Історичні пам’ятники України як пізнавальний туристичний ресурс

Вступ.

1. Історичні пам’ятники України як пізнавальний туристичний ресурс.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Історико-культурна спадщина України є надзвичайно багатою, вона формувалася впродовж багатьох віків зусиллями різних народів. Окрім пам’яток історії та культури, наша країна володіє чудовими природними багатствами. Моє завдання не полягає у створенні вичерпного сайту-каталогу всіх пам’яток — для цього не вистачило б і життя. Однак я спробую описати окремі міста й села України, відомі та маловідомі пам’ятки, показати дивовижну красу нашої землі, зазирнути в її минуле та, можливо, спонукати замислитися про збереження цих скарбів. Ніщо не вічне, але прагнути якомога довше зберегти пам’ятки — обов’язок кожного свідомого громадянина України.

Туризм є одним із найважливіших джерел створення робочих місць, і за прогнозами, протягом наступних п’яти років ця галузь забезпечить 2500 нових робочих місць. Це одна з небагатьох сфер економіки, де впровадження нових технологій не призводить до скорочення персоналу. Маючи значний природний потенціал, Україна розуміє необхідність розвитку архітектурно-туристичної інфраструктури. Туристи, які відвідують нашу країну, мають змогу не лише відпочити та відновити сили, але й познайомитися з її історією та культурою.

Від давніх язичницьких капищ до сучасних християнських, буддистських та мусульманських храмів — Україна завжди була і залишається домівкою для багатьох релігій та святинь, освячених вірою і часом. Софія Київська та Києво-Печерська Лавра — це видатні, але далеко не єдині історико-архітектурні пам’ятки віри та духовності. Архітектурні пам’ятки України можуть розповісти про сиву давнину античних міст-держав, про боротьбу з кочовими племенами, про прийняття християнства, продемонструвати козацьке бароко та твори сучасних зодчих. Музеї просто неба перенесуть вас у минуле на кілька століть, особливо якщо ви потрапите на народні гуляння — вир радості та безтурботності дозволить на цілий день забути про XXI століття.

1. Історичні пам’ятники України як пізнавальний туристичний ресурс

Розвиток туристичної галузі є надзвичайно актуальним питанням для України. Унікальне поєднання природних та історико-культурних пам’яток приваблює дедалі більше туристів, зокрема й іноземних.

Протягом останніх чотирьох років туристична та курортна сфери демонструють сталу позитивну динаміку. Завдяки активному міжнародному співробітництву у сфері туризму кількість іноземних туристів, які відвідують Україну, щороку зростає. У 2003 році їх кількість досягла 10,5 млн осіб, що на 14,6% більше, ніж раніше. Протягом 2004 року Україну відвідали 12,5 млн іноземних туристів, що на 19,0% (або 2,0 млн) більше, ніж у попередньому році. У 2004 році спостерігалося збільшення в’їзних потоків зокрема з таких країн: Словаччини — у 2,5 раза, Польщі — у 2,2 раза, США — у 1,7 раза, Італії та Румунії — у 1,6 раза, Франції та Угорщини — у 1,5 раза, Туреччини — на 43,0%, Німеччини — на 24,8%.

Характерною рисою 2005 року порівняно з попередніми стало кардинальне змінення структури організованого в’їзного туризму. Потік організованих туристів з країн Європи та інших далеких країн (606,9 тис. осіб) у 1,5 раза перевищив потік з країн СНД (405,4 тис. осіб). Для порівняння, у 2000 році співвідношення було протилежним: туристів з СНД було у 2,3 раза більше, ніж з інших країн.

Внутрішній туризм також зростав, хоча й помірними темпами: у 2003 та 2004 роках Україною подорожували відповідно 7,2 млн та 7,6 млн внутрішніх туристів, з приростом 4,1% та 5,3%.

У 2004 році також збільшилася кількість екскурсантів та відвідувачів музеїв — до 20,3 млн осіб, що на 3,9% більше, ніж у 2003 році (19,5 млн осіб). Зростання туристичних потоків стимулює попит на товари та послуги різних галузей національної економіки, сприяючи їхньому розвитку та збільшенню виробництва.

