Характеристика міжнародних фінансів

Вступ.

1. Призначення міжнародних фінансів.

2. Місце і роль міжнародних фінансів у сучасній світогосподарській системі.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Формування сучасної міжнародної фінансової архітектури зумовлене дією багатьох об'єктивних економічних чинників, серед яких ключовим виступає інтернаціоналізація господарського життя. Інтенсивне зростання економічної взаємодії між державами та національними компаніями, а також посилення впливу транснаціональних корпорацій зробили нагальною потребою відповідну модернізацію банківської сфери.

МВФ, виконуючи роль головного міжнародного фінансового інституту, здійснює систематичний моніторинг і контроль за станом світової економіки. Він акумулює великий обсяг даних як щодо глобальної економіки загалом, так і стосовно окремих держав. У щомісячному статистичному збірнику, який публікує Фонд, містяться показники економічного зростання, динаміки цін, грошової маси, експортно-імпортних операцій, платіжного балансу, обсягів офіційних золотих запасів, валютних резервів, іноземних інвестицій, валютних курсів тощо. Держави-члени МВФ зобов'язані безперешкодно надавати всю необхідну інформацію.

Другою за важливістю ланкою у структурі міжнародних фінансів виступає група Світового банку, що об'єднує чотири міжнародні фінансові установи: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародну асоціацію розвитку, Міжнародну фінансову корпорацію та Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій.

1. Призначення міжнародних фінансів

У зарубіжній фінансовій науці поняття фінансів трактується досить широко, без жорстких обмежень: фінанси існують там, де є товар і гроші. У працях іноземних дослідників фінанси розглядаються як економічна категорія, що виникає з об'єктивних процесів в економіці та є невід'ємним атрибутом ринкової системи.

Таке розширене розуміння поширюється і на дефініцію "міжнародні фінанси". Зокрема, Дж. Менвіл Херріс визначає їх як економічну сукупність часу та невизначеності, що стосується рішень, які охоплюють кілька різних країн, з огляду на те, що кожна суверенна держава має власну валюту, правові норми бізнесу та політичний устрій.

У царині міжнародних фінансів, окрім національних учасників (держава, підприємства, громадяни), діють і наднаціональні суб'єкти — міжнародні організації та фінансові інституції. Виходячи з такого поділу, деякі вітчизняні науковці пропонують звужене тлумачення, згідно з яким міжнародні фінанси відображають лише діяльність міжнародних організацій та фінансових установ.

Однак насправді сучасні міжнародні фінанси є розгалуженою системою, що охоплює численні державні, приватні та власне міжнародні елементи, через які відбувається координація та регулювання міжнародних фінансових відносин.

Суб'єктами міжнародних фінансів виступають приватні юридичні особи, що беруть участь у кредитно-фінансових операціях: банківське кредитування, отримання позик, діяльність на міжнародних валютних ринках та ринках цінних паперів.

Учасники міжнародних фінансових відносин мають враховувати, що юрисдикція держави реалізується з дотриманням імунітетів, визнаних міжнародним правом. Імунітет базується на принципі суверенної рівності, тобто рівний над рівним влади не має.

Спадкоємність держав — це перехід прав та обов'язків унаслідок заміни однієї держави іншою щодо відповідальності за міжнародні відносини певної території. Розрізняють спадкоємність стосовно договорів, державної власності, архівів та державних боргів.

У сфері міжнародних фінансів держава через свої органи (Уряд, Міністерство закордонних справ, Міністерство фінансів тощо) та офіційних осіб (президент, прем'єр-міністр) має право: брати участь у міжнародних економічних і фінансових конференціях, роботі міжнародних організацій, клірингових, платіжних та валютних угодах; укладати міждержавні договори щодо експорту-імпорту товарів і послуг, угоди про оренду рухомого та нерухомого майна, іпотеку, кредитування, позики, інвестування, фінансування; проводити операції із золотом та дорогоцінними металами; емітувати державні казначейські зобов'язання та цінні папери; надавати фінансові та інші гарантії для операцій різних юридичних і фізичних осіб; надавати безоплатну фінансову допомогу [2, c.42-44].

