Інфляційний процес в Україні, причини, форми та наслідки (аналіз періоду 1991-1996 років до грошової реформи)

Вступ

Інфляція є складним і багатоаспектним явищем, яке віддзеркалює ключові економічні проблеми та протиріччя. Її найпомітніший прояв — систематичне перенасичення грошового обігу надлишковою грошовою масою, що спричиняє знецінення грошей і перерозподіл національного доходу та багатства, завдаючи шкоди переважній частині населення.

Сучасна економічна наука та практика суттєво переглянули підходи до інфляції, що панували до середини 1970-х років. Якщо раніше вважалося, що помірна інфляція здатна стимулювати економічне зростання, то тепер теоретично та практично доведено: тривала позитивна динаміка можлива лише за умови низької та стабільної інфляції. Це змінює й роль центральних банків, які разом із урядами мають забезпечувати цінову стабільність. В Україні, однак, періодично лунають сумніви щодо доцільності такої політики, тривають дискусії про «оптимальний» рівень інфляції, а сама ідея про необхідність лише низької та стабільної інфляції ставиться під сумнів.

Мета: дослідити інфляційний процес в Україні.

Об'єкт дослідження: інфляційний процес в Україні.

Предмет дослідження: актуальні підходи до вирішення проблеми механізму інфляції.

Завдання роботи: 1) розкрити механізм функціонування інфляційного процесу, його регулювання та наслідки; 2) визначити проблеми, ризики та перспективи інфляції в Україні.

1. Механізм функціонування інфляційного процесу, його регулювання та наслідки

Інфляційний процес зазвичай проходить дві стадії. На першій стадії темпи знецінення паперових грошей відстають від темпів зростання їх маси, а дезорганізуючий вплив на виробництво, торгівлю, кредит та грошовий обіг ще не проявляється повною мірою. Іноді навіть може виникати специфічна висока кон'юнктура, яка насправді базується на інфляції. Це пояснюється, з одного боку, зростанням товарної маси, що дозволяє додатковим грошам заміщувати в обігу повноцінні папери, а з іншого — потребою в готівці через скорочення обсягів кредитування та уповільнення швидкості обертання грошової маси [7, с. 6].

Отже, на першому етапі руйнівна дія інфляції ще не є очевидною. Економіка та фінансова система зберігають резерви та інструменти регулювання, що дозволяє не лише обмежувати негативні наслідки, а й приховувати або спрямовувати інфляцію для досягнення певних політичних цілей.

На другому, вищому етапі інфляція різко прискорюється: темпи зростання виробництва починають відставати від темпів знецінення грошей, а перенасичення каналів обігу стає очевидним. Таке випередження зростання грошової маси зумовлене, по-перше, занепадом виробництва, відставанням у науково-технічному прогресі та зниженням продуктивності праці; по-друге, скороченням товарообігу через зниження якості та асортименту товарів, поділом їх на «вигідні» та «невигідні», зменшенням імпорту; по-третє, зростанням дефіциту товарів; по-четверте, від'ємним платіжним балансом, коли збитки від зовнішньоекономічної діяльності не покриваються доходами.

Світова практика країн з ринковою економікою виробила два основні підходи до регулювання інфляції: кейнсіанський та монетаристський. Кейнсіанський метод передбачає посилення ролі держави в економіці, зокрема в кредитно-відсотковій політиці. Монетаристський підхід, навпаки, вимагає самоусунення держави з економічного життя та відмови від дотацій. У країнах, де такі дотації не відіграють значної ролі, монетаристські заходи дають позитивний ефект [2, с. 311]. Однак в Україні їх застосування неможливе, оскільки не можна раптово припинити субсидії на культуру, сільське господарство чи підтримку багатодітних сімей.

Таким чином, пряме запозичення будь-якого з цих методів не є доцільним. Водночас окремі їх елементи, як-от встановлення економічно обґрунтованої ставки відсотка за кредит, регулювання зайнятості, валютного та грошового обігу, мають бути використані негайно.

Кредитна політика держави має бути вигідною як для боржника, так і для кредитора, забезпечуючи останньому покриття витрат, дотацій та прибуток для розвитку. Економічно обґрунтована ставка кредиту дала б швидкі результати: світовий досвід свідчить, що підвищення плати за кредит на 1% зменшує кількість грошей в обігу на 4%, а готівки на руках громадян — на 2%. Ще ефективнішим було б встановлення ставки відсотка, що перевищує інфляційний індекс на 2-4% [2, с. 312].

