Галузь страхування в Україні, проблеми і перспективи розвитку

Мета роботи

Після здобуття Україною незалежності економічні та соціальні реформи створили потребу у формуванні сучасної системи страхового захисту, здатної убезпечити інтереси як підприємств, так і громадян від фінансових втрат, викликаних природними катаклізмами, нещасними випадками чи іншими ризикованими ситуаціями.

У розвинутих ринкових економіках страхова система виступає важливим чинником макроекономічної стабільності, зміцнення фінансового сектору, стимулювання інвестиційної активності та вирішення соціальних завдань.

Завданням цієї роботи є комплексний аналіз страхового сектору України, включаючи окремі показові приклади. Галузь розглядається крізь призму її сильних і слабких сторін, а також потенційних напрямів зростання. У роботі аргументовано представлено способи усунення наявних недоліків, а також рекомендації для державних і громадських інституцій, реалізація яких сприятиме прискореному розвитку, підвищенню обсягів та зміцненню конкурентоспроможності вітчизняного ринку страхових послуг на глобальному та регіональному рівнях.

Постановка проблеми

Початком формування страхового ринку в Україні прийнято вважати початок 1990-х років. Саме в цей період з'явилися перші приватні страховики, які зруйнували монопольне становище Держстраху. Серед перших компаній були: "Омета-Інстер", "Ризик", "Скайд", "Саламандра", "Скайд-вест", "АСКО-Прометей" (філія російської компанії), "Росток", "Славія" та інші. На український ринок почали заходити відомі зарубіжні страховики, які здебільшого працювали через спільні підприємства. Так, виник альянс "Омета Інстер" з британським "Ллойд", було створено українсько-ізраїльське товариство "Система резервних фондів", а австрійська фірма "Safe invest" відкрила своє пряме представництво.

У травні 1993 року з'явився Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування", що започаткував формування цивілізованих засад страхової діяльності. Цим документом було запроваджено обов'язкове ліцензування, систему звітності для страховиків та інструменти державного регулювання ринку. Для виконання наглядових функцій було створено Державний комітет у справах нагляду за страховою діяльністю.

Чинний Закон України "Про страхування" передбачає захист національного страховика: частка іноземного капіталу в статутних фондах спільних страхових компаній обмежена 49%, а мінімальний розмір статутного фонду для таких підприємств встановлено на рівні 500 тисяч ЕКЮ.

На практиці в Україні функціонують дві категорії страхових компаній:

а) кептивні — засновані міністерствами, відомствами чи великими фінансово-промисловими групами для обслуговування ризиків власних підприємств;

б) приватні — створені на основі приватного капіталу та діючі в умовах конкуренції.

За обсягами діяльності та рівнем відповідальності нові недержавні компанії значно поступаються структурам колишнього Держстраху, які мали 70-річну історію та розгалужену мережу представництв практично в кожному населеному пункті.

Для розвитку конкурентного середовища та приведення організаційних форм державного і комерційного страхування у відповідність до законодавства було створено відкриту Національну страхову компанію "Оранта", засновником якої від держави виступив Фонд державного майна.

Комітет із страхового нагляду зареєстрував близько 800 страховиків, однак у період з 1994 по 1996 рік ліцензій було позбавлено 280 компаній. Найсерйозніші порушення законодавства зафіксовано в компаніях "Укар" (Харків), "Альбіна" (Львів), "Аспек" (Чернігів), "Херсон-Аско" (Херсон), "Укрін і К°" (Київ).

Основною причиною таких заходів стала неспроможність багатьох страховиків виконувати зобов'язання перед клієнтами. Важливим кроком для очищення ринку стало підвищення вимог до статутного фонду до 100 тисяч ЕКЮ з обов'язковим внесенням 60% цієї суми грошовими коштами. Такі умови виявилися непосильними для багатьох учасників ринку. Це, своєю чергою, породжує проблему захисту інтересів страхувальників, які довірили свої кошти компаніям, що отримали від держави право на діяльність, але згодом були справедливо його позбавлені.