Центральний банк — це юридична особа, що перебуває у державній власності та відповідно до державних цілей здійснює повноваження щодо володіння, користування і розпорядження майном банку. Зазвичай Центральний банк підзвітний парламенту, а його головні функції спрямовані на розвиток і зміцнення фінансово-кредитної системи держави, забезпечення ефективного функціонування розрахункової системи, регулювання, контроль та нагляд за діяльністю національних та іноземних фінансово-кредитних установ.

Взаємодія країни з міжнародними кредитно-фінансовими структурами відбувається через: міжнародні організації універсального характеру системи ООН; міжнародні кредитно-фінансові інституції, зокрема МВФ та групу Світового банку; міжнародні організації регіонального рівня — регіональні банки розвитку та інші.

Крім того, активне регулювання міжнародних фінансів здійснюється через щорічні зустрічі "великої сімки" (нині — "великої вісімки"), які ухвалюють ключові стратегічні рішення; Паризький клуб, що об'єднує державних кредиторів для узгодження підходів до боржників; Лондонський клуб, який згуртовує найбільших приватних кредиторів для вироблення спільної політики комерційних банків щодо боржників.

З наукового погляду, фінанси можна умовно поділити на національно-державні та міжнародні, враховуючи не лише простір їх функціонування, а й природу суб'єктів. Національно-державні фінанси зазвичай не виходять за межі однієї держави, не залучають іноземних учасників, ґрунтуються на національному законодавстві та мають суто внутрішній характер. До них належать внутрішні міжбанківські перекази, розрахунки між підприємствами, внутрішньодержавні кредити.

Міжнародні фінанси охоплюють міждержавні та транснаціональні кредитно-фінансові відносини і характеризуються наявністю іноземного елемента. При цьому міжнародні фінанси не можна вважати просто результатом відносин абстрактних держав як монолітних утворень. Це співпраця, спрямована на раціональний розподіл внутрішніх ресурсів для ухвалення ефективних зовнішньоекономічних і політичних рішень.

Отже, фінансові відносини реалізуються у двох діалектичних формах: національно-державній та міжнародній. Хоча об'єктивно національно-державна форма є первинною щодо міжнародної, остання може розглядатися як вища, досконаліша та краще структурована. Втім, це твердження залишається дискусійним.

Об'єктивною основою виникнення та розвитку міжнародних фінансів є закономірності міжнародного кругообігу капіталу, на одному полюсі якого утворюються тимчасово вільні кошти, а на іншому — постійно виникає попит на них [5, c.143-144].

З одного боку, розвинуті країни, що демографічно "старіють", постійно шукають вигідні напрями вкладення заощаджень і прагнуть максимально диверсифікувати їх. З іншого боку, країни, які традиційно відносять до "ринків, що формуються", об'єднує спільна риса — гостра нестача довгострокових інвестицій. Саме сфера міжнародних фінансів дозволяє і розвинутим, і країнам, що розвиваються, а також постсоціалістичним державам певною мірою задовольнити свої нагальні потреби.

Рух міжнародних фінансів відбувається за такими основними каналами:

• валютні операції;
• валютно-кредитне та розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів (включно з особливим товаром — золотом);
• операції з цінними паперами та різними фінансовими інструментами;
• зарубіжні інвестиції в основний та оборотний капітал;
• перерозподіл частини національного доходу через бюджет у формі допомоги бідним країнам та внесків держав до міжнародних організацій.

Міжнародні фінанси відображають діяльність міжнародних організацій та фінансових інститутів. Це наднаціональна надбудова, що характеризується концентрацією фінансових ресурсів у певних узагальнених чи цільових фондах. За своєю організацією міжнародні фінанси подібні до державних, однак суб'єктом виступає не держава, а міжнародна організація (інститут). Діяльність таких організацій, як і окремої держави, пов'язана з виконанням функцій, визначених їхніми статутами. Фінансове забезпечення цих функцій здійснюється через фонди, що створюються організаціями. Це можуть бути узагальнені фонди (наприклад, бюджет ООН) або цільові — під конкретні заходи та програми.

