Комунікабельність - основа успіху ділової людини

Вступ

1. Поняття та особливості комунікабельності

2. Роль комунікації та комунікабельності у діяльності

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Комунікабельність — це вміння без зусиль налагоджувати контакти та отримувати задоволення від самого процесу спілкування. Проте що може завадити такій людині стати по-справжньому комунікативною? Отримуючи насолоду від розмови, вона інколи діє виключно у власних інтересах, не викликаючи при цьому позитивного відгуку у співрозмовника, що зрештою призводить до блокування контакту.

В окремих людей комунікабельність набуває гіпертрофованих форм: їхня нав'язливість швидко втомлює, а надмірна допитливість, що межує з нетактовністю, пригнічує оточення.

Гіперкомунікабельність — це властивість особистості, яка формує такий рівень організації спілкування, що вирізняється великою кількістю поверхових контактів, у центрі яких перебуває саме ця людина.

Рівень комунікативності значною мірою визначається соціальними установками педагога. Комунікабельність як складова комунікативності набуває особливого значення, коли вчитель відчуває соціальну спорідненість з учнями та колегами, не протиставляє власний досвід, а об'єднується зі співрозмовниками, що створює підґрунтя для суб'єкт-суб'єктних стосунків. Прагнення до взаємодії разом із безкорисливими, альтруїстичними тенденціями демонструє, в ім'я кого працює педагог. Альтруїзм проявляється у домінуванні інтересів співрозмовника, що вже свідчить про професійну діалогічну взаємодію.

Для легкого вступу в контакт необхідно відчувати іншу людину, розуміти наслідки власних дій у спілкуванні, тобто володіти здатністю сприймати та розуміти іншого.

1. Поняття та особливості комунікабельності

Стратегія ділового спілкування передбачає визначення конкретної мети, яка активізує волю учасника, спонукає його до усвідомлених та інтенсивних дій, мобілізації власних здібностей, знань і досвіду, а також уміння підпорядковувати свої сили досягненню поставленого завдання.

Тактика ділового спілкування, своєю чергою, полягає у виборі моделі поведінки, яка в конкретній ситуації буде найбільш ефективною для досягнення мети. Вона базується на низці важливих принципів, серед яких:

- наявність кількох варіантів поведінки в однотипних ситуаціях та вміння швидко ними скористатися;

- уникнення конфронтації та конфліктів із діловим партнером;

- вміле застосування механізмів людської взаємодії (прихильності, симпатії, довіри, поваги тощо);

- уважне ставлення до нових, навіть незвичних на перший погляд ідей та думок;

- засвоєння тих моделей поведінки, які забезпечують успіх у ділових стосунках;

- уміння презентувати себе, адекватно оцінювати реакцію партнерів та вловлювати найменші зміни в ситуації [8, с. 80].

У тактиці спілкування виокремлюють сім можливих рівнів, розуміння яких допомагає краще орієнтуватися в ситуації, робити висновки щодо системи управління та налагодження підприємницьких контактів. Психологи визначають такі рівні:

- примітивний,

- маніпулятивний,

- стандартизований,

- конвенціональний (погоджувальний),

- ігровий,

- діловий,

- духовний [8, с.82].

Очевидно, що кожен із цих рівнів може виявлятися в різних ситуаціях, які зумовлюють відповідні людські відносини. Наприклад, спілкування на вулиці, у транспорті чи магазині суттєво відрізняється від офіційного прийому, а ще більше — від безпосередніх ділових стосунків, де можливі різні взаємини (рівноправні, підлеглі, нерівноправні), що висуває свої критерії з кожної сторони.

Інша річ, коли управлінці чи підприємці виступають як рівноправні партнери, і зовсім інша — коли один із них відчуває залежність, особливо якщо проявляється нерівноправність. Коли справу вирішують рівноправні представники фірм чи високопосадовці на державному рівні, за ними завжди стоїть фінансове, економічне чи політичне становище організацій або держав, або інша впливова сила, яка урівнює обох у діловому спілкуванні.

