Вступ.

1. Як формується діловий імідж.

2. Особливості сприйняття людини людиною.

3. Зовнішній вигляд ділової людини.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Імідж є одним із ключових чинників, що визначають успішність ділової людини. Слово image у перекладі з англійської означає «образ». Розмірковуючи про те, як ви хотіли б виглядати в очах оточення, варто оцінювати не лише зовнішність, яку часто помилково вважають синонімом іміджу, а й манеру поведінки, вчинки та навіть спосіб мислення. Те, як вас сприймають колеги, друзі та люди, з якими ви щодня взаємодієте, безпосередньо впливає на успіх ваших професійних починань.

Прислів'я про те, що зустрічають по одежі, а проводжають по розуму, виникло не випадково. Стосовно образу загалом, поняття «по одежі» доречно розширити до «одяг + аксесуари + аромат + жести + манери + комунікабельність», додавши ще безліч деталей, які підсвідомо закарбовуються в пам'яті людей після взаємодії з вами.

Як показують дослідження психологів, перше враження у 90 % випадків залишається незмінним навіть під час подальшого спілкування. Тож рано чи пізно людям, які не мають природної харизми, доводиться замислюватися над необхідністю роботи над собою.

Зрештою, питання іміджу постає перед кожним. Наприклад, готуючись до співбесіди на престижну посаду, ми не лише впорядковуємо думки та систематизуємо професійні досягнення, а й ретельно добираємо гардероб, створюємо зачіску, відпрацьовуємо міміку та жести — тобто формуємо образ ділової людини, яку самі хотіли б бачити на місці роботодавця.

1. Формування ділового іміджу

Побудова позитивного образу значною мірою визначає успішність діяльності. Вплив на людей залежить не лише від сили, інтелекту та волі, а й від того, яке враження ви справляєте та наскільки привабливими вас вважають.

Розгляньмо якості керівника, які цінувалися в усі часи:

1. вірність слову; обіцянка важить більше, ніж будь-який договір;

2. здатність ухвалювати нестандартні рішення, що забезпечують ефективні дії та розв'язання проблем;

3. ерудованість та глибокі знання в багатьох сферах;

4. приємна зовнішність.

Статура та зріст відіграють роль у кар'єрному зростанні. Високі люди сприймаються як більш значущі, що сприяє їхньому швидшому просуванню — вони одразу привертають увагу. Амбітні люди невисокого зросту часто сприймають це як виклик долі й тому працюють наполегливіше. Їхнє життя підпорядковане простій схемі — робота, робота і ще раз робота, аби на них не дивилися зверхньо, а помітили.

У діловій комунікації важлива стать. Якщо чоловік не сприймає співбесідницю як жінку, це суттєво погіршує її імідж. Так само жінка очікує бачити в діловому партнері чоловіка; якщо цього немає — його імідж зазнає втрат.

Надмірна жорсткість у стосунках із партнерами та підлеглими шкодить іміджу, оскільки сприймається як бездушність.

Зміцнити імідж допоможуть такі поради:

• будьте принциповими, коли йдеться про проблему, але м'якими з людьми;
• подавайте вагомі аргументи у делікатній формі;
• у діловому спілкуванні узгоджуйте інтереси, а не позиції — цього достатньо. Імідж страждає, коли людина наполягає на власній позиції, борючись за те, що не має значення для справи.

Зловживання категоричними твердженнями, безапеляційність та надмірна різкість суджень знижують авторитет керівника. Натомість, ставлячи запитання, керівник виявляє інтерес до співрозмовника та його думки. Психологічна перевага на боці того, хто запитує, а не того, хто відповідає. Це своєрідний прихований комплімент, який підвищує імідж.

Успіху сприяє репутація порядної людини. У політиці дискредитація конкурента фактично означає його знищення.

