Інтуїція її визначення та значення під час комунікації

Вступ

Інтуїція (від пізньолатинського intuitio — споглядання, та латинського intueor — уважно вдивляюся, звертаю увагу) — це здатність особи в певних випадках несвідомо, на рівні відчуттів, осягати істину, прогнозувати події чи вгадувати щось, спираючись на накопичений досвід і знання. Синонімами цього поняття є чуття, проникливість, здогад, передчуття, так зване «шосте чуття».

У філософському трактуванні — це безпосереднє осягнення істини, що відбувається без опори на досвід чи логічні висновки.

Інтуїтивні елементи присутні в багатьох професіях та повсякденних життєвих обставинах.

На інтуїцію покладаються не лише юристи, філологи чи медики. Часто вона стає незамінною для представників професій, що вимагають швидкої реакції. Коли відповідальні та критично важливі рішення потрібно ухвалювати в умовах гострого браку часу та інформації, як-от у льотчиків-випробувачів, розвинена інтуїція є справжнім скарбом. Отже, у житті кожної людини, незалежно від її фаху, трапляються моменти, коли катастрофічна нестача даних і часу для ухвалення відповідального рішення унеможливлює спокійний, методичний та раціональний аналіз усіх обставин. Саме тоді на допомогу приходить інтуїція: її втручання дає змогу охопити задачу цілісно, подолати обмеженість стандартних підходів і вийти за межі звичних логічних схем.

1. Поняття та особливості інтуїції

Інтуїцію зазвичай описують як «знання, отримане без усвідомлення того, як ми його здобуваємо», або як «знання, що має ореол "правильності", проте не має чітко виражених причин для своєї появи».

Проблематика інтуїції має глибоке філософське коріння. Питання про природу інтуїції нерідко ставало яблуком розбрату між матеріалістами та ідеалістами.

У філософській традиції існує таке визначення: «здатність осягати суть речей не через міркування чи логічне мислення, а через миттєве неусвідомлене осяяння». У контексті теми можна стверджувати, що інтуїція — це не що інше, як уміння діяти та сприймати інформацію, задіюючи як праву, так і ліву півкулю мозку.

Історично існувала беззаперечна довіра до чуттєвого, насамперед зорового, сприйняття. Такий тип знання згодом отримав назву «чуттєвої інтуїції». Простота та наочність цієї форми пізнання не лише не вимагали її включення до філософських систем, а й взагалі позбавляли її будь-якої проблемності.

Уперше риси філософської проблеми в питанні про інтуїцію окреслилися у вченнях Платона та Арістотеля. Саме вони відкинули чуттєву природу інтуїтивного пізнання. Інтуїцію ніби перенесли у сферу абстрактного мислення, і вона, як форма теоретичного знання, набула статусу гносеологічної категорії.

Описуючи властивості інтуїції, зазвичай вказують на її відмінність від аналітичного, логічного способу пізнання. Інша властивість, яку виділяє більшість дослідників, — це неусвідомленість процесу виникнення інтуїтивного знання. Також наголошують на наявності афективного забарвлення. Суб'єктивно інтуїція проявляється через такі феномени, як здогад, передчуття, внутрішнє чуття. Ще однією часто згадуваною властивістю є її тісний зв'язок із накопиченим досвідом — як усвідомленим, так і неусвідомленим.

Як відправну точку для класифікації широкого кола явищ, пов'язаних з інтуїцією, автор пропонує таке її визначення [2, c. 9-10].

Інтуїція — це знання, яке виникає в умовах невизначеності та суб'єктивно сприймається як здогад, передчуття чи внутрішнє чуття, факт наявності якого усвідомлюється. Сам процес появи інтуїтивного здогаду не усвідомлюється, а причини його виникнення або підстави для підтвердження правильності не піддаються верифікації.

В основі цього визначення лежать кілька базових вимірів, які дозволяють співвіднести інтуїцію з іншими дотичними явищами та відмежувати її від них.

Інтуїція є формою знання, яке може виявлятися у почуттях та діях.

