Кон’юнктура виставкового ринку в Україні

Вступ.

1. Виставкові компанії, що функціонують на ринку України та їх діяльність в Україні та закордоном.

2. Перспективи розвитку виставкової діяльності в Україні

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Виставкова сфера в Україні перебуває у стані активного зростання та є предметом підвищеної уваги з боку держави. З одного боку, міжнародне визнання українських виставкових операторів і поява сучасних виставкових комплексів відкривають нові горизонти, а з іншого — зумовлюють потребу у високому професіоналізмі та якісній оцінці таких заходів.

Виставкова діяльність в Україні є важливою ланкою ринкових перетворень. Вона сприяє закріпленню позитивних зрушень в економічній структурі, прискорює науково-технічне та технологічне переоснащення вітчизняного виробництва.

Виставки-ярмарки виступають дієвим інструментом впливу комерційних структур на споживача, дозволяють впливати на рівень прибутку, отримувати достовірні відомості та формувати імідж в умовах інтенсивної конкуренції.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Опрацювання наукових джерел, присвячених виставковій діяльності як складовій маркетингової політики суб'єктів господарювання, засвідчує недостатній рівень розробленості цієї теми. В економічній науці бракує комплексного підходу до аналізу та розрахунку ефективності виставкової діяльності як особливого виду посередництва. Окремі теоретичні та практичні питання організації виставок-ярмарків висвітлені у працях таких вітчизняних і зарубіжних дослідників, як Н. Александрова, Є. Гусєв, Г. Захаренко, Я. Критсотакіс, С. Міллер, В. Петелін, Г. Савицька, С. Фрідман та ін. [4-7]. Питання розвитку інституту ярмарків-виставок в Україні, пов'язані з ними перспективи та виклики, залишаються актуальними і потребують подальшого ґрунтовного вивчення.

Метою роботи є аналіз теоретичних і практичних засад розвитку виставкової діяльності в умовах ринкових трансформацій в економіці України.

Виставка є унікальним маркетинговим механізмом, який об'єднує різноманітні інструменти просування та реалізації продукції. Однак виставкова культура в нашій країні ще досить молода, тому під час організації виставок та підготовки до участі в них і експоненти, і навіть організатори стикаються з численними труднощами.

Головне завдання виставкового руху полягає у формуванні позитивного іміджу організацій-учасниць та підвищенні престижу самої виставки, оскільки ці складові тісно пов'язані: чим вищий престиж виставки, тим більша віддача для її учасників; чим привабливіша експозиція, тим цікавіша виставка для відвідувачів.

Виставка є також потужним інструментом збуту. Вона дозволяє не лише презентувати товар у найкращому вигляді, але й дослідити попит на продукцію, її споживчі та естетичні характеристики.

1. Виставкові компанії, що функціонують на ринку України та їх діяльність в Україні та закордоном

Виставково-ярмаркова діяльність є однією з найбільш динамічних галузей світової економіки, відіграючи ключову роль у розвитку міжнародних відносин, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, а також у поширенні передових технологій та інноваційної продукції.

В Україні виставкова діяльність є невід'ємною частиною ринкових процесів, сприяючи структурним змінам в економіці та оновленню вітчизняного виробництва. Важливим державним завданням є визначення концептуальних засад, ключових напрямів та механізмів подальшого розвитку цієї сфери.

Виставка — це публічний показ досягнень у певній сфері економіки, науки чи культури. Зазвичай торговельно-промислові виставки організовуються з метою реклами товарів. В Україні, як і в деяких інших країнах, діють постійні виставки, зокрема виставки досягнень народного господарства.

Спостерігається тенденція до збільшення кількості таких заходів, розширення їхніх площ та зростання частки машин і обладнання, особливо новітнього, у загальному асортименті. Держава часто надає субсидії для організації ярмарків та виставок за кордоном. Ярмарки відіграють дедалі важливішу роль у міжнародних економічних відносинах, виступаючи ефективним засобом розширення торгівлі, сприяння науково-технічному обміну та налагодженню міждержавних зв'язків.

