Функції туризму

1. Рекреаційна функція туризму

Рекреаційна функція туризму полягає у відновленні не лише фізичних та інтелектуальних, а й моральних сил особистості. Саме тому відновлення духовного й фізичного потенціалу людини через різку зміну звичного оточення та роду занять є однією з найдавніших функцій туристичної діяльності. Розглядаючи це питання, варто підкреслити виражену гедоністичну складову: у сучасній туристичній практиці акцент на відновленні сил виходить на перший план. Сьогодні уявлення про якісний відпочинок нерозривно пов'язане з туристичною подорожжю. Вибір напрямку поїздки значною мірою визначається модними тенденціями, особистими вподобаннями, соціальним статусом та престижністю, що активно формується самою туристичною індустрією, яка підтримує певні суспільні стереотипи.

Рекреаційна функція тісно пов'язана з рекламною, оскільки сучасні туристичні програми дедалі частіше будуються за законами рекламних технологій. В основі обох явищ лежить орієнтація на символічну сутність споживання. Під час мандрівки турист очікує отримати вичерпну та правдиву інформацію про об'єкт відвідування, яку організатори подають у формі реклами послуг, ресурсів чи регіону. Невипадково рівень задоволеності поїздкою напряму залежить від того, наскільки реальні послуги відповідають заявленим у рекламних каталогах.

Сучасна туристична практика охоплює багато аспектів і обґрунтовується різними підходами. Насамперед, це підкреслення відновлювальної ролі туризму, коли відпочинок немислимий без подорожі. Історично подорож як заняття вільної людини не асоціювалася з відпочинком, а радше була особливим етапом життя поза домом. Навіть заздалегідь спланований маршрут міг змінюватися за бажанням мандрівника чи обставин. Сучасна ж подорож тісно пов'язана з поняттям «відпустка», що встановлює чіткі часові межі та визначений ритм. Вибір місць для відвідування зазвичай диктується ринковою пропозицією та модою, формуючи ієрархію престижних і менш престижних напрямків.

Проте залишається питання: чому сучасна людина взагалі вирушає в подорож? Зрозуміло, що туристична індустрія, переслідуючи економічні інтереси, через рекламу значною мірою формує та підтримує соціальні стереотипи. Однак існують і менш очевидні причини, які роблять можливим існування туризму як практики та його інтеграцію в економічну систему. Велика увага приділяється вивченню рекреаційної поведінки відпочиваючих, адже передбачити бажання великих груп людей складно. Це залежить від багатьох чинників, зокрема індивідуальних: емоційний стан, звички, виховання. У результаті формуються запити та прагнення відпочивати за інтересами, тому перед дослідниками постає завдання прогнозувати логіку поведінки людей під час відпочинку та налагоджувати з ними співпрацю.

Рекреація — це розширене відтворення фізичних, інтелектуальних та емоційних сил людини. Деякі науковці трактують рекреацію як часовий проміжок, протягом якого відбувається відновлення продуктивних сил, або як діяльність, спрямовану на таке відновлення. Існує й альтернативний підхід, згідно з яким рекреація розглядається як функція будь-якої діяльності, часу та території.

Рекреація — поняття, близьке до туризму, але ширше за змістом. Англійське «Recreation» перекладається як відпочинок, розваги. Отже, рекреація — це процес, змістом якого є відпочинок людей у вільний від роботи час. Оскільки туризм також розуміється як індустрія, можна говорити про рекреаційну сферу — сукупність підприємств і галузей, що задовольняють потреби громадян у цивілізованому, комфортному відпочинку, який гарантує відновлення фізичних, духовних та нервово-психічних сил.

