Книжкова Палата України

Вступ.

1. Ключові віхи історії Книжкової палати України.

2. Головні напрями діяльності Книжкової палати України.

Висновки.

Перелік джерел.

Вступ

Книжкова палата є однією з провідних вітчизняних інституцій, відповідальних за бібліографічний облік та опис друкованої продукції. Саме ця установа формує інформаційний масив Національної бібліографії України, ведучи свій відлік із 1917 року. На сьогодні в її фондах зберігається понад 11 мільйонів документів, опублікованих в Україні.

Відповідно до статуту, Книжкова палата виконує функцію Державного архіву друку України, а також забезпечує ведення державної статистики друку. Окремим напрямом роботи є створення та поширення бібліографічних покажчиків і баз даних, а також підтримка функціонування Національного агентства ISBN.

Як структура, що займається бібліографічним описом та обліком, Книжкова палата:

• формує поточну бібліографію видань, що публікуються на території України;

• здійснює статистичний облік та аналіз друкованої продукції країни;

• укладає ретроспективні бібліографічні покажчики;

• забезпечує централізовану каталогізацію, зокрема випуск каталожних карток;

• формує та підтримує реєстри сталих імен і назв (Authority Files);

• виконує бібліографічні та інформаційно-пошукові запити (разові, постійні, спеціальні) від різних організацій.

Упродовж усієї своєї історії Книжкова палата регулярно публікує інформаційні видання, які відрізняються за складом, обсягом і періодичністю.

1. Ключові віхи історії Книжкової палати України

Заснування Книжкової палати України датується 1919 роком, коли Директорія ухвалила рішення про створення Головної Книжної Палати в Києві. Це стало можливим завдяки Закону, який ухвалила Рада Народних Міністрів, а затвердив Голова Директорії В. Винниченко. Документ передбачав організацію установи "...для регістрації всієї друкарської продукції на Україні, наукового її систематизування та для обміну книжками з іншими книжними інституціями...". Пояснювальну записку до законопроєкту підготував Міністр Народної Освіти, професор І. Огієнко.

Через часті зміни урядів та громадянську війну Головна Книжкова Палата не могла повноцінно виконувати свої функції та зазнавала постійних організаційних реорганізацій. Після перенесення державного центру до Харкова у 1920 році Колегія Наркомосу затвердила "Положення про Центральний Бібліографічний Відділ Всеукраїнського Державного Видавництва". У березні 1921 року в Харкові було оприлюднено Постанову "Про обов'язкову реєстрацію та збереження зразків творів друку". Згодом, 27 червня 1922 року, згідно з Постановою Ради Народних Комісарів "Про організацію Української Книжкової Палати і про забезпечення головних книгосхованок всіма виданнями республіки", Центральний Бібліографічний відділ було перетворено на Українську Книжкову Палату в Харкові. Подальша діяльність установи супроводжувалася численними змінами, детальний опис яких можна знайти у книзі "Книжкова палата України: історія і сьогодення", що вийшла до 85-річчя Палати.

24 січня 1919 року Голова Ради Народних Міністрів В. Винниченко затвердив ЗАКОН про створення Головної Книжної Палати в Києві.

З 1920 року, після переїзду державного центру до Харкова, при Державному видавництві УСРР почав діяти Центральний бібліографічний відділ, який виконував обліково-реєстраційну та статистичну роботу.

27 червня 1922 року Постановою Ради Народних Комісарів УСРР при Державному видавництві УСРР було організовано Українську книжкову палату в Харкові.

23 червня 1972 року Книжкова палата УРСР була нагороджена Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР за заслуги у розвитку науки та культури.

23 січня 1974 року Постановою Ради Міністрів УРСР, за поданням Державного комітету Ради Міністрів УРСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі, Книжковій палаті було присвоєно ім'я Івана Федорова.

25 серпня 1989 року, після завершення будівництва комплексу Книжкової палати УРСР у Києві, наказом Державного Комітету Української РСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі було створено Республіканське бібліографічне об'єднання "Книжкова палата УРСР ім. Івана Федорова" на базі видавництва "Реклама", Книжкової палати УРСР та її друкарського цеху. 25 лютого 1992 року наказом Державного Комітету України по пресі його було перейменовано на Національне науково-виробниче об'єднання "Книжкова палата України".