До найбільших міжнародних ярмарків належать постійно діючі торговельні ярмарки у Нью-Йорку, Монреалі, Чикаго, Франкфурті-на-Майні, Ганновері, Мілані, Палермо, Парижі, Ліоні, Бордо, Марселі, Токіо та Осаці. У Східній Європі вирізняються ярмарки у Лейпцигу, Брно, Пловдиві, Белграді та Загребі. Серед країн, що розвиваються, найвідоміші ярмарки проводяться у Тунісі, Касабланці, Дамаску, Алжирі та Тріполі.

Такі заходи відбуваються і в Україні. Наприклад, у "Київській контрактовій ярмарці-2005" взяли участь 203 фірми, підприємства та організації, з яких 33 були іноземними. Свої експонати представили 21 держава. За підсумками ярмарку було підписано або узгоджено понад 3 тис. контрактів.

Оскільки ярмарки зазвичай не оприлюднюють дані про укладені угоди, оцінити їхнє значення в міжнародній торгівлі досить складно.

Організаторами торговельних ярмарків та виставок виступають торговельні палати, асоціації та федерації промисловців і торговців, державні та муніципальні органи, а також приватні компанії.

Організації, що займаються проведенням ярмарків і виставок, є юридичними особами, проходять реєстрацію та відповідають за своїми зобов'язаннями в межах власного майна. Вони створюють ярмаркові комітети або управління, до функцій яких належить: розробка положень про ярмарок та умови участі; будівництво та технічне оснащення павільйонів; залучення іноземних учасників; підготовка готельної та ресторанної інфраструктури; забезпечення через урядові органи імпортних квот і валюти для учасників; встановлення правил митного огляду вантажів; надання пільгових тарифів; забезпечення транспортом, рекламою та іншими засобами; організація протокольних і технічних служб, бюро перекладів, відпочинку та культурної програми для делегатів.

Регулюванням діяльності ярмарків і виставок (складання загального графіка, вирішення правових питань, розробка єдиних правил участі) займаються Спілка міжнародних ярмарків, що об'єднує 50 держав, та Міжнародне бюро виставок, членом якого є й Україна.

Попри розвиток онлайн-бізнесу, спеціалізовані виставки залишаються найефективнішою рекламою продукції та найкоротшим шляхом від виробника до ринку.

Світова статистика свідчить, що для більшості компаній близько 40% продажів забезпечують саме виставки. Вони дають змогу заявити про себе як про надійного партнера, оцінити конкурентоспроможність власної продукції та ознайомитися з новими розробками у відповідній галузі.

Більшість компаній вважають, що реклама в ЗМІ чи розсилання каталогів і комерційних пропозицій менш ефективні для освоєння ринку, ніж виставкові контакти, які передбачають живе спілкування зі споживачем або потенційним замовником.

Звісно, виставка — це насамперед можливість продемонструвати нове обладнання та технології широкому колу фахівців. Однак в Україні багато підприємців сприймають це спрощено: придбали місце, розмістили зразки та чекають на покупців. Насправді ж на виставці товаром виступає сама компанія, а не її продукція. Щоб привернути увагу клієнта, необхідно насамперед ретельно організувати роботу людей, які роблять компанію впізнаваною.

Для більшості експонентів головною метою участі залишається укладання якомога більшої кількості контрактів за час проведення виставки. Деякі компанії, розпочинаючи великий проєкт, цілий рік досліджують ринок і використовують виставки цілеспрямовано — для залучення конкретного клієнта. З цієї точки зору, виставка — це серйозна робота, під час якої, окрім пошуку клієнтів, відбувається постійне вдосконалення іміджу, результати якого (популярність, замовники, репутація) дозрівають значно довше, ніж просто укладання контракту [19, c. 38-39].

Виставкова діяльність — це складний багатоплановий процес у структурі ринку. Важливим аспектом її розвитку в Україні є вивчення досвіду ринкових перетворень у розвинутих країнах, аналіз світової практики проведення ярмарків-виставок, наукове дослідження ефективного міжнародного законодавства та правил ведення виставкового бізнесу. Для цього потрібна концентрація значних інтелектуальних та фінансових ресурсів суб'єктів виставкової діяльності в Україні.