У комунікації між людьми важливе місце посідає вміння обрати правильну позицію та належно підлаштуватися до партнера. Відомий психолог Е. Берн вважав, що в кожній особистості існують три его-стани: Дитина (керується принципом насолоди — "Я хочу"), Дорослий (керується принципом реальності, раціональне прийняття рішень — "Я можу") і Батько (керується принципом необхідності — "Я повинен"). Під час спілкування партнери обирають певну позицію і з неї звертаються до відповідного его-стану співрозмовника. Ці зв'язки Е. Берн називає трансакціями.

Наприклад: доброволець звертається до штатного працівника: "Якщо Вам не важко, будь ласка, чи не дозволили б Ви мені скористатися телефоном?"

Працівник: "Це службовий телефон, і я не дозволю займати його без необхідності".

Подібна взаємодія дорослих людей, як правило, завершується конфліктом.

Залежно від того, як і між ким відбувається акт спілкування, виокремлюють такі рівні:

• примітивний — партнер сприймається як перешкода, яку потрібно усунути;
• маніпулятивний — партнер використовується як засіб для досягнення власної мети;
• стандартизований — справжнє ставлення приховується за "масками", що демонструють стандартні норми поведінки;
• конвенційний — нормальна партнерська взаємодія малознайомих людей, коли враховуються потреби, інтереси та цінності обох сторін;
• діловий — партнерська взаємодія в межах ділових стосунків, спрямована на взаємодопомогу та взаєморозуміння;
• ігровий — взаємодія близько знайомих людей, які щиро намагаються "грати партнера" (за Станіславським), створюючи оптимальну атмосферу спілкування;
• духовний — обмін духовними цінностями, доступ до найпотаємніших переживань і мрій, "розкриття" душі перед партнером.

У реальній взаємодії партнери переходять із рівня на рівень. Важливо, щоб вони не опускалися нижче конвенційного рівня.

Комунікаційний менеджмент — це засоби та технології комплексного вирішення комунікаційних проблем, що виникають у діловій сфері, стосунках фірм, зв'язках із громадськістю тощо. Щоб отримати бажаний результат від комунікації, нею потрібно навчитися керувати.

Організація завжди складається щонайменше з двох осіб, і в їхній взаємодії виникають певні проблеми, що потребують управління. Організація працює не для себе, а для задоволення потреб клієнтів, потребує співпраці з іншими організаціями та громадськістю. Ф. Котлер поділив контактні аудиторії, що оточують організацію, на такі типи:

— доброзичливі аудиторії (спонсори, інвестори, помічники тощо);

— шукані аудиторії, в яких зацікавлена сама організація (клієнти, засоби масової інформації, прихильники тощо);

— небажані аудиторії, увагу яких не варто привертати (рекет, конкуренти, податкова інспекція, правоохоронні органи).

Середовище, в якому перебуває організація, потребує постійної уваги та копіткої роботи.

2. Роль комунікації та комунікабельності у діяльності

В основі комунікації в організації лежить обмін інформацією. Комунікація (спілкування) — це процес, що становить основу взаємовідносин між людьми. Слово, усне чи письмове, є рушійною силою комунікацій.

За допомогою комунікації роз'яснюється нова політика, необхідні зміни, а також отримується інформація зворотного зв'язку від працівників. Як інформаційна система будується на даних, так і комунікації спрямовані на поширення інформації в усій організації.

Низхідна комунікація здійснюється від вищого керівника в напрямі до всієї організації та є вкрай необхідною, щоб працівники знали, що відбувається і що відбуватиметься в організації, чого очікує вище керівництво та які ставить цілі.

Висхідна комунікація також необхідна, щоб менеджери знали про ідеї, проблеми та інформаційні потреби працівників.

Процес комунікації будується на передачі інформації знизу вгору, зверху вниз і горизонтально по структурі організації.

Як широко поширена і традиційна формальна система комунікацій варто відзначити різноманітні публікації. Різні зведення новин, журнали та інші видання випускаються для підтримки офіційної системи комунікацій.