25 березня 1996 року наказом Міністерства України у справах преси та інформації об'єднання отримало назву Книжкова палата України. Відповідно до нового статуту, Палата має збирати та зберігати всі видання, що виходять в Україні; готувати й публікувати покажчики поточної та ретроспективної державної бібліографії; аналізувати процеси у сфері книговидавництва та книгорозповсюдження.

З 1996 року відновлено випуск бібліографічного покажчика "Нові видання України" (тричі на місяць), який інформує про книги з різних галузей знань. Також відновлено видання літописів: образотворчих, нотних, картографічних, періодичних видань України та рецензій. Започатковано випуск щомісячного науково-практичного журналу "Вісник Книжкової палати", де публікуються інформаційні, бібліографічні та статистичні матеріали про друковані видання України, а також новини книжкового ринку.

У 1996 році було розроблено та впроваджено локальну комп'ютерну мережу. Створено комп'ютерні довідкові бази даних: газетні видання України (область, назва, засновник, видавець, місце видання, мова, адреса, телефон, кількість номерів на рік, тиражі); видавництва та видавничі організації України (назва, адреса, телефон, керівник, напрям діяльності); каталог нових видань України (автор, назва, видавнича організація, характеристика видання).

1 січня 1997 року відновлено випуск друкованих бібліографічних карток на книги, журнальні статті та рецензії. Приміщення, організаційні питання, кадри, відділи

Сьогодні прийнято критикувати радянську владу та останнього Першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Васильовича Щербицького. Однак варто бути об'єктивними: саме в період його правління було збудовано найбільше в Європі бібліотечне приміщення Центральної наукової бібліотеки АН УРСР ім. В. Вернадського, корисною площею 35,7 тис. кв. м, яке ввели в дію в жовтні 1989 року. Перевезення фондів до нового книгосховища, а це майже 7 млн книжок і періодичних видань, здійснили за півроку.

У Харкові Книжкова палата УРСР займала чотири приміщення: архів № 1 (вул. Артема, 29) — підвальне приміщення площею 284 кв. м, де зберігалося 375 тис. примірників книг і брошур за 1917–1976 роки. Умови для зберігання видань були повністю відсутні, як і резерв площі для нових надходжень; архів № 2 (пл. Р. Люксембург, 5) — підвальне приміщення з підвищеною температурою, площею 208 кв. м, де зберігалося 3 млн примірників газет за 1917–1950 роки; архів № 3 (провулок Короленка, 5) — триповерховий будинок площею 1,5 тис. кв. м, де розміщувалося 4 595 786 друкованих одиниць (аркушеві видання та газети), а також відділи Палати. Вільних площ для розміщення продукції не було. В адміністративному будинку (вул. Артема, 31) площею 733 кв. м розташовувалися відділи та друкарня. Отже, загальна площа приміщень Палати становила 2 725 кв. м, що не давало можливості для подальшого розвитку.

У 1989 році в Києві звели нову будівлю Книжкової палати, після чого розпочався тривалий процес переїзду фондів Державного архіву друку з Харкова до столиці, який тривав 13 років і завершився лише у 2002 році. Варто зазначити, що жоден із віце-прем'єр-міністрів не цікавився долею Національного бібліографічного центру та найбільшого Архіву друкованої продукції України. Більше того, коли вирішувалося питання про надання Книжковій палаті статусу наукової установи, і всі документи вже були готові до підписання постанови уряду з дорученням прем'єр-міністра А. Кінаха вирішити це питання позитивно, Семиноженко зробив усе можливе, щоб затримати цей процес.

Коли у 1995 році я очолив колектив Книжкової палати, в установі не було жодного комп'ютера, значна частина фондів зберігалася в підвалах харківської філії, а заборгованість із виплати мізерної заробітної плати співробітникам була величезною. Довелося починати практично з нуля. Формування нового колективу бібліографів, книгознавців, архівістів, редакторів, аналітиків, видавців, палітурників та інших фахівців центру державної бібліографії було непростим, але, на мій погляд, завершилося успішно. Цілком закономірним стало розпорядження Кабінету Міністрів України, підписане 10 грудня 2003 року прем'єр-міністром В. Януковичем, яким статус Палати змінювався з культурно-наукової установи на наукову. Це дозволило колективу зменшити плинність кадрів, розширити наукові дослідження, продовжити підготовку кадрів і сформувати високопрофесійний творчий колектив.

