Грошово-кредитна політика України

Вступ

Грошово-кредитна політика — це система взаємопов'язаних і скоординованих дій, орієнтованих на досягнення визначених цілей, що застосовуються державою для регулювання грошового ринку через центральний банк. У науковому обігу також поширені терміни «монетарна» або «грошова» політика.

У фаховій літературі можна зустріти різні підходи до трактування цього поняття. Окремі дослідники включають до нього всі державні заходи, що торкаються грошової сфери, навіть ті, що реалізуються поза межами центрального банку. Йдеться, зокрема, про зміну податкового навантаження чи коригування структури бюджетних видатків. Однак такий підхід є надто загальним, адже він не дає змоги виокремити унікальні риси монетарної політики та застосувати її специфічні інструменти з максимальною віддачею. У такому сенсі вона стає лише абстрактним поняттям.

Існують і протилежні, надто звужені інтерпретації, коли монетарну політику зводять виключно до заходів, спрямованих на підтримку оптимального валютного курсу. У цьому разі її сутність обмежується одним із можливих сценаріїв регулятивного процесу, де тактичною метою обрано стабілізацію курсу національної валюти. Інші варіанти розвитку подій залишаються поза увагою, що значно знижує ефективність і багатогранність механізму монетарного регулювання.

В Україні ключову роль у формуванні та втіленні грошово-кредитної політики відіграє Національний банк. До процесу її розроблення також долучаються інші державні інституції, зокрема Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Кабінет Міністрів та Верховна Рада.

1. Сутність грошово-кредитної політики

Найбільш обґрунтованим видається визначення, згідно з яким до монетарної політики належать регулятивні заходи, що впроваджуються безпосередньо центральним банком або за його участі та діють через механізми грошового ринку в усіх його проявах, включно з валютним сегментом. Такий підхід надає монетарній політиці чітких, економічно виправданих меж і внутрішньо узгодженої інституційної бази, охоплюючи грошовий ринок і банківську систему. У цьому контексті вона постає як системний, організаційно оформлений регуляторний механізм, що має власні цілі, інструментарій і функцію в економічному житті країни. Саме в такому значенні поняття монетарної політики використовуватиметься далі.

Ключовим результатом діяльності грошової системи є формування та впровадження відповідної грошово-кредитної політики. Те, наскільки позитивно вона впливає на економічний розвиток, визначає загальну ефективність функціонування грошової системи.

У наукових джерелах існує кілька підходів до розуміння сутності монетарної політики. Прихильники першого трактують її досить вузько — як урядову діяльність, що впливає на обсяг грошей в обігу. Інші ж, навпаки, розширюють її до одного з секторів загальної економічної політики вищих органів влади. У першому випадку інструментарій монетарної політики обмежується лише впливом на грошову масу, що суттєво звужує її можливості. У другому — втрачається специфіка монетарної політики, її відмінність від інших напрямів економічної політики та особливий механізм впливу на економіку.

Найповніше сутність монетарної політики розкривається у визначенні її як комплексу взаємопов'язаних і скоординованих заходів, спрямованих на досягнення наперед визначених суспільних цілей, що регулюють грошовий обіг і здійснюються державою через центральний банк. З цього визначення випливає, що монетарній політиці притаманні комплексність, багатоваріантність регулятивних дій, орієнтація на конкретні суспільні цілі, а реалізація цих заходів відбувається центральним банком через механізми грошового ринку. За такого підходу монетарна політика набуває чітких економічних контурів, має єдину інституційну основу — грошовий ринок і банківську систему. У цьому розумінні вона є організаційно оформленим регулятивним механізмом зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічному регулюванні.

Основними об'єктами, на які зазвичай спрямовані регулятивні заходи монетарної політики, виступають такі змінні грошового ринку:

• пропозиція (маса) грошей;
• процентна ставка;
• валютний курс;
• швидкість обігу грошей та інші.

Залежно від поточної економічної ситуації об'єктом монетарного регулювання може бути обрано один із цих показників або їх комбінація.