Для підвищення інвестиційної привабливості виставкового ринку необхідно вжити таких заходів:

• посилити вплив виставкової діяльності на науково-технічне та технологічне оновлення вітчизняного виробництва;
• сприяти просуванню на внутрішній і зовнішній ринок товарів та послуг вітчизняних виробників;
• заохочувати активну участь іноземних компаній та організацій в українських виставкових заходах для ознайомлення з новою технікою та передовими технологіями;
• залучати інвестиції у вітчизняну економіку;
• активізувати участь українських підприємств та організацій у міжнародних виставках для розширення присутності вітчизняних товаровиробників на значних зовнішніх ринках та виходу на нові перспективні ринки збуту [10, c. 115-116].

Основними принципами виставкової діяльності є:

• створення рівних умов для суб'єктів виставкової діяльності різних форм власності;
• реалізація єдиної державної політики у сфері виставкової діяльності та координація дій державних органів і місцевого самоврядування;
• вільний доступ суб'єктів господарювання до виставкової діяльності та добросовісна конкуренція;
• захист вітчизняної виставкової діяльності від експансії зарубіжних організаторів;
• застосування різноманітних підходів до вирішення ключових проблем розвитку виставкової діяльності.

Наступною проблемою є надзвичайна розпорошеність виставкового ринку в Україні — проводиться велика кількість дрібних виставок (для порівняння: в Україні налічується 120 організаторів, приблизно 550 виставок площею 280 тис. м²; у Польщі — 26 організаторів, 233 виставки площею 650 тис. м²). Такий ступінь розпорошеності не можна вважати позитивним явищем. Здавалося б, висока конкуренція — це добре, але насправді добросовісної конкуренції не виходить. Величезна кількість дуже маленьких виставок, організованих непрофесіоналами (підприємствами, для яких ця діяльність є другорядною, епізодичною або навіть випадковою), що проводяться з низьким рівнем сервісу, у непристосованих приміщеннях і нагадують базар, призводить лише до негативних наслідків: низької ефективності, незадоволення учасників і відвідувачів, падіння іміджу виставкової діяльності загалом. Розпорошення ринку також означає повільне накопичення інвестиційного потенціалу, ноу-хау та досвіду у виставковій галузі. Процеси консолідації ринку відбуваються самі по собі, дуже повільно. Держава могла б впливати на них через встановлення галузевих стандартів (ця робота вже розпочата), публікацію зведених виставкових планів, заохочення аудиту статистичних даних, встановлення категорійності виставок тощо.

Іншою проблемою, спричиненою розпорошенням ринку, є прихід в Україну іноземних організаторів виставок. В умовах економічного зростання український ринок виставкових послуг стає дедалі привабливішим для іноземців, які приходять на кілька років "зняти вершки". На жаль, органи державної влади часто офіційно підтримують виставки саме іноземних організаторів, навіть коли існують усталені та визнані виставки вітчизняних організаторів аналогічної тематики. Це призводить до недобросовісної конкуренції, коли іноземні організатори за наявності такої підтримки започатковують десятки нових виставок, руйнуючи існуючі вітчизняні та завдаючи шкоди виставковій галузі в цілому [5, c. 57].

2. Перспективи розвитку виставкової діяльності в Україні

Виникнення торгових виставок та ярмарків пов'язане з необхідністю зіставлення пропозиції та попиту. На думку фахівців, такі заходи є концентрованим вираженням сутності ринку.

Виставки та ярмарки поступово стали дзеркалом технічного прогресу, біржею інформації, індикатором цін, економічно-політичним форумом для прогнозування кон'юнктурних змін, а також особливим соціальним явищем з економічним, політичним та культурним змістом.

На відміну від інших маркетингових інструментів, торгові виставки та ярмарки мають перевагу безпосередньої комунікації та живого контакту з товарами й послугами.

Витрати на участь у торгових виставках і ярмарках у США, наприклад, становлять 18% загальних маркетингових витрат, у Німеччині — 25% витрат на рекламу. У середині 90-х років XX ст. сумарна виставкова площа перевищувала 10 млн м², а кількість міжнародних ярмарків та виставок сягнула 3,5 тис.

Політика участі підприємства у виставках та ярмарках не може обмежуватися лише продажем товарів і послуг. Вона має бути органічно пов'язана з усіма маркетинговими інструментами, особливо з рекламою та паблік рилейшнз.