Рекреаційні ресурси — це сукупність природно-кліматичних, побутових, культурних, оздоровчих, пізнавальних, історичних та інших ресурсів, що використовуються або можуть використовуватися для надання рекреаційних послуг у процесі господарської діяльності. Теоретично їх поділяють на дві групи: соціально-побутові та природні. Соціально-побутові ресурси — це будівлі, споруди, комунікації, засоби зв'язку, комунальна інфраструктура, архітектурні, історичні, спортивні комплекси та інші об'єкти соціально-культурного призначення, що використовуються з рекреаційною метою. Природні рекреаційні ресурси — це курортні, лікувальні, оздоровчі фактори, що мають корисні властивості для відпочинку та відновлення життєвих сил і придатні для використання у рекреаційній діяльності з метою зміцнення здоров'я людей.

Рекреаційна діяльність — це організація виробництва та надання рекреаційних послуг, забезпечення цього процесу необхідними умовами, що здійснюється суб'єктами господарювання, які отримали відповідне право в установленому законодавством порядку, з метою отримання прибутку чи виконання соціального замовлення. Рекреаційні послуги — це послуги із забезпечення та відновлення здоров'я, задоволення культурних та інтелектуальних потреб, підтримання духовного й фізичного розвитку особи, що мають споживчу вартість і виступають товаром.

Центр досліджень політики національного туризму США трактує ці три терміни так:

1. Подорож — дія, пов'язана з переміщенням людей з місця постійного проживання в іншу країну чи місцевість, крім будь-яких форм заробітку.

2. Туризм — синонім терміна «подорож».

3. Рекреація — діяльність людей, що займаються творенням і персональним використанням вільного часу. Вона може включати пасивну й активну участь у спортивних заходах, інтелектуальному вдосконаленні, розвагах тощо.

Рекреаційна діяльність стала одним із найважливіших соціально-економічних факторів сучасності. Вона поступово формується як потужна галузь господарства, що спирається на ресурсну базу, має власні кадри, зв'язки з іншими галузями та дає значний соціально-економічний ефект.

Стрімкий розвиток рекреаційної діяльності та численні пов'язані з нею проблеми зумовили залучення вчених різних спеціальностей, зокрема географів, для дослідження та напрацювання практичних рекомендацій. Хоча організація рекреаційної діяльності має комплексний характер, у ході наукових досліджень чітко проявилася «географічність» проблем її розвитку, оскільки рекреаційна діяльність територіально диференційована та органічно пов'язана з властивостями географічного середовища.

Сфера життєдіяльності людини, пов'язана із задоволенням потреб у відпочинку, оздоровленні та пізнанні навколишнього світу, є життєво необхідною. Найповніше зміст цієї сфери відображає поняття «рекреація».

Визначення часової межі між екскурсіями та туризмом досить однозначне — це добовий цикл. Усе, що триває менше 24 годин, є екскурсією; більше 24 годин — туризмом. Звісно, можна навести приклади, коли складно однозначно класифікувати, але загалом поділ не викликає особливих труднощів.

Складніше визначити відмінність туризму від подорожей і міграцій, тобто встановити «верхню» часову межу, що відокремлює туризм від інших видів переміщень. Для цього традиційно виділяють дві відмінні ознаки:

(1) туризм відрізняється від міграції тим, що тривале перебування на іншій території ніколи не пов'язане із заробітками: турист не заробляє гроші, а лише витрачає їх. Ця відмінність загальноприйнята та важлива для визначення статусу людей, що прибули з-за кордону;

(2) введення кількісного критерію тривалості перебування за межами основного місця проживання. Залежно від країни та суб'єктивних установок, часові межі становлять від 14 днів до одного року. Можна відзначити тенденцію: «емігрантські» країни, як-от США, схильні допускати більший часовий рубіж туризму.

Існує п'ять основних напрямків туризму: 1) рекреаційний (оздоровчий); 2) екскурсійний (пізнавальний); 3) науковий; 4) діловий; 5) релігійний. За засобами пересування туризм поділяється на автомобільний, залізничний, авіаційний, морський та річковий. Розміщенню туристично-рекреаційних потоків сприяють соціально-економічні, природні, інфраструктурні та транспортні фактори.