Суб'єкти монетарної політики. В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики виступає Національний банк. Окрім нього, у процесі її формування беруть участь інші органи державного регулювання — Міністерство фінансів, Міністерство економіки, уряд та Верховна Рада. Виконавчі та законодавчі органи визначають основні макроекономічні показники, що слугують орієнтирами для цілей монетарної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний і торговельний баланси, рівень зайнятості тощо). Верховна Рада, своєю чергою, регулярно заслуховує звіти Голови НБУ та отримує інформацію про стан грошово-кредитного ринку.

Вирішальна ж роль у розробленні та впровадженні монетарної політики належить Національному банку, оскільки саме він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Відповідно до ст. 100 Конституції України, Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

2. Цільова спрямованість грошово-кредитної політики

Щоб зрозуміти роль монетарної політики в ринковій економіці, важливо усвідомити завдання, які ставлять перед собою монетарні органи влади та вирішують монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Їх поділяють на три групи:

• стратегічні;
• проміжні;
• тактичні.

Стратегічними зазвичай є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Серед них — зростання виробництва, підвищення зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть прагнути реалізувати їх усі або більшість одночасно. Держава має широкий арсенал регулятивних інструментів для вирішення таких завдань. Однак лише заходами монетарної політики досягти всіх цих цілей одночасно неможливо через обмеженість і специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики стратегічні цілі можуть виявитися несумісними. Наприклад, стабілізація цін потребує монетарних заходів, що можуть призвести до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. І навпаки, стимулювання зростання виробництва вимагає заходів, які пожвавлюють кон'юнктуру, але можуть спровокувати зростання цін.

Тому центральний банк, залежно від конкретної економічної ситуації, обирає одну зі стратегічних цілей. Як правило, це стабілізація цін (або подолання інфляції), оскільки саме вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку — підтримувати стабільність національної валюти. Вирішуючи це завдання, центральний банк опосередковано сприяє досягненню інших стратегічних цілей. Однак щоразу виникає складна проблема узгодження стратегічних цілей монетарної та загальноекономічної політики. Необхідно, щоб у загальноекономічній політиці стабілізація цін визнавалася пріоритетною, а монетарна політика була зорієнтована на забезпечення економічного зростання. Якщо такого узгодження немає, центральному банку доводиться або змінювати свою стратегічну ціль, або відстоювати її, ризикуючи загострити відносини з виконавчою чи законодавчою владою. Досвід України є яскравим підтвердженням важливості правильного узгодження стратегічних цілей. У 1991–1993 роках пріоритетною метою економічної, зокрема монетарної, політики було стримування падіння виробництва. Монетарна політика НБУ була підпорядкована цій меті й перетворилася на політику емісійної підтримки економіки. Неминучим наслідком стала гіперінфляція, яка досягла піку в 1993 році. У 1994–1996 роках НБУ, усвідомивши свою відповідальність за стан монетарної сфери, почав послідовно відстоювати як стратегічну ціль подолання інфляції та стабілізацію цін. Проте ця ціль не була належним чином узгоджена з іншими стратегічними цілями економічної політики. Уряд і Верховна Рада, декларуючи підтримку антиінфляційної стратегії НБУ, фактично не застосовували інструментів конкурентної та структурної політики, гальмуючи приватизацію та реструктуризацію виробництва. Цілі економічного зростання не були підкріплені немонетарними заходами, що призвело до хронічного спаду виробництва, зниження зайнятості, поглиблення платіжної кризи та погіршення фінансового стану економіки на тлі значного зниження темпів інфляції, досягнутого переважно монетарними заходами НБУ.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім ринковою кон'юнктурою, проміжними цілями монетарної політики є зміна цієї кон'юнктури в напрямі, що визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо метою загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури. І навпаки, якщо стратегічною ціллю є стабілізація цін, то проміжною має бути стримування кон'юнктури ринку.

Деякі економісти до проміжних цілей відносять не лише вибір напряму зміни ринкової кон'юнктури, а й економічних змінних, регулюванням яких досягається вплив на стратегічні цілі. Цей підхід ґрунтується на визнанні того, що заходи монетарної політики можуть безпосередньо впливати на зміну як попиту, так і пропозиції. Тому вже на проміжній стадії виникає потреба визначити економічні змінні, що впливають на кожну складову ринкової кон'юнктури. Між двома наведеними визначеннями проміжних цілей немає принципової різниці: друге лише конкретизує перше. Однак оскільки друге визначення певною мірою охоплює тактичні цілі та ускладнює їх розрізнення з проміжними, доцільно скористатися узагальненим визначенням проміжних цілей.