Виконуючи одну з функцій маркетингу, виставки та ярмарки (щодо цього згодні всі провідні фахівці) нині мають такі завдання:

• методичне дослідження ринку та моніторинг конкурентів;

• своєчасне забезпечення інформацією підприємств-учасників;

• розвиток прямих особистих контактів з новими партнерами;

• постійна адаптація пропозиції (технічних характеристик, дизайну тощо) до диференційованих вимог ринку, дослідження його тенденцій, своєчасне вдосконалення або раціональне оновлення продукції залежно від зміни споживчих вимог;

• набуття глобальної європейської свідомості з паралельною розробкою специфічної маркетингової стратегії для кожної країни, розвиток різних типів ділового співробітництва;

• активний розвиток маркетингу, особливо у сфері просування товару на ринок (реклама, особистий продаж на виставках та ярмарках, паблік рилейшнз тощо), методична сегментація ринків;

• систематичний аналіз умов конкуренції, якісне поліпшення комерційних пропозицій, зміна виробничої орієнтації;

• вивчення стану ринків, оскільки на виставках і ярмарках постійно присутня значна кількість конкурентів.

Така докорінна зміна поглядів на роль виставок і ярмарків відповідно змінила стратегію і тактику підприємств-учасників. Укладання випадкових контрактів поступилося місцем створенню справжніх ділових альянсів, гонитва за новими клієнтами — збереженню вже існуючої клієнтури, розумінню цінності кожного постійного клієнта, забезпечення якості окремого виробу — забезпеченню якості всього фірмового асортименту, робота на внутрішніх ринках — глобалізації діяльності.

Підсумовуючи, можна сказати, що значення торгових виставок та ярмарків визначається тим, що вони створюють передумови для так званих випадкових зустрічей, забезпечують безпосередність спілкування, економлять дорогоцінний час покупців, продавців та виробників, пропонують товари в натуральному вигляді, дають покупцю можливість порівняти однорідну продукцію за комерційними умовами продажу, якістю, ціною тощо, сприяють налагодженню обміну інформацією, зокрема щодо нових досягнень у галузі науки та техніки [12, с.25].

Виставки та ярмарки допомагають підвищувати авторитет підприємств (фірмової марки тощо), набувати досвіду професійних контактів, підвищувати рівень кваліфікації працівників та активізувати їхні зусилля для поліпшення підприємницької діяльності, захищатися від помилкових рішень та дій, формувати суспільну думку про підприємство-учасника, демонструючи загальні досягнення підприємства у стосунках з клієнтами, конкурентами, фінансовими органами та засобами масової інформації.

Отже, сучасний стан організації виставок і ярмарків наочно свідчить про їхню трансформацію із засобу презентації товарів для безпосереднього продажу на засіб глобальної комунікації. Сучасні виставки та ярмарки — це середовище для обміну інформацією (сфера комунікації) і укладання торгових угод (сфера ринку).

Нагадаємо класичне визначення виставок та ярмарків. Торгово-промислові виставки — це короткочасний захід, який проводиться періодично і, як правило, у тому самому місці. У рамках виставок підприємства-експоненти за допомогою зразків (експонатів) створюють наочну картину пропонування товарів та послуг в одній або кількох галузях і намагаються інформувати кінцевих споживачів (або й проміжних покупців) про свою фірму та її товари з метою продажу цих товарів.

Торгова ярмарка (або ярмарка-виставка) — це короткочасний захід, який проводиться періодично і, в основному, у тому самому місці. У рамках ярмарків значна кількість підприємств-експонентів за допомогою зразків (експонатів) презентують об'єктивний масштаб виробництва товарів або послуг в одній або кількох галузях з тим, щоб відвідувач-комерсант отримав чітке уявлення про підприємницькі можливості експонентів, про статус різних фірм та їхню продукцію і міг свідомо укласти прямі торгові контракти з ними (між іншим, у колишньому СРСР ярмарки саме й призначалися для укладання угод).

Основні відмінності між виставками і ярмарками полягають у тому, що виставкам притаманні великі масштаби пропонування та необмежене коло відвідувачів, чого немає на ярмарках.

