Класичне страхування життя

Вступ

У системі класифікації страхування за об'єктами особисте страхування виокремлюється в самостійну галузь. Воно спрямоване на надання страхових послуг як фізичним особам (громадянам та членам їхніх родин), так і юридичним (наприклад, страхування працівників підприємств від нещасних випадків за рахунок коштів роботодавця). Такі послуги забезпечують страховий захист страхувальників (застрахованих) у випадку настання несприятливих подій, що загрожують їхньому життю та здоров'ю.

Особисте страхування має чимало спільних рис із соціальним страхуванням, особливо щодо об'єктів захисту громадян. Однак між ними існують і суттєві відмінності. Ключова з них полягає у джерелах формування страхових фондів: для особистого страхування це переважно індивідуальні доходи громадян, тоді як соціальне страхування фінансується з коштів підприємств, установ та організацій.

Особисте страхування охоплює такі страхові ризики: смерть страхувальника (застрахованого); тимчасова втрата працездатності; постійна втрата працездатності; завершення активної трудової діяльності у зв'язку з виходом на пенсію; дожиття страхувальника (застрахованого) до закінчення строку страхування.

Головна мета страхування життя — накопичення коштів для фінансової впевненості, тому цей вид страхування також називають накопичувальним. Він принципово відрізняється від інших ризикових видів страхування тим, що кошти повертаються людині — як у разі смерті застрахованої особи, так і у випадку її дожиття до дати, визначеної договором.

1. Ризики при страхуванні життя

Проведення особистого страхування супроводжується певними складнощами. Зокрема, досить важко правильно оцінити ризики, що приймаються на страхування. Тому таке страхування фактично передбачає встановлення умовної страхової суми, яка лише приблизно відображає можливий збиток від страхового випадку.

Поділ страхування на підгалузі визначається сукупністю ризиків, які вони охоплюють, тривалістю дії договорів, а також порядком накопичення коштів для страхових виплат. З огляду на це, страхування життя, яке характеризується поступовим накопиченням коштів протягом дії договору, об'єднує накопичувальні види особистого страхування, тоді як страхування від нещасних випадків та медичне страхування належать до ризикових.

Ризики, притаманні страхуванню життя, пов'язані з невизначеністю тривалості життя для кожного окремого страхувальника. Наприклад, коротке життя годувальника сім'ї створює серйозні проблеми для його дружини та дітей. Водночас тривале життя породжує питання фінансового забезпечення в похилому віці.

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії у разі смерті страхувальника (застрахованого) протягом дії договору або його дожиття до обумовленого строку. Додатково в договорі може бути передбачена відповідальність страховика при дожитті застрахованої особи до певної події (наприклад, одруження, народження дитини) або у разі втрати здоров'я від нещасного випадку.

Світовий досвід свідчить, що страхування життя завжди вважалося вигідним вкладенням коштів. Страхувальник (застрахований) може розраховувати на страхову суму або пенсію при дожитті до закінчення договору, що є ефективним засобом накопичення. Крім того, страхування життя слугує захистом спадщини, оскільки дозволяє передбачити наслідки своєї смерті для близьких та визначити частку спадщини для кожного з них. Таким чином, страхування життя полегшує передання майна та створює грошові фонди для різних потреб (наприклад, витрат на поховання чи успадкування).

Крім того, широке поширення страхування життя сприяє зниженню соціальної напруги та зменшенню навантаження на соціальний бюджет держави. Довгострокові договори страхування життя, які можуть укладатися на 10, 20 і навіть 40 років, дозволяють накопичувати значні страхові фонди. Тимчасово вільна частина цих фондів може використовуватися як інвестиційне джерело в народне господарство, що сприяє стабілізації фінансового стану країни.

Договори страхування життя мають свої особливості. При страхуванні життя відповідальність страхової компанії настає у разі смерті страхувальника (застрахованого) з будь-якої причини, а не лише від нещасного випадку, як при страхуванні від нещасних випадків. Такий договір вважається договором приєднання, оскільки його умови, особливо загальні, розробляються виключно страховиком. Страхувальник погоджується на запропоновані умови. Це також договір доброї волі, оскільки в його основі лежить довіра між сторонами. Наприклад, страхувальник при укладенні договору зобов'язаний чесно відповідати на поставлені запитання, інакше договір може бути визнаний недійсним.