Сьогодні штат Книжкової палати України налічує 209 осіб, які працюють у 15 наукових та 6 функціональних відділах. До наукових відділів належать: наукового опрацювання документів і організації каталогів, книгознавства, наукового аналізу інформації й державної статистики друку, інформаційних систем, науково-технічної інформації, наукового реферування інформації, класифікаційних систем, міжнародної системи стандартної нумерації книг, наукового опрацювання обов'язкових примірників, наукової підготовки бібліографічних покажчиків, науково-допоміжної бібліографії, державної стандартизації, наукового редагування бібліографічної інформації, підготовки видань та реставрації документів, Державний архів друку.

Функціональні відділи включають: загальний, кадрів, бухгалтерського обліку та звітності, інженерно-технічного забезпечення охорони праці та техніки безпеки, адміністративно-господарчий.

Книжкова палата більше не має філії в Харкові: друкована продукція перевезена до Києва та розміщена в єдиному функціональному комплексі загальною площею 10,7 тис. кв. м, обладнаному системою охорони, протипожежною сигналізацією, автоматичним пожежогасінням, власною комп'ютерною мережею та системою телекомунікацій.

2. Головні напрями діяльності Книжкової палати України

Основні функції Книжкової палати України визначає Стаття 27 Закону України "Про видавничу справу", ухваленого Верховною Радою України 5 червня 1997 року №318/97.

Книжкова палата України — це колектив однодумців, відданих книжковій справі, основними напрямами діяльності якого є:

1. Державна бібліографічна реєстрація та централізована каталогізація всіх без винятку видів видань, випущених в Україні.

2. Державна статистика друку, підготовка статистичних матеріалів, що відображають динаміку й тенденції у видавничій справі.

3. Аналіз тенденцій розповсюдження видавничої продукції, вивчення книжкового ринку та його регіональних особливостей.

4. Комплектування та збереження повного і недоторканого фонду Державного архіву друку — головного сховища всіх видів видань, випущених в Україні.

5. Державна стандартизація видавничої та бібліотечної справи, розроблення стандартів і контроль за їх дотриманням суб'єктами видавничої справи, а також сертифікація баз даних.

6. Розроблення та обґрунтування короткострокових і довгострокових прогнозів розвитку видавничої та бібліографічної справи в Україні.

7. Наукові дослідження у галузі бібліографії, книгознавства, соціології книги та читання, консервації та реставрації документів.

8. Наукознавчі дослідження та розроблення бібліометричних методів визначення пріоритетних напрямів і рівнів розвитку наукових досліджень.

9. Створення та видання поточних, кумулятивних і ретроспективних бібліографічних покажчиків, реферативних журналів, науково-аналітичних оглядів, друкованих карток.

10. Розроблення та експлуатація бібліографічних баз даних і мереж бібліографічної інформації.

11. Організація книгообміну.

12. Впровадження Міжнародної системи стандартної нумерації книг (ISBN), присвоєння міжнародних номерів виданням та їх реєстрація в національних і міжнародних бібліографічних базах даних; обмін інформацією на національному та міжнародному рівнях; надання послуг з питань використання ISBN.

Національне книгосховище — Державний архів друку

Інформаційно-бібліографічний ресурс Національного книгосховища є страховим фондом країни та зосереджує всі види друкованої продукції, виданої на території України з 1917 року. Протягом 1996–2001 років із Харкова до Києва було перевезено газети та аркушеву продукцію, об'єднано фонд Державного архіву друку. У 2002 році філію Книжкової палати в Харкові ліквідовано.

Станом на 1 січня 2004 року в Національному книгосховищі зберігається 12 594 684 одиниці друкованої продукції. Фонд Державного архіву друку складають (одиниць зберігання):

1. Книги та брошури — 781 089. 2. Газети — 9 549 487.

3. Періодичні та продовжувані видання — 220 736.

4. Образотворчі видання — 82 130.

5. Картографічні видання — 963.

6. Нотні видання — 17 961.

