Характеристика світового валютного ринку

Вступ

Ця тема відкриває безпосереднє дослідження однієї з ключових проблем міжнародної макроекономіки: аналіз динаміки обмінних курсів валют та реалізації монетарної політики у відкритій економіці. Слід враховувати, що монетарна практика щодня, щомісяця і щороку стикається з численними викликами, які вимагають вибору стратегії курсоутворення. При цьому спектр можливих рішень є надзвичайно широким: від повної відмови від власної монетарної політики та переходу до режиму фіксації курсу до валюти іншої держави (відомого як currency board), який обрали, зокрема, Аргентина та країни Балтії, до участі у валютному союзі, що реалізується в Західній Європі.

У 1990-х роках валютний ринок України характеризувався значною нестабільністю. На його прикладі можна досліджувати більшість монетарних законів та їхніх наслідків: інфляцію, девальвацію, ревальвацію, коливання валютних курсів. Ці процеси відбуваються на валютному ринку та відображають грошові вимоги й зобов'язання, що виникають у зв'язку з міжнародним рухом товарів, послуг, капіталу, виробничим та науково-технічним співробітництвом, міграцією робочої сили та туризмом. Сучасна економічна наука пропонує ґрунтовну теорію функціонування валютного ринку, опанування якої дозволяє оптимізувати поведінку суб'єктів міжнародних економічних відносин.

Аналіз валютного курсу ґрунтується на визначенні попиту та пропозиції валюти на ринку. У цьому контексті торгівлю товарами розглядаємо як чинник, що формує попит на валюту (імпорт Батьківщини) та її пропозицію (імпорт Закордону). Далі стисло розглянуто взаємозв'язок валютного ринку з рухом капіталу та детально проаналізовано вплив зміни валютного курсу на сальдо поточного рахунку платіжного балансу. Це безпосередньо пов'язано з валютним курсом та обміном товарів.

1. Поняття валютного ринку

Валютний ринок є надзвичайно складною економічною категорією. Тому в економічній літературі рідко можна зустріти два ідентичні його визначення. Для глибшого розуміння сутності валютного ринку доцільно розглянути різні підходи, які акцентують увагу на окремих його аспектах. Описову характеристику валютного ринку пропонує Фредерік М. Мишкін.

«Більшість країн світу мають власні національні валюти: США — долар, Франція — франк, Бразилія — крузейро, Індія — рупію. Міжнародна торгівля зумовлює необхідність обміну різних валют (або банківських депозитів, номінованих у різних валютах) одна на одну. Коли американська компанія, наприклад, купує іноземні товари, послуги чи фінансові активи, долари США (банківські депозити в доларах) необхідно обміняти на іноземну валюту (банківські депозити в іноземній валюті).

Операції з купівлі-продажу валюти та банківських депозитів, номінованих у різних валютах, здійснюються на валютному ринку. Обсяг таких операцій лише у США сягає в середньому понад 100 млрд дол. щодня. Угоди, що укладаються на валютному ринку, визначають курси, за якими валюти обмінюються одна на одну, а вони, своєю чергою, встановлюють вартість придбання іноземних товарів та фінансових активів».

Навчальний посібник колективу викладачів Фінансової академії при уряді Російської Федерації «Валютный рынок и валютное регулирование» пропонує таке визначення: «Валютний ринок у широкому розумінні — це сфера економічних відносин, що виникають при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, а також операцій з інвестування валютного капіталу. Саме на валютному ринку відбувається узгодження інтересів продавців і покупців валютних цінностей». Близьким є визначення Г. П. Овчинникова, який зазначає, що «сукупність відносин, які виникають між домогосподарствами, фірмами, комерційними банками та іншими фінансовими установами з приводу міжнародних операцій з валютою, утворюють світовий валютний ринок».

Н. А. Міклошевська та А. В. Холопов у своєму визначенні валютного ринку зосереджуються лише на функції обміну валюти. Їхнє формулювання: «Валютний ринок — це особливий ринок, на якому здійснюють обмін валюти однієї країни на валюту іншої країни за визначеним номінальним валютним курсом». Подібне визначення дають П. Кругман і М. Обстфельд: «Ринок, на якому відбуваються міжнародні операції з валютою, називається міжнародним валютним ринком».

