Історія економіки Стародавньої Греції

1. Економічний розвиток Стародавньої Греції.
2. Основні напрями економічної політики Маргарет Тетчер.

Перелік джерел.

1. Економіка Стародавньої Греції

Занепад Вавилонського царства та Єгипту, спричинений кризою рабовласницького ладу на Близькому Сході, зробив ці держави легкою здобиччю для перських завойовників. Проте ця ж система знайшла нове життя у Середземномор'ї, куди змістилися головні осередки цивілізації. Саме там відбулося економічне зростання Греції та Риму.

У світовій історії стартував новий етап, який прийнято називати античністю (від лат. antiquus — давній). Цей період тривав приблизно з першої половини І тис. до н. е. до першої половини І тис. н. е. Саме в античну епоху рабовласництво сягнуло свого піку. Боргове рабство стало панівною формою, община була зруйнована, а рабська праця застосовувалася значно ширше та ефективніше. Рабство набуло класичних рис.

У І тис. до н. е. Греція опинилася на перехресті шляхів, що поєднували народи трьох континентів — Європи, Азії та Африки, що стимулювало культурний обмін. Ключову роль відігравали географічні умови. З давніх-давен торговельні маршрути пролягали через Середземне, Егейське, Мармурове та Чорне моря, сягаючи на північ — до басейнів Дніпра, Дунаю та Дону. Греція мала зручні бухти, корисні копалини та будівельні матеріали, що прискорило розвиток ремесел і торгівлі. Греки вже виступали як умілі ремісники та торговці, тоді як інші народи ще перебували на стадії полювання, скотарства чи примітивного землеробства.

Гірські хребти, численні острови та порізана берегова лінія з безліччю заток і гаваней сприяли ізоляції окремих громад та їхній економічній самостійності. Тому антична громада, на відміну від східної сільської, формувалася переважно як місто. Вона являла собою самостійну державу — поліс, де політичні права мали лише власники землі.

Населення зосереджувалося в містах. Уперше в історії місто стало домінувати над селом, підпорядкувавши його собі. Власного зерна не вистачало, тож сільське господарство відійшло на другий план, а місто експлуатувало сільську округу.

У VIII—VI ст. до н. е. успіхи в землеробстві дозволили ремеслу відокремитися від сільського господарства, а торгівля почала активно розвиватися між різними регіонами Греції. Розширення обміну призвело до виникнення грошей, купецького капіталу та прошарку професійних торговців.

Греки освоїли виплавку заліза та інших металів. Активно розвивалися будівництво, ткацтво та кораблебудування. По всій країні діяли майстерні з виробництва кераміки. Продуктивність праці значно зросла. Міста розширювалися, і в VII—VI ст. до н. е. нові будівлі зводили вже з каменю, а не з дерева, як раніше.

Сільське господарство, де панувало двопілля, розвивалося повільніше. Ремесло, своєю чергою, стимулювало спеціалізацію: з'явилися художники, різьбярі, маляри та ливарники. Окремі поліси набули вузької спеціалізації: Мілет славився тканинами, а Коринф — керамікою та панцирами. Поділ праці та диференціація виробництва зумовили потребу в товарообміні. Гроші набули широкого застосування. Мореплавство та суднобудування стрімко прогресували. Такі міста, як Мілет і Коринф, перетворилися на провідні центри середземноморської торгівлі.

Інтенсивний розвиток ремесла, торгівлі та сільського господарства змінив економічну основу та суспільну структуру Греції. У всіх сферах дедалі ширше використовувалася рабська праця. Суспільство розкололося на вільних громадян і рабів. У VIII—VI ст. до н. е. формувалися грецькі рабовласницькі поліси. Центром поліса було укріплене місто, якому підпорядковувалися навколишні долини чи острови. Під час війни місто слугувало притулком для всього населення. Тут відбувалися народні збори, суди, релігійні церемонії та працював ринок. Землі та природні ресурси, що спочатку належали громаді, поступово перейшли до родової аристократії. Серед вільних існував значний майновий розрив. Між аристократією та простим народом (демосом) тривала постійна боротьба. У багатьох полісах знаті вдалося поневолити селян і змусити їх працювати на себе.

