Функції держави

Вступ

Будь-який предмет чи явище у світі має своє призначення, тобто виконує певну функцію. Наприклад, годинник вимірює час, будівля захищає від негоди, а одяг зберігає тепло. Держава також має корисне призначення, що дає підстави говорити про її функції.

Функції держави — це основні напрями та види її діяльності, що визначаються поставленими завданнями та цілями і розкривають її сутність.

Важливо розрізняти функції держави загалом і функції окремих державних органів. Останні є частиною державного апарату, а їхня діяльність відображається в компетенції, предметах відання та повноваженнях.

Наведені нижче функції відображають реалізацію загальносоціальних справ, що забезпечують об'єктивне існування людей, а не лише класових інтересів.

Класифікацію функцій сучасної держави можна здійснювати за різними критеріями: суб'єктами, об'єктами, способами, засобами та іншими елементами державної діяльності.

За засобами діяльності функції держави поділяються на:

• законодавчу;
• виконавчу (управлінську);
• судову;
• правоохоронну;
• інформаційну.

Дослідження спирається на теоретичні та практичні напрацювання у сфері теорії держави і права, політології таких науковців, як С.С. Алексєєв, Т.Г. Андрусяк, М.І. Байтін, О.М. Бандурка, В.О. Боботов, В.І. Бобир, С.В. Греченко, С.Е. Демський, О.С. Васильєва, А.Б. Венгеров, І.О. Воронов, К.С. Гаджиєв, В.П. Гетьман, Ю.В. Килимник, С.П. Головатий, Л.П. Юзьков, А.І. Денисов, Л.І. Загайнов, Л.І. Каск, М.С. Кельман, Д.О. Керімов, В.Б. Коженевський, О.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков, С.О. Комаров, В.О. Котюк, В.В. Лазарєв, М.В. Черноголовкін, М.Н. Марченко, П.О. Недбайло, В.С. Нерсесянц, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун, О.В. Сурілов, І.В. Яковюк, В.М. Якушик та інших. Використано праці як вітчизняних, так і зарубіжних авторів.

Мета роботи — на основі доступної літератури проаналізувати та визначити основні риси функцій держави.

Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:

• розкрити поняття функцій держави та методи їх здійснення;
• охарактеризувати види функцій держави;
• дослідити завдання та основні функції держави;
• проаналізувати форми і методи реалізації функцій держави.

Об'єктом дослідження є основи та загальні риси функцій держави.

Предметом дослідження виступають види функцій держави, їх методи та форми реалізації.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному:

• обґрунтовано доцільність розгляду функцій держави як у широкому, так і у вузькому значенні;
• теоретично поглиблено поняття функцій держави, визначено його місце в категоріальному апараті теорії держави;
• класифіковано основні ознаки поняття «функції держави».

1. Теоретико-методологічні аспекти функції держави

1.1. Поняття функцій держави, методи їх здійснення

Функції держави слід відрізняти від функцій її окремих органів. Функції держави — це основні напрями її діяльності, що визначають роботу всього державного апарату та кожного його органу. Функції ж окремого органу зумовлені його соціальним призначенням як частини механізму держави і конкретизуються в компетенції, правах та обов'язках.

Також функції держави не слід ототожнювати з окремими видами державної діяльності, які здійснюються спеціально уповноваженими органами або структурними підрозділами (наприклад, планування, статистична діяльність).

Функції держави реалізуються у певних формах та методах. Основними формами є правотворчість, правове регулювання та безпосередня організаторська діяльність із виконання правових приписів методами переконання, заохочення і примусу.

Зміст кожної функції полягає у впливі держави через практичну діяльність її структур на певні суспільні відносини або групу споріднених відносин.

Кожна функція є єдністю змісту, форм і методів здійснення відповідної гілки державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), що застосовуються з урахуванням особливостей об'єкта впливу. Цю єдність можна проілюструвати на прикладі функції охорони правопорядку, законності, прав і свобод громадян. Для її реалізації застосовуються такі правові форми:

а) правотворча, що полягає у правовому регулюванні суспільних відносин шляхом видання компетентними органами нормативних актів, спрямованих на зміцнення та охорону правопорядку, визначення та забезпечення прав і свобод громадян;

б) правозастосовча діяльність, тобто діяльність державних органів із втілення законів у повсякденну практику шляхом видання правозастосовчих актів. Вона пов'язана з вирішенням поточних питань управління і виявляється як владна, творча виконавчо-розпорядницька робота, що створює підстави для виникнення, зміни чи припинення правовідносин;

в) правоохоронна, сутність якої полягає у реагуванні на правопорушення, встановленні та притягненні винних до юридичної відповідальності.

