Зміст

Вступ

1. Промисловий переворот

2. Прогрес науки, техніки і технології виробництва в останній третині 19 століття

3. Економічне піднесення США та Німеччини

4. Основні фактори промислового відставання Англії та Франції

5. Становлення індустріального суспільства в Японії

6. Міжнародні економічні відносини

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Після завершення промислового перевороту розвинені держави світу переходять до епохи індустріалізації. Цей період позначений структурними трансформаціями в національних економіках. Завдяки науково-технічним та технологічним відкриттям з'являються нові виробничі галузі, а старі модернізуються. Зростає частка промислових підприємств у створенні валового національного продукту (ВНП) та національного доходу (НД).

В умовах індустріалізації спостерігається концентрація виробництва та суттєві зміни в організації й управлінні — формуються монополії та акціонерні товариства. Наприкінці 19 — на початку 20 століття завершується становлення світового ринку, водночас посилюється нерівномірність розвитку країн і загострюються міждержавні протиріччя.

1. Промисловий переворот

Промисловий переворот означає перехід від мануфактури з ручною ремісничою технікою до великого машинного фабрично-заводського виробництва. Він забезпечував упровадження у промисловість і транспорт системи робочих машин, парових двигунів та формування самостійної машинобудівної галузі. У соціальному вимірі ключову роль почали відігравати фабриканти та наймані працівники. Завершення перевороту засвідчило остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною (феодалізмом).

Це був світовий процес, що підпорядковувався загальним закономірностям, але мав національні особливості. Першою його здійснила Великобританія в останній третині 18 — середині 19 століття; буржуазна революція відкрила шлях швидкому розвитку індустріального суспільства. Аграрний переворот і політика обгороджування сформували резерв робочої сили для фабричної промисловості.

Упродовж 18 століття було обгороджено 3,3 млн акрів, а за два десятиліття 19 століття — ще 3 млн акрів землі, що залишило без землі 1,5 млн селян. Економіку країни визначав єдиний національний ринок, який стимулював розвиток промисловості та сільського господарства. Мануфактурне виробництво досягло високого рівня спеціалізації та диференціації, удосконалювалися знаряддя праці, з'явилися спеціалізовані мануфактури для їх виготовлення. Проте мануфактура все ще базувалася на ручній праці та ремісничій техніці.

Кошти, які англійська буржуазія отримувала від панування у світовій торгівлі, експлуатації колоній і работоргівлі, спрямовувалися у промисловість. Вони забезпечували впровадження та поширення винаходів. Сільське господарство успішно забезпечувало продовольством міста та промислові селища, одночасно виступаючи споживачем промислових товарів.

Важливу роль відігравало географічне положення: Великобританія перебувала в центрі світових торговельних шляхів. Доступні береги та велика кількість річок забезпечували стабільні господарські комунікації. Острівне розташування захищало країну від руйнівних воєн. Зростало використання сировинних ресурсів. Маючи найкращий торговий флот, Британія імпортувала товари з усіх куточків світу. Конкуренція також прискорювала переворот: металургія залежала від імпорту заліза з Росії та Швеції, а дешевий індійський ситець загрожував бавовняній промисловості, що потребувала технічного переозброєння для витіснення з ринків суконних виробів.

2. Прогрес науки, техніки і технології виробництва в останній третині 19 століття

Індустріалізація в розвинених країнах спиралася на науково-технічну революцію. Відкриття в математиці, фізиці, хімії та інших науках стимулювали технічний прогрес, створення нових машин, механізмів і приладів, що масово впроваджувалися у виробництво. Ключовим винаходом останньої третини 19 століття стало створення технічної лінії для виробництва, передачі та споживання електричної енергії. Це стало можливим завдяки динамомашині (В. Сіменс, Німеччина, 1867), генератору електричного струму (Т. Едісон, США, 1883), трансформатору для передачі струму на відстань (1891) та електродвигуну. Розпочалася електрифікація виробництва, транспорту й побуту, а парова енергія поступово витіснялася електричною. З'явилися електрична плавильна піч (1877), електричне зварювання металів (1877), електрична залізниця — трамвай (1879), електрична лампа (1886) та інші винаходи.