Яскравим зразком рабовласницької держави була Спарта — найсильніший у військовому плані поліс Греції. Вона виникла внаслідок завоювання дорійцями (спартанцями) ахейських ілотів, яких перетворили на рабів. Згодом Спарта підкорила весь Пелопоннес. Фізична праця вважалася для спартанців ганебною, їхнім призначенням була війна. Спарта нагадувала військовий табір, завжди готовий до нападу на ворога чи ілотів. Господарство було відсталим, що підтверджує використання як грошей залізних пластин, які не приймали за межами Пелопоннесу. Грошовий обіг тут не розвинувся.

Іншим шляхом йшло формування рабовласницьких держав в Аттиці, прибережних районах та на островах Еллади. Тут ремесло й торгівля досягли високого рівня, а землеробство відігравало другорядну роль. Особливо посилилися рабовласники, пов'язані з торгівлею та ремеслом (власники майстерень, купці). Вони заручилися підтримкою селянства, яке потерпало від аристократії. У запеклій боротьбі з родовою знаттю в багатьох містах перемогло демократичне правління. Найяскравішим прикладом такого поліса стала Афінська держава.

Аттика не надто підходила для сільського господарства, тому тут здавна розвивалися ремесло та торгівля. Розроблялися поклади срібла, глини та мармуру. До VIII ст. до н. е. в Афінах панувала земельна аристократія, яка жорстоко експлуатувала вільних землеробів. За позичене зерно чи худобу стягувалися величезні відсотки. Неспроможність сплатити борг призводила до боргового рабства. Купці та ремісники, хоч і були заможними, страждали від безправ'я. Боротьба в Афінах завершилася компромісом. Реформи Солона (595 р. до н. е.) скасували селянські борги, заборонили продаж афінян у рабство та передбачили викуп уже проданих. Купці й ремісники отримали пільги, що стимулювало розвиток ремесла та торгівлі. За цими реформами син міг не утримувати старого батька, якщо той не навчив його ремеслу. Було обмежено спекуляцію землею та розміри ділянок. Заборона вивезення зерна також послабила економічну могутність аристократії.

Колонізація була важливим чинником економічного життя Стародавньої Греції. Найактивніше вона відбувалася у VIII—VI ст. до н. е. Причинами були пошук нових земель, здобичі, хліба та зменшення населення полісів. Земельний голод спонукав до заснування численних колоній на островах Егейського моря, півдні Італії, в Сицилії, Північній Африці та на берегах Мармурового й Чорного морів. Колонії стали осередками торгівлі греків із "варварами". З колоній надходили ремісничі вироби, а з варварських земель — хліб, худоба та раби.

Економічна думка Давньої Греції представлена працями Ксенофонта, Платона та Аристотеля.

Вона аналізувала проблеми зародження, розквіту та занепаду рабовласництва. У VII—VI ст. до н. е. рабовласництво набуло широкого розмаху, завершилося формування полісної системи, швидко розвивалася торгівля. Видатним реформатором був Солон (638—559 до н. е.), чиї реформи (594 р. до н. е.) передбачали переділ общинних земель із правом продажу, скасування боргового рабства, запровадження майнового цензу (поділ на чотири категорії) та створення демократичних інститутів (народні збори, рада, суд присяжних).

Орієнтація на натуральне господарство та захист аристократичного устрою властиві працям Ксенофонта (430—355 до н. е.) і Платона (427—347 до н. е.). Ксенофонт критикував афінський устрій та ідеалізував аграрну Спарту, недооцінюючи ремесло й торгівлю. Він уперше проаналізував поділ праці як економічну категорію, показав протилежність фізичної та розумової праці, розрізнив споживну й мінову вартість товару. Попри негативне ставлення до торгівлі та лихварства, він визнавав необхідність грошей як засобу обігу та збереження багатства.

Натурально-господарська концепція Платона викладена в "Державі" та "Законах". В ідеальній державі Платон передбачав три стани: філософи-правителі, воїни-захисники та землероби, ремісники й торговці. Кожен клас мав виконувати свої функції з різними правами та обов'язками. Раби не належали до жодного класу, оскільки рабство вважалося природним і вічним. Філософи та воїни, на думку Платона, мали бути позбавлені власності, а ремісники й землероби — забезпечувати їх усім необхідним. Передбачалися рівний розподіл благ, спільність жінок і дітей, що дозволяє вважати цей проект примітивним комунізмом. Платон засуджував прагнення до збагачення, торгівлю та лихварство ("де торгівля — там обман").