Під час правоохоронної діяльності компетентні органи видають акти застосування норм права (постанови слідчих, протести прокурорів, вироки судів тощо). Специфіка цих актів полягає в їх спрямованості на профілактику правопорушень, відновлення порушених прав та реалізацію юридичної відповідальності [13, c. 83-85].

Отже, правоохоронна діяльність втілюється у владній оперативній роботі державних органів, спрямованій на охорону норм права, захист суб'єктивних прав і забезпечення виконання юридичних обов'язків.

Поряд із правовими формами існують фактичні або організаційні форми реалізації функцій. Вони полягають в однорідній діяльності держави, що безпосередньо не тягне юридичних наслідків, але здійснюється в межах, визначених правом.

До організаційних форм діяльності державних органів належать:

а) організаційно-регламентуюча — оперативна повсякденна робота, спрямована на вирішення конкретних завдань та техніко-організаційне забезпечення функціонування державного механізму;

б) організаційно-господарська — поточна господарська робота (економічне обґрунтування, контрольно-ревізійна діяльність, бухгалтерський облік, статистика, організація постачання тощо) з матеріального забезпечення виконання державних функцій;

в) організаційно-ідеологічна — повсякденна роз'яснювальна, виховна робота, спрямована на ідеологічне забезпечення виконання функцій держави (роз'яснення законів, формування громадської думки, робота із ЗМІ тощо).

При здійсненні своїх функцій держава спирається на такі методи:

а) метод переконання, що виявляється в ідеологічній діяльності, правовому вихованні населення, проведенні профілактичних заходів, спрямованих на формування переконання в обґрунтованості функцій держави;

б) метод заохочення, що полягає у пропаганді позитивного досвіду та наданні пільг і нагород суб'єктам, які сприяють ефективному здійсненню функцій держави;

в) метод примусу, що полягає у застосуванні до правопорушників заходів покарання, перевиховання та спонукання до усунення шкоди [8, c. 56-57].

1.2. Види функцій держави

Здійснення державних функцій — це складний процес впливу держави на певне коло суспільних відносин. Численність відносин зумовлює широке коло функцій, які для зручності вивчення поділяють на видові групи за певними критеріями.

1. За соціальним значенням функції бувають основні й неосновні.

а) Основні функції — це напрями діяльності, без яких держава не може нормально функціонувати й розвиватися. Вони характеризують призначення держави, найважливіші напрями її діяльності на певному етапі розвитку.

Основні функції мають спільні риси:

• у них найповніше виявляються сутність держави та її соціальне призначення. Порівняння функцій рабовласницької держави (придушення опору пригноблених) і сучасної демократичної (соціальне обслуговування населення) дає змогу зробити висновки про їх сутність;
• реалізація цих функцій покладається на державу в цілому, а не на окремі органи, і забезпечується діяльністю всього державного апарату;
• за змістом основні функції мають комплексний характер, їх об'єктом є широке коло споріднених суспільних відносин.

Основні функції групують за найважливішими напрямами державного впливу: оборона країни, захист правопорядку, законності, охорона прав і свобод громадян тощо.

б) Неосновні функції є складовими елементами основних і не розкривають сутності держави. Наприклад, у складі функції оборони країни можна виділити такі неосновні функції: зміцнення збройних сил, розвиток науково-технічного прогресу для забезпечення озброєнням, забезпечення пропорцій військового і цивільного виробництва.

Отже, неосновні функції — це напрями діяльності держави у вужчій сфері суспільних відносин, здійснення яких забезпечується окремими ланками державного апарату.

2. За сферами діяльності функції поділяються на:

а) внутрішні, що здійснюються в межах держави і виражають її внутрішню політику (регулювання економічних відносин, організація суспільної праці, охорона правопорядку, соціальний захист населення, охорона природних ресурсів);

б) зовнішні, що забезпечують зовнішню політику держави (оборона країни, підтримання міжнародного миру, економічне співробітництво) [5, c. 57-59].