Відсутність панібратства зі співробітниками та підлеглими також позитивно впливає на імідж керівника. Його сприймають як сувору, недоступну людину, яка займається виключно справами. В Україні на імідж керівника негативно впливає наближення до себе родичів, спадкоємців чи членів сім'ї[3, c. 48-49].

Імідж керівника формується під впливом естетичного враження, яке він справляє на підлеглих. Перше враження залежить від зовнішнього вигляду, поведінки та стилю одягу.

Одним із прийомів створення позитивного іміджу є вміння робити компліменти підлеглим. Багато керівників бояться перехвалити працівників. Загалом в Україні спостерігається перекіс у бік жорсткого поводження з підлеглими. У нас не прийнято хвалити, покарання переважають над заохоченнями, хоча психологи довели, що заохочення є ефективнішим стимулом до праці, ніж покарання.

Людину в окулярах оточення сприймає як більш начитану. Деякі люди з ідеальним зором (особливо японські бізнесмени) спеціально носять окуляри без діоптрій, щоб підвищити свій імідж. Водночас окуляри з затемненими лінзами заважають спілкуванню, оскільки дратують співрозмовника, приховуючи очі. Загалом, чим скромніший одяг, тим вищий імідж керівника. Турбота про власну зовнішність — це прихований комплімент оточенню.

За результатами соціологічного опитування на тему «Яким ви бажаєте бачити свого керівника» було складено сучасний ідеальний образ керівника з погляду підлеглого:

• він один із нас;
• він кращий за нас;
• він дасть нам більше, ніж кожен із нас.

Одяг — важлива складова іміджу. Керівник, який одягається старомодно, може потрапити в розряд консерваторів: костюм вийшов із моди, отже, і погляди застарілі. У гардеробі керівника має бути кілька видів костюмів.

Вечірній костюм — це одяг, що зобов'язує. Ідеальне поєднання — біла (або в тонку смужку) сорочка, краватка класичних кольорів, чорні або темно-коричневі шкарпетки, чорні туфлі. Для роботи такий костюм не призначений — він для дозвілля (презентації, зустрічі, вечірки тощо).

Діловий костюм допускає вільніші комбінації. Важливо враховувати кольорову гаму. Найкраще поєднання — відтінки коричневого та синього, які надають керівникові авторитетності. Найпростіше це реалізувати через краватки. Для виступу на серйозних нарадах, коли потрібно максимально привернути увагу та виділитися, варто обрати синій костюм, білу сорочку та червону краватку. Бляклі тони костюма й краватки не привернуть уваги та притуплять інтерес до промовця. Проте під час тривалого виступу яскраві кольори та деталі одягу можуть викликати наростаюче роздратування.

Вибір костюма залежить від фігури. Якщо ваша статура не відповідає опису «високий, стрункий чоловік», двобортний костюм краще виключити з гардероба та обрати однобортний. Допустимо комбінувати піджаки та штани різних видів[9, c. 125-127].

Окремо варто зупинитися на іміджі ділової жінки. Найбільш підходящий одяг для роботи — діловий костюм: спідниця з піджаком, блузкою, жакетом. Плаття допустимі в спеку. Одяг не має бути надто облягаючим. Зачіска — стримана, елегантна, прикрас — якнайменше, але вони мають бути дорогими. Косметикою зловживати не слід.

Мати власний стиль — це не обов'язково носити розкішний костюм-трійку; насамперед це виявляється у стилі мислення та вмінні поводитися. На Заході з неохайно одягненою людиною справ вести не будуть, але з діловою людиною, навіть у сорочці та джинсах, багато солідних фірм укладатимуть контракти, оскільки вона має імідж Ділової людини.

2. Ефекти сприйняття людини людиною

Ефекти сприйняття — це психологічні особливості, через які ми певним чином сприймаємо людину або ставимося до неї. Існує чимало прикладів, коли люди блискуче виконують свою роботу, але в інших сферах виявляються безпорадними.

