Характеристика фінансових інвестицій

Характеристика фінансових інвестицій

Під фінансовими інвестиціями прийнято розуміти розміщення капіталу в різноманітні фінансові інструменти, головним чином у цінні папери, з розрахунком на отримання прибутку або іншого доходу в перспективі.

Згідно з Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 року № 559, яким затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 "Фінансові інструменти", під фінансовими інструментами слід розуміти контракти, що одночасно спричиняють появу (збільшення) фінансового активу в одного підприємства та фінансового зобов'язання або інструмента власного капіталу в іншого [7].

Прийнято виділяти такі категорії фінансових інструментів:

· фінансові активи, до складу яких входять: грошові кошти без обмежень на використання та їх еквіваленти; дебіторська заборгованість, що не призначена для перепродажу; фінансові інвестиції, які утримуються до погашення; фінансові активи, що призначені для перепродажу; інші фінансові активи;

· фінансові зобов'язання, що охоплюють зобов'язання, призначені для перепродажу, та інші фінансові зобов'язання;

· інструменти власного капіталу, представлені простими акціями, частками та іншими формами власного капіталу;

· похідні фінансові інструменти, такі як ф'ючерсні та форвардні контракти, а також інші похідні цінні папери.

Базовим елементом фінансових інструментів виступають цінні папери — грошові документи, які підтверджують право власності або відносини позики, визначають взаємодію між емітентом та власником і, як правило, передбачають виплату доходу у формі дивідендів чи процентів, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам [1].

Цінні папери поділяються на іменні та на пред'явника. Іменні папери не можуть передаватися або передаються виключно через повний індосамент (передавальний напис, що засвідчує перехід прав за папером до іншої особи). Папери на пред'явника можуть вільно обертатися.

Усі види цінних паперів можуть застосовуватися для проведення розрахунків, а також виступати заставою для забезпечення платежів і кредитів.

Відповідно до Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 грудня 1997 року, цінні папери можуть існувати у двох формах:

Бездокументарна форма — це обліковий запис, здійснений зберігачем, який підтверджує право власності на цінний папір.

Документарна форма — це паперовий носій, що містить необхідні реквізити відповідного виду цінного паперу певної емісії, дані про кількість паперів та засвідчує сукупність прав, які вони надають.

Форма випуску визначається рішенням емітента, затверджується Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку під час реєстрації випуску і є підставою для обслуговування цих паперів Національною депозитарною системою як іменних у документарній формі, на пред'явника у документарній формі або у бездокументарній формі, де ідентифікація власників здійснюється через обліковий реєстр рахунків у зберігача.

Емісія в документарній формі передбачає виготовлення сертифікатів, які випускаються з дотриманням вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

При бездокументарній емісії емітент оформлює глобальний сертифікат1, що відповідає загальному обсягу зареєстрованого випуску, та передає його на зберігання до обраного депозитарію [2].

Чинне законодавство України дозволяє випуск та обіг на фондовому ринку таких видів цінних паперів:

1. Основні (боргові та права власності):

• акції;
• облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;
• облігації місцевих позик;
• облігації підприємств;
• казначейські зобов'язання республіки;
• ощадні сертифікати;
• інвестиційні сертифікати;
• векселі.

2. Похідні цінні папери (деривативи):

• форвардні (ф'ючерсні) контракти;
• опціони (варанти);
• депозитарні розписки (свідоцтва).

Розглянемо детальніше кожен із зазначених видів цінних паперів.

Акція — це цінний папір без визначеного строку обігу, який засвідчує часткову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в товаристві та право на участь в управлінні ним, надає власнику право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації товариства. Акції бувають іменними та на пред'явника, простими та привілейованими. Громадяни зазвичай можуть бути власниками іменних акцій.

Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, яку веде товариство. До неї вносяться відомості про кожну іменну акцію, включаючи дані про власника, час придбання та кількість акцій у кожного акціонера. По акціях на пред'явника реєструється лише їх загальна кількість.

1 Глобальний сертифікат — це документ, оформлений на весь випуск цінних паперів у бездокументарній формі, який підтверджує право на здійснення операцій з цими паперами в Національній депозитарній системі [2].

Привілейовані акції надають власнику переважне право на отримання дивідендів та пріоритетну участь у розподілі майна при ліквідації товариства. Власники таких акцій, як правило, не мають права голосу в управлінні товариством, якщо інше не передбачено статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися з фіксованим дивідендом, визначеним у процентах до номінальної вартості. Виплата дивідендів здійснюється у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від прибутку товариства за відповідний рік. Якщо прибуток недостатній, дивіденди виплачуються з резервного фонду. У разі, коли дивіденди по простих акціях перевищують дивіденди по привілейованих, власникам останніх може здійснюватися доплата до рівня дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

Випуск привілейованих акцій не може перевищувати 10 процентів статутного фонду акціонерного товариства. Порядок реалізації переважного права на дивіденди визначається статутом.