Для публіцистичних напрацювань, а також для зв'язку з громадськістю у великих організаціях необхідний постійний персонал. У невеликих організаціях зведення новин може складати секретар відділу персоналу чи референт керівника.

Важливою частиною добре розвиненої системи комунікацій в організації є ретельно продумана система збору пропозицій від працівників підприємств. Вона являє собою офіційний метод прийому даних від службовців та їх рух по системі висхідної комунікації.

Часто працівники функціонального підрозділу знають більше, ніж менеджери, які займаються виконанням практичних завдань, про те, як можна скоротити витрати, організувати заходи з техніки безпеки тощо.

Нерідко системи прийому пропозицій передбачають матеріальні винагороди працівникам за пропозиції, що дають економію затрат.

Взаємодія між учасниками спілкування, як правило, супроводжується сприйманням і розумінням одне одного. Деякі психологи вважають, що відбувається пізнання однієї людини іншою. У загальному плані можна сказати, що сприймання іншої людини означає відображення її зовнішніх ознак, співвіднесення їх з особистісними характеристиками індивіда та інтерпретацію на цій основі її вчинків.

Під час пізнання одна людина емоційно оцінює іншу, намагається зрозуміти її вчинки, виробити стратегію зміни її поведінки та побудувати власну. При цьому відбувається усвідомлення себе через іншого за допомогою механізмів ідентифікації та рефлексії. Перший із них зводиться до уподібнення, ототожнення себе з іншим. Це сприяє розумінню партнера по спілкуванню, стимулює відповідну поведінку (альтруїстичну, гуманістичну, емпатійну тощо). Рефлексія у спілкуванні — це усвідомлення того, як суб'єкта сприймають і оцінюють інші.

Міжособистісні взаємини у спілкуванні — це такі взаємозв'язки між людьми, які суб'єктивно переживаються та об'єктивно проявляються в характері й способах взаємного впливу. Ці взаємини мають для людей не менше значення, ніж їжа та повітря. Якщо стосунки погані, продуктивна взаємодія людей та їхня спільна діяльність стають неможливими. У людини псується настрій, погіршується здоров'я, вона не відчуває радості буття. Нездорові міжособистісні взаємини впливають також на характер спілкування. Іноді останнє зводиться до того, що розмови про інших ведуться виключно в категоріях оцінок, а то й за допомогою ярликів, причому все "малюється" чорно-білими фарбами. Для того щоб система міжособистісних взаємин була ефективною, а суспільство загалом здоровим, бажано відмовлятися від звички за всіма вчинками людей бачити злий намір. Отже, важливою рисою міжособистісних взаємин є їхня емоційна основа. Одні люди під час спілкування нерідко без особливих зусиль можуть викликати в інших позитивні емоції, підтримувати гарний настрій. Інші вносять у взаємини напруженість, пробуджують негативні емоції, тривогу. Тому для успішного спілкування важливим є використання гуманістичних орієнтацій у взаєминах, дотримання емпатійного способу спілкування. Останній передбачає більш-менш точне сприймання внутрішнього світу іншої людини зі збереженням притаманних їй емоційних і змістовних відтінків. Саме ці орієнтації та прояв емпатії у взаєминах є результатом високого рівня культури спілкування. Водночас наявність такого рівня є основою, на якій у майбутньому формуються гуманістичні комунікативні установки та способи й засоби їхньої реалізації [5, c. 59-60].

У вузькому розумінні термін комунікація визначається як обмін інформацією між людьми, як смисловий аспект соціальної взаємодії, як складова частина спілкування. Процес обміну інформацією під час спілкування між людьми має свою специфіку. А саме, кожен учасник комунікативного процесу передбачає активність свого партнера. Характер обміну інформацією між людьми визначається тим, що за допомогою системи знаків партнери можуть впливати один на одного. Комунікативний вплив як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли людина, яка спрямовує інформацію, і людина, яка її приймає, володіють єдиною або подібною системою знаків, або говорять однією мовою.

За характером впливу інформація може бути спонукальною і констатуючою.

