Класифікація видів цін

Вступ

1. Загальна характеристика ціни та її види

2. Види цін та порядок ціноутворення

3. Види цін, які зорієнтовані на конкурентів

4. Основні класифікації цін

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ціна є невід’ємною категорією товарного виробництва, що забезпечує функціонування обмінних процесів у різних суспільно-економічних формаціях та слугує дієвим інструментом впливу на суспільне відтворення. Вона охоплює всі його стадії — від виробництва до споживання, сприяє вирішенню багатьох соціально-економічних завдань і є важливим чинником економічного розвитку. Як економічна категорія, ціна застосовується для реалізації фінансових відносин, стимулювання науково-технічного прогресу, формування структури споживання та товарообігу.

На думку М.М.Артуса, «ціна є економічним барометром господарського життя, а механізм цін являє собою серцевину ринкового регулювання». Саме тому вивчення природи цін та їхніх теоретичних засад є важливою передумовою вдосконалення господарського механізму в ринкових умовах. Сутність економічної категорії «ціна» розкривається через підходи до процесу ціноутворення.

У ринковій економіці ціна виступає ключовим регулятором її розвитку. Для виробників і споживачів вона є орієнтиром, що допомагає ухвалювати правильні рішення: що, коли і в якому обсязі виробляти чи купувати. Наприклад, підвищення ціни спонукає виробника нарощувати обсяги виробництва, задовольняючи зростаючий попит. Коли кількість покупців, готових придбати товар за вищою ціною, стабілізується, на ринку досягається рівновага між попитом і пропозицією. У цьому випадку ціна виконує стимулюючу та синхронізуючу функції.

1. Загальна характеристика ціни та її види

Ціна одиниці продукції (або окремої послуги) складається з певних елементів, які відображають структуру відповідних видів цін, що використовуються різними суб’єктами господарювання.

У таблиці 1 наведено процес формування ціни на товари, що рухаються від виробника до споживача.

Таблиця 1

Типові складові ціни

У господарській практиці використовується значна кількість видів цін, які виокремлюються за різними класифікаційними ознаками (або без них). Основні види цін і тарифів, що виділяються за певними ознаками, представлено на рис.1 [2, c. 53-54].

За ознакою рівня встановлення та регулювання розрізняють централізовано-фіксовані, регульовані, договірні та вільні ціни.

Централізовано-фіксовані ціни визначаються державою на ресурси, що суттєво впливають на загальний рівень і динаміку цін; на товари та послуги соціального значення, а також на продукцію (послуги), виробництво якої зосереджено на підприємствах-монополістах.

Рівень договірних цін визначається на основі домовленості між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) щодо конкретної партії товару.

Вільні ціни встановлюються підприємством (організацією) самостійно. Однак держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни через антимонопольну політику, регулювання оподаткування та кредитування окремих груп суб’єктів господарювання.

Залежно від особливостей купівлі-продажу та сфери економіки розрізняють світові, оптові, закупівельні та роздрібні ціни, а також тарифи на перевезення вантажів і пасажирів, надання платних послуг.

Світові ціни — це грошовий вираз міжнародної вартості товарів, що реалізуються на світовому ринку. Вони визначаються: для одних товарів — рівнем цін країни-експортера; для інших — цінами бірж та аукціонів; для багатьох готових виробів — цінами провідних світових фірм.

Оптові (відпускні) ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються з урахуванням: фактичних витрат на виробництво (собівартості); прибутку підприємства (з огляду на кон’юнктуру ринку та якість продукції); податку на додану вартість; акцизів (для підакцизних товарів); ліцензійного збору (для алкогольної продукції).

Закупівельні ціни використовуються постачально-збутовими, заготівельними організаціями, оптово-посередницькими фірмами, підприємствами оптової торгівлі та іншими юридичними особами, що здійснюють торговельну діяльність. Вони включають оптову (відпускну) ціну виробника, ПДВ, акцизний та ліцензійний збори, а також витрати цих підприємств на закупівлю, зберігання, фасування, транспортування та реалізацію продукції, а також прибуток, необхідний для нормальної діяльності.

Роздрібні ціни визначаються самостійно торговельними підприємствами, закладами громадського харчування та іншими юридичними особами, що продають товари чи надають послуги населенню, згідно з кон’юнктурою ринку та якістю товару (послуг), виходячи з вільної ціни закупівлі.

