Харчування на виробництві

1. Організація лікувально-профілактичного харчування на виробництві

Працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці, законодавством передбачено безоплатну видачу молока або інших рівноцінних продуктів згідно з затвердженими нормами. Для тих, хто працює в особливо шкідливих умовах, безкоштовно надається лікувально-профілактичне харчування.

Багато галузей промисловості, сільське господарство та окремі медичні спеціальності пов'язані з ризиком негативного впливу на організм працівників шкідливих хімічних, фізичних чи біологічних факторів виробничого середовища, а також важкої фізичної праці. Наслідками такого впливу можуть бути як специфічні професійні захворювання та отруєння, так і неспецифічні прояви: підвищення загальної захворюваності, погіршення самопочуття, зниження працездатності.

У вітчизняній науковій літературі термінологія, що описує різні види харчування, досі залишається предметом дискусій і часто відрізняється від загальноприйнятої у світі. Так, у країнах СНД харчування здорової людини називають раціональним, збалансованим або адекватним, тоді як в англомовній традиції — здоровим, а в німецькомовній — повноцінним.

Поняття «лікувально-профілактичне харчування» є суто вітчизняним і виникло ще в СРСР. Воно позначає спеціальний раціон, який безкоштовно надається працівникам шкідливих виробництв. Його основою є раціональне харчування, побудоване з урахуванням особливостей метаболізму ксенобіотиків та захисних властивостей окремих компонентів їжі при впливі хімічних сполук або фізичних факторів (іонізуюче випромінювання, мікроклімат тощо). Тому таке харчування диференціюється залежно від патогенетичних механізмів дії шкідливих чинників. Відповідно до чинних нормативів, на виробництвах зі шкідливими умовами передбачено безкоштовну видачу молока, кисломолочних продуктів, пектину та продуктів, що його містять. На підприємствах з особливо шкідливими умовами праці безоплатно надаються гарячі обіди лікувально-профілактичного призначення [4]. Їх енергетична цінність має становити близько 45% добової потреби. Сьогодні розроблено шість раціонів (№1, 2, 2а, 3, 4, 5), кожен з яких призначається залежно від конкретних умов праці. Наприклад, працівники, що зазнають впливу іонізуючої радіації, отримують раціон №1. Він розрахований на одноразове харчування протягом 6-8 годин робочої зміни. Однак для працівників вахтовим методом (зокрема, у 30-км зоні ЧАЕС) такий підхід не є достатнім, що зумовлює потребу в удосконаленні системи харчування для тих, хто перебуває у зоні впливу шкідливих факторів тривалий час. Спостереження показують, що у таких людей часто розвивається синдром хронічної еколого-професійної перенапруги (СХЕП) — донозологічний стан порушення резистентності організму. Універсальною відповіддю на тривалий вплив шкідливих чинників є посилення енергоутворення, що супроводжується зростанням кількості перекисних радикалів. Це виснажує запаси антиоксидантів (вітаміни С, Е, Р, РР, А, бета-каротин, мікроелементи) та пригнічує поділ клітин, особливо імунної системи, епітелію ШКТ та фібробластів. Наслідком стають імунодефіцит, зниження захисних сил, патології шлунково-кишкового тракту та порушення репаративних процесів.

Попередні дослідження організації лікувально-профілактичного харчування на промислових підприємствах дозволяють сформулювати ключові принципи:

• Енергетична цінність раціону повинна відповідати енерговитратам більшості працівників. Інтенсивність праці поділяється на чотири групи: І — переважно розумова (чоловіки 2100—2450 ккал/доб, жінки 1800—2000); ІІ — легка фізична (чоловіки 2500—2800, жінки 2100—2200); ІІІ — середня важкість (чоловіки 2950—3300, жінки 2500—2600); ІV — важка та особливо важка (чоловіки 3500—3900, жінки 2850—3050 ккал/доб).
• Хімічний склад раціону має підтримувати гомеостаз та коригувати метаболічні порушення, спричинені впливом шкідливих факторів, у преморбідному та патологічному станах.