За умовами договору страхова компанія зобов'язується виплатити страхувальникові (застрахованому, вигодонабувачеві) фіксовану страхову суму чи пенсію або погасити кредит, взятий страхувальником для придбання товару. Фіксована сума виплачується вигодонабувачеві у разі смерті застрахованої особи. Також фіксована виплата передбачена при дожитті страхувальника (застрахованого) до закінчення дії договору. Крім того, за умовами договору страхувальник (застрахований) може в обумовлений період або при досягненні певного віку отримувати пенсійні виплати [7, c. 41-43].

2. Система проведення страхування життя

Основними страховими випадками при страхуванні життя є дожиття до закінчення строку страхування або смерть страхувальника (застрахованого) протягом його дії. Тому страховій компанії необхідно визначити ймовірність настання цих подій. Врахування цього моменту дозволяє досягти еквівалентності відносин між страховиком та страхувальником і забезпечити страховикові міцну фінансову основу діяльності. Важливе місце у вирішенні цього завдання займає вимірювання норм смертності. Для цього складають таблицю смертності, яка базується на показниках статистичного обліку населення або матеріалах самої страхової компанії. Таблиця смертності містить розрахункові показники, що характеризують смертність населення в різних вікових групах та доживаність при переході до наступної вікової групи. Вона показує, скільки років у середньому може прожити людина з-поміж тих, хто народився, або тих, хто досяг певного віку. Для страховика, який займається страхуванням життя, важливо знати фактори, що впливають на смертність населення: вік, професію, місце проживання, стать. При розробці умов страхування необхідно враховувати, що найбільше людей помирає в дитячому віці, до 25 років смертність зменшується, а потім поступово зростає. Залежно від професії громадянин може підлягати більшому або меншому ризику втрати здоров'я і життя. Наприклад, ризик каліцтва або смерті в акробата значно вищий, ніж у службовця. Стать потенційних страхувальників також має значення: статистика свідчить, що чоловіча смертність вища за жіночу. Місце проживання також впливає на тривалість життя: різні умови проживання в сільській і міській місцевостях, у відносно чистих і забруднених екологічних зонах. Отже, при розробці умов страхування та визначенні розміру плати за страхову послугу страховик має враховувати всі ці фактори.

Достовірно побудована таблиця смертності є надзвичайно важливою для кожної страхової компанії, оскільки саме від неї залежить розмір премії та резерви премії.

Порівнюючи таблиці смертності всього населення з таблицями, розробленими страховими компаніями, можна зробити висновок, що останні є точнішими, хоча простір спостережень при цьому обмежений. Кожна страхова компанія має можливість використовувати точніші дані щодо своїх страхувальників (застрахованих) та видів страхування, в яких вони беруть участь. Вищим показникам смертності мають відповідати й вищі за розміром премії. Страхові премії слугують страховику для формування фондів, які забезпечували б виконання взятих зобов'язань перед страхувальниками. Використовуючи накопичені фонди, страхова компанія може отримати певний дохід, розмір якого залежить від суми, внесеної до фонду, часу її перебування в обігу та норми дохідності. Встановлена страховиком норма дохідності суттєво впливає на розмір тарифної ставки [3, c. 66-68].

Як страховикові, так і страхувальникові важливо знати суму внеску, який має бути сплачений на даний час. Проте його розмір особливо турбує страховика, оскільки він дбає про нагромадження необхідної суми для здійснення виплати до закінчення строку страхування. Оскільки протягом людського життя ймовірність настання смерті змінюється, має змінюватися й розмір премії протягом дії договору страхування. Але такий підхід ускладнює технічну роботу страхової компанії та майже унеможливлює сплату премії зі збільшенням віку страхувальника (застрахованого). Тому премії, які сплачують страхувальники, мають характер постійних за розміром внесків і є незмінними протягом усього часу дії договору страхування. Такий підхід сприяє нагромадженню певних сум у вигляді страхових резервів і забезпечує страховикові можливість подальшого виконання зобов'язань перед страхувальниками. Їх розмір істотно залежить від точності складеної таблиці смертності, що є основою для розрахунку тарифів, та від встановленої норми дохідності.