Слід враховувати, що в державах різних типів і на різних етапах розвитку кількість і зміст функцій може змінюватися. Наприклад, у деспотичних державах Давнього Сходу існувала функція розподілу водних ресурсів. На ранніх етапах капіталістичних держав функція регулювання економікою була мінімальною, нині вона суттєво розширилася. В СРСР державне регулювання економіки було абсолютно пануючим, а з переходом до ринкових відносин його зміст звузився. В Україні з курсом на демократичну правову державу розширилися функції захисту правопорядку та соціального захисту населення.

3. З точки зору тривалості здійснення функції поділяються на:

а) постійні, що здійснюються протягом усього часу існування держави (оборона країни, охорона правопорядку);

б) тимчасові, що здійснюються лише протягом певного періоду (наприклад, придушення опору пануючих класів у перші роки Радянської держави).

Можливий поділ функцій за сферами суспільного життя: економічні, політичні, гуманітарні тощо.

Внутрішні функції забезпечують внутрішню політику держави:

1) політична — вироблення внутрішньої політики, регулювання політичних відносин, забезпечення народовладдя;

2) економічна — регулювання економічних відносин, створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності, підприємницької діяльності, прогнозування розвитку економіки;

3) оподаткування і фінансового контролю — організація системи оподаткування та контролю за легальністю прибутків і витратою податків;

4) соціальна — забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для реалізації права на працю, життєвий рівень, зняття соціальних суперечностей;

5) екологічна — забезпечення екологічної безпеки, охорона природних ресурсів, збереження генофонду народу;

6) культурна (духовна) — консолідація нації, розвиток національної самосвідомості, сприяння розвитку культури, науки, охорона культурної спадщини;

7) інформаційна — організація системи одержання, використання, поширення і збереження інформації;

8) правоохоронна — забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку [9, c. 19-21].

Внутрішні функції можна поділити на дві групи: регулятивні та правоохоронні.

Зовнішні функції забезпечують зовнішню політику держави:

1) політична (дипломатична) — встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами;

2) економічна — встановлення торгово-економічних відносин, розвиток ділового партнерства, інтеграція до світової економіки;

3) екологічна — підтримання екологічного виживання на планеті;

4) культурна (гуманітарна) — підтримання культурних і наукових зв'язків, збереження історичних пам'яток, повернення культурних цінностей;

5) інформаційна — участь у розвитку світового інформаційного простору;

6) оборона держави — захист державного суверенітету від зовнішніх посягань;

7) підтримання світового правопорядку — участь у врегулюванні конфліктів, боротьба з міжнародними злочинами.

У зовнішніх функціях можна виділити два напрямки: зовнішньополітичну діяльність (особливе значення має оборона країни) та зовнішньоекономічну діяльність.

Не можна ототожнювати функції держави з формами їх реалізації (правовими та організаційними) та методами (переконання, заохочення, примус).

Основні правові форми здійснення функцій: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, установча, контрольно-наглядова.

Конкретна функція держави — це єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади у певній сфері, що характеризується самостійністю, однорідністю, повторюваністю.

Зміст внутрішніх і зовнішніх функцій змінюється на різних етапах розвитку держави. Наприклад, у період становлення буржуазної держави економічна функція була слабко розвинутою. З середини XIX ст., особливо у XX ст., її роль значно зросла. Державно-правове регулювання соціально-економічної сфери спрямоване на забезпечення «повної зайнятості» та запобігання кризам. Західні країни використовують планування, створюють відомства з прогнозування, впливають на приватний сектор через політику цін, податків, інвестицій, державних замовлень тощо.

На відміну від західних країн, у СРСР приватний сектор був дозволений лише протягом непу. Державне регулювання економіки було пануючим, держава була монополістом у всіх сферах.

В незалежній Україні з переходом до ринкових відносин зміст економічної функції істотно змінюється, встановлюються межі втручання держави в приватний сектор.

З курсом на побудову соціальної правової держави розширюються зміст і значення політичної, правоохоронної та інших функцій. Особливого значення набуває соціальна функція — створення умов, що забезпечують гідне життя людини [14, c. 41-44].

2. Завдання і функції держави

Кожна держава ставить перед собою певну мету. Метою радянської держави була побудова комуністичного суспільства, метою соціально-правової держави — максимальне задоволення потреб громадян.