Спільними для виставок і ярмарків рисами є те, що:

• їх організують як фізичні, так і юридичні особи й адресують організованому ринку;

• вони мають обмежену тривалість;

• вони діють періодично в заздалегідь обумовлених місцях і об'єднують значну кількість експонентів. Існує багато й відмінних рис, зокрема:

• пропонування відбиває об'єктивну картину стану певних галузей економіки (для ярмарків — «так», для виставок — «ні»);

• кількість експонентів є достатньо представницькою для однієї або кількох галузей економіки (для ярмарків — «ні», для виставок — «так»);

• метою заходу є укладання угод за зразками (для ярмарків — «так», для виставок «ні») або поширення інформації щодо стимулювання продажу за зразками (для ярмарків — «ні», для виставок «так»);

• вхід вільний чи за запрошеннями (для ярмарків — за запрошеннями, для виставок, як правило, вільний);

• продаж кінцевому споживачеві товарів є звичайною практикою (для ярмарків — «ні», для виставок — «так»);

• продаж тільки проміжним структурам (для ярмарків — «так», для виставок — «ні»).

Торгові виставки та ярмарки фахівці поділяють на певні категорії за такими ознаками: за місцем проведення, за частотою проведення, напрямком роботи, видами пропозицій та за попитом.

За місцем проведення виставки і ярмарки поділяються на ті, що проводяться на території країни (регіональні, міжрегіональні, національні, міжнародні), і ті, що проводяться за кордоном (регіональні, міжрегіональні, національні та міжнародні).

Регіональні виставки та ярмарки мають радіус дії до 100 км, репрезентують одну або кілька галузей і призначаються для демонстрування можливостей малих підприємств. Міжрегіональні мають таку саму структуру, але більший радіус дії і залучають більші підприємства. Національні виставки та ярмарки є вітриною національної промисловості, проводяться на території країни і за кордоном з метою демонстрації продукції національного виробництва та стимулювання її продажу, мають міжгалузевий характер. Міжнародного або багатонаціонального характеру виставки та ярмарки набирають, коли в них беруть участь експоненти із зарубіжних країн, яких має бути не менше 10—15% від загальної кількості учасників [5, с.276-277].

Крім постійних, виставки та ярмарки можуть мати змінні місця проведення, вони можуть бути пересувними (на потягах, пароплавах тощо). Пересувні виставки часто є дуже дорогими, мають престижний характер, проводяться для розвитку зв'язків із громадськістю, маючи широкий радіус дії та багатогалузеву спрямованість.

За частотою проведення виставки та ярмарки поділяються на періодичні (кожні два, три роки), щорічні та сезонні. Частота проведення залежить головним чином від різновиду продукції (експонатів), що пропонується, та умов конкуренції. Так, покази моди можуть відбуватися два-чотири рази на рік, а демонстрація новинок технології — з інтервалами від двох до п'яти років.

За напрямками роботи виставки та ярмарки поділяють на торгові, на яких відбувається продаж товарів або приймання замовлень; інформативні, а також виставки та ярмарки, що проводяться з метою розвитку комунікацій та встановлення контактів.

За типом пропонування виставки та ярмарки бувають універсальними, багатогалузевими, галузевими та виставками споживчих товарів. Універсальні виставки та ярмарки є дзеркалом стану національної економіки і найбільше поширені в країнах, що розвиваються. Багатогалузеві виставки є подальшим розвитком універсальних, пропонують товари та послуги кількох суміжних галузей у їхніх реальних масштабах. Галузеві — мають чітку спеціалізацію та орієнтовані головним чином на відвідувачів-комерсантів, що мають спеціальні інтереси. Галузеві ярмарки сприяють розвитку технологій, розширенню асортименту споживчих та інвестиційних товарів, збільшенню кількості товарів-новинок за паралельного зменшення тривалості життєвого циклу цих товарів, лібералізації економіки країн-учасників.

З погляду попиту виставки та ярмарки поділяють на такі різновиди: товарів широкого вжитку, інвестиційних (промислових), технологій, інвестицій тощо. Мають місце також постійно діючі виставкові центри (галузеві та негалузеві), яких у США, наприклад, налічується близько 200.

На особливу увагу заслуговують Всесвітні торгові виставки, які з'явилися на початку XIX ст. Вони відбивають технологічний розвиток усього людства, а також завжди стають значною політичною та культурною подією. На честь таких виставок часто створюються архітектурні шедеври: Кришталевий палац у Лондоні (1851), Ейфелева вежа (1889) тощо. Кожна Всесвітня виставка відповідає якомусь важливому етапу розвитку цивілізації (винахід електричної енергії, телекомунікацій, спорудження видатних технічних об'єктів тощо).