У 80–90-х роках було відкрито й удосконалено використання інших видів енергії. Особливо важливими стали двигуни внутрішнього згоряння — карбюраторний (Н. Отто, Німеччина, 1887) та дизельний (Р. Дизель, Німеччина, 1893).

У 80-х роках ці двигуни були вдосконалені, і на їх основі німецькі винахідники Г. Даймлер і К. Бенц створили автомобіль, що мало велике техніко-економічне значення.

Відкриття у виробництві хімічної продукції (синтетичні барвники, кислоти, фарбувальні, лікарські, парфумерні вироби) прискорили розвиток хімічної промисловості.

Значний економічний ефект дали технічні вдосконалення в металургії — конверторний спосіб виробництва сталі та впровадження мартенівських печей, що суттєво підвищили продуктивність праці.

Цьому сприяли технічні й технологічні новації в металообробці: автоматичний револьверний верстат (США), удосконалені токарні та інші металорізальні механізми.

Важливі вдосконалення відбулися в легкій, поліграфічній та інших галузях промисловості (автоматичний ткацький верстат, лінотип, автомат для виробництва пляшок тощо).

Темпи технічного прогресу вражали, а його результати важко переоцінити. Технічні та технологічні відкриття різко підвищили ефективність праці, започаткували масове виробництво товарів і знизили їх собівартість.

Структурні зрушення останньої третини 19 — початку 20 століття змінили галузеву структуру машинної індустрії. Провідними стали виробництво електроенергії, органічної та неорганічної хімії, добувна, металургійна, машинобудівна, транспортна промисловість. Розвивалися нові галузі: сталеливарна, нафтодобувна й нафтопереробна, електротехнічна, алюмінієва, автомобільна.

Зростання продуктивних сил, поява капіталомістких галузей і нових технологій вимагали укрупнення виробництва, створюючи для цього технічні умови. Нова сталеливарна технологія потребувала переходу від дрібних доменних печей до великих заводів із повним металургійним циклом. Упровадження електроенергії замість пари дозволило збільшити розміри промислових підприємств.

Розширення виробництва потребувало значних вкладень, тому якісно змінилися організація та управління. Провідне місце посіли акціонерні товариства, які залучали вільні капітали. Посилилися концентрація виробництва та централізація капіталу, що охопили всі розвинені країни й основні галузі економіки. У промисловості та банківській сфері виникають монополістичні об'єднання. Банки перетворюються на фінансові центри, що контролювали грошовий капітал і промислове виробництво. Зрощення банківського та промислового капіталу призвело до формування фінансової олігархії. Капіталізм вільної конкуренції почав переростати в монополістичний.

Монополія — це форма організації виробництва, що передбачає об'єднання підприємств, які виробляють продукцію певного виду; вона виникає на основі високого рівня концентрації виробництва та капіталу з метою контролю над ринком, обмеження конкуренції та отримання високих прибутків. Основними формами монополій є:

• картель — об'єднання кількох підприємств однієї галузі, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва та продукт, виробничу й комерційну самостійність, але домовляються про частку кожного у виробництві, ціни, ринки збуту, обмінюються патентами;
• синдикат — об'єднання підприємств, де розподіл замовлень на закупівлю сировини та реалізацію продукції здійснюється через єдину збутову контору; учасники зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність;
• трест — об'єднання підприємств однієї або кількох технологічно пов'язаних галузей, учасники якого втрачають комерційну й виробничу самостійність, підкоряючись єдиному контролю; юридично створення тресту означає передачу контролю засновникам через контрольний пакет акцій або довірчий сертифікат; часто трест очолює холдинг — компанія, що зосереджує акції учасників і контролює їх діяльність;
• концерн — об'єднання підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, банків, науково-дослідних і навчальних центрів з єдиним фінансовим контролем; оперативне керівництво здійснює рада директорів.