За рівнем розвитку рекреаційного комплексу провідне місце у світовому господарстві займає Європа. Ця частина світу багата на різноманітні історичні та культурні пам'ятки, що приваблюють рекреантів. Природа Європи сприятлива для відпочинку й лікування. У басейні Середземного моря поєднуються сприятливий клімат, морські пляжі, численні історичні та культурні заповідники — тут щороку буває до половини рекреантів Європи. У країнах Західної Європи створена також індустрія гірського туризму, альпінізму, гірськолижного спорту та гірських мінеральних курортів.

Рекреаційно-географічна діяльність має ряд закономірностей, які полягають насамперед у тому, що вона пов'язана з переміщенням людей, а не з виробництвом товару, як це часто відбувається в економіко-географічній діяльності. Рекреаційні послуги є основною продукцією рекреаційної галузі.

В організації рекреаційної діяльності з часом відбуваються зміни, пов'язані з процесами формування рекреаційних територій, вдосконаленням існуючих зон відпочинку та впровадженням нових. Рекреаційна діяльність, потужність її матеріально-технічної бази, зв'язок із багатьма галузями народного господарства зумовлюють необхідність дослідження та пошуку шляхів підвищення ефективності її територіальної організації й управління. Сучасний ритм життя ставить нові завдання перед індустрією відпочинку, сприяє вдосконаленню методологічних і методичних принципів дослідження рекреаційних процесів, пов'язаних із функціонально-територіальною організацією, виявленню нових факторів впливу та визначенню можливостей управління цими процесами.

Таким чином, рекреаційно-географічна діяльність є постійним процесом створення і споживання матеріальних та духовних цінностей, необхідних для відновлення й вдосконалення фізичних і моральних сил людини у вільний час, який проявляється у просторових переміщеннях потоків людей, речей, енергії та інформації в періодичних змінах властивостей окремих територій.

Одним із найбільш ефективних видів рекреаційної діяльності є туризм. Туризм — одне з важливих соціально-економічних явищ сучасності, яке підкоряється дії об'єктивних законів розвитку суспільства. Як вид людської діяльності та галузь економіки туризм в окремих країнах бурхливо розвивається, а в перспективі його значення, без сумніву, зростатиме.

Туризм — різновид рекреації, один із видів активного відпочинку. Він відображає характерну тенденцію сучасності, коли перевага надається динамічному відпочинку, в процесі якого відновлення працездатності поєднується з пізнавальною діяльністю.

У міру того, як туризм ставав помітним явищем, він втягував у свою орбіту не лише галузі господарства, що його обслуговують, але й науку. Наука допомогла пояснити, організувати та прогнозувати це масове й складне соціальне явище.

Сучасний туризм настільки багатогранний, що потребує комплексного підходу для свого вивчення. Його проблемами займаються географи, економісти, соціологи, педагоги, медики, фізіологи та фахівці багатьох інших спеціальностей. При всій різноманітності туризму є одна особливість, яка відрізняє його від усіх інших форм відпочинку. Туризм — просторове явище, а здебільшого й «просторове пізнання». Ця теза тісно пов'язує його з географією, яка розглядає природні та соціальні процеси в їх просторовому виразі. М.П. Крачило виділив географію туризму в окрему географічну дисципліну. За його визначенням, «географія туризму — це географічна наука, яка вивчає територіальну організацію туристського господарства, умови та особливості його розвитку в різних районах та країнах».

Існуючі дефініції туризму можна об'єднати у дві групи. Одні з них робочі, носять вузькоспеціальний характер, стосуються окремих економічних, соціальних, правових та інших аспектів туризму або його видових особливостей і виступають інструментом для вирішення конкретних завдань. Інші, концептуальні дефініції охоплюють предмет у цілому, розкривають внутрішній зміст туризму, який виражається в єдності всього різноманіття якостей та відносин.