Таким чином, визначаючи міжнародні фінанси як економічну категорію, можна стверджувати, що це фонди фінансових ресурсів, які сформувалися на основі розвитку міжнародних економічних (ринкових) відносин і використовуються для забезпечення безперервності та рентабельності суспільного відтворення на світовому рівні, а також для задоволення спільних потреб міжнародного значення.

З інституційної точки зору — це сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об'єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків [1, c.217-219].

2. Місце і роль міжнародних фінансів у сучасній світогосподарській системі

Поява та еволюція міжнародних фінансів зумовлені глобалізацією економічних зв'язків та посиленням інтеграційних процесів в економічній, політичній і соціальній сферах.

Міжнародна фінансова система, з одного боку, обслуговує міждержавний рух товарів, послуг та факторів виробництва, а з іншого — відіграє самостійну роль, що виявляється через функціонування міжнародних фінансових ринків.

Однією з найновіших тенденцій у розвитку міжнародних фінансів є їх глобалізація — складна та багатоаспектна проблема, що породжує численні наукові дискусії. Саме тому питання глобалізації міжнародних фінансів ще недостатньо викристалізувалося для однозначного тлумачення. За цим поняттям стоїть багато реальних явищ і процесів, а також складних проблем, що торкаються всього людства і є вирішальною складовою глобальних проблем сучасності.

Процеси глобалізації міжнародних фінансових потоків значно активізували новітні технологічні інновації. Сучасні засоби зв'язку підвищили швидкість міжнародних фінансових операцій та сприяли швидкому зростанню їх обсягів. Телекомунікації дозволяють банкам залучати заощадження практично з усього світу та спрямовувати кошти позичальникам на умовах максимального прибутку і мінімальних витрат. Інвестиційні банки можуть укладати угоди як в облігаціях, так і в іноземній валюті через систему СВІФТ. Комерційні банки також можуть надсилати акредитиви через електронні платіжні системи зі своїх штаб-квартир у закордонні представництва.

Зростаючі потоки міжнародного фінансового капіталу значно посилюють фінансову конкуренцію між країнами. Ця тенденція чинить тиск на уряди, змушуючи їх скорочувати втручання держави у діяльність внутрішніх валютно-фінансових ринків, та веде до подальшої лібералізації міжнародного руху капіталу [8, c.485-486].

Сьогодні міжнародний фінансовий капітал може вільно переміщуватися з внутрішнього на світовий фінансовий ринок і навпаки. Фінансові інституції відкривають свої філії у провідних фінансових центрах для виконання функцій запозичення, кредитування, інвестування та надання інших фінансових послуг.

Потенційно процес глобалізації надає значні переваги як інвесторам, так і позичальникам: надаючи суб'єктам ринку максимально різнорідний вибір, він дозволяє укладати ефективніші угоди, а завдяки глибині та високій ліквідності ринків — швидко переключатися з одних операцій на інші, реагуючи на зміну фінансового середовища в режимі реального часу. Однак тут постає питання про адекватність премій, закладених у рівнях прибутковості інструментів, та про ризик, пов'язаний із цими вкладами. Йдеться про реальні економічні інтереси як кредиторів, так і позичальників.

Отже, глобалізація міжнародних фінансів — явище далеко не однозначне. Цей процес неминуче вступає в суперечність із діючими національними режимами регулювання та пов'язаний із серйозними макроекономічними обмеженнями і ризиками.

Крім того, в умовах вільного переміщення капіталів будь-яке відхилення країни-емітента від суворої фінансової дисципліни жорстко карається ринковими методами — насамперед відтоком коштів із фінансових активів, падінням їх котирувань та підвищенням вартості залучених фінансових ресурсів. Це особливо небезпечно для країн зі слабкими системами регулювання і нагляду та недостатньою капіталізацією банківських систем.