3. Економічне піднесення США та Німеччини

США. Наприкінці 19 століття економіка США розвивалася швидкими темпами. Країна вийшла на перше місце у світі за обсягом промислової продукції, обігнавши Великобританію, яка втратила статус «фабрики світу». Прискорений розвиток США зумовлювався політичними, соціальними, географічно-кліматичними та природними факторами. Науково-технічна революція знайшла сприятливий ґрунт: активно впроваджувалися власні та європейські винаходи. Через запізнення промислового перевороту в США використовувалися найновіші інженерні досягнення, а застарілого обладнання практично не було. Після Громадянської війни сформувався широкий внутрішній ринок, розширювалася географічна спеціалізація. Економічному зростанню сприяла зовнішня політика: високі митні тарифи на ввезення готової продукції та свобода для іноземних капіталів, що підтримувалася високою нормою прибутків. Це приваблювало європейські, передусім англійські, капітали. У 1867 році США придбали в Росії Аляску за 6,7 млн доларів, згодом анексували Гавайські острови. Колоніями стали Куба, Гуам, Пуерто-Ріко, Філіппіни, частина островів Самоа. Посилювалася економічно-торговельна експансія в країни Латинської Америки. Національний дохід з 1870 по 1913 рік зріс у 5 разів, а національне багатство — майже у 7 разів.

Найшвидше зростало промислове виробництво. Частка промисловості та будівництва напередодні Першої світової війни становила 75% сукупного суспільного продукту. Велике значення мало залізничне будівництво: довжина залізниць з 1870 по 1913 рік збільшилася у 8 разів. Це стимулювало розвиток металургії, металообробки та вуглевидобутку, сприяло освоєнню родючих земель Заходу та зміцненню економічної єдності країни. У галузевій структурі значно зросла частка важкої промисловості, яка вперше в історії США перевищила легку та харчову. У 1900 році питома вага важкої промисловості перевищила половину загального обсягу продукції — такого рівня інші країни досягли лише перед Другою світовою війною. Особливо швидко розвивалися нафтова, алюмінієва, гумова, електротехнічна, автомобільна та сталеплавильна галузі. У 1882 році на річці Ніагара збудували першу у світі гідроелектростанцію, а напередодні Першої світової війни потужність американських електростанцій перевищила 5 млн кВт. Легка та харчова промисловість перейшли на виробництво стандартизованої продукції, чого не було в інших країнах. У США вперше розвинулося масове серійне виробництво із застосуванням нових методів організації.

Поточний, конвеєрний метод уперше запровадили на автозаводі Г. Форда у 1913 році. Результати вражали: монтаж магнето для автомобільного двигуна скоротився з 20 хвилин до 5. Раціоналізація сприяла небаченому зростанню продуктивності праці. Наприкінці 19 — на початку 20 століття відбулися якісні зміни в управлінні виробництвом через концентрацію та централізацію капіталу. Виникали акціонерні товариства та монополістичні об'єднання. Перші монополії з'явилися ще в 60–70-х роках. Одна з найбільших — «Стандарт-ойл Компані» — створена Дж. Рокфеллером у 1872 році; згодом вона приєднала ще 14 компаній і в 1882 році була реорганізована в трест, монополізувавши понад 90% виробництва очищеної нафти. На початку 20 століття в США налічувалося близько 800 трестів, що охоплювали понад 5 тис. підприємств із капіталом 7 млрд доларів. Монополізація підвищувала ефективність управління, але зосередила в руках монополій величезну економічну владу, тому уряд був змушений ухвалювати антимонопольні закони та втручатися в економічні процеси.

Німеччина. Індустріалізація кінця 19 — початку 20 століття вивела Німеччину на друге місце у світі (після США) та перше в Європі. Головним фактором стала перемога у франко-прусській війні 1870–1871 років. Після війни відбулося об'єднання Німеччини навколо Пруссії та консолідація нації. Ліквідували політичну роздробленість і митні бар'єри, сформувалася єдина грошово-фінансова система, запровадили загальнодержавну систему мір і ваги, залізничне та поштове право. Це сприяло розвитку єдиного внутрішнього ринку.