Мета держави — це бажаний результат, якого вона прагне досягти.

Для реалізації мети держава вирішує певні завдання. Радянська держава вважала за потрібне знищити опір «експлуататорських» класів.

Завдання держави — це робота, що потребує виконання для реалізації мети.

Розрізняють завдання-ідеали (стратегічні, кінцевий результат розвитку) і завдання-засоби (тактичні, що діють протягом певного історичного проміжку). До тактичних завдань належать:

• деструктивні (рушійні) — спрямовані на усунення старого суспільства;
• конструктивні (творчі) — спрямовані на створення нового суспільства;
• стабілізуючі — передбачають збереження існуючого суспільства.

Стратегічні завдання за сферами дії поділяються на:

• політичні — організація політико-правової сфери;
• соціальні — становище соціальних груп у суспільстві;
• економічні — організація господарського життя;
• національні — взаємовідносини націй всередині країни;
• міжнародні — зв'язки держави з іншими країнами;
• ідеологічні (культурні) — проблеми грамотності та ідейних позицій населення.

Для реалізації завдань держава наділяється відповідними функціями.

Функції держави — це основні напрямки її діяльності [6, c. 52-56].

Поняття «завдання держави» і «функції держави» є неподільними. Постановка завдань породжує необхідність реалізації функцій, оскільки без цього завдання не будуть виконані. Визначальними у співвідношенні виступають завдання. Однак завдання не є першоосновою розвитку держави, оскільки самі походять з економічних та політичних потреб суспільства.

Завдання містить необхідність досягнення мети та необхідність певного виду діяльності. Функції залежать від завдань, оскільки останні зумовлюють їх існування, визначають зміст, впливають на форми і методи реалізації.

Проблема взаємозв'язку функцій і завдань вирішується стосовно як внутрішніх, так і зовнішніх функцій. В різні історичні періоди одне завдання могло вирішуватися кількома функціями, і навпаки.

Існує кілька підстав для класифікації функцій. За тривалістю — постійні та тимчасові. За соціальним змістом — загальносоціальні та класові. За ознакою відповідності стратегічним завданням — відкриті та латентні.

Найпоширенішою є класифікація за сферою дії на внутрішні та зовнішні. Виділяють також глобальні функції держави [11, c. 164-166].

2.1. Внутрішні функції держави

Внутрішні функції спрямовані всередину країни і забезпечують її внутрішню політику.

До внутрішніх функцій належать політична, економічна, соціальна, екологічна, охоронна та культурно-освітня.

Політична функція передбачає розробку внутрішньої політики, регулювання політичних відносин, забезпечення політичної стабільності, ефективне здійснення владних повноважень.

Економічна функція — це сукупність однорідних напрямків діяльності держави у сфері регулювання розвитку економіки в оптимальному режимі.

Завданням держави є пошук оптимальної міри і найефективніших форм державного регулювання економіки, які, не руйнуючи її ринкової природи, забезпечували б максимальну соціальну ефективність.

Економічна функція складається з таких напрямків:

• фінанси;
• оподаткування;
• валютне регулювання;
• регулювання питань власності;
• регулювання підприємництва.

Втручання держави в економіку може бути постійним і директивним (СРСР) або разовим (США за часів «нового курсу» Ф.Д. Рузвельта). Держава виступає як своєрідний підприємець, що координує економічний процес.

Соціальна функція полягає у створенні умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини шляхом гарантування певного обсягу благ за рахунок держави. В Україні соціальну політику складають: регулювання ринку праці та зайнятості, регулювання трудових відносин, регулювання системи оплати праці та доходів, організація системи соціального забезпечення, гуманітарна політика, житлова політика [7, c. 182-185].

Екологічна функція полягає у забезпеченні екологічного благополуччя громадян, охороні навколишнього природного середовища. Прикладом охорони фауни є боротьба з браконьєрством. Щодо флори, то в Західній Європі функція охорони лісів існує з XV століття, коли почали зникати європейські ліси. Саме тоді з'явилося жорстке законодавство про покарання за незаконну порубку лісу.

Охоронна функція — це функція охорони прав і свобод громадян, усіх форм власності, правопорядку. Вона полягає у визнанні, законодавчому закріпленні і державній гарантованості зазначених цінностей. В Україні в пострадянський період до приватної власності ставилися з недовірою. У США право власності є недоторканним, його проголосили природним правом ще мислителі Нового часу. Правопорядок держава охороняє за допомогою спеціальних органів поліції.