Ефект ореола. Людину, яка досягла значних успіхів в одній галузі, оточення вважає здатною на більше й в інших сферах. Численні факти свідчать, що для цього немає підстав і що це омана, однак у свідомості людей цей ефект зазвичай спрацьовує безвідмовно.

Для підтвердження ефекту ореола було проведено експеримент. Групі роздали завдання, а потім, не перевіряючи, одній половині учасників сказали, що вони чудово впоралися, а іншій — що погано. Після цього група отримала ще одне завдання такої ж складності. У результаті більшість тих, кого похвалили, другу роботу виконали краще, ніж ті, чию першу роботу назвали незадовільною. Таким чином, при виконанні короткострокових завдань ефект ореола діє, хоча й не на всіх людей однаково.

Підґрунтям для виникнення ефекту ореола є особисті враження від короткострокових результатів. Дослідження психологів показують, що в людини, яка відчуває задоволення, покращується гострота зору, слуху, дотику та зростає впевненість у власних силах і здібностях[7, c. 56-57].

Люди по-різному реагують на невдачі. Слабку людину невдача дезорганізує, гнітить, виводить із рівноваги; сильну — мобілізує. Видатний винахідник Едісон казав: «Кожна невдала спроба — це ще один крок уперед». Поразкою вважається ситуація, коли людина змирилася з нею. Якщо ж людина не змирилася — це лише тимчасова невдача. Це справедливо для сильних особистостей. Багато видатних людей вважали, що поразка корисніша за перемогу, оскільки перемога розслаблює, а поразка спонукає діяти та шукати.

Ефект невдахи. Людей, які зазнали невдачі, оточення зазвичай вважає здатними на менше й в інших справах. Психологічною основою є факт короткострокового гнітючого впливу невдачі. Особливо це важливо в бізнесі. Фірми та ділові люди охоче розповідають про успіхи та приховують невдачі.

Ефект порядку. При надходженні суперечливої інформації (яку неможливо перевірити) ми схильні віддавати перевагу тій, що надійшла першою. Змінити думку дуже важко. Особливо це помітно в розмові з керівником: якщо він уже ухвалив рішення, то повертатися до нього не хоче. Це характерна риса поведінки будь-якої людини. Просто керівник може дозволити собі стояти на своєму, а підлеглий — не завжди. Досвідчені керівники у випадку суперництва намагаються донести свою точку зору до керівництва раніше за інших співробітників («устигнути вдути в уші начальству», «засвітитися» тощо).

Ефект приємної та неприємної людини. Приємному співрозмовнику ми схильні приписувати більше достоїнств, оскільки він викликає позитивні емоції. Потреба в позитивних емоціях — одна з найважливіших потреб людини. Тому людей, які задовольняють цю потребу, ми оберігаємо та не допускаємо поганих думок про них. Щоб посилити позитивні емоції, ми наділяємо людину всілякими чеснотами.

Ефект проекції. Приємному співрозмовнику ми схильні приписувати достоїнства, а неприємному — недоліки. Коли людина мила та приємна, у ній усе видається гарним, навіть недоліки здаються милими або не помічаються.

Ефект «іррадіації краси». Дослідження психолога Л.Я. Гозмана показали, що фізична привабливість чоловіка істотно залежить від зовнішності жінки, у суспільстві якої він постійно з'являється. Є певна вигода від спілкування із зовні привабливими людьми — поруч із ними й тебе самого можуть оцінити вище[8, c. 141-143].

3. Зовнішній вигляд ділової людини

У наш час зв'язок одягу та соціальної ролі людини залишається досить помітним: зовнішній вигляд має відповідати щаблю, який людина обіймає в службовій ієрархії. Наприклад, гардероб підлеглого не повинен бути дорожчим, ніж у його безпосереднього керівника, а в члена делегації — представницькішим, ніж у її голови. Порушення цих неписаних правил може викликати здивування в іноземних партнерів, особливо з країн, де службові відносини ґрунтуються на підкресленому дотриманні старшинства. Фахівці з дрес-етикету (dress — англ., одяг) стверджують, що на першому щаблі кар'єри краще побути «сірим мишеням». І навпаки, претендуючи на вищу посаду, треба з'явитися перед роботодавцем у дорогому костюмі.