Дострокове припинення дії договору страхування з ініціативи страхувальника призводить до зміни початкових відносин між ним і страховиком. У цьому випадку страховик має сплатити страхувальникові певним чином обчислену викупну суму. Але за умовами договору такий обов'язок може й не покладатися, якщо договір триває недовго. Страховик не має змоги повернути страхувальникові всю зарезервовану під час дії договору суму премій. Страхування охоплює певне коло страхувальників, і коли його залишає навіть один із них, порушується вся система, на якій базується страхування. Передчасне припинення договору призводить до того, що страхова компанія недоодержує певну суму премій, яку планувала використати на здійснення виплат. До того ж витрати страховика, пов'язані з обслуговуванням договорів страхування, передбачалося поділити на цілий ряд років, а переривання договору робить це неможливим.

Страхова компанія пропонує страхувальникові, якого спіткали труднощі зі сплатою внесків, зменшити їх розмір або розмір страхової суми (і припинити сплату внесків). Така операція, по суті не вигідна для страховика, називається редуціюванням.

Світова страхова практика поділяє страхування життя на страхування капіталів та страхування рент. Страхування капіталів передбачає можливість укласти договори з умовою виплати певної суми при дожитті страхувальника до зазначеного в договорі строку (події) або в разі його смерті. Страхування капіталів передбачає створення нових капіталів. Великим попитом у страхувальників користується змішане страхування життя, згідно з умовами якого передбачається виплата, якщо страхувальник доживе до зазначеного строку (віку) або помре протягом дії договору страхування.

Щодо рентного страхування, то певна обумовлена договором частка виплачується страхувальникові (застрахованому) у вигляді регулярних періодичних виплат, а загальна сума останніх залежить від тривалості його життя [5, c. 59-61].

3. Основні види страхування життя

Класифікація страхування за об'єктами передбачає поділ його на види. Це дозволяє страховикам розробляти єдині правила страхування певних об'єктів від характерних для них ризиків, застосовувати методи розрахунку тарифів, розроблені для різних видів страхування, та визначати особливості формування резервів страхової компанії.

Практика радянського страхування передбачала такі види страхування життя: змішане страхування життя, страхування дітей, страхування до вступу в шлюб (весільне), довічне страхування і страхування додаткової пенсії.

Оцінюючи зацікавленість страхувальників у цих видах страхування, можна сказати, що вони були популярними (за винятком довічного страхування), давали змогу захистити себе або своїх дітей від різних несприятливих подій (травма, інвалідність, смерть), накопичити певну суму до закінчення строку договору страхування або певної події (вступ у зареєстрований шлюб, вихід на пенсію).

Страхування життя є дуже важливим напрямком діяльності на переважній більшості страхових ринків економічно розвинених країн світу. Потреба розвивати його надалі існує і в Україні. Україна вже має певний досвід щодо страхування життя за умов ринкової економіки. Цей досвід пов'язаний, зокрема, з ухваленим у травні 1993 року Декретом Кабінету Міністрів України "Про страхування", який передбачив формування страхових резервів зі страхування життя на загальних засадах, не враховуючи його особливостей, а через це не забезпечив страховикам можливості формувати резерви в обсязі, достатньому для здійснення майбутніх виплат. Окрім того, цей документ не висував вимог до переліку страхових випадків, які можуть бути передбачені договорами страхування життя, до обсягу зобов'язань страховика тощо. Така ситуація призвела до виникнення значних проблем у сфері страхування життя, де почали впроваджуватися види страхування, які з ним нічого спільного не мали. Зрештою цьому важливому напрямку страхового захисту було завдано значної шкоди, страхувальники зневірилися в його дієвості та реальності. Довелося вживати заходів щодо виправлення ситуації, яка склалася. Так, у жовтні 1995 року Укрстрахнагляд затвердив Тимчасову методику формування резервів зі страхування життя. Цей документ визначив загальні вимоги до умов договорів страхування життя та термінів їх дії, установив перелік страхових випадків, які можуть бути передбачені такими договорами. Тимчасова методика визначила порядок розрахунку нетто-тарифів зі страхування життя, урахувавши його особливості як виду діяльності.

При формуванні страхового ринку України в цілому практика страхування життя базувалася на вже відомих і популярних у населення видах страхування. Дуже популярним як у колишньому СРСР загалом, так і в Україні зокрема, було змішане страхування життя, що, як і інші види страхування, давало впевненість в одержанні страхової суми як у разі закінчення дії договору, так і в разі настання інших обумовлених у договорі подій [10, c. 261-263].

