Групи тренінгу, навичок, переговорів, вирішення конфліктів: зміст і вимоги

Вступ

1. Зміст груп тренінгу та навичок

2. Особливості тренування навичок і вмінь на тренінгах

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У сучасній освітній практиці традиційні формати занять, як-от лекції чи семінари, дедалі частіше доповнюються тренінговою роботою. Прикладом такого підходу є тренінг, присвячений вивченню психічних процесів, який розглядається в цій роботі.

Звичні поведінкові патерни та індивідуальний стиль діяльності формуються під впливом життєвих обставин і підтримуються рольовими очікуваннями оточення. Через це людині складно зрозуміти, які саме елементи її поведінки заважають ефективній діяльності та потребують корекції. Тренінгова група виступає своєрідною моделлю соціальних взаємин — мініатюрним суспільством, де можливе відкрите й безпечне спілкування. Це дозволяє учасникам перевірити власні стереотипи та отримати чесний зворотний зв'язок про себе. Роль тренера полягає у створенні потрібної атмосфери та розробці системи завдань, питань і вправ, що спонукають учасників переглянути усталені моделі поведінки.

Організації та їхні підрозділи протягом свого розвитку стикаються з різними викликами. Однією з поширених проблем є зростання чисельності персоналу внаслідок реструктуризації, що веде до формування нових міжособистісних зв'язків у колективі. У такій ситуації тренінгова робота спрямовується на створення нового стилю взаємин, який відповідає поточному етапу розвитку організації. Зазвичай це тренінг командної взаємодії, однак до цієї категорії можна віднести й тренінги окремих навичок як складової нового організаційного стилю. Під час проведення таких тренінгів важливо чітко визначити мету роботи групи, оскільки уявлення замовника (керівника), учасників і психолога можуть суттєво відрізнятися. Якщо цього не зробити, зміни в організації все одно відбудуться, але вони будуть швидкими, хаотичними та не сприятимуть підвищенню ефективності.

1. Зміст груп тренінгу та навичок

Група тренінгу умінь об'єднує людей, які відчувають труднощі у спілкуванні та взаємодії з іншими, і проходять структурований курс навчання комунікативним навичкам, яких їм бракує. Учасники таких груп сприймаються як учні, що прагнуть опанувати необхідні вміння для кращої адаптації в житті.

Основна мета груп тренінгу умінь — формування необхідних зовнішніх форм поведінки. До таких умінь належать ті, що допомагають подолати тривогу, страх, надмірне емоційне збудження, а також навички, потрібні для професійної діяльності, прийняття рішень, виконання батьківських обов'язків, ведення переговорів і дискусій. Учасників навчають самостереженню, фіксації та запису даних про себе. Робота таких груп базується на рольовому програванні складних життєвих ситуацій, у яких ці вміння можуть бути відпрацьовані. Спочатку розігруються прості соціальні сценарії, які поступово ускладнюються до рівня конфліктних — таких, де немає простого рішення, що влаштувало б усіх учасників.

Групи зустрічей можуть бути корисними для пацієнтів, які прагнуть підвищити рівень самоусвідомлення та розвинути особистість.

Група тренінгу вміння складається з таких компонентів: навчальна модель, постановка мети, вимірювання та оцінка.

Навчальна модель. Група тренінгу вмінь посідає проміжне місце між навчальною та психокорекційною групами. Її учасники розглядаються як особи, що виявили бажання набути певні навички, які допоможуть покращити життя та виправити особистісні недоліки.

Постановка мети. Метою групи тренінгу вмінь є формування поведінки, прийнятної як для індивіда, так і для суспільства загалом. Така група виступає лабораторією для освоєння нормальних життєвих навичок. Основні види життєвих умінь, яких навчають у групі, включають: управління емоціями, планування найближчого та віддаленого майбутнього, прийняття рішень, батьківські функції, комунікативні навички, впевненість у собі.

На відміну від інших корекційних груп, група тренінгу вмінь має жорстку структуру, а її керівники активно управляють процесом, ставлячи перед учасниками конкретні цілі та плануючи кожне завдання.