З економічних аспектів рекреації зупинимося на питаннях економічної ефективності міжнародного туризму. Це не означає, що інші економічні аспекти менш важливі. Справа в тому, що туризм як економічне явище вперше виявив себе саме на міжнародному рівні. Будучи однією з форм економічних зв'язків між країнами, міжнародний туризм уже давно не лише враховується національними статистичними органами, але й розглядається як важливий засіб збільшення платоспроможності країни, як складений елемент внутрішньої та зовнішньої економічної політики. До того ж обсяг валютних надходжень від міжнародного туризму зростає швидшими темпами, ніж чисельність іноземних туристів. За останні 20 років число туристів збільшилося у 8,7 раза, а валютні надходження — майже в 19 разів.

Міжнародний туризм як форма зовнішніх економічних зв'язків відрізняється рядом специфічних рис. Найважливішою з них є те, що предметами купівлі-продажу на світовому ринку виступають такі товари й послуги, які не мають здатності до прямого зовнішньоторговельного обміну. Послуги, надані туристу у формі розміщення в готелі, харчування, екскурсій, прання білизни тощо, носять характер товару.

Особливо варто підкреслити, що продаються й купуються не лише товари та послуги, але й природні та культурно-історичні рекреаційні ресурси. При цьому вони не відриваються від території, як це має місце в традиційному експорті. Як і будь-які ресурси, вони мають запаси, обумовлені критичним порогом навантаження з боку туристів і матеріально-технічної бази рекреаційної галузі. Валютні надходження від міжнародного туризму, як і доходи від внутрішнього, у своїй першооснові є своєрідною рекреаційною рентою за визначні пам'ятки, цілющі й унікальні властивості території.

Отже, в основі рекреаційного туризму лежить потреба у відновленні фізичних і духовних сил людини. Цей вид туризму відрізняється великою різноманітністю. Наприклад, рекреаційний туризм може включати наступні програми:

• Видовищно-розважальні (театр, кіно, карнавали, ярмарки, дні міста, фестивалі);
• Заняття за інтересами (полювання й рибний лов, художня й музична творчість, тури для колекціонерів тощо);
• Навчальні (туризм, інші види спорту, мистецтво, ремесла тощо);
• «Етнічні» та побутові (пов'язані з вивченням національної культури й нетрадиційного побуту);
• Туристсько-оздоровчі (включаючи маршрути з активними способами пересування, купальні, гірськолижні тощо).

2. Роль сезонності в туристичній організації

Реалізація туристичного продукту залежить від багатьох факторів. Першим серед них можна назвати сезонність споживання цього продукту.

Незважаючи на тенденцію до спеціалізації підприємств, в основному вони орієнтовані на в'їзний та внутрішній туризм, оскільки він є найбільш прибутковим. Внутрішні тури мають різко сезонну спрямованість — із травня по жовтень, хоча природно-кліматичні умови Болгарії дозволяють користуватися цими турами з квітня по листопад. При цьому існує реальна можливість залучення туристів у зимовий період, наприклад, для лижних походів. Сезонність — це стійка динаміка певного явища, що виявляється у внутрішньорічних підвищеннях або зниженнях певного показника за кілька років.

Існує цілий ряд чинників, що визначають сезонність у туризмі в цілому.

До первинних факторів відносять природно-кліматичні умови, до вторинних — економічні, соціальні, демографічні, матеріально-технічні, технологічні, психологічні.

Таким чином, виходячи з цього, існує реальна можливість впливу на сезонність туристичних потоків. Різка сезонність у туризмі регіону обумовлює аналогічні коливання в характері зайнятості населення. Це сприяє нерівномірній завантаженості як самих об'єктів туризму (зокрема, у готелях міст Кранево, Албена, Золоті Піски та ін.), так і обслуговуючого персоналу — у період піку туристичного сезону характерні понаднормова робота і практично її відсутність у міжсезоння. У світовій практиці розвинуті країни прагнуть до зниження сезонної нерівномірності, використовуючи різноманітний асортимент і гнучкість цін залежно від сезону. Сезонність на туристичному ринку м. Варна має такі характерні ознаки: період максимальної інтенсивності туристичного потоку припадає на травень-серпень; туристичний ринок регіону має один основний туристичний сезон — літо і два додаткові — зиму й осінь, потенціал яких використовується недостатньо.