Формулу професійної зовнішності, іміджу можна визначити так: доглянута людина, яка поводиться впевнено та гідно й одягнута відповідно до професійної ролі, а також до часу, місця й характеру події.

Слід завжди пам'ятати, що одяг — це своєрідна візитна картка не лише певної особи, а й установи, яку вона представляє. В офіційно-ділових відносинах дуже важливо відповідати загальноприйнятому іміджу дипломата, політика, бізнесмена тощо. А цей імідж передбачає ретельне дотримання класичного стилю в одязі.

Одяг для офіційно-ділового спілкування має бути якісним і відрізнятися розумною консервативністю (відсутністю яскравих кольорів, екстравагантного крою), що, однак, не означає повного нехтування модою. Не варто поєднувати в гардеробі речі, які різко відрізняються за ціною, адже ціна виявляється в якості. Важливим правилом для людей представницьких професій є рекомендація не з'являтися на роботу в одному й тому ж одязі два дні підряд. Фахівці з дрес-етикету радять діловій людині мати не менше п'яти костюмів.

Основними кольорами для чоловічих костюмів вважаються сірий, темно-сірий, темно-синій, чорний та колір вугілля. Ці кольори визначають як кольори влади (сильні кольори). Чорний костюм призначений для найурочистіших випадків. Пізньої осені, взимку, ранньою весною та у вечірній час перевага надається темному костюму, у денний час і влітку — світлому. Оптимальна кольорова формула чоловічого костюма: однотонність — малюнок — однотонність. Наприклад, якщо одягаються однотонні костюм і сорочка, то краватка має бути з малюнком. Якщо костюм має малюнок (у смужку, у клітинку), то краватка й сорочка — однотонні. Водночас із костюмом, пошитим із тканини без чіткого малюнка, наприклад у розмиту смужку, гармонує краватка з домінуючими інтенсивними смугами, а з костюмом у неяскраву крупну клітинку з тонких ліній — краватка з негустим орнаментом (у цяточку).

Піджак краще обрати класичний «англійський» (із двома шлицями). На відміну від європейського (без шлиць) та американського (з однією шлицею), він дозволяє власникові не лише елегантно стояти, а й сидіти. Жилет додає костюмові більшої офіційності та свідчить про його вищу ціну. Костюм має бути з вовни або виглядати так, як костюм із вовни[11, c. 49-51].

Відповідно підбираються й інші компоненти — сорочка, краватка, черевики, аксесуари. Звичайно, все має бути бездоганно свіжим. Обов'язкова чиста, відпрасована носова хустинка.

Сорочка має бути бавовняною або виглядати як бавовняна. Перевага надається однокольоровим сорочкам, хоча тонка смужка або клітинка допустимі. Діловий етикет забороняє одягати сорочку з коротким рукавом під піджак. На думку західних фахівців із дрес-коду, короткий рукав є символом нижчої соціальної верстви середнього класу й тому не може психологічно викликати почуття поваги або влади. Манжети сорочки мають виглядати з-під піджака на 1-1,5 см. Чим темніший костюм, тим світлішою має бути сорочка.

Діловий костюм не носять без краватки. Відсутність краватки підкреслює вільний стиль життя й поведінки, притаманний акторам, художникам, письменникам тощо. Запрошуючи гостей «без краватки», підкреслюється неформальний характер зустрічі, що налаштовує на вільний обмін думками, допустимий у дружньому колі.