Сьогодні на ринку працює понад 240 компаній, які мають значні статутні капітали, сформовані резерви та позитивну ділову репутацію. Показово, що темпи зростання страхових резервів в останні роки випереджають зростання страхових премій. Це свідчить про підвищення фінансової стійкості страховиків, розширення спектру послуг та загальне покращення якісних характеристик ринку.

Окремі дослідники розглядають іноземні страхові компанії як рушійну силу розвитку українського ринку, оскільки вони привносять сучасну культуру страхування, професійні знання та досвід.

До основних проблем галузі належать:

відсутність кодифікованого страхового законодавства;

наявність численних адміністративних бар'єрів, що обмежують конкуренцію;

недостатній рівень капіталізації страхових компаній;

слабкий розвиток інституту страхових брокерів;

низький рівень суспільної довіри до страховиків;

а також системні проблеми української економіки, які безпосередньо впливають на страховий сектор.

Аналіз проблеми

Попри позитивну динаміку розвитку, страховий сектор досі стикається з перешкодами, які стримують його зростання та заважають реалізувати наявний потенціал.

Однією з ключових проблем є відсутність цілісної та послідовної законодавчої бази, яка б чітко регулювала діяльність страхового ринку.

Експерти також вказують на негативний вплив чинного законодавства на сферу перестрахування. Зазвичай страхові компанії розподіляють великі ризики, передаючи їх частину іншим учасникам ринку в обмін на частку премії. В Україні перестрахування здійснюється переважно на великих європейських та американських ринках, тоді як вітчизняні компанії залишають у себе лише незначну частину ризику — близько 1% від загального обсягу.

Варто зазначити, що перестрахування в Україні часто використовувалося як механізм для виведення капіталу за кордон. На думку фахівців, заходи, спрямовані на боротьбу з цим явищем, навряд чи повністю зупинять відтік коштів, але можуть створити додаткові затримки в процесах перестрахування.

Ще одне положення законодавства зобов'язує кожного іноземного страхового брокера, який співпрацює з українськими страховиками, відкривати представництво в країні. Оскільки інвестори зазвичай працюють із власними міжнародними брокерами, відсутність такого офісу в Україні унеможливлює виплату їм комісійних. Ця вимога часто стає серйозною перешкодою для ведення бізнесу.

Аналітики наголошують, що низька капіталізація страхових компаній є суттєвим стримуючим фактором. Закон встановлює мінімальний розмір статутного капіталу на рівні 100 тисяч євро, що, на думку експертів, є недостатнім для забезпечення належного захисту від неплатоспроможності. Ситуація ускладнюється відсутністю чітких вимог щодо форми такого капіталу. Багато компаній формують його за рахунок переоцінених активів, нерухомості чи акцій, що робить їх фінансово нестабільними та нездатними своєчасно виконувати зобов'язання.

З іншого боку, низький законодавчо встановлений рівень капіталізації обмежує здатність українських компаній приймати на себе великі ризики.

Сфера брокерських послуг в Україні також перебуває на ранньому етапі розвитку. Брокери, які є традиційним елементом розвинутих страхових ринків, виконують функцію посередників між клієнтами та страховиками, надають консультації та допомагають укладати вигідні угоди. Через брак професійних брокерів значна кількість потенційних клієнтів залишається поза увагою, а страховики втрачають додаткові доходи.

Окремою проблемою є глибока недовіра населення до фінансових інституцій, особливо страхових компаній.

Значна частина громадян постраждала на початку 1990-х років від діяльності шахрайських трастових фондів та страхових фірм, які зникали з грошима вкладників. Як наслідок, українці вкрай обережно ставляться до передачі своїх заощаджень, навіть на короткий термін, будь-яким страховим компаніям.