Інтуїція — це знання, що виникає ситуативно.

В інтуїції наявний афективний компонент, а саме суб'єктивні маркери значущості інтуїтивного результату, його «правильності», такі як передчуття, здогади, чуття.

Інтуїтивне знання є експліцитним та усвідомлюваним, на відміну від імпліцитного научіння, таситного знання чи експертизи.

Підстави інтуїції не можуть бути верифіковані, на відміну від інсайту.

Інтуїція має справу з невизначеністю, неочевидністю та новизною ситуації, на відміну від визначеності, що характерна для використання ментальних спрощень.

Кожен із нас має передчуття й іноді ухвалює рішення, які на перший погляд здаються логічно непоясненними, але виявляються напрочуд вдалими. Однак найчастіше здоровий глузд, аналіз фактів, роздуми та знання про те, що можна, а що не можна, схиляють нас до інших дій. Згодом, переживаючи невдачу, ми говоримо: «Я знав, що так буде», «Я відчував, що так станеться», «Щось мені підказувало, що цього не варто робити» тощо. Уся суть проблеми інтуїції полягає в тому, щоб усвідомити факт її існування, надати їй право голосу та довіряти цьому голосу в момент, коли він звучить, а не визнавати його правоту постфактум. Користь від інтуїції можлива лише тоді, коли вона стає усвідомленою та постійно підкріплюється обґрунтованими внутрішніми переконаннями і всіма нашими вчинками. Усіма вчинками — тому що інтуїція потрібна кожній людині. Науковець, лікар, водій, спортсмен, керівник, бізнесмен чи вчитель без інтуїції, без цього додаткового чуття, не досягне нічого, окрім посередності у своїй справі. Можна мати знання, освіту, вміння та гарний старт. Можна мати об'єктивно оптимальні умови для розвитку та діяльності, але так і не досягти справжнього успіху, якщо в діях та ініціативах бракуватиме так званої професійної інтуїції. Саме вона є причиною того, що один автомеханік одразу знаходить дефект в автомобілі та швидко його усуває, і його майстерня завжди переповнена клієнтами. Воротар кидається саме в той кут воріт, куди летить м'яч, і, попри те, що теоретично шансів відбити пенальті мало, він робить це частіше за інших. Ліки, обрані «видатним» лікарем серед десятків подібних, діють, приносячи миттєве полегшення. Напрямок досліджень, запропонований саме цим ученим, знову дає очікувані результати. Цей страховий агент може так побудувати розмову та підібрати такі аргументи, що клієнт застрахується саме в нього, навіть якщо раніше з ним безрезультатно спілкувалися інші консультанти. Саме цей контракт буде обрано з-поміж багатьох схожих, і саме він принесе «несподівано» швидкий і великий зиск для фірми тощо [5, c. 133-135].

Інтелект проявляється у здатності логічно осмислити ситуацію та ухвалити на цій основі найпростіше й найвигідніше рішення. Якщо інстинкт діє неусвідомлено (спираючись на попередній досвід, засвоєні прості правила та поради наставників), то інтелект намагається самостійно переосмислити ці поради й правила, узгоджуючи їх із власним світоглядом та зміненими зовнішніми умовами. Саме інтелект покликаний допомогти знайти вихід із глухого кута, в який може завести просте дотримання «правил».

Інтуїтивний досвід має досить специфічні властивості. Його можна назвати несвідомим із двох причин: по-перше, він формується поза волею суб'єкта та поза полем його уваги; по-друге, суб'єкт не може довільно актуалізувати цей досвід, і він проявляється лише в дії. Логічний досвід, навпаки, є усвідомленим, і його можна застосувати щоразу, коли виникає відповідне завдання.

Основний теоретичний висновок з описаного експерименту полягає в тому, що люди можуть функціонувати в різних режимах. У добре усвідомленому логічному режимі вони не мають доступу до свого інтуїтивного досвіду. Якщо ж у своїх діях вони покладаються на інтуїтивний досвід, то втрачають здатність до свідомого контролю та рефлексії власних дій.

