Історія економічних концепцій

Вступ

П’єр Жозеф Прудон (1809–1865) — французький мислитель, соціаліст, один із засновників анархізму, а також філософ, соціолог і економіст. Він обстоював ідею мирного перевлаштування суспільства, вважаючи, що класову експлуатацію можна усунути виключно економічними перетвореннями. На його переконання, «соціальна революція» можлива за умови співпраці пролетаріату з більшою частиною буржуазії, відмови від політичної боротьби та ліквідації держави, яку Прудон називав головним інструментом суспільного розколу, паразитизму й пригнічення.

Прудонізм — це напрям соціалістичної думки, що спирається на вчення П.Ж. Прудона. Критикуючи велике капіталістичне виробництво, Прудон та його послідовники відстоювали розвиток дрібнотоварного господарства. Вони пропонували подолати експлуатацію через створення виробничих, кредитних і споживчих асоціацій, запровадження безгрошового обміну та мирне скасування держави, яку вважали першопричиною соціальної несправедливості.

Прудонізм набув значного поширення в країнах, де переважали дрібнобуржуазні верстви — селяни та ремісники, зокрема у Франції, Іспанії та Італії. На батьківщині Прудона його теорії користувалися популярністю в період Другої імперії, особливо на початку 1860-х років. У Першому Інтернаціоналі прудонізм зберігав значний вплив до 1868 року, після чого його позиції почали слабшати. Попри занепад популярності ідей Прудона після 1868 року, пов’язаний із політичним піднесенням у Франції, прудоністи мали чимало представників у Центральному комітеті Паризької Комуни та вплинули на її діяльність. Згодом прудонізм трансформувався в анархо-синдикалізм, який став своєрідним пристосуванням прудоністських ідей до нових економічних і політичних умов Франції.

1. Економічна концепція П. Прудона

П’єр Жозеф Прудон (1809–1865) — французький публіцист і економіст дрібнобуржуазного спрямування. Він народився в Безансоні в родині бідного ремісника і з ранніх років мусив сам заробляти на життя. Через брак коштів не зміг завершити навчання в коледжі. Він наполегливо займався самоосвітою, розглядаючи знання як шлях до подолання бідності. Спочатку працюючи коректором у друкарні, а згодом і друкарем, він увесь вільний час присвячував читанню, поглинаючи книги без розбору, керуючись лише жадобою знань. На гроші компаньйона він утримував невелику друкарню. Спостереження за соціальними негараздами глибоко вражали його. Він узявся за вивчення економіки з юнацьким запалом, ентузіазмом людини з народу, яка говорить від імені своїх братів, і з безмежною вірою в силу логіки та здорового глузду.

Усе це знайшло відображення в його працях, які вирізнялися образним стилем і «зухвалою сміливістю», що С. Бов відзначав як характерну рису Прудона, присутню в усіх його творах. У 1844 році він особисто познайомився з К. Марксом. Маркс писав: «Пан Прудон — з голови до ніг філософ, економіст дрібної буржуазії. Дрібний буржуа в розвиненому суспільстві в силу самого свого положення, з одного боку, робиться соціалістом, а з іншого боку — економістом, тобто він осліплений пишнотою великої буржуазії й співчуває стражданням народу. Він у той самий час і буржуа й народ».

Прудон визнавав неможливість повернення до феодалізму та пропонував зберегти дрібне виробництво. Його світогляд пронизаний реформізмом, ворожим інтересам робітничого класу. Він виступав проти боротьби пролетаріату за свої політичні та економічні права, оголошував страйки незаконними та підтримував дрібнобуржуазну теорію про можливість мирного перевлаштування суспільства.

Далі ми розглянемо саме цю концепцію, залишивши осторонь ідеї Прудона як філософа, мораліста та теоретика держави. Ці аспекти також становлять інтерес, але вони важливі для нас лише остільки, оскільки впливали на Прудона як економіста.

Теоретичним побудовам Прудона притаманні:

• суб’єктивізм та ідеалізм;
• заперечення об’єктивного характеру економічних законів;
• еклектицизм;
• відрив логічного від історичного;
• наявність абстрактних конструкцій, так званих «економічних сил»: поділ праці, конкуренція, обмін, кредит, власність;
• міновий підхід. У політичній економії Прудон вбачав науку «про вічні закони розуму» та розглядав економічні явища крізь призму ідеалістичної діалектики Гегеля.