Спонукальна інформація висловлюється в наказі, проханні, інструкції, пораді. Вона розрахована на стимулювання певних дій і виконує такі функції: по-перше, активізує поведінку; по-друге, забороняє певні дії або небажані різновиди діяльності, порушує деякі автономні форми поведінки та діяльності.

Констатуюча інформація виступає у формі повідомлення і передбачає зміну поведінки не прямо, а опосередковано та поступово. Сам характер повідомлення буває різним: від байдужого тону викладу до включення в сам текст повідомлення елементів переконання.

Залежно від спрямованості інформації, яка йде від комунікатора, виокремлюють аксіальну та ретиальну комунікацію.

Аксіальна комунікація спрямовує свої сигнали до якогось окремого отримувача інформації (індивідуального чи групового).

Ретиальна комунікація адресована багатьом, зокрема великим соціальним групам.

Для вивчення ефекту впливу в процесі спілкування виділяють елементи комунікативного процесу.

Американський соціальний психолог Лассуел у структурі комунікативного процесу виділяє п'ять елементів:

Хто передає інформацію (комунікатор чи передавач інформації).

Що передається (повідомлення, текст, щось інше).

Як передається інформація (безпосередньо чи опосередковано через ЗМІ).

Кому передається інформація (цілій аудиторії чи окремій особі).

З яким результатом передається інформація (ефект впливу).

Ефект обміну інформацією значною мірою залежить від відповідності змісту повідомлення, адекватності тих знакових систем, якими користується комунікатор та людина, яка сприймає інформацію.

Основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні та самопізнанні, у духовному й емоційному контакті, у безпеці, у психологічному захисті, у визнанні, у престижі тощо.

У процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і реалізує свої прагнення бути особистістю, громадянином, професіоналом [4, c. 65-67].

Спілкування властиве всім видам людської діяльності, але в деяких професіях воно з фактору, що супроводжує діяльність, переходить у категорію професійного. Прикладом може бути педагогічна діяльність, у якій спілкування є інструментом впливу на особистість.

Обмінюючись інформацією, кожен із партнерів є активним суб'єктом у процесі спільної діяльності. Важливу роль при цьому відіграє значущість інформації, завдяки чому партнери намагаються виробити загальний зміст, однакове розуміння ситуації. Це можливо лише за умови, що інформація прийнята, зрозуміла та осмислена. Тому в комунікативному процесі поєднано діяльність, спілкування й пізнання.

Загальну модель спілкування взято з теорії інформації, де його розуміють як процес, за допомогою якого закодоване певним джерелом (відправником) повідомлення передається через канал зв'язку до призначеного пункту (адресата), де відбувається його декодування. При такій моделі комунікативний процес розглядається як обмін інформацією між людьми, а основна його мета — забезпечити розуміння інформації, що є предметом обміну.

Обмін інформацією передбачає також психологічний вплив одного партнера на поведінку іншого з метою її зміни. А це можливо лише тоді, коли партнери користуються однією або близькими системами кодифікації й декодифікації, тобто "спілкуються однією мовою". Ефективність комунікації найчастіше визначається тим, чи вдалося суб'єктам спілкування вплинути одне на одного, чи уточнювалась, змінювалась, розвивалась інформація, думка співрозмовників. Саме в цьому проявляється специфіка людської комунікації на відміну від тієї, що описується теорією інформації. Доведено, що на першому рівні обміну вирівнюються відмінності у вихідній інформації, яка є в індивідів, котрі вступили в контакт. На другому передаються та приймаються найважливіші значення (інформування, навчання, інструктаж тощо). І, нарешті, на третьому рівні індивіди прагнуть зрозуміти погляди та установки одне одного (згода, незгода, зіставлення поглядів).

У соціальній психології виокремлюють комунікацію вербальну (словесну) та невербальну. Засобом першої є мова, другої — оптико-кінетичні системи знаків (жести, міміка, пантоміміка), пара- та екстралінгвістична система (інтонація, паузи тощо), система організації простору та часу комунікації, а також система "контакту очима" [10, c. 122].