Водночас викладачі Фінансової академії при уряді РФ розширюють трактування валютного ринку. Вказуючи на такі передумови виникнення валютних ринків, як формування світового ринку, розвиток регулярних економічних зв'язків, значне поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків, посилення концентрації і спеціалізації банківського капіталу, автори зазначають: «Валютні ринки — це, крім того, офіційні фінансові центри, в яких здійснюються операції з купівлі-продажу валют і валютних цінностей на основі попиту і пропозиції учасників торгівлі. З організаційно-технічної точки зору валютний ринок — це визначена сукупність сучасних засобів телекомунікацій, таких як телеграф, телекс, телефон, інформаційні системи, комп'ютерні системи «REUTERS dealing 2000» та ін., що пов'язують між собою банки та біржі різних країн, які здійснюють валютні операції і обслуговують міжнародні розрахунки».

Розгорнуте визначення валютного ринку пропонують також А. Г. Загородній, Г. Л. Вознюк, Т. С. Смовженко, виділяючи в цьому понятті поряд з обмінними операціями зовнішньоторговельні розрахунки, страхування валютних ризиків, диверсифікацію валютних резервів, переміщення валютної ліквідності. Їхнє визначення: «Ринок валютний — система фінансово-економічних відносин, пов'язаних зі здійсненням операцій купівлі-продажу (обміну) чужоземних валют і платіжних документів у чужоземних валютах. Р. в. — збірне поняття, що охоплює значну кількість окремих локальних ринків у певних регіонах, центрах міжнародної торгівлі і валютно-фінансових зв'язків, зокрема на міжнародних валютних біржах. На Р. в. здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів, переміщення валютної ліквідності тощо. За своїм режимом Р. в. поділяються на вільні (без валютних обмежень) та обмежені, коли валютні операції дозволяються уповноваженими органами або здійснюються за офіційним валютним курсом».

Розгорнуті визначення валютного ринку наводять і автори західних тлумачних словників. Зокрема, Оксфордський довідник із бізнесу інтерпретує сутність валютного ринку так: «Міжнародний валютний ринок — ринок, на якому продають іноземні валюти. На ньому діють головним чином ділери, які торгують іноземною валютою, будучи наймані комерційними банками (commercial banks) і діючи як принципали, а також агенти з купівлі та продажу іноземної валюти (foreign-exchange brokers), що діють як посередники. Хоча багато урядів, серед них і уряд Великобританії, скасували жорсткий валютний контроль (exchange controls), цей ринок не є повністю вільним, оскільки на нього певною мірою впливає Банк Англії, що діє від імені уряду, який для цього звичайно використовує рахунок / фонд вирівнювання валютного курсу (exchange equalization account). Валютні угоди укладають на ринку готівкового товару (spot currency market) з негайним постачанням валюти і на ринку за терміновими операціями (forward exchange contract), якщо відповідно до укладених угод іноземну валюту необхідно постачати в обумовлені терміни у майбутньому. Це дозволяє ділерам та їхнім клієнтам, які потребують іноземної валюти, у майбутньому хеджувати/страхувати від втрат свої покупки і продажі. На Лондонській міжнародній фінансовій біржі ф'ючерсів (London International Financial Futures Exchange) можна також торгувати опціонами (options) майбутніх валютних курсів».

Цей перелік визначень можна продовжувати, але навряд чи це повністю розкриє суть валютного ринку. Наявні дослідження дають підстави стверджувати, що валютний ринок є, по-перше, особливим ринком, на якому продають шляхом обміну не матеріальні цінності, а валютні цінності (грошові маси) різних країн; по-друге, як ціни на ньому виступають номінальні валютні курси; по-третє, здійснення обмінних операцій на валютному ринку дає змогу проводити операції з обміну факторами виробництва, товарами і послугами; по-четверте, в організаційно-технічному аспекті валютні ринки складаються з його учасників і певної сукупності сучасних засобів збору, передачі й обробки інформації, які розділені на національні та світовий валютні ринки.