Світогляд Прудона формувався під впливом буржуазної політекономії, утопічного соціалізму, філософії Платона та Канта. Він намагався діалектично викласти категорії політичної економії, однак в основі його методу лежали ідеалізм і суб’єктивізм. Прудон був схильний до діалектики, запозичивши в Гегеля лише мову, але залишивши осторонь наукову діалектику. У Прудона діалектика зводилася до софістичних вправ. Маркс називав його «Кене метафізики політичної економії», оскільки матеріалом для дослідження в нього слугували не реалії суспільного життя, а догми економістів. Як еклектик, Прудон прагнув запозичувати ідеї в різних економістів і філософів, але в результаті виявився їхньою «сукупною помилкою».

Наприклад, економічні категорії він трактував лише як абстрактні думки, відірвані від виробничих відносин. Реальну дійсність він розглядав як втілення категорій, що дрімають у свідомості критично мислячої особистості. В економічних категоріях ігнорувався їхній об’єктивний, історично сформований зміст. Через це Прудон вважав, що немає потреби змінювати основи економічних явищ. Загальне благополуччя, на його думку, можливе, якщо «економічні сили» перебувають у рівновазі. Ігноруючи виробничі відносини, Прудон зосереджував увагу на ідеї реформування обміну, розглядаючи його поза зв’язком із виробництвом.

Для Прудона діалектичний рух полягав лише в догматичному розрізненні доброго й поганого, а категорія — це механічне поєднання суперечливих властивостей. Тому завдання зводилося до того, щоб зберегти гарну сторону, усунувши погану. Він намагався довести, що, усуваючи негативні сторони та зберігаючи позитивні, можна «поліпшити» та «очистити» капіталізм. Така реформістська й реакційно-утопічна трактовка економічних категорій проявляється при аналізі питань про поділ праці, власність, вартість, кредит тощо.

Поділ праці, за Прудоном, має дві сторони: позитивну, оскільки сприяє зростанню багатства, і негативну, оскільки веде до бідності та безробіття. Завдання полягає в тому, щоб усунути негативну сторону та «поліпшити» капіталістичне товарне господарство.

Прудон зазначав, що приватна власність має позитивну (забезпечує незалежність, самостійність, свободу) та негативну (порушує рівність) сторони. У цьому випадку він рекомендує усунути велику власність, але зберегти дрібну. Прудон не розуміє діалектики дрібного товарного виробництва, того, що просте товарне виробництво є вихідним пунктом виникнення великої капіталістичної власності.

Розглянемо тепер місце Прудона в історії економічних учень. Як і всі соціалісти, він виходить із критики права власності. Економісти уникали дискусії щодо цього права, перетворюючи політичну економію на просте зведення «господарсько-рутинних навичок». Однак і в їхніх очах право приватної власності є основою соціальної системи та причиною всіх несправедливостей. Прудон і розпочав із нападок на власність та її захисників — економістів.

Але як реформувати сучасну систему? Чим її замінити? У цьому вся складність. Якби Прудон народився на 20 років раніше, він, можливо, створив би якусь утопію. Але те, що було можливо в 1820 році, стало неможливим через 25 років. Суспільна думка вже була зайнята різноманітними соціалістичними системами. Оуен, сенсімоністи, Фур’є, Кабе, Луї Блан — усі вони пропонували свої засоби; майже всі нові шляхи, доступні фантазії реформаторів, були випробувані до нього. Прудон знає про ці спроби, перевіряє їх і доходить висновку, що всі вони ведуть у глухий кут. Таким чином, до критики економістів приєднується критика соціалізму.

Питання полягає в тому, як знайти вихід, виправити пороки приватної власності й водночас не впасти в те, що Прудон називає «невиліковною дурістю» соціалізму. Він відчуває інстинктивну відразу до утопій і не любить винахідників, які, дивлячись на суспільство як на машину, думають, що достатньо відкрити якийсь дотепний «трюк», щоб виправити всі шорсткості. Для нього соціальне життя є безперервним прогресом. Він розуміє, що потрібен час для примирення протилежних сил, які зіштовхуються в суспільстві. Саме вирішенням цього складного завдання був зайнятий Прудон, коли готувався вступити на шлях активної практичної пропаганди своїх ідей у газетах, і коли спалахнула революція 1848 року, яка втягнула його в гущу партійної боротьби та прискорила оприлюднення його ідей.

