Господарство світу в 20-х рр. ХХ ст.

Вступ

Перша світова війна, що тривала з 1914 по 1918 рік, обійшлася людству надзвичайно дорого: загинуло близько 10 мільйонів осіб, ще 20 мільйонів отримали поранення, а тисячі міст, сіл, підприємств та навчальних закладів було знищено. Це лише частина тих втрат, які понесла світова економіка. Навіть потужна економіка Німеччини, яка до 1914 року поступалася лише США, не витримала військового напруження. У 1917 році обсяги промислового та сільськогосподарського виробництва в країні скоротилися вдвічі порівняно з довоєнним рівнем, а матеріальні резерви, що сягали 25 млрд марок, були повністю вичерпані.

У країні розпочалася галопуюча інфляція. Через блокаду з боку Антанти Німеччина могла експортувати лише третину продуктів харчування. Державний борг зростав катастрофічними темпами. Вже у 1916 році в країні почався голод. Реальна заробітна плата різко впала, а тривалість робочого дня сягала 12–14 годин. Зрештою, Німеччина зазнала поразки у війні та капітулювала перед державами Антанти.

Після завершення війни провідні країни зосередилися на питаннях переділу територій, боротьбі за ринки збуту та вирішенні політичних проблем. Характерною рисою того періоду стало те, що світове господарство розвивалося в умовах, визначених Версальським договором.

1. Економічні наслідки першої світової війни

Сполучені Штати Америки вступили у війну лише 6 квітня 1917 року, виступивши на боці Антанти. Їхні людські втрати були незначними, а торговельні зв'язки підтримувалися з усіма воюючими сторонами. Завдяки величезному попиту на зброю, боєприпаси та продовольство, США перетворилися на найрозвиненішу економіку світу, сконцентрувавши у себе половину світових запасів золота. Промисловість, сільське господарство та фінансова система країни успішно розвивалися. З країни-боржника США стали найбільшим світовим кредитором, а їхній експорт зріс утричі. На відміну від інших індустріальних держав, де економіка ставала ринково-регульованою, у США продовжувало розвиватися класичне ринкове господарство.

Англія, хоч і належала до країн-переможниць, вийшла з війни значно ослабленою, що збільшило її відставання від США. Країна втратила третину національного багатства, зазнала значних людських і матеріальних втрат, а її державний борг зріс. Світовий фінансовий центр перемістився з Лондона до Нью-Йорка. Експорт товарів скоротився вдвічі, тоді як імпорт зріс. Особливо помітним було відставання у таких галузях, як гірничодобувна, сталеплавильна, текстильна та суднобудівна, де обладнання було застарілим. Водночас Англія змогла розширити свої колоніальні володіння та частково компенсувати втрати за рахунок німецьких репарацій.

Франція постраждала від війни навіть більше, ніж Англія. Найрозвиненіші промислові регіони країни були окуповані Німеччиною, яка зруйнувала або вивезла фабричне обладнання та транспортні засоби. Країна втратила понад 10% працездатного населення, а найкращі сільськогосподарські райони опинилися під окупацією. Військові видатки підірвали стабільність французької валюти. Проте війна дала поштовх індустріалізації південних, неокупованих регіонів Франції. Там активно будувалися електростанції та військові підприємства, розширювалося сільськогосподарське виробництво. Через нестачу сировини та енергоресурсів промисловці були змушені впроваджувати механізацію та нові технології, що згодом дало позитивні результати [3, c. 154-155].

Японія, виступаючи на боці Антанти, фактично не брала участі в бойових діях, що дозволило їй значно зміцнити свій економічний потенціал. Вона розширила колоніальні володіння та нав'язала невигідні торговельні умови Китаю. За роки війни промислове виробництво в Японії подвоїлося, а експорт промислових товарів до Китаю та країн Тихоокеанського регіону зріс утричі.

Найважче становище після війни опинилася Німеччина. Версальський мирний договір, підписаний 28 червня 1919 року, став для країни справжньою катастрофою. Німеччина змушена була повернути Франції Ельзас-Лотарингію, передати значні території Бельгії, Польщі, Литві, Данії та Чехословаччині. Саарська область на 15 років переходила під управління Ліги Націй, а її вугільні шахти відходили Франції. Країна позбавлялася всіх колоній і зобов'язувалася виплатити репарації за збитки, завдані країнам Антанти. Загальна сума відшкодувань, встановлена Репараційною комісією, сягала 132 млрд золотих марок.

Економіка Німеччини фактично збанкрутувала. Уже за перші два роки після війни країна мала виплатити 20 млрд золотих марок, але таких коштів не мала, тому сплачувала контрибуцію паровозами, вагонами, верстатами, автомобілями та сільськогосподарською сировиною. Фінансово-кредитна система зазнала краху, життєвий рівень населення різко впав, і країна опинилася на межі катастрофи [4, c. 187-188].

2. Версальська система

Головним питанням Версальської конференції було укладення мирного договору з Німеччиною. Його підписали 28 червня 1919 року, у п'яту річницю сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці.