Складна екологічна ситуація в Україні додатково навантажує організм працюючих, погіршуючи стан здоров'я населення та знижуючи його стійкість до виробничих шкідливостей. Тому поряд із заходами щодо усунення шкідливих факторів, особливого значення набуває лікувально-профілактичне харчування як дієвий засіб запобігання професійним захворюванням, отруєнням та інвалідизації.

Лікувально-профілактичне харчування — це особливий вид харчування, що підвищує резистентність організму до шкідливих чинників, регулює процеси біотрансформації та детоксикації токсичних речовин, а також запобігає професійно обумовленим нутрієнтним дефіцитам.

Попередня система, що передбачала видачу молока та 8 спеціальних раціонів, мала суттєві недоліки:

• Не враховувала наявність неспецифічних патогенетичних ланцюгів впливу шкідливих факторів.
• Раціони не були уніфіковані за енергетичною цінністю (1333—1831 ккал) та інтегральним скором (співвідношення білків, жирів, вуглеводів).
• Не використовувалися всі механізми детоксикації та метаболічної корекції.
• Раціони не були збалансовані за вмістом вітамінів та мікроелементів.
• Недостатньо застосовувалися функціональні продукти та БАДи для корекції порушень.

Останніми роками наукові дослідження обґрунтували доцільність використання БАДів для нутріціологічної корекції. У зв'язку з цим було запропоновано уніфіковану систему спеціального лікувально-профілактичного харчування (СЛПХ). Для працівників особливо шкідливих виробництв створено єдиний стандартизований базисний раціон, спрямований на активізацію неспецифічних захисно-детоксикаційних механізмів. Залежно від наявних шкідливих факторів передбачено корегуючі комплекси до базового раціону.

Медико-біологічна ефективність такого раціону досягається завдяки:

• підтримці монооксигеназної системи детоксикації;
• активації неферментних механізмів трансформації та екскреції гідрофільних ксенобіотиків;
• підвищенню елімінаційної здатності за рахунок нутрієнтів з ентеросорбційними властивостями;
• активації антиоксидантного захисту;
• підвищенню імунобіологічної реактивності;
• покращенню бар'єрної функції шкіри та слизових;
• підвищенню адаптаційних можливостей;
• профілактиці гіпоксії.

При формуванні продуктового набору враховувалися такі міркування:

• необхідність різних джерел білка для забезпечення всіма незамінними амінокислотами, зокрема сірковмісними (для детоксикації) та з розгалуженим ланцюгом (для репарації);
• значна частка овочів для збільшення харчових волокон (ентеросорбентів) та забезпечення β-каротином, вітамінами, макро- та мікроелементами;
• введення морської капусти як джерела йоду, селену та альгінатів;
• використання соків на основі березового (високі детоксикаційні властивості);
• включення морської риби (не менше двох разів на тиждень) як джерела тауріну та омега-3 жирних кислот.

Отриманий раціон має калорійність 1100—1200 ккал, підвищений вміст тваринних білків, збалансований за жирними кислотами. Вуглеводна складова представлена переважно полісахаридами та моносахаридами (глюкоза, фруктоза, лактоза), оскільки цукру в раціоні лише 5,0 г.

Макроелементний склад підсилює екскрецію токсинів із сечею, а значна кількість кальцію запобігає відкладанню остеотропних отрут (стронцій, свинець, кадмій) у кістках. При дії гематотропних речовин забезпечується посилення еритропоєзу завдяки достатньому вмісту заліза (включно з гемовим), міді та вітаміну В12. Вітамінний комплекс покриває від 50 до 100% фізіологічних потреб.

Додатково до основного раціону передбачено видачу спеціальних функціональних продуктів або БАДів для корекції специфічного токсичного впливу залежно від органа-мішені (гепато-, нефро-, нейро-, гемотоксичного тощо) або провідного патогенетичного механізму (оксидативний стрес).

Особам, які постраждали внаслідок виробничих травм чи професійних захворювань та визнані інвалідами, видається додаткове харчування згідно з «Положенням про забезпечення додатковим харчуванням інваліда внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання або потерпілого з важкою травмою або професійним захворюванням», затвердженим постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 54 від 19.06.2003 р.