Окрему групу цін становлять тарифи. Тарифи вантажного та пасажирського транспорту — це плата за перевезення вантажів і пасажирів, яку стягують транспортні підприємства з відправників і населення. Тарифи на платні послуги визначають розмір оплати послуг із побутового обслуговування населення, послуг банків і зв’язку, юридичних, консультаційних та інших послуг, що надаються фізичним та юридичним особам.

У сучасній практиці також застосовуються ринкові ціни, які виокремлюються без певної класифікаційної ознаки. Основні з них (з короткою характеристикою) наведено на рис.2 [7, c. 68-70].

2. Види цін та порядок ціноутворення

Залежно від способу встановлення, суб'єктів ціноутворення, сфери застосування та відповідно до чинного законодавства України використовуються різні види цін і тарифів. За способом встановлення вони поділяються на:

вільні ціни і тарифи, які, своєю чергою, поділяються на договірні та встановлювані самостійно підприємствами й організаціями. Вільні ціни і тарифи застосовуються на всі види продукції, товарів і послуг, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання;

державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Державне регулювання здійснюється шляхом встановлення: а) державних фіксованих цін (тарифів); б) граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від фіксованих цін. Такі ціни встановлюються на ресурси, що суттєво впливають на загальний рівень і динаміку цін, на соціально значущі товари та послуги, а також на продукцію підприємств-монополістів.

Державні ціни мають враховувати середньогалузеву собівартість продукції та забезпечувати мінімальний рівень рентабельності. Якщо цей рівень не досягається, держава повинна надавати дотації за умови, що продукція є суспільно необхідною [2, c. 157-158].

Крім зазначених методів, Кабінет Міністрів України може запроваджувати інші методи державного регулювання цін.

Індикативні ціни — це ціни на товари, що відповідають рівню цін, які склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції, з урахуванням умов поставки та розрахунків, визначених згідно із законодавством України [6, c. 44-45].

Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України може запроваджувати індикативні ціни на товари:

• щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи або розпочато антидемпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межами;
• щодо яких застосовуються спеціальні імпортні процедури відповідно до ст. 19 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність";
• щодо експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування;
• щодо експорту яких встановлено спеціальні режими;
• експорт яких здійснюється у порядку, передбаченому ст. 20 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність";
• в інших випадках на виконання міжнародних зобов'язань України.

Індикативні ціни розробляються Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України та уповноваженими ним організаціями на основі аналізу інформації, отриманої від митних, фінансових, статистичних державних органів, банківських, інформаційних та інших установ України, а також з інших джерел, за відповідними методиками. При цьому враховуються стандарти якості товарів, чинні в Україні та визнані у світовій практиці, умови поставки і розрахунків, стан кон'юнктури зовнішніх та внутрішніх ринків, цінова інформація та прогнози щодо можливих цінових коливань, контрактна практика щодо певного товару на відповідному ринку та інша інформація кон'юнктурно-цінового характеру.

Рішення про запровадження індикативних цін приймає та переліки індикативних цін затверджує Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України.

Залежно від того, коли і кому реалізуються продукція та товари, всі ціни (вільні, державні фіксовані та регульовані) поділяються на оптові та роздрібні.

Оптові (відпускні) ціни застосовуються при розрахунках між підприємствами-товаровиробниками та споживачами (покупцями) продукції. Оптова ціна включає собівартість, прибуток (норматив прибутку) і податок на додану вартість. Якщо продукцію віднесено до підакцизних, до ціни включається акцизний збір — непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. У такому разі ПДВ обчислюється з урахуванням суми акцизного збору.

При реалізації продукції через посередників за вільними цінами до ціни включаються також постачальницько-збутові надбавки (націнки), граничний розмір яких може обмежувати держава.

Роздрібні ціни формуються на основі оптової ціни шляхом включення торговельної надбавки (націнки). Ці ціни застосовуються у відносинах між підприємствами торгівлі та населенням.

При розрахунках за сільськогосподарську продукцію, продану сільськогосподарськими товаровиробниками, застосовуються закупівельні ціни [5, c. 146-147].