Власник акції має право на частину прибутку (дивіденди), участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені законодавством та статутом.

Акція є неподільною. Якщо одна акція належить кільком особам, вони визнаються одним власником і можуть здійснювати свої права через одного з них або спільного представника.

Випуск акцій здійснюється у розмірі статутного фонду товариства або на всю вартість майна державного підприємства (при перетворенні його в акціонерне товариство). Додатковий випуск можливий лише після реєстрації попередніх випусків та повної оплати раніше випущених акцій за вартістю не нижче номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків від господарської діяльності.

Дивіденди по акціях виплачуються один раз на рік за підсумками календарного року в порядку, визначеному статутом, за рахунок прибутку, що залишається після сплати податків, інших платежів до бюджету та процентів за банківський кредит.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення власником коштів та підтверджує зобов'язання відшкодувати номінальну вартість у визначений строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації всіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Облігації поділяються на:

а) облігації внутрішніх і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх форм власності, об'єднаннями, акціонерними та іншими товариствами і не надають власникам права на участь в управлінні. Вони можуть бути іменними та на пред'явника, процентними та безпроцентними (цільовими), з вільним або обмеженим обігом.

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника, а обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випущені.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймають відповідно Кабінет Міністрів України та місцеві ради.

Рішення про випуск облігацій підприємств приймає емітент та оформлює протоколом.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше 25 процентів від розміру статутного фонду і лише після повної оплати всіх випущених акцій. Випуск облігацій для формування або поповнення статутного фонду, а також для покриття збитків не допускається.

Облігації всіх видів придбаються громадянами лише за рахунок особистих коштів, а підприємствами — за рахунок коштів, що залишаються після сплати податків та процентів за банківський кредит.

Оплата облігацій здійснюється в гривнях, а у випадках, передбачених умовами випуску, — в іноземній валюті. Незалежно від валюти оплати, вартість облігацій виражається у гривнях.

Доход по облігаціях виплачується відповідно до умов випуску. По цільових (безпроцентних) облігаціях доход не виплачується, а власнику надається право на придбання відповідних товарів або послуг. Якщо ціна товару перевищує вартість облігації, власник отримує товар за ціною, вказаною на облігації, а при придбанні дешевшого товару — різницю між вартістю облігації та ціною товару.

По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків із бюджетом та сплати інших обов'язкових платежів. У разі невиконання або несвоєчасного виконання емітентом зобов'язань, стягнення відповідних сум провадиться примусово судом або арбітражним судом. Порядок викупу облігацій, крім цільових, визначається при їх випуску.

Кошти від реалізації облігацій внутрішніх і місцевих позик направляються відповідно до республіканського й місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад, а кошти від розміщення облігацій підприємств — на цілі, визначені при їх випуску.

Облігації зовнішніх державних позик України — це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам номінальну вартість із виплатою доходу відповідно до умов випуску.

Такі облігації можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті, випускатися процентними або дисконтними, бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу.

Вони оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті. Емітентом виступає держава в особі Міністерства фінансів України. Кошти від розміщення спрямовуються виключно до Державного бюджету України.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик у межах передбачених законом про Державний бюджет зовнішніх джерел фінансування дефіциту приймається Кабінетом Міністрів України щодо кожного випуску.

Рішення оформляється постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджуються умови випуску: загальний обсяг, номінальна вартість, валюта деномінації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо.

Рішення про випуск поза межами передбачених законом джерел фінансування має визначати мету випуску, джерело погашення та підлягає затвердженню Верховною Радою України.

Первинне розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик здійснює Міністерство фінансів України, яке може залучати банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини регулюються відповідними угодами згідно із законодавством України.

Виплата доходів і погашення облігацій здійснюються виключно за кошти або за інші облігації державних позик за добровільною згодою сторін.

Казначейські зобов'язання України — це вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення коштів до бюджету та дають право на отримання фінансового доходу.

Казначейські зобов'язання поділяються на:

а) довгострокові — від 5 до 10 років;

б) середньострокові — від 1 до 5 років;

в) короткострокові — до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових зобов'язань приймає Кабінет Міністрів України, а короткострокових — Міністерство фінансів України. У рішенні визначаються умови випуску.

Порядок визначення продажної вартості встановлюється Міністерством фінансів України виходячи з часу придбання.

Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету.