Нині діє «Порядок безкоштовної видачі молока та інших рівноцінних харчових продуктів», затверджений ще 1987 року. Він передбачає видачу продуктів лише працівникам, що зазнають впливу шкідливих хімічних речовин. Однак на працюючих діють також біологічні та фізичні фактори (мікроклімат, шум, вібрація, інфра- та ультразвук, неіонізуюче випромінювання тощо). Тому передбачена можливість забезпечення цим видом харчування і працівників, які піддаються дії біологічних факторів, екстремальних температур, інфрачервоного випромінювання, шуму, вібрації, інфра- та ультразвуку, неіонізуючого та іонізуючого випромінювання, підвищеного атмосферного тиску.

2. Профілактика кров'яних інфекцій (туляремія, чума)

Чума — гостра інфекційна хвороба з вираженою інтоксикацією, лихоманкою та ураженням лімфатичних вузлів, шкіри й легенів. Збудник — чумна паличка (0,5—1,5 мкм), нестійка поза організмом, гине від дезінфектантів, кип'ятіння та антибіотиків. Чума належить до карантинних хвороб. У природних вогнищах джерелом інфекції є гризуни: бабаки, ховрашки, піщанки, мишоподібні та зайцеподібні. Джерелом можуть бути також пацюки, домові миші, кішки та верблюди. Людина стає джерелом інфекції при первинній або вторинній легеневій формі; можливе зараження при контакті з трупом померлого від чуми.

Переносники — блохи. Зараження відбувається трансмісивним шляхом (укус блохи), контактним (зняття шкурок, оброблення м'яса хворих тварин, контакт із забрудненими предметами), харчовим (вживання недостатньо термічно обробленого м'яса) та повітряно-краплинним (від хворих легеневою формою).

Профілактичні заходи спрямовані на спостереження за природними вогнищами та запобігання завозу хвороби з інших країн. Проводиться роз'яснювальна робота серед населення, за епідемічними показаннями — специфічна профілактика живою вакциною. Ключове значення має раннє виявлення перших випадків захворювання. При підозрі на чуму медичний працівник повинен припинити прийом хворих, закрити двері та вікна, виставити пост, сповістити головного лікаря та запросити захисний одяг, засоби екстреної профілактики (стрептоміцин), дезінфікуючі розчини. До приїзду консультантів лікар надає допомогу хворому та складає список контактних осіб. Підозрілих ізолюють і госпіталізують. Контактних осіб ізолюють на 6 днів; тих, хто контактував із легеневою формою, розміщують індивідуально з щоденною термометрією. Їм та медперсоналу проводять екстрену хіміопрофілактику тетрацикліном (0,5 г тричі на добу) або хлортетрацикліном протягом 5 днів. Персонал працює в повному протичумному костюмі, після роботи проходить санобробку та перебуває під лікарським контролем.

Туляремія — гостра інфекційна хвороба з природною осередковістю, що характеризується лихоманкою, інтоксикацією та ураженням лімфатичних вузлів. Збудник — нерухливий грамонегативний мікроб, стійкий у навколишньому середовищі (особливо при низьких температурах), але чутливий до дезінфектантів, сонячних променів та кип'ятіння.

Джерело інфекції — хворі тварини, переважно дрібні ссавці (полівки, домові миші, ондатри, зайці, хом'яки). Людина заражається контактним шляхом (полювання, зняття шкурок), аспіраційним (вдихання пилу при обмолоті зерна), аліментарним (забруднені продукти та вода, недостатньо оброблене м'ясо), трансмісивним (укуси кліщів, комарів, ґедзів, бліх). Захворювання має переважно сільський та професійний характер. Хворі люди не заразні.

У природних вогнищах проводять боротьбу з гризунами та кровосисними членистоногими. Контролюється санітарний стан джерел водопостачання, жител, складів. Особи, що працюють із гризунами, використовують захисний одяг. Сільськогосподарським працівникам рекомендують окуляри та маски при роботі із сіном, зерном. Застосовуються репеленти. Особам із груп ризику проводиться вакцинація туляремійною живою сухою вакциною.

