував загальний застій економіки та посилення конкуренції на зовнішніх ринках. У результаті деякі галузі шведської промисловості опинилися в глибокій структурній кризі.

Нестійкість економічного розвитку Швеції посилилася. На початку 80-х послідував новий удар — друга нафтова криза.

У другій половині 80-х різко зросла порівняно із західноєвропейськими країнами вартість робочої сили та рівень споживчих цін. Шведська промисловість знову почала здавати свої позиції на світовому ринку. Зрозумівши, що девальвація крони не є ефективним способом вирішення внутрішніх проблем, неоконсервативний уряд вирішив активно зосередитися на скороченні соціальних програм і жорстких антиінфляційних заходах. У результаті вдалося підвищити ефективність виробництва. Вартість робочої сили знизилася. Населення ж Швеції, звикле до сприятливого соціального клімату, ніяк не могло змиритися з жорсткими методами оздоровлення економіки. Коли в 1994 р. економіка до того ж опинилася в глибокій кризі, виборці повертають до влади соціал-демократів. Але як би не хотілося повернути старі часи, новій владі необхідно було обирати: або реставрувати шведську модель, або продовжувати політику ліберальних реформ і вступити до Європейського Союзу. Реальність змусила йти другим шляхом. І після вступу до Європейського Союзу економіка розвиватиметься за західноєвропейськими законами.

2. Нова економічна система України

В Україні перехід до ринкової економіки розпочався пізніше, ніж у країнах Центральної та Східної Європи. Горбачов прийшов до влади в 1985 році та розгорнув кампанію гласності й перебудови. Однак Україна певною мірою була відгороджена від усіх цих перетворень консервативним партійним керівництвом на чолі зі Щербицьким, ставлеником Брежнєва, який перебував при владі з травня 1972 року по вересень 1989-го. У 1991 році незалежність прийшла як своєрідний дар у результаті розпаду Радянського Союзу.

Руйнування країни в поєднанні зі змінами в економіці призвели до стрімкого спаду виробництва. Цей занепад в Україні був ще крутішим, ніж у всіх інших країнах колишнього соціалістичного табору. Якщо в країнах Центральної та Східної Європи, окрім колишніх радянських республік, національний валовий продукт у 1996 році становив 88% від рівня 1989 року, то в СНД цей показник становив лише 54%, а для України — тільки 42%. Валовий продукт України в 1998 році становив 29,2% від показника 1990 року. Відповідні цифри для Росії — 55,9, для Польщі — 117, для семи країн Центральної Європи — 97,2 відсотка.

Перехідний період в Україні характеризується не лише тим, що розпочався пізніше, ніж в інших країнах, а й тим, що всі зміни тут відбуваються набагато повільніше, ніж будь-де. Пояснюється це насамперед тим, що комуністична ідеологія та принципи управління були тут значно глибше вкорінені, ніж в інших країнах Східної Європи, що спричиняло низький рівень розуміння необхідності змін. Тому готовність як економіки, так і суспільства до реформ була тут спочатку значно меншою. Слід також урахувати, що спад економічного розвитку почав спостерігатися в Радянському Союзі пізніше, ніж в інших соціалістичних країнах, а в Україні — ще пізніше, ніж в інших республіках колишнього СРСР.

У зв'язку з відносною замкнутістю України та відсутністю досвіду побудови незалежної держави знання про ринкову економіку тут мінімальні. Та й загалом рівень компетентності керівної ланки в Україні досить низький. У цьому істотна відмінність між Києвом і Москвою, де накопичено багатовіковий досвід управління країною. Українська економіка діє гірше за російську. Якщо реальна заробітна плата в 1992 році була в Україні на 9% вищою, ніж у Росії, то до 1998 року вона становила лише 60% від російського рівня. (UET, червень, 1999, стр.32)

Зупинимося докладніше на причинах цього відставання. По-перше, Україна, на відміну від Росії, змушена імпортувати більше енергетичних ресурсів. До того ж, до розпаду Радянського Союзу Україна платила лише 15% від світових цін за імпортовану нафту, тоді як тепер цієї пільги вона позбавлена. У 1998 році імпорт палива та паливних продуктів становив 38% від загального обсягу імпорту України. Усе це означає, що країну потряс потужний енергетичний шок.