3. Види цін, які зорієнтовані на конкурентів

У ринковій економіці більшість цін формується в умовах вільної конкуренції, тобто під впливом співвідношення попиту і пропозиції. Такі ціни можна вважати конкурентними.

Серед конкурентних цін можна виділити ціни, що встановлюються для завоювання лідерства на ринку. Деякі підприємці можуть свідомо знижувати ціни нижче ринкових, щоб перемогти конкурентів. Однак таке явище не може бути тривалим. До таких заходів вдаються лише ті підприємці, які мають «запас міцності», що ґрунтується на передовій техніці, технології та значних фінансових ресурсах.

Ринкова економіка не може повністю уникнути монопольних цін. Це, як правило, ціни, що встановлюються монополістами на рівні, вищому, ніж ціни виробництва. Монополії встановлюють вищі ціни збуту своїх товарів і нижчі ціни на придбання товарів у інших фірм.

На відміну від конкурентних, монопольні ціни встановлюються в умовах відсутності вільної конкуренції. Монополістові не доводиться боротися за місце на ринку, він сам визначає кількість товару та його ціну. Оскільки конкуренції немає, немає й необхідності модернізувати виробництво та впроваджувати нові технології.

Держава з ринковою економікою прагне обмежити монопольні ціни, розробляючи антимонопольне законодавство. Проте повністю усунути монополію в усіх галузях неможливо. У більшості випадків монополія зберігається за державою. Це підприємства зв'язку, приватизація яких недоцільна, оскільки це загрожує хаосом у важливій галузі. У державній власності залишаються, як правило, видобуток цінних металів, виробництво алкогольних напоїв, оборонна промисловість [12, c. 72-74].

4. Основні класифікації цін

1. Ціни класифікуються за різними напрямками.

За сферами товарного обслуговування:

- оптові ціни, за якими підприємства реалізують у великих обсягах продукцію промислово-технічного та споживчого призначення (між галузями в оптовій сфері та з оптової в роздрібну). За наявності розгалуженої мережі споживання оптимізувати продаж дозволяють посередницькі оптові фірми чи організації (постачальницько-збутові організації, товарні біржі). Якщо потреби в посередниках немає, постачальники і споживачі встановлюють прямі господарські зв'язки;

- роздрібні ціни, за якими товари реалізуються кінцевому споживачу (в основному населенню) в обмеженій кількості;

- закупівельні ціни, за якими держава купує продукцію в сільськогосподарських підприємств (фермерів);

- ціни і тарифи на послуги. Тарифи можуть відноситися до сфери оптової торгівлі (наприклад, вантажні транспортні тарифи, фрахт) і роздрібної (пасажирські тарифи).

2. За способом відображення транспортних витрат:

- ціни франко-відправлення (на товари обмеженого виробництва і розгалуженої мережі споживання), що включають транспортні витрати до пункту магістрального транспорту (порту, залізничної станції), витрати на інший шлях покриває покупець;

- ціни франко-призначення, що включають транспортні витрати до пункту призначення.

За формами продажів:

- контрактні (договірні) ціни — ціни фактичної домовленості між продавцем і покупцем;

- біржові котирування — це рівень ціни товару, реалізованого через біржу. Ціна біржового товару складається з біржового котирування і надбавки (знижки) за якість, віддаленість від місця постачання;

- ціни ярмарків і виставок (часто пільгові);

- аукціонні ціни, що відображають хід продажів на аукціонах (розрізняють стартові ціни і продажні).

Аукціони (публічні торги) бувають трьох типів:

1. З підвищенням ціни (товар продають за ціною, найвищою із запропонованих покупцями);

2. Вейлингові торги (ціна пропозиції найвища, на екрані-циферблаті стрілки мають зворотний хід, покупець натисканням кнопки визначає свою ціну);

3. З подачею заявок у запечатаних конвертах, при цьому відсутня можливість порівняння з запитами інших покупців.

За стадіями продажу:

- ціни пропозиції (ціни продавця, або стартові), за якими продавець бажає продати товар. Як правило, це верхня межа діапазону можливих цін цього товару (за винятком аукціонних і цін підряду), що коригується в ході переговорів з покупцем. Для деяких товарів (машин, устаткування) ціни пропозиції — єдине джерело інформації про рівень цін на ринку;

- ціни попиту, за якими покупець зацікавлений придбати товар;

- ціни реалізації (угоди, продажу, покупки) — фактичні, або номінальні, ціни. Їх варто відрізняти від реальних, співвіднесених з рівнем доходу суспільства чи загальним рівнем цін [8, c. 93-95].