Станом на 01.01.2005 р. у туристичній та курортній галузях налічувалося 8,3 тис. підприємств, зокрема: 3,9 тис. суб’єктів туристичної діяльності; 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання; 3,2 тис. санаторно-курортних закладів. Фактично послуги надавали 7,7 тис. підприємств (661 санаторно-курортний заклад не працював з різних причин), у тому числі:

• 3,9 тис. туроператорів та турагентів;
• 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання;
• 2,6 тис. санаторно-курортних (оздоровчих) закладів, з яких 1,9 тис. є госпрозрахунковими.

Загальна кількість функціонуючих підприємств галузі за 2005 рік збільшилася на 10,3% [2, с.7-8].

У регіональному розрізі зберігається тенденція диспропорційного розвитку туризму. Понад половину обсягів туристичної діяльності забезпечують три регіони — АР Крим, м. Київ та Одеська область, які є всебічно розвиненими в різних галузях економіки. Водночас у депресивних регіонах туризм не набув належного розвитку, попри наявність необхідних природних, історико-культурних та трудових ресурсів. Від 48% до 67% обсягів туристичної діяльності в Україні забезпечують підприємства АР Крим, м. Києва та Одеської області.

Отже, для подальшого розвитку архітектурних туристичних ресурсів необхідно провести масштабні дослідження та пошукові роботи з виявлення й оцінки нових територій, рекреаційних та бальнеологічних ресурсів, а також обґрунтувати основні напрями їх використання для розвитку туризму та організованого відпочинку населення з відповідною інфраструктурою обслуговування.

Державний архітектурно-історичний заповідник «Софійський музей» розташований у центрі Києва. На території заповідника площею 5 гектарів знаходиться чудовий ансамбль пам’яток вітчизняного зодчества XI–XVIII століть. Найціннішою спорудою є Софійський собор — всесвітньо відома пам’ятка архітектури та монументального живопису XI століття. Він велично височіє в центрі ансамблю. Собор був споруджений у період розквіту Київської Русі — великої східнослов’янської держави, колиски трьох братніх народів: російського, українського та білоруського.

Новим і перспективним напрямком у розвитку туристичної індустрії Криму став зелений (сільський) туризм. Цей вид туризму є одним із видів малого бізнесу, підвищує роль краєзнавства, поєднує елементи активної діяльності та відпочинку, створює життєве середовище, наближене до природи. Для цього в Криму є всі умови: поєднання мальовничих гір і великих рівнин, лісів, степів, морів, озер, унікальна флора і фауна, широка мережа природних, історичних та етнографічних пам’ятників.

Центр Севастополя — високий пагорб в оточенні трьох чудово забудованих вулиць і трьох площ — це просто безперервна експозиція. Усюди пам’ятники та екзотична зелень. Особливо гарний Приморський бульвар зі знаменитим Пам’ятником затопленим кораблям і Графською пристанню.

На схід від Південної бухти розташована Корабельна сторона Севастополя. Знаменитий Малахів курган, де знаходиться 16 пам’ятників і меморіальних позначень, збереглися укріплення та масивні морські знаряддя часів Кримської війни, а також обертові броньовані вежі з кораблів, встановлені під час другої оборони.

Римсько-католицький костьол біля річки Учан-Су був побудований у 1914 році за проектом архітекторів Коморницького і Краснова. Не менш цікаві Вірменська церква та кілька дуже ошатних православних храмів.

Колишній палац еміра бухарського в Ялті зведений у 1907–1911 роках архітектором Тарасовим у мавританському стилі.