Перемога над Францією, анексія Ельзасу та Лотарингії (промислово розвинутих провінцій) і контрибуція в 5 млрд франків стимулювали економічне зростання. Різко збільшилися інвестиції в промисловість, масово виникали нові заводи та фабрики. Як і в США, піднесенню сприяв фактор часу: через запізнення промислового перевороту впроваджувалися найновіші науково-технічні досягнення. Інженерно-технічна думка Німеччини за кількістю та якістю розробок поступалася лише американській. Особливістю індустріалізації було спрямування розвитку важкої промисловості в мілітарне русло: державні замовлення на зброю та боєприпаси значною мірою зумовили ріст важкої індустрії. Велике залізничне будівництво щорічно вводило 1500–2000 км шляхів. Німецька металургія поступалася лише американській. Важлива роль належала машинобудуванню, зокрема виробництву двигунів внутрішнього згоряння. Успішно розвивалися електротехнічна та автомобілебудівна галузі. У процесі індустріалізації змінилася структура господарства: промисловість почала домінувати. Напередодні Першої світової війни Німеччина стала індустріально-аграрною країною, частка зайнятих у промисловості сягала майже 50%. Темпи економічного зростання були найвищими в Європі. Повільніше розвивалася легка промисловість через брак сировинної бази, високі ціни та низьку купівельну спроможність населення; заробітна плата була нижчою, ніж у Франції та Англії.

Монополізація економіки Німеччини мала особливості: на відміну від США, вона відбувалася на основі картелів та синдикатів, найбільше у вугільній, електрохімічній, суднобудівній та військовій галузях. Напередодні Першої світової війни в Німеччині було близько 600 монополістичних об'єднань. Небаченої економічної сили досягли Рейнсько-Вестфальський вугільний синдикат, «Фарбеніндустрі» та інші.

Незначна кількість колоніальних володінь змушувала німецьких підприємців підвищувати продуктивність праці, знижувати собівартість і домагатися високої якості продукції для перемоги на світовому ринку. Відсутність ринків сировини та збуту зумовила агресивність Німеччини.

4. Основні фактори промислового відставання Англії та Франції

В останній третині 19 століття в Англії почали знижуватися темпи промислового виробництва. Інтенсивна індустріалізація США, Німеччини, Росії та Японії призвела до появи нових промислових центрів. Англійська промисловість почала втрачати іноземні ринки збуту, а дешевші та якісніші американські й німецькі товари надходили на внутрішній ринок. Головною причиною відставання було фізичне та моральне старіння виробничої бази: англійські фабрики й заводи, збудовані ще в кінці 18 — першій половині 19 століття, були оснащені машинами доби промислового перевороту. Вони не могли виготовляти стільки виробів і такої якості, як американські та німецькі підприємства, що базувалися на ефективнішій основі, створеній науково-технічним прогресом.

Технічна модернізація англійської промисловості була вкрай необхідною, але надзвичайно дорогою та складною, потребувала додаткових капіталовкладень. Англійські підприємці та банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон, у колонії та залежні країни, де дешева робоча сила забезпечувала високі прибутки. Вивіз капіталу був бажаний і через зростаючі потреби в колоніальній сировині — нафті, руді, кольорових металах, каучуку. Тим не менше, в англійській промисловості поступово відбувалися структурні зміни.

Як і в США та Німеччині, в Англії швидко розвивалися галузі важкої промисловості, особливо сталеплавильна, електротехнічна та хімічна. Вони випередили традиційні галузі — видобуток вугілля, виплавку чавуну, переробку бавовни. На розвитку позначалася слабка енергозабезпеченість країни. Монополізація промисловості в Англії проходила повільніше, ніж у США та Німеччині; тривалий час зберігалися дрібні та середні підприємства. Банківський капітал випереджав промисловий за темпами концентрації та централізації. Напередодні Першої світової війни 27 великих банків Англії володіли 86% усіх вкладів. Надлишковий капітал Англія інвестувала в економіки своїх колоній, які на початку 20 століття у 100 разів перевищували розміри метрополії.