Культурно-освітня функція — це фінансова та організаційна підтримка науково-дослідної діяльності, створення умов для задоволення культурних потреб, надання можливості загальної освіти. Вона реалізується в таких напрямках:

1. консолідація нації і розвиток національної свідомості;
2. сприяння розвитку самобутності корінних народів і національних меншин;
3. організація освіти;
4. сприяння розвитку культури, науки і техніки;
5. охорона культурної спадщини.

Активна увага держави до освіти і виховання зумовлена піклуванням про майбутнє. У багатьох державах отримання середньої освіти є не лише правом, а й обов'язком громадян [15, c. 142-144].

2.2. Зовнішні функції держави

Зовнішні функції забезпечують зовнішню політику держави і спрямовані за межі країни.

Виділяють зовнішньополітичні, зовнішньоекономічні та глобальні функції.

До зовнішньополітичних належать військова, дипломатична та гуманітарна функції. До зовнішньоекономічних — взаємовигідна торгівля та регулювання митної справи. Глобальні функції мають загальнопланетарний характер.

Військова функція полягає в тому, що лише держава організує захист країни від нападів ззовні, оголошує війну та веде загарбницькі війни. Історично вона була першою із зовнішніх функцій. Сучасне розуміння ототожнює її з функцією оборони, що спрямована на забезпечення військової безпеки, захист суверенітету та територіальної цілісності.

Дипломатична функція — це встановлення та підтримка дипломатичних відносин з іншими державами відповідно до норм міжнародного права.

Гуманітарна функція — підтримка культурних і наукових зв'язків, забезпечення збереження історичних пам'яток, вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей.

Взаємовигідна торгівля полягає в реалізації інтересів України у сфері економіки, торгівлі, бізнесу шляхом інтеграції у світову економіку. Наприклад, Туркменістан може поставляти в Україну газ, Азербайджан — нафту, а Україна — літаки.

Регулювання митної справи — це функції держави щодо регулювання питань, пов'язаних з переміщенням товарів і транспортних засобів через державний кордон.

Для СРСР були характерні такі зовнішні функції: всебічна допомога соціалістичним країнам та підтримка національно-визвольного руху.

Всебічна допомога соціалістичним країнам могла бути як мирною (майже безплатні нафта й газ), так і не зовсім мирною. У 1968 році Чехословаччина вирішила проводити політику «соціалізму з людським обличчям». СРСР «допоміг» ЧССР зрозуміти помилку за допомогою танків. У цій «допомозі» також взяли участь НДР, Польща, Угорщина та Болгарія.

Підтримка національно-визвольного руху була різноманітною. Це — допомога різним організаціям, яких згодом навіть в СРСР назвуть терористичними. Якщо рух перемагав, СРСР допомагав будувати «світле майбутнє». Класичним прикладом є досвід Куби.

1 січня 1959 року Фідель Кастро повалив кубинського диктатора Батисту. Протягом 1959-60 років була націоналізована промисловість, проведена аграрна реформа. Це викликало невдоволення США, які вдалися до економічної блокади та вторгнення у Плайя-Хірон.

Кастро звернувся до СРСР по допомогу, заявивши, що Куба будуватиме соціалізм. М. Хрущов зрадів, зрозумівши, що під боком у США буде «непотоплюваний авіаносець». Було прийнято рішення надіслати на Кубу матеріальну та військову допомогу, у тому числі ракети з ядерною «начинкою».

Фотографії з супутників лягли на стіл президента США Дж. Ф. Кеннеді. США блокували Кубу військовими кораблями. Світ опинився перед ядерною війною. Дізнавшись з розшифрованого листування про згоду США визнати незалежність Куби, якщо СРСР забере ракети, М. Хрущов віддав наказ про демонтаж ракет.

Таким чином СРСР допомагав національно-визвольному руху.

З появою СНД з'явилися нові функції — створення оборонних союзів, створення і реалізація економічного союзу [10, c. 36-38].

2.3. Глобальні функції держави

Наявність глобальних функцій практично усуває розбіжності між внутрішніми та зовнішніми функціями. Вони спрямовані на вирішення глобальних проблем людства.