Будь-який ринок функціонує завдяки його учасникам, які перебувають у певних економічних відносинах. Учасниками валютного ринку є банки, валютні біржі, брокерські агентства, зовнішньоторговельні та виробничі фірми, інвестори, спекулянти, хеджери, гравці, індивідууми (туристи; особи, які отримують грошові перекази від родичів, котрі проживають за кордоном), міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації. Всіх учасників валютного ринку можна розподілити на організованих і неорганізованих. Організовані учасники працюють на організованому ринку, яким є біржовий валютний ринок. Валютні біржі — це, як правило, некомерційні організації, завданням яких є мобілізація тимчасово вільних валютних ресурсів і встановлення курсу валюти.

Найбільшим валютним ринком виступає ринок «спот», що забезпечує негайне постачання валюти (протягом двох робочих днів). Поряд з ним набуває поширення терміновий (форвардний) валютний ринок. На ньому укладають угоди між двома учасниками ринку про обмін фіксованої кількості валюти на визначену дату в майбутньому за наперед обумовленим курсом. Аналогічний контракт може мати форму ф'ючерсного і відрізнятися від форвардного лише тим, що перший укладають поза біржею. Терміновий контракт складається з курсу спот на момент укладання угоди і премії чи дисконта, тобто надбавки або знижки, залежно від процентних ставок у даний момент.

Щоденний обіг світового валютного ринку становить від $500 млн до $4 трлн, 20% обігу припадає на азіатський ринок, 40% — на європейський і 40% — на американський. Найбільшою інтенсивністю розвитку відрізняється американський ринок, валютний обіг на якому зріс більше ніж на 120%, в той час як на Лондонському ринку — лише на 107%.

Найважливішим елементом валютної системи є валютний курс, оскільки економічні операції між учасниками валютного ринку неможливі без обміну однієї національної валюти на іншу. При визначенні поняття валютного курсу підкреслюють або здатність виражати співвідношення різних валют, або його цінову функцію. Отже, валютний курс — це ціна однієї валюти, виражена в іншій валюті, або пропорція, за якою валюту однієї країни обмінюють на валюту іншої країни, що має форму коефіцієнта перерахунку однієї валюти в іншу й призначена для взаємного обміну валют, порівняння цін і вартісних статистичних показників різних країн, виражених у національних та іноземних валютах, а також для періодичної переоцінки рахунків у іноземній валюті фірм і банків.

У більшості країн, говорячи про валютний курс, мають на увазі кількість національної валюти, необхідної для купівлі однієї одиниці іноземної валюти, що називається прямим котуванням. Наприклад, один долар США дорівнює 5 гривням (іноді такий валютний курс називають американським валютним курсом). Однак у деяких випадках, зокрема у Великобританії, ситуація протилежна: обмінний курс показує, скільки одиниць іноземної валюти можна купити на одиницю національної валюти. Це — непряме котування, у нашому прикладі воно становитиме 1/4 = 0,25 долара за одну гривню (валютний курс, отриманий на основі непрямого котування, називають ще європейським валютним курсом).

У банківській практиці України поширюється використання крос-курсів, які визначають розрахунковим шляхом з використанням валюти третьої країни, котру широко застосовують у валютних операціях і яка становить співвідношення між двома валютами, що випливає з їхнього курсу щодо третьої валюти. Оскільки більшість валютних операцій виражена у доларах США, то звичайно дві недоларові валюти співвідносяться між собою за допомогою крос-курсу.

Важливою складовою міжнародного ринку капіталу є міжнародна торгівля валютою, яку здійснюють комерційні банки, корпорації, небанківські фінансові установи, центральні банки та інші державні органи. Зазначені юридичні особи є також суб'єктами міжнародного ринку капіталу, який діє у мережі світових фінансових центрів.

Отже, міжнародний валютний ринок можна розглядати як складову міжнародного ринку капіталу. Валютний ринок є системою міжнародних організаційних і економічних відносин, пов'язаних з купівлею-продажем іноземних валют і платіжних документів, зафіксованих в іноземних валютах. Вирізняють чотири групи суб'єктів цього ринку:

• державні установи (чільне місце серед них посідають центральні банки і казначейства відповідних країн);
• юридичні та фізичні особи різної державної належності, що займаються міжнародним бізнесом;
• комерційні банківські установи, що обслуговують зовнішньоекономічну діяльність;
• валютні біржі, а також валютні департаменти фондових і товарних бірж.