Ксенофонт (430—354 pp. до н. е.) у трактаті "Домострой" описав зразкове господарство та ідеального громадянина. Його праця "Про доходи" була спробою подолати економічну кризу в Афінах.

Основні ідеї "Домострою":

• природним є поділ праці на розумову та фізичну, а людей — на вільних і рабів;
• будь-який товар має корисні властивості (споживну вартість) і здатність обмінюватися (мінову вартість).

Ксенофонт вважав сільське господарство основою економіки, "годувальником громадян", від якого залежить добробут народу та стан інших галузей. Він зневажливо ставився до ремесла, торгівлі, лихварства та фізичної праці, вважаючи її долею рабів. Він писав, що ремесло "руйнує тіло працюючого, змушуючи його вести сидячий спосіб життя і залишаючи мало часу для турботи про друзів і рідне місто". Рабство для нього було природним, а раби — "живим знаряддям" виробництва.

Платон (428—347 pp. до н. е.) у праці "Держава" виклав теорію ідеального суспільного ладу, засновану на ідеї справедливості, коли кожен займається тим, до чого найбільш пристосований. Справедливість він розумів як "суцільну доброчесність", що поєднує мудрість і мужність. Платон проповідував знищення приватної власності, спільність дружин і дітей, державне регулювання шлюбів та суспільне виховання дітей, які не повинні знати своїх батьків.

Інший проект "ідеальної держави" Платон представив у "Законах". Він ґрунтувався на принципах рівності та господарської самостійності сімей. Щоб уникнути спокуси збагаченням, кожній сім'ї виділялося окреме житло та рівноцінна земельна ділянка. Кількість ділянок мала бути незмінною, вони залишалися державною власністю, не підлягали продажу, а передавалися у спадок одному з дітей. Вартість однієї ділянки визначала "міру бідності", а "міра багатства" була вчетверо більшою; надлишки мали надходити до скарбниці. Податки встановлювалися залежно від розмірів майна. За цим критерієм громадяни поділялися на чотири майнові класи з можливістю переходу між ними. Це мало забезпечити майнову рівність, справедливість і мир.

Досліджуючи гроші, Платон визначив їхні функції: міра вартості, засіб обігу та засіб нагромадження. Водночас нагромадження грошей, торгівлю та лихварство він вважав недостойними для вільних греків. Він уперше виділив повноцінні (загальні) та неповноцінні (внутрішні, місцеві) гроші.

Аристотель (384—322 pp. до н. е.) будував своє економічне вчення на принципі природності рабства як основи виробництва.

Ключові положення "Політики":

• обов'язкова наявність приватної власності;
• поділ діяльності на економію та хрематистику. Економія — це вивчення природних явищ, пов'язаних із виробництвом споживних вартостей, включаючи дрібну торгівлю для задоволення потреб. Хрематистика — вивчення протиприродних явищ, пов'язаних із нагромадженням грошей, включаючи велику торгівлю. Аристотель виділяв два види багатства: як сукупність споживних вартостей (природне, обмежене потребами, джерело — землеробство та ремесло) і як нагромадження грошей (протиприродне, безмежне, виникає з обороту). Він схвалював економію та засуджував хрематистику;
• гроші є співвимірювачами при обміні, тому їх не можна позичати (монета не може породжувати монету). Гроші стали "загальним засобом обміну" внаслідок угоди;
• людина — істота, що не може жити поза суспільством і державою. Держава важливіша за сім'ю та окрему особу. Виховання має бути державним, і всі громадяни, крім рабів, повинні отримувати однакове виховання для зміцнення державного устрою.

Аналізуючи товарний обмін, Аристотель встановив, що він породжується поділом праці та сприяє утворенню спільнот. Блага використовуються для споживання та для обміну. Так він підійшов до розуміння двох сторін товару — споживної та мінової вартості, тобто корисності та цінності. Він також розумів, що мінова вартість є зародковою формою ціни.

Аристотель вивчав еволюцію форм обміну: від простого товарообміну (Т — Т) до обміну за посередництва грошей (Т — Г — Т). З появою грошей метою торгівлі стає хрематистика — нагромадження багатства у грошовій формі (Г — Т — Г', де Г' — гроші з прибутком). Він розглядав дві форми грошей: як простий засіб обігу та як засіб обігу грошового капіталу.