Розв'язуючи завдання, яке не є принципово новим для суб'єкта, він, функціонуючи на логічному рівні, актуалізує необхідні знання та створює адекватну модель. У разі зіткнення з незвичним завданням логічних знань виявляється недостатньо. Тоді функціонування психічного механізму, за висловом Я.А. Пономарьова, «спускається» на інтуїтивніші рівні. У сфері інтуїції досвід менш структурований, але багатший, тому суб'єктові іноді вдається знайти ключ до розв'язку. Цей пошук ключа, як і вся діяльність на інтуїтивному рівні, має емоційне забарвлення. Якщо принцип розв'язку на інтуїтивному рівні знайдено, суб'єктові потрібно ще оформити його у вигляді добре структурованої моделі, тобто перевести на логічний рівень. Суб'єкт, який розв'язує завдання, як казав Я.А. Пономарьов, «видряпується» по рівнях психологічного механізму [3, c. 5].

2. Особливості прояву інтуїції в діловому спілкуванні та діяльності

В історії філософії зміст поняття «інтуїція» зазнавав еволюції. Інтуїцію трактували як форму безпосереднього інтелектуального знання або споглядання (інтелектуальна інтуїція). Платон стверджував, що споглядання ідей (прообразів речей чуттєвого світу) є різновидом безпосереднього знання, яке виникає як раптове прозріння (осяяння, осягнення, здогад) і передбачає тривалу підготовку розуму.

У філософії нерідко протиставлялися чуттєві форми пізнання та мислення. Рене Декарт, наприклад, писав: «Під інтуїцією я розумію не віру в хиткі свідчення почуттів і не оманливе судження безладної уяви, а світосприйняття ясного й уважного розуму, настільки просте й чітке, що воно не залишає жодного сумніву в тому, що ми мислимо, або, що те саме, тверде розуміння ясного й уважного розуму, яке породжене лише природним світлом розуму й завдяки своїй простоті більш достовірне, ніж сама дедукція...».

У філософії Іммануїла Канта інтуїція є базовою пізнавальною (когнітивною) здатністю, еквівалент якої у широкому сенсі можна назвати перцепцією, тобто сприйняттям, відчуттям, розумінням, проникливістю. Кант вважав, що розум сприймає всі зовнішні відчуття у формі простору, а всі внутрішні відчуття (пам'ять, думки) — у формі часу.

Людина інтуїтивного типу в спілкуванні охоплює перспективи та найвагоміші питання майбутнього, не акцентуючи уваги на дрібницях. Вона вирішує глобальні завдання, легко здогадується та розуміє прихований зміст сказаного. На її сприйняття значною мірою впливають інтонації, які вона тонко відчуває.

На діловому рівні правила спілкування диктуються ситуацією, предметом розмови та посадами учасників діалогу. На цьому етапі велике значення мають компетентність, майстерність і професійний погляд людини на обговорювані питання.

При формальному та діловому рівні спілкування повного сприйняття інформації не відбувається через слабку емоційність і недостатню зацікавленість.

Інтуїція проявляється в особливому відчутті правильного напрямку діяльності, бажаних її результатів, у неусвідомленому переконанні, що діяти потрібно саме так, а не інакше. Науковці характеризують інтуїцію так:

• в акті творчості процеси, що ведуть до інтуїтивного пізнання, не усвідомлюються;
• вона виявляється в поєднанні з натхненням, емоційними та ефективними станами, пов'язаними з піднесенням духовних і фізичних сил у процесі творчості;
• задум чи ідея часто формується тоді, коли увага суб'єкта зосереджена на чомусь іншому;
• інтуїтивне розуміння найчастіше властиве обдарованим, але ще мало ерудованим людям;
• процес інтуїтивного пізнання є важливим стимулом для самовдосконалення;
• інтуїція є результатом хоч і несвідомих, але високоінтелектуальних процесів [1, c. 11-12].