Відповідно до Версальського договору:

• Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світової війни;
• країна втрачала колонії, а частина її територій передавалася сусіднім державам;
• накладалися військові обмеження та зобов'язання сплачувати репарації;
• Ельзас і Лотарингія поверталися Франції, а Саарська область на 15 років переходила під управління Ліги Націй;
• Данциг (Гданськ) оголошувався «вільним містом»;
• Польщі поверталися Познань та деякі райони Прусії й Померанії;
• Данії передавався Північний Шлезвіг;
• до Бельгії відходили округи Ейпен, Кальнеді та Морене.

Порівняно з 1914 роком територія Німеччини скоротилася на 12,5%. Загальна військова повинність скасовувалася, а сухопутна армія обмежувалася 100 тисячами осіб і призначалася лише для підтримання внутрішнього порядку. Німеччині заборонялося мати підводний флот, великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію. Генеральний штаб розпускався. Територія по лівому березі Рейну та смуга завширшки 50 км по правому оголошувалися Рейнською демілітаризованою зоною. Загальну суму репарацій у 132 млрд золотих марок встановили на Лондонській конференції 1921 року. З цієї суми Франція мала отримати 52%, Великобританія — 22%, Італія — 10%, Бельгія — 8%. Для гарантії виконання договору країни Антанти окупували Рейнську зону на 15 років.

Мирні договори з союзниками Німеччини укладалися за зразком Версальського.

Сен-Жерменський договір з Австрією, підписаний 10 вересня 1919 року, зафіксував припинення існування Австро-Угорської імперії. Південний Тіроль відходив до Італії, Чехія та Моравія ставали частиною Чехословаччини, Буковина передавалася Румунії, а Закарпатська Україна включалася до складу Чехословаччини. Договір визнавав незалежність Австрії, але забороняв її об'єднання з Німеччиною.

Нейїський договір з Болгарією, підписаний 27 листопада 1919 року, передбачав передачу частини болгарської території Югославії та Румунії.

Тріанонський договір з Угорщиною, укладений 4 червня 1920 року, змушував країну відмовитися від ряду територій та визнати нові кордони в Центральній Європі. Територія Угорщини скоротилася втричі, а населення — у 2,5 раза. Як і інші союзники Німеччини, Угорщина сплачувала репарації.

Севрський договір з Туреччиною від 10 серпня 1920 року позбавляв її 80% територій на Близькому Сході та у Північній Африці, а також права мати флот. Армія Туреччини обмежувалася 50 тисячами осіб [1, c. 34-36].

Версальська система договорів закріпила територіальні зміни, що відбулися внаслідок війни та розпаду Німецької, Османської й Австро-Угорської імперій. Франція отримала перевагу на Європейському континенті, Англія зміцнила позиції на Близькому Сході та на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції, тоді як вплив США поступово слабшав.

По-перше, Версальська система не усунула протиріч між провідними державами, які призвели до Першої світової війни, а лише тимчасово їх послабила.

Розстановка сил після війни відображала суперечності міжнародних відносин, що склалися наприкінці війни. Її наслідки були настільки значними в економічній, політичній, соціальній та дипломатичній сферах, що повернення до довоєнного стану стало неможливим. Чотири найбільші імперії — Австро-Угорська, Османська, Російська та Германська — припинили своє існування.

Німеччина та Росія втратили статус великих держав. На міжнародну арену як головний претендент на світове панування виходять США, які здобули нечувані багатства під час війни. Америка не лише погасила свої зовнішні борги, а й стала найбільшим кредитором у світі.

Незабаром між Францією та Великою Британією, з одного боку, і США — з іншого, виникли гострі суперечності. Європейські держави пов'язували сплату своїх боргів з отриманням репарацій від Німеччини, проте США відхилили ці пропозиції. Велика Британія, Франція та Японія з побоюванням стежили за розбудовою американського військово-морського флоту та намагалися згорнути цю програму.

Загострилися протиріччя між метрополіями та колоніями, які переходили з рук у руки. Через Лігу Націй Велика Британія отримала мандати на Ірак, Палестину, німецьку Східну Африку, частину Того та Камеруну. Франція отримала мандат на Сирію та Ліван. Це спричинило піднесення національно-визвольного руху в Азії та Африці.

Існували також протиріччя між новоутвореними європейськими державами, кордони яких встановлювалися без урахування інтересів деяких народів.

Таким чином, Версальські договори значною мірою наблизили Другу світову війну, яка розпочалася через двадцять років після завершення Паризької мирної конференції [4, c. 8-10].

3. План Дауеса та його наслідки

На початку та в середині 20-х років Версальський договір перестав діяти ефективно. Однією з причин було повільне відновлення економічного потенціалу Німеччини. Оскільки слабка Німеччина була невигідна як партнер для європейських країн, почався пошук шляхів відновлення її економіки. Це призвело до розробки «плану Дауеса», створеного спеціальною комісією у 1924 році та названого на честь її голови — директора одного з чиказьких банків. Суть плану полягала в послабленні економічного тиску на Німеччину шляхом перегляду Версальського договору. План підписали на Лондонській конференції країн-переможниць 24 вересня 1924 року. Він передбачав наступний механізм відновлення німецької економіки:

• країни-переможниці надають Німеччині позики та кредити, причому левова частка — від США;
• Німеччина відбудовує економіку та фінансову систему;
• на цій основі виникає можливість послідовно сплачувати репарації Великобританії та Франції;
• за рахунок німецьких репарацій Великобританія та Франція повертають воєнні борги США.