Всесвітня виставка — це захід, що має на меті продемонструвати засоби, якими володіє людство для задоволення своїх різноманітних потреб. На 2000 р. було заплановано проведення Всесвітньої виставки «EXPO-2000» у Ганновері під девізом «Людина-Природа-Техніка». Наступна відбулася в Японії у 2005 р.

З історичних, геополітичних, економічних та інших причин Європа продовжує лідирувати щодо торгових виставок та ярмарків. Але наприкінці XX ст. значного розвитку досягли виставки та ярмарки на Північноамериканському континенті та в Північно-Східній Азії. Так, у Сінгапурі діє близько 50 виставок, у Південній Кореї — близько 60, Таїланді — близько 50, у В'єтнамі та Малайзії — понад 30 у кожній. Ще у 80-ті роки XX ст. середньорічне збільшення попиту на виставкову площу досягло 8%, що втричі перевищувало відповідне збільшення валового національного продукту у світовому масштабі. У промислово розвинутих країнах спостерігається попит на продукцію високих споживчих стандартів, а у країнах, що розвиваються, — попит на дешеві товари. Усе це визначає сферу організації виставок та ярмарків і визначає політику підприємств щодо вибору експонатів залежно від місця проведення виставок. Одні підприємства мають на меті поширення інформації про них та їхні товари, інші намагаються брати участь у таких виставках та ярмарках, де вони матимуть безпосередні комерційні результати. Еволюція у сфері інформатики потребує застосування найновітніших технологій і постійної модернізації виставкових споруд. Тому торгові виставки паралельно з кількісним збільшенням переживають стадію бурхливих метаморфоз і жорсткої конкуренції, яка розгортається у трикутнику США — Європа — Північно-Східна Азія. Зміни у Східній Європі, динамічний розвиток ринку Європейського Союзу, укладення Північноамериканської угоди про вільну торгівлю — усе це сприятиме ще більшому оновленню виставок та ярмарків [12, c.73].

У зв'язку зі змінами світової економічної, політичної та демографічної ситуації найближчим часом очікують таких змін у сфері організації та проведення виставок і ярмарків:

• посилення транснаціонального характеру вже знаних торгових виставок та ярмарків і значне гальмування виникнення нових;
• активізація діяльності великомасштабних міжнародних виставок та ярмарків за межами традиційних місць їхнього проведення;
• значне збільшення кількості виставок і ярмарків з однорідною або спорідненою тематикою (наприклад, електронна технологія);
• збільшення участі дрібних та середніх підприємств у виставках та ярмарках національного масштабу;
• збільшення асортименту послуг як об'єктів експонування;
• збільшення участі малих підприємств у регіональних виставках;
• відкриття деяких виставок для широкої публіки за суворого дотримання їхньої комерційної спрямованості.

Сфера діяльності виставок та ярмарків на початку XXI ст., очевидно, визначатиметься, на думку фахівців, так:

• глобальна, де буде зосереджено пропонування-попит у світовому масштабі;

• європейська, яка буде служити головним чином дзеркалом європейського ринку;

• місцева, обмеженого радіусу дії, пристосована до специфіки регіону;

• європейська регіональна, рамки якої будуть вужчими проти загальноєвропейських, але значно ширшими, ніж у звичайних регіональних виставок.

Усі ці зміни потребують адаптації підприємств до нового бізнесового середовища. Передовсім вони мають опрацювати відповідні програми маркетингу, сконцентрувати зусилля на створенні відповідного фірмового іміджу, на формуванні необхідної фірмової індивідуальності.

На думку фахівців, жодне підприємство не матиме надії на виживання, якщо воно не створить менеджменту пристосування до структурних змін, спричинених вільним поширенням товарів і послуг; не усвідомить, що міжнародний ринок — це не замкнений простір, а відкрите середовище взаємодії комерційних пропозицій внутрішнього і зовнішнього ринків; не адаптує продукції до конкурентних умов щодо її зовнішнього вигляду, упаковки, каналів продажу, якості та цін, які формуються в новому економічному середовищі за зникнення кордонів; не вживатиме заходів для пристосування національної стратегії товаропросування до міжнародного ринку й відставатиме від конкурентів [14, c. 46-47].