Заходи передбачають контроль за природними вогнищами, виявлення епізоотій, дератизацію та дезінсекцію. При захворюваннях людей встановлюються джерела та обставини зараження. При водному спалаху забороняється вживання некип'яченої води; при трансмісивному — обмежується відвідування небезпечних місць. Специфічна профілактика проводиться живою вакциною. Спалах туляремії у 2005 році був пов'язаний із припиненням масової вакцинації та надзвичайно великою чисельністю гризунів і комах.

Висипний тиф — інфекційна хвороба з циклічним перебігом, лихоманкою, інтоксикацією, розеолезно-петехіальною висипкою та ураженням судинної і центральної нервової систем. Збудник — рикетсія Провачека, що тривало зберігається у висушеному стані, на білизні та у фекаліях вошей. Джерело інфекції — лише хвора людина (заразна останні 2—3 дні інкубації, весь гарячковий період та до 2—7-го дня нормальної температури). Переносник — воша, переважно платтяна. Зараження відбувається при втиранні фекалій воші у місце укусу.

Профілактика включає раннє виявлення, ізоляцію та госпіталізацію хворих, боротьбу з педикульозом. Проводяться регулярні огляди на педикульоз у дитячих закладах, школах, лікувальних установах. При виявленні педикульозу здійснюється санобробка. Хворі та контактні особи піддаються повній санобробці, проводиться дезінсекція приміщень та речей. За контактними встановлюється медичне спостереження. При повторних випадках проводиться повторна санобробка у вогнищі. Для специфічної профілактики використовується висипнотифозна вакцина (за епідемічними показаннями, для медперсоналу, особам 16—60 років).

Бруцельоз — інфекційна хвороба людей і тварин із хронічним перебігом, ураженням опорно-рухового апарату, нервової та статевої систем. Збудник належить до роду Brucella. Джерело інфекції — вівці та кози (Br. melitensis), велика рогата худоба (Br. abortus), рідше свині (Br. suis), дуже рідко коні, верблюди, собаки, коти. Носійство триває від кількох тижнів до 5 років. Передача відбувається аліментарним і контактним шляхами, особливо при догляді за тваринами під час окоту та отелення. Основні фактори передачі — сире молоко, бринза, кумис, шерсть, шкіра хворих тварин. Хвороба має професійний характер: хворіють тваринники, працівники м'ясокомбінатів та підприємств із переробки сировини. Сприйнятливість висока, максимум захворюваності — друга половина зими та весна. В Україні бруцельоз нині виявляють рідко.

Інкубаційний період — 1—4 тижні. Розрізняють субклінічні, клінічно виражені (гостра, підгостра, хронічна, повторна) та резидуальні форми. Гострий бруцельоз триває до 3 міс, підгострий — 3—6 міс, хронічний — понад півроку. Гостра форма починається раптово з температури 39—40 °С, супроводжується нездужанням, головним болем, безсонням, болями у м'язах та суглобах. Особливість — задовільний стан хворих при високій температурі. Спостерігаються гіперемія обличчя, полі-мікроаденіт, збільшення печінки та селезінки, можливі орхіти, епідидиміти, аднексити.

Профілактика полягає у комплексі ветеринарно-господарських та санітарно-медичних заходів: охорона господарств, виявлення та оздоровлення (або забій) хворих тварин, дезінфекція, імунізація стада. Молоко від хворих тварин кип'ятять, бринзу вживають після 2 міс витримування, м'ясо варять 3 години, шкіру засолюють на 3 місяці. Працівники використовують спецодяг, гумові рукавиці, дезінфікують руки. У районах із козячо-овечим типом бруцельозу проводять імунізацію живою вакциною (з 18 років, ревакцинація через рік). Працівникам ферм та м'ясокомбінатів щеплення роблять за 1—2 міс до окоту та забою.