Революція не застала Прудона зненацька. Але вона прийшла, на його думку, занадто рано. Він чудово усвідомлював, що основна проблема, яку потрібно було вирішити, мала скоріше економічний, ніж політичний характер. Але він не приховував від себе, що маси народу недостатньо виховані, щоб допустити мирного вирішення. Адже Прудон, подібно до всіх французьких соціалістів свого часу, мріяв про мирне вирішення соціального питання. Він називає лютневу революцію «недоношеною дитиною». В одному з блискучих місць у газеті «Le Peuple» («Народ») Прудон висловив свої нарікання, коли, передчуваючи наближення революції, усвідомлював, що ні в кого немає «ні ключа, ні будинку».

Але раз революція здійснилася, Прудон не почував за собою права відставати. Він різко критикував існуючий лад. Він вважав своїм обов’язком допомогти практичному вирішенню питань, раптово поставлених перед суспільством. Як журналіст він кидається в гущу боротьби. Доти він обмежувався вказівками в невизначених виразах, у якому напрямку він бачить вихід із становища. Віддавшись революційній діяльності, Прудон відчув необхідність надати своїм ідеям конкретної, обов’язкової форми. Критика має бути творчим началом, і він, майже всупереч своїй волі, створює утопію — банк обміну.

2. Особливості прудонізму як дрібнобуржуазної ідеології

Французький дрібнобуржуазний економіст і соціолог Прудон, як і Сисмонді, виражав інтереси дрібних виробників. Однак система поглядів Прудона — прудонізм — відрізняється від сисмондизму.

По-перше, Прудон захищав інтереси дрібних виробників у другій половині XIX століття, коли капіталістичні виробничі відносини вже сформувалися, визначилася класова структура капіталізму, а дрібна буржуазія зайняла проміжне становище. Життя довело неможливість здійснення ідеалів економічного романтизму, повернення до патріархальщини. Буржуазна революція 1848–1849 років спростувала практичну програму та проекти Сисмонді. По-друге, якщо Сисмонді був завершувачем класичної школи у Франції, то Прудон — один із родоначальників анархізму та реформізму. Уся система поглядів Прудона була пронизана реформізмом, анархізмом і вульгаризмом. Це пояснюється класовою позицією Прудона, природою дрібної буржуазії. Прудонізм — це відображення подвійності, суперечливості поглядів дрібних власників. По-третє, подібно до Сисмонді, Прудон хотів лише підправити, поліпшити капіталізм. Однак Прудон виражав інтереси дрібної буржуазії в інший період, коли історія довела неспроможність дрібнобуржуазних утопій. Отже, прудонізм за своєю сутністю має більш реакційну спрямованість. По-четверте, Прудон, як і Сисмонді, є представником дрібнобуржуазного соціалізму, але він, за словами Маркса, — найбільш «чистокровний», стовідсотковий ідеолог дрібної буржуазії.

Спочатку Прудон виступив як критик капіталізму. Велику популярність йому принесла робота «Що таке власність?» (1840), яку К. Маркс вважав його найкращою працею. У ній Прудон кинув виклик буржуазії, зробивши висновок, що «власність — це крадіжка». У цій роботі він виступає як критик капіталістичної власності, але ще не викладає своєї практичної програми. Тому виникла видимість, що Прудон — прогресивний мислитель. Через кілька гучних фраз Прудон спочатку прославився навіть небезпечним революціонером, повалювачем державних основ. Дрібнобуржуазна природа прудонізму повною мірою виявилася в його головній праці «Система економічних протиріч, або Філософія вбогості» (1846). У цій роботі чітко виступає реакційно-утопічна та реформістська сутність прудонізму. У наступних працях: «Рішення соціальної проблеми» (1848), «Сповідь революціонера» (1849), «Теорія податку» (1861) та інших, Прудон намагався розробити практичну програму реформування капіталізму, обґрунтувати анархічні погляди на непотрібність політичної боротьби та державної влади, прагнув переконати правителів Франції у своїй політичній лояльності.