Фахівці не без підстав стверджують, що організація участі у виставках і ярмарках потребує високого професіоналізму персоналу, тісної співпраці всього колективу підприємства (а не тільки служби маркетингу).

Реалізація участі в ярмарку (виставці) відбувається за такими класичними етапами:

а) прийняття рішення про участь у виставці або ярмарку, в процесі якого встановлюються й чітко визначаються цілі такої участі та групи відвідувачів (цільова аудиторія), на яких можна чекати. Після цього розробляється докладний план діяльності, детально інформуються відповідні відділи підприємства і складається попередній кошторис витрат;

б) опрацювання конкретного графіка заходів, тобто:

• призначення відповідальних штатних і позаштатних співробітників підприємства (підбір, визначення обов'язків, навчання тощо);
• контакти з організаторами виставки (ярмарку) для уточнення конкретних організаційних питань;
• облаштування стенда (вибір розміщення стенда та його обладнання);
• підготовка експонатів (відбір та адаптація до умов відповідного ринку і конкретних груп відвідувачів);
• методична підготовка конкретної програми заходів з реклами, пропаганди та зв'язків із громадськістю, яка охоплювала б усі стадії участі;
• організація відправлення, повернення та страхування всіх складових елементів стенда;
• в) опрацювання порядку пристендової діяльності, тобто: забезпечення систематичного спілкування з відвідувачами і правильного використання цих контактів;
• щоденний аналіз інформації, яку отримують від відвідувачів; максимізація результатів рекламно-пропагандистської діяльності;

г) післявиставкова діяльність. Післявиставкова діяльність має таке саме значення, як і організація участі, включаючи такі складові:

визначення дій, які необхідно зробити одразу після закінчення виставки (ярмарку), — підсумкова нарада стендистів, упаковування й передавання експонатів транспортним організаціям, оплата рахунків, ґрунтовний аналіз контактів, які відбулися під час роботи стенда, організація виконання зобов'язань тощо; ознайомлення колег з першими результатами участі у виставці і (ярмарку);

контроль результатів, тобто порівняльний аналіз поставлених цілей і фактичних досягнень;

складання звіту з конструктивною критикою помилок і недоліків, а також із діловими пропозиціями на майбутнє.

Щоб участь у виставці (ярмарку) була ефективною, бажано дотримувати таких «десяти заповідей» учасника виставки (ярмарку):

1. Установити тісний зв'язок цілей участі у виставці (ярмарку) і цілей маркетингу підприємства-експонента.

2. Вибрати найліпшу виставку (ярмарок) з погляду місця і часу її проведення, складу відвідувачів та експонентів, розміщення стенда і т. п.

3. Точно спланувати всі організаційні процедури. Обмежений термін дії виставок (ярмарків) унеможливлює будь-яку суттєву корекцію таких процедур у процесі роботи.

4. Правильно вибрати експонати залежно від ринків, на які бажає вийти підприємство: технічний рівень, практичність, якість, зовнішній вигляд.

5. Установити сприятливий рівень цін проти цін конкурентів, що забезпечується правильним співвідношенням ціни пропонування з якістю пропонованого товару та комерційними умовами його продажу.

6. Продумати порядок презентації на стенді загальної підприємницької діяльності експонента: вирішальну роль щодо цього матимуть зовнішній вигляд, функції і функціональність стенда.

7. Відповідно підібрати персонал стенда з погляду його кількості, складу, фахової підготовки, здатності до активної співпраці з відвідувачами.

8. Узгодити якісний рівень усіх запланованих заходів.

9. Регулярно контролювати ефективність окремих заходів.

10. Серйозно продумати порядок післявиставкової (післяярмаркової) діяльності підприємства-експонента з урахуванням виявлених під час функціонування виставки (ярмарку) недоліків [18, c. 29-33].

Висновки

На сьогодні виставкова діяльність є одним з найважливіших елементів просування товарів та послуг вітчизняного виробника. Завдяки виставкам відбувається формування позитивного іміджу України у світі. Проте існують проблеми з висвітленням маркетингових, організаційно-правових та інших механізмів організації виставкової діяльності вітчизняних підприємств і формуванням критеріїв оцінки такої діяльності.