Логіка та інтуїція є лише різними моментами людського мислення. Логіка без інтуїції прирікає мислення на беззмістовність, призводить до знецінення науки, оскільки з неї вилучаються інтуїтивно пізнавані «необумовлені» вихідні принципи. Інтуїція ж без логіки перетворює мислення на «відображення безпосередньо даного». Таке мислення виявляється нездатним до ідеальної перебудови наявного з метою його практичного перетворення, що унеможливлює практику як специфічно людський спосіб буття у світі. В обох випадках мислення руйнується, втрачаючи свої специфічно людські риси.

Інтуїція та логіка виступають не просто як елементи людського мислення, а як його взаємопроникні моменти. Тому було б неправильно різко розмежовувати досвідне пізнання як сферу панування інтуїції та теоретичне пізнання як сферу панування логіки. Доцільно говорити лише про переважання інтуїції чи логіки у вказаних сферах.

У найстрогіше логічне доведення органічно вплетена інтуїція. Вона стає тут елементом, що об'єднує в цілісність увесь ланцюг доведення (інтуїтивним є й перехід від однієї ланки ланцюга до іншої). Наявність інтуїції в будь-якому логічному міркуванні виявляється у факті недостатності однієї лише формальної сторони доведення. Кожному викладачеві відомо, що замало просто послідовно викласти хід доведення того чи іншого положення. Для слухачів таке доведення виступає лише як механічна сукупність ланок логічного ланцюга. Необхідні певні зусилля, щоб ці ланки (кожна окремо добре відома слухачам) злилися в їхніх головах у єдиний, цілісний ланцюг — висновок.

Слід зазначити, що й осягнення такої цілісності відбувається інтуїтивно. Проблема інтуїції стає тут проблемою розуміння, яка нині набула глобального значення, вийшовши далеко за межі суто навчальних питань. У філософському плані ця проблема інтенсивно опрацьовується представниками герменевтики, у вітчизняній філософській літературі вона лише починає розроблятися. Донедавна не тільки дослідженню, а й самій постановці проблеми розуміння заважали настанови на заперечення будь-якого інакомислення, утвердження «класової непримиренності» до будь-яких проявів «непролетарської» ідеології.

Не існує інтуїції, «вільної» від логіки. Логіка присутня в будь-якому інтуїтивному знанні. Адже логічне конструювання теоретичної системи на базі інтуїтивно отриманих вихідних принципів є не чим іншим, як утіленням тієї неявної логіки, яка в «згорнутому» вигляді містилася у вихідних принципах. Більше того, логіка та інтуїція являють собою, по суті, один і той самий рух пізнання, але тільки в протилежних напрямах. Висловлюючись мовою математики, їм притаманні «різні знаки» [4, c. 97-98].

Вихідні принципи теорії не можуть бути результатом логічних міркувань і пізнаються лише інтуїтивно. Та це справедливо лише тоді, коли мова йде про логічні засоби даної теорії, які цілком можливо отримати логічними засобами іншої, потужнішої теоретичної системи. Так, класична механіка (зі своїми вихідними принципами) може бути виведена з квантової механіки як граничний випадок останньої. Таким самим чином параболічна (евклідова), гіперболічна (Лобачевського) та еліптична (Рімана) геометрії можуть бути отримані логічними засобами геометрії Рімана в широкому розумінні.

Спенсер Джонсон, автор багатьох бестселерів про способи прийняття рішень, вважає, що інтуїція є неусвідомленим знанням, яке випливає з нашого особистого досвіду. На його думку, слово «інтуїція» складається з двох частин: in та tuicia. Перша частина визначає напрям «до середини». Друга частина походить від латинського дієслова tueri, що означає піклуватися, здійснювати опіку. У середньовіччі слово tuicion означало охорону і, одночасно, навчання. Отже, інтуїція — це щось, що нас учить і оберігає на підставі того, що вдалося нам колись і, найвірогідніше, вдасться тепер. Вона проявляється у формі відчуття, як щось, що здається нам найпотрібнішим у дану хвилину.