Міжнародні фінансові потрясіння останніх років (мексиканська криза 1994—1995 pp., азійська 1998 p., події в Росії, згодом в Україні та інших країнах СНД) безпосередньо були пов'язані з різкими змінами капітальних потоків. Характерно, що ці події сталися головним чином у так званих трансформаційних ринкових економіках. Саме ці економіки, виступаючи головними центрами припливу іноземних інвестицій, одночасно стали й основними жертвами паніки, що призвела до втечі капіталів, кризи платіжних балансів і обмінних курсів, а також до інших негативних наслідків.

Формування сучасної міжнародної фінансової системи було зумовлене низкою об'єктивних економічних факторів, найважливішим з яких є інтернаціоналізація господарського життя. Стрибкоподібна активізація економічних зв'язків між країнами та національними компаніями, а також зміцнення транснаціональних корпорацій поставили на порядок денний необхідність відповідної перебудови банківських послуг.

Сьогодні найбільші банки мають розгалужену мережу закордонних філій та відділень, через які контролюють фінансові операції на міжнародному рівні. Це — транснаціональні банки (ТНБ), основною клієнтурою яких є промислові транснаціональні корпорації (ТНК). Останні часто самі беруть активну участь у міжнародних фінансових операціях. Важливе місце серед учасників міжнародних фінансових операцій займають країни, які виступають як у ролі кредиторів, так і позичальників. Ця діяльність здійснюється як через національні, так і транснаціональні банки [3, c.289-291].

Терміном ТНК свого часу користувалися в рамках ООН для визначення корпорацій, які були власністю однієї країни, але діяли в різних країнах. Українські, російські та автори з інших країн СНД за інерцією продовжують вживати термін ТНК, вкладаючи в нього за традицією більше політичний, ніж економічний зміст. За радянських часів ТНК розглядалися як найбільші багатонаціональні корпорації, які через світовий ринок суттєво впливали на політичну ситуацію у світі. В іноземній літературі з міжнародної економіки вже стали загальновживаними терміни "багатонаціональні фірми" та "багатонаціональні корпорації", які використовуються як синоніми і в які вкладено чітко визначений економічний зміст.

Таким чином, усі наведені вище терміни об'єктивно виражають одне й те саме явище: вихід бізнесу за національні рамки і набуття ним міжнародного характеру, що значно поширилося у післявоєнний період.

Крім того, існує ціла система міжнаціональних банківських інституцій, серед яких — група Світового банку (СБ), що спеціалізується на наданні кредитів окремим країнам для економічного розвитку. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) здійснює кредитну підтримку країн Східної Європи. Банк міжнародних розрахунків (БМР) у Базелі відіграє значну роль у вирішенні проблеми взаємної заборгованості між країнами.

Процес інтернаціоналізації господарського життя приводить до виникнення своєрідних виробничих комплексів, національна належність яких переборює державні кордони. Ці комплекси інтегруються в міцну транснаціональну систему, в якій провідна роль переходить від торговельного і промислового капіталу до фінансового капіталу. Одержуючи прибуток зі всіх країн світу, ТНК досить швидко накопичили такі резерви валют, які за своїми обсягами в декілька разів перевищують резерви всіх центральних банків світу разом узятих. Зрозуміло, що багато ТНК не відмовляються від спокуси одержати прибуток на обмінних валютних операціях, на операціях з корпоративними цінними паперами або на ринках державних запозичень. А це, враховуючи масштаби діяльності ТНК, породжує загрозу глобальної фінансової нестабільності, жертвами якої наприкінці 90-х років XX ст. стали країни Південно-Східної Азії.

Як слушно зазначають автори "Доповіді про розвиток людини" (Оксфордський університет), глобалізація стала однією з найдраматичніших подій останніх років. Більше трильйона доларів бродить по світу кожної доби в невпинних пошуках максимального прибутку. Цей потік капіталу не тільки відкриває безпрецедентні можливості добування прибутку (або зазнання збитків). Він відкрив світ для операцій на глобальному фінансовому ринку, який залишає тільки обмежену автономію навіть наймогутнішим країнам щодо процентних ставок, обмінних валютних курсів або іншої фінансової політики [7, c.85-86].