Вимірювання та оцінка. Завдання групи тренінгу вмінь зазвичай зводяться до вирішення двох основних проблем: надлишок чогось (наприклад, надмірне куріння, зайві емоційні прояви) або недолік чогось (брак контакту, впевненості тощо). Ці проблеми разом із пов'язаною поведінкою та емоційними реакціями можуть бути оцінені та виміряні кількісно (у шкалах, балах, фізіологічних показниках).

Техніка занять груп тренінгу вмінь

Техніки тренінгу вмінь настільки ж різноманітні, наскільки складними є методи виховання та навчання. Вибір конкретних методик залежить від поставленої мети — корекція поведінки, тренінг упевненості, подолання емоційних афектів тощо — та від методів, якими ця мета досягається.

Серед різноманітних груп тренінгу вмінь найбільш поширеними сьогодні є групи тренінгу впевненості в собі або тренінгу асертивної поведінки.

1. Оцінка впевненості в собі. Оцінювання сильних і слабких сторін навичок упевненості проводиться за допомогою різних опитувальників. Найпоширенішим є опитувальник Рейзаса, який містить 30 питань. Бути впевненим у собі означає вміти визначати та висловлювати свої бажання й потреби. Упевнена поведінка проявляється у здатності звернутися з проханням, не ображаючи іншого й не принижуючи себе, або тактовно відмовити. Прикладом може бути прохання про побачення чи відмова від пропозиції зустрітися. Компонентами впевненого прохання чи відмови є не лише слова, а й жести, міміка, поза. Впевненість не означає нахабство чи агресивність. Агресивність — це спроба задовольнити власні потреби за рахунок інших, вона несумісна з самоповагою. Упевненість заохочується спілкуванням, агресивність — карається. Упевненість веде до зростання самоповаги, тоді як невпевненість супроводжується тривогою та почуттям провини. Щоб бути впевненим, потрібно знати свої права та бути переконаним у підтримці суспільства в боротьбі за них: право бути одному, право на незалежність, право на успіх, право бути вислуханим і сприйнятим серйозно, право отримувати те, за що платиш, право мати рацію, право відмовляти без почуття провини чи егоїзму, право просити те, чого хочеш, право помилятися та нести відповідальність за помилки, право бути напористим. Виділяють шість типів тверджень, що виражають упевненість: просте (базове), емпатичне, зростаюче, конфронтуюче, монологічне, переконливе. Існують також методики вправ для навчання різним типам таких тверджень.

2. Репетиція поведінки. Ця методика полягає в рольовому програванні життєвих ситуацій. Зазвичай починають із простих ситуацій, актуальних для більшості учасників, наприклад, розмова з грубим продавцем, офіціантом чи бюрократом. Поступово група переходить до складніших сценаріїв. Рольові ігри нагадують психодраму, але відрізняються кінцевою метою: мета психодрами — інсайт і катарсис, а мета рольової гри в групі тренінгу вмінь — вироблення оптимальної, заснованої на впевненості поведінки у складній ситуації. Ключові компоненти репетиції поведінки — моделювання, інструктаж і підкріплення.

Моделювання — формування кращого способу поведінки кожного учасника в конкретній розіграній ситуації.

Інструктаж — втручання керівника, який через поради, зворотний зв'язок і підтримку допомагає учасникам знайти оптимальний вихід.

Підкріплення — заохочення чи покарання, що стимулює правильну поведінку. Найкращою формою є схвалення або несхвалення певної поведінки групою чи керівником.

Методику репетицій поведінки можна умовно поділити на етапи:

— постановка завдання, тобто визначення поведінки, що потребує корекції та тренування;

— інструктаж і навчання учасників виконанню сцени запланованої ситуації;

— розігрування ситуації;

— моделювання бажаної поведінки;

— відпрацювання оптимальної поведінки протягом заняття;

— отримання зворотного зв'язку: поведінку активних учасників після заняття обговорює решта групи.

3. Релаксаційний тренінг. Перебудова переконань. Учасників навчають методу релаксації, який може застосовуватися самостійно для зняття емоційної напруги та тривоги. У групі тренінгу впевненості він частіше поєднується з методом систематичної десенсибілізації. Учасникам пропонують заплющити очі та уявити ситуацію, що викликає страх і тривогу. Коли напруга досягає високої межі, учасникам радять припинити уявлення та розслабитися. Розслаблення приносить заспокоєння. Тренування починають зі сцен, що викликають легке хвилювання, і поступово переходять до сцен із вираженим психічним дискомфортом. Вправа вважається відпрацьованою, якщо учасник не відчуває тривоги при уявленні всієї ієрархії психотравмуючих сцен.

