Характеристика криміналізації кредитно-фінансової системи України

Криміналізація кредитно-фінансової системи України: основні характеристики

Стабільне функціонування економіки неможливе без надійної та розвиненої банківської інфраструктури, яка забезпечує підприємства повним спектром якісних послуг — від своєчасних розрахунків до кредитування та операцій із цінними паперами. Якщо фінансовий стан банку стає хитким, це може дестабілізувати становище сотень його клієнтів, чиї кошти зберігаються в цій установі.

Банківська діяльність є найбільш криміногенною сферою у фінансовому секторі.

В Україні нині діє близько 230 банків та понад 2000 їхніх філій. Як показує практика, злочинні посягання саме в цій галузі останніми роками набули значного масштабу. У 1996 році у фінансово-кредитній системі зафіксовано 3721 злочин (з них 2118 — у банківській сфері), у 1997-му — 6227 (у банківській — 4687), а за 10 місяців 1998-го — 7756 (у банківській — 5570, що означає зростання на 34,9%). Лише за 10 місяців 1998 року порівняно з аналогічним періодом попереднього року кількість злочинів, скоєних організованими групами у банківській сфері, збільшилася на 196,6%. За цей самий період до кримінальної відповідальності за зловживання та розкрадання коштів у кредитно-фінансовій і банківській системах за матеріалами слідчих органів прокуратури притягнуто 322 особи.

Злочини, вчинені у банківській сфері або з її використанням, належать до найнебезпечніших економічних правопорушень, адже їхній негативний вплив поширюється не лише на конкретний банк, а й на інших суб'єктів господарювання та фінансову систему держави загалом.

Проблема виявлення та запобігання злочинам, пов'язаним із використанням банківської системи, стає дедалі актуальнішою. МВС України вживає заходів для покращення протидії злочинності у кредитно-фінансовій сфері. Процес ускладнюється тим, що економічна злочинність нині має переважно організований характер зі складною структурою та суттєво розширила свій вплив на фінансово-кредитну систему.

Злочини у фінансово-кредитній системі поширені по всій території України. Найбільше їх виявляють у Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Луганській, Львівській областях та в Києві.

Останнім часом спостерігається урізноманітнення способів протиправної діяльності у банківській сфері. Донедавна одним із найпоширеніших було видавання кредитів новоствореним невеликим комерційним структурам або фізичним особам без належного оформлення забезпечення. За сприяння службовців банку створювалася правдоподібна "легенда" про об'єктивні причини неповернення позики, через що термін її погашення неодноразово подовжувався, даючи боржнику час підготуватися до перевірок. Значно ширшого поширення набули розкрадання кредитів самими позичальниками без участі банківських працівників. Такі злочини зазвичай ретельно плануються і завдають банкам великих фінансових втрат. При оформленні гарантій чи доручень часто використовуються підроблені гарантійні листи від імені великих банків, а також кредити видаються з оформленням договорів страхування зі страховими компаніями нібито для забезпечення повернення коштів. Останнім часом поширюється привласнення позичальниками кредитних коштів через офшорні зони.

Позичальник (його службові особи або засновники) реєструє підприємство в офшорній зоні — регіоні з пільговим оподаткуванням та спрощеною процедурою реєстрації бізнесу й банківських операцій. До таких регіонів належать насамперед Кіпр, Панама, Британські Віргінські острови, острів Мен (Великобританія), окремі райони Ірландії (Дублін), Гібралтар (Великобританія), Кайманові острови, деякі країни "чорної" Африки, а нещодавно й країни Балтії (Естонія, Латвія). Отримавши кредит, позичальник переказує кошти за контрактом з офшорною фірмою за кордон. Далі ця фірма або постійно використовується в діяльності позичальника (для операцій на закордонних ринках від імені іноземної юридичної особи та приховування частини доходів від оподаткування в Україні, залишаючи їх за кордоном), або реєструється лише для однієї операції (тоді позичальник одразу планує не повертати кредит, поставки за контрактом не здійснюються, і позичальник нібито з об'єктивних причин не може виконати бізнес-план, під який брав кредит, а отже, і повернути його).

Наприклад, вибіркові перевірки 1998 року, проведені у 18 регіонах країни, виявили 124 фіктивні фірми, які протягом трьох років через кореспондентські рахунки переказали за межі держави понад 63 млн грн, а також проконвертували та привласнили близько 3,3 млн дол. США і понад 90 млрд російських рублів. Такі фірми зазвичай виявляють правоохоронні органи. Працівники банківського нагляду не встановлюють рахунки таких фірм, відкриті для фінансових операцій, і не інформують підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю. Національний банк України та його регіональні управління надсилають матеріали до прокуратури та МВС України, як правило, лише на вимогу, а не за власною ініціативою.