Висуваючи свою дрібнобуржуазну концепцію, Прудон викладає погляди з широкого кола питань. Поділ праці, властивості товару, заробітна плата, власність, капітал, прибуток, відсоток, вартість та інші проблеми він активно досліджує з позицій економічного романтизму. В одній із центральних робіт «Система економічних протиріч...» Прудон спочатку розглядає поділ праці, який, з одного боку, сприяє зростанню багатства, а з іншого — веде до вбогості та бідності. Його беззмістовні міркування зводяться до того, що треба зберегти корисні властивості поділу праці й усунути шкідливі. У методологічному плані тут позначається вульгарне трактування діалектики суспільних процесів, зовні історичний підхід. З таких самих позицій Прудон «досліджує» властивості товару. На його думку, існує вічна ідея вартості, яка роздвоюється на споживчу та мінову вартість. Перша визначається попитом і рідкістю, друга — пропозицією та достатком. У боротьбі між попитом і пропозицією встановлюється вартість, або ціна товару. У теоретичному аспекті це винятково вульгарна конструкція: вартість виникає в обміні, вона позбавлена об’єктивної основи.

Прудон не зрозумів сутності грошей, протиріччя між товарами та грошима. Він пропонував реорганізувати обмін, висунувши утопічний проект безгрошового товарного господарства. Прудон ідеалізував дрібне товарне господарство, однак виступав проти грошей, проти «дурної сторони» товарного господарства. Проект організації товарного обміну без грошей — це утопія, тому що Прудон хотів зберегти товарне господарство, товар, вартість, ціну, але без грошей. У цьому випадку завдання, на думку Прудона, зводиться до того, щоб зберегти гарну сторону, усуваючи дурну. Для полегшення дрібним виробникам реалізації їхньої продукції, на його думку, варто заснувати спеціальний національний банк. Із цією метою Прудон висунув ідею обмінного (народного) банку, який приймав би від товаровиробників товари та видавав замість посвідчення трудові талони, що вказують кількість праці, витрачену на виробництво того чи іншого товару («робітники гроші»). За кожним визнається та кількість праці, що витрачена на виробництво товару. По цих трудових талонах обмінний банк повинен був відпускати товари.

Прудон розраховував ліквідувати в такий спосіб нетрудові доходи, утвердити в суспільстві рівність і справедливість. Він думав, що скасування грошей виключить капітал та експлуатацію. Тим більше, що фонд безпроцентного кредиту для видачі робітникам і дрібним кустарям при національному банку усуває можливість віддавати гроші в позичку заради отримання відсотка. У своєму проекті Прудон виразив вікову мрію дрібного товаровиробника про гарантований збут, тугу крамаря про даровий кредит, ілюзію буржуазного інтелігента про можливості абсолютної волі праці в умовах капіталізму, рівності на основі закону вартості.

З реакційних та антинаукових позицій ним викладаються й закономірності руху заробітної плати. Прудон виступає проти боротьби робітників за підвищення заробітної плати, тому що це викликає нібито загальне підвищення цін, ріст потреб.

Відсоток, на думку Прудона, є єдиною формою, у якій додається прибавочна вартість. Основу експлуатації він бачив в існуванні відсотка. У проекті реформування обміну Прудон припускав усунути відсоток. Для цього, поряд з організацією народного банку та обміну без допомоги грошей, Прудон висунув ідею про «даровий кредит». Основою «дарового кредиту» був народний банк, який, відповідно до Прудона, надаватиме «даровий кредит» робітникам і дрібним виробникам. Прудон прагнув зберегти товарно-грошове господарство, капіталістичну вартість, але без грошей, капіталу та відсотка. Він виступав проти капіталу, що приносить відсоток, не розуміючи внутрішнього зв’язку між відсотком і системою найманої праці.

Винятково як юридичну категорію розглядає Прудон власність. Вона так само має дві сторони: позитивну — забезпечує незалежність, волю, самостійність; негативну — порушує рівність. Прудон, не визнаючи виробничих відносин, стверджував, що в походженні власності є щось містичне й таємниче. Тут позначається насамперед дрібнобуржуазна сутність учення Прудона, який у приватній власності вбачає запоруку волі й незалежності, а також ігнорування об’єктивного змісту економічних категорій.