Для оволодіння ситуацією в грошовому обігу та кредитуванні в Україні необхідно терміново застосувати інструменти регулювання сукупної грошової маси: резервні вимоги (норматив депонування частини вкладів комерційних банків на безвідсоткових рахунках НБУ, що становить 15% статутного фонду), квоти та форми рефінансування банків, гнучку відсоткову політику, нормативи ліквідності та обов'язкових інвестицій у державні папери [2, с. 314].

Змінюючи нормативи резервів та ставки рефінансування, Національний банк може впливати на ліквідність комерційних банків і, відповідно, на інфляційний процес. Основою регулювання має стати ліквідація штучного поділу готівкового та безготівкового обігу та перехід до цивілізованого регулювання сукупного грошового обігу. Гривня повинна мати однакову купівельну силу в усіх формах та операціях. Для цього необхідно зняти необґрунтовані обмеження з безготівкових платежів та ввести граничні межі зростання грошової маси.

2. Проблеми, ризики та перспективи інфляції в Україні

Раніше вважалося, що помірна інфляція стимулює економічний розвиток. Нині ж уже теоретично обґрунтовано і практично підтверджено, що будь-яка країна може добитися довготривалої позитивної економічної динаміки лише за умови забезпечення стабільної і низької інфляції. З огляду на це переглядається і роль центральних банків як основних державних інституцій, котрі разом з урядами опікуються цінами, тобто ставлять перед собою мету підтримувати невеликі і стабільні рівні інфляції. Але, на жаль, в Україні періодично висловлюються сумніви щодо доцільності практичного впровадження концепції цінової стабільності, ведуться дискусії щодо оптимально помірного рівня інфляції, ставиться під сумнів твердження про те, що інфляція має бути лише низькою і стабільною.

Чому висока і нестабільна інфляція є неприйнятною для економіки?

Насамперед тому, що унеможливлюється забезпечення високої довгострокової економічної динаміки, адже нестабільна, висока, а тим більше зростаюча інфляція разом із непрозорим та недосконалим законодавством спричиняється до невизначеності з боку всіх учасників економічного процесу щодо прийняття рішень (передусім про кредитування та інвестування на тривалу перспективу) [7, с. 18]. І як наслідок скорочуються темпи зростання інвестицій у реальний сектор економіки та знижується кредитна активність, орієнтована на довгі строки погашення кредитів. Якщо ж узяти до уваги, що в Україні структура інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування є традиційно недосконалою, то ситуацію можна оцінити ще критичніше.

Посудіть самі: українські інвестиції в основний капітал фінансуються переважно за рахунок власних коштів підприємств, однак їх можливості щодо самофінансування зменшуються. Незважаючи на те, що обсяги банківських кредитів доволі швидко зростають (так, за останні шість років їх частка у загальному обсязі фінансування інвестицій в основний капітал подвоїлася, сягнувши 14,8%), вони ще не відіграють належної ролі. Адже недостатня норма прибутку багатьох підприємств не дає їм змоги активніше звертатися до послуг банків, особливо за довгостроковими кредитами. Мало того, аналіз структури вітчизняного кредитування доводить, що збільшення обсягів довгострокових позик в основному викликане суттєвою активізацією банків у наданні кредитів населенню на купівлю нерухомості, автомобілів, інших товарів тривалого користування. Це, звичайно, свідчить про поліпшення умов для задоволення споживчих потреб населення, однак не є визначальним чинником сталого економічного зростання, до того ж є додатковим потенційним фактором ризику для банківської і фінансової системи загалом.

Водночас унаслідок серйозних ризиків, у тому числі й через значну невизначеність із майбутніми рівнями інфляції, не відбувається суттєвих зрушень у нарощуванні обсягів інвестиційних та інноваційних кредитів.

Нестабільне макроекономічне середовище та непевність щодо того, в якому напрямі змінюватиметься інфляція у тривалій перспективі, позначаються і на структурі банківських кредитів за видами економічної діяльності як в Україні, так і в інших державах із перехідними економіками. Так, якщо у нас попит на кредитні кошти значною мірою генерується галузями швидкого обігу, а саме підприємствами оптової і роздрібної торгівлі, то в країнах, де інфляцію знижено до 3-4% за рік та створено стабільну законодавчу базу для захисту прав кредиторів, запит на кредитні ресурси більшою мірою формують сфери, відповідальні за розвиток і основного капіталу, і так званого людського (освіта, охорона здоров'я, комунікації) [7, с. 20]. Певною мірою завдяки цьому забезпечуються стабільні темпи зростання у довгостроковій перспективі.

