Форми залучення кредитних ресурсів та обґрунтування доцільності запозичень

Вступ

Кредит у будь-якому соціально-економічному суспільстві є системою грошових відносин, що виникає через тимчасовий перерозподіл фінансових потоків підприємств, організацій та громадян.

Актуальність теми. У сучасних умовах кредит набуває особливих характеристик, сприяє ефективному використанню грошових ресурсів, виступає рушієм розширеного відтворення та регулятором грошового обігу, переводячи готівкові розрахунки у безготівкову форму.

Потреба підприємств у кредитних коштах пояснюється розбіжністю в часі та обсягах між надходженнями і платежами. Саме тому банківські установи мають будувати кредитну політику так, щоб сприяти зростанню прибутковості бізнесу, впровадженню інновацій та розширенню товарного асортименту.

Важливо розуміти, що кредит не обмежується відносинами двох суб'єктів відтворення — позиковий фонд має вартісну природу. Він виникає як закономірний спосіб подолання суперечностей у русі вартості між виробництвом і обігом коштів, між їх тимчасовим накопиченням та потребою використання.

У ринковій економіці об'єктом кредитування виступають гроші як універсальний ресурс, що дає змогу придбати будь-які інші — матеріальні, технічні, трудові, природні. Банківські ресурси спрямовуються на три основні цілі: формування основних засобів та інвестиції, поповнення оборотних коштів і споживчі потреби. Забороняється кредитування збитків, збільшення статутного капіталу банків та придбання цінних паперів.

1. Сутність та форми залучення кредитів

У ринкових умовах підприємства періодично потребують використання різних форм кредитних ресурсів.

З економічної точки зору кредит — це позичковий капітал (у грошовій чи товарній формі), що надається на умовах повернення та породжує кредитні відносини між сторонами.

Основною передумовою виникнення кредитних відносин є товарне виробництво. Функціонування кредиту базується на русі вартості в товарообміні, де виникає часовий розрив між рухом товару та його грошовим еквівалентом. Якщо товари рухаються швидше за гроші, покупці можуть не мати достатньо коштів для оплати, що загрожує зупинкою відтворення. Якщо ж гроші випереджають товари — утворюються тимчасово вільні кошти.

Таким чином, виникає протиріччя між постійним вивільненням грошей у кругообігу та потребою в безперервному використанні ресурсів.

Отже, кредит виникає через необхідність забезпечення безперервності відтворення, коли в одних підприємств вивільняються кошти, а в інших — виникає їх потреба. Кредитні відносини формуються не просто через розбіжність у часі відвантаження та оплати, а через домовленість сторін про відстрочку платежу, закріплену кредитною угодою. Сьогодні кредитні відносини виникають при будь-якій операції, що передбачає заборгованість одного з учасників.

Окрім об'єктивних, існують специфічні причини кредитних відносин, пов'язані з безперервністю відновлення виробництва.

Для функціонування кредиту потрібні умови: по-перше, кредитор і позичальник мають бути юридично незалежними та матеріально відповідальними; по-друге, їхні інтереси мають збігатися.

Для безперервного відтворення підприємствам потрібні оборотні кошти для придбання виробничих фондів. Вони проходять шлях від запасів до незавершеного виробництва, готової продукції та реалізації, після чого виручка надходить на рахунок.

За браком власних коштів підприємства використовують банківські, комерційні кредити та кошти інших кредиторів. Це дозволяє раціонально організувати оборот коштів, уникаючи надмірних запасів [3, c. 84-85].

При кредитуванні враховуються індивідуальні особливості кругообігу коштів, зокрема сезонність виробництва. Вона спричиняє періоди, коли витрати зростають швидше за надходження, і періоди, коли виручка перевищує витрати, утворюючи тимчасово вільні залишки.

Таке чергування створює основу для використання кредитів на формування фондів з подальшим погашенням.

Особливості обороту коштів зумовлені об'єктивними та суб'єктивними факторами. До об'єктивних належать:

• галузева приналежність;
• характер виробництва;
• сезонність.

Суб'єктивні фактори включають:

• організацію виробництва;
• організацію збуту й постачання;
• інші чинники.

Кредити класифікуються за:

• кредиторами;
• формами та видами;
• метою використання;
• терміном надання;
• забезпеченням;
• порядком надання.

Кредиторами можуть виступати:

• банки та фінансово-кредитні установи (банківський, лізинговий кредити);
• підприємства (комерційний кредит);
• держава через уповноважені банки;
• міжнародні установи (кредитні лінії).

Види кредитів:

• банківський;
• комерційний;
• державний;
• лізинговий.

Банківський кредит — це відносини між банком і підприємством щодо надання коштів на умовах терміновості, платності, повернення та забезпечення. Він надається суб'єктам усіх форм власності згідно з кредитним договором.

Комерційний кредит виникає між окремими підприємствами.

Державний кредит — відносини між державою та суб'єктами господарювання.

Лізинговий кредит — відносини при оренді майна.