Щоб свідомо використати інтуїцію, ухвалюючи якесь рішення, треба чесно відповісти собі на конкретні питання: «Як я почуваюся, приймаючи це рішення? Чи відчуваю страх і напругу, чи внутрішній спокій? Чи маю враження зусилля чи полегшення? Відчуваю байдужість чи ентузіазм?» Варто звернути увагу на почуття, які супроводжують нас у момент прийняття рішення, виходячи з міркувань, що їхній стан є наслідком попереднього досвіду, набутого в схожих ситуаціях.

Очевидно, що існує безпосередній зв'язок між інтуїцією та геніальністю. Геніями є ті, хто використовує інтуїцію, хто має багату уяву та здатність до візуалізації, хто обдарований талантом досягати успіху. Але чим усе-таки є геніальність, адже кожен із нас знає надзвичайно талановитих людей, яких важко назвати геніальними чи успішними. І, навпаки, є люди без видимих талантів, які мають геніальні ідеї та заслуговують на те, щоб їх називали геніальними.

Значення деяких понять можна дуже легко пояснити, якщо, як ми робили до цього часу, звернутися до етимології слова. Що таке геніальність і хто така геніальна людина? «Геніальний — той, хто є носієм незвичайного таланту, наділений генієм». Ідучи далі, варто запитати, а що таке геній? І тут напевно з'явиться здивування, бо геній — це «опікун, чий дух і розум, як Божество». Неважко помітити зв'язок між цими двома поняттями, а навіть поставити між ними знак рівності.

Кожна людина наділена інтуїцією. Певний відсоток дій і рішень кожного з нас ухвалюється чисто інтуїтивно та завершується повним успіхом. Як окреслюють американські психологи, у звичайної людини приблизно 0,1% рішень є інтуїтивними. Звичайно, це не означає, що інші рішення закінчуються поразками, але тоді вірогідність ухвалення невірного рішення є більшою [5, c. 142-143].

Висновки

Існує близько сорока визначень інтуїції, і найпростіше з них — це отримання певного знання без розуміння як джерела походження цього знання, так і способу, за допомогою якого воно було отримане.

Інтуїція, на наш погляд, може бути способом взаємодії з невизначеністю креативної задачі, дозволяючи обрати найперспективніші напрямки для створення нового продукту та дати оцінку правильності й значущості висунутих ідей і гіпотез.

Хоча практично кожна людина використовує інтуїцію в різних життєвих ситуаціях, систематичні психологічні дослідження цього феномена з'явилися відносно недавно. Ігнорування психологами цього явища, як пишуть Г. Клекстон і М. Ліберман, було зумовлене, з одного боку, містичними асоціаціями, що оточували уявлення про інтуїцію, а з іншого — тенденцією сприймати інтуїцію як щось непоясненне. Однак нині ситуація кардинально змінилася, і психологи, що належать до різних напрямків, почали докладати зусиль, щоб пролити світло на природу та функції інтуїції, пояснити механізми й неусвідомлювані процеси, що лежать в її основі. Концептуальний розвиток поняття інтуїції зараз залишається проблематичним, страждає від невизначеного та множинного використання терміна. Як пишуть Д. Ширлей і Дж. Леген-Фокс, необхідно визначити поняття інтуїції та пов'язані з ним поняття для того, щоб отримати чітке уявлення про те, які феномени є інтуїтивними, а які — ні.

Список використаної літератури

1. Губенко О.В. Феномен інтуїції та інтелектуальна творчість //Практична психологія та соціальна робота. - 1999. - № 7. - C. 10-14

2. Губенко О.В. Феномен інтуїції та інтелектуальна творчість //Практична психологія та соціальна робота. - 1999. - № 8. - C. 9-12.

3. Мельник Р. Тонке чуття, глибока інтуїція: Рахлін Натан //Культура і життя. - 2006. - 8 березня. - C. 5

4. Орлов И.К. Специфика интуитивного процесса решения неопределенных задач //Вопросы психологии. - 2006. - № 3. - C. 97-109.

5. Степаносова О.В. Современные представленния об интуиции //Вопросы психологии. - 2003. - № 4. - C. 133-143.