Ялтинський заповідник створений для охорони унікальних гірських лісів, які дарують Південному берегу цілюще повітря. На спуску від плато Ай-Петрі до Ялти через 2 кілометри за вказівником «До Срібної альтанки» ви потрапляєте на видову площадку на вершині скелі Пендикюль (865 м), звідки відкривається чудовий краєвид на Ялтинський амфітеатр гір. Ближче до Ялти (на дев’ятому кілометрі Ай-Петринського шосе) дорога повертає праворуч до гірського озера Караголь, у водах якого ефектно відбивається дерев’яний будинок ресторану. У 7 кілометрах вище Ялти ліворуч від дороги йде стежка до підніжжя водоспаду Учан-Су (Летюча вода) — найвищого в Криму. З висоти близько 100 метрів зриваються струмені води, досить могутні після танення снігів у горах або рясних злив.

Євпаторія — одне з найдавніших міст Східної Європи. Залишки фортечної стіни Керкенітіди — процвітаючого античного міста, відомого першому географу Гекатею Мілетському та «батьку історії» Геродоту, можна побачити на набережній ім. Горького (пляж Військового санаторію). Греко-скіфське городище «Чайка» (назва умовна) знайдено біля піонерського табору «Променистий», алея Дружби, 23 — це північна околиця міста. А в центрі збереглися свідки середньовічних сторінок історії цих місць.

В Алушті можна відвідати Краєзнавчий музей, Будинок-музей письменника Сергєєва-Ценського та Будинок-музей письменника І.С. Шмельова. Поруч із містом — Музей природи Кримського заповідника, який розповідає про всі компоненти природи Гірського Криму — від мінералів до тварин. Але головне — дендрозоопарк музею з живими рослинами і тваринами заповідника, створений у ландшафтному стилі, у природних умовах.

Львів — місто-пам’ятник, місто-музей просто неба, місто, де переплелися минуле і сучасне.

Львів практично повністю зберіг забудови всіх історичних періодів. Ніде більше в Україні не було таких величних готичних і ренесансних кам’яниць, таких ренесансних і барокових храмів.

Починаючи з військових фортифікацій, віяння Ренесансу поступово проникали і в міську архітектуру — як культову, так і цивільну. Цьому сприяли жваві торговельні зв’язки Львова з містами Італії, Німеччини, Польщі, а також навчання молоді в італійських університетах, де вона переймала не лише ренесансні ідеї, але й мистецькі вподобання; запрошення іноземних майстрів до українських міст.

У 1527 році велика пожежа знищила майже весь Львів, і місто відбудовувалося вже в новому, ренесансному стилі. Замість стрімких, загострених, спрямованих до неба готичних форм утверджуються зрівноважені, впорядковані композиції зі спокійними, логічно продуманими та чистими формами, сприйнятими від античної архітектури.

Провідну роль в архітектурі Львова другої половини XVI століття відіграють італійські архітектори Петро Барбон, Паоло Домінічі (якого у Львові називали Павлом Римлянином), Петро Італієць та інші. Працювали у Львові також німецькі, польські архітектори та місцеві майстри.

Загалом в архітектурі Львова другої половини XVI — початку XVII століття чітко простежуються дві тенденції. Перша, представлена в будинках патриціату, католицьких храмах, каплицях, — слідування формам, традиціям італійського та Північного Ренесансу, поширення архітектури європейського Ренесансу на Україну. Друга, представлена в православних храмах, — синтез давньоруських та ренесансних архітектурних форм. Саме ця друга тенденція започаткувала виникнення нового суто українського стилю, який гармонійно поєднує традиції української архітектури з досягненнями європейської і досягне величного розквіту в стилі українського бароко [7, с.28].

Проте не можна сказати, що суто ренесансний напрямок в архітектурі Львова був відгороджений від місцевих впливів і традицій. У скульптурному декорі, архітектурних формах палаців патриціїв і католицьких храмів відчувається вплив як традицій української орнаментики, так і архітектурних форм.

Саме за проектами Павла Римлянина збудовано такі перлини ренесансного Львова, як монастир і костел бенедиктинок, каплиця Кампіанів, костел і монастир бернардинів.