З погляду на свої наслідки, процес глобалізації не характеризується чіткою однозначністю. Існує небезпідставна точка зору про те, що в умовах глобалізації найбільш повною мірою можуть реалізовувати свої інтереси тільки найрозвинутіші країни світу, і саме вони досить активно використовують наслідки цього процесу. У результаті мільярдні суми "гарячих грошей", закумульовані у кількох світових спекулятивних фондах, піддавшись чуткам і паніці про ймовірну втрату активів, миттєво можуть бути переведені з однієї валюти в іншу натиском на клавіатуру комп'ютера, чим здатні розладнати валютну систему будь-якої країни.

Тому не випадково під час кризи в Південно-Східній Азії прем'єр-міністр Малайзії офіційно звинуватив у всіх бідах фінансиста зі світовим ім'ям Джорджа Сороса і обмежив його доступ на малайзійський ринок.

Настійна необхідність більш чіткого регулювання міжнародних фінансів із метою їх стабілізації особливо гостро постала після серії регіональних валютно-фінансових обвалів.

По-перше, як показує світовий досвід, країни, котрі залучають значні обсяги приватного капіталу, більш вразливі у разі несподіваної зміни рівня довіри інвесторів.

По-друге, за аналогією з "Великою депресією" (1929—1933 pp.) світова фінансова криза пов'язана з надвиробництвом. Диспропорція, що сформувалася протягом двох останніх десятиліть між постійно зростаючими можливостями нарощування виробництва і невідповідною йому базою споживання, обернулася неймовірним збільшенням обсягів "гарячих грошей". Саме завдяки цьому нові індустріальні країни Південно-Східної Азії, створивши найбільш динамічний виробничий потенціал, могли протягом тривалого часу абсорбувати у свої економіки стільки грошей, скільки було необхідно для потреб інвестиційного розвитку. Це дало можливість цим країнам завантажити світові ринки дешевою товарною масою, яка за обсягами значно перевищувала масштаби світового платоспроможного попиту.

І, по-третє, на нашу думку, найсуттєвіше полягає в тому, що світова фінансова криза з якихось причин вдарила насамперед по основних конкурентах США (мається на увазі Японія). Наслідком кризи стало те, що і необхідно було очікувати: світ повернувся обличчям до Америки, куди почали стікатися зростаючі потоки світових фінансів.

І якби фінансова криза у Південно-Східній Азії припала на час, коли самі США були у фінансово-економічній скруті, як наприкінці 70-х та протягом 80-х років, то можна було б чекати повторення ситуації 1929—1933 pp.

Виникає запитання: а що ж далі?

А далі, як і раніше, і МВФ, і Світовий банк (СБ) продовжують висувати стереотипні стандартні вимоги до всіх без винятку країн світу, які користуються їхніми кредитами, і відповідне стереотипне пояснення неефективності використання країнами цих кредитів [4, c.376-378].

Такі ж вимоги, практично без змін, висуваються і до постсоціалістичних країн, а також країн пострадянського простору.

Рекомендації МВФ передбачають існування до початку реформування бодай зародкових ринкових процесів і структур, як це мало місце в постсоціалістичних країнах Центральної Європи та Балтії. В умовах пострадянського простору такої бази немає, тому стратегія МВФ і СБ на пострадянському просторі потребує радикальної переоцінки. Про це наголосив на зустрічі зі студентами Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яка відбулася 17 листопада 2000 p., Президент нашої держави Л.Д. Кучма.

На думку батька монетарної системи М. Фрідмена, МВФ вичерпав свою місію ще 1973 p., коли було скасовано систему фіксованих обмінних курсів, наглядати за якою він мав у момент свого створення в 1944 р.