До глобальних функцій держави належать:

1. Функція захисту прав і свобод людства — пов'язана з твердженням, що порушення прав людини не є внутрішньою справою держави.
2. Функція співробітництва у вирішенні демографічних, сировинних та енергетичних проблем — пошук взаємоприйнятних рішень проблем, що потребують міжнародного реагування.
3. Функція попередження екологічних катастроф і ліквідація їхніх наслідків. Особливо актуальна для України, де сталися Чорнобильська катастрофа 1986 року та дощі з талію в м. Чернівці в 1989 році.
4. Функція співробітництва у сфері освоєння космосу — участь у космічних польотах, створення Міжнародної космічної станції.
5. Інформаційна функція — участь у розвитку світового інформаційного простору.
6. Функція підтримання світового порядку — збереження миру, попередження ядерної війни, роззброєння, боротьба з організованою злочинністю, тероризмом, регулювання міжнародних конфліктів [1, c. 49-51].

Приклад.

В.В. Сухонос (мол.) про роль глобального інформаційного суспільства. Демократизація державного режиму в Україні і зростання освіченості населення надають виняткового значення засобам масової інформації, під впливом яких формується суспільна думка та політика держави. В Україні ЗМІ ще не стали «четвертою владою».

Нові можливості відкриваються у зв'язку з переходом до глобального інформаційного суспільства. 22 липня 2000 року на саміті «Великої сімки» та Росії на Окінаві була прийнята Хартія глобального інформаційного суспільства. Пункт 1 Хартії визначає, що «інформаційно-комунікативні технології є одним із найважливіших чинників, які впливають на формування суспільства XXI століття». Спеціалісти вважають, що ці технології радикально змінять соціально-економічні і державно-політичні інститути.

Джерело: Сухонос В.В. Динаміка сучасного державно-політичного режиму в Україні: антиномія демократизму і авторитаризму. — Суми: Університетська книга, 2003. — С. 281-282.

3. Форми і методи реалізації функцій держави

3.1. Загальна характеристика форм і методів діяльності держави

Функції держави реалізуються в конкретних діях суб'єктів державної влади. Зовні практичне вираження діяльності держави отримало назву форм реалізації державної влади.

Держава виконує свої функції у властивих їй формах, застосовуючи різні методи.

Форми реалізації функцій держави — це діяльність конкретних державних органів з приводу реалізації функцій держави.

Залежно від використання правових механізмів форми поділяються на правові, договірні та організаційні.

Методи здійснення функцій різноманітні. Для реалізації економічної функції потрібні прогнозування, планування, пільгове кредитування та інвестування, державні субсидії, захист споживачів.

Загалом держава використовує методи переконання, стимулювання і примусу.

Примус забезпечує виконання правил поведінки за допомогою певних заходів. Це метод, за якого бажана поведінка забезпечується можливістю застосування сили або загрози її застосування. Економічні методи примусу — це методи непрямого впливу (високі податкові ставки). Примус відбувається шляхом застосування до правопорушників заходів покарання, перевиховання та спонукання до усунення шкоди.

Переконання — це метод, коли суб'єкт впливає на суспільну та індивідуальну свідомість через обґрунтування, пояснення, обговорення, демонстрацію прикладу, правове виховання. Серед економічних методів переконання виділяють прогнозування, планування та інвестування. Держава використовує пропаганду та ідеологію для роз'яснення важливості завдань.

Стимулювання — це спонукання до дій. Стимули можуть бути матеріальними та моральними. Стимулювання здійснюється шляхом надання пільг і нагород колективам і особам, що не допускають правопорушень, показують високу якість у роботі [2, c. 57-59].

3.2. Правова форма реалізації функцій держави

Правова форма реалізації функцій держави — це однорідна діяльність державних органів, пов'язана з виданням юридичних актів.

У правових формах відображається зв'язок держави і права, обов'язок держави діяти на основі права й у межах закону. Вони вказують, як державні органи працюють, які юридичні дії вчиняють. Правові форми визначаються природою суб'єкта державної влади і його компетенцією.

До правових форм належить правотворча і правозастосовча діяльність, яка поділяється на оперативно-виконавчу та правоохоронну.