3. Ідея робочих грошей і проект реформування обміну

Ідея «робочих грошей» належить англійським соціалістам-утопістам. Шляхом усунення грошей Прудон припускав знищити капітал, нетрудовий дохід, експлуатацію та встановити рівність. Однак це була утопічна мрія. Утопічність проекту Прудона полягає в тому, що він не зрозумів сутності та ролі грошей, кредиту й прибутку. Він зовсім не розумів природи промислового прибутку, розглядаючи його як своєрідну форму зарплати.

Прудон дав численні описи банку обміну в брошурах, газетах, книгах, але не завжди узгоджені між собою. Не дуже легко визначити його справжню думку, і цим пояснюється, що його так часто погано розуміли. Спробуємо все-таки резюмувати її.

Основний принцип, на якому побудований весь проект, наступний.

Із усіх капіталів, що дозволяють їхнім власникам стягувати із продукту трудящого премію під назвою відсотка, ренти, дисконту, найважливішим є грошовий капітал, тому що всі капітали зрештою пропонуються на ринку у вигляді грошей. Якби нам удалося знищити право видобутку в цієї загальної форми капіталу, якби, інакше кажучи, гроші давалися в борг даром, то право видобутку негайно зникло б для всіх інших капіталів.

Дійсно, припустимо, що за допомогою якої-небудь організації я можу отримати, не сплачуючи відсотка, гроші, необхідні на покупку землі, машин і будівель, потрібних для мого виробництва, і я поспішу придбати ці гроші замість того, щоб займати їх за відомий відсоток або орендну плату, як я змушений це робити. Таким чином, знищення відсотка, дозволяючи трудящим позичати гроші даром, безпосередньо здобувати всі корисні капітали, замість того щоб займати їх, тим самим перешкодить усім тримачам капіталу отримувати нетрудовий дохід. Власність у такий спосіб була б зведена до володіння. Обмін був би відзначений характером взаємності, тому що трудящий отримував би весь продукт своєї праці, не ділячись ним ні з ким. Економічна справедливість була б нарешті здійснена.

Суть у тому, що гроші — це бони обміну, призначені винятково для полегшення товарообміну. Гроші самі по собі марні. Їх беруть тільки для того, щоб витрачати, їх не споживають і не розводять. Це агент обміну, і відсоток, який я сплачую за них, оплачує саме цю їхню функцію. Але папір міг би виконати цю функцію настільки ж добре, наскільки й дешевше. Нині банк видає векселедержателям металеві гроші, які їм потрібні, або квитки, обмінювані на такі гроші. В обмін на цю послугу він отримує певний дисконт для винагороди акціонерів, які дали йому капітал. Організуємо банк без капіталу, який подібно до Французького банку буде дисконтувати векселі за допомогою квитків, бон обігу або бон обміну, але квитки ці не будуть обмінюватися на металеві гроші, і, отже, гроші майже нічого не будуть коштувати банку, як тільки в нього не буде основного капіталу, за який потрібно було б сплачувати відсоток.

Щоб ці квитки циркулювали, достатньо, щоб усі члени нового банку погодилися приймати їх у платіж за свої товари. Завдяки цьому тримач їх завжди буде впевнений у тому, що він зможе обміняти їх так само, як металеві гроші. З іншого боку, члени банку нічим не будуть ризикувати, приймаючи їх, тому що банк (це буде визначено його статутом) буде дисконтувати лише векселі, що представляють відпущені товари або такі, які будуть поставлені. Таким чином, бони обігу ніколи не будуть виходити за межі потреб торгівлі; вони будуть представляти не тільки зроблені товари, але вже й продані (хоча ще й не оплачені). Банк, подібно до всякого дисконтного банку, буде авансувати продавця товару сумою, що потім буде погашена покупцем. Утім, купці й промисловці будуть отримувати в такий спосіб без відсотка не тільки оборотний капітал, але й засоби, необхідні для заснування нових підприємств, у формі авансів (без відсотків, розуміється), які дозволять їм купувати, замість того щоб наймати їх, знаряддя праці.