Відомий економіст, директор Гарвардського інституту міжнародного розвитку Джеффрі Сакс писав на сторінках "Файненшл Тайме" 11 грудня 1997 р.: "МВФ наділений занадто великою владою і жодна організація не повинна брати на себе відповідальність за економічну політику більшої половини країн світу".

Критичне ставлення до діяльності МВФ характерне сьогодні й для певної частини економічних та політичних кіл України. Критика кредитної політики МВФ ґрунтується переважно на тому, що за відсутності реальних позитивних зрушень в економічному становищі країни-позичальниці, остання фактично потрапляє в залежність від кредитора, який диктує не завжди виправдані умови. Багато держав, у тому числі й Україна, які гостро потребують фінансової підтримки, вимушені погоджуватися з волею кредитора.

Світ стоїть сьогодні на порозі формування та утвердження нових правил гри, які, безперечно, зменшать значення стихійних сил ринку і підвищать регулятивну роль міжнародних фінансових інститутів та держав із метою зменшення впливу дестабілізуючого фактора міжнародних фінансів у сучасній світоглядній системі. Мова йде про спільну розробку світовим співтовариством новітніх стратегічних напрямків регулювання міжнародних фінансів, співзвучних сьогоднішній добі [9, c.53-55].

Висновки

Міжнародні фінанси — поняття, що характеризує сукупність міжнародних фінансових ресурсів у їхньому русі. Ріст світової торгівлі, масштабів і спеціалізації виробництва, розвиток міжнародних потоків капіталу, рух товарів, послуг і людей привели до розвитку міжнародних фінансів, виникненню світових фінансових ринків, міжнародних фінансових корпорацій, ускладненню міждержавних фінансових відносин і інших аспектів міжнародної фінансової діяльності.

Фінанси являють досить складне багатопланове суспільне явище, яке характеризується різними сутнісними ознаками та формами прояву.

Предметом фінансів є діяльність суб'єктів, що пов'язана з проведенням мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів задля реалізації певної мети. Кожен з цих напрямів передбачає проведення певних операцій та використання визначених важелів. Вивчення організаційних засад виконання таких операцій та використання можливих важелів при проведенні як господарської, так і негосподарської діяльності суб'єктів і входе до предмету фінансової науки.

Фінанси відіграють важливу роль в економічному і соціальному розвитку. Вони забезпечують залучення суб'єктами діяльності економічних ресурсів, розподіл ВВП і національного багатства, обіг економічних ресурсів, використання економічних важелів управління та контролю. За допомогою фінансів здійснюється організація ефективного використання залучених економічних ресурсів, створення резервів, використання майбутніх доходів з метою забезпечення поточної діяльності та ін.

Список використаної літератури

1. Бойцун Н. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл.. — Д. : АРТ-ПРЕС, 2004. — 326с.

2. Боринець С. Міжнародні фінанси: Підручник для студ. выщ. навч. закладів. — К. : Знання-Прес, 2002. — 311с.

3. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Левицький М. А., Воронова О. В. Міжнародні фінанси: навч. посіб. для студ. ВНЗ / Ю.Г. Козак (ред.). — Вид. 3-тє, перероб. та доп. — К. : Центр учбової літератури, 2007. — 639с.

4. Мозговий О. Міжнародні фінанси: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана / Олег Миколайович Мозговий (заг.ред.). — К. : КНЕУ, 2005. — 502с.

5. Оспіщев В. Міжнародні фінанси: Навч. посібник. — К. : Знання, 2006. — 335с.

6. Петрашко Л. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2003. — 221с.

7. Резнікова Т. Міжнародні фінанси: Навч. посібник для студ. спец. 8.050103, 8.050206 усіх форм навчання / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2006. — 232с.

8. Рогач О. Міжнародні фінанси: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Олександр Ігорович Рогач (ред.). — К. : Либідь, 2003. — 784с.

9. Рязанова Н. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2001. — 120с

10. Софіщенко І. Міжнародні фінанси: Навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 200с.