7. Аркушева продукція — 1 942 223.

8. Зарубіжні видання — 95.

За 2003 рік до державного архіву друку надійшло: книг — 14 100, газет — 83 290 (на 31 жовтня), періодичних і продовжуваних видань — 8 775, образотворчих — 193, картографічних — 192, нотних видань — 57. Усі нові надходження проходять обробку в дезінфекційній камері, переплітаються або вкладаються в спеціальні картонні коробки, формуються електронний і картковий каталоги тощо.

Державні бібліографічні покажчики, наукові та реферативні журнали

Виконуючи одну зі своїх головних соціальних функцій — державну бібліографію на основі державної реєстрації видань, що виходять в Україні, Книжкова палата інформує про ці видання у формі державних бібліографічних покажчиків — літописів. Державна бібліографічна інформація є основою для всіх інших видів науково-інформаційної та бібліографічної діяльності. Це авторитетне джерело інформації, яке доводиться до органів державної влади, організацій, установ, науковців і фахівців з метою інформаційного забезпечення науки, культури, виробництва та інших сфер суспільного життя. Інформація подається за видами видань у таких спеціальних бібліографічних покажчиках: "Літопис книг" (щомісяця); "Літопис авторефератів" (щокварталу); "Літопис журнальних статей" (двічі на місяць); "Літопис газетних статей" (двічі на місяць); "Літопис нот" (щороку); "Літопис образотворчих видань" (двічі на рік); "Літопис картографічних видань" (щороку); "Літопис рецензій" (щороку); "Нові видання України" (тричі на місяць). Окрім літописів, Книжкова палата України видає низку бібліографічних покажчиків, довідників, каталогів і журналів. Серед них науково-практичний журнал "Вісник Книжкової палати", зареєстрований ВАК України (технічні, історичні й педагогічні науки), реферативні журнали: "Політика. Політичні науки", "Економіка. Економічні науки"; щоквартальник "Календар знаменних та пам'ятних дат", "Законодавчі та нормативні документи України у сфері видавничої та бібліотечної справи", двічі на місяць друкувалися бібліографічні картки централізованої каталогізації на книги (неанотовані), довідник "Друковані засоби масової інформації України" (у 2 частинах: ч. 1. Газети; ч. 2. Журнали — найповніший всеукраїнський довідник ЗМІ, зареєстрованих в Україні); науково-допоміжний ретроспективний бібліографічний покажчик "Спецфонд Книжкової палати України (1917–1921 pp.)"; "Зміни та доповнення до УДК. 2000". Підготовлено до друку: "Англо-американські правила каталогізації"; "Словник книгознавчих термінів".

Статистика друку. Державний статистичний облік видань — одна з найважливіших функцій Книжкової палати. З метою вдосконалення системи статистичних даних про діяльність видавничої сфери Книжковою палатою розроблено проекти нової форми звітності.

Форма звітності (проект) доповнена розділом "Періодичні і продовжувані видання". Це зумовлено тим, що на сьогодні звітність про випуск цих видань державною статистикою не передбачена, і статистичні дані Книжкова палата готує на підставі лише обов'язкового примірника, який надходить до Державного архіву вкрай незадовільно, тому вони не відображають реальний стан друкованих ЗМІ.

Додано також розділ "Електронні видання" — вид видань, отримання обов'язкового примірника якого покладено на Книжкову палату згідно із Законом України "Про обов'язковий примірник документів". Розроблений проект форми звітності направлено Держкомстату в червні 2002 року на узгодження.

Велику увагу в удосконаленні статистичного обліку приділено розробленню нового програмного забезпечення, що передбачає класифікацію суб'єктів видавничої діяльності залежно від форм власності й організаційно-правової форми господарювання.

Комп'ютерна мережа Книжкової палати України належить до класу мереж із розгалуженою структурою. Її основу створено в 1996 році, а протягом наступних років відбувалося розширення та модернізація. Серцем мережі є сервер, від якого, як кровоносні судини, тягнуться гілки до всіх відділів Книжкової палати, розташованих на трьох поверхах наукового корпусу. 10 мережевих комутаторів та 6 блоків безперервного живлення забезпечують цілодобову роботу мережі, а 34 робочі станції, підключені до мережі, щоденно працюють над поповненням баз даних електронного каталогу книг, журнальних статей, реферування інформації, баз даних журналів і газет, державної статистики друку. Комп'ютерний набір і верстка видань Книжкової палати також сьогодні неможливі без локальної мережі. Друк оригінал-макетів видань на папері та плівці форматів від А5 до A3 здійснюють два принт-сервери, розташовані у відділі інформаційних систем. Ще 10 принтерів доступні для мережевого друку з комп'ютерів тих відділів, де вони знаходяться.