Інвестиції спрямовувалися, як правило, у виробничу сферу: будівництво підприємств, шахт, портів, доріг тощо. Англійські монополії в колоніях і напівколоніях відігравали роль механізму переливання капіталів і технологій, будували транспортні комунікації, створювали соціальні інститути, готували місцеві кадри для підприємницької діяльності. Попри окремі випадки, політика Англії щодо залежних країн сприяла їхньому економічному становленню та формуванню сучасної макроцивілізації.

Франція. Упродовж 19 століття Франція займала друге місце у світі за рівнем промислового виробництва, поступаючись лише Англії. Однак наприкінці 19 століття вона опинилася на четвертому місці.

Причиною була насамперед поразка у франко-прусській війні та її наслідки. Мирний договір 1871 року виявився невигідним: Франція зобов'язалася сплатити Німеччині 5 млрд франків контрибуції та як гарантію виплати віддала частину території — Ельзас і Лотарингію. Ці провінції були економічно найрозвиненішими, багатими на залізну руду та вугілля, з добре розвиненою текстильною та іншими галузями. Втрата цих земель змусила Францію ввозити велику кількість залізної руди та чорних металів. Сировинна база й без того була недостатньою: країна імпортувала половину необхідного вугілля. Це підвищувало собівартість французьких металовиробів і зменшувало їхню конкурентоспроможність.

У французькій промисловості також потрібно було замінювати застаріле фабрично-заводське обладнання, що вимагало значних капіталовкладень. Тим часом французькі капітали експортувалися і становили 30% світових інвестицій. За даними 1908 року, у французьку промисловість і торгівлю було вкладено 9,5 млрд франків, а в облігації та закордонні цінності — 104,4 млрд франків. Вивіз капіталу в колонії та напівколонії давав величезні прибутки.

Структура французької економіки була відсталою порівняно із США та Німеччиною. Скорочувалися потужності металургії, вугільної та інших галузей. Успішно розвивалася лише легка промисловість. Перед Першою світовою війною Франція залишалася аграрно-індустріальною країною. Гострі проблеми в сільському господарстві також стримували економічний розвиток.

Аграрні реформи середини 19 століття не змогли ліквідувати суперечності в сільському господарстві. Роздрібненість селянських господарств і низький технічний рівень зумовили нерозвиненість внутрішнього ринку, затримували «зайве» населення в землеробстві, зменшували ринок робочої сили та приріст населення. Непосильною для французького сільського господарства виявилася конкуренція американського зерна та інших продуктів, що призвело до гострої кризи та необхідності структурної перебудови аграрного сектора.

На світовий ринок Франція виходила переважно з дорогими тканинами, парфумами, косметикою, одягом, ювелірними виробами та іншими предметами розкоші.

5. Становлення індустріального суспільства в Японії

Перехід до індустріального суспільства в Японії відбувся пізніше, ніж у країнах Західної Європи та США, і мав низку особливостей. До середини 19 століття Японія була типовою аграрною країною, де панувала традиційна система господарства та формувалося мануфактурне виробництво.

Політична роздробленість, складна соціальна структура, у якій панівне становище займали самураї (близько 7% населення), гальмували становлення індустріального укладу. Селянство становило 80% населення, а купці та ремісники були малочисельними й не виявляли підприємницької активності. Країна перебувала в самоізоляції від зовнішнього світу.

Зміни почалися з 1853 року, коли американська ескадра під командуванням комодора Перрі ввійшла в Токійську бухту та змусила Японію відкритися для торгівлі із США, а потім і з іншими державами.

Торгівля з економічно розвиненішими країнами мала негативні наслідки для японської економіки та викликала соціальне невдоволення, яке вилилося в революцію «Мейдзі» — державний переворот 1868 року. Унаслідок цього було ліквідовано феодальний режим Токугава та започатковано процес модернізації. Важливим результатом стала ліквідація феодальних володінь і привілеїв. Аристократія отримала відшкодування готівкою та облігаціями, які інвестувалися у виробництво та індустріалізацію. Проведена аграрна реформа змінила систему землеволодіння, модернізувала аграрне суспільство та створила умови для розвитку промисловості.