Стосовно зовнішніх інвестицій, то поки що вони не можуть стати істотним фактором високої довгострокової економічної динаміки в Україні. Незважаючи на те, що останнім часом суттєво (скажімо, за 2005 рік — на 8 млрд. доларів США) збільшилися обсяги прямих іноземних інвестицій, залучених у країну, їх обсяг на душу населення (приблизно 350 доларів США) на порядок менший, ніж у країнах — нових членах ЄС. Детально не зупиняючись на причинах такої ситуації, зауважу, що разом із прозорою та сталою законодавчою базою макроекономічна стабільність (зокрема низька інфляція) є основною передумовою для залучення прямих іноземних інвестицій. Порівняльний аналіз економік країн, що розвиваються, та країн із перехідною економікою доводить, що від чверті до третини економічного зростання у цих державах забезпечується саме за рахунок прямих іноземних інвестицій. Вони здійснюються як безпосередньо через внески у відтворення основного капіталу, так і працюють опосередковано завдяки підвищенню продуктивності у зв'язку із залученням нових технологій, управлінських ноу-хау тощо. Тому інвестори потребують визначеності щодо інфляційного розвитку на десятиріччя наперед [7, с.21].

Другим, і, до речі, тісно пов'язаним із першим, комплексним аргументом на користь необхідності підтримки в Україні стабільних і низьких рівнів інфляції є такий: висока й особливо нестабільна інфляція не дає змоги знижувати рівень відсоткових ставок комерційних банків. Унаслідок цього не лише підвищується вартість грошових/фінансових ресурсів, а й виникають додаткові витрати бюджету на обслуговування боргу, зростають валютні ризики для економіки. Чому?

Передусім нагадаємо, що номінальна відсоткова ставка є сумою реальної ставки, очікуваної інфляції та премії за ризик. Отже, для того, щоб знизити процентні ставки, слід добитися зменшення очікуваної інфляції і премії за ризик, яка також більшою мірою визначається рівнем інфляційних очікувань. Це добре ілюструється економічною ситуацією 2002 року, коли в країні спостерігалася навіть дефляція споживчих цін на рівні – 0,6% в розрахунку грудень до грудня, а відсоткові ставки (внаслідок непевності економічних агентів у збереженні цих тенденцій у подальшому) знизилися протягом року лише на 4,4 відсоткового пункту, загальний же їх рівень залишився високим [5, с.72].

Якщо незважаючи на проголошення майбутнього зниження індексу цін інфляційні очікування суспільства значні, уряд потрапляє у своєрідну пастку, намагаючись розмістити свої цінні папери за ставками, що відповідають поточним рівням або нижчим рівням, визначеним в урядових програмах на майбутнє. Адже внаслідок високих інфляційних очікувань макроекономічні агенти не зацікавлені у придбанні державних паперів за цією дохідністю. З іншого боку, підвищення дохідності за державними цінними паперами буде дуже витратним для бюджету, якщо уряд та НБУ справді мають намір досягати нижчих рівнів інфляції в майбутньому. Тому питання довіри до політики влади, зокрема і щодо зниження інфляції, стає визначальним.

Ситуація може ускладнюватися тим, що у зв'язку зі значною різницею у ставках запозичень на внутрішньому і зовнішньому ринках стрімко збільшується приватний борг в іноземній валюті, а в підсумку підвищуються валютні ризики для економіки. До речі, саме цей фактор спричинив фінансові кризи у Мексиці, країнах Азії, Бразилії та Росії [5, с.73].

Інфляція — надзвичайно складне соціально-економічне явище, що виявляється в тривалому і швидкому знеціненні грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. Основною формою інфляції є тривале і швидке зростання цін, додатковими формами її є тривалий дефіцит товарів і послуг та девальвація національних грошей.

Інфляція — це тривалий процес, що має кілька стадій, які різняться не тільки рівнем зростання цін, а й впливом на економіку. На першому етапі зростання пропозиції грошей випереджає зростання цін, яке є незначним (до 5% на рік) або зовсім відсутнє. Вона позитивно впливає на економічний розвиток. На наступному етапі темпи зростання цін прискорюються, наближаються до темпів зростання пропозиції грошей і можуть навіть перевищувати їх. Така інфляція називається відкритою або помірною і коливається в межах 5-20 % на рік. Вона може мати як позитивний, так і негативний вплив на економічний розвиток. Після цього починаються етапи галопуючої інфляції (20-50% на рік) та гіперінфляції — понад 100% на рік. Кожна з цих видів інфляції несе розруху для економіки і соціальної сфери.