Банківський і державний кредити надаються в грошовій формі, лізинговий і комерційний — у товарній. Погашення відбувається переважно грошима, хоча комерційний і лізинговий можуть погашатися товарами або змішано.

У розвинутих країнах факторингові та лізингові послуги надають спеціалізовані компанії. В Україні факторинг пропонують лише банки, а лізинг — лізингові компанії, тому лізинговий кредит умовно відносять до небанківських.

За метою використання кредити спрямовуються на фінансування:

• оборотних коштів;
• основних засобів.

Підприємства можуть отримувати кредити на закупівлю запасів, обладнання, модернізацію, викуп комплексів чи підприємств.

За терміном розрізняють короткострокові (до 1 року), середньострокові (1-3 роки) та довгострокові (понад 3 роки) кредити. Короткострокові використовують при фінансових труднощах, середньострокові — на поточні витрати та обладнання, довгострокові — на капітальні вкладення, реконструкцію, будівництво.

В Україні кредити поділяють на короткострокові та довгострокові (понад 1 рік). Перевага надається короткостроковим.

За забезпеченням кредити бувають:

• забезпечені;
• бланкові.

Забезпечені гарантуються нерухомістю, цінними паперами, товарно-матеріальними цінностями, дебіторською заборгованістю. Також використовуються права на інтелектуальну власність, гарантії, поручительство, страхові поліси. В Україні переважає застава товарно-матеріальних цінностей та нерухомості.

Ломбардні кредити надаються під заставу державних цінних паперів, їх роль зростатиме з розвитком ринку.

Бланкові кредити отримують лише фінансово стійкі підприємства на короткий термін (1-10 днів), проте в Україні вони майже не використовуються.

За порядком надання розрізняють:

• прямі позики;
• консорціальні;
• позики участі.

Прямі позики надає один кредитор. Консорціальні — коли обсяг кредиту перевищує можливості одного банку, і кілька кредиторів об'єднуються. У консорціумі можуть брати участь і кілька підприємств-позичальників.

Позичальник може самостійно обрати головний банк, який організовує консорціум. Зазвичай це великий банк із досвідом масштабних операцій.

Для отримання консорціумного кредиту підприємство надає головному банку:

1. клопотання із зазначенням діяльності та фінансового стану;
2. дані про мету, термін і періоди погашення;
3. техніко-економічне обґрунтування;
4. інші необхідні документи.

Відносини регулюються кредитною угодою, яку підписують усі учасники. Головний банк акумулює кошти та кредитує підприємство. Позичальник повертає кошти, відсотки та відшкодовує витрати на організацію операції.

Консорціальне кредитування в Україні не набуло поширення — укладено лише кілька угод.

Позики участі передбачають переуступку частини позики іншим кредиторам, інколи навіть без відома позичальника, на умовах, що відрізняються від початкових. Через низьку кредитоспроможність українських підприємств ці позики не практикуються [11, c. 30-31].

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. У кожній угоді є кредитор і позичальник, а об'єктом виступають грошові чи товарні цінності, витрати, роботи чи послуги.

Кредит необхідний для підтримання кругообігу фондів підприємств [7, c. 9].

Об'єктами довго- та середньострокового кредитування є капітальні вкладення на реконструкцію, технічне переозброєння, впровадження нової техніки. До таких кредитів вдаються при браку власних коштів — прибутку та амортизації.

Використання різних форм кредитування прискорює рух ресурсів і підвищує ефективність діяльності.

Потреба в кредитах визначається загальною потребою в коштах та наявністю власних.

Приклад.

Для закупівлі сировини на суму 1870 тис. грн підприємство має лише 1270 тис. грн власних коштів. Додаткова потреба становить 600 тис. грн, які можна покрити кредитом.

Планування потреби в кредиті для оборотних коштів здійснюється поетапно. Спочатку розраховується потреба в цілому та за напрямками: запаси, незавершене виробництво, готова продукція.

На другому етапі визначається розмір залучення кредитів за формулою:

Ко.б. = ОК - ОКн - ОКпр + КЗ

де Ко.б. — необхідний розмір кредитів;

ОК — потреба в оборотних коштах;

ОКн — власні оборотні кошти на початок періоду;

ОКпр — поповнення за рахунок прибутку;

КЗ — зменшення кредиторської заборгованості.

Потреба в кредитах на інвестиції визначається за інвестиційною програмою з урахуванням власних джерел — амортизації та частини прибутку.

Після розрахунків визначається період залучення — від надання кредиту до повного погашення з відсотками. В Україні через інфляцію цей строк не перевищує 3 місяців.

У банківській практиці позика може надаватися не в повному обсязі, а за мінусом певного відсотка, що залежить від кредитоспроможності та ризику [2, c. 36-39].

2. Визначення доцільності в кредитних ресурсах

Власний капітал є основою бізнесу, однак у багатьох галузях позикові кошти значно перевищують власні. Тому управління залученням позикових засобів — важлива функція, що забезпечує високі результати діяльності.