Держава відіграла важливу роль в індустріалізації: уряд створював власні підприємства — зразкові фабрики та корабельні, що діяли як державні із широким залученням іноземних експертів для керівництва. Згодом ці підприємства передавалися в приватні руки за низькими цінами. Уряд виконував функції науково-дослідної та дослідно-конструкторської установи для нових підприємців і поступово відходив від безпосередньої участі у виробничому процесі.

Ліквідація феодальних відносин створила ринок вільної робочої сили: люди всіх станів стали вільними, а приватна власність і підприємництво — захищеними від сваволі аристократії. Уряд всіляко сприяв розвитку системи загальної освіти.

В Японії почав формуватися стан підприємців. До нього вливалися колишні самураї, які привнесли в нову ділову етику традиції самурайського кодексу — чесність, відданість справі та дисципліну. Самураї відіграли вирішальну роль в утворенні нового підприємництва.

Значне місце в індустріалізації належало іноземному капіталу, але загалом японці покладалися на власні заощадження. Це хоч і затримувало «зліт» економіки, але робило її стійкою та надійною в наступні десятиліття.

Становленню індустріального суспільства сприяли аграрна та інші реформи 70-х років 19 століття. Вони ліквідували феодальні права самураїв на землю та закріпили земельні наділи за селянами. Проте значна частина селянства залишилася мало- та безземельною.

У країні розпочався промисловий переворот та одночасно індустріалізація, які проходили прискореними темпами. Водночас напередодні Першої світової війни Японія залишалася аграрно-індустріальною країною: 60% населення було зайняте в сільському господарстві.

6. Міжнародні економічні відносини

У першій половині 19 століття сформувався світовий ринок як підсистема господарства, пов'язана з обміном товарів за межами національних економік та валютно-фінансовим забезпеченням такого обміну. Він став формою усталених зв'язків між національними ринками, що завдяки успіхам на транспорті та в будівництві доріг остаточно утвердився як складова загальносвітової ринкової системи. Зовнішня торгівля набула світового характеру. Формувалися світовий кредитний та валютний ринки. Масова міграція трудових ресурсів свідчила про виникнення міжнародного ринку праці. Отже, склалася система міжнародних економічних відносин як результат взаємодії всієї сукупності світових господарських зв'язків. Основними чинниками були розвиток великої машинної індустрії, утворення колоніальної системи та міжнародний поділ праці, що розподілив світ на промислово розвинені й економічно відсталі країни.

Визначилися галузі, які працювали на основі імпортних надходжень або експорту. Лише зовнішній ринок міг поглинути масовий випуск фабричних товарів. Для збереження панування на внутрішньому ринку національні корпорації мали забезпечувати світовий рівень якості та цін.

Важливим фактором формування світового ринку було утворення колоніальних володінь. У 1914 році територія колоній промислово розвинених держав становила 85 млн кв. км із населенням 560 млн осіб. Найбільшими колоніальними імперіями стали Великобританія, про яку казали, що в ній ніколи не заходить сонце, та Франція.

Основою формування світового ринку став міжнародний поділ праці зі спеціалізацією окремих країн у виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Протягом 19 століття переважаючою формою МПП була міжгалузева предметна спеціалізація. Великобританія як «майстерня світу» спеціалізувалася на виробництві та продажу машин і устаткування, а також взуття, шкіргалантереї та харчових продуктів. Німеччина зайняла чільне місце у світовому виробництві сільськогосподарської техніки, залізничного устаткування, парових котлів, картоплі, спирту, цукру та хімічної продукції. Франція — текстильних машин, шовкових і суконних тканин, Бельгія — зброї та інструментів. Колоніальні країни спеціалізувалися на виробництві бавовни, прянощів, кави, цукру та натурального каучуку.

З другої половини 19 століття розвинулася така форма МПП, як внутрішньогалузева спеціалізація. У металургійному виробництві експортерами чорних металів були Великобританія, Бельгія, Люксембург, а кольорових — Австро-Угорщина та Франція.

Провідною та найстарішою формою світогосподарських зв'язків була міжнародна торгівля, до якої залучалися всі незалежні та колоніальні країни. Її характерною ознакою був імпорт сировини з колоніальних країн, оскільки найрозвиненіші країни, за винятком США, були мінімально забезпечені сировиною.