Крім того, страхова система відчуває на собі вплив загальних для українського бізнесу проблем: недостатній розвиток експертного середовища, відсутність сучасних стратегій обслуговування, нестабільність економіки, коливання валютних курсів, повсюдна бюрократія та корупція.

Пропозиції до розв’язання проблеми

Для подолання окреслених вище проблем можна запропонувати наступні заходи:

систематизувати страхове законодавство та окремі його норми, адаптувавши їх до сучасних економічних умов;

усунути зайві регуляторні бар'єри та перепони, які стримують розвиток ринку та перешкоджають залученню іноземних інвестицій;

обґрунтувати та досягти оптимального співвідношення між різними формами страхування;

спрямувати кошти страхових резервів на інвестиційні потреби;

забезпечити інтеграцію українського страхового ринку в європейські структури;

стимулювати створення об'єднань страховиків для зміцнення їх фінансової стійкості та надійності;

активніше використовувати страховий ринок для вирішення соціальних завдань держави;

підвищити вимоги до рівня капіталізації та забезпечити наповнення статутних фондів реальними грошовими коштами;

впровадити дієві механізми зниження корупційних ризиків та бюрократичного тиску, принаймні в страховій галузі;

сприяти розвитку страхового брокерства та залученню до цієї сфери професійних учасників;

розробити ефективні механізми захисту прав та інтересів страхувальників.

Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив

Проведений аналіз свідчить про наявність численних недоліків у страховому законодавстві України. Найсуттєвішими з них є відсутність системного підходу до регулювання страхових відносин, ігнорування особливостей реальних економічних процесів та брак чіткої стратегії розвитку галузі, яка б підвищила її роль в економіці та зміцнила позиції вітчизняних страховиків. Тому пропозиції щодо вдосконалення законодавчої бази є критично важливими для створення конкурентоспроможного страхового ринку.

Серед можливих стратегій розвитку страхування виокремлюють два основні підходи: швидку лібералізацію та поступовий розвиток. Ліберальний шлях передбачає повне покладання на ринкові механізми, відкриття внутрішнього ринку для іноземних гравців та мінімізацію державного втручання. Поступовий підхід, натомість, передбачає відкладення лібералізації до моменту, коли вітчизняні компанії зможуть витримати конкуренцію. На сучасному етапі складно визначити, який із підходів є оптимальним, однак очевидно, що вибір стратегії є необхідною умовою для подальшого розвитку страхового бізнесу.

При розробці механізмів захисту інтересів страхувальників дослідники пропонують кілька можливих шляхів:

— створення товариств взаємного страхування;

примусове приєднання фінансово нестабільних страховиків до стійких компаній із покладенням на останніх відповідальності за зобов'язаннями приєднаних;

державне поручительство (за умови розробки відповідних механізмів) тощо.

Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

Верховній Раді України під час ухвалення Страхового кодексу, окрім вищезазначених пропозицій, необхідно забезпечити узгодженість нового законодавства з міжнародними нормами страхового права. Це створить умови для прискореного зростання українського страхового ринку та підвищення його ролі в глобальній економіці. Очевидно, що ці заходи будуть неефективними без розробки та впровадження довгострокової програми розвитку галузі.

Підвищити довіру до страхових компаній можна шляхом проведення обов'язкових аудиторських перевірок з боку Комітету з нагляду за страховою діяльністю не рідше двох разів на рік. Це дозволить вчасно виявляти фінансові проблеми страховиків та запобігати масовому припиненню їх діяльності.

Українські страхові компанії, особливо ті, що прагнуть лідерства, можуть не чекати на зміни в законодавстві, а самостійно працювати над підвищенням суспільної довіри. Закон встановлює лише мінімальні вимоги до капіталізації, тому ніщо не заважає компаніям збільшувати свої статутні фонди до рівня, який реально покриває ризики, та наповнювати їх справжніми грошима, а не майном. Також вони можуть розширювати та покращувати якість послуг для населення, максимально задовольняючи страхові потреби, зокрема через розвиток пенсійного страхування.