При виборі краватки основна увага приділяється якості. Цінуються італійські шовкові краватки ручної роботи. Краватка має бути шовкова або виглядати як шовкова. Популярні краватки в «американському» стилі — у діагональну синьо-червону смужку. Смугаста краватка вважається класичним атрибутом успішного бізнесмена. Наступною в списку краваток, рекомендованих для носіння, фахівці з дрес-коду ставлять однокольорову краватку. За нею слідує краватка в цяточку, далі йдуть фулярові краватки (з маленькими геометричними фігурами, розміщеними малюнком, який повторюється), «клубні краватки» (з малюнком із зображенням тварин, емблем і значків, які повторюються). Ширина краватки має відповідати ширині лацканів піджака. Корисно також пам'ятати, що краватка повинна співвідноситися з габаритами чоловіка: чим більший розмір людини, тим ширшою є краватка. В офіційному одязі практично скрізь правилом є краватка темних тонів у сполученні зі світлою сорочкою. Стандартна краватка має зав'язуватися таким чином, щоб кінець краватки знаходився на рівні середини паска.

Краватка підбирається під тон костюма, що означає не однокольоровість, а гармонійне співвідношення кольорів. Кольори краватки та костюма повинні доповнювати один одного, але при цьому не співпадати. Краватка та носова хустинка мають доповнювати одна одну, не маючи при цьому ідентичного малюнка.

Колір шкарпеток має відповідати костюму або бути темнішим, створюючи м'який перехід до кольору взуття. Важливою деталлю є довжина шкарпеток. Вони мають бути довгими — до гомілки, щоб чоловік міг сидіти, закинувши ногу на ногу, не відчуваючи незручності через свій вигляд[12, c. 187-189].

Правила етикету не допускають носіння замшевого взуття з офіційним костюмом. Кращими вважаються черевики на шнурівці, обов'язково зі шкіри. Чорні черевики пасують до костюма будь-якого кольору (темно-синього, сірого, чорного), темно-коричневе взуття погано співвідноситься з темним костюмом, але пасує до одягу бежевого кольору. Черевики кольору світлого загару, бежеві, сірі та білі в діловому світі неприпустимі — їх носять зі світлими літніми костюмами, частіше спортивного стилю. У фасоні черевиків для бізнесу небажані декоративні елементи: пряжки, бантики, китиці тощо. Кращими для ділової людини вважаються гладкі черевики оксфордського типу.

Чоловікам не рекомендується носити дорогоцінності як прикраси. Припустимими аксесуарами для чоловіків є функціональні речі: шпилька або зажим для краватки, запонки, ремінь, гаманець, блокнот, ручка, футляр для візитівок, футляр (брелок) для ключів. Вироби мають бути високоякісними, бажано витриманими в одному стилі. Годинник — обов'язковий атрибут ділової людини, відсутність якого може бути розцінена як недостатня увага й повага до часу.

В офіційній обстановці піджак ділової людини має бути завжди застібнутим. У такому вигляді входять у приміщення, зокрема в кабінет на нараду, у глядацьку залу, у ресторан, виступають із промовою, сидять у президії. Танцюють теж лише в застібнутому піджаку. Особа, яка виголошує тост, повинна встати, застібнувши піджак. Розстібнути піджак можна за столом під час прийому з розсадкою, а також сідаючи в крісло, наприклад у театрі. Двобортні піджаки не розстібають. Поли такого піджака крояться з великим запасом, і в розстібнутому вигляді він втрачає форму.

Достатньо поширеною є думка, що при носінні однобортного піджака нижній ґудзик взагалі не повинен застібатися. Але існують й інші погляди. Наприклад, деякі фахівці з дрес-етикету вважають, що нижній ґудзик розстібають лише в приміщенні, де передбачається сидіти. Ця ситуація не передбачена, наприклад, на фуршеті або коктейлі. Носіння піджака не поєднується зі шкіряною курткою, тому на роботу слід приходити в пальто або плащі. Не рекомендується тримати руки в кишенях піджака, особливо при вітанні, представленні, розмові з жінкою чи особою, старшою за віком або положенням. Цей жест може сприйматися як неповага до своєї особи. До того ж, руки в кишенях піджака свідчать про оборонну позицію людини. Під час невимушеної бесіди в колі друзів цей жест, навпаки, не розцінюється як безцеремонність[12, c. 139-141].