Економічні погляди Ксенофонта, Платона та Аристотеля стали відправною точкою для формування економічної науки.

2. Загальна характеристика економічної політики Маргарет Тетчер

Маргарет Хільда Тетчер, баронеса Тетчер з Кенстевена, уроджена Робертс, відома як "залізна леді" світової політики, була однією з лідерів Британської консервативної партії та прем'єр-міністром Великобританії з 1979 по 1990 роки. Вона стала першою жінкою-главою уряду в історії Європи та першим британським лідером партії, яка тричі поспіль вигравала парламентські вибори, сформувавши три уряди.

Маргарет Тетчер народилася 13 жовтня 1925 року в Грантамі, графство Лінкольн, Англія. Вона здобула блискучу освіту в коледжі Сомерсвіль в Оксфорді, отримавши ступінь бакалавра, а згодом і магістра. Університет вона закінчила в 1950 році, ставши першою жінкою-головою університетської асоціації консервативної партії.

Перша спроба розпочати політичну кар'єру (у 1950 році вона балотувалася до Парламенту) закінчилася невдачею. Лише в 1959 році Тетчер потрапила до Палати Общин. Вона очолила парламентський Пенсійний комітет, поєднуючи цю посаду з керівництвом комітетом з національної безпеки (1961-1964). У 1967 році її ввели до Тіньового кабінету.

У 1970-1974 роках Тетчер обіймала посаду міністра освіти і науки.

Переконлива перемога консерваторів на виборах 1979 року до Палати Общин зробила Маргарет Тетчер прем'єр-міністром Великобританії.

За час перебування на посаді глави уряду Тетчер завоювала репутацію "залізної леді": її Кабінет будував роботу на чіткій ієрархії, підзвітності та високій особистій відповідальності. Вона була яскравою захисницею монетаризму та обмеження діяльності профспілок жорсткими рамками законів.

Наприкінці свого "правління" Тетчер поширила свою жорстку політику на соціальну сферу, заохочуючи приватну освіту та впровадження платної медицини.

Критики політики кабінету Тетчер зазначають, що внаслідок її дій посилився вплив центральної бюрократії. Крім того, уряд зробив низку помилкових кроків, що значно зміцнило вплив тіньових капіталів на життя країни.

Характер політичного лідерства, зокрема жіночого, формується під впливом багатьох факторів, поєднання яких дає конкретні стилі. Серед них, окрім економічного та адміністративно-територіального, особливо важливими для формування жіночого політичного лідерства є історичний фактор, конкретна ситуація, у якій діє лідер, та вплив особистих якостей.

Щодо історичного фактора, важливими є історія взаємин суспільства і держави, рівень політичної культури, активність мас, політичні та сімейні традиції. Великобританія є класичним прикладом політичної культури, з яким порівнюють інші демократичні країни.

Говорячи про історичний фактор, слід підкреслити значення сімейних традицій та вплив родини на формування політичного лідера. Саме в родині людина долучається до політики, формуються її початкові орієнтації, а становище жінки в сім'ї визначає ставлення до участі жінок у політиці.

Більшість біографів Маргарет Тетчер відзначають особливу роль її батька, суспільна діяльність якого вплинула на вибір її професії та політичну орієнтацію на консерватизм. У родині їй прищепили працьовитість, завзятість і самозречення в роботі, які стали основними характеристиками її діяльності.

На загальносвітовий процес залучення жінок у політику вплинув феміністський рух, який ставив завдання надати жінкам виборчі права. Основним мотивом жіночого лідерства стало прагнення пробитися в політику, яка довгий час була долею чоловіків. У чоловічому світі основною цінністю була влада, тому прагнення до неї було одним із головних у русі за рівноправність. Прорив жінок у політику був зумовлений не лише рухом за рівноправність, а й "глибинними структурними змінами в соціумі, і насамперед — значним збільшенням частки жіночої праці в суспільному виробництві" [4]. Жінки були втягнені в трудову діяльність, але це спричинило нові проблеми: неоднакова з чоловіками оплата за рівноцінну працю, проблема "подвійної зайнятості", а отже, спроби вивільнитися з однієї зі сфер (або родина, або кар'єра). У політиці це виявилося в більшій активності жінок у низових партійних організаціях.