Сибірка — гостра зоонозна хвороба, спричинена Bacillus anthracis, з інтоксикацією, серозно-геморагічним запаленням шкіри та лімфатичних вузлів, рідше — генералізованою формою. Джерело інфекції — хворі травоїдні тварини (кози, вівці, корови, коні) та дикі тварини. Зараження відбувається контактним шляхом (подряпини, порізи при догляді, забої, знятті шкіри), зрідка — аліментарним (недостатньо оброблене м'ясо), аспіраційним, при укусі мухи-жигалки. Розрізняють побутову та професійну захворюваність. Характерна літньо-осіння сезонність. Сибірка поширена в Азії, Африці, Південній Америці, Південній Європі; в Україні — поодинокі випадки.

Профілактика: ветеринарна служба виявляє та веде облік неблагополучних пунктів, проводить санітарно-ветеринарну освіту. Госпіталізованим хворим виділяють окремі предмети догляду та посуд. Медперсонал використовує халати, рукавиці, при генералізованій формі — маски та окуляри. Використаний перев'язувальний матеріал спалюють. Працівників ферм, підприємств із переробки шерсті та шкіри, м'ясокомбінатів імунізують сибірковою живою вакциною СТІ (одноразово, ревакцинація через рік). За контактними особами спостерігають 2 тижні. При ймовірному зараженні проводять екстрену профілактику антибіотиками пеніцилінового або тетрациклінового ряду (2 г на добу, 5 днів) або протисибірковим імуноглобуліном (20—25 мл внутрішньом'язово).

Список використаної літератури

1. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації/ Юрій Скобло, Тетяна Соколовська, Дмитро Мазоренко,. - К.: Кондор, 2003. - 420 с.

2. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник/ Юрій Скобло, Валентин Цапко, Дмитро Мазоренко, Леонід Тіщенко,; Ред. В. Г. Цапко. - 4-те вид., перероб. і доп.. - К.: Знання, 2006. - 397 с.

3. Воронцова Т. Основи безпеки життєдіяльності/ Тетяна Воронцова, Ігор Репік,. - К.: Алатон, 2003. - 128 с.

4. Гайченко В. Основи безпеки життєдіяльності людини: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Віталій Гайченко, Григорій Коваль, Євген Буравльов,; Міжрегіональна академія управління персоналом. - 3-є вид. переробл. і допов.. - К.: МАУП, 2006. - 425 с.

5. Геврик Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Геврик,; Мін-во освіти і науки України. - К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. - 382 с.

6. Дуднікова І. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник/ Ірина Дуднікова,; Європейський ун-т. - 2-е вид., доп.. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003,, 2006. - 267 с.

7. Желібо Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Желібо, Нелі Заверуха, Віктор Зацарний; За ред. Євгена Желібо. - 4-е вид.. - К.: Кара-вела, 2005. - 341 с.

8. Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності: М-во освіти і науки України; Упор.: Микола Васильчук, Наталія Дуброва,. - 2-е вид., перероб. і доп.. - К.: Основа, 2004. - 875 с.

9. Миценко І. Безпека життєдіяльності: організаційно-економічні та соціальні аспекти управління: монографія/ Іван Миценко,; Ред. О. І. Амоша; Національна Академія Наук України, Інститут економіки промисловості . - Донецьк: ІЕП НАН України, 2004. - 380 с.

10. Омельченко Л. Основи безпеки життєдіяльності: Підручник для 9 класу загальноосвітньої школи/ Лідія Омельченко,. - Х.: Ранок: Веста, 2003. - 126 с.

11. Пістун І. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник/ Ігор Пістун,; Худ.: К. І. Мозгова, В. Б. Гайдабрус. - 2-ге вид.,стер.. - Суми: Університетська книга, 2003. – 300 с.

12. Ткачук А. Безпека життєдіяльності: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ А. І. Ткачук, С. О. Кононенко; кіровоградський державний педагогічний ун-т ім. Володимира Винниченка . - Кіровоград: Б. в., 2006. - 199 с.

13. Яремко З. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник/ Зіновій Яремко,; М-во освіти і науки України, ЛНУ ім. І. Франка. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 317 с.

14. Ярошевська В. Безпека життєдіяльності: Підручник/ Віра Ярошевська,; М-во науки та освіти України, Укр. держ. ун-т водного госп-ва та природокористування . - Київ: ВД "Професіонал", 2004. - 559 с.