По-друге, додаткові труднощі створював той факт, що Україна — нова держава, на відміну від Росії, яка не має чітко встановленого розмежування функцій президента, уряду та парламенту.

По-третє, не можна оминути таку серйозну причину економічної відсталості, як тіньова економіка, у руках якої на 1997 рік перебуває приблизно 60% валового національного продукту. (Для порівняння: у країнах колишнього Радянського Союзу на частку тіньових структур припадає 40%, а в латиноамериканських країнах — близько 30%.) Ось чому уряду стало надзвичайно важко здійснювати економічну політику. Відкладання приватизації державних підприємств також частково вплинуло на зростання тіньової економіки. Експерти українського Центру соціальних та економічних досліджень вважають, що в Україні тіньова економіка являє собою "не лише тіньовий сектор економіки, а й паралельну неофіційну владу, яка зростає та починає дублювати найважливіші функції держави". Цим багато в чому пояснюється той факт, що в галузі економічних відносин закони не працюють. Контракти в Україні дуже часто порушуються, що надзвичайно ускладнює угоди та, своєю чергою, стримує багатьох потенційних іноземних інвесторів.

Уряд багато в чому сприяв зростанню тіньової економіки встановленням надмірно високих податків. Відбувається таке: уряд бореться з бюджетною кризою, частково спричиненою субсидіями збитковим підприємствам (процес субсидування в останні роки призупинено, принаймні він не такий помітний, як у перші роки перехідного періоду), і намагається компенсувати зростаючий дефіцит зменшенням витрат і підвищенням податків. А в результаті цього підприємства прагнуть приховати свої доходи та ухилитися від сплати податків, тим самим просуваючись у напрямку до чорного ринку. Чим більше економічна діяльність грузне у сфері тіньової економіки, тим важчим стає становище підприємств легальної економіки — офіційно зареєстрованих і таких, що не отримують урядових пільг і субсидій. З цього порочного кола український уряд досі не знайшов виходу.

Виразно видно, як організована злочинність дедалі більше нав'язує свої правила гри. Згідно з доповідями президенту Кучмі, організована злочинність сьогодні становить безпосередню загрозу стабільності держави. Злочинні елементи проникли в усі рівні державного апарату. Організована злочинність має свої паралельні силові структури, існування яких оплачує населення: у середньому ціни на продукти споживання в Україні на 20-30% вищі, ніж могли б бути за нормальної організації виробництва та торгівлі, без участі "мафії". Лічені підприємства уникли контролю з боку організованої злочинності, під впливом якої перебуває близько 90% фірм.

Дуже велика частина експорту та імпорту нелегальна. Неймовірних розмірів набув експорт капіталу. За оцінками урядового агентства, у 1991-1995 роках 15-20 мільярдів доларів було вивезено з країни нелегально. "Інтернешнл Геральд Трібюн" 10 квітня 1997 року писала, що, за підрахунками американських та українських фахівців, 100 мільярдів доларів розчинилися за межами країни за допомогою офіційних чиновників-спекулянтів. Різниця в доходах між бідними та багатими збільшилася, як нам здається, значно суттєвіше, ніж у всіх інших країнах Східної Європи. Розміри та рівень зубожіння більшої частини населення України значно перевищують показники цього процесу в більшості країн Східної та Центральної Європи. Лібералізація цін в Україні відбулася в умовах, коли в багатьох галузях промисловості існували підприємства-монополісти. Це спричинило процес гіперінфляції, взятий під контроль лише з середини 1995 року. Ще однією рисою України є те, що вона розплачується дорогою ціною за чорнобильську катастрофу. Це мало кому відомо на Заході. За останні 13 років 11 мільярдів доларів пішло на ліквідацію наслідків чорнобильської катастрофи. Український уряд запровадив спеціальний податок, що йде на ліквідацію наслідків чорнобильської аварії. У 1992 році частка чорнобильського фонду в державному бюджеті становила 15,7%, а в 1995 році цей показник знизився до 5,1% (за матеріалами "Грінпіс" 1996). Для порівняння: у 1995 році на розвиток науки уряд асигнував лише 1,9% держбюджету.