Систематична десенсибілізація разом із прогресуючою релаксацією широко використовується для тренінгу впевненості в різних ситуаціях: при хвилюванні перед публічним виступом чи іспитом, при труднощах міжособистісних контактів, при сексуальних девіаціях тощо.

Важливим етапом релаксаційного тренінгу є перенесення навичок із лабораторних умов групи в повсякденне життя. Відчуття тривоги та їх зменшення об'єктивізуються фізіологічними показниками — частотою пульсу, диханням тощо. Перебудова переконань починається з атаки на ортодоксальні установки, які клієнт вважає ірраціональними та такими, що ведуть до психологічного дискомфорту. Багато хто переконаний, що справжня людина завжди має бути успішною, діловою та престижною в очах близьких.

4. Домашня робота. Однією з проблем поведінкової терапії є перенесення нових навичок у повсякденне життя. Клієнту пропонують вести щоденник, де він записує ситуації, що викликають труднощі. Ці ситуації згодом можуть програватися в групі. Крім того, учасник отримує домашнє завдання, яке можна виконати лише в реальній ситуації, що викликає страх або невпевненість. Наприклад, потрібно активно перешкодити тому, хто намагається купити продукти без черги, залишаючись спокійним і наполегливим. На наступному занятті учасник розповідає про свою поведінку. Якщо завдання виконане неправильно, його повторно програють у групі, моделюючи оптимальний варіант. Групи тренінгу вмінь не обмежуються лише тренінгом упевненості. Вони використовуються для тренінгу сімейних взаємин, нормалізації стосунків батьків і дітей, контролю емоцій, інтимних відносин. Група тренінгу сприяє усвідомленню, нормалізації поведінки та адекватнішій самооцінці особистості.

Вправи: 1. «Вміння вести розмову». Група ділиться на пари. На першому етапі один учасник ставить лише «відкриті» питання, що дозволяють партнеру давати розгорнуті відповіді. Наприклад: «Ви живете біля інституту?» — закрите питання, «Де ви живете?» — відкрите; «Я живу біля інституту» — закрита відповідь, «Я живу майже в центрі, недалеко від інституту, знімаю кімнату з подругою» — відкрита. Відкрита відповідь містить більше інформації та дає підстави для продовження розмови. Партнери виконують ролі 5–10 хвилин, потім міняються.

На другому етапі один учасник вільно розповідає про себе чи ситуацію з особистого досвіду. Другий підтримує розмову, демонструючи зацікавленість. Через 10 хвилин учасники міняються ролями. Наприкінці пари діляться труднощами, що виникли під час розмови.

«Репетиція поведінки». Уявіть і стисло запишіть ситуацію, де ви граєте активну роль. Ситуація має включати прохання, відмови, критику та реакції на неї. Приклад — запрошення на захід, де потрібно багато їсти й пити (день народження, весілля), коли вам не хочеться чи не можна. Виберіть партнера, поясніть сценарій і роль, сконструюйте ситуацію в оптимальному вигляді. Програйте її: спочатку висловіть прохання, претензії, критику, потім вислухайте партнера. Отримайте зворотний зв'язок від групи. Покращіть конструкцію ситуації, зробіть поведінку правильнішою. Поміняйте партнера чи ролі. Поведінка обговорюється зі всією групою.

Тренінг асертивності сприяє підвищенню відчуття впевненості в собі.

Мета тренінгу. Підвищення обізнаності про права особистості; формування вміння розрізняти невпевненість, упевненість та агресивність; навчання вербальним і невербальним навичкам поведінки.

Останній пункт включає вміння сказати «ні», попросити про позику, висловити позитивні чи негативні почуття, розпочати, підтримати та завершити розмову. Тренінг починається з визначення специфічних ситуацій, де пацієнт поводиться неадаптивно — невпевнено чи агресивно. Якщо клієнт невпевнений або агресивний за будь-яких обставин, тренінг поєднують з іншими, загальнішими видами корекції. Якщо ж проблема стосується лише окремих ситуацій, метод застосовується ізольовано.

