Громадянська війна та поділ України на 2 гетьманства (друга половина 17 ст.)

Громадянська війна та поділ України на 2 гетьманства (друга половина 17 ст.)

Суспільно-політичне становище в Україні після смерті Богдана Хмельницького виявилося настільки напруженим, що вже за місяць у Чигирині відбулася старшинська рада. На ній Юрій Хмельницький заявив про свою неготовність до гетьманської влади через молодий вік і потребу в освіті, тож тимчасово склав із себе повноваження. Рада погодилася з таким рішенням і постановила, що на час навчання юнака обов'язки гетьмана виконуватиме генеральний писар Іван Виговський. Згодом це призначення затвердила генеральна рада, до якої увійшли представники козацтва, міщан і духовенства. Отримавши булаву, Виговський почав діяти як повноправний гетьман, не зважаючи на свій формально тимчасовий статус.

Проти нового гетьмана швидко сформувалася потужна опозиція, очолювана Запорозькою Січчю, яка, як і раніше, притягувала до себе всіх незадоволених, тепер уже політикою Виговського. Невдоволення зростало серед козаків окремих полків, найпомітніше — у Полтавському. Кошовий отаман Яків Барабаш і полтавський полковник Мартин Пушкар надсилали царському уряду доноси, звинувачуючи Виговського в намірах передати Україну «ляхам». Така ж агітація велася й усередині країни, тож невдоволення серед козацько-селянських мас дедалі посилювалося. Москва, своєю чергою, прагнула поглибити ці суперечності, лицемірно підтримуючи соціальні низи, підтримуючи зв'язки з Пушкарем і Барабашем та підштовхуючи їх до промосковської позиції. До боротьби проти Виговського долучилася й частина полкової старшини.

Іван Виговський зібрав 20-тисячне козацьке військо, покликав на допомогу татар і вирушив на Полтаву. Пушкар, об'єднавши навколо себе найбільш знедолених людей (так званих дейнек) і значні сили запорожців, створив армію чисельністю близько 40 тисяч осіб. Вирішальні бої точилися під Полтавою, де Пушкар зазнав поразки й загинув. Місто спалили, а численні міста й села Полтавщини були зруйновані. Запорожці відступили під захист московських військ, які входили в Україну для розміщення гарнізонів у Києві, Чернігові та Ніжині. Ця перша масштабна сутичка громадянської війни, що спалахнула між різними соціальними верствами та старшинськими угрупованнями, забрала життя 30 тисяч людей. Окрім того, татари жорстоко пограбували Полтавщину, захопивши безліч людей у неволю. Використання Виговським татар проти власного народу та його зближення з Польщею викликали масове обурення. Новому гетьману бракувало вміння Богдана Хмельницького враховувати настрої різних соціальних груп і станів.

Ця війна проти повстанців, яких підтримував московський уряд, ще більше загострила стосунки гетьмана з царем і підштовхнула його до переговорів із Польщею, де дедалі частіше лунали голоси за примирення з Україною та укладення з нею федеративного союзу. Частина української старшини, побоюючись московського абсолютизму, схилялася до співпраці з конституційним польським монархом. Переговори тривали інтенсивно, і в середині вересня 1658 року в Гадячі на Полтавщині було підписано трактат про вихід України зі складу Московської держави та унію з Польщею і Литвою. Відтак Річ Посполита перетворювалася на федерацію трьох самостійних держав: Польщі, Литви й України. Україна у складі Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств проголошувалася незалежним Великим Князівством Руським. Три держави мали об'єднуватися під владою спільного короля, якого обирали всі разом. Законодавча влада в Князівстві Руському належала б зборам депутатів від усієї України, а виконавча — гетьману, якого обирали пожиттєво та затверджував король. Князівство отримувало власний уряд, суд, фінансову систему та військо. Частина козаків урівнювалася в правах із польською шляхтою, а православна й католицька церкви — між собою. Також передбачалося право відкриття двох університетів. Проте «селянське питання» знову залишилося невирішеним, що закладало основу для майбутніх конфліктів. Московський уряд посилював тиск на Україну: ще під час переговорів у Гадячі почалися сутички між українськими та російськими військами. Спроби українців захопити московський гарнізон у Києві провалилися, і в помсту російські війська розгромили й спалили київські околиці, повісивши 3000 осіб, спійманих на дорогах до міста, та вбивши багато міщан.

Через ці події Правобережжя опинилося під контролем поляків. На Лівобережжі залишилися московські війська, а серед місцевої старшини дедалі більше посилювалися промосковські настрої. Переяславський полковник і наказний гетьман Яким Самко присягнув на вірність московському цареві. Московія та Польща фактично розірвали Україну на дві частини, розмежовані Дніпром, і через егоїстичну та підступну політику обох сусідніх держав ці частини ворогували між собою. Жахлива громадянська війна, яку сучасники назвали «Руїною», дедалі більше розгорялася.

Списоквикористаноїлітератури

1. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 535 с.

2. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. - 3-тє вид., випр., доп.. - К.: Академвидав, 2004. - 687 с.

3. Губарев В. Історія України: Довідник школяра і студента/ Віктор Губарев,. - Донецьк: БАО, 2005. - 622 с.