Костел бенедиктинок невеликий, з вузькими стінами-бійницями та могутніми контрфорсами, нагадує костели-фортеці XV століття. До нього примикає квадратна вежа, лаконічна і монументальна, типових ренесансних форм. «Внизу — портал з напівциркульною аркою, вище — така ж ніша зі скульптурою, ще вище — вікно тієї ж форми. Ясна ритміка членувань, однотипна обробка ніш і віконних отворів підкреслюють цільність архітектурного образу. Завершує споруду фриз типових ренесансних форм і чудовий аттік, що нагадує кам’яну різьблену корону. На кожній його стороні, — пише Г. Островський, — скульптура, обрамлена волютами, кути відмічені енергійними акцентами ліпних прикрас». Монастирський будинок мав по фасаду відкриту лоджію; кути утворювали три арки, між якими стояли статуї. Споруди монастиря бенедиктинок утворюють куточок ренесансного Львова, ніби перенесений з Північної Італії.

Отже, у світлі національного і культурного відродження України розвиток рекреації і туризму набуває сьогодні особливого значення. Адже рекреація — це одна з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, задоволення пізнавальних інтересів.

Перспективи розвитку туризму в Україні зумовлюються дією широкого спектра природних, історико-культурних, соціальних, економічних та політичних факторів, які мають чітко виражену регіональну специфіку. Крім цього, особливості сучасної ситуації полягають у тому, що формування високорозвиненої національної індустрії рекреації та туризму та її інтеграція у світовий ринок туристично-рекреаційних послуг пов’язані з необхідністю розв’язання гострих соціально-економічних проблем у період трансформації суспільно-економічних відносин [5, c. 53-55].

Висновки

У наш час бурхливого розвитку індустрії міжнародного туризму важливого значення набуває популяризація досягнень науки, пам’яток історії та культури засобами туризму. Манільська Декларація Всесвітнього туризму (1978 р.) вказує на те, що сучасний туризм відповідає основному праву людини на відпочинок, проте Декларація також зазначає, що «у практиці туризму елементи духовності повинні брати гору над технічними та матеріальними». Ці духовні елементи, будучи «загальним завершенням людського існування, повинні бути постійним внеском в освіту, рівність у долі націй, духовне визволення людини по відношенню до тотожності та гідності, утвердженню неповторності культур та поваги моральної спадщини людей».

На туристичних маршрутах увагу туристів все більше привертають пам’ятки найдавнішої історії людства, зокрема первісної археології. Вони поділяються на нерухомі (місця первісних стоянок, кургани, поховання тощо) та рухомі (знаряддя праці, речі побуту, прикраси тощо), виявлені під час розкопок. Як правило, останні зберігаються в музеях, поповнюючи музейні експозиції. І ті, й інші пам’ятки є об’єктами туризму. Питання полягає в тому, як краще налагодити їх використання для потреб туризму. Виходячи з цього, цікавим є досвід ряду європейських країн і США щодо організації музеїв та туристично-екскурсійних маршрутів по пам’ятках первісної археології та природничої історії, методологічні принципи яких можуть бути використані в музейній справі та музейному будівництві України.

Список використаної літератури

1. Біркович В.І. Модернізація туристичного та рекреаційного потенціалу регіонів України // Статистика України. — 2006. — № 3. — C. 83-86.

2. Гетьман В. Рекреаційна ойкумена Волині // Наука і суспільство. — 2002. — № 1-2. — C. 32-34.

3. Гетьман В. Рекреаційна діяльність у регіональних ландшафтних парках України // Географія та основи економіки в школі. — 2005. — № 4. — C. 45-49.

4. Кифяк О.В. Розвиток рекреаційних ринків регіонів // Фінанси України. — 2005. — № 9. — С. 64-69.

5. Лебедєва В. Туристична галузь: погляд з регіону // Віче. — 2005. — № 3. — C. 53-55.

6. Марченко О. Чим багаті. Рекреаційно-туристичний потенціал // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2006. — № 39-40. — C. 35-36.

7. Новикова В.І. Типізація регіонів України за ступенем розвитку рекреаційної діяльності // Український географічний журнал. — 2007. — № 1. — C. 43-47.

8. Фоменко Н. Рекреаційні ресурси та курортологія : навч. посібник / Наталія Фоменко; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки «Галицька академія». — К. : Центр навчальної літератури, 2007. — 311 с.