Для підвищення впевненості зазвичай використовують п'ять процедур:

1. Отримання відповіді — навчання реагуванню через моделювання (відкрите чи приховане) та інструктаж. Увага приділяється вербальним і невербальним компонентам упевненої поведінки.

2. Відтворення відповіді — виклик нової реакції через рольову гру, репетицію поведінки та тренування.

3. Вдосконалення відповіді — відточування та закріплення нових форм поведінки через зворотний зв'язок, критику та керівництво.

4. Когнітивне переструктурування — виклик ірраціональним переконанням, що заважають упевненості, через нову інформацію.

5. Генералізація досвіду — спроба впровадити нові форми поведінки в реальне життя та застосувати їх у різних ситуаціях. Цей метод, частіше в груповій формі, використовують до досягнення необхідного рівня впевненості.

2. Особливості тренування навичок і вмінь на тренінгах

Мета групи визначається тим, частиною якої загальної системи практичної роботи з людьми вона є. Робота групи та очікувані результати тісно пов'язані з методологією тренера чи психотерапевта:

• мета психодрами — досягнення катарсису через програвання психотравматичних ситуацій;

• групи зустрічей — особистісне зростання;

• гештальттерапії — глибше усвідомлення себе та інших;

• психосинтезу — правильне поєднання частин особистості;

• груп взаємопідтримки — надання емоційної підтримки учасникам.

Усі ці види груп схожі поєднанням психокорекційної мети та мети особистісного розвитку. Тренер часто має психотерапевтичний досвід і звертає увагу на індивідуальні проблеми учасників. Такі групи мають демократичного ведучого та яскраві прояви групової динаміки.

Протилежним варіантом є тренінг окремих навичок і вмінь. Його мета — набуття специфічних навичок. Такі тренінги організовуються на замовлення підприємства, тому часто мають низьку мотивацію учасників. Тренер займає авторитарну позицію та намагається блокувати прояви групової динаміки, щоб стосунки між учасниками не заважали навчанню. Він свідомо перешкоджає спробам установити нові статусні відносини чи створити коаліції, оскільки це може негативно вплинути на реальні робочі стосунки. Тренінг команди поєднує риси динамічної групи та тренінгу навичок.

Мета такого тренінгу — створити модель майбутньої діяльності людини (або її фрагментів) і тренувати способи мислення та поведінки, що сприяють покращенню результатів. Особливість підходу — відносно невелика взаємодія між учасниками, спілкування обмежується виконанням структурованих вправ.

На початку, усередині та перед завершенням тренінгу проводять тестові вправи для контролю ступеня засвоєння навичок.

Одним із варіантів такого тренінгу є сучасна модель тренінгу сенситивності, оскільки тренованість сенситивності та емпатії — важлива складова розуміння та взаємодії.

За Т. Смітом, можна виокремити чотири компоненти сенситивності.

1. Спостережна сенситивність — здатність спостерігати (бачити й чути) іншу людину та запам'ятовувати побачене. Увага звертається на такі ознаки:

• мову, її зміст, особливості лексики та інтонацій;

• виразні рухи обличчя й тіла;

• переміщення людей стосовно один одного;

• тактильну взаємодію (дотики, штовхання);

• поєднання всіх цих ознак.

Вплив переконань, стереотипів та оцінок обмежує можливості спостереження, робить його фрагментарним. Тому розвиток навичок відокремлення того, що ми реально чуємо й бачимо, від наших думок із цього приводу — одне з найважливіших завдань тренінгу сенситивності.

2. Теоретична сенситивність — можливість обирати та застосовувати різні теорії для точнішого передбачення почуттів, думок і дій інших. Однак лише теоретичної підготовки недостатньо для орієнтації в реальних ситуаціях. Перш ніж спиратися на теорію, потрібно спостерігати реальні факти поведінки.

3. Номотетична сенситивність — здатність розуміти та передбачати поведінку групи загалом і використовувати цю інформацію у взаємодії з групою. Ця якість дуже потрібна тренеру, особливо коли є потреба спонукати групу до конкретної поведінки. Цей вид сенситивності залежить від інформованості про групу та досвіду спілкування.