3. За ступенем регулювання:

- жорстко фіксовані (основний тип цін в умовах адміністративно-командної економіки);

- регульовані (допускаються зміни у визначених межах, установлюються державою, як правило, на продукти підвищеного соціального призначення);

- вільні (не піддані прямому втручанню, формуються відповідно до кон'юнктури ринку).

За ступенем стійкості в часі:

- тверді: установлюються при укладенні договору на весь термін дії;

- рухливі: зафіксована в договорі ціна змінюється в момент постачання, якщо змінилася ринкова ціна товару, установлена за обговореним у контракті джерелом;

- ковзні: у договорі встановлюється вихідна ціна й обмовляється порядок (формула) внесення виправлень у разі зміни вартості ціноутворюючих факторів. Змінні ціни застосовуються до товарів, що вимагають тривалого терміну виготовлення;

- з наступною фіксацією: у договорі визначаються умови фіксації і принцип визначення рівня ціни: періодичність фіксації, база фіксації, терміни узгодження і здійснення фіксації.

Як базову ціну, орієнтир для внесення виправлень чи фіксації рівня ціни при укладенні угоди використовуються:

1. Розрахункові ціни, що встановлюються постачальником для кожного конкретного замовлення з урахуванням його технічних і комерційних умов;

2. Довідкові ціни, що публікуються в довідниках, каталогах, періодичних виданнях. Як правило, це середні ціни фактичних угод за певний період, експертні оцінки, біржові котирування, ціни пропозицій великих фірм тощо;

3. Ціни прейскурантів і цінників. Прейскуранти випускаються, як правило, виробником для готових виробів, розсилаються клієнтам, включають ціни для кінцевих користувачів, стабільні знижки в розрізі всієї чи частини товарної номенклатури фірми. При необхідності частої зміни цін прейскуранти доповнюються вкладишами з коефіцієнтами змін.

4. Крім перерахованих, виділяють й інші види цін, наприклад:

- трансферні (внутрішньофірмові — для обміну між цехами одного підприємства, дочірніми фірмами, закордонними філіями, конфіденційні);

- світові (виступають як умовна середня вартість товарів, реалізованих у декількох країнах, на практиці, як правило, модальні, тобто ціни окремих країн — основних виробників товару) [11, c. 54-56].

Базовий, або встановлений, рівень ціни може бути скоригований різними видами знижок (націнок). Найбільшого поширення набули такі:

- знижки за оплату готівкою;

- сезонні знижки за покупку поза сезоном;

- знижка за кількість або серійність при покупці кількості товару, що збільшується порівняно із заздалегідь визначеною;

- знижка за оборот (бонусна) за певною шкалою залежно від обороту, досягнутого протягом погодженого сторонами терміну;

- дистриб'юторські та дилерські знижки постійним посередникам по збуту;

- постійним клієнтам за «вірність»;

- сконто — за попередню оплату;

- спеціальні знижки на пробні партії та замовлення;

- знижки за повернення раніше купленої в цієї фірми застарілої моделі (або знижки при обміні на модернізовану модель);

- знижки при продажу старих товарів;

- експортні знижки іноземним покупцям понад знижки, надані на внутрішньому ринку;

- знижки за втрати при усушці, утрушуванні, сортуванні, за підвищену кількість бруду (сухофрукти), втрати рідких товарів при транспортуванні, випарі (молоко в цистернах), важкоусувані залишки (мед), надлишковий вміст вологи (бавовна, вовна);

- надбавка за індивідуальність замовлення;

- надбавка за підвищену якість;

- надбавка за розстрочку платежу;

- надбавка за додаткові послуги;

- націнки за упакування, тару [4, c. 105-107].

В умовах розвинутого ринку основним видом цін є вільні від твердого регулювання ціни, а ціноутворення стає інструментом маркетингу. Вироблення цінової стратегії насамперед залежить від цілей, які фірма переслідує на ринку. Це, як правило, максимізація прибутку чи частки на ринку, досягнення стабільного положення. У процесі ціноутворення враховуються такі фактори, як попит (закон попиту, цінова еластичність попиту, психологічне сприйняття ціни), повні та граничні витрати, ціни і можливості конкурентів, вплив інших учасників каналу товару, законодавчі обмеження цін, різні характеристики товару.