Жіночий одяг. Жінкам дрес-етикет надає більше можливостей у виборі одягу, ніж чоловікам. Це дозволяє дамам добирати колір тканини та фасон, які найкраще відповідають їхнім уподобанням та особливостям фігури. Однак треба враховувати деякі загальноприйняті правила. Передусім, через більшу варіативність жіночого одягу слід особливо прискіпливо стежити за його відповідністю часу й обставинам. Так, на думку іноземних фахівців із дрес-коду, наших співвітчизниць пізнають за кордоном, крім усього іншого, й по тому, що вони дуже часто «виглядають удень, як увечері» (мається на увазі надмірна нарядність).

Жінка має виглядати професійно, по-діловому й охайно. У жодному випадку не можна одягатися яскраво чи пишно. Для офіційно-ділової обстановки не підходять ні глибоке декольте, ні міні-спідниця. Діловій жінці краще підбирати спідницю італійської довжини: до середини коліна. Рекомендований стандарт для ділового гардероба — костюм зі спідницею або плаття-костюм. Якщо піджак однобортний, його можна не застібати. Двобортний піджак має бути завжди застібнутим. Існують різні точки зору щодо брюк і брючних костюмів у гардеробі ділової жінки. Так, деякі фахівці з дрес-коду вважають, що в брючному костюмі жінка виглядає недостатньо авторитетно. Плаття також не створює такого сильного професійного іміджу, як костюм. Водночас плаття, пошите в стилі пальта (ґудзики спереду розташовані згори донизу), має більш діловий вигляд, ніж плаття стилю блузки (ґудзики спереду розташовані лише до лінії поясу).

Костюм має бути з вовни або із тканини, схожої на вовну. Для денного одягу не підходять оксамит, тафта, прозорий капрон, шифон, мереживо, блискучий шовк, вишивка перлами й бісером. Традиційними для ділового одягу жінки вважаються сірий, темно-синій, маслиновий, бордовий кольори. Для весняних і літніх костюмів — кольори слонової кістки, какао, беж. В ансамблі одягу краще мати не більше трьох кольорів, причому вони добираються таким чином, щоб підкреслити основний, домінуючий колір або створити з ним контраст.

Вважається, що колір костюма може підвищувати або зменшувати ауру влади й привабливості людини. Щоб виглядати більш владно, варто носити однотонні сині та темно-сірі, темно-сині в смужку й темно-сірі в смужку костюми. Також підходять середньої насиченості синій однотонний, середньої насиченості смугастий сірий, середньої насиченості смугастий синій костюми. Для створення іміджу не дуже владної людини треба носити середньої насиченості сірий однотонний костюм. Для демонстрації мінімуму владності можна надягати світло-сірі або світло-сині однотонні костюми. Червоний варто одягати на багатолюдні заходи, свята, що допоможе виділитися в натовпі. Для виступу з промовою жінці можна одягнути темно-червоний костюм[2, c. 157-158].

Діловій жінці необхідно обережно ставитися до в'язаних речей. Основна вимога до них — висока якість дизайну й виконання, авторська оригінальність.

У діловій, офіційній або урочистій обстановці колготи або панчохи завжди обов'язкові. Діловий дрес-код передбачає туфлі-човники із закритими п'яткою й носком. Колір взуття має відповідати або бути на тон темнішим від кольору найнижчої деталі одягу (подолу спідниці).

Аксесуари ділової жінки мають бути високого ґатунку. Слід віддавати перевагу сумкам та портфелям зі шкіри. При цьому варто уникати ярликів дизайнерів на сумках.

Деякі фахівці з етикету вважають, що надягати коштовності до 18-ї години недоречно. Можна погодитися й з менш категоричною рекомендацією: у денний час достатньо одягнути одну-дві золоті або срібні прикраси. Носити одночасно золоті й срібні прикраси не рекомендується.