Гостро стоїть в Україні й проблема старіння населення: на кожного пенсіонера припадає 1,5 працюючих, тоді як у Росії — 1,8, а в Японії — 2,6.

У результаті описаних особливостей України в період переходу до ринкової економіки можна зробити висновок про те, що перехідна епоха для України порівняно з іншими країнами колишнього соціалістичного табору — процес набагато трудомісткіший і болючіший. Зрозуміло, не йдеться про ті держави, які змушені долати наслідки руйнівних воєнних конфліктів.

Економічна система, яка виникає нині, не пристосована для виробництва товарів, бо виробника негайно задушать бюрократи та злочинні угруповання.

Криміналізована економіка нестабільна за своєю природою, оскільки нездатна створити атмосферу соціальної та економічної єдності. Відсутність же цієї єдності супроводжується надмірним зростанням і поширенням у суспільстві культу грубої сили та примусу. А страх є в такому суспільстві дисциплінуючою силою. У нинішній нестабільній обстановці легше розбагатіти, займаючись крадіжкою чи торгівлею, ніж виробляючи товари чи працюючи у сфері обслуговування. У Запоріжжі ніхто не загадує на кілька років уперед, здебільшого віддаючи перевагу короткостроковим перспективам. Багато хто очікує, що якщо економічна система стабілізується, за умови низького рівня інфляції, меншого економічного спаду тощо, негайно виникне ситуація, в якій стане вигідним розраховувати на довгострокові перспективи та працювати на них. Однак відсутність керованої законом економіки поки що є невід'ємною рисою реальності та перешкоджає розвитку сучасної економіки. Отже, поки що замість ринкової економіки переважає криміналізована, бюрократично керована перерозподільна економічна система.

Висновки

Під економічною системою розуміють складну, упорядковану сукупність усіх економічних відносин і видів господарської діяльності суспільства, що здійснюється у формах певних виробничих і соціальних відносин та соціальних інститутів, метою якої є задоволення потреб суспільства в матеріальних благах і послугах.

Залежно від форм власності, що лежать в основі економічної системи, можна виокремити такі типи економічних систем: капіталістичні ринкові; комуністичні адміністративно-командні; змішані.

"Ідеальною" економічною системою є ринкова. Однак така система в чистому вигляді ніколи не існувала. Тим не менш, можна говорити про те, що протягом кількох десятиліть другої половини ХХ ст. економіка багатьох країн була наближена до такої системи. Для становлення Української держави необхідна централізована влада, здатна контролювати та коригувати діяльність будь-яких інститутів. Особливо шкідливі ринкові механізми у сферах, що стосуються саме людських, соціальних факторів життєдіяльності суспільства загалом.

На мій погляд, жодна система в чистому вигляді не здатна відповісти всім потребам суспільства. І лише правильне поєднання в особливих пропорціях кількох економічних механізмів може максимально наблизити до виконання основних економічних завдань. В Україні в останні роки почали здійснюватися економічні реформи, пов'язані з переходом до ринкових відносин, демонополізацією економіки, роздержавленням і приватизацією власності, тобто з виникненням системи сучасної ринкової економіки. Однак нині в Україні існує еклектична економічна система, що складається з елементів адміністративно-командної системи, ринкової економіки епохи вільної конкуренції та сучасної ринкової системи. Назвати наявні в Україні майнові відносини та організаційні форми економічною системою (хай навіть еклектичною) можна лише умовно. Відсутня важлива особливість системи — її відносна стабільність. Адже в господарському житті України все перебуває в русі, має перехідний характер.

Цей перехід, судячи з усього, розтягується на десятиліття, і з цього погляду перехідна (від адміністративно-командної до сучасної ринкової) економіка може бути названа системою.