Функціонування туристського ринку й пов'язаних з ним підприємств туристської індустрії піддано різким сезонним коливанням попиту на туристський продукт.

Під сезонністю розуміється стійка закономірність внутрішньорічної динаміки певного явища, що проявляється у внутрішньорічних підвищеннях або зниженнях рівнів певного показника протягом ряду років.

Виробничо-обслуговуючий процес туризму має яскраво виражену залежність від сезонних коливань.

Вивчення сезонності в туризмі дозволяє: визначити ступінь впливу природно-кліматичних умов на формування туристського потоку; установити тривалість туристського сезону; розкрити фактори, що обумовлюють сезонність у туризмі; визначити економічні наслідки сезонності на рівні регіону й туристської фірми; розробити комплекс заходів щодо зниження сезонної нерівномірності в обслуговуванні туристів.

Сезонність у туризмі характеризується наступними ознаками:

• період максимальної інтенсивності туристського потоку називається головним туристським сезоном;
• туристський регіон, туристська фірма залежно від розвитку виду туризму можуть мати один або кілька туристських сезонів;
• розвинені в туристському відношенні країни, регіони, центри, фірми мають триваліший головний туристський сезон, а інтенсивність туристського потоку не має яскраво вираженої сезонної нерівномірності, тобто значні сезонні коливання характерні для невисокого рівня розвитку туристської пропозиції;
• сезонні коливання у туризмі різні для окремих видів туризму за часом.

Сезонність у туризмі визначається цілим рядом факторів:

• природно-кліматичних — кількість і якість специфічних благ для розвитку спортивного, оздоровчого, пізнавального й іншого видів туризму;
• економічних — структура споживання товарів і послуг, формування платоспроможності попиту за допомогою пропозиції;
• соціальних — наявність вільного часу;
• демографічних — диференційований попит за статевовіковим складом та іншими ознаками;
• психологічних — традиції, мода, наслідування;
• матеріально-технічних — розвиток мережі розміщення, харчування, транспорту, культурно-оздоровчого обслуговування;
• технологічних — комплексний підхід у наданні якісних послуг.

Усі перераховані вище фактори сезонних коливань можна підрозділити на первинні та вторинні. До первинних відносяться фактори, що формуються під впливом природно-кліматичних умов; до вторинних — усі інші.

Отже, існує реальна можливість впливу на сезонну нерівномірність попиту в туризмі. Сезонність туризму веде до сезонного характеру зайнятості працівників туристської індустрії. Це має свої позитивні й негативні сторони.

З одного боку, туризм породжує нерівномірний розподіл робочого часу (понаднормові в туристський сезон і недостатню завантаженість працівників у міжсезоння) і, як наслідок, значну питому вагу не повністю зайнятих працівників і плинність кадрів.

З іншого боку, сезонність туризму стимулює багатопрофільний характер робочих місць, коли той самий працівник виконує різні функції залежно від сезонних особливостей.

Крім того, сезонна робота вигідна для багатьох категорій населення як джерело додаткового доходу.

Сезонність туризму впливає на структуру зайнятості працівників у туристській індустрії, особливостями якої є:

• значна питома вага неповної зайнятості;
• сезонні коливання обсягу зайнятості й трудового навантаження;
• низька питома вага кваліфікованого персоналу;
• обмежені можливості професійного росту;
• значна питома вага жіночої праці.

У цей час на туристському ринку економічно розвинених країн простежується тенденція до зниження сезонної нерівномірності в послугах туризму за рахунок випереджального розвитку пропозиції щодо попиту.