4. Ідеографічна сенситивність — здатність сприймати та розуміти індивідуальну своєрідність кожної людини. Це можливість цілеспрямовано збирати інформацію про конкретну людину протягом тривалого спілкування та використовувати її для передбачення реакцій. Розвиток цього виду особливо потрібен під час довгострокової (підтримувальної) частини програми.

Тренінг сенситивності — переважно групова форма роботи. Його завдання (у сучасному варіанті) можна сформулювати так:

1) розвиток психологічної спостережливості як здатності відчувати та запам'ятовувати інформацію від інших;

2) усвідомлення та подолання інтерпретаційних обмежень, пов'язаних зі стереотипами й теоретичними знаннями;

3) формування та розвиток здатності прогнозувати поведінку інших людей і свій вплив на них.

У сучасних варіантах тренінгу сенситивності перевагу надають структурованим вправам із подальшим обговоренням. Лекціям чи груповим дискусіям приділяють менше часу — важливіше сформувати реальний досвід взаємодії, ніж слухати про його теоретичні засади.

Для особистісного зростання чи психокорекції можна проводити тренінг сенситивності в неструктурованих варіантах, що базуються на принципах гуманістичної психології. Учасники, опинившись у соціальному вакуумі, змушені самі організовувати свою взаємодію. Така група рано чи пізно створює власну структуру та норми; учасники навчаються відкритішому спілкуванню та взаємопідтримці. Але для роботи з такими групами потрібна висока та специфічна кваліфікація ведучого.

Проблема з формуванням команди виникає, коли підприємство нове чи активно розширюється, набираючи багато нового персоналу. Мета тренінгу — встановити ділові стосунки між членами команди та підвищити їхню мотивацію до взаємодії та досягнення цілей. Обов'язкова умова — присутність усіх членів команди!

Застосовують групові дискусії, варіанти мозкового штурму, рухові вправи, групові малюнки та ділові ігри. Їх конкретне поєднання залежить від кількості учасників і часу проведення. Важливо звернути увагу на розбіжності між формальними та неформальними лідерами в групі та усунути їх чи знайти спосіб позитивного використання. Варіант сценарію тренінгу «Команда» наведено в наступному розділі.

Висновки

Цей тип психологічної діяльності визначився відносно недавно та бурхливо розвивається впродовж останніх років.

У сучасній літературі тренінгом називають досить різні варіанти групової роботи: особистісні перетворення дорослих, активне навчання студентів, організаційно-ділову гру на виробництві, розвиток самооцінки в молодших школярів. Що ж поєднує ці варіанти? Дещо складним, але найбільш прийнятним можна вважати формулювання С. І. Макшанова: «Тренінг — це багатофункціональний метод цілеспрямованих змін психологічних феноменів людини, групи або організації з метою гармонізації професійного та особистісного буття людини». У цьому визначенні звернено увагу на мету тренінгової роботи, але не зазначені характерні риси, що вирізняють тренінги серед інших варіантів психологічної допомоги.

Тому слід назвати характерні риси тренінгів:

· потребують чітко визначеної групи учасників (зазвичай 10–15 осіб);

· вирізняються єдністю часу, місця та дії: усе відбувається й обговорюється тут і тепер, на особистому досвіді учасників і тренера, без домашніх завдань чи попередньої підготовки;

· переважає активність учасників групи та їхній особистий досвід, а не інформація від тренера;

· заняття спрямовані не лише на формування знань, а й на розширення практичного досвіду учасників та групи загалом.

Список використаної літератури

1. Психотерапия /Под ред. Б.Д.Карвасарского.- С.-Петербург: Из-во «Питер», 2000.- 544 с.

2. Бурлачук Л.Б., Грабская Н.А., Кочарян А.С. Основы психотерапии. – Киев: Ника-Центр; Москва: Алетейа, 1999. – 232 с.

3. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. – Київ: Здоров’я, 1994. – 291 с.

4. Осипова А.А. Введение в практическую психокоррекцию, групповые методы работы. – М.: МПСИ; Воронеж: МОДЭК, 2000. – 240 с.

5. Осипова А.А. Общая психокоррекция: Учебное пособие. – М.: Творческий центр «Сфера», 2000. –512 с.

6. Рудницький Р.І. Практикум з психотерапії. – Чернівці: БДМА, 2001. – 102 с.