Правотворча діяльність — це форма здійснення функцій шляхом видання нормативно-правових актів, санкціонування, зміни чи відміни правових норм. Без неї реалізація багатьох функцій неможлива. Наприклад, реалізація соціальної функції ускладнена без кодифікованого соціального законодавства.

Правозастосовча діяльність — це діяльність державних органів з виконання законів шляхом видання актів застосування права.

Оперативно-виконавча діяльність — це владна, творча, виконавчо-розпорядницька робота державних органів з вирішення питань управління справами суспільства шляхом видання актів застосування норм права.

Правоохоронна діяльність — це форма здійснення функцій шляхом владної оперативної роботи державних органів з охорони норм права від порушень, захисту суб'єктивних прав і забезпечення юридичних обов'язків [4, c. 71-73].

3.3. Договірна форма реалізації функцій держави

Сьогодні зростає роль договірної форми реалізації функцій держави.

В умовах договірної форми мова йде не лише про удосконалення договорів як юридичної форми господарсько-економічних відносин, а й про те, що договір може бути покладений в основу правового регулювання політичних та управлінських відносин. В основі демократичної, соціальної, правової держави знаходиться взаємна угода (договір) громадян, консенсус.

Проблема договірних відносин у державному управлінні пов'язана з його децентралізацією. Розпорядницькі засоби поступаються договірним, однобічне державно-владне рішення поєднується з договірними формами. Результатом стає поява адміністративних договорів.

Існує низка аргументів на користь їхнього застосування:

1. Застосування договору спрощує відносини між сторонами, надає можливість безпосередньо звертатися одне до одного з питань виконання.
2. Це можливість точного регулювання відносин і встановлення регламентації тих питань, у яких зацікавлений учасник. Адміністративний акт через свою однобічність не дає достатньо гарантій врахування інтересів іншої сторони.
3. Діяльність у формі договору сприяє інтенсифікації діяльності через кращі можливості контролю.
4. Договірна форма сприяє розширенню гласності, демократизації державного управління.

Сторонами адміністративного договору є орган державного управління та громадська організація. Предмет договору — управлінські відносини. Відповідальність сторін діє за інстанціями. Для органу державного управління інстанцією є вищий орган (районна державна адміністрація відповідає перед обласною). Правління громадської організації відповідає перед загальними зборами членів [3, c. 83-85].

3.4. Організаційна форма реалізації функцій держави

Правова і договірна форми не вичерпують усіх форм здійснення державної влади. Разом з ними використовуються неправові форми, які називаються організаційною діяльністю держави.

Організаційна форма реалізації функцій держави полягає в однорідній діяльності держави, яка не пов'язана з виданням юридичних актів і не має юридичних наслідків.

Організаційна діяльність регулюється правом, будь-які її форми реалізуються в межах правового врегулювання на основі виконання вимог законності.

Виділяються організаційно-регламентуюча, організаційно-господарська та організаційно-ідеологічна діяльність.

Організаційно-регламентуюча діяльність — це оперативна поточна організаційна робота з вирішення конкретно-політичних завдань, техніко-організаційного забезпечення функціонування державного механізму (кадрова робота, підготовка документів).

Організаційно-господарська діяльність — це оперативно-технічна, поточна господарська робота (економічне обґрунтування, контрольно-ревізійна діяльність, бухгалтерський облік, статистика, організація постачання) з матеріально-технічного забезпечення виконання державних функцій.

Організаційно-ідеологічна діяльність — це повсякденна оперативно-роз'яснювальна, виховна робота з забезпечення виконання функцій держави (роз'яснення законів, формування суспільної думки, робота ЗМІ) [12, c. 92-94].

Висновки

Підсумовуючи, можна стверджувати, що функції держави — це роль, яку вона виконує щодо суспільства, основні напрями її діяльності. У функціях виражається сутність та призначення держави.

Головні завдання і цілі держави на певній стадії розвитку зумовлені економічними, політичними, соціальними умовами існування. Тому основні напрямки діяльності, тобто функції, мають об'єктивний характер, обумовлений потребами суспільства.

Здійснення функцій має постійний, систематичний характер і відбувається протягом усього часу існування завдань, що стоять перед державою. Функції не є статичним поняттям. Вони виникають, здійснюються, розвиваються і зникають відповідно до завдань у конкретно-історичних умовах. Функції знаходяться у тісному зв'язку між собою і з суспільними відносинами, на які держава впливає. Саме функції характеризують суть державного впливу на суспільні відносини.