Особливість місії Тетчер полягала в тому, що вона змогла відчути необхідність зміни моделі попереднього розвитку Великобританії. Поєднання її інтуїції, уміння орієнтуватися в ситуації та практичних навичок дало феномен тетчеризму.

Загальновідома важливість психологічного фактора у формуванні стилю політичного лідерства. За М. Тетчер закріпився титул "залізної леді".

Самій їй більше подобалося називати себе "політиком переконання", оскільки у своїй політиці вона керувалася обставинами, але послідовно дотримувалася "генерального" неоліберального підходу. Їй були властиві цілеспрямованість і твердість. Опитування показували, що її поважали як політика, але не любили; британців дратували деякі її вчинки лише через те, що вона була жінкою, чоловіку вони легше б простили це. Прикладом може бути вирішення Фолклендської кризи силовими методами чи її стиль ведення засідань кабінету, де вона зазвичай брала ініціативу на себе. Щоб провести рішення без ускладнень, вона викладала свої позиції на самому початку, забезпечуючи потрібний результат. Багато говорили про авторитарний стиль її керування партією та країною. Прикладом є її відносини з кабінетом міністрів, де вона тримала лише тих, хто був потрібний у даний момент, і часто зміщала міністрів без пояснення причин, що призвело до найбільшої кількості перестановок в уряді. У своїх промовах та інтерв'ю вона займала наступальну позицію. При цьому їй не можна відмовити в таких "жіночих" характеристиках, як гнучкість та інтуїція; вона інстинктивно відчувала розвиток ситуації. Те, що вона жінка, автоматично спрацьовувало на неї, чим вона вміло користувалася. Попри те, що Тетчер надавала перевагу, щоб у ній бачили політика, а не жінку, вигідним було те, що міністри-чоловіки, а прем'єр — жінка. Кожен британець вважається джентльменом, якому складно сперечатися з жінкою, тим більше привселюдно.

М. Тетчер як політичного лідера наділяють характеристиками мужності, твердості, цілеспрямованості. Водночас для жіночого стилю властиві м'якість, поступливість, уміння йти на компроміси, пошук найбільш прийнятної лінії поведінки. Причиною цього протиріччя є те, що Тетчер часто доводилося бути першою: перша жінка — голова консервативної асоціації студентів в Оксфорді, перша жінка — міністр тіньового кабінету, лідер опозиції, прем'єр-міністр. Хоча зараз жінка в політиці вже не рідкість, це ще не повсякденне явище. Жінки загалом більш активні в низових партійних організаціях; якщо ж жінка пробивається до вершин політики, вона змушена виявляти вдвічі більшу активність, рішучість і цілеспрямованість, ніж чоловік, щоб довести свою спроможність. Опинившись на такому рівні влади, вона починає діяти відповідно до чоловічого стандарту поведінки, а твердість і навіть жорстокість стають для неї прийнятними. Останнім часом спостерігається тенденція до пом'якшення жіночого стилю політичного лідерства, оскільки жінці стало легше вступити в політику.

Наприкінці 70-х років соціально-економічні проблеми Великої Британії загострилися. Лейбористський уряд Дж. Каллагена не зміг впоратися з ситуацією, і палата громад 1979 року винесла йому вотум недовіри. Парламент було розпущено, а на нових виборах перемогла консервативна партія. Прем'єр-міністром уперше в історії Англії стала жінка — Маргарет Тетчер.

Консерватори прийшли до влади з чітко опрацьованою програмою дій, метою якої було вивести Велику Британію із соціально-економічного застою. Для цього, на думку М. Тетчер, було необхідно:

- зупинити інфляцію, посилення якої розладнало господарське життя країни;
- знизити податки на прибутки корпорацій та особисті доходи, що дало б змогу збільшити інвестиції в економіку;
- докорінно звузити державне втручання в господарські та соціальні справи, що негативно впливало на зростання економіки;
- "приборкати" профспілки, які, за переконанням консерваторів, зосереджували "надмірну владу", що підривало розвиток бізнесу.

Висунута програма передбачала докорінні зміни в соціально-економічній політиці уряду.

У соціальній галузі Тетчер застосувала принцип: хто багато заробляє, тому нема чого безплатно вчитися і лікуватися. Політичною філософією прем'єр-міністра став вислів: "Безплатний сир буває тільки в мишоловці".