Виплата доходу та погашення здійснюються відповідно до умов випуску, затверджених: по довгострокових і середньострокових — Кабінетом Міністрів України, по короткострокових — Міністерством фінансів України.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, яке засвідчує право вкладника на отримання після закінчення встановленого строку депозиту та процентів. Сертифікати бувають строкові (під певний договірний процент) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж іншим особам є недійсним. Доход виплачується при пред'явленні сертифіката для оплати в банк-емітент. При достроковому поверненні коштів по строковому сертифікату виплачується понижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

Інвестиційний сертифікат — це цінний папір, що випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в цьому фонді [3]. Таким чином, емітентом інвестиційних сертифікатів виступає компанія з управління активами.

Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Для створення фонду компанія має розробити та зареєструвати в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку регламент, укласти договори з аудитором, зберігачем, реєстратором, оцінювачем майна, зареєструвати фонд у реєстрі інституту спільного інвестування та організувати відкриту підписку на сертифікати або їх приватне розміщення. Відкрита підписка здійснюється відповідно до законодавства. Строк відкритої підписки для фондів відкритого або інтервального типу не обмежується. Приватне розміщення здійснюється у порядку, встановленому компанією з управління активами.

Інвестиційні сертифікати надають власникам однакові права та можуть розміщуватися шляхом відкритого продажу або приватного розміщення. Випуск похідних цінних паперів на основі інвестиційних сертифікатів не допускається. Дивіденди за сертифікатами відкритого та інтервального фондів не нараховуються і не сплачуються. Кількість проголошених сертифікатів зазначається у проспекті емісії.

Порядок розміщення та обігу інвестиційних сертифікатів встановлюється Законом України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15 березня 2001 року № 2299-ІП [3].

Вексель — це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання, за яким одна особа зобов'язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк. Правовий статус векселя регулюється законодавством про вексельний обіг. Вексельний обіг охоплює різні сфери: відносини між банками та клієнтами при видачі позичок (соло-векселя); між суспільством та державою (казначейські векселя); між фізичними та юридичними особами без посередництва банку.

Залежно від мети та характеру угод, що лежать в основі випуску, розрізняють комерційні, фінансові та фіктивні векселя.

Комерційні векселя виникають на основі угод із купівлі-продажу товарів у кредит, коли покупець, не маючи грошей, пропонує продавцю вексель — власний або індосирований. Такий вексель забезпечений сумами, що надійдуть від продажу куплених товарів. Комерційні векселя є основою вексельного обігу, оскільки обмежені конкретними строками та сумами проданих товарів.

Позичкові угоди в грошовій формі оформляються фінансовими векселями. Формалізація грошового зобов'язання фінансовим векселем є способом додаткового забезпечення своєчасного та точного його виконання з метою захисту прав кредиторів.

Векселя, походження яких не пов'язане з реальним переміщенням товарних або грошових цінностей, називають фіктивними. До них відносять дружні, бронзові (дуті) та зустрічні векселя. Дружній вексель виникає, коли кредитоспроможне підприємство "по дружбі" виписує вексель іншому, що має фінансові проблеми, для отримання останнім грошей у банку шляхом врахування або застави. Якщо партнер у відповідь виписує дружній вексель для гарантії оплати, такий вексель називають зустрічним. Векселя, видані фіктивними або некредитоспроможними фірмами, є бронзовими або дутими.

Векселя також поділяються на переказні (тратти), що видаються у формі безумовної пропозиції (наказу) здійснити платіж, та прості, що видаються у формі безумовного зобов'язання здійснити платіж.

Особливість векселя як цінного паперу полягає в тому, що він є безумовним, безспірним, абстрактним зобов'язанням, яке не залежить від причин, що спонукали його видачу. Він може виконувати функції платіжного засобу. Передача прав векселедержателя здійснюється через передаточний напис на звороті векселя — індосамент. У разі неоплати векселя в строк або відмови трасата від акцепту, власник має повідомити особу, від якої він одержав вексель, про несплату та трасата — про відмову від акцепту.

Усі особи, які є трасантами, акцептантами або вексельними поручителями, відповідають солідарно перед пред'явником векселя. Пред'явник може звертати вимогу до цих осіб окремо або до всіх разом та не зобов'язаний дотримуватися послідовності, із якою особи видали свої зобов'язання [8].

Особливою групою є похідні цінні папери, які мають встановлені законодавством реквізити та засвідчують зобов'язання, внаслідок виконання яких відбувається перехід права власності на базовий актив та/або проводяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1999 року № 632 "Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів", дериватив — це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати базовий актив (цінні папери) на визначених умовах у майбутньому [6]. Існують такі форми деривативів:

· Ф'ючерсний контракт — стандартний документ, що засвідчує зобов'язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, із фіксацією ціни на момент укладання зобов'язань.

· Опціон — стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому, із фіксацією ціни на момент укладання контракту або на час такого придбання за рішенням сторін.