З кінця 19 століття для зовнішньої торгівлі стало властивим зростання протекціонізму та встановлення монопольних цін. Країни укладали торгові договори та підписували інвестиційні угоди.

З розвитком міжнародної торгівлі, починаючи з 70-х років, дедалі більшого значення набував експорт капіталу, який спрямовувався головним чином у колонії та залежні країни. Найбільшими експортерами були Великобританія, Франція, Німеччина, Бельгія, Швейцарія та Голландія.

Важливою формою зовнішньоекономічних зв'язків були міжнародні процеси, пов'язані з переселенням європейців до Америки. З 1816 по 1856 рік із Європи до США емігрувало 5 млн осіб, а в другій половині 19 століття — 18 млн. Економічним наслідком міжнародної міграції робочої сили було прискорення розвитку промисловості та сільського господарства в країнах імміграції, посилення міжнародного поділу праці, збільшення експорту товарів із цих країн та одночасного імпорту товарів із країн еміграції.

На початку 20 століття співвідношення сил між великими державами вступило в гостру суперечність із поділом світу, що склався наприкінці 19 століття. Одна з найбільш економічно розвинутих країн Європи — Німеччина — виявилася обділеною колоніями. На порядок денний стало питання про перерозподіл зон впливу, насамперед ринків збуту, джерел сировини та сфер вкладання капіталу, початок якому поклала Перша світова війна.

Висновки

З вивченої теми стає зрозуміло, як економічно розвивалися країни з 19 по 20 століття: Великобританія, США, Японія, Франція, Німеччина. Високими темпами розвивалася економіка США, які вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції, обігнавши Великобританію. Прискорений розвиток США пояснюється політичними, соціальними, географічними, кліматичними та природними факторами. Не відставала за економічним зростанням і Німеччина, яка посіла друге місце (після США). Цьому сприяла насамперед перемога у франко-прусській війні 1870–1871 років. Було ліквідовано політичну роздробленість і митні бар'єри, сформовано єдину грошово-фінансову систему, прийнято загальнодержавну систему мір і ваги — усе це сприяло розвитку єдиного внутрішнього ринку. Франція впродовж 19 століття займала друге місце у світі за рівнем промислового виробництва, поступаючись лише Англії, але наприкінці 19 століття опинилася на четвертому місці. Причиною була насамперед поразка у франко-прусській війні. Перехід до індустріального суспільства в Японії відбувся пізніше, ніж у країнах Західної Європи та США, і мав особливості. До середини 19 століття Японія була типовою аграрною країною з мануфактурним виробництвом. Зміни почалися з 1853 року, коли американська ескадра під командуванням комодора Перрі змусила Японію відкритися для торгівлі із США та іншими державами.

Характерною особливістю світової економіки останньої третини 19 століття був перехід від моно- до поліцентризму. Серйозними конкурентами Великобританії, яка першою стала на шлях промислового перевороту й індустріального розвитку та була «майстернею світу», стали США та Німеччина. Економічний розвиток мав циклічний характер. Темпи зростання продуктивності праці відставали від темпів економічного зростання і становили в середньому 1,7%.

У 19 — на початку 20 століття відбувалися радикальні зміни в аграрному секторі світової економіки. У сільському господарстві США, Великобританії та Франції розвивалося фермерство. Аграрний розвиток Німеччини відзначався дуалістичністю: крім фермерських господарств, зберігалося велике землеволодіння юнкерів та залежність селян від них.

Список використаної літератури

1. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Академія, 1999.

2. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. «Економічна історія»: Курс лекцій. — 4-те видання. — К.: Вікар, 2003. — 405 с.

3. Матисякевич З.М., Матейко Г.М., Лановик Б.Д. «Економічна історія України і світу»: Підручник за ред. Б.Д. Лановика. — 5-те видання. — К.: Вікар, 2002. — 477 с.

4. Тимошина Т.М., Черкашина Н.К. Економічна історія: Навчальний посібник. — Київ: ЦУЛ, 2002. — 193 с.