Страхування дітей можна назвати різновидом змішаного типу страхування життя. Страхувальниками з цього виду страхування є батьки та родичі дитини, які укладають договори страхування і сплачують страхові внески. Вік і стан здоров'я страхувальника взагалі не має значення при укладанні договору страхування, але страхові компанії можуть щодо них зробити певні застереження. Крім того, договори страхування дітей можуть бути укладені й юридичними особами - підприємствами, установами, організаціями, де працюють їхні батьки.

При укладенні договору страхування враховується вік застрахованої дитини. На страхування приймаються діти віком від дня народження до 15 років (страхова компанія може обумовити й інші вікові межі). Щодо стану здоров'я дитини звичайно не робляться застереження при укладанні договору страхування. Договір страхування укладається на підставі заяви страхувальника встановленої форми. Укладаючи договір страхування, страхувальник насамперед цікавиться можливістю накопичити до закінчення договору страхування певну суму. Здебільшого договори страхування дітей укладаються на дожиття до закінчення строку страхування. Договором страхування передбачається також виплата страхової суми у випадку смерті застрахованої дитини, при втраті нею здоров'я від нещасного випадку, який стався в період дії договору страхування тощо. При укладанні договору страхування за домовленістю сторін визначається розмір страхової суми. При цьому страхова компанія може обумовити й мінімально можливий її розмір.

Розмір страхового внеску залежить від розміру страхової суми і тарифної ставки, яка, в свою чергу, залежить від віку застрахованого, а також від строку страхування. Страховий внесок може бути сплачений за один раз, щорічно, щоквартально або щомісячно, готівкою чи безготівкове.

Договір страхування набирає сили після надходження першого (або одноразового) внеску на рахунок страхової компанії чи після сплати першого (або одноразового) внеску готівкою працівникові страхової компанії.

Максимальний строк страхування дорівнює 18 рокам, якщо вік дитини на момент укладання договору страхування становить до 6 місяців. В інших випадках він визначається як різниця між 18 роками і віком дитини на момент укладення договору. Мінімальний строк дії договорів страхування життя, в тому числі і страхування дітей, в Україні становить нині 3 роки [6, c. 67-69].

Застрахований або страхувальник мають право на одержання страхової суми після закінчення строку дії договору. Розмір суми, яку страхова компанія виплачує за наслідки нещасного випадку, визначається з урахуванням ступеня розладу здоров'я. Максимальна сума виплати передбачається при стійкому розладі здоров'я. При цьому враховується стійкий розлад здоров'я, що спостерігається лише протягом одного року від настання нещасного випадку. Умови договору страхування передбачають виплату страхової суми і в разі смерті застрахованого. Якщо сталася смерть страхувальника (фізичної особи), який уклав договір страхування, то права і обов'язки його може взяти на себе інша особа. У цьому разі, якщо постає потреба розірвати договір страхування, то інший страхувальник може одержати викупну суму лише за той період страхування, протягом якого він сплачував внески. Викупну суму щодо частини договору страхування, сплаченого першим страхувальником, одержує застрахований. Але все це не стосується випадку, якщо перший страхувальник сплатив внески за один раз. У цьому випадку заміна страхувальника може не проводитись.

У деяких випадках страхова компанія може відмовити страхувальнику у виплатах. Це стосується випадків, коли застрахований помер раніше, ніж минуло 6 місяців від дня, коли договір набрав чинності, від вродженого або тяжкого хронічного захворювання, коли застрахований віком від 14 років одержав травму або помер у зв'язку із скоєнням ним злочину, в якому слідчими органами або судом встановлені ознаки умисного злочину, або якщо застрахований зазнав травми або загинув під час управління транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння. Умови страхування можуть передбачати й інші випадки, настання яких не тягне за собою виплату страхової суми (акти тероризму, наслідки радіоактивного опромінювання і т. ін.). Страхова сума виплачується страхувальникові (застрахованому) готівкою або безготівкове перерахуванням на його особистий рахунок в установі банку.

Основою для укладення договору страхування є письмова заява, яка підписується страхувальником особисто. Страхувальником визначається особа (фізична або юридична), яка при настанні страхового випадку одержить страхову суму. Протягом дії договору страхування страхувальник має право на заміну вигодонабувача (вигодонабувачів). Страхова сума встановлюється за домовленістю між страховиком і страхувальником. Правилами страхування може встановлюватися мінімальний і максимальний розміри страхової суми. Розмір страхового внеску залежить від віку страхувальника на день подання заяви про страхування, страхової суми і встановлюється окремо для чоловіків і жінок за спеціальною таблицею, яка прикладається до правил страхування.