Макіяж на роботі допускається мінімальний, волосся має бути до плечей або коротше. Діловій жінці не можна зловживати парфумами.

Відома народна мудрість «по одягу зустрічають, по розуму проводжають» підтверджує, що зовнішній вигляд не є самодостатнім у формуванні сприятливого іміджу людини. Він не може компенсувати духовну та інтелектуальну бідність, вади в освіті, відсутність гарних манер. Однак відповідність зовнішнього вигляду офіційному статусу особи — один із важливих, хоч і не основних, показників її культури[10, c. 102-104].

Висновки

На завершення варто підкреслити, що в усі часи цінувалися й будуть цінуватися такі якості керівника, як:

• чесність, порядність, принциповість. Ці якості відзначаються насамперед і є основою для будь-якої оцінки керівника та створення його іміджу;
• справедливість, повага до інших людей, уміння тримати слово, обов'язковість, доброзичливість, привітність, стриманість і врівноваженість. Ці якості безпосередньо пов'язані з психологічним кліматом у колективі та визначають взаємини між керівником і підлеглими;
• об'єктивність, організованість, дисциплінованість. Від цих ділових якостей керівника залежить результативність його діяльності.

Формування позитивного іміджу керівника багато в чому визначається його вмінням спілкуватися з підлеглими. Існує ряд перевірених прийомів. До їхнього числа відноситься прийом швидкого запам'ятовування імен і по батькові. Щоб швидко запам'ятати ім'я та по батькові, необхідно кілька разів повторити його вголос. Запам'ятовувати можна й за асоціацією з іменами знайомих, видатних діячів тощо. Можна подумки повторити про себе ім'я та по батькові або дати собі установку на запам'ятовування: «мені необхідно запам'ятати цю людину», «ця людина мені дуже потрібна» тощо.

Чим більш персоніфіковане звертання до людини, тим краще воно діє. При розмові з підлеглим можна поцікавитися його самопочуттям, запитати, чи все вдома в порядку. Це значно підвищує імідж керівника як людини турботливої, уважної тощо. В окремих випадках можна зробити комплімент щодо того, як добре виглядає жінка.

Список використаної літератури

1. Бугай Н. Український етикет/ Надія Бугай; Ред. Наталя Прохоренко. - Київ. - 2002. - Кн. 3: Етикет професійний: Посібник для учнів старших класів і профтехучилищ, студентів та широкого кола читачів. - 2002. - 188 с.

2. Галушко В. Діловий протокол та ведення переговорів: Навч. посіб./ В.П. Галушко,. - Вінниця: Нова книга, 2002. - 222 с.

3. Ділове спілкування: Підручник/ Національний банк України . - К., 2003. - 122 с.

4. Етикет ділового спілкування/ Вінницька держ. універс. б-ка ім. К.А.Тімірязєва; Уклад. Н.І.Морозова. - Вінниця, 2005. - 20 с.

5. Коваль А. Ділове спілкування: Навч. посібник/ Алла Коваль,. - К.: Либідь, 2002. - 280 с.

6. Культура мови на щодень: словник/ Авт. кол.: Н.Я.Дзюбишина-Мельник, Н.С.Дужик, С.Я.Єрмоленко та ін.; НАH України; Ін-т укр. мови. - К.: Довіра, 2002. - 169 с.

7. Мельник Л. Психологія управління: Курс лекцій/ Людмила Мельник,; Міжрегіон. акад. управл. персоналом. - К.: МАУП, 2002. - 171 с.

8. Орбан-Лембрик Л. Психологія управління: Посібник/ Лідія Орбан-Лембрик,. - К.: Академвидав, 2003. - 567 с.

9. Палеха Ю. Іміджологія: Навчальний посібник/ Юрій Палеха,; За заг. ред. З. І. Тимошенко; Європейський ун-т. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004,, 2005. - 322 с.