Перед будь-якою державою стоїть коло завдань, на вирішення яких вона спрямовує ресурси та зусилля. Основні напрями діяльності, в яких виражається сутність, завдання і цілі, називаються функціями держави. Функціям притаманні такі властивості:

1. В них безпосередньо виражається соціальна сутність держави, чиї інтереси — всього суспільства чи окремих частин — вона забезпечує.
2. У функціях сучасної демократичної держави виражається її активна роль як політико-територіальної організації, що обслуговує суспільство.
3. Становлення і розвиток функцій зумовлений конкретно-історичними умовами існування держави. У функціях держав різних історичних типів виявляються особливості розвитку соціально-економічних і політичних умов.

Головні завдання і цілі держави зумовлені економічними, політичними, соціальними умовами. Функції мають об'єктивний характер, спричинений потребами життя суспільства. Здійснення функцій має постійний, систематичний характер. Вони виникають, здійснюються і розвиваються відповідно до завдань у конкретних історичних умовах.

Функції держави не слід ототожнювати з функціями окремих органів. Функції держави — це основні напрямки діяльності, якими зумовлена робота всього державного апарату. Функції окремого органу визначаються соціальним призначенням цього органу і знаходять вираз у компетенції, правах і обов'язках.

Функції держави необхідно відрізняти від окремих видів державної діяльності, які здійснюються спеціально уповноваженими органами або структурними підрозділами (планування, статистична діяльність).

В умовах антагоністичних класових протиріч функції рабовласницьких і феодальних держав були спрямовані на здійснення організованого примусу для забезпечення інтересів пануючих класів. У сучасних умовах функції демократичної держави покликані забезпечувати загальносуспільне благо, створення найсприятливіших умов для існування всіх соціальних груп.

Функції держави взаємопов'язані з суспільними відносинами, на які держава впливає відповідно до своїх потреб. Саме функції характеризують сутність державного впливу. Методи і заходи впливу залежать від компетенції і форм діяльності відповідних державних структур.

Список використаної літератури

1. Андрусяк Т. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Тарас Григорович Андрусяк,; Фонд сприяння розвитку української правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". - Львів: Фонд "Право для України", 1997. - 198 с.

2. Волинка К. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Катерина Волинка,; Міжрегіональна акад. упр. персоналом. - К.: МАУП, 2003. - 238 с.

3. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ М-во освіти України, Укр. держ. пед. ун-т ім.М.П.Драгоманова; За ред. В.В.Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997. - 317 с.

4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для вузів/ М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; За ред. М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришин. - Х.: Право, 2002. - 427 с.

5. Кельман М. Загальна теорія держави і права: Підручник для вузів/ Михайло Кельман, Олександр Мурашин. - К.: Кондор, 2006. - 475 с.

6. Кравчук М. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посібник для підгот. до держ. іспитів/ Микола Кравчук,; М-во освіти і науки України, Юрид. ін-т Терноп. акад. нар. госп.. - 3-тє вид., змін. і доп.. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 243 с.

7. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ С. Л. Лисенков. - К.: Юрискон-сульт: КНТ, 2006. - 355 с.

8. Олійник А. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ Анатолій Олійник, Станіслав Гусарєв, Олена Слюсаренко,. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 174 с.

9. Основи теорії держави і права: Навчальний посібник для вузів/ Т.І. Бабак, О.Д. Брайченко, К.В. Манжул, Л.В. Сорока; М-во освіти і науки України, Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. - 89 с.

10. Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави: Посібник для студ. спец. "Правознавство"/ Петро Рабінович,. - К., 1993. - 172 с.

11. Скакун О. Теорія держави і права: (Енциклопедичний курс): Підручник/ Ольга Скакун,. - Харків: Еспада, 2006. - 775 с.

12. Сухонос В. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Володимир Сухонос,. - Суми: Університетська книга, 2005. - 536 с.

13. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ А. М. Колодій , В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. В. В. Копєйчикова, С. Л. Лисенкова; М-во освіти і науки України, Акад. адвокатури України. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 367 с.

14. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ М-во освіти і науки України; Упор. Людмила Шестопалова,. - К.: Прецедент, 2004. - 223 с.

15. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін.; Ред. Н. М. Оніщенко; Мін-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 685 с.