Характерною особливістю проміжних цілей є те, що вони встановлюються на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані та виявити свою ефективність. Так, пожвавлення кон'юнктури ринку через зростання маси грошей чи зниження процентних ставок у короткостроковому періоді може спричинити зростання попиту та цін. І лише за умови, що ці заходи активізують інвестиції та зростання виробництва, буде забезпечене збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх. Проте для цього потрібен тривалий проміжок часу.

Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних змінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація або зниження. Конкретний напрям зміни економічної змінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон'юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. Показником грошової маси беруться базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні центрального банку. Характерними ознаками тактичних цілей є їх короткостроковість, реалізація оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Ці особливості істотно ускладнюють вибір та механізми реалізації тактичних цілей. Так, якщо зміна маси грошей впливає на зміну сукупного попиту і зачіпає всю макроекономіку, то зміни процентної ставки та валютного курсу можуть впливати не тільки на сукупний попит, а й на інтереси певних груп економічних суб'єктів і зумовлювати структурні зміни в економіці. Тому успіх розв'язання багатьох регулятивних завдань залежить від правильного поєднання вказаних тактичних цілей: змінами процентної ставки чи валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект від зростання маси грошей в обігу. Залежно від економічних змінних та пов'язаних з ними тактичних цілей визначаються методи монетарної політики. Вибір методів та інструментів монетарної політики є прерогативою центрального банку. У цьому полягає одна з важливих відмінностей тактичних цілей від проміжних і стратегічних цілей монетарної політики.

Висновки

Цілі грошово-кредитної політики поділяються на кінцеві (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, життєздатний платіжний баланс) та проміжні (процентна ставка, грошова маса, валютний курс).

Застосування проміжних цілей дає змогу узгодити кінцеві цілі з інструментами грошово-кредитної політики. Конкретний вибір проміжного цільового орієнтира визначається тим, наскільки стабільно він пов'язаний з кінцевими цілями монетарної політики в конкретній економічній ситуації.

Складність проведення грошово-кредитної політики зумовлена тим, що центральний банк не в змозі одночасно стабілізувати грошову масу та процентну ставку, якщо попит на гроші змінюється. Розглянемо модель грошового ринку в короткостроковому періоді. Згідно з цією моделлю, нахил кривої пропозиції грошей залежить від варіантів грошово-кредитної політики.

Гнучка грошово-кредитна політика — це політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є фіксація або підтримка процентних ставок на певному рівні. Пропозиція грошей у моделі грошового ринку в цьому випадку характеризується горизонтальною кривою (див. рис. 9.1). За гнучкої грошово-кредитної політики підвищення попиту на гроші супроводжується зростанням пропозиції грошей. І навпаки, скорочення попиту на гроші веде до зменшення пропозиції грошей, оскільки центральний банк регулює пропозицію грошей таким чином, щоб підтримати номінальну процентну ставку на фіксованому рівні.

Список використаної літератури

1. Гроші та кредит / За ред. М. І. Савлука. — К., 2003

2. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика: Навчальний посібник — К.: Основи, 2006

3. Петрук О. М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. Ф. Ф. Бутинця; М-во освіти і науки України. — К.: Кондор, 2004

4. Артус М. М. Гроші та кредит: Навчальний посібник / Мирослав Артус; Європейський ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004

5. Гроші та кредит: Підручник / За ред. Богдана Івасіва. — М-во освіти і науки України, НБУ, Терноп. акад. нар. госп. — Тернопіль: Карт-бланш, 2006

6. Юхименко П. Монетарна політика і структурні реформи в економіці України // Банківська справа. — 2004. — № 1. — С. 58–68

7. Юхименко П. Механізм і джерела монетарної економіки // Банківська справа. — 2003. — № 4. — С. 52–61