На міжнародному валютному ринку провідну роль відіграють великі транснаціональні банки. Вони мають розгалужену мережу філіалів, широко застосовують у своїй діяльності новітні комунікаційні технології. Використовуючи комп'ютерні, телексні, телефонні засоби зв'язку, учасники валютного ринку мають можливість працювати у режимі реального часу. Сучасні комунікаційні технології дають змогу переказувати кошти у будь-яке місце планети впродовж кількох хвилин. Центральні банки країн та інші державні органи вдаються до валютних інтервенцій, позичання коштів за кордоном.

2. Становлення міжнародного валютного ринку

Міжнародні ринки валют (international currency markets) виникли у зв'язку із запровадженням у 1973 р. плаваючих валютних обмінних курсів (floating exchange rates) і зростанням приватної міжнародної ліквідності (private international liquidity), переважно у формі евровалют. Зокрема, виникнення евровалют можна трактувати як реакцію на послаблення позицій долара США. Фахівці вважають евровалюти результатом поглиблення інтеграції світової економіки, що відображає посилення інтернаціоналізації виробничого і фінансового капіталу (productive and financial capital). Появу евровалют зумовило і загострення конкуренції між фінансовими установами, передусім комерційними банками.

Євровалюта — це банківські депозити, що не підлягають внутрішньому банківському законодавству (are not subject to domestic banking legislation). Як правило, такі депозити зберігаються у зарубіжних країнах, які є "офшорними" щодо країн, де відповідна валюта є законним засобом платежу (legal tender). Ринок евровалют виявився досить привабливим, оскільки позичальникам (borrowers) позики надаються за скороченими бюрократичними процедурами. Позики в евровалютах надаються під вищі проценти порівняно з процентами на внутрішню валюту.

У період свого виникнення евровалюти були передусім доларами США, депозитованими в Європі. Згодом до американського долара додалися німецька марка та японська єна. Ринок евровалют часто називають ринком євродоларів. Це неправильно, оскільки на ньому був присутній не лише долар США. Не досить точною є і назва "евровалюта" з огляду на те, що половина цих валют зосереджувалася не в Європі, а далеко за її межами — на Багамах, у Панамі, Сінгапурі та Бахрейні. Найбільшим європейським центром евровалют є Лондон.

Появі евровалют сприяло і запровадження у 1963 р. президентом США Дж. Кеннеді контролю над вивозом капіталу, який тривав до 1973 р. Оскільки стало важко одержати кредити у США, то позичальники звернули свої погляди на Європу. Основними позичальниками були саме американські транснаціональні корпорації, яким капітал був потрібен для закордонної експансії. У 1971 р. США почали фінансувати свій бюджетний дефіцит своєю ж валютою, і обсяг ринку евровалют, що становив 2 млрд дол. у 1960 р., досягнув 735 млрд дол. у 1980 р. Тобто світ був перенасичений доларами, що спричинило глобальну інфляцію.

Отже, ринок евровалют — це незалежний оптовий ринок, де оперують великими сумами. Цей ринок перебуває поза юрисдикцією держав, є джерелом порівняно дешевого кредиту для позичальника і водночас високого прибутку для позикодавця.

Євровалюти — це своєрідні бездомні валюти, оскільки не підлягають регламентації з боку країн-емітентів відповідних валют. Основним джерелом євродоларів є держави, юридичні та фізичні особи, офіційні резерви центральних банків, транснаціональні корпорації, що мають готівку у кількості, яка перевищує поточні потреби. Ринку євродоларів властива висока оперативність. Він складається з кількох сотень банків-посередників.

Важливим інструментом світового валютного ринку є Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій (СВІФТ), створене у 1973 р. 239 банками з 15 країн. Нині у діяльності цього співтовариства беруть участь понад 3 тис. банків з багатьох країн світу. Міжнародні центри електронних розрахунків цієї системи розміщені у Нідерландах, Бельгії та США. У березні 1993 р. Україна стала 92-ю державою, що належить до системи СВІФТ.