Вільна калькуляція ціни не означає її повної стихійності та некерованості. У більшості розвинутих країн світу на різних етапах економічного розвитку проводилася політика поєднання регульованих і вільних цін. Наприклад, у Німеччині та США лише в 70-х роках були скасовані вертикально фіксовані (засновані на твердих договорах між промисловістю і торгівлею) ціни, постійно знижується роль цін, що рекомендуються (торгові фірми можуть трохи змінювати рівень цін, пропонований виробником при постачаннях).

Зниження частки фіксованих цін супроводжується зростанням ефективності економічного (податкового) регулювання цін. ПДВ використовується більш ніж у 40 країнах світу (у 17 членах ЄЕС) і вважається ефективною формою оподаткування завдяки універсальності, стимулюванню зростання доходів, а не витрат. У Франції, наприклад, з 1989 р. діють три ставки ПДВ:

5,5% — на товари і послуги першої необхідності;

18,6% — на всі товари;

28% — на предмети розкоші, алкоголь, тютюн.

За згодою в рамках ЄС надалі залишаться тільки дві ставки — нормальна і знижена. Крім того, від сплати ПДВ звільняються дрібні підприємства, деякі види благодійної діяльності, пільги по ПДВ мають підприємства, що випускають продукцію соціального характеру та інвестують у науку.

Крім економічного регулювання цін, широко застосовується система адміністративних (законодавчих) заходів. Порушники піддаються судовому покаранню у вигляді штрафу чи тюремного ув'язнення. Наприклад, у США законодавчо заборонені цінові угоди між виробниками, оптовою і роздрібною торгівлею, контролювання виробниками й оптовиками роздрібних цін на свої товари. В Австрії міністр економіки встановлює або верхню межу цін соціально значущих товарів і послуг, або «ножиці» цін. Контроль здійснюють місцеві органи самоврядування і «соціальні партнери» (профспілки та ін.). У Франції широко застосовуються зобов'язання між фінансовою адміністрацією і конфедераціями підприємств, що визначають граничні рівні чи індекси цін на деякі товари, поліпшення якості як умова зростання цін на нову продукцію тощо. Для посилення контролю держава субсидіює асоціації споживачів.

Залежно від галузей, що обслуговуються, і сфер економіки ціни класифікуються таким чином:

• оптові ціни;
• закупівельні ціни;
• ціни на будівельно-монтажні роботи і послуги;
• тарифи вантажного і пасажирського транспорту;
• роздрібні ціни;
• тарифи на платні послуги, що надаються населенню;
• ціни, що обслуговують зовнішньоторговельний оборот;
• надбавки, знижки, націнки у сфері обігу [13, c. 114-117].

Висновки

Основними чинниками, що визначають ціни на товари (продукцію, послуги), переважно є:

• гнучкість попиту: зростання цін зумовлює зменшення попиту і навпаки;
• високі технічні параметри та низька вартість експлуатації: вони важливі для потенційного покупця не менше, ніж ціна;
• орієнтація на отримання прибутку та оцінка потенційних покупок з огляду на їхню ефективність: чинники, що впливають на вибір товару покупцем, за ступенем важливості розміщуються в такій послідовності: якість, технічне обслуговування, ціна;
• можливість надати готовому виробу більшої привабливості для покупців: доступні ціни, узгоджені з показниками якості товару, є привабливішими для потенційних покупців.

Об'єктивно діють і специфічні чинники ціноутворення на основні види продукції виробничо-технічного призначення (сировину, основні й допоміжні матеріали, вузли та агрегати, основне й допоміжне устаткування). Розглянемо їх детальніше.