· Варант — різновид опціону на купівлю, що випускається емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає власнику право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною. Депозитарна розписка (свідоцтво) — це похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на визначену кількість цінних паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії яких обліковується в іноземній депозитарній установі. Емітентом можуть бути юридичні особи-резиденти, учасники Національної депозитарної системи, за умови встановлення кореспондентських відносин між депозитарієм, де зберігається глобальний сертифікат, та іноземною депозитарною установою, що веде облік прав власності за цінними паперами, які лежать в основі розписок.

Порядок випуску та обігу всіх цінних паперів регламентується Законом України "Про цінні папери та фондову біржу" [1]. Емітент має право на випуск акцій та облігацій підприємств із моменту реєстрації випуску в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Якщо акції чи облігації пропонуються для відкритого продажу, тобто призначені для розміщення серед юридичних осіб і громадян, коло яких заздалегідь визначити неможливо, емітент зобов'язаний подати органу, що реєструє, також інформацію про випуск.

Порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, а також інформації про їх випуск визначається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Реєстрація повинна бути проведена не пізніш як за 30 днів із моменту подачі заяви з доданням необхідних документів. Орган, що реєструє, зобов'язаний перевіряти відповідність поданих документів вимогам законодавства України.

Відмова в реєстрації можлива лише в разі порушення встановленого порядку або невідповідності документів вимогам законодавства. Якщо реєстрацію не проведено у встановлений строк або відмовлено з мотивів, які емітент вважає необґрунтованими, він може звернутися до суду.

Реєстрація випуску або інформації про випуск не може розглядатися як гарантія вартості цих цінних паперів. Загальний реєстр випуску цінних паперів ведеться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Інформація про випуск акцій та облігацій підприємств, що пропонуються для відкритого продажу, крім реєстрації, підлягає обов'язковому опублікуванню в органах преси Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України й офіційному виданні фондової біржі не менш як за 10 днів до початку передплати. Акції та облігації, що пропонуються для відкритого продажу, допускаються для розміщення не раніш як через 30 днів після опублікування оголошення про їх випуск.

У разі виникнення будь-яких змін в інформації про випуск, емітент повинен опублікувати інформацію про зміни до закінчення 30-денного строку з дня опублікування інформації.

Орган, що реєструє, має право у разі виявлення недостовірних даних в опублікованій інформації зупинити розміщення до того часу, поки емітент не внесе відповідних змін.

Похідні цінні папери вводяться в обіг юридичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності, які зобов'язуються виконувати передбачені в інформації про випуск зобов'язання.

Похідні цінні папери, що утворюються шляхом надання пропозицій щодо провадження певних дій, спрямованих на встановлення зобов'язань, можуть бути утворені лише організатором торгівлі.

Випуск від імені держави похідних цінних паперів, базовим активом яких є державні цінні папери, здійснює за рішенням Кабінету Міністрів України Міністерство фінансів України. У рішенні визначаються основні умови випуску та обігу. Випуск та інформація про випуск таких паперів не підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Для введення в обіг похідних цінних паперів емітент чи організатор торгівлі повинен узгодити можливість використання базового активу з:

· Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку — якщо базовим активом є цінні папери (крім державних), фондові індекси чи ставки прибутковості;

· Міністерством економіки України — якщо базовим активом є товарні ресурси;

· Національним банком України — якщо базовим активом є кошти, їх ринкові характеристики та банківські метали;

· Міністерством фінансів України — якщо базовим активом є державні цінні папери.

Міністерство економіки України та Національний банк України можуть встановлювати квоти на обсяги використання відповідного базового активу.

2. РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Ринок цінних паперів — це складний механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні взаємовідносини між підприємцями, корпораціями та іншими структурами, яким необхідні фінансові кошти для розвитку, та організаціями і громадянами, які можуть їх надати на певних умовах.

Важливим для аналізу ринку цінних паперів є поділ на первинний та вторинний. Первинний ринок — це економічний простір, який цінний папір проходить від емітента до першого покупця. Він називається економічним не лише тому, що на ньому діють емітент та інвестор, але й тому, що він раціонально організований, виконує певне економічне завдання, і тільки в межах цього простору емітент може отримати необхідний капітал.

Вторинний ринок — це сфера обігу цінних паперів, куди вони потрапляють після продажу першим власником, що купив їх у емітента. Цей ринок може бути неорганізованим (позабіржовим) або організованим (біржовим). У більшості країн світу на позабіржовому ринку обертається основна маса (приблизно 85%) цінних паперів, а на біржовому — відносно мала частка — 15%. Однак саме біржовий ринок, де зосереджені найбільш якісні та важливі цінні папери, визначає кон'юнктуру та процес розвитку фондового ринку.

Торгівля цінними паперами на фондовому ринку України здійснюється на фондових біржах та в позабіржових торгівельно-інформаційних системах (ПТІС) (докладно організація біржової та позабіржової торгівлі цінними паперами в Україні розглядається автором у наступних розділах теми).