Залежно від того, з якого боку ринкової кон'юнктури формується тиск на ринкові ціни, виділяються два види інфляції — інфляція витрат і інфляція попиту. Перша з них провокується чинниками, що формуються з боку пропозиції товарів, а друга — з боку попиту на товари.

Інфляція вимірюється трьома видами показників: індексом споживчих (роздрібних) цін; індексом цін на засоби виробництва (оптових); дефлятором ВВП.

Третій аргумент — це загроза втрати цінової конкурентоспроможності держави. Як відомо, значною мірою вона визначається динамікою реального ефективного обмінного курсу (РЕОК), котрий, у свою чергу, розраховується шляхом порівняння із номінальними обмінними курсами гривні щодо валют країн — торговельних партнерів, а також рівнів інфляції в Україні та в цих державах. І якщо інфляція в Україні вища за середньозважений її рівень у наших партнерів, то за інших однакових умов навіть за незмінного номінального обмінного курсу це є втратою цінової конкурентоспроможності економіки [5, с. 73].

Інфляційний процес в Україні розвивався згідно з загальновизнаними закономірностями від помірної до гіперінфляції. Зростання цін провокувалося як затратними, так і монетарними чинниками. Проте ключову роль у «розкручуванні» інфляції відігравала занадто ліберальна монетарна політика уряду та НБУ. Лише після переходу в 1994 р. до антиінфляційної політики інфляція різко пішла на спад. Це ще одне підтвердження того, що інфляція — суто монетарний феномен.

Висновки

Спираючись на знання закону кількості грошей в обігу, важливо усвідомити суть процесу інфляції, механізму його функціонування та наслідків, що в тій або іншій мірі властиві паперово-грошовій системі будь-якої держави. Термін «інфляція» (лат. inflatio — надування) з'явився в обороті в середині XIX ст. як відображення кризового стану грошової системи США, що виник внаслідок величезного випуску в обіг паперових доларів у роки Громадянської війни 1861-1865 pp. Ототожнення інфляції із знеціненням грошей і зростанням товарних цін продовжує існувати і в наших підручниках. Але, на нашу думку, сучасна інфляція пов'язана не лише з падінням купівельної сили грошової одиниці, а й охоплює загальноекономічні процеси, що народжують дисбаланс і протиріччя як у сфері виробництва, так і у сфері обігу, обмежує виробниче і особисте споживання, вражає інші сфери економічного життя суспільства.

Інфляція відображає не лише хворобливий стан економіки та соціальної сфери, а й тлумачиться як хвороба грошей. Важливо з'ясувати, як вона підриває роль грошей у функції загального еквівалента, ставить під сумнів їхню здатність виконувати роль супертовару, позбавляє гроші здатності виконувати притаманні їм функції. Роблячи гроші перманентно знецінюваними, інфляція ставить під сумнів функцію грошей як міри вартості. Адже безперервно знецінювані гроші не можуть вимірювати товарну вартість, яка є стабільною. В умовах розбурханої інфляції ціни на ресурси втрачають сенс, тому що повністю залежать від моменту їх купівлі. А товари навмисне купуються, щоб продаватися, приміром, через 1-3 місяці з прибутком у 300% і більше. При цьому неможливість грошей чітко виконувати функції міри вартості товарів і масштабу цін звужує сфери їх використання, посилює нееквівалентність обміну, загострює диспропорції і падіння виробництва та розвал грошового обороту.

Список використаної літератури

1. Андрианов В. Инфляция и методы ее регулирования // Маркетинг. -2006. -№ 4. - С. 3-18

1. Базилевич В. Д. Макроекономіка: Підручник. -К.: Знання , 2005. -851 с.
2. Горегляд В. Инфляция - форма нарушения рыночного равновесия // Проблемы теории и практики управления. -2006. -№ 7. - С. 8-14
3. Жирчков Н.В. Інфляція як макроекономічне явище // Економіка в школах України. -2007. -№ 4. - С. 7-10
4. Инфляция //Бизнес. -2005. -№ 42. - С. 72-73
5. Литвицький В. Інфляція // Банківська справа. -2004. -№ 4. - С. 63-71
6. Мельник О. М. Інфляція: Теорія і практика регулювання: Монографія. -К.: Знання, 1999. -291 с.
7. Петрик О. Інфляція в Україні: проблеми, ризики, перспективи // Вісник Національного банку України. -2007. -№ 3. - С. 2-8