Наслідки такої реформи будуть незліченні. Завдяки капіталам, наданим дарунком у розпорядження всіх і кожного, не тільки здійсниться «злиття класів», тому що залишаться тільки трудящі, що обмінюються продуктами за своєю ціною, але й уряд стане марним. Тому що уряд остільки необхідний, оскільки існують пригноблювачі й гноблені, сильні й слабкі. Нині воно існує для того, щоб «покласти кінець їхній взаємній боротьбі ярмом загального гноблення». Але коли справедливість буде гарантована при обміні, коли буде достатньо вільного договору для забезпечення її, тоді всі будуть рівні, і джерела конфліктів зникнуть. «Раз капітал і праця будуть ототожнені, суспільство може існувати самостійно й не мати потреби в уряді». Урядова система сплавиться, зіллється з економічною системою. Це буде анархія, відсутність уряду.

Проект Прудона не побачив світла. «Даровий кредит», так само як і «право на працю», «організація праці», «робоча асоціація», залишить про себе лише гіркоту спогаду про гучний їхній провал.

31 січня 1849 року Прудон проголосив нотаріальним актом під назвою «Банк народу» суспільство, яке поставило за мету довести практичну реалізованість дарового кредиту. Уже в організації його можна було констатувати значні розбіжності з теоретичним планом банку обміну. Останній повинен був виникнути без капіталу, а банк народу був створений із капіталом у 5 000 000 франків частинами по 5 франків. Банк обміну повинен був знищити металеві гроші, а Банк народу повинен був лише випускати бони в обмін на гроші та комерційні векселі. Банк обміну повинен був практично знищити відсоток, а Банк народу фіксував 2%, чекаючи, поки він опуститься до мінімуму в 1/4%.

Незважаючи на ці важливі зміни, банк не функціонував. Протягом трьох місяців капіталу підписаного було не більше 18 000 франків, хоча число членів досягало майже 12 000. Але в цей час (28 березня 1849 року) Прудон був відданий суду присяжних за дві статті проти Луї Бонапарта, що з’явилися 16 і 27 січня 1849 року, і засуджений до трьох років в’язниці та 3000 франків штрафу. 11 квітня він оголосив у своїй газеті, що припиняє своє підприємство, і навіть додав, «що події вже випередили його», і таким чином, очевидно, визнав, що перестав вірити в успіх банку.

Його теоретична помилка полягає в тому, що він розглядає гроші то як капітал переважно, то як прості бони обміну без своєї цінності. Він забуває, що гроші бажані не тільки як посередник обміну, але і як знаряддя нагромадження скарбів і заощадження, як резерв цінності, і що якщо бони обміну можуть замінити їх в одній функції, то вони не можуть зробити це щодо інших функцій. Можна скільки завгодно множити знаряддя обігу, але не можна довільно множити капітал. Замінюючи гроші бонами, Прудон не додає жодного франка до існуючого в суспільстві капіталу, частину якого становлять гроші. Тим самим він анітрошки не зменшує переваги цінності дійсних благ стосовно майбутніх — переваги, з якої випливає норма відсотка. Множення бон обміну без відповідного росту суспільного капіталу приведе лише до підвищення всіх цін: цін земель, будинків, машин, рівно як і предметів споживання. Капітали не стануть більш численними, ніж колись, і наймати або займати їх будуть, як і колись, але рента й орендна плата випробують на собі наслідки загального підвищення цін і теж підвищаться. Дивний результат реформи, що повинна була їх знищити! Перебільшивши владу грошей, Прудон прийняв потім у занадто буквальному значенні формулу Ж.Б. Сея «продукти купуються на продукти». Цікаво відзначити, що банк обміну є парадоксальним, але логічним висновком реакції, розпочатої Смітом і фізіократами проти меркантилістичних ідей про гроші.

Чи можна сказати, що в ідеї Прудона немає зерна істини? Я так не думаю. З помилкової ідеї про даровий кредит можна виявити правильну ідею про взаємний кредит. Французький банк є суспільство капіталістів, якому публіка, приймаючи його банківські квитки, надає довіру, і який потім кредитує цю ж публіку. Гарантія банківського квитка (Прудон це дуже добре знав) перебуває насправді в руках публіки, тому що забезпечення цінності квитка створюється векселедавцями, без платоспроможності яких банк не повернув би свої видачі. Але чому не усунути підприємця в області фінансів, як усувається промисловий підприємець або торговець у продуктивних або споживчих кооперативних суспільствах? Звичайно, від цього не зникне дисконт, але в крайньому разі тягар його для позичальників зменшиться на ту суму, яку вони будуть отримувати як позикодавці. Це принцип суспільств взаємного кредиту, у яких первісний капітал майже цілком замінений відповідальністю, іноді солідарною, кооперативів. Згодом сам Прудон, очевидно, звів до цієї ідеї свою первісну концепцію.