• Сировина підлягає лише тій обробці, яка полегшує її використання чи транспортування або приводить її у відповідність із чинними стандартами. При реалізації сировинних товарів на ринку ціни на них встановлюються з урахуванням вимог стандартів, обсягу попиту та продажу.
• Основні матеріали, як правило, купують відповідно до специфікації, опрацьованої на базі чинних стандартів. Саме наявність затверджених у встановленому порядку стандартів є головним чинником ціноутворення на основні матеріали.
• Допоміжні матеріали виконують на різногалузевих підприємствах майже однакові функції і у зв'язку з цим мають стійкий попит. Тому на встановлення ціни на такі матеріали впливають існуючий попит, їхні якісні показники та обсяги виробництва.
• У зв'язку з природним прагненням покупців максимально обмежити кількість постачальників вузлів та агрегатів, останні зазвичай купують у виробників, які встановлюють ціну на них з урахуванням іміджу своєї продукції на ринку. Іноді деякі вузли та агрегати є досить помітними в готовому виробі, що дає змогу покупцям використовувати відомі на ринку марки таких виробів для стимулювання збуту власної продукції за вигідною для них ціною.
• У цінах на основне устаткування враховується його універсальність або, навпаки, спеціалізація. Що вища спеціалізація устаткування, то суворіші вимоги як до експлуатаційних параметрів, так і до ціни. За ринкових умов господарювання виробники основного устаткування можуть кредитувати своїх покупців, включаючи продаж на виплат та лізинг.
• Ціна одиниці допоміжного устаткування завжди є помітно нижчою за ціну на основне устаткування. За умови зростання обсягів виробництва та збуту такого устаткування з'являється можливість подальшого зниження ціни.

Список використаної літератури

1. Азарян О. Маркетинг: принципи та функції: Навч. посіб. для студ. вищ. навч закл. / Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М.І.Туган-Барановського / Олена Михайлівна Азарян (ред.). — 2. вид., перероб. і доп. — К. : НМЦВО МОіН України, 2001. — 319с.

2. Антошкіна Л. Маркетинг: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни для підгот. бакалаврів за напрямом 0501 "Економіка і підприємництво" / Бердянський ін-т підприємництва — Донецьк : Юго-Восток, 2006. — 171с.

3. Астахова І. Маркетинг: Навч. посіб. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : Видавництво ХНЕУ, 2006. — 208с.

4. Балабанова Л. Маркетинг: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. — Донецьк, 2002. — 562с.

5. Буряк П. Маркетинг: Навчальний посібник/ Петро Буряк, Борис Карпінський, Яніна Карпова,; М-во освіти і науки України, Львівська держ. фінансова акад.. - К.: ВД "Професіонал, 2005. - 318 с.

6. Гірченко Т. Маркетинг: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Тетяна Гірченко, Олена Дубовик,; Мін-во освіти і науки України, Національний банк України, Львівський банківський ін-т. - К.: ІНКОС: Центр навчальної літератури, 2007. - 254 с.

7. Гончаров С. Маркетинг: кредитно-модульна сист. орг. навч. процесу / Національний ун-т водного господарства та природокористування — Рівне : НУВГП, 2007. — 364с.

8. Горєлов Д. Маркетинг: навч.-метод. посіб. для практ. і семінарських занять / Харківський національний автомобільно-дорожній ун-т — Х. : ХНАДУ, 2007. — 120c.

9. Земляков І. Основи маркетингу: Навчальний посібник/ Ігор Земляков, Ігор Рижий, Василь Савич,; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 352 с.

10. Крамаренко В. І. Маркетинг: Навчальний посібник/ В. І. Крамаренко, Б. І. Холод та ін.. - К.: ЦУЛ, 2003. - 257 с.

11. Ляшенко Г. Маркетинг: Навч.-метод. посібник / Державна податкова адміністрація України; Академія держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2003. — 124с.

11. Маркетинг у прикладах і завданнях: Навч. посібник / За ред. С. М. Ілляшенка. - Суми: Університетська книга, 2006. - 399 с.

12. Маркетинг для магістрів: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С.М. Ілляшенко (ред.). — Суми : Університетська книга, 2008. — 928c.

13. Маслова Т. Маркетинг. /Татьяна Маслова, Светлана Божук, Лариса Ковалик,; Ред. В. Усманов. - СПб.: Питер; М.; Харьков; Минск, 2001. - 128 с.

14. Старостіна А. Маркетинг: Навчальний посібник/ Алла Старостіна, Дмитро Черваньов, Олександр Зозульов,. - К.: Знання-Прес, 2002. - 192 с.

15. Щербань В. Маркетинг: Навчальний посібник/ Володимир Щербань,; М-во освіти і науки України, Черкаська академія менеджменту. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 202 с.