Діяльність підприємства неможлива без періодичного використання кредитів.

Кредит — це позичковий капітал, що надається на умовах повернення.

Причиною кредитних відносин є товарне виробництво, де виникає розрив між рухом товару та грошей. Якщо товари випереджають гроші, покупці можуть не мати коштів; якщо гроші випереджають — утворюються вільні кошти.

Виникає суперечність між вивільненням грошей і потребою в ресурсах.

Кредит пов'язаний із забезпеченням безперервності відтворення, коли в одних підприємств кошти вивільняються, а в інших — виникає потреба. Кредитні відносини зумовлюються не просто незбігом у часі, а узгодженням умов відстрочки платежу через кредитну угоду. Сьогодні кредитні відносини виникають при будь-якій операції із заборгованістю [10, c. 20-22].

Доцільність державного кредиту для покриття дефіциту бюджету визначається меншими негативними наслідками порівняно з емісією грошей. Попит переміщується від суб'єктів до уряду без збільшення грошової маси.

Відродження комерційного кредиту в Україні пов'язане з розвитком ринкових відносин та демонополізацією банківської справи. Він найбільш адекватний ринковій кон'юнктурі, дозволяє самостійно розпоряджатися ресурсами та обирати платіжні засоби.

Вексельний обіг розширює платоспроможність покупця, дозволяє маневрувати активами та створює додаткові платіжні засоби. Комерційний кредит прискорює розрахунки та зменшує неплатежі.

Переваги комерційного кредиту — оперативність і простота оформлення. Він активізує мобілізацію фінансових активів, зменшує обсяги банківського кредитування та безготівкових грошей, підвищує взаємоконтроль. Заборгованості оформлюються векселем.

Оскільки вартість банківських кредитів зростає, постає питання доцільності їх використання.

Для вирішення цього питання розраховують виторг, чистий прибуток, рентабельність майна та власних коштів у двох варіантах:

І — з використанням кредитів;

II — без них.

Порівняння показників дає відповідь про економічну доцільність. Залучення кредитів раціональне, якщо процентна ставка нижча за рентабельність капіталу.

Кредиторська заборгованість є практично безоплатним джерелом. При розрахунках із постачальниками плата за користування коштами не стягується — підприємство отримує безвідсотковий кредит на строк «й» днів. Чим довша заборгованість, тим менший її реальний розмір з урахуванням інфляції. Однак недотримання строків оплати погіршує кредитоспроможність [8, c. 58-60].

Висновки

Діяльність підприємства в ринковій економіці неможлива без періодичного використання різних форм кредитів.

Кредит — це форма позичкового капіталу, що надається на умовах повернення.

Причиною кредитних відносин є товарне виробництво, де виникає розрив між рухом товару та грошей. Якщо товари випереджають гроші, покупці можуть не мати достатньо коштів.

Виникає суперечність між вивільненням грошей і потребою в ресурсах.

Кредит пов'язаний із забезпеченням безперервності відтворення, коли в одних підприємств кошти вивільняються, а в інших — виникає потреба. Кредитні відносини зумовлюються узгодженням умов відстрочки платежу через кредитну угоду. Сьогодні кредитні відносини виникають при будь-якій операції із заборгованістю.

Список використаної літератури

1. Биковець В. Кредитування малого підприємництва в Україні : реалії, проблеми, перспективи // Проблеми кредитування малого та середнього бізнесу в Україні. - 2001. - № 4. - C. 49-56

2. Василинчук В. Правове регулювання банківського кредитування суб'єктів підприємницької діяльності // Право України. - 2001. - № 7. - C. 36-39

3. Коваленко В. Особливості кредитування підприємств і організацій у сучасних умовах // Фінанси України. - 1998. - № 10. - C. 84-88

4. Кривоног О. Л. Банківське кредитування малих підприємств/ О. Л. Кривоног // Фінанси України. - 2005. - № 8. - С.101-105.

5. Любунь О. С. Стратегічне планування та управління банківською діяльністю // Фінанси України. - 2005. - № 11. - С.81-86.

6. Малахова О.Л. Кредитне забезпечення підприємницької діяльності// Фінанси України. - 2004. - № 6. - С.113-120.

7. Німенко Л. Кредитування малих підприємств // Закон і бізнес. - 2000. - № 17. - C. 9

8. Наконечний Т.С. Оцінка доцільності кредитування підприємств агропромислового комплексу// Економіка АПК. - 2000. - № 7. - C. 58-60

9.Реверчук Н. Вплив кредитування на економічну безпеку підприємств// Фінанси України. - 2002. - № 7. - C. 66-70

10. Федулова Л. Необхідність та шляхи формування ринкового механізму кредитування підприємництва/ Л.Федулова // Проблеми кредитування малого та середнього бізнесу в Україні. - 2001. - № 4. - C. 20-24

11. Цілюрик Д. Процес кредитування підприємств малого бізнесу та його складові // Вісник Національного банку України. - 2000. - № 11. - C. 30-31