У міру розвитку ринку рівень ризиків зростає. Тому необхідно забезпечити солідарну відповідальність шляхом об'єднання страхових компаній у пули або інші форми співпраці.

Необхідні ресурси та умови

Реалізація більшості запропонованих заходів потребує ефективної законотворчої, аналітичної та управлінської діяльності з боку державних органів. Для багатьох українських страховиків настає складний період, що вимагатиме ухвалення непростих рішень для підвищення власної конкурентоспроможності. Цілком імовірно, що значного поширення набудуть процеси злиття страхових компаній, а також перехід деяких із них від страхової діяльності до брокерського бізнесу.

Цей процес може тривати від 7 до 10 років. Після його завершення, за умови відсутності штучних перешкод, вітчизняні страхові компанії зможуть на рівних конкурувати з іноземними страховиками, хоча останні матимуть перевагу в експертизі та доступі до світових ринків перестрахування. Аналітики припускають, що українські компанії можуть зосередитися на певних нішах у конкретних галузях промисловості, як це вже сталося в Росії, пропонуючи свої послуги за конкурентними цінами.

Ці позитивні зміни можуть відбутися швидше, якщо уряд оперативно внесе необхідні зміни до законодавства, стабілізує економічне зростання та зможе подолати або принаймні зменшити негативний вплив корупції та бюрократії.

Висновки

Страховий ринок в Україні почав формуватися на початку 1990-х років. Разом із новими вітчизняними компаніями на ринок вийшли й іноземні страховики. Основу регулювання ринку страхових послуг та нагляду за діяльністю страховиків заклали Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування" та Закон України "Про страхування".

Незважаючи на позитивні зрушення з моменту заснування галузі, існує низка проблем, що перешкоджають її ефективному функціонуванню та розвитку. До основних із них належать: відсутність кодифікованого страхового законодавства; наявність численних вимог і бар'єрів, що обмежують конкуренцію; низький рівень капіталізації компаній; недостатній розвиток брокерських послуг; низька довіра суспільства до страховиків; а також загальноекономічні проблеми, що впливають на страховий сектор.

Серед найважливіших пропозицій щодо подолання труднощів можна виділити: впорядкування страхового законодавства; досягнення оптимальної структури між різними формами страхування; залучення коштів страхових фондів для інвестицій; створення об'єднань страховиків для зміцнення їх фінансового становища; підвищення рівня капіталізації; впровадження заходів для зниження корупції та бюрократії; розробку ефективних механізмів захисту інтересів страхувальників.

Ключовим заходом для розвитку страхового бізнесу є розробка та впровадження стратегії його розвитку. Основними альтернативами є швидка лібералізація та поступовий розвиток. Ліберальний шлях передбачає повне покладання на ринкові механізми як на внутрішньому, так і на зовнішньому рівнях. Поступовий розвиток передбачає державний захист національних страхових компаній до моменту набуття ними конкурентоспроможності.

На думку аналітиків, після впровадження запропонованих заходів відбудуться процеси злиття страховиків, перехід деяких із них до брокерської діяльності тощо. Після завершення цих процесів вітчизняні страхові компанії зможуть конкурувати з іноземними, хоча останні матимуть кращу експертизу та доступ до світових ринків перестрахування. Існує ймовірність, що українські страховики займуть ніші в окремих галузях промисловості, як це вже сталося в Росії, пропонуючи свої послуги за конкурентними цінами.

Список використаної літератури

О.Д.Василик. Теорія фінансів. – Київ: 2000.

Ф.С.Мишкін. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. – Київ: 1999.

В.Д.Базилевич. Страховий ринок України. – Київ: 1998.

О.Д.Заруба. Страхова справа. – Київ: 1998.

Т.М.Артюх. Страхування. – Київ: 1998.

S.Chervachidze. Barriers slow insurance industry growth./Kyiv Post. Business. 06.09.2001.