Страхувальнику надається право в період дії договору зменшити розмір страхової суми (але не менш ніж до встановленого правилами страхування мінімального рівня) і далі сплачувати внески у зменшеному розмірі. У цьому разі частина сплачених внесків може бути за бажанням страхувальника йому повернена або зарахована як внески за наступний період.

У разі настання смерті страхувальника виплачується страхова сума, обумовлена договором, призначеній ним особі. Винятками вважаються ті випадки, коли страхувальник помер, перш ніж минуло 2 роки від початку набуття договором чинності, від злоякісного (онкологічного) захворювання чи захворювання серцево-судинної системи, або внаслідок самогубства (наслідків замаху на самогубство); смерть страхувальника настала у зв'язку зі здійсненням ним дій, у яких слідчими органами або судом встановлені ознаки умисного злочину.

Страхування додаткової пенсії. Добровільне страхування додаткової пенсії є своєрідним страхуванням на дожиття, яке попри безперечну доцільність з різних причин досі не набуло в Україні достатнього розвитку [11, c. 148-151].

Висновки

Нині в Україні функціонує понад 240 страхових компаній, низка посередницьких та інших організацій, причетних до страхової справи. Існує спеціальний орган - Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд), який здійснює державний контроль за дотриманням чинного законодавства на страховому ринку. Вітчизняний страховий ринок ще молодий. Проте вже й тепер, у роки затяжної економічної кризи, відчутно зростають обсяги наданих страхових послуг. Це переконливо підтверджують суми надходжень страхових премій. Страхові платежі в 2006 році були вищі порівняно з попереднім роком на 29 %, що майже в 5 раз перевищує середньорічний загальносвітовий темп приросту цього показника.

Людям природно притаманне прагнення захиститися від небезпеки втрати життя, здоров'я, житла, харчів тощо. Потреба в захисті дуже близька до первинних (фізіологічних) запитів. Зі зростанням запитів людини ускладнюються й атрибути її безпеки.

Світова практика страхування життя пропонує страхувальникам різні його види (страхування життя на випадок смерті і на дожиття з підвищеною виплатою на випадок смерті (або на випадок дожиття), відновлюване або невідновлюване страхування життя, динамічне, фондове страхування життя тощо). Такі види користуються попитом у страхувальників, захищають їх самих або їхніх близьких від різних негараздів. Пропонований у розвинених країнах асортимент послуг із страхування життя становить великий інтерес для українських страховиків, а набутий там досвід уже починає використовуватися в Україні.

Страхування життя – це попередження, захист, безпека Вас і Вашої родини. Це не марна трата коштів; це – вкладення в нову якість життя, у впевненість, що накопичені кошти принесуть Вам статок у майбутньому.

Список використаної літератури

1. Алєксандрова М.М. Страхування: Навчально-методичний посібник. — К.: ЦУЛ, 2002.
2. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. — К.: Знання, 1997.
3. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту/ Пер. з англ. — К.: ВАЗАКО, 1997.
4. Вовчак О.Д. Банківська інвестиційна діяльність в Україні. — Львів: Вид-во Львівської комерційної академії, 2005.
5. Горбач Л.М. Страхова справа. - К.: Кондор, 2003.
6. Лебединська Л. Д. Страхування як чинник фінансової стабілізації економіки // Актуальні проблеми економіки. -2006. -№ 9. - С. 65 – 74
7. Никонович А. Страховий ринок України: проблеми і шляхи вирішення // Економіст. - 2006.- №1.-С. 41-43.
8. Піддубна Е. Страхування фінансових ризиків в Україні // Фондовий ринок.- 2003.— №6. - С. 16-24.
9. Про внесення змін до Закону України «Про страхування»: Закон України від 04.10.2001 року №2745-111 // Відомості Верховної Ради України.- 2002.- №7. - С. 138-157.
10. Страхування: Підручник / За ред. С.С. Осадця. - К.: КНЕУ, 2002.
11. Фурман В. М. Страхування та його роль у соціально-економічних процесах // Фінанси України. -2005. -№ 8. - С.145-152