Остаточний вибір конкретної моделі перехідної системи і тим більше моделі сучасної ринкової економіки в Україні зрештою визначатиметься співвідношенням політичних сил у країні, характером проведених перетворень, масштабами та ефективністю підтримки реформ міжнародною спільнотою, а також історичними традиціями.

Головною проблемою сучасного періоду формування наукових економічних систем у вітчизняній економічній науці можна вважати проблему поєднання універсальних підходів, вироблених світовою економічною думкою, з необхідністю відображення складної картини сучасної економічної дійсності.

Список використаної літератури

1. Базилєва Н.І., Гурко С.П. Економічна теорія — Мінськ: БДЕУ, 1998. — 548 с.
2. Герасимов В.Г. Економічна система: генезис, структура, розвиток науки. — Мінськ, 1991 р.
3. Ємцов Р.Г., Лукін М.Ю. Мікроекономіка: Підручник. — М.: МДУ ім. М.В. Ломоносова, 1999.
4. Курс економічної теорії / За ред. проф. Чепуріна М.М., проф. Кисельової Є.А. — М., 1994.
5. Курс економічної теорії. Загальні основи економічної теорії, мікроекономіка, макроекономіка, перехідна економіка: Навчальний посібник / За заг. ред. А.В. Сидоровича — М.: МДУ ім. Ломоносова, "ДІС", 1997. — 734 с.
6. Курс економічної теорії: Навч. посібник. Розд. 1: Вступ до політекономії. За заг. ред. А.К. Сапора, Є.В. Лебедєвої. — М.: Вид-во МАІ, 1991. — 57 с.
7. Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Економікс. Принципи, проблеми і політика. У 2 т.: Пер. з англ. 11-е вид. Т.2. — М.: Республіка, 1992. — 400 с.
8. Нестеренко А. Соціальна ринкова економіка: концептуальні основи, історичний досвід, уроки для Росії // Питання економіки. — №8, 1998.
9. Нурєєв Р.М. Основи економічних теорій: Мікроекономіка: навч. для вузів. — М.: Вищ. шк., 1996. — 447 с.
10. Оппенлендер К.Х. Необхідність і передумови нової інноваційної політики // Питання економіки. — 1996. — №10.
11. Основи економічної теорії: принципи, проблеми, політика. Німецький досвід і російський шлях: Підручник для вузів / Ульріх Базелер, Золтан Сабон, Юрген Хайнріх, Вальтер Кох; Уклад.: А.Л. Дмитрієв, І.В. Розмаїнський, К.А. Холодилін. — СПб.; М.; Харків: Пітер, 2000. — 791 с.
12. Основи економічної теорії: Підручник для студ. вузів / Авт. кол.: С.В. Мочерний, В.К. Симоненко, В.В. Секретарюк, А.А. Устенко; За заг. ред. С.В. Мочерного. — К.: Знання, 2000. — 607 с.
13. Самсонов І. Чи прийде Росія до ринку? // Питання економіки. — №8, 1998.
14. Ходов Л. Адміністративний вплив і моральне переконання в держрегулюванні ринкової економіки // Російський економічний журнал. — №4, 1997.
15. Шишкін А.Ф. Економічна теорія: У 2 кн.: Підручник для вузів / Олександр Федорович Шишкін. — 2-е вид. — М.: ВЛАДОС, 1996.
16. Економіка зарубіжних країн: капіталістичні та країни, що розвиваються. Навчальний посібник для екон. спец. вузів / Ред. кол. В.П. Колесов та ін. — Москва: Вищ. шк., 1990.
17. Економіка: Навч. посібник для ек. спец. вузів / За ред. А.Г. Грязнової. — М., 2001.
18. Економіка: підручник / За ред. доц. А.С. Булатова. — М.: Видавництво БЕК, 1994. — 632 с.
19. Економічна теорія: Підручник для вузів / За ред. А.І. Добриніна, Л.С. Тарасевича; Гол. ред. В. Усманов. — 3-е вид., доп. і випр. — СПб.: Пітер, 2000. — 542 с.