3. Валютні ринки в рамках ЄС

Результатом європейської регіональної валютної інтеграції стало утворення Європейської валютної системи (ЄВС). Ця система почала функціонувати на основі вже існуючих елементів міждержавного валютного регулювання, зокрема таких, як "європейська змія", європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС), європейська розрахункова одиниця (ЄРО). Вона була створена в 1977 р. з метою стабілізації валютних курсів, а також зменшення економічної залежності країн-учасниць від дестабілізуючого зовнішнього впливу.

ЄВС — форма організації відносин країн Європейського Союзу у валютній сфері, форма регулювання валютних відносин на наднаціональному рівні, яка базується на трьох основних елементах:

1. Зобов'язання країн-членів підтримувати коливання ринкового курсу своїх валют у межах вузького діапазону, який розраховується для кожної пари національних валют на основі їх власних центральних курсів;
2. Європейський фонд валютного співробітництва, який базується на "кошику" національних валют;
3. Механізм надання кредитної і взаємної фінансової допомоги тим урядам, які переживають фінансові труднощі при підтримці ринкового курсу своєї валюти в межах узгодженого діапазону відхилень.

Однією із найбільш важливих подій у валютній системі Європейського союзу є створення єдиної європейської валюти — євро.

Підготовка до введення європейської валюти розпочалася ще в лютому 1992 року, коли країни Європейської спільноти підписують Маастрихтську угоду, в якій зазначалося про створення Європейського союзу (ЄС), визначалися критерії входження в "зону ЄВРО" та про введення єдиної валюти. Отже, Маастрихтська угода визначала поетапне формування валютно-економічного союзу.

Перший етап фактично розпочався в липні 1990 року, коли була проведена політика повної відміни валютних обмежень для руху капіталів в ЄС. Головна увага приділялася таким питанням, як:

• зближення рівнів економічного розвитку;
• зниження темпів інфляції;
• скорочення бюджетного дефіциту.

Другим етапом розвитку валютної системи Європи є період з січня 1994 року, коли був створений Європейський валютний інститут у Франкфурті-на-Майні, ціллю якого була підготовка до організації Європейської системи центральних банків та емісії банкнот ЕКЮ.

У грудні 1995 року в Мадриді було підтверджено рішення про введення єдиної європейської валюти з 1 січня 1999 року. Саме ця дата розпочинає третій заключний етап. Було прийнято також рішення про зміну назви цієї єдиної валюти на "ЄВРО".

Отже, для тих держав, економіка яких відповідає маастрихтським вимогам (бюджетний дефіцит не повинен перевищувати 3% ВНП; національний борг не повинен перевищувати 60% ВНП; національна валюта повинна залишатися протягом 2 років у колі коливання Європейської валютної системи; норма довгострокового прибутку не повинна перевищувати 2% від середньої норми прибутку трьох країн — членів ЄС, які мають найменшу норму прибутку; інфляція не повинна перевищувати того рівня, який має місце в трьох країнах — "найкращих учнях європейської школи"), входження в "зону ЄВРО" — обов'язково. "День народження" ЄВРО вважається 1 січня 1999 року, але в гаманцях європейців нова валюта з'явиться лише на початку 2002 року, коли банкноти та монети ЄВРО повинні офіційно увійти в обіг. За попередніми підрахунками, протягом шести місяців будуть паралельно співіснувати дві валюти — національна та європейська. А з 1 липня 2002 року національні валюти повинні зникнути, залишивши ЄВРО на європейській арені.

Якщо зробити спроби для визначення переваг єдиної валюти, то можливо визначити такі:

На макрорівні:

• стабільність валюти принесе і певну стабільність економікам окремих країн регіону;

На мікрорівні:

• фірми та індивідууми виграють від того, що об'єм транзакцій та хеджування буде менше;
• з введенням єдиної валюти "зону ЄВРО" все більше компаній та користувачів стануть сприймати як єдину сукупність;
• легше стане порівнювати ціни та заробітну плату;
• єдина валюта надасть чудові можливості для здійснення арбітражу, який збільшує ефективність. Зникне страх перед можливістю втрати від різкого зміну курсів валют, від курсової різниці;
• "прозоре" ціноутворення посилить конкуренцію, тому що компаніям буде легше продавати свій товар по всьому регіону, а користувачам — купувати в цьому регіоні. Це змусить компанії швидше реструктуруватися, ще більше посилиться тенденція росту економік;
• єдина валюта підштовхне розвиток ліквідного ринку капіталу ЄВРО-регіону, знижуючи вартість капіталу та покращуючи його розташування. Це особливо допоможе малим підприємствам та компаніям, які у минулому покладалися на повільні внутрішні банки;
• для інвесторів та пенсійних фондів це введення означає широкий вибір цінних паперів за більш привабливішими цінами;
• введення ЄВРО змінило і змінить Європу. Єдина валюта може зробити ЄВРО-регіон більш оптимальною валютною зоною. Асиметричні шоки з часом будуть ставати все більш рідкими, тому що всі економіки країн будуть переплетені, взаємопов'язаними.

У даному випадку аналіз можливих переваг та недоліків введення єдиної валюти є прогнозним, тобто розрахованим на майбутнє, оскільки перші роки — це перехідний етап, коли зміни не є постійними, не завжди вони є значними та помітними і на їх основі дуже важко робити висновки та базувати певні припущення про подальший розвиток економіки регіону. Говорячи про сучасний стан економіки "зони ЄВРО", можна навести такі дані:

• промислове виробництво в цій зоні поступово зростає, наприклад, за 2001 рік виробництво зросло на 0,3% порівняно з попереднім роком;
• за час свого існування ЄВРО стала другою валютою світу, завжди дорожчою за долар, і лише на деякий час уступивши першу позицію долару;
• бюджетний дефіцит 11 країн ЄВРО зменшився до 1,2% ВНП;
• різниця між інвестиціями та витратами держав зменшилася з 1,5% (2000 рік) до 0,7% (2001 року);
• серед групи країн ЄС сім держав-членів змогли завершити минулий рік з перевищенням по бюджетних рахунках. Це такі країни: Ірландія, Люксембург, Голландія, Швеція, Великобританія та Данія;
• в цілому загальний борг регіону ЄВРО знизився до 72,2% ВНП;
• вісім з 15 країн ЄС зареєстрували свій державний борг вище ніж 60% ВНП, в той час як Греція, Бельгія та Італія перевищили 100% (за маастрихтською угодою державний борг не повинен перевищувати 60% ВНП).

Економічна кон'юнктура в країнах Західної Європи суттєво пожвавилась. При цьому різниця в темпах розвитку окремих країн зменшилась. У 2001 році в цьому регіоні спостерігається подальше прискорення темпів економічного росту. За прогнозами німецьких експертів, найвищий рівень розвитку буде спостерігатися в Ірландії (7%), в інших країнах темпи приросту складатимуть від 2,25 до 3,75%.

Інфляція в минулому році дещо зросла через підвищення цін на енергоносії. Експерти вважають, що інфляційне підвищення цін у державах Єврозони пов'язане з "відкладеним ефектом" подорожчання нафти і буде носити не дуже довгий характер. Вони вважають, що, досягнувши максимального показника на початку поточного року, інфляція почне поступово приходити в норму і в цілому в 2002 році передбачається, що не буде більше ніж 2%.

Незважаючи на збільшення процентної ставки Європейським центральним банком та іншими західноєвропейськими емісійними банками, грошово-кредитна політика в Західній Європі спрямована на стимулювання економічного росту. Цьому сприяє все ще низький рівень процентних ставок по короткострокових кредитах, а також збільшення грошової маси. Але передбачається, що у другій половині 2002 року ставки рефінансування будуть підвищені на 0,5%.

Падіння курсу ЄВРО по відношенню до долара на міжнародних валютних ринках експерти пов'язують в основному з досить оптимістичними оцінками, що стосуються американської економіки. Ряд економістів пояснюють слабкість ЄВРО суттєвими розмірами чистого відтоку прямих та портфельних інвестицій із країн зони ЄВРО, що відбувалося в минулому році.