Користувачі локальної мережі мають змогу не лише працювати над поповненням інформаційних ресурсів Книжкової палати, а й отримувати інформацію з інформаційно-довідкового серверу Internet, що містить добірку загальнодержавних і внутрішніх нормативних документів, інші документи, необхідні в роботі Палати. Окремий сервер "Ліга-Закон", що створює ще одну гілку мережі, містить повну базу законодавства України та забезпечує працівників Палати відомостями про найновіші зміни в ньому.

З 1997 року Книжкова палата має доступ до Internet по виділеному каналу. У 2003 році ця гілка також зазнала змін — було здійснено перехід на нового провайдера Internet-послуг, організовано новий, потужніший виділений канал і підвищено швидкість доступу до 128 Кб/с. WEB-сервер Книжкової палати надає користувачам Internet повну інформацію про Книжкову палату, її історію та плани розвитку, послуги, що вона надає.

На сервері у вільному доступі виставлено повнотекстові електронні реферативні журнали "Економіка. Економічні науки", "Політика. Політичні науки" та "Історія. Історичні науки". Останній із них не має друкованого аналогу. Поштовий сервер Книжкової палати забезпечує цілодобовий зв'язок із зовнішнім світом за допомогою електронної пошти.

Інформаційні ресурси Книжкової палати перебувають у постійному розвитку, а інформаційне обслуговування набуває нових форм. У процесі розроблення знаходиться низка проектів, що виводять Книжкову палату України в число провідних інформаційних провайдерів нової видавничої системи України. Серед цих проектів є кілька з установами й фірмами Сполучених Штатів Америки. Сучасні інформаційні технології складають матеріальну основу формування зв'язків і виробничих відносин між підприємствами — елементами видавничої системи, сприяючи їхній консолідації.

Висновки

Отже, Книжкова палата України готує бібліографічну інформацію у вигляді довідок про всю видавничу продукцію, що виходить на території держави, на замовлення організацій та установ України, закордонних фірм, а також окремих громадян.

Надає платні довідково-інформаційні послуги з усіх видів видавничої продукції, використовуючи фонди Державного архіву друку, починаючи з 1917 року.

Консультує видавничі та книготорговельні структури щодо оформлення та ідентифікації друкованої продукції.

Здійснює індексацію УДК, ББК на всі види друкованих видань, надання блоків ISBN, консультацій.

Проводить складання бібліографічних покажчиків за різними тематичними напрямами з використанням генерального алфавітного каталогу Книжкової палати.

Список використаної літератури

1. Васильєв О. Інформаційні продукти та бази даних Книжкової палати України // Вісник Книжкової палати. - 1997. - № 10. - C. 10-14

2. Гуцол Г. Новітні розробки у галузі інформатизації Книжкової палати України// Вісник Книжкової палати. - 2006. - № 4. - C. 29 - 34.

3. Нелепина Г. Книжная палата Украины:История создания, проблемы и перспективы развития // Книжное обозрение. - 1999. - № 3. - C. 11-13

4. Низовий М. Організація української Книжкової Палати і початок ії статистичної роботи // Вісник Книжкової палати. - 1999. - № 3. - C. 22-23

5. Сенченко М. Книжкова палата України: вчора, сьогодні, завтра// Вісник Книжкової палати. - 2004. - № 1.(До 85-річчя з дня заснування Книжкової палати України. - C. 3 - 7

6. Федотова О. Спецфонд книжкової палати України:передумови створення,шляхи еволюції та характеристика з позицій сьогодення// Вісник книжкової палати. - 1999. - № 11. - C. 28-32

7. Чухно Н. До 80-річчя з дня заснування книжкової палати України// Вісник книжкової палати. - 1998. - № 1. - C. 5-8