Висновки

Спілкування — це багатовимірний, поліфункціональний, різновидовий процес. У психології існує кілька класифікацій видів спілкування. Вони подають цей феномен різнопланово, збагачуючи палітру його характеристик. Найуживанішими є ті, які можна описати так:

• залежно від специфіки суб'єктів (особистість чи група) виокремлюють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування, а також спілкування між особистістю та групою;

• за кількісними характеристиками суб'єктів розрізняють самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації;

• за характером спілкування може бути опосередкованим і безпосереднім, діалогічним і монологічним;

• за цільовою спрямованістю розрізняють спілкування анонімне, рольове, неформальне, у тому числі інтимно-сімейне.

Кожному з нас щодня доводиться контактувати з багатьма незнайомими людьми. Це спілкування є анонімним. Коли в людини багато контактів одночасно, їй хочеться час від часу зняти нервове напруження, трохи розслабитися, заспокоїтися. Тому нерідко люди намагаються уникнути контактів у транспорті чи в черзі: заплющують очі, гортають газети, дивляться у вікно тощо. Якщо ж спілкування відбувається, воно здійснюється на ритуальному рівні.

Спілкування проявляється вже з перших хвилин нашого ставлення до ролі, яку ми обрали. Скажімо, хтось із нас підлеглий, хтось керівник. Кожен має діяти відповідно до своїх функціональних обов'язків, дотримуючись правил професійної культури у спілкуванні. Нерідко керівник поводиться зверхньо, нехтує людською гідністю підлеглого, розмовляє з ним грубо та безцеремонно. А підлеглий розуміє, що керівник вдається до таких дій, бо не впевнений у собі, боїться втратити своє місце, за такою формою поведінки прагне приховати свою неспроможність.

Для функціонально-рольового спілкування дуже важливими є доброзичливість, повага до людей, уміння бачити перед собою особистість. Про таке ставлення свідчать, зокрема, посмішка, а також уміння сказати людині щось добре (наприклад, комплімент на фоні антикомпліменту собі: "У вас така пам'ять, що можна по-доброму позаздрити", "Ви так добре працюєте на комп'ютері, я так не вмію").

Список використаної літератури

1. Білик Е. Сучасна енциклопедія етикету: 1000 правил і корисних порад / Елліна Білик; пер. з рос. Олени Росінської. — Донецьк: БАО, 2005. — 382 с.

2. Галушко В. Діловий протокол та ведення переговорів: навч. посіб. / В.П. Галушко. — Вінниця: Нова книга, 2002. — 222 с.

3. Гах Й. Етика ділового спілкування: навчальний посібник / Йосип Гах; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 158 с.

4. Герет Т. Етика бізнесу: монографія / Томас М. Герет, Річард Дж. Клоноскі; пер. з англ. Остап Ватаманюк; ред. Степан Панчишин, Роман Цяпало. — 2-е вид. — К.: Основи, 1999. — 214 с.

5. Етика ділового спілкування: курс лекцій / Міжрегіон. акад. управл. персоналом; Тамара Чмут, Галина Чайка, Микола Лукашевич, Ірина Осечинська. — К.: МАУП, 1999. — 203 с.

6. Діловий етикет і культура спілкування: навч.-тематичний план, програма, плани семінар. і практ. занять для студ. напряму підготовки 0502 "Менеджмент" професійного спрямування 6.050200 "Менеджмент організацій" (менеджмент туристичної індустрії) / Федерація профспілок України; Інститут туризму / Н.В. Федоренко (упоряд.). — К., 2006. — 18 с.

7. Калашник Г. Вступ до дипломатичного протоколу та ділового етикету: навч. посіб. — К.: Знання, 2007. — 143 с.

8. Кубрак О. Етика ділового та повсякденного спілкування: учбовий посібник / Олег Кубрак. — 3-тє вид., стереотип. — Суми: Університетська книга; К.: ВД "Княгиня Ольга", 2005. — 221 с.

9. Культура ділового спілкування: навч. посібник / укл. Людмила Зубенко, Віктор Нємцов. — К.: ЕксОб, 2000. — 196 с.