Важлива деталь: згідно з планом Дауеса, основна маса німецької промислової продукції мала спрямовуватися в Радянський Союз. Таким чином західні країни захищали традиційні міжнародні ринки Великобританії та Франції від німецьких товарів [5, c. 132-133].

План Дауеса діяв до 1929 року. Німеччина отримала кредитів і позик на суму понад 27 млрд золотих марок, а виплатила у вигляді репарацій Великобританії та Франції близько 10 млрд золотих марок.

Становище Німеччини викликало занепокоєння урядів країн Антанти. США, Франція та Англія вирішили допомогти в оздоровленні німецької економіки. Цьому сприяло те, що господарство країн Антанти вийшло з післявоєнної кризи та поступово стабілізувалося. З 1922 по 1929 роки економіка США неухильно зростала, країна процвітала. З 1924 року успішно розвивалося господарство Англії та Франції.

Новий репараційний план для Німеччини розробив міжнародний комітет експертів під головуванням Чарльза Г. Дауеса. Його затвердили 16 серпня 1924 року на Лондонській конференції представники країн-переможниць, і Німеччина його прийняла.

Основна мета плану — відновлення промислового потенціалу Німеччини та забезпечення виплат репарацій. План передбачав надання Німеччині позики у 200 млн доларів, з яких 100 млн виділяли американські банки. Вважалося, що відбудова господарства та оздоровлення фінансів сприятимуть регулярній сплаті репарацій Франції та Англії, які, своєю чергою, покриватимуть заборгованість перед США. План Дауеса також передбачав, що основна маса німецької промислової продукції спрямовуватиметься в СРСР, щоб не витісняти англійські та французькі товари з міжнародних ринків. СРСР, згідно з планом, мав постачати сировину до Німеччини. План встановлював розміри платежів Німеччини: у перші п'ять років — по 1–1,75 млрд марок щорічно, а потім — по 2,5 млрд марок. Для забезпечення платежів передбачався контроль союзників над німецьким держбюджетом, грошовим обігом, кредитом та залізницями. Контроль здійснював спеціальний комітет експертів на чолі з генеральним агентом з репарацій. Цю посаду обіймав представник США — спочатку О. Юнг, а згодом П. Гілберт.

У зв'язку з прийняттям плану Дауеса між Францією та Бельгією, з одного боку, і Німеччиною — з іншого, підписали угоду про припинення окупації Рурського басейну та виведення звідти французьких і бельгійських військ.

План Дауеса діяв до 1929 року. Він відрегулював репараційні платежі та сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 року сума іноземних (переважно американських) капіталовкладень у Німеччині склала 26–27 млрд марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за цей період — трохи більше 10 млрд марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 році досягло довоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті зросла з 5,73% у 1924 році до 9,79% у 1929 році.

Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали значні прибутки у вигляді відсотків від позик та дивідендів від прямих інвестицій у промисловість.

У червні 1929 року план Дауеса замінили на план Юнга, але депресія 1929–1933 років не дала можливості його реалізувати [1, c. 34-36].

Висновки

Перша світова війна тривала з літа 1914 до осені 1918 року. Вона принесла людству важкі економічні, матеріальні та моральні втрати, загострила міждержавні економічні відносини. Мілітаризація економіки воюючих країн, їхня господарська замкнутість, заміна ринкових зв'язків неринковими та державне регулювання економіки досягли небаченого рівня.

Основні бойові дії відбувалися на європейському континенті, де розташовувалися головні центри фінансового життя, промислового та сільськогосподарського виробництва.

У міжвоєнний період країни світу пройшли складний і суперечливий шлях господарського розвитку.

Відбудова економіки та її піднесення чергувалися з кризами, зокрема світовою. Безперечним лідером стали США, які не мали рівних в аграрному секторі, промисловості та фінансовій сфері. Не завжди стабільно, а іноді драматично розвивалося господарство Німеччини, Франції та Японії. Трагічною сторінкою в історії людства стала Друга світова війна, що принесла нечувані страждання сотням мільйонів людей.

Список використаної літератури

1. Ладиченко Т. Перша світова війна. 1914-1918 рр.// Історія України. -2006. -№ 33-34. - С. 34-41
2. Лановик Б. Економічна історія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович, Володимир Чайковський; Ред. Б. Лановик. -2-е вид., перероб.. -К.: Вікар, 2000. -300 с.
3. Леоненко П. Економічна історія: Навчальний посібник/ Петро Леоненко, Петро Юхименко. -К.: Знання-Прес, 2004. -499 с.
4. Облаштування повоєнного світу. Версальсько-вашингтонська система. Міні угоди з країнами четверного союзу за підсумками першої світової війни // Історія України. -2007. -№ 2-3. - С. 8-10
5. Юхименко П. Економічна історія: Навчальний посібник/ Петро Юхименко. -К.: Вікар, 2004. -341 с.