Наприклад, Франція, Італія, Швейцарія й Австрія, маючи приблизно однакові туристські ресурси, являють собою класичний приклад розвитку відповідно морського й гірського туризму. Бурхливо розвиваючи контрастний туризм, Франція й Швейцарія відносно стабілізували сезонну нерівномірність не за рахунок зниження інтенсивності туристських потоків під час головного туристського сезону, а за рахунок його подовження. У результаті кількість обслужених туристів за липень-серпень склало у Франції 28%, в Італії — 40%, у Швейцарії — 37%, в Австрії — 45%, що являє приклад можливого згладжування сезонних коливань за допомогою комбінування традиційних і нетрадиційних видів послуг туризму.

Подовження головного туристського сезону впливає на ефективність роботи туристської фірми, тому що, по-перше, «консервація» або зниження завантаження матеріально-технічної бази веде до прямих збитків в основній діяльності туристської фірми; по-друге, забезпечується повніша зайнятість населення й ліквідується безробіття; по-третє, підвищується рівень використання основних фондів інших галузей — транспорту, харчування, комунально-побутового господарства й ін.; по-четверте, згладжування сезонних коливань веде до раціональнішого використання природних ресурсів.

Обсяг реалізованих послуг туризму має явно виражений сезонний характер, що обумовлений багатьма факторами (порою року, періодом відпустки, канікулами тощо). Тому в процесі аналізу й планування обсягу реалізованих послуг туристської фірми необхідно враховувати закономірність відхилень показників окремих місяців від середньорічних показників.

Ці розрахунки виробляються на основі коефіцієнтів сезонності, які розраховуються як процентне відношення середніх місячних рівнів за ряд років до середньомісячного обсягу реалізованих послуг за весь розрахунковий період.

У практиці економічного аналізу використовуються різні методи розрахунку коефіцієнта сезонності: простий середньої, аналітичного вирівнювання, відносних чисел, що сковзає (рухливий) середньої, метод У. Персонса.

Найбільш легким з них є метод простої середньої, котрий застосовується для вирахування сезонних коливань у тих випадках, коли внутрішньорічна зміна обсягу реалізації послуг коливається протягом року біля певного (постійного) рівня.

Для виявлення стійкої, а не випадкової закономірності внутрішньорічної динаміки обсягу реалізованих послуг туризму в розрізі окремих місяців розрахунки повинні вироблятися за ряд років (не менш трьох останніх).

Оскільки обсяг реалізації послуг туризму має чітко виражену тенденцію до зміни, то доцільно зробити розрахунок сезонності методом аналітичного вирівнювання.

Список використаної літератури

1. Агафонова Л. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання : Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Людмила Агафонова, Ольга Агафонова ; Київський ун-т туризму, економіки і права. — К. : Знання України, 2002. — 351 с.

2. Квартальнов В. Туризм : Учебник / Валерий Квартальнов ; Российская международная академия туризма. — М. : Финансы и статистика, 2004. — 314 с.

3. Мироненко Н. Рекреационная география / Н. С. Мироненко, И. Т. Твердохлебов. — М. : Изд-во МГУ, 2003. — 208 с.

4. Туризм как вид деятельности : Учебник для студентов высш. учебн. заведений / И. В. Зорин, Т. П. Каверина, В. А. Квартальнов ; Междунар. кафедра ЮНЕСКО по культурному туризму в целях мира и развития, Российская междунар. академия туризма. — 2-е изд., перераб. — М. : Финансы и статистика, 2005. — 286 с.

5. Туристична діяльність : Нормативна база / Упор. О. М. Роїна. — К. : КНТ, 2005. — 448 с.

6. Туристично-краєзнавчі дослідження : Збірник наук. статей / Редкол.: О. О. Бейдик, В. О. Горбик, В. К. Євдокименко та ін. ; Федерація профспілок України, Ін-т туризму. — К., 2005. — Вип. 6. — 2005. — 473 с.

7. Шаптала О. Рекреація і туризм: взаємозв'язки, відносини і проблеми // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2002. — № 3. — С. 395-399.