Таким чином, Прудон наближався до кредитної кооперації, як в інших частинах свого доробку, але наближався до інших форм кооперації, не маючи, втім, до неї дуже великих симпатій. Прудон думає, що якби зникла форма позички, то зникла б і експлуатація. К. Маркс указував, що в цьому випадку в дійсності відпав би тільки поділ прибутку між двома видами капіталістів.

Поряд із вірною концепцією взаємного кредиту є в його системі одна основна ідея, що вигідно відрізняє її від усіх форм авторитарного соціалізму, що виникли до та після Прудона, — це глибоке почуття безумовної необхідності для індустріальних суспільств індивідуальної волі як двигуна економічної діяльності. Краще, ніж хто-небудь із його попередників, він зрозумів, що економічна воля є остаточне завоювання сучасних суспільств, що всяка глибока реформа повинна спиратися на цю волю; краще, ніж хто-небудь, він зрозумів могутність цих «економічних сил», згубні наслідки яких він добре бачив, але в які він, подібно до Адама Сміта, визнавав найсильніший важіль прогресу. Його жагуча любов до справедливості пояснює його ненависть до власності, але його ревнощі до волі викликали вороже ставлення до соціалізму. Вона вела більше до руйнування, ніж до спорудження, всупереч його знаменитій формулі «Destruam et aedificabo» («Зруйную й побудую»). Але цей лібералізм спочиває на глибокому почутті економічної реальності, і нині соціальна проблема ставиться в тих самих рамках, у яких поставив її Прудон: реалізувати справедливість у волі.

Висновки

Прудон у своїх роботах (головним чином, «Що таке власність?» і «Філософія вбогості») піддав дуже різкій критиці капіталістичні відносини. У цьому полягає позитивне значення його праць. Але вирішення соціального питання він шукав не в області виробництва, а в області обміну та розподілу, що робить його характерним виразником дрібнобуржуазної ідеології. Відкидаючи велику власність як джерело всіх нещасть капіталістичної експлуатації, він прагнув не до повного усуспільнення засобів і знарядь виробництва — до комунізму, а до увічнення панування дрібної приватної власності. В основу своїх думок про перетворення суспільства Прудон кладе теорію мютюелізму (взаємності послуг). Суспільство повинне бути перетворене не шляхом соціальної революції, а шляхом поступового переходу знарядь виробництва в руки окремих робітників, щоправда, об’єднаних в артілі. Для цього, на думку Прудона, необхідне створення «народного банку» з даровим кредитом.

Неспроможність прудонізму підтвердив також досвід Паризької Комуни, коли багато помилок були пов’язані зі впливом ідей Прудона. Проте прудонізм є арсеналом, із якого й сьогодні черпають ідеї реформування капіталізму, дрібнобуржуазні теорії «капіталізму для всіх», різні течії анархізму, соціал-реформізму, ревізіонізму, а також теоретики неофашистських концепцій.

Список використаної літератури

1. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень : Конспект лекцій / О. Білоконенко; М-во фінансів України. — К.: Укр.-фінський ін-т менеджменту і бізнесу, 1998. — 89 с.
2. Ковальчук В. Історія економічних вчень : Навч.-метод. посібник / В’ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господарства, Кафедра економіч. теорії. — Тернопіль: Астон, 1999. — 126 с.
3. Лісовицький В.М. Історія економічних вчень : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / В.М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.
4. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях : Навчальний посібник / Петро Мазурок. — 2-ге вид., стереотип. — К.: Знання, 2006. — 477 с.
5. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи : Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н.Й. Реверчук, І.Г. Скоморович; Авт. передм. Сергій Реверчук; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. — К.: Атіка, 2002. — 95 с.
6. Ревчун Б.Г. Історія економічних вчень : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Б.Г. Ревчун. — Кіровоград: КДТУ, 2003. — 134 с.
7. Юхименко П. Історія економічних учень : Підручник / Петро Юхименко, Петро Леоненко. — К.: Знання, 2005. — 583 с.