Реферат
Ідея впровадження інституту особистих немайнових прав в систему приватного права
Інститут особистих немайнових прав сьогодні є самостійною і ключовою частиною цивільного законодавства. Матеріал розкриває наукові підходи до включення цих відносин у сферу приватного регулювання та показує їхню генетичну спадку з майновими правами. Автор аналізує трансформацію Цивільного кодексу, яка розширила межі правової охорони особистості, та обґрунтовує необхідність оновленого підходу до викладання дисципліни для майбутніх юристів.
Ідея впровадження інституту особистих немайнових прав в систему приватного права
Протягом усього періоду вивчення питання правового регулювання особистих немайнових відносин у цивільному праві позиції дослідників вирізнялися суттєвою неоднорідністю. Від радянської доби до аналізу сучасних наукових праць можна простежити, що значна частина правників не поділяла підходу, згідно з яким особисті немайнові права належать до царини цивільно-правового регулювання.
Водночас завдяки ґрунтовним науковим напрацюванням і послідовній позиції цивілістів сьогодні можна стверджувати, що цивільне право не варто зводити виключно до майнових відносин. Саме немайнові цінності дедалі частіше визнаються першочерговим об'єктом приватноправового регулювання, а не економічні блага [1].
Проблематика особистих немайнових прав щороку привертає дедалі більше уваги молодих дослідників і набуває зростаючої актуальності. Цивільний кодекс України суттєво розширив межі правової охорони та регулювання особистих немайнових відносин. Нині дедалі менше вчених ставлять під сумнів доцільність включення таких відносин у їхньому "чистому" вигляді, тобто без зв'язку з майновими, до предмета цивільно-правового регулювання.
Розробники Цивільного кодексу наголошують, що особисті немайнові та майнові відносини мають спільну генетичну основу, яка виявляється в рівності учасників, їх свободі та майновій самостійності. Такі відносини регулюються, підтверджуються й охороняються цивільним (приватним) законодавством [2].
Додатковим підтвердженням слугує аналіз норм Цивільного кодексу України, який суттєво скоригував усталене розуміння цивільного права як регулятора виключно майнових відносин між учасниками. Відповідно до статті 1 Кодексу, цивільне законодавство регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), що ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників [3].
Таким чином, особисті немайнові права становлять підгалузь цивільного права, яка охоплює систему правових норм, що регулюють відповідний вид суспільних відносин, а саме особисті немайнові відносини.
Із прийняттям чинного Цивільного кодексу регулювання особистих немайнових відносин зазнало кардинальних змін. Сфера цивільно-правової охорони та регулювання особистих немайнових правовідносин значно розширилася, що дозволяє розглядати їх як самостійну групу в структурі цивільного права.
Такі якісні та кількісні трансформації вимагають оновленого підходу до викладання цивільного права. Особисті немайнові права вивчаються студентами юридичних спеціальностей у межах курсу цивільного права України, однак, слід визнати, їм приділяється недостатньо уваги. Аналіз численних підручників із цивільного права засвідчує, що цій тематиці або відведено замало місця, або вона розміщена в невідповідному розділі, або ж ключові питання взагалі не розкриті належним чином [4].
Для чіткого розмежування особистих немайнових прав, благ та правовідносин необхідно звернутися до теорії права.
Особисте немайнове право відрізняється від правовідносин тим, що право закріплюється в законодавстві як система загальнообов'язкових норм поведінки, тоді як правовідносини є суспільними відносинами, що виникають у процесі реалізації цих прав.
Згідно з теорією права, правовідносини — це передбачені юридичною нормою суспільні відносини, що виникають на підставі відповідних норм права, учасники яких пов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками. Це вольові суспільні відносини, врегульовані нормами права та забезпечувані державою, які виявляються в конкретному зв'язку між правомочними та зобов'язаними суб'єктами. Отже, правовідносини є нормами права в дії, тобто правом у житті, оскільки право реалізується саме через правовідносини.
Структура правовідносин охоплює суб'єктів (учасників), об'єкти та зміст, що складається з юридичного (суб'єктивні права та обов'язки) і матеріального (фактична поведінка суб'єктів) компонентів. О. Ф. Скакун до юридичного змісту включає не лише суб'єктивне право, а й законний інтерес [5].
Особисте немайнове благо як об'єкт особистих немайнових відносин є джерелом безпосереднього задоволення потреб суб'єкта, що визначає цінність таких правовідносин.
[1] Федюк Л. В. Концептуальні підходи до особистих немайнових прав як предмету цивільного права / Л. В. Федюк // Право України. - 2005, № 9. - С. 105-107
[2] Кодифікація приватного (цивільного) права України / за ред. проф. А. Довгерта. - К.: Український центр правничих студій, 2000, с. 94
[3] Чорнооченко С. І. Особисті немайнові права, які забезпечують соціальне існування фізичних осіб в Україні : дис. ... канд. юр. наук : 12.00.03 / С. І. Чорнооченко. - Університет внутрішніх справ МВС України. - Харків, 2000, с. 61
[4] Слипченко С. А. Личные неимущественные права: определение содержания их преподавания в пределах курса гражданского права / С. А. Слипченко // Форум права. - 2006. - № 3, с. 123
[5] Скакун О. Ф. Теорія права і держави : підручник / О. Ф. Скакун. - К. : Алерта ; КНТ ; ЦУП, 2009, с. 384