У підсумку ми можемо сказати, що подібна інтеграція національних валют, а значить і економік, дасть величезні вигоди для країн-учасниць євро-проекту. Це виключення витрат, пов'язаних з обміном валют (за оцінками найбільших аналітичних компаній, тут рахунок йде на десятки мільярдів) і курсовими ризиками. Це розширення європейськими фірмами ринків збуту, інтенсифікація торгівлі, більш активне співробітництво у всіх сферах. Всі інтернаціональні процеси і транзакції так чи інакше зав'язані на валюти країн-учасниць. Для кожного окремо взятого громадянина країни-учасниці Економічного і Валютного Союзу також з'являється маса переваг. Єдиний і порівнянний масштаб цін дозволяє легко орієнтуватися на всьому євро-просторі, уникаючи обмінних операцій. Але головна надія, яку пов'язують європейські політики й економісти з євро, — та, що нова валюта придбає статус резервної і потіснить на міжнародному валютному ринку американський долар.

Роблячи підсумок, треба відмітити, що головною причиною появи і розвитку валютних ринків була необхідність обслуговування міжнародних економічних відносин. Спочатку валютні ринки обслуговували лише торгівельні операції, а потім з розвитком МЕВ почали обслуговувати і інші їх види. Без валютних ринків міжнародна економічна діяльність на сьогоднішній день неможлива, про що свідчать обсяги цього ринку — 1210 млрд доларів на добу, що робить його найбільшим ринком у світі. Основними суб'єктами сучасних валютних ринків виступають держави, юридичні та фізичні особи, банки, валютні біржі та брокерські фірми.

Основними видами операцій, які виконують суб'єкти цього ринку, є традиційні операції, до яких відносять операції спот, форвард та ф'ючерсні операції, та нетрадиційні валютні операції — свопи, опціони, а також процентні інструменти. Головною особливістю міжнародних валютних ринків останні три роки є тенденція до скорочення обсягів валютних операцій на всіх сегментах, викликана введенням євро, консолідацією в банківській та промислових галузях, зростанням частки електронного банкінгу та зростанням неприйняття ризиків операторами ринку після фінансової кризи 1998 року.

Висновки

У ході виконання роботи нами було розглянуто сучасний стан розвитку світового валютного ринку. При цьому було визначено місце валютного ринку у світовій фінансовій системі, важливість існування подібного ринку перш за все для обслуговування торгівельних операцій по зовнішньоекономічних контрактах.

Було визначено основні функції, які виконує валютний ринок у системі світової економіки (кліринг, страхування, спекуляція), які основні операції здійснюються на валютному ринку. Нами було вивчено, які організаційні форми валютних ринків існують, хто є головними учасниками подій на цих ринках.

Окрема увага в роботі була приділена аналізу сучасного стану розвитку валютного ринку в Україні: його учасникам, механізмам функціонування, основним тенденціям. Також були розглянуті проблеми організації валютних ринків у рамках регіональних об'єднань, таких як ЄС та АСЕАН.

При розгляданні організації валютного ринку в рамках об'єднаної Європи основні акценти були зроблені на розгляданні такого важливого питання, як введення єдиної європейської валюти — євро.

Список використаної літератури

1. Валютный рынок и валютное регулирование: Учеб. пособие / Под ред. И. Н. Платоновой. — М.: Изд-во БЕК, 1996. — С. 4.
2. Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — 2-ге видання, виправлене та доповнене. — Львів: Вид-во «Центр Європи», 1997.
3. Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов. — М., 1999. — 416 с.
4. Козик Л. А. Панкова, Н. Б. Даниленко Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. — К.: Знання-Прес, 2001. — 277 с.
5. Кругман П. Р., Обстфельд М. Международная экономика. Теория и политика: Учебник для вузов / Пер. с англ. под ред. В. П. Колесова, М. В. Кулакова. — М.: Экон. фак. МГУ, ЮНИТИ, 1997.
6. Миклошевская Н. А., Холопов А. В. Международная экономика: Учебник. — М.: МГУ им. М. В. Ломоносова, Изд-во «Дело и Сервис», 1998.
7. Мишкін Ф. С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, Г. Стеблій, А. Стасишин. — К.: Основи, 1998. — С. 559, 561.
8. Овчинников Г. П. Международная экономика: Учеб. пособие. — СПб.: Изд-во Михайлова В. А., Изд-во «Полиус», 1998.
9. Савельєв Є. В. "Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів", Тернопіль: Ек. Думка, 2001, 604 с.