Підсумовуючи, позитивними підсумками першого десятиріччя розвитку виставкової діяльності в Україні слід вважати:

- наявність виставок з усіх економічно та соціально важливих тематик;

- формування професійного середовища фахівців з виставкової справи;

- міжнародне визнання українського виставкового руху;

- побудову у Києві нових сучасних виставкових центрів.

У той же час накопичилися і стали помітними негативні явища у виставковій діяльності в Україні:

- недостатній розвиток виставкової інфраструктури, особливо в регіонах;

- непрозорість виставкового ринку;

- розпорошення виставкового ринку;

- відсутність захисту ринку виставкових послуг від іноземних компаній;

- відсутність системи освіти підприємців;

- недостатня міжнародна участь у виставках в Україні;

- відсутність чіткої і виразної державної політики щодо виставок.

У роботі було розглянуто процеси формування інституційних засад виставкової діяльності як одного з важливих інструментів маркетингової політики виробників та посередників на сучасному етапі розвитку ринкової інфраструктури України.

Список використаної літератури

1. Про вдосконалення проведення виставково-ярмаркових заходів в Україні: Розпорядження Президента України від 2.11.2000 року №342/2000-рп (в редакції від 16.10.2005) // www.rada.gov.ua.

2. Про заходи щодо поліпшення виставкової діяльності в Україні: Указ Президента України від 30 жовтня 1996 року №1015/96 (в редакції від 12.02.2006) // www.rada.gov.ua.

3. Про схвалення Концепції розвитку виставково-ярмаркової діяльності: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 липня 2003 року №459-р (в редакції від 24.07.2003) // www.rada.gov.ua.

4. Александрова К, Сорокина Е., Филоненко И. Выставочный менеджмент. Технология организации и рекламно-информационного сопровождения выставок и конференций / Под ред. И. Филоненко. - Ростов-на-Дону: Экспертное бюро, 2001.

5. Аршевська, Марина Проблема оцінки ефективності виставкової діяльності // Маркетинг и реклама. - 2006. - № 1. - C. 53-57

6. Бондарчук Е. Из практики проведения выставок // Маркетинг и реклама. - 2002. - № 9. - C. 24-25

7. Гусев Э.Б., Прокудин В.А., Саяащенко А.Г. Выставочная деятельность в России и за рубежом: Учебно-методическое пособие / Под ред. акад. РАН Н.П. Лаверова. - М.: Дашков И К, 2005.

8. Захаренко Т.П. Выставка: техника и технология успеха. — М.: Вершина, 2006.

9. Критсотакис Я.Г. Торговые выставки и ярмарки. Техника участия и коммуникации. - М.: Ось-89, 1997.

10. Грищенко І. М. Ринкові аспекти виставкової діяльності в Україні на сучасному етапі // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 9. - C. 113 - 119.

11. Гуменна О. Методичні підходи до аналізу виставкової діяльності // Економіка АПК. - 2004. - № 7. - С.44-50

12. Корніюк О. Виставкова діяльність: нові пріоритети // Бухгалтерія. - 2005. - № 34. - C. 73-74

13. Оподаткування та облік виставкової діяльності: Добірка статей // Галицькі контракти. - 1999. - № 9: Документи для роботи. - C. 59-66

14. Пекар В. Не просто демонстрация : Правильная организация экспозиции на выставке способна как усилить рыночную позицию компании, так и нивелировать внешний эффект кризиса в бизнесе фирмы // Компаньон. - 2002. - № 3. - C. 46-47

15. Пекар В. Пять принципов эффективного участия в выставке// Маркетинг и реклама. - 2002. - № 9. - C. 18-22

16. Рудавський О. Виставки: все більше і більше // Вісник податкової служби України. - 1999. - № 13. - C. 40-42

17. Самарченко О."Виставково-ярмаркові" документи: "до", "під час" та "після"// Бухгалтерія. - 2006. - № 38. - C. 39-42

18. Тарасова Н.Організовуємо виставку // Бухгалтерія. - 2006. - № 38. - C. 29-33

19. Циганкова Т. Виставки і ярмарки як інструменти маркетингу: Міжнародна практика та українські реалії // Маркетинг в Україні. - 2000. - № 2. - C. 38-41