Кабінет М. Тетчер неухильно втілював свою програму в життя. Він прагнув надати максимальну свободу приватному підприємництву, сприяти зростанню ролі корпорацій і ринку в регулюванні господарських процесів при скороченні підприємницької діяльності держави. Уряд розпочав систематичне скорочення націоналізованого сектора економіки. До приватників поверталися підприємства нафтової, авіакосмічної, суднобудівної та інших галузей промисловості. Суттєво скорочувалися податки. У боротьбі з інфляцією було взято курс на зниження темпів зростання державних видатків, зокрема й скорочення соціальних програм.

Крім того, Тетчер рішуче пішла на закриття збиткових підприємств, обмежила зростання зарплати. Вона не йшла на поступки опозиції та ольстерським протестантам, твердою рукою придушила страйковий рух, зруйнувала непокірну профспілку шахтарів, віддала наказ розгромити аргентинську армію (війна за Фолклендські острови), тому журналісти й "охрестили" її "залізною леді". Великі кошти, вкладені в переозброєння промисловості, та зняття багатьох обмежень у сфері бізнесу стали приносити перші результати.

З 1982 року економічне становище почало змінюватися на краще, а з 1985 року розпочалося піднесення, яке тривало до 1990 року. Різко знизилися темпи інфляції, почало скорочуватися безробіття (з 3,3 млн у 1985 році до 2,3 млн у 1988 році). Різко зросла продуктивність праці. Успіхи 80-х років у розвитку британської економіки називають "англійським дивом". Це явище мало свої причини й передумови. Подібно до США, великі кошти були вкладені в переоснащення промисловості з урахуванням досягнень науково-технічної революції, а у сфері бізнесу знято чимало обмежень. Розбудові економіки сприяла фінансова політика, спрямована на стримування інфляції й залучення іноземних вкладів. Нарешті, помітно вплинули на розвиток економіки й зміцнення фінансів відкриття та розробка родовищ нафти на дні Північного моря, поблизу Шотландії. Велика Британія не тільки повністю забезпечила себе енергоресурсами, придбання яких раніше вимагало величезних коштів, а й стала експортером нафтопродуктів. Унаслідок цього значно зменшилася зовнішня заборгованість Англії. Збільшилися золотовалютні запаси. Піднявся курс фунта стерлінгів.

Економічні успіхи сприяли зростанню доходів населення. Щорічні прибавки до заробітної плати становили 7-8%. За 80-ті роки кількість акціонерів в Англії потроїлася, перевищивши 8 млн. Тепер кожен третій британець є власником акцій; 15 млн родин — 60% загальної кількості — мешкають у власних будинках або квартирах. За цими показниками Англія наблизилася до рівня Сполучених Штатів. Проповідуючи соціальний дарвінізм (кожен за себе — і хай виживає сильніший), консерватори прагнули зробити англійців нацією власників.

М. Тетчер стала британським прем'єр-міністром, який у XX ст. найтриваліший час був при владі. Однак на зламі 80-90-х років її позиції почали слабнути, деякі її конкретні кроки в галузі внутрішньої й зовнішньої політики зазнали гострої критики в керівництві консервативної партії та в уряді. Наприкінці 1990 року вона змушена була піти у відставку. Однак для більшості британців М. Тетчер залишилась одним із найвидатніших політичних діячів країни і світу.

Список використаної літератури

1. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень : Конспект лекцій/ О.Білоконенко; М-во фінансів України. -К.: Укр.-фінський ін-т менеджменту і бізнесу, 1998. -89 с.

2. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег // Т. Мальтус, Дж. М. Кейнс, Ю. Ларин. — М., 1993.

3. Ковальчук В. Історія економічних вчень : Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. -Тернопіль: Астон, 1999. -126 с.

4. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -219 с.

5. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях : Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. -2-ге вид., стереотип.. -К.: Знання, 2006. -477 с.

6. Малець Л. Маргарет Тетчер // Історія України. - 1999. - № 9. - С. 9

7. Малец Л. "Железная леди":политика убеждения // Персонал. - 2000. - № 4 . - С. 110-115

8. Черевко, О. Нарис політичної біографії маргарет Тетчер // Людина і політика. - 1999. - № 3. - С. 66-69.

9. Юхименко П. Історія економічних учень : Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. -К.: Знання, 2005. -583 с.