Викладене дозволяє виокремити такі чинники поширення злочинності у фінансово-кредитній системі:

• відсутність належного контролю за діяльністю комерційних банків з боку Національного банку України;

Це сприяє розкраданню багатомільйонних коштів. Так, для компенсаційних виплат жертвам нацистських переслідувань до АТ "Градобанк" надійшло 87 мільйонів німецьких марок. Керівництво банку розкрало ці кошти. Повсякденний контроль з боку НБУ за їх використанням не був забезпечений. Нині банк є банкрутом, кошти власникам не виплачені, а тягар відшкодування збитків ліг на державу.

• неналежний контроль з боку банків за дотриманням кредитних угод та надходженням коштів до бюджету;
• відсутність механізму регулювання грошових потоків готівки та використання їх для збільшення обсягів виробництва в державі, вилучення з тіньового обігу шляхом інкасації;
• протиріччя в законодавстві, які сприяють скоєнню злочинів і потребують врегулювання:

1. Відсутній механізм реалізації пункту "В" ст. 12 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", який передбачає право залучати до перевірок, ревізій та експертиз кваліфікованих спеціалістів установ, організацій контрольних і фінансових органів. Водночас Закон "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" дозволяє призначати ревізії лише за порушеними кримінальними справами, а порушити кримінальну справу про економічні злочини без висновків документальної ревізії неможливо.
2. У Законі "Про банки і банківську діяльність" на управління внутрішніх ревізій Національного банку України покладено функцію проведення лише внутрішніх перевірок структурних підрозділів НБУ. Отже, перевірки комерційних банків, які становлять 99,9 відсотка банківської системи України, взагалі не передбачені.
3. Пункт "Г" ст. 12 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" надає спецпідрозділам право отримувати інформацію з автоматизованих, інформаційних і довідкових систем та банків даних різних міністерств і відомств України, але через відсутність механізму реалізації цього пункту міністерства не виконують вимоги Закону та видають накази, які під приводом комерційної таємниці забороняють спецпідрозділам та уповноваженим особам вимагати інформацію для запобігання негативним наслідкам злочинної діяльності ОЗГ. (Наприклад, Наказ № 48 від 08.02.96 р. Державної митної служби "Про електронну інформацію в митній системі України").
4. Виникає потреба правового тлумачення банківської та комерційної таємниці з урахуванням інтересів держави, визначення права доступу до неї спецпідрозділів або уповноважених осіб, які згідно з чинним законодавством несуть відповідальність за її розголошення.
5. Через зазначені причини та довільне тлумачення Законів України "Про банки та банківську діяльність", "Про підприємництво" та інших не виконуються вимоги п. "Д" ст. 12 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю".
6. Законодавством не врегульовано механізм виконання п. 3 ст. 12 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", який передбачає право спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю подавати до суду заяви про скасування реєстрації та припинення діяльності суб'єктів підприємництва, а також за наявності підстав, передбачених Законом, подавати позови про визнання угод недійсними. Водночас Закон "Про арбітражний суд" передбачає, що з такими позовними заявами може звертатися лише Державна податкова адміністрація. Прокуратура, органи внутрішніх справ і спецпідрозділи БОЗ не вказані, тому не можуть реалізувати прав, визначених цим Законом.
7. Не працює п. 4 "Г" ст. 18 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", який зобов'язує Національний банк України "попередньо інформувати спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю про великомасштабні операції фізичних осіб (у розмірі понад сто мінімальних заробітних плат) чи юридичних осіб (у розмірі понад п'ять тисяч мінімальних заробітних плат), здійснені одноразово або протягом 30 діб", що унеможливлює повноцінне відстеження незаконних операцій з коштами кримінальних комерційних структур.

У банківському законодавстві відсутній порядок інформування Державної податкової адміністрації про відкриття та закриття розрахункових рахунків комерційних підприємств.

З огляду на викладене, доцільно:

1. На урядовому рівні розглянути питання створення Міжбанківської служби інкасації із залученням на комерційній основі банківських та інших фінансових установ, що дозволить забезпечити регулювання грошових потоків. Використовуючи оперативні можливості ГУБЕЗ та ГУБОЗ МВС України, встановити надійний державний контроль за обігом коштів, їх інкасацією та поповненням бюджету України.
2. Створити у банківських установах спеціальний відділ для збору інформації за ознаками фінансових правопорушень, систематизації та аналізу електронних платежів для запобігання шахрайству з фінансовими ресурсами та відтоку коштів за кордон.
3. З метою повернення валютних коштів в Україну, які незаконно перебувають за її межами, та посилення впливу банківської системи на ці процеси, законодавчо закріпити механізм ідентифікації клієнта банку (фізичної та юридичної особи), що подає документи на проведення банківських операцій, а також передбачити відповідальність банків за пролонгацію кредитів, за якими порушено терміни повернення або сплати відсотків.
4. Усунути протиріччя в чинному законодавстві, особливо в Законі України "Про банки і банківську діяльність" та Законі України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", що дозволить запобігати значній частині зловживань, розкрадань і шахрайських дій з фінансовими ресурсами.